Фото Анна Євстігнєєва
Це мій перший альбом, мої спроби та помилки
Дмитро Захарченко: Твій дебютний альбом мав вийти ще минулого року. Чому ти відклала його реліз?
Іра Лузіна: Проблема була в тому, що він був повністю завершений, але я лишила його готовим лежати кілька місяців. А через три місяці переслухала і зрозуміла, що його треба перезводити. Тобто ми все накопичили нормально, я маю на увазі вокал, інструменти. Але ми робили його на якомусь драйві й не дали собі часу потім все переслухати в спокійному стані. Я і продюсер Олександр Дворецький дуже багато працювали і не дали собі часу відпочити. Треба давати вухам відпочити, коли робиш альбом. Це просто мій перший альбом, мої спроби та помилки.
Дмитро Захарченко: А немає відчуття, що це надмірна вимогливість?
Іра Лузіна: Трохи таке є, але я себе контролюю. Принаймні, я так думаю. Мені здається, я зробила правильний вибір. В мене є та остання версія альбому, є з чим порівняти – це небо і земля. Тому я все правильно зробила.
Дмитро Захарченко: Ти казала, що у пісні Use Me є посилання на пісню Рея Чарльза, але ніхто про це не дізнається, якщо ти про це не розповіси. То про що це?
Іра Лузіна: Це пісня Hallelujah I Love Her So. Вона дуже швидка. Я ж на початку пісні дуже багато разів повторюю одне й те ж саме слово "deep, deep, deep inside". Це такий самий, як на мене, мелодійний рядочок, як в Рея Чарльза, просто в мене він повільний, а в нього швидкий. Для мене це точно референс, але ніхто цього не вловлює крім мене. І я вже з цим змирилася. Але я хочу сказати, що Рей Чарльз дуже крутий, я його дуже люблю, і ця пісня дуже класна, я її часто співаю. І якось вона в моїй голові трансформувалася в щось повільне й зовсім інше, але з посиланням на Рея Чарльза.
Дмитро Захарченко: Повертаючись до того, що у тебе є певна скрупульозність в роботі. Чи існує людина до думки якої ти прислухаєшся?
Іра Лузіна: Так, щоб я дійсно прислухалася? Це я. Бо я дуже суворо себе критикую. Якщо я відчуваю, що я щось не дотягнула, то я буду це робити. Якщо, наприклад, саундпродюсер скаже якусь свою думку, то я, звісно ж, прислухаюся до нього. Так само є мастеринг-інженер Денис Ямбур, його всі музиканти знають в Києві, в нього є прізвисько – Тренер. І якщо Тренер скаже, то ти будеш цю думку враховувати. Я приймаю рішення все одно сама, звісно, але я можу враховувати думку деяких людей. Але свою – в першу чергу.
Дмитро Захарченко: Які в тебе очікування від цього альбому?
Іра Лузіна: Це цікава проба пера. Тобі цікаво подивитись, що ти можеш сказати, як ти це можеш зробити. Більше для себе ти робиш цей альбом. Щоб зрозуміти, яка твоя тема і як ти можеш виразити це за допомогою інструментів та текстів. Але якщо він стане платиновим, я не буду проти. Ви слухайте на всіх платформах і може він стане платиновим.
Фото Анна Євстігнєєва
Музиканти самі не пишуть пісні
Дмитро Захарченко: Ти сказала, що в пісні I Say No (Nea) є все – бек-вокал мами, запис православної церковної служби, госпел. Як сталося, що ти це все вирішила зібрати в одну пісню?
Іра Лузіна: Музиканти самі не пишуть пісні. Якщо хтось каже, що сам написав пісню – будь-яку – він каже неправду. Бо музикант або чує, або відчуває, або являє і просто переносить це на папір або в музику. Ця пісня прийшла така, як вона є, але вона приходила частинами. Це було велике випробовування для мене, бо я, наприклад, записую якусь частину в демку і думаю, що воно дуже дивне і я не знаю, що я пишу. Це класний тест собі на творчість, на творчий потік, на довіру. І ти думаєш: "Добре, я буду записувати так, як воно є".
Як ця пісня має звучати в фіналі я зрозуміла далеко не спочатку і навіть не в середині роботи. І так само, люди, які працювали зі мною, працювали над різними частинами. Наприклад, барабани є тільки в першій частині й людина навіть не знала, що там буде в другій і третій. Тобто для всіх ця пісня була суперсюрпризом. І для мене теж.
