Про комунікацію теми вакцинації
Я не бачу особливих проблем із комунікаційною кампанією за вакцинацію. Водночас я бачу проблеми в комунікації про вакцинацію лікарів і медсестер із пацієнтами. Наведу свій особистий приклад.
Одного буднього дня я прийшла в торговий центр зробити собі бустерну дозу вакцини. І що я там побачила? Що люди, котрі працюють у центрі вакцинації, не є господарями ситуації - вони не беруть на себе контроль і відповідальність. Саме тому в тісному коридорчику тісно сидять люди. Якщо поміж них є хворий із "омікроном", то цим омікроном він обміняється з усіма присутніми. Ніхто з медичного персоналу чи волонтерів не ходить і розставляє людей, допомагаючи їм дотримуватися соціальної дистанції.
Чому це важливо? Тому що людина, котра під час вакцинації заразиться "омікроном", потім буде переконана, що в цьому винне щеплення, і що з вакциною було щось не так.
Під час візиту в центр вакцинації, мене також здивувало, що мені ніхто не був радий. Ні, ніхто не грубив. Але мені б хотілося, аби людину, котра прийшла щепитися, за це похвалили, аби їй сказали: "Ти молодець!". Щеплення - це соціальна норма, дотримуватися її - класно.
Ці проблемки - незначні. Існує більша проблема: є люди, котрих відмовляють щепитися. Їй розповідають про псевдо-протипоказання та про нібито небезпечну вакцину. На жаль, це часто роблять вузькі спеціалісти з високим авторитетом, яким пацієнти дуже довіряють - онкологи, кардіологи.
На фото: Катерина Булавінова, особистий архів.
В чому причина розбіжності поглядів думок лікарів про щеплення?
Ще задовго до ковіду в Україні стався розкол медичної спільноти щодо ставлення до вакцинації. Серед лікарів спостерігалося невігластво в ставленні до щеплень. Відтак ми, UNICEF, разом із урядом України, зокрема МОЗ, всіляко намагалися це подолати - і багато в чому наша праця була успішною. Проте не у всьому.
Переважно це стосувалося саме дитячих вакцин, а от вакцинами для дорослих взагалі ніхто не цікавився. Ставлення до вакцинації дорослих було пасивним і доволі апатичним. Для прикладу, досі не всі дорослі знають, що кожні 10 років необхідно поновлювати щеплення від дифтерії та правця. Так само не всі дорослі знають, що саме ці вакцини держава закуповує, тобто вони безоплатні. Інший приклад - щеплення від грипу, охоплення цим щепленням не перевищувало 1-2%.
Коли почалася пандемія, все це випливло на поверхню. Стали помітними і розкол медичної спільноти, і міфологія про вакцини - вони випали, ніби скелети, з усіх шаф і з усіх ящиків Пандори та голосно гримлять кістками.
Наприклад, серед лікарів є група таких, які підтримують доказову медицину, які роблять усе, аби їхні пацієнти вакцинувалися. Та поруч із цим є інша група, котра відверто виступає проти вакцин. Також є перебіжчики - вони коливаються між однією та іншою групою та роблять дурниці. Саме такі лікарі радять перевірити антитіла перед щепленням, а також здати загальний аналіз крові, зробити коагулограму, попити якісь таблетки та інші зайві речі.
Медична спільнота і раніше була розколота. Але саме пандемія зробила цей розкол таким помітним. Так само стало краще видно, що люди схильні до бездоказових методів лікування, як-то непотрібних таблеток, зайвих антибіотиків без призначення тощо.
Як можна допомогти комунікації про вакцинацію?
Мені здається, що комунікація має бути максимально простою та зрозумілою, відповідати запиту. Саме тому ми на сторінці UNICEF Ukraine на Фейсбуці та YouTube-каналах "Доктор Булавінова" та UNICEF готуємо два формати.
