Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
В мене навіть питання не виникало, з ким робити фіт
Ірина Саннікова: Захаре, ти є автором пісні "Давай Горіти", вона третя для тебе і є першим фітом. Всього лише третя пісня, яку ти написав в житті? Що ти робив раніше?
ZAKHAR: Ні, не всього, це третя пісня, яку я випустив. Пісень вже досить багато, зараз закінчую ще дві, щоб був повноцінний альбом, який вийде, я сподіваюся, в кінці червня – на початку липня. А до цього що я робив? Ми грали разом з Катею в групі YEYO.
Ірина Саннікова: А чому ви вже більше не в гурті YEYO, а стали сольними виконавцями?
Катерина Офліян: Ми вирішили, що ми такі великі, як зірки, і вибухаємо. І нам треба робити щось окремо, а інколи з’єднуватися і робити щось спільне. Але ми друзі, все добре, ми не сварилися.
Ірина Саннікова: Захаре, чому твій перший фіт саме з Катею?
ZAKHAR: Ми просто в житті, мабуть, найближчі друзі. І це було логічно для мене, що перший фіт має бути саме з Катюньою. Ми весь час підтримуємо один одного у створенні своїх пісень. В мене навіть питання не виникало, з ким робити фіт.
Катерина Офліян: Взагалі, коли я вперше почула першу пісню Захара і дізналася, що він хоче щось запускати, я дуже хвилювалася. Якби мені не сподобалося, мені б треба було це сказати прямо, бо я його друг. Коли він показав своїх роботи і все було класно, я така – "Фух, клас, все супер, давай, вперед!".
Ірина Саннікова: Розкажіть, як відбувалась робота над треком?
ZAKHAR: Я спочатку написав половину треку й не думав робити повноцінної пісні. Думав зробити щось для соцмереж, такий невеличкий може лайв. Це був чисто куплет та приспів. А потім намітилася дата нового релізу, я зрозумів, що треба цю пісню довести до кінця. І вирішив запропонувати Катюні заспівати.
Катерина Офліян: Він показав мені цей напівтрек, я сказала, що добре, зробімо, але дописуй сам всі слова. А він каже, що може ти напишеш для себе, щоб тобі сподобалося, я відповіла, що ні, це твій трек, працюй.
Ірина Саннікова: І навіть не хотілося щось своє особливе внести до пісні?
Катерина Офліян: Я внесла, тому що коли співаєш, все одно додаєш якийсь свій ритм, свою мелодику. І взагалі, вона трошки відрізняється. І все, що я могла туди внести, я внесла.
Треба бути щасливими тут і зараз
Ірина Саннікова: Окрім запису композиції ви зробили ще й відео, розкажіть про нього?
ZAKHAR: Ми вирішили не робити великий кліп, якщо чесно, і часу було мало. Вирішили зробити атмосферне mood-відео. Але нам сказали, до речі, що це більше схоже на кліп.
Катерина Офліян: Мені здається, що зараз взагалі все змінилося і найголовніше – продемонструвати якусь емоцію, настрій. Ми такі харизматичні дві персони, у відео ми танцюємо, співаємо – і все класно. Ми хотіли заряджати людей на позитив, на класні емоції. Щоб вони після перегляду пішли погуляти містом, створити весняний настрій. Мені здається, що відео це робить.
Ірина Саннікова: Який меседж у композиції "Давай Горіти"?
ZAKHAR: Хотілося закликати людей іноді розслаблятися і просто відриватися.
Катерина Офліян: І бути легкими, тому що зараз такий дуже важкий час і треба вчитися дзену, треба вчитися кайфу без якихось там спеціальних поїздок. Тому що маємо, що маємо і треба бути щасливими тут і зараз.
Ірина Саннікова: Що зараз відбувається у ваших сольних кар’єрах?
ZAKHAR: Я активно працюю над тим, щоб допрацювати альбом. Це зараз моя головна задача. І після пісні "Давай Горіти" планую випустити ще один сингл. Поки не вирішив, яка це буде пісня, але якась з тих, що вже готові. І також зніму на неї відео.
Катерина Офліян: Взагалі-то, в мене вийшов трек одночасно з нашим спільним треком, трек "Живая". Там такий протест. Я готую мініальбом, у травні він вийде, сподіваюся. Він теж такий дуже трушний, чесний. Це моє таке художнє висловлювання, не комерційне.
Далі я поки нічого не планую, тому що я взагалі не знаю, як продовжувати займатися музикою. Протягом останнього року я багато думаю над тим, робити це тільки для художнього висловлювання чи робити це якось комерційно успішним. В Україні це дуже важко поєднати. І ось цей конфлікт є в піснях, які ви почуєте, і він є в мені. І я про це зараз думаю. Тому що Захар тільки починає, він ще художник. А я теж художник, але хочу ще й зрозуміти, чи може це бути моєю професією. Хобі – це хобі, але для того, щоб це стало моєю професією, необхідно, щоб воно приносило гроші.
Ірина Саннікова: Трек "Живая" – російською мовою, а чи писатимеш ти пісні українською?