Дмитро Захарченко: Під час роботи над альбомом ти не ставила собі запитання, що може це занадто складно і слухачі не зрозуміють?
Іра Лузіна: Ні. Я вірю в те, що люди відчувають музику серцем. І якщо пісня щира, то не має значення складна вона чи легка за структурою – люди почують, відчують. Я вірю, що музика об’єднує людей на якомусь іншому рівні. Це духовний, емоційний рівень. Можна слів не знати, не розуміти, про що пісня, але все одно вона бере за душу. Навіть пісня іноземною мовою: люди не знають, про що вона, але вона подобається, її люблять і переслуховують.
Дмитро Захарченко: Ти кажеш, що ця пісня прийшла до тебе частинами. Частина, де є бек-вокал твоєї мами, теж відразу були у твоїй голові?
Іра Лузіна: Так. Я подумала, що мама точно має тут заспівати. Просто моя мама співає в церковному хорі. І мій дядько теж. І ця ідея госпелу в якомусь сенсі абсолютно церковна. Хотіла ще дядька записати, але через карантин і через те, що всі живуть в різних містах, цього не сталося. А маму я встигла записати і дуже щаслива, що вона є у цій пісні.
Дмитро Захарченко: Що стосується сенсів пісні I Say No (Nea) – чому для тебе так важливо казати "ні"? Я знаю, що ти навчилася зараз цьому.
Іра Лузіна: Я вчуся зараз цьому. Це такий скіл, який треба прокачувати все життя. Ти вчишся казати "ні" собі, по-перше. Іншим людям, по-друге. Деяким роботам та навіть класному проєкту, в якому ти був, але просто його час минув, ти маєш казати "ні". Ми всі були в таких ситуаціях, коли хочеться сказати комусь "ні", але ти відчуваєш, що людина може тебе покинути, що будуть якісь проблеми, конфлікти. І ти не кажеш це "ні" заради іншої людини, заради так званого миру. Але твоя душа не хоче цього, вона хоче сказати "ні". Якщо ти починаєш казати це "ні", воно дає тобі якийсь контроль над своїм життям, ти відчуваєш, що контролюєш сам своє життя і сам вирішуєш, коли казати "так", а коли – "ні". І це дає тобі силу. Я дуже хочу, щоб усі люди теж навчилися казати "ні". От ти, Дмитре, вмієш казати "ні"?
Дмитро Захарченко: Не завжди. Я б теж сказав, що я цьому вчусь.
Іра Лузіна: Ти маєш думати про себе в першу чергу і казати "ні", якщо це треба.
Треба розпочинати з маленьких ситуацій, коли тобі пропонують піти в гості чи погуляти, а ти не хочеш цього і кажеш "ні". Коли пропонують випити алкоголю, а ти сьогодні не хочеш або взагалі не хочеш і кажеш "ні". І ти бачиш ці очі, які тебе не розуміють, наприклад. Таке буває дуже часто. Тобто спочатку ти кажеш "ні" в маленьких ситуаціях, потім у великих, а потім відчуваєш свою силу і це стає для тебе якимось логічним та простим рішенням. Сказати "так" і сказати "ні" стає однаково легко в цьому житті.
Дмитро Захарченко: Що ти зрозуміла під час роботи над альбомом? Що ти зрозуміла про себе?
Іра Лузіна: Я зрозуміла, що я вмію працювати на інтуїтиві й довіряти цій інтуїції, чого я раніше не робила. Творчість стає більш глибока, більш багатогранна і дуже оригінальна, якщо ти довіряєш самій творчості. Якщо не мислиш цими кліше "куплет-приспів-куплет-приспів". Якщо ти перестаєш для себе брати ці формули готові, а відкриваєш пусте поле і готовий прийняти все, що приходить, це дає тобі набагато більше задоволення від роботи. Навіть коли було важко, бо це довгий процес, ми працювали багато годин. Все одно отримуєш задоволення від альбому, від того, що робиш, бо інтуїція тебе веде і ти її слухаєш. Вперше за тридцять чотири роки ти її слухаєш. І це дуже класний досвід.
Дмитро Захарченко: Поза ефіром ти сказала про те, що доброта – це пастка.