Перший - довгі інтерв’ю на певну тему із фахівцями. Кожна така публікація супроводжуються описом-планом із таймкодами, тобто можна подивитися і всю розмову, і окремий фрагмент на цікаву саме вам тему. Другий - формат "Хвилиночку", в якому ми намагаємося коротко дати відповідь на важливе запитання.
Люди, котрі можуть із таких доступних матеріалів отримати конкретні відповіді на свої пацієнтські або лікарські запитання, відчувають більше впевненості. Вони починають діяти.
Також ми виявили одну цікаву річ: наша аудиторія переважно не дивиться, а слухає такі розмови. У нас є красива картинка зі студії, але люди нас переважно слухають у навушниках, поки їдуть громадським транспортом, працюють в саду, прибирають сніг, готують борщ.
Виявилося, що такий формат є доброю допомогою лікарям під час розмови з пацієнтами, котрі сумніваються, чи варто робити щеплення. Як допомогти лікарям помітити наші відео? Ми знайшли найпростіший спосіб - viber-групи, де сидять лікарі. Якщо туди потрапляє лінк, то медичні працівники його подивляться.
Зручність доступу до інформації є надзвичайно важливою. Саме тому про ковід і щеплення важливо говорити за допомогою різних медіумів. Наприклад, телебачення, але також і різноманітні джерела в інтернеті - соціальні мережі, онлайн-медіа тощо. Також інформація має надходити особисто від лікаря.
І ще інформація про щеплення надходить від родичів і сусідів, думка яких дуже залежить від того, що саме вони читають і дивляться, який у них лікар, що саме вони вважають соціальною нормою.
В цьому ж контексті надзвичайно важливим є вплив церкви і те, що в Україні різні церкви зайняли в цілому провакцинальну позицію. та мені би хотілося, аби вони ще більше про це говорили, особливо з людьми старшого віку. Адже найбільша проблема охоплення - це саме люди з груп ризику.
Як можна переконати щепитися родича чи знайомих, які скептично налаштовані?
Я не раджу влаштовувати вакцинальні баталії під час свят, вечірок, днів народження. Натомість я раджу ділиться особистим досвідом - і позитивним, і страшним.
Наприклад, якщо ви тяжко хворіли на ковід і мали потребу в кисні, бо не могли нормально дихати, то варто детально розповісти, як це було. Розкажіть, що ви відчували, як почувалися, як довго це тривало, і що ви відчуваєте зараз. Я сама перехворіла таким тяжким ковідом і потребувала кисню, тому спеціально про це розповідаю, щоби люди розуміли, на що схожий досвід хвороби.
Так само і з вакцинацією: якщо ви вакцинувалися, то обов’язково про це всім розповідайте. Але не починайте суперечки. Не треба кричати на рідних і знайомих і щось їм доводити. Не перетворюйте вечірку на війнушку навколо вакцинації.
Позитивні історії добре працюють, але важливо, щоби вони лунали з різних джерел. Наприклад, аби людина, котра почула історію про когось, хто щеплений і не захворів на ковід або хворів у дуже легкій формі, в один із днів отримала телефонний дзвінок від свого проактивного сімейного лікаря чи медсестри із запрошенням прийти щепитися.
Добре організована послуга щеплення також додає позитиву. Так само добре працює зручна електронна система, в якій все одразу саме завантажується.
Водночас поза межами нашого контролю є ті, хто так і не захочуть щепитися, вони будуть відставати та не приймуть цього рішення.
Чому держави хочуть вакцинувати своїх громадян?
На мою думку, уряд, медична система, освітня система та бізнес мають чимало аргументів на користь вакцинації.
Щонайменше ми хочемо захистити життя людини, зокрема людей з груп ризику. Ми хочемо, щоби внуки прожили чудовий досвід спілкування з бабусями та дідусями, і щоби цей досвід тривав так довго, як тільки це можливо. Для цього й існує сучасна медицина: щоби продовжувати якісне життя. Цей найперший аргумент - дуже сильний, на мою думку.
