Результат пошуку: Життя в ефірі
Чи буде далі продовжено медичну реформу, про що йшлося під час нещодавньої зустрічі з президентом Володимиром Зеленським, коли запрацює нова система трансплантації, яка доля обов’язкового медичного страхування, чи є вже прораховані тарифи на медпослуги та чи буде продовжувати трансформації в українській медицині сама очільниця МОЗ — про це в ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата" розповіла виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.
Ведуча:
Світлана Мялик
— Які зміни можуть чекати на українську медицину після нещодавніх парламентських виборів? Чи можуть бути зупинені розпочаті реформи?
— Первинна ланка вже працює. Друга частина розпочинається від 1 січня 2020 року на рівні поліклінік та лікарень. Вже розроблено список послуг, які будуть надаватися, зараз розраховуються тарифи, і разом з бюджетом 2020 року подаємо цілий список послуг, які будуть надані і які будуть тарифи. Третя частина — це ліцензування лікарів, або ж більше концентруватись на якості надання медичних послуг, підвищенні кваліфікації лікарів та медичних працівників.
— Якщо Вам і далі запропонують продовжувати початі реформи у медичній галузі, Ви погодитесь?
— Це залежить від того, хто буде прем’єр-міністром і буде в Кабінеті міністрів. Нам пощастило, що у нас був прем’єр-міністром Володимир Гройсман, який підтримував охорону здоров’я як один з пріоритетів. Так само ми сподіваємось, що новий Кабінет міністрів не змінить цього напрямку.
— Чи бачите Ви політичну волю команди президента Зеленського щодо змін у медичній сфері?
— Ми мали зустріч з президентом Зеленським і з його командою. Ми обговорювали, які вже були зроблені кроки щодо трансформації системи охорони здоров’я і як далі будемо розвивати цю трансформацію. Була підтримка того, що вже було зроблено. Також запитали, які законопроекти потрібно подавати у Верховну Раду, щоби завершити цю трансформацію, як можна її покращити, пришвидшити і щоби воно дійшло до кінця.
Було розуміння, і ми подали ті законопроекти, які зараз потрібні, так само, як і зміни до фінансування проектів, інфраструктури, які можуть покращити надання медичних послуг. Це, що бачать зараз у лікарнях, це є причина, чому ми робимо трансформацію системи охорони здоров’я, а не наслідок…
— Чимало політиків, які проходять у парламент, виступають за впровадження страхової медицини. Однак у вашій команді до цього ставляться не дуже позитивно. Щодо процесу впровадження обов’язково медичного страхування, планувалось, що воно буде діяти з 2020 року, так?
— Страхування — це є пулінг коштів в одній коробці багатьох людей, аби якщо хтось захворів, заплатити там, де вони лікуються, аби вони самі не мусили за це платити. Ця коробка може бути наповнена роботодавцем (приватна страховка). Другий спосіб — підвищити податки. Третє — наповнити бюджетними коштами, які вже є виділеними.
В Україні більшість лікарень були комунальними. Їм не дозволено брати кошти від будь-якого, окрім держави. Тому треба автономізувати всі лікарні, аби вони могли підписувати договір із будь-якою страховкою. По-друге, потрібно прорахувати, скільки ті послуги будуть коштувати, а також хто і які послуги може надавати. Не всі лікарні можуть все робити. По-третє, треба створити якусь страховку в Україні.
Єдиний вихід — щоб ми користувалися тими коштами, які вже виділені у бюджеті, і підвищували рівень тих коштів кожного року, аби оплачувати більше і більше послуг.
Коли наші лікарні будуть автономізовані, коли буде розуміння, як оплачувати послуги, коли будуть тарифи, коли система по страховці почне нормально працювати, скажімо у 2023 році, тоді ми заохочуємо, щоб було додаткове страхування, те, що держава не покриває.
— Пані Уляно, є вже прораховані тарифи на медичні послуги?
— Національна служба здоров’я як страховик оплачує послуги на місце, де ті послуги були надані. Пацієнти самі нічого не платять. Національна служба оплачує ті послуги, які виписані і прийняті як частина державного бюджету, який ще не пішов у Верховну Раду. Нова Верховна Рада переглядатиме, які послуги покриваються і які тарифи. Ми розробили формули розрахування тарифів, і вони проходять через інші види надання медичних послуг. Одна з найважливіших речей, яку може зробити новий парламент, це підвищити фінансування надання медичних послуг. Якби Верховна Рада могла підтвердити 5% ВВП, ми б бачили багато змін. Зараз воно менше 3%.
— Коли у нас повноцінно запрацює донорська пересадка органів? З наступного року?
— Я не хочу казати, що повноцінно запрацює, бо це складний процес, і воно запрацює хоча б у 4 лікарнях. У багатьох країнах не всі лікарні роблять трансплантацію. Треба мати логістику. Щоб робити пересадку, треба зібрати всіх пацієнтів, які мають мати операцію. У нашій країні немає багато лікарень, які можуть робити такі трансплантації. Ми повинні далі це розвивати щодо навчання самих лікарів, лікарень, як це організувати, і щоб було більше сприйняття донорства в країні.
— Чи хотіли б Ви лишитися на посаді міністра охорони здоров’я?
— У нас пройшов перший етап, і є другий та третій етапи, які треба звершити, щоб був в кінці фініш, аби подивитися на успіх реформи. І тому було б найкраще, аби ми залишилися на місці, щоб ми могли завершити роботу, яка розпочата.
Ми прийняли на рівні держави, на рівні парламенту нову політику. Це зміни у системі охорони здоров’я. Ми повинні далі їх втілювати і до кінця донести, до самого фінішу маємо боротися. Бо це, насправді, буде покращувати життя кожного українця.
Прослухати повну версію.
На фото — Уляна Супрун
.jpg)
.jpg)
Зірка американськоих бойовиків "Тихоокеанський рубіж: Повстання" та "Шпигун, який мене кинув" Іванна Сахно, яка народилася в Україні, розповіла в ефірі Радіо Культура в програмі "Майстерня" в рамках "Щоденника Одеського фестивалю" про те, чи потрібна актору мистецька освіта, що дав їй досвід роботи в Україні, як він допоміг їй у Голлівуді. А також про улюблені фільми та дебют в ролі членкині журі Одеського міжнародного кінофестивалю.
