Результат пошуку: Життя в ефірі
Програмі вихідного дня "НеПроБудні" на UA: Радіо Промінь виповнюється рік від дня старту в ефірі.
В Urban Space 500 (вул. Бориса Грінченка, 9) стартує вечірка з командою шоу та музикантами.
За вечіркою ви можете спостерігати у нашій трансляції.
"Протягом року у програмі підіймали важливі для молоді питання, відслідковували найновіші тренди і самі диктували моду. У цій програмі немає заборонених тем — говорили про секс, наркотики і особливо рок-н-рол. В гостях у них побувало багато музикантів і цікавих особистостей з різних сфер життя. Вони розважали і змушували замислитись, підіймали настрій і робили наші вихідні бадьорими та енергійними", — розповів продюсер UA: Радіо Промінь Максим Яковенко.
Крім того, він розповів про плани розширити рамки шоу "НеПроБудні".
"У новому сезоні, восени, ми хочемо заряджати наших слухачів таким драйвом і у будні", — додав він.
Гості вечірки можуть особисто познайомитися з ведучими шоу "НеПроБудні", а саме з Сашою Франко, Дімою Захарченком, Лесем Мирним та Ірою Санніковою. Вітатимуть та гратимуть наживо гурти "Фіолет", "Тонка" та Letay, а також DJ Mishukoff. Вхід — вільний.
Про модні тренди, які не мають сенсу у реальному житті,в ефірі програми "Модний сезон" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Марія Сизон.
Ведуча:
Марія Сизон
У сьогоднішньому випуску "Модного сезону" поговоримо не тільки про тренди реальні, а й про віртуальні. А що, ми бачимо одяг та аксесуари, які нібито мають стильний вигляд на світлинах у соцмережах, і навіть не замислюємося над тим, що у реальному житті ці речі можуть бути взагалі не гідними нашої уваги. Отже, яким соцмережним модним трендам немає місця в реальному житті? Ви здивуєтеся!
Ботфорти до пояса на фото мають космічний вигляд і набирають мільйони лайків. Але не поспішайте шукати щось подібне в магазинах і тим паче вдягати це, інакше перехожі просто втратять свідомість. Дійсно, широкі та довжелезні чоботи з колаборації Manolo Blahnik і Vetements можна взути раз – для фотосесії у стилі "кота в чоботях". Але за інших умов ігноруйте цей провальний тренд!
Те ж стосується божевільних ідей мейкап-стилістів: вибілені брови, зелені вії, фіолетові веснянки та ювелірні прикраси-наліпки – усе це дуже оригінально. У кадрі. Але ж ми з вами – не зірки глянцю, а отже, й усі ці ідеї – не для нас.
Пригадуєте, як ефектно і граційно рухаються моделі у солом’яних капелюхах з широчезними полями на подіумах, або який стильний вигляд має супермодель Белла Хадід у капелюшку-гіганті. Утім, не поспішайте підшукувати для себе цей "шедевр". По-перше, від ваги цього капелюха ви відразу втратите рівновагу, по-друге, він не вміститься у вашу валізу, і по-третє, це просто моветон! Отже, гігантські капелюхи залишаємо експонатами для виставок і не вдягаємо.
І кілька слів про мікроаксесуари. Крихітні сумочки – те, що треба, аби шокувати, здивувати та зачарувати публіку на показі, але для життя – це повний провал. Адже у таку сумку не влізе нічого, окрім сірників чи запальнички. "Модний сезон" – проти куріння. І проти розтринькування грошей на безглузді аксесуари, якими б модними вони не здавалися на перший погляд.
На завершення про ще один тренд, який залишиться тільки на сторінках модних журналів та показах іменитих брендів – прозорі аксесуари з пластику. Весь світ – за відмову від пластику, тож всі новомодні прозорі валізи, торбинки та гаманці ми теж вважаємо провальною ідеєю.
.jpg)
.jpg)
Саундпродюсер Артур Данієлян в ефірі шоу "Непробудні" на Радіо Промінь презентував свій сольний музичний проєкт Dan Alien.
Ведучі:
Олександра Франко, Лесь Мирний, Дмитро Захарченко
Дмитро Захарченко: — Ти і звукорежисер, і саундпродюсер, і купою проєктів одночасно займаєшся. Чи є якийсь проєкт, який зараз потребує найбільшої уваги від тебе?
— Мабуть, це залежить від якогось певного завдання. Зараз єдиний повноцінний альбом, який я роблю, — це група "Без обмежень", ми записуємо з ними альбом до Дня Незалежності.
Це найбільш кропітка робота, яка в мене є, тому що хлопці дуже вибагливі і дуже відкриті до експериментів. Ми не обмежуємося стандартним класичним роковим квартетом.
ДЗ: — І все одно ти тим часом встигаєш придумати собі сольний музичний проєкт і навіть презентувати його. Як ти знаходиш у собі сили і час?
— Я не знаю, де брати ці сили. Можна намагатись на годину раніше прокидатись, щоб було 25 годин у добі.
Лесь Мирний: — Або не лягати спати взагалі.
— Ні, спати дуже важливо. У нашій сфері діяльності, не відпочивши, ти відсотків на 40-60 гірше працюєш. Це розумова праця, вона потребує відпочинку.
Олександра Франко: — Але як тобі вдалося все-таки виділити час на створення свого сольного проєкту?
— Насправді я трохи розгублений, бо я не так багато часу витрачав на нього, як хотілося б. Стосовно музики — так, я ні до чого не ставився більш серйозно, аніж до своєї музики. Але чисто організаційно я себе поки що не відчуваю артистом, а більше все-таки спеціалістом. Для мене пріоритетом завжди залишаються мої клієнти, а не я сам.
Це погано, цього треба позбавлятися.
ОФ: — До тебе часто звертаються музиканти по допомогу або за порадою. До кого звертаєшся ти, коли робиш свій сольний проєкт?
— Я звертаюся по допомогу до тих людей, в роботі яких я ніц не шарю. Піарники, SMM-ники, журналісти. Написати текст я можу і сам, але правильно зіграти на настрої і відчуттях читача — це теж талант, і я за те, щоби кожен робив свою справу.
ДЗ: — Тобто усе, що стосується музики, ти нікому не довіряєш?
— У мене просто немає в цьому потреби.
Раніше, в голоштанному дитинстві, я запитував, бо був не впевнений у своїй роботі. Зараз у мене немає цієї невпевненості.
Знову-таки, багато інформації високого рівня складності, якщо знати, що шукати і де шукати, можна знайти у мережі.
ОФ: — Один з треків твого сольного проєкту Dan Alien називається "Face Of The". Чи довго ти над ним працював?
— З нього взагалі почалася моя історія кохання з електронною музикою. Це була перша концептуальна замальовка. В електронній музиці дуже важливо створювати концепцію, яка стоїть понад тим, як ти потім усе зробиш музично.
У мене була концепція, дуже давня, я навіть записував лайв-відео на цю пісню. Альбомна версія — звісно, рафінована, вихолощена. Але це треба слухати.
Bootlegger's Dream by Dan Alien
ДЗ: — Отже, це один з треків великого альбому, правильно?
— У чому прикол — у мене 18 пісень записано. І з них було дуже важко вибрати 7 перших.
Я собі вирішив так: зараз випущу 7, потім, через якийсь час ще 7. У мене залишиться 4 пісні. Я ще 3 запишу, і знову випущу 7 пісень.
Хочеться насправді відпустити цей матеріал, тому що це музика, з якою я розпочинав свій музичний шлях. Хочеться цю легку музику відпустити якнайшвидше. Саме через це я й видав цей альбом — щоб просто скинути цей тягар і піти далі. У мене вже є новий матеріал, і музично він, можливо, буде цікавіший.
ЛМ: — "Щедрик", наприклад, у шухляді не залишився, ти його все-таки випустив у світ.
— Я вважаю, що "Щедриком" я досяг певної "дешароваризації" української культури і музики. Ось чого я прагну усе життя, після того, як я познайомився з Олегом Артимом і Іреною Карпою. До цього для мене українська культура взагалі була табу. Вона здавалася мені примітивною шароварщиною.
