Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Я вірю в силу слова саме у піснях
Ірина Саннікова: Розкажи про свій новий альбом "розМова" – що це за розмова і з ким вона?
Аліна Паш: Розмова зі слухачем, в першу чергу. Мабуть, найголовніше, що я можу сказати – я говорю у піснях. Жодне інтерв’ю не розкриє того, що я несу в своїх піснях. Зараз люди не сильно читають те, що ти можеш сказати в якомусь своєму відвертому пості в соцмережах. Звісно, якась кількість людей побачить, але я вірю в силу музики, в силу слова саме у піснях. І в даному контексті – це український альбом, який показує мою внутрішню позицію.
Ірина Саннікова: Ти працювала над піснями під час експедиції Гуцульщиною. Як з’явилася така ідея?
Аліна Паш: Гуцульщина не була мною побачена так, як слід. Я про неї знала так, як середньостатистичний українець – гуцули, трембіти, якась їхня страва. Через Руслану ми добре побачили Гуцульщину у свій час. Але так сталося, що у 2020 році, окрім пандемії й усіх світових колапсів, в мене був мій внутрішній колапс – мені вже двадцять сім років, скоро двадцять вісім. І я наче якийсь внутрішній рубіж відчувала. Так склалося, що в музиці є деякі персони віком між двадцятьма п’ятьма і тридцятьма роками, які не змогли до кінця нести те, що несли. І ти задумуєшся про їх шлях.
Ірина Саннікова: Ти зараз натякаєш на "Клуб 27"?
Аліна Паш: Так, саме на нього натякаю. Я пам’ятаю, як я була в подорожі в Ізраїлі – там все і почалося. Там є стіна "Клубу 27" і я пам’ятаю, як дивилася на всіх музикантів, які до нього потрапили, і розуміла, що всі залишили в мені слід. Чому так сталося із ними? Почала переосмислювати це, переосмислювати себе. Задалася питаннями більш глибинними й звідти почала народжуватися музика.
А Гуцульщина стала місцем, де я розуміла, що можу чути себе. Не в шумі Києва, який я дуже люблю, де я вже живу вже десять років. Часом хочеться втекти туди, де можна мати відверту розмову з собою. І на Гуцульщині ця відвертість народжувалася якось частіше. А ще й люди, з якими я, мабуть, невипадково познайомилася і які покликали мене у цю фольклорну експедицію. Музикант Павло Рибарук, який звучить в альбомі у пісні "Вода" – саме він мене покликав туди. А також Діма Мазуряк з гурту KAZKA, він там грає на флейтах, сопілках. Сам він неподалік там живе, він родом із Чернівецької області. Ми там на Маланку цього року теж подивилися, дуже гарне дійство, але це трохи інша історія.
І ось так весь цей рік мене надихнув на те, щоб писати музику на Гуцульщині. Також мені подобається писати в дорозі, відчуваючи момент. В мене є своя маленька студія. Я вдома записуюся і взяла з собою свою звукову карту, свій мікрофон, свій комп'ютер, і просто поїхала з друзями. І ось що вийшло. Я пишаюся цим альбомом. Він більш усвідомлений і, хоч по сенсах непростий, але писався легко. Все давалось легко і зрозуміло для мене, я не намагалась щось вигадати.
Ірина Саннікова: Альбом, в якому більше фольку, але менше хіп-хопу, це вже про нову Аліну?
Аліна Паш: Називайте мене Аліна Мілліган.
Ірина Саннікова: Скільки в тобі особистостей!
Аліна Паш: Хай розгадують, скільки в мені особистостей. І я не маю бажання стримувати ті особистості. І якщо наступний альбом проллється знову хіп-хопом, а наступний – ніжним R'n'B, то це буду також я. І я не бачу сенсу стримувати себе і підлаштовуватися під якісь очікування інших. В чому сенс? Кожна мудра книга каже мені інше, кожна мудра людина, яку я зустрічаю, також це підтверджує. Отож просто іду за собою. І це є у піснях.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Хочу робити хороші речі не тільки для своєї країни, а й для своєї планети
Ірина Саннікова: Хто працював над продакшеном альбому?