Ведуча:
Катерина Толокольнікова
— Ваш ранній старт кар'єри в житті мав переваги чи недоліки?
— Звичайно, можливість мати шанс бути в кіно з самого малечку приносить свої плюси і мінуси. І, мені здається, в цьому розумінні найважливіше мати правильне оточення. І в мене дійсно було хороше оточення моїх батьків, хто є моїми найкращими друзями. І вони мене завжди вели по дорозі, яка допомагала мені вивчати, що я є за людина, як жити це життя. В мене не було ніколи якогось розуміння, що індустрія — це щось таке нелюдське, вище ніж нормальне життя. Для мене це завжди був плюс. Але мені здається, що є, звичайно, люди, актори, які починали з дитинства і це їх навіть ламало, тому що не було певного оточення навколо них.
— Ви навчалися вже в Штатах, в Лос-Анджелесі. Як би ви охарактеризували цей підхід кіношколи? Можливо, він якось відрізняється від тієї школи акторської, яка в Україні?
— Насправді, я знаю дуже мало на рахунок навчання акторства в Україні. Тому що в мене немає ніякої акторської освіти з України. Я не знаю, який іде процес навчання тут. А ось в Америці процес навчання різний в кожній школі. Я б навіть сказала, що найважливіший процес навчання — це, звичайно, на знімальному майданчику. Тому що з цим нічого порівнятись не може. Люди, з якими ти працюєш, ти від них вчишся. І це досвід на все життя. Тому я вдячна, що в мене є можливість вчитись від людей, з якими я працюю.
— Чи потрібна така освіта в університеті чи на якихось таких серйозних акторських курсах? Чи це та професія, де можна набратися усього саме з практики, зі зйомок?
— Звичайно, про диплом в тебе не питають, коли ти йдеш на кастинг. Тому, можна сказати, що офіційно це не освіта, яку тобі треба мати. Але я б, звичайно, радила б мати досвід того, як працювати з вчителями акторської майстерності. Це не повинен бути університет, в якому ти вчишся чотири роки. Це може бути майстер-класи. Знову ж таки, є багато різних акторських вчителів, є багато різних кастинг-директорів, які ведуть майстер-класи. І кожен з них є різним і новим. І тобі це дає можливість мати розширений світогляд на акторську майстерність.
— Тобто вчитися треба все життя?
— Звичайно! Якщо чесно, мені здається, як тільки актор, або людина, починає думати, що вже немає куди розвиватися, або просто немає що вивчити, то, в принципі, кар'єра вже закінчена, можна сказати. Не проектами, а внутрішньо. Якщо людина відчуває, що вже немає куди реалізуватися. Я маю велику надію, що я буду продовжувати вчити і майстерність, і взагалі буду продовжувати вчитись все своє життя. Тому що це процес, який я дуже сильно ціную. Я поважаю всіх тих людей, які дають мені можливість від них вчитися.
Весь ефір програми слухайте тут
Іванна Сахно. Фото Одеського міжнародного кінофестивалю
Президент Володимир Зеленський завжди був частиною українського політичного класу, насамперед, через свої гумористичні проекти, переконаний політолог Костянтин Матвієнко. Про це він повідомив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень", прокоментувавши проміжні підсумки парламентських виборів.
Ведучий:
Роман Коляда
"Я б говорив про те, що Володимир Зеленський завжди був частиною українського політичного класу. Він існував всередині інформаційно-політичного середовища, тому що "95-й Квартал" та фільм "Слуга народу" — це, передусім, гумористичні, але водночас і соціально-політичні культурні продукти", — зазначив Костянтин Матвієнко.
Тому політолог не вважає, що "Зеленський є чимось тим, що заперечує український політичний клас, хоча вся його виборча компанія, а пізніше і парламентська виборчі кампанія "Слуги народу" будувалися на віддзеркаленні, що вони не такі, а інші. Це видимість. Направду вони належать до українського політичного класу".
Нагадаємо, 21 липня в Україні відбулись дострокові парламентські вибори. За місця у Верховній Раді 9-го скликання змагалися 22 політичні сили та майже шість тисяч кандидатів у народні депутати.
Відповідно до даних Національного екзит-полу, до парламенту проходять п'ять партій: "Слуга народу" (44,2%), "Опозиційна платформа – За життя" (11,4%), "Європейська солідарність" (8,8%), ВО "Батьківщина" (7,4%) та "Голос" (6,6%).
Прослухати повну версію.
На фото — політолог Костянтин Матвієнко
Вперше парламент не запобігатиме узурпації влади, і це погана новина для українців — політолог Таран
Вперше за всі роки незалежності парламент не буде контролером виконавчої влади, не запобігатиме узурпації влади, і це погана новина для українців, переконаний політолог, голова Центру "Ейдос" Віктор Таран. Про це він повідомив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку", прокоментувавши проміжні підсумки парламентських виборів.
Ведучі:
Богдан Буткевич, Христина Стець
"Дійсно, склалась унікальна ситуація — монопартійна більшість. Погана новина для українців — те, що вперше за всі роки незалежності парламент не буде здійснювати свою головну функцію: він не буде контролером виконавчої влади. У нас завжди парламент був в опозиції до президента, і це давало можливість контролювати владу і не узурпувати її повноцінно", — зазначив Віктор Таран.
Політолог зауважив, що опозиція є розрізненою, і це не дає шансів на об’єднання інших партій у парламенті.
"Крім того, опозиція розрізнена і пересварена між собою, і це не дає їм шансів для об’єднання. Погіршувати цю ситуацію буде те, що у парламенті відсутні норми про діяльність опозиції у парламенті, і опозиція абсолютно не є захищена, її діяльність не є захищена законодавчо. Вони тепер не можуть претендувати на, наприклад, керівництво контролюючих комітетів, як це відбувається у демократичних країнах, і це означає, що і в парламенті, і в країні Зеленський та його більшість можуть робити все, що захочуть", — сказав він.
Нагадаємо, 21 липня в Україні відбулись дострокові парламентські вибори. За місця у Верховній Раді 9-го скликання змагалися 22 політичні сили та майже шість тисяч кандидатів у народні депутати.
