Фото — Андрій Копилов, фейсбук-сторінка "Фестиваль "Тарас Бульба"
Щоб батьки туснячили під сценами, а діти займалися своїми справами
Ірина Саннікова: Як воно – бути організатором найстарішого фестивалю в Україні?
Микола Арсенюк: Це дуже велика відповідальність, коли треба звести купу гуртів, купу митців, і щоб це пройшло кльово і без всіляких заминок.
Ірина Саннікова: Кого ми побачимо і почуємо на фестивалі цього року?
Микола Арсенюк: Цього року плани грандіозні, адже "Тарасу Бульбі" виповнюється 30 років. У нас планується як мінімум дві великі музичні сцени, де виступатимуть понад п’ятдесят музикантів.
Окрім того, діятиме так звана літературно-мистецька платформа, де ми приймемо понад шістдесят учасників – це поети, барди, піснярі, кобзарі. Тобто все буде досить різноманітне.
"Тарас Бульба" вже вийшов за рамки суто музичного фестивалю. І наша літературна платформа набирає обертів і популярності серед митців, поетів, письменників. Крім того всього ще й про дітей не забуваємо: буде дитяча галявина, там будуть лялькові театри, лялькові вистави, різноманітні забави для дітей. Щоб батьки туснячили під сценами, а діти могли займатися своїми справами.
Ірина Саннікова: Чи вплинув карантин на фестиваль і чи вдалося вам перекрити збитки, якщо вони були?
Микола Арсенюк: Минулого року фестиваль не відбувся через карантин. Ми відповідально поставилися до ситуації й ініціатива не проводити фестиваль взагалі була нашою. В онлайн-формат ми не хотіли виходити, тому що на мою думку онлайн-фестиваль – це доволі абсурдна річ.
Чи вплинув карантин? Так, він вплинув. Цього року, коли ми готували ювілейний фестиваль, ми хотіли провести його в будь-якому варіанті, ми розглядали вже навіть варіанти змішаного онлайн-офлайну. Але ось ці незрозумілі графіки і рамки привносили певний деструктив в організацію. Але зрештою ми це пройшли, і раді, що карантин послабили і цього року ми проводимо фестиваль в повному оpen air форматі.
Ірина Саннікова: Як вдалося знайти фінансування на проведення 30-го фестивалю "Тарас Бульба"?
Микола Арсенюк: На щастя в Україні з’явилася така інституція, як "Український Культурний Фонд". Ми з ними маємо вже доволі плідну співпрацю, вони підтримали фестиваль у 2019 році. І от цього року, коли ми подавали заявку на проведення ювілейного фестивалю "Тарас Бульба", звісно, "Український Культурний Фонд" нас підтримав. І завдяки їм ми маємо достойне фінансування для того, щоб провести кльовий ювілейний фестиваль.
Фото — Андрій Копилов, фейсбук-сторінка "Фестиваль "Тарас Бульба"
Рок-опера "Тарас Бульба" наживо – це буде доволі помпезно
Ірина Саннікова: Розкажіть більш детально, що можна буде побачити на фестивалі? Можливо, є якісь артисти, яких нарешті вдалося запросити?
Микола Арсенюк: З артистами нині фестивалі проблем не мають. Артисти приїжджають, коли їм платять. Гроші у нас є, відповідно і артисти в нас є. Щоправда, у нас цього року будуть винятково українські артисти. З відомих – "Кому Вниз", KARNA. До речі, гурт KARNA я вважаю вихованцями фестивалю, вони ще у 2003 році отримали гран-прі й це один з гуртів, який досяг чогось. Фестиваль дав їм поштовх і гурт досяг успіху, і ми з гордістю щороку їх запрошуємо виступати на фестивалі. Так само гурт "Фіолет" – трішки легша в них музика, але вони виступають.