Артим просто дав мені свою колекцію народних записів, які робили експедиції. Я тоді відкрив для себе українську музику у такому спектрі!..
ДЗ: — Тому ти й випустив техноверсію "Щедрика"?
— Я його випустив тому, що мені колись дали цей поштовх, і я хочу його давати далі. Мені колись цей букет, як у мультику, подарували просто так, показали мені, що українська музика може бути значно глибшою і цікавішою, ніж "Ти мене підманула". І я зараз намагаюся це зробити далі, для більш широких мас.
Цей "Щедрик" — це була така спроба показати, що ми — не про "Дикі танці" і "Несе Галя воду", у нас є купа спектрів.
ДЗ: — Якщо умовно визначати, на якому щаблі розвитку зараз для тебе стоїть українська музика?
— Зараз Ренесанс, епоха Відродження, після Середньовіччя. Все як в історії.
Зараз поки що багато графоманства у нас у музиці, якогось копіювання, хапання за тренди. Усе, крім пошуку себе. Я думаю, що кожна творча людина має через це пройти, через період "творчого проносу".
ЛМ: — А у тебе такий період був?
— Звісно. І добре, що цього ніхто не чув.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
.jpg)
Про комедію "Божевільна парочка" з Шарліз Терон та Сетом Рогеном в ефірі програми "Віра в кіно" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Я не любителька екшенів, але діватися нікуди — усі навколо марять новою частиною "Людини-павука". Попленталася і я в кіно у перший день показів. Прийшла — ой лишенько, а квитків на цей сеанс уже немає!
Не сидіти ж мені дві години без діла. Знічев’я пішла на фільм, який інакше навіть не помітила б — бо який сенс дивитися романтичні комедії на великому екрані? Хіба що згаяти час, не потрапивши на щось важливіше. Отож, "Божевільна парочка", режисер Джонатан Лівайн, США, 2019 рік.
Сюжет
Державний секретар Шарлотта Філд іде в президенти. Вона сильна, красива й успішна, от тільки з жартами біда. Шарлотті терміново шукають дотепного спічрайтера. У цей час поряд вештається безробітний журналіст Фред Фларськи — дотепний, але зовсім непробивний.
Шарлотта і Фред — друзі дитинства. У юності між ними виникла симпатія, однак через маленький казус вони розійшлися. І от, через 20 років ці двоє знову зустрічаються: Фреда наймають писати промови Шарлотті, бо тільки в нього виходить так легко й весело.
Ну ви здогадуєтеся, до чого йдеться? "Давня любов", як у пісні. Тільки тепер це — ще один трабл для піарників Шарлотти, бо невдаха Фларськи з його фріковою зовнішністю зовсім не пара блискучій кандидатці у президенти.
Селебритіз
Саме цим нас і заманюють у кіно: неймовірним та навіть неможливим акторським дуетом. Холодна красуня Шарліз Терон та відомий комік Сет Роген тут грають разом. Можливо, заради цього і варто глянути цей фільм.
Спільна гра обох заводить. Терон відкриває у собі комедійні таланти, а Роген — органічний, як і завжди у такому образі. Як нині модно казати, є в їхній грі якась хімія. Хоча знаєте, кого вони мені нагадали? Молодого Брюса Вілліса та Сівіл Шепард із серіалу "Детективне агентство «Місячне сяйво»", де вона – така красива й розумна, а він — милий жартівник. От і вони з цієї ж опери.
Чому треба дивитись?
Треба чи ні — вирішуйте самі. "Божевільна парочка" — точно не мастхев кіномана. Комедія на любителя, дехто навіть скаже, з вульгарним гумором. Справді, у сценаристів жарти тільки про "це".
Але найдивніше інше: під кінець це доросле, цинічне кіно сповзає у романтичну комедію. Тут уже й танці під It Must Have Been Love зі смартфона, і Шарлотта — вже не кар’єристка, а закохана жінка, і несерйозний Фред готовий стати її тінню.
Мене фільм розчарував іншим. Хтось із критиків написав, що у ньому висміяний бекстейдж великої політики. Так ось, нічого влучного на цю тему я у "Божевільній парочці" не побачила. Президент, який іде з посади, щоб зніматися у кіно; лобіст, який хоче пригальмувати екологічні ініціативи; компромат на тему особистого життя. Панове сценаристи, ви серйозно? Після стількох фільмів про вибори й політику це — дрібно й нецікаво.
Про Другий всеукраїнський фестиваль сучасного жіночого мистецтва Ukrainian Contemporary Women’s Art Fest 2019 в ефірі програми "ART-Панорама" на Радіо Промінь розповіла співкураторка проєкту Анастасія Гончаренко.
Ведуча:
Наталія Тищенко
Порядок денний українського суспільства у контексті сучасного світу вирішили висвітлити в Українській асоціації жіночих досліджень в мистецтві. Побачити роботи учасниць проєкту можна в Інституті проблем сучасного мистецтва.
"Це вже другий всеукраїнський фестиваль жіночого мистецтва. Мета цього проєкту — показати порядок денний українського суспільства у контексті сучасного світу, — ділиться думками Анастасія Гончаренко. — Свій порядок денний є у кожної людини, і у митців також. У ньому переплітаються різні речі: особисті почуття, родинні стосунки та професійне зростання, побут та інше. Порядки денні є у всіх соціальних груп, і всі вони різні за пріоритетами".
29 талановитих мисткинь з України та Сполучених Штатів Америки, які працюють з простором, експозицією й глядачем та актуалізують глобальні питання сьогодення, зібралися, щоб показати українцям свої напрацювання.
"Буде представлено живопис, інсталяції, колажі, фото-арт, скульптуру та авторські парфуми "Чар-зілля" від Ксандри Осініної. Її мотто – "Чим пахне ваш день?" Сучасне життя дуже насичене, але воно наповнене ароматами, і іноді запахи запам’ятовуються краще, ніж події", — розповідає співкураторка проєкту.
Анастасія Гончаренко розповіла, що нинішній порядок денний — дуже різноманітний, і розмаїття тем спостерігається також і в роботах учасниць виставки. Висвітлюються теми забруднення довкілля, теми відносин між людьми, теми формування мобільної, цифрової ідентичності та інші.
Виставка українських художниць "Порядок денний" триватиме в Інституті проблем сучасного мистецтва до 14 липня.
Фото з Фейсбуку UAFRA
Про мільйон різновидів комах, Україну як одну з найбезпечніших територій на планеті та знищення біорізноманіття в ефірі програми "Студії у студії" на Радіо Промінь розповів Григорій Попов, ентомолог, кандидат біологічних наук, співробітник Інституту зоології.
Ведуча:
Ольга Бабчук
Скільки існує різновидів комах?
— Як фахівець з ентомології, можу сказати, що на нашій планеті щонайменше мільйон видів комах, і це тільки тих, які описані вченими. Це означає, що в цієї комахи є наукова назва, ми знаємо, де вона поширена, і її опис можна знайти у якомусь науковому журналі.
За різними математичними моделями фахівці визначають, що комах на нашій планеті може бути близько 2-10 мільйонів видів. Переважна їхня більшість — у тропічних лісах. І, на жаль, дуже багато комах зникає внаслідок вирубки тропічних лісів.
Тобто такими темпами ми можемо про ці види навіть не дізнатися?
— Так. Існують статті, де досліджується динаміка навчання фахівців. Ентомологів зараз дійсно не вистачає на планеті, а у таких регіонах, де біорізноманіття найвище — це Південна Америка, Африка, Південно-Східна Азія — вчені порахували, що тієї кількості студентів та аспірантів, яка є зараз, просто не вистачить.
Ми ще багато десятків років житимемо, і поруч з нами будуть жити і потихесеньку вимирати сотні тисяч видів комах, які ми ніколи не опишемо, ніколи не побачимо, і про які ніколи не з’ясуємо, чи корисні вони для нас, чи ні.
Науку порівнюють з рибальською сіткою в океані фактів. Ми не можемо займатися тільки прикладною наукою і щось винаходити, не досліджуючи те, що нас оточує. Більшість винаходів наших інженерів ґрунтувалася на спостереженнях, які були зроблені до цього.