Відповідно до даних Національного екзит-полу, до парламенту проходять п'ять партій: "Слуга народу" (44,2%), "Опозиційна платформа – За життя" (11,4%), "Європейська солідарність" (8,8%), ВО "Батьківщина" (7,4%) та "Голос" (6,6%).
Прослухати повну версію.
Фото — rada.gov.ua
Журналіст інтернет–видання "Ліга.нет" Дмитро Литвин та політолог, політтехнолог, директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" прокоментували попередні результати парламентських виборів в Україні.
Ведучий:
Роман Коляда
"Є декілька моментів, які ніколи в Україні не відбувалися, насамперед, це явка, яка менша, ніж 50%. Це говорить про те, що практично половина українців втомилася від політики і від виборів, і це не є хороший сигнал, бо це говорить про певне розчарування і зневіру. Другий момент — вперше може бути партія, яка зможе формувати уряд. І тут небезпека є в іншому: з ким вони захочуть коаліцію з точки зору конституційної більшості, я маю на увазі внесення змін до Конституції. Третій — це віртуальна партія вигнанця Шарія, яка набрала багато підтримки, наприклад, більше, ніж партія чинного прем’єр-міністра чи мера Львова", — зазначив Віталій Бала.
Політолог вважає, що "нинішній політичний клас програв, і тепер стоїть велике питання, чи нові люди, які зайшли в політику, стануть новим політичним класом, який почне формувати політичну еліту, чи вони не будуть виконувати своїх обіцянок, яких очікують громадяни".
На фото — Віталій Бала
У свою чергу, журналіст Дмитро Литвин висловив іншу думку.
"Щодо явки, я не бачу у цьому нічого поганого. Не буває на виборах великої явки, коли не буває інтриги. Було одразу зрозуміло, що переможе "Слуга народу", і навіщо людям мобілізуватися й йти голосувати, якщо і так зрозуміло, що вона переможе, або за інші партії, якщо вони все одно не виграють. Інший нюанс — у нас дуже багато людей перебуває за кордоном. Багато українців просто не могли голосувати. Якби держава за 5 років зробила можливість для наших заробітчан голосувати зручно, то українські патріотичні партії набрали б більше", — сказав він.
Щодо результатів "Слуги народу", то Литвин думає, що "в Україні ніколи не буде такої ситуації, коли одна партія керує державою, навіть якщо у неї монобільшість, оскільки у нас є дуже велика неформальна партія небайдужих громадян: журналістів, активістів, представників громадських організацій, колишніх людей. Всі ці люди, які будуть впливати на політику, стануть дуже жорстко критикувати Зеленського та "Слугу народу" і будуть обмежувати їх на кожному кроці".
Журналіст зауважив, що застосування нових медійних інструментів агітації, наприклад, інтернет-ресурсів, є небезпечною тенденцією для політики.
"Щодо Шарія, то це дуже небезпечна тенденція. Через 5 років на наступних виборах, якщо вони будуть чергові, тільки за рахунок інтернетних засобів просування кандидатів, агітацій, той же Шарій може набрати вже 5%. Будуть використовувати нові медійні інструменти. Це, мабуть, єдина небезпечна тенденція, яку можна побачити зараз у політиці", — додав Литвин.
На фото — Дмитро Литвин
Нагадаємо, 21 липня в Україні відбувались дострокові парламентські вибори. За місця у Верховній Раді 9-го скликання змагалися 22 політичні сили та майже шість тисяч кандидатів у народні депутати.
Відповідно до даних Національного екзит-полу, до парламенту проходять п'ять партій: "Слуга народу" (44,2%), "Опозиційна платформа – За життя" (11,4%), "Європейська солідарність" (8,8%), ВО "Батьківщина" (7,4%) та "Голос" (6,6%).
Прослухати повну версію.
Про те, що таке суперфуди і чи дійсно вони такі корисні, як обіцяють в рекламах, говорили в ефірі Радіо Культура в програмі "ФізКультура".
Ведуча:
Дар’я Озерна
Оксфордский словник визначає "суперфуд як їжу із високими поживними властивостями або таку, що містить багато певного нутрієнту". Офіційні організації, що регулюють ринок їжі та ліків, не мають у своєму лексиконі такого словечка. "Суперфуд" — то вигадка маркетологів.
Які є відомі та визнані суперфуди? Це крупа кіноа, насіння чіа, водорость спіруліна, авокадо та гранати, ягоди годжі та асаї, та інші заморські штуки. В сподіванні навернути людей до здорового способу життя, вже й гарбузи з апельсинами проголошують суперфудами — тільки ж не їжте картоплі фрі, благають нас.
В так званих суперфудах справді може бути білок, корисні жири, залізо та вітаміни. Особливо якщо дивитись розрахунок на 100 грамів. Але ви ж не можете за раз з'їсти 100 грамів спіруліни в сподіванні закрити денну потребу в протеїні та залізі з магнієм. Чи прожувати 100 грамів кунжуту, аби надбати денну потребу в кальції.
Іншими словами, суперфуди — то хороша річ, але їх їдять як харчові додатки — потроху додаючи до їжі. Чи вони кардинально вирішать нашу потребу в нутрієнтах і здоров’ї кишечника? Ні. Так, наприклад, коли ми спожили забагато цинку, то магній вже значно гірше всмоктується. А нам треба і те, і те. Навіть хорошого буває забагато. А ще, суперфуди подібні до купівлі індульгенції. Дуже зваблює думка, що можна їсти будь-що, а потім поїсти суперфуд і бути здоровими. Але це не так.
Але в нас є продукти, що не гірші за уславлені суперфуди. Вони коштують менше і їсти їх можна щодня. Що це? Варена гречка однозначно корисніша за кіноа. І разів у 20 дешевша. Кропива — то класна річ. Не гірше за модну й дорогу листкову капусту кейл. Я її додаю до ризотто, в зелений борщ, роблю з кропиви чай. Льон нічим не гірший за чіа.
Сало — наш суперфуд. Вміст рідкісних і корисних Омега-3 кислот у ньому такий, як в маслі авокадо, а ще — вітаміни Д та Е. Головне — не переїсти!