Катерина Офліян: Так, це не проблема. Але ж ви пам’ятаєте, що є пісня "Принц", є "Псих", є "Падай", є "Милий", є "Я кажу ні". Є дуже багато пісень, вони всі існують і, мені здається, що у них не було тієї уваги, на яку вони заслуговують. Тому слухайте українське. Зараз такий час, коли дуже багато музики, і щоб знайти щось якісне, треба провести певну роботу.
Тому підтримуйте, будь ласка, таких артистів, як ZAKHAR. Є багато класних талановитих українських артистів, які, на жаль, не відчувають себе тут потрібними. Я зараз кажу це не для того, щоб усі плакали, а тому, що так є. Ми дуже багато спілкуємося між собою. Є класні проєкти, але вони всі не відчувають, що вони потрібні. Ми відчуваємо, що треба раз-два-три-чотири, два прихлопи, гоп-гоп. І тому дуже важко створювати надалі класну музику, коли ти не відчуваєш фідбеку.
ZAKHAR: Для того, щоб зробити якусь унікальну оригінальну пісню і взагалі матеріал, на це йде дуже багато зусиль і часу. Це завжди пошук. І коли ти все це вкладаєш, а потім на виході отримуєш маленький фідбек – це трошки засмучує.
Катерина Офліян: Цінуйте своє!
Ірина Саннікова: Ми усі зараз перебуваємо в умовах локдауну. Де ви, як артисти, знаходите фінансові ресурси, як виживаєте?
ZAKHAR: В мене, якщо чесно, з приходом локдауну стиль життя сильно не змінився. Я, як працював перед комп’ютером, так і працюю. Я роблю треки на замовлення, це фріланс. І нашим, на українському ринку і, скажімо так, на всесвітньому. Тому особливо нічого не змінилося.
Катерина Офліян: Я пишу треки для поп-артистів. Для гурту KAZKA, для гурту "НЕАНГЕЛЫ", коли вони ще існували. У Тіни Кароль є моя пісня – "Найти своих". Це те, чим я займаюся, але хотілося б більше часу витрачати на своє. Взагалі, це класна така можливість, це теж моя реалізація, як авторки.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Чомусь не прийнято говорити про панічні атаки, але це неправильно
Ірина Саннікова: Катю, ти долучалася до проєкту #янебоюсянебійсяіти й розповіла про тривогу і панічні атаки, які відбувались у тебе під час локдауну. Розкажи, як ти борешся із цим чи, можливо, вже поборола?
Катерина Офліян: Емоційно важко було під час першого локдауну. Я зверталася до психолога вже під кінець, тому що мені було важко, невротизація якась, взагалі нічого незрозуміло. Психолог та друзі – єдине, що мені тоді допомогло. А ось під час вже другого локдауну мені якось прям класно, бо я відчуваю, що я пропрацювала якісь свої слабкі місця і вчуся кайфувати тут і зараз, незалежно від людей, погоди, роботи. Тобто окей, нема цього, нема того, значить є книжка. Це якось допомогло мені зрозуміти, що завтра може бути все, що завгодно, і якщо ти не вмієш з собою гармонізуватися, то тут вже проблема не в локдауні.
Ірина Саннікова: Чи можеш порадити тим людям, які страждають під час локдауну чи поза ним від панічних атак, топ 3 вправ, думок, які тебе рятують?
ZAKHAR: Подзвонити мені.
Катерина Офліян: Так, це по-перше.
Нема такої магічної кнопки, але треба не доводити себе до панічної атаки. Тобто якщо ти відчуваєш, що тебе хитає, треба завжди з собою мати оцю чесну розмову. Ти відчуваєш – подзвони, не соромся, подзвони комусь і скажи, що ти хвилюєшся. І поки ще немає адреналіну в крові, ти можеш головою це якось змінити, а якщо вже спалах, то п'ятнадцять хвилин ти все одно тремтітимеш, бо це вже біологія. Це адреналін вже потрапив у кров.
Я намагаюся не доводити себе до таких відчуттів. Я їм, я п’ю, це важливо. Якщо я відчуваю, що я у якомусь розпачі, я не дивлюся складне кіно навіть. Тому що я відчуваю, що сьогодні мені це не треба. Тобто варто не доводити себе до такого стану, а якщо він вже є, то не соромитися, звертатися, казати прямо: "Мені погано, побудь зі мною". У нас у всіх є друзі, родина. Про панічні атаки треба говорити, тому що це допомагає. Чомусь не прийнято про них говорити, але це неправильно. І я знаю дуже багато людей, які на них страждають.
Ірина Саннікова: Захаре, а який в тебе є рецепт утримання рівноваги, балансу?
ZAKHAR: У мене панічних атак ніколи не було, сподіваюся і не буде. Але бувають важкі моменти. Якось близькі люди допомагають. Актуальна для цього настрою музика. Якісь відволікаючі фактори, книжка, наприклад. Але більше – музика.
Катерина Офліян: А ще раціоналізація. Визначити про що цей страх і довести його до логічної розв’язки – що з тобою може статися? Як мені сказав один друг, коли я дуже боялася, що не буде чого їсти, що у нас стільки голубів і він мені їх наловить та насмажить. І я зрозуміла, що ми не помремо. Ось ця раціоналізація допомагає теж.
ZAKHAR: Головне проаналізувати все правильно і собі пояснити, в чому причина переживань.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