Ви також є експертом з географічного поширення комах. Що можна сказати про Україну у цьому контексті? Чи багато в нас комах, порівняно з іншими країнами світу?
— Я хочу привітати усіх українців, тому що Україна є однією з найбезпечніших країн у всьому світі щодо довкілля.
Не випадково наші предки, коли вийшли з Африки, зрештою оселилися в Європі, адже тут дуже вигідні умови. Тут немає серйозних паразитів, тут немає серйозних хижаків, у нас немає тропічних хвороб на кшталт малярії, від якої гинуть 1,5 мільйона людей на рік. Малярія страшніша за Ебола чи СНІД, і у нас в Україні її немає. Ще до 1930-х років вона була, та за допомогою ентомологів її подолали.
Щодо комашиної мапи України — як ентомолог, можу сказати, що вона скоріше нагадує порожній простір, де з висоти супутника можна помітити якісь клаптики, стрічечки, де все розоране та порубане. Чому в нас високе біорізноманіття у Криму та в Карпатах — тому що гори дуже важко розорати. Чому існують наші степові заповідники — їх просто не змогли розорати і забудувати.
Переважно угіддя і для комах, і для птахів, і для тварин та рослин в Україні — всі знищені. Ми маємо якісь залишки цього біорізноманіття.
Фахівці-ентомологи спостерігають, як зникають комахи. Це відбувається через те, що люди знищують їхні селища, біотопи, розорюють степи, вирубують ліси, просто тому, що женуться за грошима.
Життя існує лише на одній планеті — на нашій. І знищуючи біорізноманіття, ми шкодимо собі. Доведено, що найбільш стійкими біотопами на Землі є тропічні ліси, і це безпосередньо пов’язано з тим, що там найбільше різновидів життя: і комах, і усього іншого. Якщо ми починаємо одну ланку життя витискати, виймати, ми спершу цього не помічаємо, але потім ми спостерігаємо лавиноподібний ефект.
Що ще, окрім заорювання та вирубування, може шкодити комахам?
— Останні 20 років люди активно використовують пестициди, тобто препарати проти шкідників, нової групи, які називаються нікотиноїди. Усі такі препарати насправді отруйні та небезпечні.
Нікотиноїди виявилися дуже ефективними, але, як з’ясувалося, вони впливають не лише на шкідників, але й на бджіл. А бджоли у нас — це головні запилювачі на планеті. Бурхливий розвиток квітучих рослин у нас на планеті пов'язаний у першу чергу з бджолами та джмелями.
Зникнення бджіл може призвести до стрімкого падіння біорізноманіття. Якщо бджоли зникнуть, наступного року зникнуть усі рослини, з ними пов’язані.
Ви згадували, що Україна — одна з найбезпечніших для людини територій. Але у ЗМІ зараз часто можна побачити повідомлення про отруйних павуків на півдні України, нашестя кліщів… Що відбувається насправді?
— Є і павуки, і кліщі. Отруйні павуки в Україні були й раніше, і це не є сенсацією. Просто людина — примат емоційний, нам потрібні гучні заголовки.
Наведу такий приклад: в Україні є енцефалітний кліщ. Але щось я давно не чув від журналістів, щоб хтось помер від цього.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
.jpg)
.jpg)
Про народну пісню, фолк та про те, чому Катю Chilly називають найголовнішою русалкою українського шоу-бізу, говорили в ефірі Радіо Культура в програмі Ліра зі співачкою Катею Chilly.
Ведучі:
Катерина Гончарук
— Катю, розкажіть, як в 90-х сприймали фолк в такій-от вашій подачі?
— Ви знаєте, час завжди чудовий. І був чудовий. І найщасливіший, найкращий час — зараз. Хоч коли б це відбувалося, найкращий час — це зараз. Тому що, коли наша уява перебуває у часі зараз, ми просто здатні все помічати і здатні отримати якийсь досвід. Щодо фолку, мені здається, можливо, посунути сам фокус зі слова фолк на те, що ми відчуваємо, коли ми слухаємо цю музику. Що таке в перекладі фольклор — це живе знання. І що ми відчуваємо, коли ми слухаємо цю музику? Тобто я розумію, що зараз те покоління носіїв традицій. Коли воно піде, можливо, нічого не залишиться. Але у просторі варіантів є можливість, що ця традиція розквітне, але вже у трошки інших якостях. Не канонізованих, а коли вже буде справжня потреба долучитися до якогось справжнього джерела. Ця музика — вона просто справжня. Це музика життя. Це музика простору в якому ми народилися. До якого належить наша кров.
— Хоч скільки я дивилася, читала ваші інтерв'ю — мені завжди бракувало інформації про ваші дослідження. Адже ви фольклорист, музиколог і навіть фольклориня. Зараз у мене є чудова нагода дізнатися про ваші експедиції, про ваші дослідження і, врешті, яка була тема вашої наукової роботи. Послухати сьогодні Катю Чилі-фольклористку.
— Знову ж таки, якщо вийти за межі ярликів і просто уявлення. Що таке професія? В ідеалі — це призначення. Коли чіпляється такий ярличок “фольклорист” чи “міфологиня” — це несе такий присмак формальності, формального вибору. Є призначення, у чому я черпаю своє натхнення. Я не скажу, що я була чи тема дисертації була. Тому що мої дослідження — моє життя. І поки воно буде тривати, і поки мій розум буде мене слухатися — я буду досліджувати, тому що мені цікаво. І деякі речі мені особливо цікаві, тому що на них реагує моє тіло. Як такий індикатор цінності для мене.
Експедиції тривають і зараз. Я думаю, що доки буде слухатися мене моє тіло і доки я буду бачити надихаючі для мене можливості — експедиції будуть тривати. Тому що експедиції — це можливість. Це можливість зустрітися із силою, це можливість зустрітися з ще неодоформатованою любов'ю. Чесно вам скажу, об'їздила півсвіту, бачила дуже багато монастирів, людей, які позначені в усьому світі, у соціумі, як святі люди. Але після деяких бабусь у мене набагато більше трусилися руки. Я про те, що не все так, як здається. Що святих людей набагато більше. І інколи вони поруч, зовсім поруч.
— Вас називають поза кадром найголовнішою русалкою українського шоу-бізу. Тому що у вас дуже багато русалчиних пісень. Чому саме ця тематика?
— По-перше, це цікаво. По-друге, хоч куди глянеш — там той образ. Це образ божественної матері. Одна із граней божественної матері. Щодо головної русалки — ніяк не ставлюсь. Тому що усюди, де панує ієрархія — до цього не ставлюсь, серойзно принаймні.
— Про звук. Я знаю, що ви досліджували не лише українську традицію, а й співи різних народів світу. І дуже велику увагу в своїй творчості приділяєте звуку. Якщо ми пригадаємо наших предків, то вони постійно співали. Це був календарно-обрядовий цикл. І постійно знаходилося місце і ліричним пісням, і жартівливм, і колисковим. Як, на вашу думку, що ми втрачаємо, коли не співаємо?
— Я навіть сказала би не так. Просто є кордон, після якого ми не можемо співати. Річ у тім, що голос — це щільне дихання. Сам голос, сам по собі голос. Я вже не кажу про спів. Ми інколи навіть говорити не можемо. І дуже такий збірний досвід, коли ти записуєш на диктофон, а цей голос тебе дратує. Тобто свій же голос, який ти чуєш на диктофоні, тебе дратує. Але дратує не цей голос. Дратує різниця між тим, що ти знаєш, хто ти є насправді, принаймні напрямок, і між тим, як ти проявлений у щільному середовищі. Дратує ця прірва — між бути і здаватися. Це дратує. А голос — це просто лакмус….
Є, безперечно, межа після якої ми не можемо співати. Коли до мене звертаються і кажуть, що я не можу співати, то я голосно не кажу: "Дочко!", але в мене завжди імпульс всередині материнський такий. Ти не можеш не співати, ти не можеш бути, розумієш. Пісня — це не красива траєкторія. Пісня — це про саме життя. Де уклали контракт? Де уклали угоду, що ти вже мертва? Де ти не вписалася в той маленький квадратик? Розумієте, це не про відформатоване життя, це про саме життя. Ми не маленькі квадратики. І коли дуже довгий час ми йдемо не своїм шляхом — ми просто починаємо дихати. І переставати дихати. Ми у великому місті, якщо ви уважні, майже не дихаємо. Це такий стан масового анабіозу.