Смородина, оселедець, гірчиця, буряки, гарбузове насіння, холодець — їх усіх можна назвати супурфудами!
Весь ефір слухайте тут
Фото pixabay.com
У новому складі парламенту може сформуватись "широка опозиція" у складі "Опозиційної платформи – "За життя" та "Європейської солідарності", які технічно опиняються в основі опозиції, переконаний політолог, кандидат політичних наук Петро Олещук. Про це він повідомив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку".
Ведучі:
Богдан Буткевич, Христина Стець
"Формування коаліції — це питання іміджу. Одна річ, якщо об’єднуєшся в рамках коаліції, і ти таким чином отримуєш доступ до формування уряду. Якщо ти не потрапляєш в коаліцію, то який сенс з кимось об’єднуватись? На мою думку, "Слузі народу" було б цілком корисно створити коаліцію з "Голосом" Вакарчука, оскільки ця політсила мало відрізняється від "Слуги народу" за складом, за принципами формування і за публічною ідеологією, яку вони декларують. Водночас, у певних електоральних груп "Голос" має позитивне сприйняття, і тому вони могли б стабілізувати суспільні настрої", — зазначив Петро Олещук.
Політолог зауважив, що у парламенті може сформуватись "широка опозиція" у складі "Опозиційної платформи – За життя" та "Європейської солідарності", які технічно опиняються в основі опозиції.
"Найімовірніше, у нас буде унікальне утворення під назвою "широка опозиція" у складі "Опозиційної платформи – За життя" та "Європейської солідарності". Вони технічно опиняються в основі опозиції на даному етапі. І вони зараз будуть здебільшого зосереджуватися на критиці відповідних дій вже нової більшості, нової коаліції, нової влади, нового уряду", — сказав він.
Олещук прокоментував, що "Опозиційна платформа" Медведчука, насамперед, наголошуватиме на тому, що "Зеленський обіцяв мир якомога швидше, то давайте швидше мир. У нас є план Медведчука щодо організації цього миру, є напрацювання щодо проведення прямих переговорів з невизнаними республіками та Росією". Це той тренд, який досить активно прослідковується у всіх публічних заявах цієї політичної сили.
Відповідно до даних Національного екзит-полу, до парламенту проходять п'ять партій: "Слуга народу" (44,2%), "Опозиційна платформа – За життя" (11,4%), "Європейська солідарність" (8,8%), ВО "Батьківщина" (7,4%) та "Голос" (6,6%).
Прослухати повну версію.
Фото — rada.gov.ua
На дострокових виборах до Верховної Ради чітко тривала логіка третього туру президентських виборів, і саме мажоритарка може стати основою монобільшості партії "Слуга народу" у парламенті, переконаний політолог, кандидат політичних наук Петро Олещук. Про це він повідомив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку".
Ведучі:
Богдан Буткевич, Христина Стець
"Загалом, це був третій тур президентських виборів, який передає повноту відповідальності за те, що відбувається в країні, президенту Зеленському", — зазначив Петро Олещук.
Політолог зауважив, що у мажоритарних округах переважна більшість виборців підтримувала саме президента Володимира Зеленського, а не конкретних осіб, які балотувалися в округу.
"Мабуть, у переважної більшості виборців не було бажання вникати в те, хто конкретно балотується по мажоритарних округах. Вони голосували за достатньо простою логікою: за партію Зеленського по списках і за його представника по мажоритарному округу. Це достатньо проста логіка, причому вони підтримували не всіх цих людей, яких вони справді не знають, а підтримували таким чином саме Зеленського", — сказав він.
Олещук додав, що саме мажоритарка може стати основою монобільшості партії у парламенті.
"Логіка третього туру тут абсолютно чітко триває, тобто ставлення до виборів Верховної Ради як до третього туру президентських виборів, і ти голосуєш не за конкретного кандидата, не за конкретну партію. Ти підтримуєш президента. Таким чином, мажоритарка і стає основою монобільшості у парламенті", — прокоментував політолог.
Відповідно до даних Національного екзит-полу, до парламенту проходять п'ять партій: "Слуга народу" (44,2%), "Опозиційна платформа – За життя" (11,4%), "Європейська солідарність" (8,8%), ВО "Батьківщина" (7,4%) та "Голос" (6,6%).
Прослухати повну версію.
Фото — rada.gov.ua
Про те, як проголосували українські полярники на антарктичній станції "Академік Вернадський", в ефірі Українського Радіо розповіла журналістка Українського Радіо Людмила Тягнирядно.
Ведучі:
Наталя Чорна та Володимир Науменко
Як розповіла Людмила Тягнирядно, на станції "Академік Вернадський" була забезпечена стовідсоткова явка, усі 12 людей, присутніх на станції, проголосували. Голоси розподілились наступним чином:
– Європейська солідарність – 2 голоси
– Слуга народу – 4 голоси
– Голос – 5 голосів
Один бюлетень було зіпсовано, і один бюлетень був невикористаний.
"Цікаво, що ці люди голосували у двох бюлетенях: і за партію, і за мажоритарного кандидата, – зазначила Людмила Тягнирядно. – Вони належать до київського 223 округу. Після того, як волевиявлення закінчилося, члени ДВК сфотографували ці бюлетені і надіслали сканкопії через супутник у 223 ОВК".
Протоколи з мокрими печатками можуть бути доправлені до Києва через 1-1,5 місяці.
Постанова ЦВК дозволила полярній станції виготовити виборчі бюлетені "у випадковому порядку". Виготовивши бюлетені, станція їх роздрукувала, обрала чотирьох членів ДВК – найменшу кількість, передбачену законом – і проголосувала.
Нагадаємо, 21 липня в Україні відбулись позачергові вибори до парламенту. Відповідно до даних Національного екзит-полу, до парламенту проходять пять партій: Слуга народу (44,2%), Опозиційна платформа – За життя (11,4%), Європейська Солідарність (8,8%), ВО "Батьківщина" (7,4%) та Голос (6,6%).
Фото Національного антарктичного наукового центру
Про своє соцмережне та офлайнове життя, ставлення до булінгу та зрадофільство, а також про те, чому українцям необхідна українська мова, в ефірі програми "Соціум.com" на Радіо Промінь розповіла журналістка, блогерка Роза Туманова.