Але, окрім всього, в нас є ще одна цікава річ, яку ми планували і планомірно готували до ювілейного фестивалю "Тарас Бульба": минулого року, теж завдяки підтримці "Українського Культурного Фонду", була написана музика і лібрето до рок-опери "Тарас Бульба". На цьогорічному фестивалі ця рок-опера буде виконана вперше у форматі концертної версії. Автор лібрето цієї опери – Дмитро Терновий, відомий харківський драматург. Музику написали молоді, але доволі амбітні й професійні хлопці – брати Сергій та Дмитро Радзецькі. Тому рекомендую під’їхати в Дубно і послухати рок-оперу "Тарас Бульба" наживо – це буде доволі помпезно.
Ірина Саннікова: Це спеціальна родзинка до ювілею фестивалю? Що ще відбуватиметься, можливо, тортом частуватимете відвідувачам?
Микола Арсенюк: Це все ж таки рок-фестиваль, люди матимуть різні food-зони, в тому числі й пиво буде. Рок і пиво — такі речі доволі сумісні. А з молодих колективів, які можна виокремити, є доволі молодий дівчачий, навіть дитячий гурт The Sixsters: це підлітки 14-15 років, які грають цікаву "рокешну" українську музику.
Фестиваль ще має таку одну цікаву особливість – з перших днів заснування він був конкурсним. Ця конкурсна частина фестивалю і понині є. Цього року ми теж цьому не зраджуємо: були проведені прослуховування в Києві, на них ми відібрали чотирнадцять молодих рок-команд. І, власне, ці команди під час фестивалю два дні, у фіналі так званому, боротимуться за перемогу. Переможці фестивалю отримають статус переможця і призи від спонсора.
Ірина Саннікова: Їх оцінюють професійне журі чи глядачі?
Микола Арсенюк: В нас оцінює виключно журі. Оці публічні варіанти дають приводи для зловживання. Хтось підтягнув більше шанувальників, хтось менше. Ми навіть онлайн-голосування відхиляємо. Усі прослуховування проходили так: гурти мали приїхати у Київ і наживо виконати по одній пісні. Щоб журі переконалося, що гурт вартий уваги. Їх обирало дійсно компетентне журі, яке має досвід у музиці та продюсуванні. Тому гурти, які потрапили у фінал, дійсно варті уваги.
Фото — Олексій Ігнатов, фейсбук-сторінка "Фестиваль "Тарас Бульба"
Фактично, перший фестиваль відбувся ще в Радянському Союзі
Ірина Саннікова: Давайте пригадаємо, як фестиваль відбувався у минулому? Коли ви долучились до організації фестивалю?
Микола Арсенюк: Перший фестиваль "Тарас Бульба" відбувся ще у 1991-му році. Це ще фактично був фестиваль не в незалежній Україні, а в Радянському Союзі. І перше фінансування фестивалю, як би це не звучало парадоксально, було за комсомольські гроші. В той час я ще був школярем і на першому фестивалі не був. В мене тоді лише з’являлися перші прояви любові до рок-музики.
Якраз тоді "Радіо Промінь" почало доволі інтенсивно транслювати україномовну музику. З’явилися "Брати Гадюкіни", "ВВ". Засновником та ініціатором першого фестивалю є Віталій Міщук. Він фронтмен гурту "Еней". Цей гурт тоді існував на теренах Дубенщини. А поїхавши на "Червону руту" 1989 року, вони отримали лауреатство і, надихнувшись, вирішили створити щось подібне в Дубно.
Символом Дубно є Дубенський замок, а Дубенський замок намагався захопити Тарас Бульба в художньому творі. Тому ідея назви фестивалю полягала в тому, що "Тарас Бульба" – це певна боротьба. І основною музичною ідеєю була підтримка саме української, україномовної рок-музики. Після першого фестивалю все почало по накатаній розвиватися, фестиваль ставав потужнішим, відомішим, прийняв загальноукраїнський статус. Але в 1995 році фінансова криза накрила не тільки фестиваль, якщо пам’ятаєте, накрила всю державу.
Ірина Саннікова: Чи відразу вхід на фестиваль був платним?