Аліна Паш: Загалом п’ять саунд-продюсерів працювало над цим альбомом. Над попереднім повноформатним альбомом "Пинтя" взагалі працювало дев’ять. Я практикую співпрацю з різними людьми, не тільки українцями. Мені цікаво досліджувати себе, цікаво, куди може завести мою особистість музика. Саме в цьому альбомі треки збиралися, як бісеринки, які нанизуються на полотно. Деякі пісні до мене прилітали нізвідки. Як от пісня "Молитва". Один хлопець мені кинув її в Телеграмі й сказав: "Мені здається, це ти". Мені подобається, що я ніби вибудувала якісь вібрації, які людям схожі на мене. На додаток, я бачу своїх наслідувачів і це теж приємно. Спочатку було нерозуміння, чому люди повторюють щось, а зараз думаю, що це класно.
Складати воєдино звучання від п’яти саунд-продюсерів, яке, звісно ж, відрізнялося між собою, допомагали мені хлопці із Studio 31. Це хлопці, які займаються більше електронною музикою, але й не тільки. Маянк і Карл – литовець і, якщо не помиляюся, індусо-українець, які українську мову не дуже добре знають і тому часом вони перепитували у мене, що я мала на увазі, бо вони лише здогадувалися. Чули якісь свої слова. Саме з ними я сиділа не один день і не одну ніч та виточувала звучання.
Для мене було важливо свідомо підійти до саунду. З кожною новою роботою мені хочеться підвищувати якість. Не просто якось чисто записати, а апгрейдити ідеї, шукати нові рішення. Для використання, наприклад, автотюну. Небагато людей вміє використовувати його правильно, так, як Шер, або ж як іспанська співачка Розалія – вона співачка фламенко, але користується такими поняттями, як R'n'B, хіп-хоп, збирає різні штуки стайлу звідусіль. І робить це абсолютно по-своєму. Тусується з Біллі Айліш, з Cardi B, з усіма, усі її зацінили. Тому що вона новаторка. І вона не одна працює – із саунд-продюсером, звісно.
Я теж практикую роботу з саунд-продюсерами. Коли ти можеш творити із людиною, яка твої ідеї вміє технічно швидше і якісніше втілити. Я не можу просто записати пісню і віддати комусь на зведення, і хай хтось зробить із цього цукерку. Ні, цукерку буду робити я разом із цією людиною. Для мене це важливий процес і я думаю, що він мені ніколи не набридне, тому що через нього я росту. Тому я сама записуюся, намагаюся розібратися у деяких "залізяках". Щоб не бути просто артисткою, яка вміє добре співати і танцювати. Мені хочеться розуміти всі процеси. Щобільше, я хочу бути бізнес-леді в музичній індустрії. Я хочу бути активісткою, яка робить якісь хороші речі не тільки для своєї країни, а ще й для своєї планети, для всього світу. Якщо це можливо, якщо я можу вкласти якусь міні-міні піщинку, то я це зроблю.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Мені важливо висвітлювати героїв і розказувати світу про їх таланти
Ірина Саннікова: Ти записувала сторіз про кожну пісню з альбому "розМова". Розкажи, навіщо ти все пояснюєш слухачам?
Аліна Паш: Пісня "Чоловік", остання пісня альбому – одна з моїх крашів, бо душа моя відкрилася зовсім по-іншому, по-новому. І я вдячна людям, які це побачили, почули. Мені важливо висвітлювати героїв і розказувати світу, що вони талановиті. Чому я кажу "героїв" – тому що це люди дуже особливі. У мене серед саунд-продюсерів є досить таки інтровертивні люди, вони не в київській тусовці музикантів, хоча могли би багато чого нового привнести. Тому мені важливо висвітлювати кожного і мені не складно записати сторіз, розказавши, наприклад, хто є автором цього класного біта, тому що комусь, хто шукає для себе біти й не знає, куди вкласти свою творчість, може йому написати. Це десь реклама, але мені здається, що вона виправдана. І ця реклама потрібна цим людям. Я дуже вибіркова у своїх "рекламах". Ви не побачите у мене на сторінці рекламу чогось, що мені не подобається.