Ведучі:
Ольга Бродська, Тетяна Кононенко
— Чи часто тобі доводиться бути заручницею свого соцмережного образу?
— Мені навіть не подобається таке формулювання, як "ФБ-образ", тому що я його не створювала. Мені подобається те, що я можу ділитися своїм життям. Це можуть бути якісь погляди — нехай вони не збігаються, але це моє бачення. Це можуть бути емоції, які я відчуваю, і можливо, хтось вважає, що ними не потрібно ділитись. У мене є таке внутрішнє відчуття, що це мені потрібно, я хочу цим поділитися.
Я не хочу створювати "картинки", я хочу себе передавати. Тому я роблю це максимально щиро.
— З якими проблемами ти зустрічалася у соцмережах? Можливо, у тебе були блокування, викрадали сторінки?
— Блокування були, але пов’язані вони були, найімовірніше, з націоналістичною позицією, зокрема за слово "москалі". Були навіть якісь просто смішні випадки, коли вживала не образливе слово, воно виглядало адекватно і нікого не ображало, але мене блокували вже лише за вживання цього слова, і сторінку закривали на місяць.
Одного разу взагалі був кумедний випадок. Я — людина, яка дуже погано орієнтується на місцевості. Я хотіла розповісти про ситуацію, пов’язану з топографічним кретинізмом, тому що я у трьох березах можу загубитися. І виходить, що я навіть про себе по контексту не можу написати, що в мене топографічний кретинізм, бо я себе ображаю. А Фейсбук цього не дозволяє.
— Виходить, не можна вживати слова "кретинізм"?
— Спробуйте.
— Наскільки ти переживаєш за свою репутацію у соціальних мережах? Що б ти ніколи не опублікувала на своїй сторінці?
— В принципі, у мене немає якихось абсолютно закритих тем. Я не буду вдаватися до приниження якихось людей, обливання їх брудом, бо це не відповідає мені, і це так само не може бути на моїй сторінці.
— Як ти реагуєш на булінг та ненависть у соцмережах? Чи тебе це не торкається?
— Це не може не торкатися, навіть якщо ти це прокручуєш і розумієш, що людина неконструктивна, просто кидається словами, бо ставить на меті образити тебе.
Якщо людина спрямована на те, щоб просто викинути якусь свою негативну енергію, то конструктиву з цього ніякого не вийде. Зазвичай, якщо я бачу, що людина не зупиняється, я намагаюсь її якось попередити, адекватно реагувати на це, а не емоційно, і якщо це не діє, тоді доводиться банити людей.
— Була ситуація, коли один із слухачів нашої програми додався до мене в друзі, ми почали листуватись. А потім його щось "перемкнуло", і він під кожним моїм позитивним постом, наприклад, про безвіз, почав писати про зраду, погані дороги тощо. Я його раз попросила так не робити, другий, а потім його не стало у мене в друзях.
— Так, є не тільки хейтери. Загалом багатьом українцям притаманне зрадолюбство. Не дай їм хліба, але дай їм зрадоньку. У мене колись був формат, я намагалась щотижня зібрати 5 новин. Це насправді складно у нашій країні — щотижня формувати підбірку з п’яти позитивних новин.
Ти пишеш, ти стараєшся, ти це оформлюєш, ти це подаєш. І однаково у цьому доброму знайдуть зраду. Вони скажуть: "Життя таке, тут не може бути нічого доброго!"
І мені шкода, тому що потрібно зважувати, що у нашій країні є негатив, але є й позитив. І до цього потрібно ставитися об’єктивно. Якщо вважати, що в цій країні все погано, тоді я не знаю, для чого жити у цій країні. Виїжджайте туди, де вам буде ліпше, і можливо, ви не бачитимете зради.
— Цього тижня набув чинності закон про мову. Як ти ставишся до цього?
— Усвідомлення себе на своєму місці починається з мови. Саме мова є ідентифікацією нашого "я", найособистішого і найглибшого. Я з Полтавщини, там більше поширений суржик. Усвідомлення того, що я українка, пішло в мене не від батька і не від матері — все почалося з книжок і самоусвідомлення. Я свою мову почала очищати від бур’яну суржику з 8 класу, сама.
Мене надихали українські письменники, українське слово. У 1990-х був вибух української музики, це також важливо. Мені здається, що усі ці якісь моментики вибухові спрацювали точково.
У 17 років вийшла одна з моїх перших статей "Чому ми не українці". Це запитання ніхто у моєму оточенні собі не ставив. У нас були уроки української мови, але вони були для галочки. Ми вчимо її — і все. Але у тому не було душі, не було навіть усвідомлення, хто ти є, що я — українка, і моя мова — українська.
Головне — зараз це не втратити. Тому що це були зусилля багатьох людей, це наша ідентифікація. Не буде мови — не буде нас.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
(2).jpg)
(6).jpg)
(5).jpg)
Про проблеми ЛГБТ-спільноти, здоров'я та медичну допомогу для "виключених" груп населення, в ефірі програми "РанокПРО" на Радіо Промінь розповіла ЛГБТ-френдлі лікарка Дарина Дмитрієвська.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Ярина Скуратівська: — Здавалося б, медики мають допомагати усім без винятку. Чому ж тоді виникає потреба в "ЛГБТ-спеціалізації"?
— Ми дійсно навчаємося надавати допомогу усім, дійсно говоримо про те, що усі пацієнти рівні, однакові і так далі. Але по факту є певні спільноти людей — не лише ЛГБТ-спільнота, це і люди з інвалідністю, і люди з особливими потребами у психічному плані — які є "виключеними". Про них не говорять, а певні теми взагалі обходять. Ми говоримо про якогось середнього пацієнта зі стандартними проблемами, хронічними захворюваннями. І ці пацієнти також є важливими.
Але тема ЛГБТ-спільноти є такою, яку замовчують.
ЯС: — А що саме замовчують? З якими проблемами зустрічаються такі пацієнти?