Іра Лузіна: Доброта буває пасткою для людини, бо ти хочеш бути добрим. І деколи щемиш себе: в ситуаціях, коли треба бути сильним і сказати "ні", кажеш "так".
Дмитро Захарченко: Над створенням сольного проєкту все одно працює команда. Хто зараз працює з тобою?
Іра Лузіна: Над альбомом працювала я із саунд-продюсером Олександром Дворецьким. 90% часу нас було двоє в студії. Саша Дворецький працював з Panivalkova дуже довгий час і альбом "ДОНТВОРІ" він робив. Дуже багато артистів з ним співпрацює, бо в нього гарний смак, розуміння музики і велика любов до експериментів. А це саме те, що мені було треба в цьому альбомі. Ми дуже добре один одного розуміємо і він навіть мене підсилює, а я його. Це класний такий тандем.
Мастеринг альбому робив Олександр разом з Денисом Ямбором зі студії "Звукоцех". Ми до нього їздили та показували зведення, він міг поради дати й ми слухали його, як старшого товариша, скажімо так.
І ще було дуже багато музикантів. Ви чули барабани, грає Костя Маркочань. Там є бас і навіть контрабас, грає на них Микола Кістеньов, його багато хто знає в Києві. Так само я багато грала на синтезаторах і всіляких інших штуках, і Саша багато чого записав. Також, в пісні Use Me ви чули струнні, це чоловік і дружина, Орест і Тоня Криса, вони записали дуже гарну партію.
У пісні Jai є кларнет, це Дан Пуржаш. Там ще є гітара, яку записав Анж, це відомий в інді-колах український музикант. А супер-пупер хор, який ви чули в I Say No (Nea) – це Ірина Барамба, Василина Ткачук, Дарина Салій, Ігор Буряк і я. Всі ці люди з кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Хтось із них співробітник, хтось студент. І ми це записали в Києві в "Звукоцеху", а репетирували саме в інституті, всі ці наші кричалки кричали на всю кафедру. І моя мама Любов Аві співає бек-вокал. Наче нікого не забула.
Дмитро Захарченко: Дарія Пугачова?
Іра Лузіна: Дарія Пугачова (ред.: колишня учасниця гурту Panivalkova) просто йшла повз студію. Я попросила записати перкусію. Вона прийшла і записала. І вона тільки в цій пісні Jai є, вона грає цю останню частинку на перкусії, вона наче завершує альбом. І це дуже приємно. Ми з Дашею друзі й допомагаємо одна одній теж. І Ірці теж (ред.: Ірина Кульшенко, колишня учасниця гурту Panivalkova).
Фото Анна Євстігнєєва
Panivalkova – це триголова богиня, і в неї була своя творчість
Дмитро Захарченко: З цього виникає запитання – якщо вона також є у цій роботі, то що заважало зробити подібний альбом в складі Panivalkova?
Іра Лузіна: Бо кожен з нас робить свою справу зараз. У Іри свої проєкти, я думаю, ви знаєте – KULSHENKA. А Даша зараз не займається музикою, вона займається візуальним мистецтвом, вона займається перформансом, вона художник. І те, що вона записала тут маленький шматочок, це просто виняток, бо вона мене любить, я сподіваюся. І просто вона класно підійшла до цього, і в неї були ці індійські інструменти малесенькі, які ідеально підходять. Я думаю, що Panivalkova не записала б цей альбом, бо це таке наше триголове чудовисько класне, така богиня триголова. І в неї була своя творчість, не схожа ні на мою, ні на Ірину. Тобто це абсолютно інший окремий проєкт.
Дмитро Захарченко: Остання пісня Jai – це таке собі "далі буде"?
Іра Лузіна: Так, Jai остання пісня на альбомі і вона суперлегенька. Перша – I Say No (Nea), вона супернасичена. Потім альбом трішки світлішає, стає все легшим і легшим. Jai дуже проста і зрозуміла, там три акорди в цій пісні, і закінчується вона постійним потоком, який просто переривається. І це такий наче натяк, "to be continued" (ред.: в перекладі з англійської мови – "далі буде"). Тобто, може бути ще один альбом і це лише початок.
Дмитро Захарченко: Яким буде наступний крок?
Іра Лузіна: Я дуже хочу кліп на пісню I Say No (Nea) і кліп на пісню Key. І потім я вже знову хочу сісти в студію і робити далі пісні.
Фото Анна Євстігнєєва