Ірина Саннікова: Коли ти спілкуєшся зі своєю аудиторією, то вона тобі відповідає, і часом хейтом. Чому навколо тебе завжди шум, хайп і хейт?
Аліна Паш: Мені здається, що людям не зовсім подобаються такі молоді дівчата, жінки, які говорять про якісь правдиві або незручні речі. Й новаторів не дуже сильно люблять. Я дивилася фільми, які стосуються цього питання і розумію, що споконвіку таких не любили, їх засуджували. Але найголовніше – не ламатись. Колись справедливість переможе і, може, через десять років ті люди-хейтери, які писали спочатку багато гидоти, скажуть мені ще й "дякую". Хто знає, до чого нас світ доведе? Я впевнена в тому, що я роблю. А чи впевнені ви у своєму хейті – я не знаю.
Ірина Саннікова: А за новий реліз вже прилітав хейт?
Аліна Паш: За цей реліз мало прилітало негативу. Я розумію, що цей альбом не для масового слухача, це не альбом хітів. Я не продаю секс, я не продаю мем, я не продаю якусь нещасну історію. Я просто Аліна, яка робить ось таку музику. Зі мною є моя аудиторія. Я розумію, що вона очікувала від мене такого альбому. Я сама хотіла зробити такий альбом. Я не дуже хочу робити те, що очікує слухач, який не розуміє, що у мене відбувається і хто я така. Тобто, звісно, в поп-музику я б хотіла увірватися ще не одним хітом, але все буде крок за кроком, я впевнена. Зараз те, що вилізло з мене, а саме альбом "розМова", є доречним. І я знаю, що він потрібен зараз, і не тільки мені, а ще й задля розвитку української культури. Тому що я бачу, як саме через мене багато людей повірили у себе і для мене це є найголовнішою винагородою. Є наслідувачі, які відкриваються по-класному, а значить я йду в правильному напрямку.
Ірина Саннікова: Ти маєш спільні роботи з репером Krechet. Скажи, чому цей репер-анонім постійно у масці?
Аліна Паш: Мені так подобається цей персонаж, але я жодного разу не бачила його. Я не бачила обличчя цього артиста, я не знаю, як він співає біля мене, бо ми працювали онлайн. Я знаю його менеджера, я знаю хлопців, які з ним працюють, але це все. Його стратегія суперова, бо він каже у треках такі панчі, які жоден український репер не каже. Запам’ятайте ім’я Krechet – це не тільки хижий птах, а це дуже класний український репер, який ще покаже себе. Мені подобається, коли люди вміють так філігранно римувати. Саме у його текстах я побачила, що українська мова в репі може звучати ще інакше ніж, наприклад, Alyona Alyona. Альона класно робить це і в неї є свій стиль. Але у Krechet він зовсім інший і теж унікальний. Вважаю, що він недооцінений. І всі ці компліменти летять абсолютно щиро, бо такої продуктивності, такого саунд-продакшену, дизайну по вокалу я ні в кого не зустрічала. Я пам’ятаю, коли вийшла наша спільна пісня, не один класний продюсер мене запитував, що то за крутий хлопчина. А я відповідала, що не знаю, я чувака не бачила.
Ірина Саннікова: Ти сказала, що спілкуєшся із людьми дотичними до нього. Що вони кажуть? Ми колись побачимо, як маска Krechet знімається?
Аліна Паш: Я запитувала, але мені усміхаючись відповіли, що ніхто не знає. Я розумію, що навіть мені, вже начебто довіреній особі, не відкривають свої плани. І мені це подобається.
Я є та, що поміж світла й тіні
Ірина Саннікова: В тебе вже є лейбл, але ще не було жодного сольного концерту. Як це взагалі може бути?