— Більшість людей, у тому числі лікарі, думають, що вони взагалі не знають таких людей. Тобто вони з ними не стикалися, а якщо стикалися, то це якісь "інопланетяни". Треба розуміти, що ці люди є, ми їх бачимо щодня, ми з ними працюємо, ми з ними стикаємося у магазинах, на різних заняттях. І ці люди мають певні проблеми, які виходять за рамки звичайних.
Наприклад, більшість жінок знає про таке гінекологічне насилля психологічне, коли ти приходиш і тобі кажуть: "У тебе всі проблеми від того, що ти не народжувала". А коли народила — "У тебе всі проблеми від того, що ти народжувала". А якщо, наприклад, прийшла жінка-лесбійка, то у неї буде ще такий окремий пункт стигматизації і дискримінації, якщо вона зізнається, що вона лесбійка і взагалі не збирається з чоловіками заводити стосунки.
Якщо чоловік-гей приходить і розказує лікарю про якісь свої проблеми, йому кажуть: "Ой, та чого ти хотів, це все від того, що ти неправильно живеш".
Найстрашніше, що такі люди, і трансгендерні люди, часто взагалі не звертаються по медичну допомогу. Я особисто знаю моменти, коли вони досить серйозні стани переносили самі, самі себе лікували, часто передавали одне одному якісь міфічні уявлення про лікування і просто не доходили до лікарів. Просто тому, що вони боялися зіткнутися з дискримінацією.
Якщо ми будемо говорити про трансгендерних людей — це особливо гостро стоїть. Тому що у них документи можуть не збігатися з зовнішнім виглядом.
Дискримінація у медичному закладі може починатися уже з реєстратури. Людина приходить у реєстратуру, вона має отримати якусь картку, записатися до лікаря, у неї просять паспорт і кажуть: "А куди ви йдете? Це не ви. Поясніть". І ця проблема виникає не тільки у медичних закладах. Наприклад, з нею знайомі ті, хто намагається подорожувати.
Я особисто знаю людей, яких роздягали в аеропорту просто в черзі, казали, покажи, що в тебе там у штанах чи під спідницею, і ні про яку делікатність там не йшлося.
Так само у лікарів, коли говорять: "Вам, напевно, потрібен особливий лікар для трансгендерних людей". Або для геїв, для лесбійок. Людина прийшла взагалі з непов’язаною проблемою, а їй можуть відмовити у допомозі.
Я знаю випадки, коли швидка відмовлялася везти людину до лікарні зі струсом мозку після пограбування, бо документи не збігалися. А міліція — тоді ще була міліція — казала: "Ми зараз тебе взагалі у відділок заберемо, бо ти вкрав ці документи".
Євген Павлюковський: — Якщо людині відмовляють у медичній допомозі через її належність до ЛГБТ-спільноти, чи може вона якось це обстояти?
— Звісно, що це незаконно. Ми не маємо права відмовляти у медичній допомозі. Але невідомість і, як наслідок, страх роблять такі речі з людьми, коли навіть хороший лікар, який не має негативного ставлення до таких людей, лякається чогось невідомого, він не знає, що робити, які можуть бути наслідки.
А у нас є чітка каральна система для лікарів. Якщо ти щось неправильно зробиш, неправильно призначиш, у багатьох медичних закладах існують покарання. Я знаю історії, коли трансгендерних людей відправляли на повний медогляд з аргументацією: "Спершу пройди повний медогляд, а тоді будемо думати". Розрахунок іде на те, що людина не повернеться, пройшовши через усе це коло пекла, яке абсолютно не потрібне на даний момент.
Треба розуміти, що трансгендерній людині звичайний медогляд, навіть послухати легені, може бути проблематичний. Тому що трансгендерні чоловіки, які народилися у жіночій біологічній статі, можуть, наприклад, носити утяжки, які формують грудну клітку чоловічого типу. У людей може бути чутливість до свого зовнішнього вигляду. Вони себе не сприймають, а їм треба роздягнутися і все показати.
Звісно, що лікарі не мають права цього робити. Але по факту для людини, яка вже зіткнулася з таким ставленням, щось обстоювати досить важко на психологічному рівні, бо про це знатиме увесь медзаклад. Є моменти, коли лікарі кличуть своїх колег, мовляв, прийди, подивись, яке у мене тут чудне звірятко. Це жахливо, насправді. Це неповага і нелюдські умови. Більшість людей не готові іти на це.
ЯС: — Дарино, а навіщо вам це все? Чим вас зачепила ця історія?
— Насправді я з самого дитинства виховувалася в атмосфері, що права людини, життя людини і повага до людини є найвищою цінністю. Для мене дико, що так можна поводитися з людьми. Від самої юності я була абсолютно толерантною.
Потім у мене з’явилися друзі зі спільноти, мені стало небайдуже. Конкретно трансгендерними людьми я почала займатися приблизно 1,5 роки тому, коли потрапила на тренінг від ГО Insight з приводу трансгендерних людей, гендерної дисфорії і клінічного протоколу. Це клінічний протокол, який передбачає участь сімейного лікаря, ендокринолога та психіатра, про який мають знати усі лікарі в Україні і працювати за ним.
ЯС: — Мова про те, що називається "зміною статі", так?
— Насправді це некоректний термін, тому що стать змінити неможливо. Стать — це генетична, біологічна характеристика, яку ми не можемо змінити. Ми не можемо змінити ДНК.
Відбувається певний перехід від одного гендеру до іншого. Гендер — це соціально-культурний конструкт, який нам приписує певну модель поведінки. Трансгендерні люди, як правило, з самого дитинства розуміють, що їхнє самовідчуття не збігається з тим, як вони себе відчувають. І я, як сімейна лікарка, можу їм допомогти здійснити цей перехід, зокрема, перехід у документах, щоб надалі їх самовідчуття збігалося з цими документами, і у них не виникало проблем у різних установах, при оренді квартири, влаштуванні на роботу, під час подорожей абощо.
Якщо я приходжу кудись і кажу, що мене звати Дарина, я хочу, щоб мене називали Дариною, а не, наприклад, Павлом. І це усім здається логічним. Тільки я можу визначити, як я хочу щоб мене називали. А тут людина себе почуває інакше, а спільнота каже: "Ні, он у тебе паспорт такий".