Весь ефір слухати тут
Катя Chilly. Фото Facebook
.jpg)
Чому варто подивитись комедію "Загадкове вбивство" з Дженніфер Еністон та Адамом Сендлером, в ефірі програми "Віра в кіно" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Віра Сивачук
Ведуча:
Віра Сивачук
Усі знають, що таке "пляжний детектив" — така компактна книженція із закрученим сюжетом, яку можна читати, валяючись у піску під вигуки "Свіжі креветки! Гаряча кукурудза!"
Саме пляжний детектив вирішили зняти креативники стрімінгового сервісу Netflix і замовили детективну комедію "Загадкове вбивство". І недаремно: фільм встановив новий рекорд платформи — за перші три дні його подивилися понад 30 мільйонів глядачів.
Отож, "Загадкове вбивство", режисер Кайл Ньюачек, США, 2019 рік.
Сюжет
Головні герої, Нік та Одрі, святкують 15-у річницю шлюбу. Він — коп-невдаха, який завалює вже третій іспит на детектива, вона — перукарка, яка мріє про подорож до Європи і любить читати детективи. Нарешті Одрі дотискає чоловіка, і він бронює бюджетний тур до Європи. 6 годин у літаку — і подружжя відкриватиме Старий Світ із віконця автобуса економ-класу.
Аж ні. У літаку Одрі знайомиться з респектабельним британцем Джоном Кавендішем, і він — увага! — запрошує американців на яхту свого дядька мільярдера святкувати чи то нову пасію старого ловеласа, чи то нову версію заповіту. "Щось тут не те", — підозрюють Нік із Одрі. Але хто ж встоїть перед яхтою, повною шампанського і креветок?
І ось двоє наївних американців опиняються в компанії європейських селебритіз, а винуватець торжества тим часом падає від удару фамільного кинджалу.
Мотив є у кожного з присутніх, окрім Ніка та Одрі, звісна річ. Але підозра падає саме на них. І тепер цим двом любителям креветок і детективів доводиться рятуватися від двох бід: убивці і поліції.
Чому треба дивитись?
Це пародія на класичний детектив, доволі дотепна. Якщо ви, як головна героїня, фанат Агати Крісті, ви впізнаєте ситуації і персонажів і відчуєте "стьоб". Оці сімейні кинджали, які орудують у темряві, розкішні яхти та експреси, де втілюються великі помсти, готичні бібліотеки, де зникає останній свідок… І в цьому світі вишуканих злочинців з книжок опиняються двоє простакуватих американців.
Але все як у кіно: ці двоє втруть носа вищому світу не гірше Еркюля Пуаро.
Сам сюжет також "насмиканий" з детективів Агати Крісті. Це суміш "Східного експресу" та "Смерті на Нілі". І наче все як треба: і перша підозра веде не туди, і кровожерливий убивця дихає в потилицю, і ланцюжок подій змушує поворушити сірими клітинами. Тільки не цього разу.
У цьому фільмі комедія вбила детектив своїми жартами про шлюб, кар’єру, гроші і життя. І хоча їй далеко до першокласної комедії, детективна лінія посунулася на другий план. Ну вибачте, не можу я серйозно сприймати слідство, яке ведуть герої Адама Сендлера та Дженніфер Еністон.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
В ефірі програми "Непробудні" на Радіо Промінь HR-спеціалістка, бізнес-тренерка Валентина Овчаренко розповіла, що таке "психологія багатства", чи потрібні нам щорічні "цілі", навіщо людині зона комфорту та чи дійсно вона потрібна.
Ведучі:
Ірина Саннікова, Дмитро Захарченко, Лесь Мирний
Дмитро Захарченко: — Чи є єдина відповідь на запитання про те, чому ми не отримуємо таку зарплатню, яку завжди хочемо? Можливо, тому що не можемо "продати себе"?
— Це один з факторів. Ми дійсно неуспішно себе продаємо.
Інший важливий момент полягає в тому, чи знаємо ми насправді, чого ми хочемо? Дуже багато людей скаржаться на те, що мають, але не рухаються далі, вони не ставлять для себе цілі.
Дуже часто ми ставимо для себе цілі на Новий рік. І тут дуже важливий момент: вже минуло півроку — а чого ми досягли? Ми ці списки писали для того, щоб просто написати списки, чи ми дійсно цього хочемо?
В першу чергу ми маємо захотіти більшого і кращого для себе. Це має бути не просто перелік "машина, квартира", це має бути щось, що потрібно особисто вам з точки зору особистісного розвитку, власного задоволення.
Треба розуміти, що гроші, фінанси — це енергія, і вони приходять під задачу. Якщо немає конкретної задачі, гроші не приходять. Якщо ми, наприклад, хочемо їх для подорожі, для власного розвитку, для власного комфорту — наприклад, для купівлі авто чи квартири, тоді всесвіт починає підтягувати можливості. Це дуже важливий аспект з точки зору психології. Ми починаємо помічати, що дзвонять якісь люди і пропонують підробіток.
Психологія бідності і психологія багатства — це все ваші власні налаштування. Якщо людина каже: "Я хочу! Але в мене не вийде", — тоді в неї дійсно нічого не вийде. Але якщо вона каже: "Я хочу і я вірю у свої сили", і при цьому оточує себе успішними людьми, які дійсно це пробували, досягали цього — результати досягаються самі собою.
Тому дуже важливо, по-перше, хотіти, розуміти цілі, а по-друге, усвідомилювати, які ресурси і які люди в оточенні мені для цього потрібні. Тобто, можливо, є сенс з кимось познайомитись і з кимось розійтись. Адже є люди, які тільки тягнуть донизу. Наше оточення — дуже важливий фактор у нашому успіху.
ДЗ: — Ви згадали про список бажань, який люди складають у новорічну ніч. Наскільки це дієво і чи потрібно взагалі робити такі списки?
— Мета — це важливий аспект нашого життя. Є такий хороший вислів: "Постав людині мету, і вона буде жити". Коли ми пливемо течією без мети — це просто проживання, існування. Кожній людині дуже важливо проживати саме свою мету, формувати власне життя. Тому цілі і бажання дуже важливі.
Але важливо при цьому ще й відслідковувати, які це цілі, чи це цілі ваші, чи їх нав’язали вам батьки про те, що вже час виходити заміж, народжувати чи ще щось.
ДЗ: — На тренінгах часто можна почути, що треба покинути зону комфорту, щоб чогось досягти. Що це таке і чи існує вона взагалі?
— Я думаю, багато хто чув про "ефект жабки", про жабку, як потрапила до чану з водою. Та, яка устрибнула до окропу, одразу вистрибнула, а та, яка потрапила до холодної води, яка поступово нагрівалася, не звертала уваги і сама не помітила, як вода закипіла і вона, на жаль, зварилась.
Дуже важливо асоціювати себе з тією жабкою. Я перебуваю у зоні комфорту з дня на день і навіть не помічаю, як тікає час, а потім вже якось і не вистачає сил та енергії на стрибок, на перехід у нові проекти, можливо, на нову роботу. Багато хто хоче створити свій бізнес, увесь час це відкладає, і потім не наважується на це, тому що вже не вистачає сил.
Зона комфорту — це і є ця тепленька каструлька, у якій нібито добре, але зрештою жабка гине.
По життю зони комфорту не має бути ніколи, насправді. Ось ця стабільність, яку всі хочуть знайти — шкідлива. Мають бути постійні зміни, постійний розвиток. Постійно мають відбуватися невеличкі виклики до самого себе. Потихеньку завжди треба вводити якийсь елемент новизни: у харчуванні, в оточенні, в гардеробі, ще у чомусь мають бути мінівиклики.
І тут ми повертаємося до цілей. Усі цілі мають бути сфокусовані на тому, що ми маємо якось покращувати своє життя.