Аліна Паш: Я сама цим питанням задаюсь і сама зараз думаю, як же воно буде, бо у 2021 наш навіть літній період незрозуміло як пройде. Дуже багато фестивалів скасували. Дуже багато, мені здається, не доживуть до 2022 року, тому що це конкретні бізнес-втрати. Нова реальність вже настала.
А стосовно сольного концерту, то я дуже хотіла його зробити минулого року. Але обставини склалися інакше. І позаминулого, але й тоді не склалося. Можливо, Боженька мене готує до сольного концерту, який має бути із перлів того всього, що я навипускаю до нього. Мені хотілося б не просто зібрати касу, а вразити, зробити щось таке, як це було, коли я увірвалася з ноги із піснею Bitanga і сказала "Йоу, привіт, це моя шкура і я пахну овчиною! Я із гір прийшла".
Хочеться по-новому увірватися і на сольний концерт також. Амбіції в мене обростають ідеями, і я розумію, що я втілюватиму їх в будь-якому випадку, хоча, відверто казатимемо, це робити непросто, коли ти робиш не масову музику. Нещодавно із водієм їду в таксі, він обертається і запитує чи я співачка. Я відповідаю, що так. І починаємо ми з ним полеміку стосовно музики. І в якийсь момент він мені каже, що, знаєте, вам пора робити вже більш комерційну музику, от подивіться на свою подружку Альону – в неї більш масова музика, чому ти не робиш таке? А я теж запитую себе, чому я не роблю більш масову музику у своєму стилі? Мабуть, тому, що я свідомо не хочу робити відразу гіпердоступно. Я впевнена, що воно має вирости в мені. Поки що все моє нутро опирається тому.
Я зараз люблю ходити по цій межі, де я розумію, що спокійно можу виступити в андеграундному місці і там будуть люди, які й люблять, і хейтять. І так само зможу виступити, наприклад, на премії YUNA, де також будуть люди, які не розуміють, чому Аліну Паш сюди запросили, і є ті, які кажуть, що ось – нова українська музика. Я є та, що поміж світла й тіні, як в пісні.
Ірина Саннікова: Тобі легко співпрацювати з артистами свого лейблу? Ми спілкувались з В’ячеславом Дрофою (OTOY) і говорили про конфлікт, який відбувся між вами.
Аліна Паш: Мати свій лейбл дуже непросто. Це те саме, що мати своє угрупування, де тобі треба бути лідером, і свою позицію відстоювати часом. Себе треба шліфувати куди більше ніж тих, хто біля тебе, бо ти подаєш їм приклад. А В’ячеслав молодий, він має перспективу, я в нього дійсно повірила і вірю, що він може щось конкретне видати для української культури і саме для репу. Він філігранний репер. Але, мені здається, ще внутрішньо в деяких моментах не розумів, що він робить. Десь ми погарячкували, кожен зробив свій висновок. Він для мене є прекрасним уроком, як вести свої й бізнес-справи, і емоційні справи. Ситуація із ним розставила речі по місцях.
Зараз у мене інакше складаються співпраці. Я рада, що в мене є лейбл, це непроста ноша, але десь й віддушина. Називається він Bitanga Blood, у нас є така "бешкетницька кров", і там будуть артисти не тільки більш нішеві, а і, я впевнена, колись ми знайдемо ту, чи тих, чи того, хто буде передувати й в поп-музиці, наприклад. Я маю такі амбіції. Зараз в нас є Іван Збараскі (Zbaraski) – хлопець дуже класний, R`n`B пише. TATKO LYNX – це взагалі дивний такий супергерой. І зовсім скоро ми відкриємо ще кілька артистів, яких ми підтримуємо. Тому що лейбл складатиметься із різних пазлів: будуть головні пазли й будуть ті, кому ми допомагатимемо – комусь дистрибуцією, комусь букінгом, комусь просто тусовочною підтримкою. Тому слідкуйте за нами.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