ЯС: — В Україні ще донедавна таких протоколів не було, і ви одна з небагатьох лікарів, які їх дотримуються.
— Восени 2016 року був прийнятий протокол МОЗ, який якраз передбачає механізм переходу, зміни документів, діагноз від психіатра, передбачає призначену гормональну терапію від ендокринолога, і я як сімейний лікар вже видаю остаточний висновок, видаю медичне свідоцтво, яке дозволяє людині піти до РАЦСу та інших органів, та змінити там гендерний маркер.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
Політичні звірі та де їх шукати — про це в ефірі програми "Парламентський бестіарій" на Радіо Промінь розповідають політролі Антон Суслов та Станіслав Шулімов.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Об’єкт дослідження: політична партія "Слуга народу".
Вид. Nevidomius peremogius або Зебра новоприйдешня.
Ареал поширення. Наш сьогоднішній вид зебри, який раніше проживав у Країні Мрій, — тваринка нова для території України. У 2019 році, несподівано для вчених, відбувся надзвичайний сплеск народжуваності серед представників новоприйдешніх. Як наслідок, ці милі на перший погляд створіння заселили усю територію нашої держави.
Умови виживання. Оптимальними природно-соціальними умовами для зебри новоприйдешньої є ті, які найбільше нагадують територію її походження: наявність мрійників звичайних та правдорубів бориспільських. Зебри підтримують ідею контактних зоопарків (де можна доторкатись до тварин), а також виступають за можливість забирати тваринок з парламенту. Наш сьогоднішній вид любить рахувати не тільки смужки, тому підтримує референдуми і збирається нарешті провести перепис. Вчені показують, що зебри новоприйдешні люблять бігати, а тому планують будувати бетонні дороги.
Причини розмноження. Цього року вид розмножується небаченими темпами. Такому буйному розвитку сприяло цвітіння популістоквітки та надія представників виду homo sapiens у світле майбутнє. Важливо, що технологічний прогрес, поширення Інтернету та плюсовий заряд інформаційного повітря значною мірою допомагають пришвидшувати розмноження зебр.
Захист від хижаків, шкідників та паразитів. Зебра новоприйдешня, хоча прямо і не пише про плани членства у вже знайомих нам Європейському лісі та НАТО, проте виступає за подальше розширення співпраці з ними. Хоча окремі представники виду визнають загрозу з боку ведмедів, інші наголошують на необхідності діалогу. Як кажуть зоологи, в кожній зебрі має бути трохи таємничості.
Місце в харчовому (політичному) ланцюгу. Деякі вчені висловлюють припущення, що цей вид зебр входить не тільки до політичного, але й економічного ланцюга — разом із видом зелених коників-стрибунців. Хоча це остаточно й не доведено. Потенційно зебри можуть потоваришувати з пандами голосистими. Хоча більшість зоологів у це не надто вірять та переконують, що цього року зебри зможуть обійтись і без інших видів, аби освоїти парламентські землі.
Еволюційний прогноз. Оскільки зебри є новоприйдешніми, вчені досі достеменно не знають про усі особливості їхнього онтогенезу. Наразі встановлено тільки одне: саме зебри своїми копитами творитимуть найближчі 5 років нашого з вами життя.
Досліджуй зараз.
Бо... після виборів піддослідним можеш стати ти.
У попередніх серіях:
Серія 1. Тигрюля Змієподібна
Серія 2. Панда Голосиста
Серія 3. Грицевус Міноборонівський
Серія 4. Броненосець Шоколадний
Серія 5. Вуглерій Зажиттєвий
Серія 6. Вілкулець Хозяйственницький
Серія 7. Півень Короволюбний
Серія 8. Смешок Контррозвідувальний
Про те, чим дітей харчують в школах останні 60 років та чому це варто змінювати, говорили в ефірі Радіо Культура в програмі Батьківська кухня з кулінарним експертомом, автором збірника "Харчування дітей шкільного віку в навчальних та оздоровчих закладах" Євгеном Клопотенко та експерткою WNISEF Іриною Озимок.
Ведучі:
Наталія Ступакова
"Ми робимо цей проект, бо хочемо, щоб діти харчувалися краще і корисніше. Звичайно, в усіх школах це зробити одному не легко, тому Ірина (Озимок) мені в цьому дуже допомагає. Ми створили такий збірних рецептур, який зараз можна використовувати в кожній їдальні. Але для того, щоб його розповсюдити по всій країні - нам потрібна була допомога і ми звернулися до Ірини і вона посприяла", — зауважив Клопотенко.
Про те, що Єген активно працює над впровадженням нового харчування в школах, знає вся країна. І кухар почав це робити не випадково.
"Коли в мене стала змога змінити щось в країні, то я подумав, що я вмію. Я не вмію ремонтувати машини, я не вмію нічого робити крім гарно готувати. Тому я вирішив зробити, щоб українці могли харчуватися краще. Де як не в їдальнях дитячих шкіл починати це робити?", — пояснив Клопотенко.
Ірина Озимок згадує свої шкільне харчування не дуже позитивно. Але впевнена, що несмачна їжа в шкільних їдальнях була через брак інформації.
"У нас не було вибори. І тоді в моєму дитинстві не було цих ресторанів і тенденції здорового харчування. Я просто пригадую чим ми снідали - ми снідали тим, чим вечеряли, швидко розігрітим на пательні. Це не були йогурти, яйця, авокадо. Це була не зовсім корисна їжа. Це було те, що тоді в межах української кухні було доступно. Тому зараз, коли вже є купа знань про дієтологію, про корисність продуктів, мені здається, гріх балувати цим тільки дорослих. Дітей теж треба привчати до здорового харчування", — пояснила вона.
"Знову ж таки, це не тільки про смакові якості, а це про те, як потім діти можуть працювати з інтелектуальними навантаженнями, з фізичними. Це все для кращого їхнього життя", — додала Ірина Озимок.
Єген Клопотенко зауважив, що тим збіркам рецептів, які використовують у школа — вже понад 50-60 років:
"Перший був виданий в 1957-му році, останній був перевиданий в 1991-му. Але, насправді, там є лише 10% змін і не більше. По фатку те, що їла моя мама - теж саме їдять мої племінники, які ходять до школи. І, насправді, це такий жах. Мене дивує, тому що діти з кожною ложкою тієї їжі вони отримують гарну порцію Радянського союзу. Певно, для того, щоб не забували, як раніше гарно жилося у нас в країні".