Вакцинація має велике значення і для держави в цілому, і для окремих інституцій, і для бізнесу, і особисто для людини, і для її родини. Ми в Україні не дуже звикли оперувати концепціями цінності життя, а також ми страждаємо від ейджизму, з яким там бореться Тетяна Трощинська. У медицині ейджизм сильно відчувається. Саме тому важливо потурбуватися про бабусь, дідусів, дорослих батьків, дорослих друзів і родичів, колег.
З позиції медичної системи щеплення важливі, щоби не допустити страшного перевантаження медичної системи, коли лікарі та медсестри падають з ніг і не мають сил, коли бракує кисневих точок, коли помирає так багато людей.
З точки зору економіки щеплення важливі, тому що економіка зупиняється під час карантину, коли все закривається. Та й з точки зору освіти це важливо, тому що для дітей освіта онлайн - це зовсім не те, що освіта оффлайн, із особистою присутністю в класі. Можна створити якісний продукт в інтернеті, але діти мають разом гратися, займатися спортом, контактувати між собою та з вчителями.
Саме тому щеплення таке важливе для багатьох інституцій - і для міжнародних організацій, і для уряду, і для недержавних організацій, і для волонтерів, і для бізнесу.
Водночас, варто розуміти, що в Україні дуже м’який підхід до вакцинації. Є країни з набагато більш суворими обмеженнями для невакцинованих людей, а також із більш жорсткими обмеженнями під час карантинів і локдаунів - із комендантськими годинами, перевірками поліції. В нас такого не було, тобто ми доволі м’яко та ліберально до всього ставимося.
Звичайно, існує недовіра до державних інституцій, але водночас існує дуже велика довіра до лікаря чи медсестри. Саме тому надзвичайно важливо, аби саме вони боролися за свого пацієнта та правильно його чи її консультували.
Чудово, коли висловлювання безвідповідальних лікарів розвінчують із позиції доказової медицини. Наприклад, аналіз MedGoblin фейків, які прозвучали в інтерв’ю одного з лікарів. Люди не завжди розумію, що правильно, а що неправильно. Їм варто це пояснювати та розбирати конкретні приклади.
Як можна допомогти лікарям і медсестрам?
По-перше, потрібно, аби інформації було багато, і щоби вся вона була в зручному форматі. Як приклад наведу відео, яке робимо ми - воно зручне як формат, його зручно і дивитися, і слухати. Але існують і інші творці освітніх матеріалів - не тільки відео, але й оффлайн-тренінгів тощо. Лікарів потрібно навчати й давати інструменти.
Також дуже важливими є групи підтримки, що працюють за принципом peer-to-peer, тобто рівний - рівному. В таких групах можна працювати з особистими історіями про те, як відбуваються розмови з пацієнтами про щеплення, як долається опір, як будуються стосунки з колегами, котрі не поділяють провакцинаторських настанов. В таких групах лікарі можуть отримати підтримку та зрозуміти, що їхня робота в межах доказової медицини - це нормально. Ти не один.
По-третє, важливою є робота з менеджерами системи охорони здоров’я, оскільки всі вони також мусять мати певну позицію - підтримувати правильне та не підтримувати неправильне.Навіть більше, всі неправильні практики мають стати предметом публічної дискусії, оскільки замовчувати неправильні практики - це дуже погано. Саме тому мене багато хто не любить, бо я про це розповідаю на всіх ефірах усіх центральних телеканалів.
Досвід спілкування з людьми "в полях": чого очікують, на що чекали?
Ключовим тут буде слово "відповідальність". Всі, хто на щось від когось чекає, не хочуть думати, що саме вони можуть зробити на довіреній їм території, в зоні власної відповідальності. Наприклад, я впевнена, що є голови ОТГ (і я хочу з ними познайомитися, треба про ці приклади розповідати), котрі поцікавилися, хто з мешканців ОТГ вакцинувалися, а хто - ні, і чому, аби розібратися, що саме можна зробити, аби більше людей могли вакцинуватися. Можливо, організувати мобільну бригаду, вакцинацію на дому для маломобільних людей.
