.jpg)
Фото Ігор Ткач
Це все ж таки трушний репчик, написаний від душі
Ірина Саннікова: Ваш дебютний повноформатний альбом називається HOTIN. Звідки така назва? Це не про фортеці?
Олег Псюк: Ні, це не про фортеці, часто плутають. Це район мого міста, район Калуша, в якому я народився. Я назвав свій альбом на честь цього району.
Ірина Саннікова: Вихід альбому ви анонсували ще у 2020 році, чому реліз відбувся лише зараз?
Олег Псюк: Через карантин, звичайно. Розпочався карантин, всі почали говорити, що це не найкращий період, щоб випускати альбом. Краще давайте не випускати. Ми вирішили його трішки потримати, бо всі сподівалися, що карантин ось-ось закінчиться. Але щось він затягся і ми подумали, що все, напевно, пора. Стримінги дуже почали падати. Здавалося б, люди всі сидять вдома, але щось вдома люди так не слухають музику, як у часи до карантину.
Ірина Саннікова: Є інформація, що ти відкрив власну студію. То ви на ній і писали альбом?
Олег Псюк: Альбом я не на своїй студії писав, я її тільки відкрив. Там вже я кілька треків записав, але з альбому – жодного. Альбом був готовий до відкриття студії.
Ірина Саннікова: Чи залучала ваша команда когось для роботи над саунд-дизайном?
Олег Псюк: З усім альбомом працювали ми, своєю командою. А по кожному окремому треку, то там усюди різні саунд-продюсери, бітмейкери й аранжувальники.
Ірина Саннікова: Як думаєш, в чому секрет успіху пісні "Зорі"?
Олег Псюк: Як на мене, це приспів. Він класний, гарний, милозвучний. Але він не є по-поганому попсовий, це все ж таки трушний репчик, який написаний від душі. І тому він чіпляє будь-яку аудиторію – і пацанів з району, і дівчат, і мене – всіх.
Ірина Саннікова: А як часто ви переглядаєте відео з реакціями іноземців на ваші пісні? Вам це подобається?
Олег Псюк: Подобається, але я не переглядаю. Дуже часто це відоси по 10-15 хвилин. Я їм вдячний, що вони це роблять.
Ірина Саннікова: В альбомі всі треки – це історії з реального життя? Чи щось вигадуєш, щоб виглядало крутіше?
Олег Псюк: Ні, нічого не вигадую. Там є різні пісні на різні теми. Частина про те, як погано вживати наркотики, це антипропаганда нездорового способу життя. Тому що в мене є що розказати і я ділюся цим досвідом. Ще у мене є пісня про природу, про гори.
Є щира пісня про мою колишню улюблену дівчину – трек "Не забуду". Гарячі факти про неї: я жив з дівчиною два роки. Це була дуже хороша дівчина, яку я дуже любив. Але рутина нас розвела, таке стається, і було все дуже важко. Їй, мені. Але нічого, час минув. І я їй обіцяв, що я їй присвячу пісню, я ж репер. Але час летів, я все відкладав, купа справ. І вийшло так, що вже і розійшлися, і трек їй не присвятив. Виходить, що я збалаболив, а я ж отвічаю завжди за свої слова. Але не тільки через це – мені хотілося їй зробити приємно. І вона отримала цей трек через рік. Вона дуже здивувалася, скажімо так. І була дуже задоволена, радісна, щаслива.
Ще є пісня про дівчину, з якою я познайомився в Інстаграмі. І вийшло так, що вона прийшла трошки інакша, ніж була на фотках. І я написав про це, що "Мала не думала, обманула, розвела, така невпізнавана".
За рік в Києві я свій скіл прокачав разів так в п’ять
Ірина Саннікова: Яку пісню ти вважаєш проривом гурту KALUSH?
Олег Псюк: Я думаю, що два прориви було. Перший – це "Не маринуй", тому що ним ми заявили про себе. Я вважаю і зараз його одним із самих наших лютих бенгерів. Він просто ідеальний реперський трек. Там все, як має бути. Дуже подобається. А другий прорив – це, напевно, "Зорі", тому що він залетів не так, як всі.
Ірина Саннікова: Ви думали про те, що саме так все відбудеться?
Олег Псюк: Ми підозрювали, що це можливо. Але ми не робили спеціально там, щоб все зайшло. Ми робимо все від душі.
Ірина Саннікова: Розкажи про роботу з продюсером Іваном Клименком? Чи ставить він вас у рамки, як виконавців?
Олег Псюк: Це мій менеджер. Рамок як таких немає. Я пишу трек і буває, що Ваньок взагалі ніяких правок не вносить, а буває він рекомендує поміняти частини пісні або куплети місцями. Він компетентний музикант, років двадцять вже у музиці. І в нього є чого повчитися. І цей рік, що я в Києві живу, я тут прям свій скіл прокачав разів так в п’ять.
Ірина Саннікова: Є така інформація, що у вас і Alyona Alyona планується колаборація з мексиканськими реперами. Як ви вийшли на них?
Олег Псюк: Маємо робити фіти з мексиканцями, поки не називатиму ніяких імен. Але в них теж дуже самобутній такий двіж. В них ця культура жива, хороша, в них є ця індустрія. І знаєш, там менталітет людей надзвичайно подібний до нашого. Мені здається, що це буде дуже трушно і прикольно звучати.
Фото Ігор Ткач
Всю цю тусу ми організували менше ніж за день
Ірина Саннікова: Я так розумію, що багато музикантів не випускали свої альбоми під час карантину, тому що робити концерти на їх підтримку було неможливо. Але ви знайшли креативне рішення – проїхалися центром Києва на трьох лімузинах, паті басі і монстр траку і грали композиції з альбому HOTIN. Розкажи, як все пройшло і кому спала на думку така ідея?
Олег Псюк: Я це організовував, мені допоміг в організації мій друг-блогер Антон Скуратов. Ми оцю всю цю тусу організували менше ніж за день. І я пам’ятаю, я в такій суєті цей день провів, а в мене ще дві репетиції було, і ще зйомки різні. І я весь час на телефоні: мені здається, що я весь день проговорив телефоном, це було жорстко. Але це все виправдало себе. Ми зібрали тусовку, в нас була купа музикантів, блогерів, всіляких відомих людей. Ми їдемо, нам всі сигналять, кричать, знімають на відео.
Ірина Саннікова: А є якесь ком'юніті реп-виконавців України, як ви спілкуєтеся?
Олег Псюк: Навіть не знаю. Все наше ком’юніті – це наша група в Телеграмі, мабуть.
Ірина Саннікова: Мені здається, що тебе люди впізнають за твоєю рожевою панамкою. Як вона в тебе з’явилася?
Олег Псюк: Історія дуже проста. Вона з секонд-хенду. Ми знімали перший кліп "Не маринуй". Ми підбирали шмот там було на вибір кілька панам. І найбільше до луку підійшла саме ця рожева панама. Вона мені так сподобалася, і взагалі всім сподобалась, хто мене в ній бачив. А тепер я не хочу з нею прощатися, тому що це надзвичайно зручно. Наприклад, як я її знімаю, то я не дуже схожий на себе отакого, так? І це прекрасно, я йду вулицею і ніхто навіть не здогадується, що це я. А якщо я хочу, щоб мене впізнавали, то я її вдягаю.
Фото Ігор Ткач