"Не те що я вважаю, що це можна змінити. Я це й зміню. Я для того й народився, щоб змінити цю систему. Тому що я по своїй натурі революціонер", — наголосив Євген.
Весь ефір можна слухати тут
Євген Клопотенко. Фото Facebook
Про наймодніші підбори цього року в ефірі програми "Модний сезон" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Марія Сизон.
Ведуча:
Марія Сизон
Знаєте, що може зіпсувати навіть ідеальний жіночий образ? Немодний, вульгарний, жахливий каблук! І, повірте, це помічають як жінки, так і чоловіки.
Сьогодні звернемо увагу не на колір чи стиль, а на форму підборів вашого взуття, адже саме з нею у безлічі модниць виникають проблеми. Цьогоріч на піку популярності, принаймні на подіумі, скошений каблук та каблук-трапеція. Дизайнери натякають, що ми мали б звернути на них увагу. Але модниці до них байдужі. А може й дарма. Ці підбори дійсно зручні та мають право на життя.
А тепер увага любителькам височенних і страшенно незручних підборів — знімайте їх негайно! Альтернатива — підбори у формі чарочки. Невисокі, елегантні та модні у 2019-му! Якщо ви з’явитеся в таких на вечірці, буде відразу зрозуміло, що ви в темі.
Хочете все-таки щось вище, ніж "чарочка"? Тоді ваш вибір — масивний каблук! Це вам не шпильки, на яких нереально вистояти навіть пів години, не те щоб ходити чи танцювати. За елегантність, зручність та універсальність масивним каблукам — п’ятірочка!
Ви будете здивовані, але, виявляється, бувають не тільки брюки чи спідниці кльош, а ще й каблуки кльош! Візуально вони нагадують бокал. Легко потоваришують з джинсовим одягом чи якимось іншим образом у стилі бохо.
Кльош, чарочка, масивний, скошений, трапеція — усі ці підбори у моді у 2019-ому. Перевзувайтеся негайно і залишайтеся на стильній хвилі!
.jpg)
Про біографічну мелодраму, що оповідає історію однієї з найвідоміших казкарок світу, в ефірі програми "Віра в кіно" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Літо — це завжди мандри, бодай за місто погодувати комарів на вихідні. І оскільки у мандрах у кіно не підеш, я відкриваю свій список фільмів на канікули: усе те вартісне, що не встигла подивитися за рік.
І в перших рядах — біографічна мелодрама "Бути Астрід Ліндгрен". Чесно, мелодрами не дуже люблю. Зате люблю книжки шведської казкарки, на які підсіла років 25 тому. Отож, сорі, сьогодні дивимося сентиментальне кіно про жіночу долю.
"Бути Астрід Лідгрен", режисерка Пернілла Фішер Крістенсен, Швеція–Данія, 2018 рік.
Сюжет
Як воно — бути Астрід Ліндгрен, казкаркою, яку безмежно люблять діти і яку перекладають 85 мовами світу? Фільм Пернілли Крістенсен про те, як нею стати. Майже дві години ми спостерігаємо за худенькою рудоволосою дівчиною, яка ще зовсім не Ліндгрен, а Ерікссон, яка дописує до місцевої газети про відкриття нової залізниці.
За сюжет сценаристи взяли тільки один епізод з життя письменниці, найбільш драматичний. 16-річна Астрід, яку нечасто запрошують на танець у клубі, влаштовується на роботу у редакцію місцевої газети і закохується у свого боса, старшого на 30 років. Невдовзі дівчина дізнається, що вона вагітна. Релігійна родина Астрід не хоче визнати позашлюбної дитини, а її обранець застряг у судовому процесі з колишньою.
Вагітна, самотня і без грошей, Астрід вирушає спочатку до Стокгольма, щоб опанувати стенографію, а потім — аж до Данії, щоб таємно народити дитину. Свого малюка Лассе вона тимчасово залишає данці Марі.
Так минає вже третій рік, Лассе росте і звикає до прийомної матері. Він холодно зустрічає Астрід, яка мчить до нього за кожної нагоди. А ще дівчина дізнається, що чоловік був із нею нещирим і вона даремно відмовилася від дитини.
Знову самотня і без надії на синівську любов, Астрід Ерікссон влаштовується стенографісткою у товариство автомобілістів, яке очолює Стуре Ліндгрен. Так, ви все правильно зрозуміли. І не кажіть, що це серіал — це реальна історія однієї з найвидатніших жінок світу.
Чому треба дивитись?
Тим, хто виріс на книжках Астрід Ліндгрен, можна не пояснювати. Особистість письменниці, яка написала стільки шедеврів, справді інтригує. Але будьте готові: у цьому кіно ви не побачите Карлсона, який живе на даху, Ронні — доньки розбійника чи Пеппі Довгапанчохи, бо усі вони з’явилися пізніше, коли персональна драма письменниці досягла свого романтичного хепі-енду.
У фільмі данської режисерки є тільки одна Пеппі — юна Астрід, така ж відважна, щира і рудовоолоса. І звичайно, за цей образ спасибі шведській акторці Альбі Аугуст. За дівчину, яка на ходу вигадує історії, яка розсікає на велосипеді і дратує релігійну матір балачками про рівність хлопчиків і дівчат. Це Астрід, яка робить зухвалу коротку зачіску, і яка може створити казку з чого завгодно.
А танці! Її одиночні танці — це щось. Це вибух щирості, свободи, протесту і усього, що накипіло. І що цікаво, від стриманої гри і стриманої героїні, від якої у фільмі тільки раз прозвучить істеричний крик, так пробиває на сльози.
А для нефанатів Астрід Ліндгрен — це просто сентиментальне жіноче кіно, історія матері, яка вимушена відмовитися від дитини, з усіма відтінками страждань, які звідси випливають.
І ще це феміністична мелодрама з настроєм епохи, в якій жінки почали обрізати волосся, носити брюки і ставати адвокатками. Звичайно ж, Астрід була серед них.