Результат пошуку: Життя в ефірі
.jpg)
.jpg)
Про серіал "Чорнобиль" та його відповідність реальним подіям, чорнобильський туризм та радійаційні травми в ефірі програми "РанокПРО" на Радіо Промінь розповів ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, еколог, письменник, директор з науки та розвитку "Чорнобиль-тур" Сергій Мирний.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Євген Павлюковський: — Які ваші враження від серіалу "Чорнобиль"? Наскільки події в ньому відповідають реальним подіям 1986 року?
— Цей серіал дійсно має велике значення для Чорнобильської катастрофи. І я кажу не тільки про те, що відбулося 1986 року, але й про довготривалі наслідки від неї. За моїми відчуттями, зараз якраз відбувається такий момент, коли кардинально змінюється оцінка Чорнобиля, точка зору, підходи.
Зокрема, пару тижнів тому ми зустрічалися в Клубі чорнобильських гідів – це такий проект, який ініціював науковий підрозділ "Чорнобиль-тур" із Сергієм Плохієм, професором історії Гарвардського університету, автором книги "Чорнобиль: історія трагедії". Ми обговорювали історичні погляди, і там прозвучала думка, що зараз відбувається зміна оцінок з однозначно негативних на розуміння, що насправді у явищі Чорнобильської катастрофи був цілий ряд позитивних компонентів.
Ярина Скуратівська: — А які позитивні компоненти ви в цьому вбачаєте?
— Ми з Сергієм обговорювали таку концепцію, як "Чорнобиль — батько української незалежності".
ЄП: — Це про те, що нібито розпад Радянського Союзу був прискорений Чорнобилем?
— Абсолютно. Я, як безпосередній учасник тих подій, бачив, що ця країна йде до інших чорнобилів. А Чорнобиль я не те що бачив — я його відчував на своїй шкірі, і я не хотів другого Чорнобиля. І таких людей було дуже багато.
Війна в Афганістані, яка давала тільки трупи і жодного сенсу не мала, і Чорнобиль, який показав усю глибину прогнивання цієї системи — це такі дві речі (які сприяли розвалу СРСР – ред.).
ЄП: — А чи вдалося в серіалі, на вашу думку, сценаристам цей меседж передати?
— Ні, не вдалося ні разу.
На майданчику "Чорнобиль-туру" наш науковий підрозділ зібрав учасників безпосередньо тих подій, до нас прийшов один з керівників ЧАЕС на момент аварії, Сергій Костянтинович Парашин. Коли в першій серії в бункері відбувається нарада — його там прямо не називають, але він був одним із тих, хто разом з директором ЧАЕС, Брюхановим, за 40 хвилин були на місці і вдвох керували й координували усі ці речі. Був оператор 4-го енергоблоку Олексій Бреус, який прийшов на роботу в ніч аварії, за кілька годин до вибуху, і три дні відпрацював на АЕС, ліквідовуючи наслідки. Ну і я був, колишній офіцер радіаційної розвідки.
Відбувся такий коментований перегляд. Однозначний висновок усіх людей, які наживо все бачили, був такий: по-перше, не треба розуміти цей фільм як документальний. По-друге, дещо було спотворене. Вони (автори серіалу – ред.) дійсно вивчили фактичний матеріал, але вони сильно його спотворили і загострили певні негативні риси усіх людей, які були причетні до вибуху. По-третє, і, можливо, найголовніше: у кожному художньому творі, явно чи неявно, є якась ідея. І ідея цього серіалу — вона, на жаль, застаріла. Ця ідея вже була в попередніх фільмах, вона не несе новизни. Карикатурно показана атмосфера на самій Чорнобильській АЕС, стосунки між людьми, нібито всі дурні, а начальство — так і зовсім… Це все загострене, і є однозначна оцінка як трагедії. І ось це вже застаріле.
ЯС: — Так само, як ви вже сказали, що аварія на ЧАЕС мала свої позитивні наслідки, так і серіал "Чорнобиль" також має свої позитивні наслідки.