Можна провести паралель між рослиною і людиною. Зерно потрапляє у землю і каже: "Ні, згори асфальт, тверда земля… Я, напевно, тут посиджу і далі пробиватися не буду". Так само і ми: ми можемо прожити своє життя "під асфальтом".
Я цей рівень ще називаю "скляною стелею". Три роки тому я була HR-директоркою крупної компанії, це була гарна зона комфорту. Але я відчула, що я можу більше, і створила свою компанію. Грубо кажучи, з "відмінниці" з зони комфорту я впала на інший рівень, у підприємництво, на рівень "двієчниці". Я не розуміла, як вести бізнес. Це був серйозний виклик для самої себе: чи зможу я?
Ірина Саннікова: — А що робити людям, які працюють у системі, де чітко визначений оклад і немає можливості рухатися вправо-вліво-вгору-вниз? Вони можуть щось змінити, чи до скону будуть отримувати лише те, що визначено системою?
— Важливо оцінювати себе у рамках цієї посадової інструкції і у рамках цієї посади, чи може людина рости більше? Піти на якісь курси з підвищення кваліфікації, є кар’єрне зростання у межах компанії.
Але далеко не кожен хоче бути керівником. Всередині компанії, коли ми пропонували кар’єрне зростання співробітникам, багато хто відмовлявся. Багато хто з людей, які нібито хочуть більшого, насправді не хочуть нічого робити і брати на себе відповідальність. Але для людей, які готові брати на себе відповідальність, є шлях розвитку: можна піти на навчання, на підвищення кваліцікації і заявити своєму керівникові, що ти готовий пробувати, брати на себе більше відповідальності для того, щоб розвиватися далі.
ІС: — А якщо керівні посади "невільні", їх хтось обіймає і на пенсію не збирається? Що робити, змінювати роботу?
— Не виключено. Варто вийти у світ, подивитися на інші компанії, інші проекти. Ніщо не заважає людині просто ходити на співбесіди і дивитися, чим живе світ.
Скажу за своїм досвідом, я 8 років пропрацювала в одній компанії, в одній структурі, і виросла з менеджерки з постачання до бренд-менеджерки, регіональної менеджерки, HR-директорки. Це всередині однієї компанії завдяки власнику, який давав можливість розвиватися всередині.
Але при цьому була моя амбіція, я говорила, що хочу більшого, "можна, я спробую?" Вони дивилися на результати і давали мені можливість.
Свого часу, після отримання диплома я два роки працювала у Запорізькому облавтодорі. Якраз там я зрозуміла, що це тотальна зона комфорту. Я переглянула зону свого розвитку і зрозуміла, що вище голови я там не стрибну. І я прийняла дуже важливе рішення і переїхала до Києва.
Лесь Мирний: — Що потрібно зробити людині, яка хоче звільнитися, але боїться?
— Нехай спробує піти на співбесіду. Для початку. Просто сходити, зробити перший крок.
Також Валентина Овчаренко розповіла, як скласти резюме.
Слухайте розмову повністю на Радіо Промінь!
Починаючи з 2 липня, щовівторка о 10:00 на Радіо Культура виходитиме нова авторська програма Тетяни Трощинської про культуру організацій — "ОргКультура". У програмі лунатиме аналіз кейсів, поради, що почитати й подивитись, а також прикладні лайфхаки від гостей.
"Якщо ви вирішили звільнитись звідусіль і піти на фріланс, вигнати всіх і набрати нових, відкрити кіоск з продажу шаурми (актуально!), живете з постійним відчуттям "самозванця" або просто хочете вчитись і розвиватись — ця програма для вас", — говорить ведуча програми Тетяна Трощинська.
"Наше завдання утилітарне: бути корисними, але є і глибша мета — намагатися впливати на оргкультуру. Ми хочемо розвинути уявлення про те, що є кращою, а що — гіршою практикою, пояснити, чим це загрожує організації. Наприклад, є думка, що цінності на хліб не намастиш. А я знаю експертку, яка точно знає, що "намастиш" — і розкаже, як. Вже є щонайменше 30 тем, які варті обговорення в ефірі. І я переконана, що їх стане ще більше", — додала вона.
Ведуча Тетяна Трощинська зможе поділитися і власними знаннями, адже вона є медіаторкою та фахівчинею з переговорних навичок за Гарвардською методикою, працює тренеркою Академії лідерства за програмою Ради Європи. Також розробляє та проводить тренінги зі стратегічної, кризової комунікації та конфлікт-менеджменту, з розвитку комунікативних та медіанавичок.
"Радіо Культура не перший рік розвиває лінійку просвітницьких програм, які можна слухати всією родиною. Та мені як слухачці бракувало контенту, що був би орієнтований на щоденні робочі виклики "маленьких українок" і "маленьких українців". Хтось із них має власний невеличкий бізнес — чи це ларьок із жуйками, а чи маленький "зелений" готель десь далеко від великих міст. Хтось працює як наймані працівники, котрі щоденно стикаються з викликами спілкування з колегами, начальством або підлеглими. А хтось не працює, але відчуває потребу змінити своє життя та, можливо, спробувати нову кар’єру. Саме до такої різноманітної аудиторії промовлятиме наша нова програма "ОргКультура", — зазначила продюсерка Радіо Культура Ірина Славінська.
Перший ефір програми "ОргКультура" буде присвячений темі "Діти технологій VS кар’єрні пристосуванці". Ведуча Тетяна Трощинська спілкуватиметься з консультанткою з організаційного розвитку та управління командами Оленою Жильцовою про міжпоколіннєву взаємодію.
Що робити, якщо вам не подобається покоління Z, але такий майже увесь колектив? Що робити, якщо колеги просять "не звільняти до пенсії", а самі не працюють? Що не так з вами, і що не так із ними? Дізнаєтеся 2 липня о 10:00 на UA: Радіо Культура.
Зазначимо, всі подкасти програми "ОргКультура" можна слухати в додатку suspilne.radio.
Тетяна Трощинська. Фото Facebook
Відома художниця та архітекторка Валентина Засуцька вирішила презентувати серію робіт під назвою "Дрони". Детальніше про виставку в ефірі програми "ART-Панорама" розповів куратор виставки Георгій Браіловський.
Ведуча:
Наталія Тищенко
Виставку Валентини Засуцької "Дрони" можна побачити у приміщенні столичного Річкового вокзалу. Художниця і архітекторка любить змальовувати усе, що її надихає.
"Ця виставка відрізняється від тих, які вона проводить зазвичай, тому що тут вона звертається до соціальної проблематики, до проблематики війни, яка її дуже зачепила. Вона розповідає про цю проблему з несподіваної точки зору — з точки зору технічного розвитку і досягнень людства", — розповідає куратор виставки.
"Дрони" — це серія живописних полотен, присвячених темі насильницького вторгнення у життя кожного з нас.
Для Валентини Засуцької найбільший страх — це війна. Усе те, що в мирний час вважалося високотехнологічними приладами і приносило нам задоволення і свободу, під час війни несе нам загрозу. За словами художниці, у серії "Дрони" вона хоче показати свої переживання, емоції та свій погляд на страшні події, які можуть перевернути життя кожного.
"Зараз дрони уособлюють в собі загрозу тій самій свободі. Ми ніде не можемо бути вільними — усюди ми можемо бути побаченими за допомогою дронів. А зараз ми можемо ще й бути атаковані ними. Наприклад, в Росії дрони використовуються для розгонів демонстрацій, дрони можуть нести зброю, дрони можуть атакувати", — перелічує Георгій Браіловський.
Виставку "Дрони" Валентини Засуцької можна побачити до 6 липня у приміщенні київського Річкового вокзалу.
(1).jpg)
(1).jpg)
.jpg)
Чому плейлисти — це майбутнє для споживання музики, чи існує музична журналістика взагалі, навіщо ходити на концерти "Другої ріки" з вудочкою для ловлі риби і як концерт Монатіка на Олімпійському змінив правила гри в українському шоу-бізнесі, в ефірі програми "Непробудні" на Радіо Промінь розповів Максим Сердюк, головний редактор журналу СЛУХ.
