"Я прагну дешароваризації української музики" — саундпродюсер Артур Данієлян

Саундпродюсер Артур Данієлян в ефірі шоу "Непробудні" на Радіо Промінь презентував свій сольний музичний проєкт Dan Alien.

Ведучі:

Олександра Франко, Лесь Мирний, Дмитро Захарченко

Дмитро Захарченко: — Ти і звукорежисер, і саундпродюсер, і купою проєктів одночасно займаєшся. Чи є якийсь проєкт, який зараз потребує найбільшої уваги від тебе?

— Мабуть, це залежить від якогось певного завдання. Зараз єдиний повноцінний альбом, який я роблю, — це група "Без обмежень", ми записуємо з ними альбом до Дня Незалежності.

Це найбільш кропітка робота, яка в мене є, тому що хлопці дуже вибагливі і дуже відкриті до експериментів. Ми не обмежуємося стандартним класичним роковим квартетом.

ДЗ: — І все одно ти тим часом встигаєш придумати собі сольний музичний проєкт і навіть презентувати його. Як ти знаходиш у собі сили і час?

— Я не знаю, де брати ці сили. Можна намагатись на годину раніше прокидатись, щоб було 25 годин у добі.

Лесь Мирний: — Або не лягати спати взагалі.

— Ні, спати дуже важливо. У нашій сфері діяльності, не відпочивши, ти відсотків на 40-60 гірше працюєш. Це розумова праця, вона потребує відпочинку.

Олександра Франко: — Але як тобі вдалося все-таки виділити час на створення свого сольного проєкту?

— Насправді я трохи розгублений, бо я не так багато часу витрачав на нього, як хотілося б. Стосовно музики — так, я ні до чого не ставився більш серйозно, аніж до своєї музики. Але чисто організаційно я себе поки що не відчуваю артистом, а більше все-таки спеціалістом. Для мене пріоритетом завжди залишаються мої клієнти, а не я сам.

Це погано, цього треба позбавлятися.

ОФ: — До тебе часто звертаються музиканти по допомогу або за порадою. До кого звертаєшся ти, коли робиш свій сольний проєкт?

— Я звертаюся по допомогу до тих людей, в роботі яких я ніц не шарю. Піарники, SMM-ники, журналісти. Написати текст я можу і сам, але правильно зіграти на настрої і відчуттях читача — це теж талант, і я за те, щоби кожен робив свою справу.

ДЗ: — Тобто усе, що стосується музики, ти нікому не довіряєш?

— У мене просто немає в цьому потреби.

Раніше, в голоштанному дитинстві, я запитував, бо був не впевнений у своїй роботі. Зараз у мене немає цієї невпевненості.

Знову-таки, багато інформації високого рівня складності, якщо знати, що шукати і де шукати, можна знайти у мережі.

ОФ: — Один з треків твого сольного проєкту Dan Alien називається "Face Of The". Чи довго ти над ним працював?

— З нього взагалі почалася моя історія кохання з електронною музикою. Це була перша концептуальна замальовка. В електронній музиці дуже важливо створювати концепцію, яка стоїть понад тим, як ти потім усе зробиш музично.

У мене була концепція, дуже давня, я навіть записував лайв-відео на цю пісню. Альбомна версія — звісно, рафінована, вихолощена. Але це треба слухати.

ДЗ: — Отже, це один з треків великого альбому, правильно?

— У чому прикол — у мене 18 пісень записано. І з них було дуже важко вибрати 7 перших.

Я собі вирішив так: зараз випущу 7, потім, через якийсь час ще 7. У мене залишиться 4 пісні. Я ще 3 запишу, і знову випущу 7 пісень.

Хочеться насправді відпустити цей матеріал, тому що це музика, з якою я розпочинав свій музичний шлях. Хочеться цю легку музику відпустити якнайшвидше. Саме через це я й видав цей альбом — щоб просто скинути цей тягар і піти далі. У мене вже є новий матеріал, і музично він, можливо, буде цікавіший.

ЛМ: — "Щедрик", наприклад, у шухляді не залишився, ти його все-таки випустив у світ.

— Я вважаю, що "Щедриком" я досяг певної "дешароваризації" української культури і музики. Ось чого я прагну усе життя, після того, як я познайомився з Олегом Артимом і Іреною Карпою. До цього для мене українська культура взагалі була табу. Вона здавалася мені примітивною шароварщиною.

Артим просто дав мені свою колекцію народних записів, які робили експедиції. Я тоді відкрив для себе українську музику у такому спектрі!..

ДЗ: — Тому ти й випустив техноверсію "Щедрика"?

— Я його випустив тому, що мені колись дали цей поштовх, і я хочу його давати далі. Мені колись цей букет, як у мультику, подарували просто так, показали мені, що українська музика може бути значно глибшою і цікавішою, ніж "Ти мене підманула". І я зараз намагаюся це зробити далі, для більш широких мас.

Цей "Щедрик" — це була така спроба показати, що ми — не про "Дикі танці" і "Несе Галя воду", у нас є купа спектрів.

ДЗ: — Якщо умовно визначати, на якому щаблі розвитку зараз для тебе стоїть українська музика?

— Зараз Ренесанс, епоха Відродження, після Середньовіччя. Все як в історії.

Зараз поки що багато графоманства у нас у музиці, якогось копіювання, хапання за тренди. Усе, крім пошуку себе. Я думаю, що кожна творча людина має через це пройти, через період "творчого проносу".

ЛМ: — А у тебе такий період був?

— Звісно. І добре, що цього ніхто не чув.

Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!