Микола Арсенюк: Різні варіанти були. Наскільки мені відомо, в 1991 році вхід був безкоштовним, але потім, в 1992-1994 роках, фестиваль проводився в Дубенському замку і тоді орендатори брали гроші за вхід. З того моменту, коли я долучився до організації фестивалю у 2002 році й згодом почав брати на себе керівні функції, формати були різні.
Спочатку ми проводили фестиваль в центрі міста, на площі. Це було прикольно, але що масштабнішим ставав фестиваль, то частіше виникали питання, як правильно його організувати, щоб публіка була толерантною, був громадський порядок і тому подібне. Тоді вирішено було перебазуватися на стадіон. Платний вхід виконує дві функції: перша – дозволяє накопичити якийсь фінансовий ресурс для проведення фестивалю, щоб він зростав, а друга функція – на фестиваль заходить суто цільова публіка, якій це подобається. Територія фестивалю перебуває фактично за містом. А людей, кому він не подобається, фестиваль не дратує і вони нічого й не чують.
Ірина Саннікова: Перший фестиваль відбувся за комсомольські гроші, а де далі організатори брали кошти на проведення фестивалю?
Микола Арсенюк: Якщо чесно, то коли ми перейшли у платний формат, це доволі неоднозначно було сприйнято публікою, яка звикла вийти у центр міста і безкоштовно розважатися під музику, яка лунає. Коли ми перейшли у формат платного фестивалю на стадіоні, то частина закидала, що організатори намагаються заробити грошей. Особливо в коментарях у соцмережах. Це дещо демотивувало. І бували моменти, коли фестивалі були збитковими та доводилося залучати власні кошти, які потім не поверталися. Але це таке: як і будь-яка справа, ця теж вимагає певних інвестицій.
Я вважаю, що з часом все буде тільки краще, фестиваль піднявся у рівні. І якщо ще стосовно фінансування, то нас доволі непогано постійно підтримувала Дубенська міська рада. Також ми певний період мали спонсорів. Хоча за пандемію спонсори поздувалися і не дуже хочуть ділитися грошима. Зрозуміло, що в них теж є свої власні проблеми.
Фото — Олексій Ігнатов, фейсбук-сторінка "Фестиваль "Тарас Бульба"
Фестиваль – це своєрідний "газетний день"
Ірина Саннікова: Мене, як дитину 90-х, цікавить ще така річ – чи не було проблем із рекетом?
Микола Арсенюк: За 90-ті не скажу, але за той період, що я працював, таких проблем не було, бо фестиваль не є такою суперприбутковою справою. Можливо, рекет зацікавила б якась тема, де дійсно є прибутки. Я знаю багатьох організаторів українських, які проводять потужніші фестивалі, такі як "Файне Місто", Zaxidfest, і скажу вам, що то така штука доволі неприбуткова. Це чисто ідейні люди цим займаються з року в рік, "входять в коло". Я колись працював до фестивалю редактором районної газети. Там є таке поняття – "газетний день", коли виходить номер. Фестиваль – це теж такий своєрідний "газетний день": коли в тебе немає варіантів щось робити інше, ти маєш робити фестиваль і все.
Ірина Саннікова: Я знаю деяких організаторів різних подій, вони досить стресостійкі люди, але насправді їхня нервова система дуже розхитана. Як у вас за роки роботи над організацією фестивалю із нервовою системою?
Микола Арсенюк: По-перше, набуто вже досить серйозний досвід. Зрозуміло, у випадку реального форс-мажору, такого як стихійне лихо, який важко передбачити, спрогнозувати реакцію нервової системи досить складно. Досвід допомагає. Інколи буває, що треба зробити якісь термінові заміни в один день: зранку паніка, а до обіду ти знаходиш рішення. Але нервова система дійсно досить напружена. Завдяки моїй родині, яка мене підтримує, вдається це дійство спокійніше відбувати.
Фото — Олексій Ігнатов, фейсбук-сторінка "Фестиваль "Тарас Бульба"