Ведучі:
Дмитро Захарченко, Олександра Франко, Лесь Мирний
Дмитро Захарченко: — Перед початком ефіру ти сказав, що необхідно руйнувати інститут експертів. Що ти мав на увазі?
— Я просто уявляю собі ефіри, на які кличуть головних редакторів на кшталт мене, всі приходять такі "важні", починають філософствувати, починають розповідати про якесь своє бачення, якісь свої експертні штуки, але при цьому ховають себе-людину.
Камон, головне бути просто людьми, і тоді твої люди до тебе потягнуться, якщо ти просто ставишся до речей. Тому у нас і видання СЛУХ таке: ми намагаємося не бути високолобими снобами, а намагаємося бути людьми, подавати все нестандартно, креативно і трохи пустувати.
ДЗ: — Скільки людей зараз у команді журналу?
— По факту нас 7 людей, які активно працюють над журналом.
ДЗ: — Іван Марунич у команді також числився?
— Ваня Марунич — це мій дуже близький друг, і дуже багато речей ми з ним робимо разом. Щодо всіх речей, пов’язаних з гумором, ми з ним консультуємося, разом їх накидаємо. Він допомагає в плані креативу.
Олександра Франко: — Попереду Atlas Weekend. Що ви готуєте до фестивалю?
— На Атлас ми зараз готуємо невеличкий гід, нестандартний, у форматі тесту, де за підсумками проходження тесту тобі рекомендують, яку сцену фестивалю обрати та на яких виконавців варто сходити.
ДЗ: — У себе на сайті ви постійно виставляєте плейлисти…
— Плейлисти — це майбутнє споживання музики.
Усі слухають музику через плейлисти. Навіщо окрема публікація, окрема новина, якщо людині простіше увімкнути плейлист, поставити його на шафл і послухати?
ДЗ: — Але ось у вас на сайті є "Плейліст, під який краще їсти черешню". Як ви досліджуєте ці речі?
— Ці історії достатньо просто брати з життя. Наприклад, дванадцята ночі, я лежав у ліжку і вже спав. Прийшов мій сусід, розбудив мене і каже: "Ось черешні, хавай!" Дванадцята година ночі, я не петраю, що відбувається, які черешні взагалі. Він каже: "Я купив черешні, ти що, не будеш їх їсти? Бери і їж!"
Дванадцята година ночі, я щойно прокинувся, сиджу, їм черешню і думаю: а класно було б зробити плейлист, під який найкраще їсти черешню. Це приблизно так відбувається.
ДЗ: — Тоді мене турбує інше запитання: як щодо "Плейліста для сексу, за який не соромно"? Займатися сексом під музику досить важко, адже різні ритми, різні теми, і це все може "збивати" процес. Це, мабуть, була титанічна праця. Як формували цей плейлист?
— Якщо чесно, наш автор — я не буду його називати — перевіряв на практиці. Він прийшов і сказав: "Це працює, все перевірено!"
Лесь Мирний: — А який у тебе улюблений плейлист? Яку музику слухаєш ти?
— Це дивне запитання до редактора музичного видання, тому що я слухаю абсолютно все, від блек-метал до попси.
Я можу сказати, що в мене останнє було додано на телефон. Я слухав репера, який сам з Харкова, але живе у Києві. Це репер Ядерна Могила.
ЛМ: — СЛУХ радить цього репера?
— Абсолютно. Дуже крутий чувачок.
ОФ: — Ваш контент дуже вирізняється з усього, що є і на телебаченні, і в Інтернеті. Чи вважаєте ви когось конкурентами?
— Зараз така дивна ситуація на музичному ринку, усі видання переживають то період злету, то період занепаду. Мені здається, зараз іде період занепаду, щоб потім був якийсь підйом. Тому я намагаюся не обмежувати себе в плані вибору конкурентів.
Видання, на які я рівняюсь і з якими мені б хотілося "батлити", вести перегони, доводити, що я можу зробити краще — це The Village, Don’t take fake, тобто видання, які не про музику, а про життя. Музика зараз — дуже розпливчасте поняття, вона настільки влилась у поняття лайфстайлу, що вже не можна говорити тільки про музику, про звучання і все. Музика — це стиль одягу, це концерти, тусовки, музика нас оточує зусібіч.
ДЗ: — Одна з ваших відеорубрик називається "По плюсах". Можеш пояснити, що ж відбувається, коли Максим Сердюк приходить на концерт "Другої ріки" з вудкою, в капелюсі, начебто прийшов на риболовлю?
— Це іронічні репортажі з великих або якихось концептуальних заходів, де я показую, яка аудиторія ходить на ці концерти: на Монатіка, на "Другу ріку", на Atlas Weekend той же. Ми показуємо, чим живе ця аудиторія, і я просто іронізую над тим, що відбувається довкола.
ОФ: — А бувало таке, щоб публіка дивувала тебе? Щоб ти бачив не те, чого очікував?
— Ну, минулого року на Atlas Weekend таке було в безкоштовний день під час виступу Олега Винника. Я дуже був здивований, коли Винник заспівав буквально 1-2 пісні, і всі повально почали йти.
ДЗ: — Востаннє з проектом "По плюсах" ти був на концерті Монатіка. Які твої враження?
— Це був, мабуть, наймасштабніший і найкрасивіший концерт в історії українського шоу-бізнесу в принципі за всі роки незалежності. Такого шоу у нас реально ще не було. І компанія-організатор, і сам Монатік та його команда дуже заморочилися. Я вважаю, що це було просто легендарне шоу.
Це шоу, на яке зараз усі будуть рівнятись. Воно поставило нову планку. І такі шоу мають бути. Мають бути окремі люди, які ставлять планку, і потім усі інші за ними тягнуться. Монатік поставив таку планку, і я думаю, що наступного року багато хто буде прагнути до того, щоб принаймні повторити або переплюнути це шоу.
ОФ: — Хто з українських музикантів постійно стає кращим і кращим? Чи можна за кимось прослідкувати і побачити цю "еволюцію"?
— Так дуже важко сказати, тому що музикантів і артистів насправді дуже багато. Якщо брати серед тих, хто нещодавно щось випускав, то це Монатік — він у плані шоу дуже класно розвивається.
В плані музики гарний приклад — це ONUKA, тому що коли ти слухаєш її музику — це реально одне й те саме, але щоразу воно звучить усе більш свіжо, усе крутіше, воно все більш "обростає", і за цим дійсно цікаво слідкувати. По факту — це одне й те ж: фольк-тематика, електронна музика і все. Але якимось чином вона все більше розмиває якісь грані і додає чогось нового. Це класно.
ОФ: — Я часто чую, що музичної журналістики не існує, її не варто читати, вона неякісна і взагалі ні про що. Ти з цим погоджуєшся?
— Насправді, так. Мені просто здається, що люди, які займаються музичною журналістикою — це люди-фанати музики. І прикол у тому, що ти не можеш бути музичним журналістом, не маючи суб’єктивної точки зору. У всіх музичних журналістів є свій суб’єктивізм, який засновується на якихось особистих уподобаннях, на матеріалі, який ти слухаєш.
Тобто якщо ти політичний журналіст, або економічний — у тебе є чіткі цифри, факти, якими ти оперуєш. А музика — це абстрактна штука. У кожного своє сприйняття. Тому журналістикою це складно назвати.
Мені здається, журналістика — це коли ти оглядаєш не музику, а феномени, становлення якихось артистів, досліджуєш причинно-наслідкову історію… А не "послухав трек, от він поганий або непоганий". Це все дуже суб’єктивно.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
.jpg)
.jpg)
Про експорт українських музикантів за кордон, організацію конференцій та шоукейс-фестивалів, а також те, навіщо це українським музикантам, в ефірі програми "Непробудні" на Радіо Промінь розповіли співорганізаторки Music Conference Ukraine Альона Дмуховська та Дарця Тарковська.
Ведучі:
Дмитро Захарченко, Олександра Франко, Лесь Мирний
Лесь Мирний: – Що частіше відбувається: звертаються до вас чи навпаки, ви самостійно знаходите людей, музику яких можна експортувати за кордон?