Так само цікавим буде досвід людей, які організувалися й допомогли вакцинуватися своїм батькам, бабусям, дідусям, сусідам, комусь іще.
Можливо, хтось із головних лікарів проаналізували стастистику своїх лікарів, аби дослідити, скільки чиїх пацієнтів вакцинувалися від ковіду. Та організував допомогу лікарям із обдзвоном пацієнтів, аби нагадати їм про потребу щепитися. Це ж саме можна зробити, працюючи в амбулаторії села чи невеликого міста. Думаю, волонтери погодилися би й зробити особисті візити до людей, аби нагадати, де й коли на них чекають, аби зробити щеплення.
Але ні, всі чекають на якусь супер-магічну комунікацію згори, котра має спрацювати миттєво. Мені здається, що це неправильно.
Наразі є проблема не з вакцинацією та не з кампанією, а з service delivery - з тим, як цей сервіс організовано. Якщо людина прийшла щепитися, а її відмовляють - це неприйнятно. Вакцина є, отримати її легко.
Як і коли варто навчати лікарів і медсестер?
Навчання можна проводити завжди. Наприклад, я знаю, що було навчання для мобільних бригад вакцинації. В чомусь воно було успішним, а в чомусь - ні. Чому? Тому що досі є мобільні бригади, котрі певним пацієнтам, не радять вакцинуватися, а чи відмовляють від щеплення вагітних жінок. Але технічно це все одно було успішне навчання.
Існує чимало тренінгів - і від ВООЗ, і від UNICEF, і він інших організацій. Вони стосуються не лише лікування, але й комунікації. Тож навчатися ніколи не пізно.
Підхід "рівний - рівному" існує переважно у вайбер-групах лікарів. Хотілося би, щоби це жило й розвивалося на майданчиках відкритого діалогу та розбору кейсів і взаємної підтримки. Люди, котрі працюють на світлому боці доказової медицини, іноді почувають себе самотніми, їм потрібна підтримка. Це стосується не лише вакцинації, але й практик лікування ковіду.
Як пацієнтам знати, чи нормально їх лікують?
Пацієнти знаходять в різних позиціях, залежно від місця проживання. Наприклад, якщо пацієнт живе у великому місті, як-то в Києві, Одесі та інших, то він може поміняти лікаря. Скажімо, якщо лікар відмовляє вакцинуватися чи призначає при ковіді непотрібні антибіотики, ще й у вигляді внутрішньом’язевих ін’єкцій - то лікаря точно варто негайно поміняти.
Та якщо пацієнт живе в селі, там не завжди є вибір. Хоча в умовах децентралізації є можливості для діалогу та прояву громадянської позиції. наприклад, можна піти до голови громади та вимагати створення умов для появи нового фахівця - лікаря, фельдшера, медсестри, адже господарі "первинки" та громади - самі люди, громада.
Водночас проблемою є й власне розуміння пацієнтами доказової медицини. Є люди, котрі хочуть, аби їх "прокапали" чи "прокололи", які не уявляють собі лікування без антибіотиків, і прагнуть, аби лікар їх обов’язково послухав і прийшов додому. Тут потрібні освітні та комунікаційні програми на державному рівні. Але щось може зробити і головний лікар лікарні - наприклад, організувати розсилку коротких і красивих матеріалів, які би повідомили, що антибіотики вже тридцять років як ніде в світі не колють у попу, і що "прокапати" на дому - це не варіант. Також головний лікар може залишити якийсь контакт для повідомлень про проблеми чи сумнівні призначення.
Де можна робити щеплення?
Всюди, де можна помити руки, де дотримуються холодового ланцюга для зберігання вакцини, і де є необхідні засоби для надання допомоги при аналілактикному шоці. Все! Тобто це може бути що завгодно - аптека, офіс, вокзал, магазин, ресторан, стадіон… Також це має бути місце без черги, де люди не будуть липнути один до одного, де немає ризику заразитися.