Дарця Тарковська: – Тут важливо розуміти такий момент: є певні критерії, яким артист має відповідати для того, щоб експортувати свою музику за кордон. Тому що зазвичай експорт – це не старт кар’єри, це масштабування кар’єри на нові ринки.
Альона Дмуховська: – Критерії різняться від країни до країни. Але ми для себе визначили, що це має бути гурт або артист, який вже має один успішний лонгплей або альбом, або більше, який вже має успішний досвід виступу за кордоном. Якщо ви хочете експортуватись, їхати на перший закордонний концерт буде трошки неправильно, тому що ви не зможете повністю використати усі можливості, і одразу стати там знаменитим також неможливо.
Це дуже стратегічна робота. Не буде такого, що хтось вас побачить і зробить зіркою. Це скрупульозна постійна робота, яка інколи має проводитись протягом років. Тому що, наприклад, один з інструментів, які ми використовуємо – це міжнародні шоукейси, тобто закордонні виступи, де серед публіки є експерти міжнародної музичної індустрії. Туди є квиточки і потрапити туди може кожен, але там велика концентрація букінг-менеджерів, агентів та лейблів.
Вірити в те, що хтось тебе побачить такого геніального, одразу інвестує 10 мільйонів і зробить з тебе зірку – це не зовсім реально.
Олександра Франко: – Тобто ви знаходите таких людей, пояснюєте їм це, і ще й влаштовуєте конференеції, щоб вони точно знали, які кроки потрібно робити, щоб стати зірками?
Дарця Тарковська: – Конференції є одним з наших робочих інструментів. Ми для себе так визначили, що експорт починається з самої держави. Тому це не питання того, що от, ми знайшли п’ятьох артистів і тепер ми їх вивеземо назавжди у чужі країни.
Іноземним експертам так само цікавий український ринок, тому що коли вони дізнаються, якого розміру наша держава і скільки у нас людей, і скільки можливостей, вони починають говорити: "Боже, це ж як Хорватія, Словаччина та Румунія, разом взяті! Це такий ринок, туди треба бігти! Що ж у вас відбувається?" І тут з’ясовується, що ніхто не знає, що у с відбувається.
ОФ: – Ви також є засновницями Music Export Ukraine. Що це таке, як ви його створили і до чого воно розрослося?
Дарця Тарковська: – Альона багато років займалася фестивальною темою як арт-директор кількох великих фестивалів: Республіка, Гогольфест. На мені був консалтинг, просування артистів онлайн тощо. Ми швидко зрозуміли, що українських музикантів не знають за кордоном, або, як мінімум, не знають у тих масштабах, у яких хотілося б. Тому певною мірою інтуїтивно ми вирішили об’єднати наші зусилля і почати працювати.
Як структура Music Export Ukraine з’явився восени минулого року.
ОФ: – І скільки вже музикантів у вашому арсеналі?
Альона Дмуховська: – Все залежить від івентів, де ми працюємо, але близько десятка. З деякими ми працюємо постійно, деяких підтримуємо на конкретних шоукейсах або закордонних виступах.
ЛМ: – Вони усі успішні і у всіх виходить експортувати себе за кордон?
Альона Дмуховська: – Є успішні кейси, після яких артистів починають запрошувати виступати за кордоном.
Але треба розуміти, що успішність артиста за кордоном вимірюється не тільки концертами, але й кількістю ефірів та згадувань у ЗМІ, кількістю нових контрактів, агентів, збільшенням кількості прослуховувань цієї музики. Є багато факторів, на які треба дивитися, щоб оцінити, наскільки ефективною була та чи інша поїздка.
Дарця Тарковська: – Дуже складно оцінювати результати за однією конкретною подією. Наприклад, у цьому році ми працюємо зокрема з гуртом OY Sound System і артистом Postman. У нас з ними був цілий "ланцюжок дотиків": у лютому цього року вони виступали у нас на шоукейсі в Києві на Music Conference Ukraine. Там на них звернув увагу програмний директор польського шоукейс-фестивалю Spring Break. Навесні ми поїхали з ними до Польщі. Там на них звернули увагу організатори краківського фестивалю Wianki. І от буквально кілька тижнів тому вони там успішно виступили.
І зараз для одного з артистів вже є підтвердження на угорський шоукейс-фестиваль. Це такий ланцюжок подій, який розвивається та розкручується.
Лесь Мирний: – Який відсоток жінок серед ваших клієнтів?
Альона Дмуховська: – Треба порахувати.
Коли я почала готуватись до теми, яку ми маємо проговорювати на конференції – "Жінки в музичній індустрії" – я вирішила вивчити, наскільки велике представлення жінок в принципі у нас в індустрії. Є декілька показників, на які можна дивитися.
В першу чергу, я вивчила всі альбоми, які були випущені українськими артистами за минулий, 2018, рік. Я нарахувала 143 альбоми, з них тільки 24 % належали жіночим колективам. Причому "жіночим" колективом я вважала навіть такі, коли там є одна дівчина і три хлопці. Тобто ви розумієте, що жінок набагато менше, при тому, що зараз кожен може записати музику у себе на лептопі, викласти в інтернет і бути доступним за кошти в 0 гривень.
Тобто є така нерівність, і чому вона з’являється, ми будемо намагатися дослідити на конференції.
Також я подивилася на лайнапи найбільших українських фестивалів. Якщо замалювати усі чоловічі колективи, ці постери залишаються майже порожніми. Чому жінок знову ж таки немає на сцені? Є якісь причини, і ми хотіли б більш ґрунтовно їх вивчити. Тому що ця тема актуальна не лише для України, в Європі вона проговорюється вже десятиліттями.
ОФ: – В рамках фестивалю Atlas Weekend відбудеться музична конференція, яку також організовуватимете ви. Що там відбуватиметься?
Альона Дмуховська: – Ми будемо проводити наші активності в три останні дні фестивалю, з 12 по 14 липня. Денна частина – це освітня частина, а ввечері ми будемо запрошувати усіх наших закордонних експертів, яких уже назбиралося майже три десятки, щоб вони ходили дивились на українських артистів, які одночасно виступатимуть на багатьох сценах на Atlas.
ЛМ: – На сайті фестивалю вказано, що не буде жодної води, це буде лише три дні найкориснішої інформації. Про що можна говорити три дні на конференції?
Дарця Тарковська: – Для кожної конференції ми зазвичай обираємо ключову тему для того, щоб зусібіч її розглянути. Цього разу слоган конференції – "Кар’єра музиканта 360". Тут є відсилка до контракту, який артист зазвичай підписує з лейблом і який називається "360". Це означає, що лейбл вкладатиме гроші не лише в музику артиста та його просування, але також турбуватиметься і про інші аспекти його життя: концерти, промо, випуск кліпів тощо.
З одного боку, ми амбіційно замахнулися на те, щоб поговорити про багато тем. Але цього разу мова не лише про дискусії та воркшопи, коли ти просто приходиш з записником і нотуєш усе, що тобі говорять. Ми також організуємо інтерактивні формати.
Наприклад, у нас буде нетворкінг-сесія. Уявіть собі, що ви опиняєтесь у залі, де за столами сидять представники музичної індустрії: музиканти, журналісти, представники лейблів, представники музичних фестивалів, промоутери і так далі. Їм цікаво з вами познайомитися, дізнатись, що у вас за музичний проект, співпрацювати з вами. І ви можете підсісти до будь-кого з них і розповісти про себе. З одним обмеженням: для цього у вас є 5 хвилин. Після цього ви пересідаєте до іншого експерта і розмовляєте вже з ним.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
28 червня відзначається День Конституції України. Цьогоріч вже 23 річниця Основного закону, ухвалеоного на 5 сесії Верховної Ради ІІ скликання. Чому кожна нова влада в Україні прагне змінити Конституцію, у чому недосконалість Основного закону і чому Конституційний суд сказав "хитро", даючи оцінку президентському указу про розпуск Верховної Ради. Про це в ефірі Українського радіо в програмі "Персональна справа" поговорили з одним із авторів Конституції, професором, українським політиком Віктором Мусіякою.
Ведуча:
Світлана Мялик
Для чого взагалі потрібна Конституція і наскільки важливою вона є для України? У світі ж існують країни, де її немає, наприклад, Велика Британія.
— В Британії немає писаної конституції, одного акта, але набір законів і судових прецедентів, які регулюють основні сфери життя однаково називається конституцією.
Щодо того, навіщо конституція Україні: ми остання з держав на теренах колишнього СРСР, яка приймала конституцію. Всі вже мали основний закон, а ми довго до цього йшли, хоча почали працювати над її текстом ще 3 вересня 1990 року, коли було сформовано комісію. Мені боляче про це говорити, але минуло 23 роки, а ми жодного дня не бачили того конституційного ладу, який закріплений у Конституції.
Кожна влада, яка приходить, намагається перекроїти Конституцію під себе. Чому відбуваються оці постійні зазіхання, адже наш Основний закон 1996 року вважають одним з найкращих?
— Все це відбувається незалежно від того, який текст Конституції чи її зміст. Кожна влада просто намагається підлаштувати її під себе. Ми, ті фахівці, які розробляли текст, знаємо, які там є нюанси, що потребують корекції. Але, якщо брати Конституцію як основний акт, вона абсолютно забезпечує нормальне функціонування держави. В першій статті проголошено, що Україна — демократична, правова, незалежна, суверенна держава. А зараз ми бачимо класику: приходить новий президент, намагається за можливості провести дострокові парламентські вибори, в 2014 році, пам’ятаєте, було ж те саме. Парламент набивається відданими людьми, які формують уряд, всі інститути влади, судову гілку.
Але в Конституції не досить чітко прописана спрямованість держави: президентська чи парламентська. Виходить, що частково виконавча гілка підпорядкована президентові, а частково — главі Кабміну. Можливо, в цьому проблема?
— Проблема не в цьому, адже там все достатньо чітко визначено. Поки в нас не вносилися зміни до Конституції, ми мали президентсько-парламентську форму правління. Всі найбільші повноваження були у президента. У 2004 році ми перейшли до парламентсько-президентської республіки і можливості президента впливати на владу обмежені чітким переліком. Тоді, коли прийшов новий президент, Оксана Сироїд слушно перерахувала понад 80 законів, які встановлюють додаткові повноваження президента. Але президент може здійснювати лише конституційні повноваження, яких є близько 43. Тоді як, наприклад, повноваження формувати вертикаль влади на місцях — я кажу про голів ОДА — встановлювалось законом і Кабмін свого часу мовчав, що в нього забирають це повноваження. А Конституцію треба читати і дотримуватись її.
Нещодавно Конституційний Суд визнав конституційним указ президента щодо розпуску парламенту. Хотілося б почути вашу думку з цього приводу.
— Президент видав указ про дострокове припинення повноважень парламенту, який я вважаю неконституційним. Проте також вважаю, що коаліції не було, в чому нібито суперечність. Але в указі треба було чітко вказати, чим президент керується, які мотиви, які підстави. А посилатися на волю народу, це означає, що ми десь провели референдум і перевірили це? Це дуже по-вуличному: десь там зробили опитування якісь організації. Ми розуміємо, для чого це все: президент обраний на хвилі і вони використати цей момент, щоб на цій же хвилі взяти парламент більшістю. Не в жовтні, бо пройде 3-4 місяці. Тому питання: чи тут переслідуються інтереси держави, чи окремої групи політикуму.
Указ є неконституційним, тому що в ньому немає обґрунтування, чому президент вважає, що цю Верховну Раду треба позбавити повноважень. В травні з коаліції вийшов "Народний фронт" і вона розпалась. Відповідно до Конституції парламент має місяць, щоб створити нову. Проте проходить п’ять днів і президент видає указ і посилається на ці ж статті. Це формальна сторона. А на засіданні КСУ представники посилаються на те, що коаліції давно вже не було і вони вийшли з того, з чого вийти не можна. А де це було зафіксовано?
Я досліджував питання, чи була коаліція, і кажу, що її не було. І це визнавали і Парубій, і Гройсман. А якщо створювати нову, треба офіційно про це заявити. Тим паче, що призначати прем’єра має коаліція, а якщо її не було, то й говорять про узурпацію влади. Але це ще має бути доведено, адже ніде не зафіксовано, що коаліція припинилася. Формально її існування припинив вихід "Народного фронту", отже президент своїм указом сам порушує законодавство.
Але що сказав Конституційний суд? Що всі положення щодо формування коаліції, її діяльності та припинення регулюються Конституцією та регламентом. А в регламенті немає цих положень вже 5 років. І нова коаліція, яка буде зараз створюватись, теж не має правового регулювання. І КСУ каже: "Не існує правових засобів вирішити це питання". Це дуже хитро сказати, хай народ на виборах вирішить це питання. До чого це? Хіба народ на виборах буде вирішувати це питання? Але якщо не можна юридично вирішити це питання, то й не можна юридично встановити, що коаліції немає. Значить, указ президента неконституційний.
В чому недосконалість Конституції?
Це й той момент, про який ми зараз говоримо, і 2014 рік та неконституційне повернення редакції, і всі зміни, які вносилися до Основного закону та не були доведені до кінця. Кожна нова влада ігнорує Конституцію та підлаштовує її під себе, щоби показуватися світові цивілізованою. Адже світ дивиться, як виконується Основний закон. І головне: в Конституції зараз мають бути механізми відповідальності за її порушення, передусім, очільниками влади. Бо, наприклад, прийшов новий президент і, щоб здаватися відкритим, одразу подав проект закону про імпічмент. Що з того, коли в Конституції закріплена інша, неможлива процедура. Треба було одразу вносити проект змін до Конституції.
Прослухати ефір повністю
Чи етично говорити про особливості інфаркту в жінок? Так! Чоловіки і жінки відрізняються фізіологічно, і серцевий напад може виглядати в жінок не так, як в чоловіків. Через це жінки не звертаються по медичну допомогу, і ризикують мати важкий перебіг чи померти. Про це говорили в ефірі Радіо Культура в програмі ФізКультура.
Ведуча:
Дар’я Озерна
Вміння розпізнати в себе чи в людини поруч проблему із серцем і викликати невідкладну допомогу — життєво важливе. В цьому випуску наводжу рекомендації Американської асоціації серця про те, як розпізнати інфаркт, що робити і як знизити ризик.
Інфаркт стається, коли постачання крові до серця в певній ділянці зменшується чи припиняється. Причина цього — передусім, звуження коронарних судин через атеросклероз чи тромб. Ділянка серця, що не отримує кисень, поступово помирає. Тому так важливо відновити кровообіг в серці.
Серцевий напад проявляється болем або виникненням дискомфорту в центрі грудної клітки. Це триває кілька хвилин, або відступає і знову повертається. "На мені наче сидить слон" — кажуть ті, хто це пережив.
Але в жінок це може проявлятися інакше. Можуть боліти одна чи обидві руки, шия, плечі, щелепа чи живіт. Часто болить між лопатками. Дихання може стати частим і неглибоким, але при цьому нічого не болітиме. Може кинути в холодний піт, або виникне запаморочення і нудота. Жінки дуже бояться не стільки інфарктів, як госпіталізації, кажуть американські кардіологи. Тому вони уникають викликати швидку і тим самим підривають своє здоров’я.
Якщо ви відчуваєте такі симптоми, негайно викликайте швидку. Можна прийняти ацетилсаліцилову кислоту — вона зупиняє згортання крові і утворення тромбів. Якщо в людини поруч із вами спинилося дихання, зробіть непрямий масаж серця, поки дихання не відновиться.
Тепер поговорімо про профілактику серцевих нападів.
Проконсультуйтеся із лікарем первинної чи вторинної ланки. Лікар може оцінити ризики розвитку серцево-судинних хвороб на основі способу життя, аналізів та історії хвороб у вас та ваших родичів.
Киньте курити. Коли ви це зробите, ризик ішемічної хвороби серця зменшиться одразу вдвічі.
Почніть тренуватися. Щоденні 30 хвилин пішки суттєво зменшують ризики інфаркту та інсульту.
Змініть раціон всієї родини. Основу раціону мають складати овочі, крупи і висівковий хліб, м’ясо птиці та риба.
Ефір програми слухайте тут
Фото pixabay.com