— Абсолютно. Там виявилися такі цікаві деталі аварії, про які я, як людина, яка їх досліджує і частково їх бачила, теж не знав. І ось це збурення інтересу — це все позитив. Але треба розуміти, що цю хвилю треба пустити на правильну турбіну, привернути увагу до України і до того, що ми робимо.
ЯС: — Ви відчули зростання інтересу до Чорнобилю після виходу мінісеріалу?
– Насправді зацікавлення Чорнобилем за останні роки дуже стрімко зростає. І ми вже спостерігали, що після таких медійних подій реакція є не миттєвою — вона настає через місяці. Зараз, на тлі бурхливого попиту на тури в Чорнобиль, ми не можемо відслідкувати цей ефект. Але я гадаю, що він зростає.
Це буде великий ефект. Якщо ми говоримо про Чорнобильський туризм, я назву кілька цифр. Весь туризм в Україну упав у 2014 році, коли розпочалася війна. Але з 2013 року три роки поспіль число відвідувачів Чорнобиля подвоювалося щороку. Торік було близько 70 тисяч легальних відвідувачів, позаторік — 50 тисяч.
Цього року ми планували подолати планку в 100 тисяч. З урахуванням ефекту серіалу HBO, бар’єр у 100 тисяч відвідувачів за рік буде однозначно подоланий. Поділіть на кількість днів у році. Це близько 300 людей щодня стоять перед КПП, їх треба перевірити, їм треба оформити перепустки, документи, кожну групу треба забезпечити гідом, погодувати. Є багатоденні тури, коли людей треба забезпечити ночівлею. У Чорнобилі є два готелі й хостел, часто виїжджають до Славутича, бо місць бракує. У сезон у суботу-неділю там буває до тисячі осіб.
ЯС: — Мабуть, багатьох людей зупиняє потенційна небезпека цієї території.
– 1998 року я робив у закордонному проекті дослідження здоров’я ліквідаторів. Мені було цікаво розібратися і зі своїм власним здоров’ям як колишнього офіцера радіаційної розвідки. І висновок був таким, що радіаційні наслідки для абсолютної більшості — 95-97% — незначні, у межах радіаційної травми. Я отримав дозу більшу за звичайну пересічну людину, але у природніх межах. Це як синець, як перелом.
ЄП: — Хіба можна порівнювати радіаційну дозу з переломом?
– Це просто різні форми енергії. Стосовно синця і перелому — це механічна енергія. Стосовно іонізуючого випромінювання — це інший тип, але це теж енергія. Не треба гадати, що ми до Чорнобиля жили у стерильному середовищі. Коли на планеті зароджувалося життя і утворювалися перші клітини, ця іонізуюча радіація була набагато сильнішою. Тому у нас захист від іонізуючої радіації прошитий на всіх рівнях організму.
Чинники, які впливають на здоров’я ліквідаторів, економічні, психологічні, соціальні і все таке. Багато говорили про те, що Чорнобильська зона закрита, і туди не пускатимуть. А зараз там, в епіцентрі, показники радіації зменшилися в тисячу разів у порівнянні з тим, що я міряв у 1986 році. Доза, яку отримують туристи за день, така ж, як у Києві за три дні, або як за годину-дві польоту на літаку.
Одна з функцій чорнобильського туризму — це заліковувати цю травму й навчати людей в цій у тисячі разів зменшеній моделі аварійної ситуації, що таке радіація.
ЄП: — Дійсно, чомусь прийнято вважати, що туризм — це тільки відпочинок і розваги.
— Ми піклуємося про комфорт туристів: хороші автобуси, кондиціонери, показуємо документальні фільми. На КПП ми обладнали пункти, де можна випити кави і купити сувеніри.
Туризм — це перша "нормальна" активність, яка заходить у Чорнобильську зону. І це важливе повідомлення про нормалізацію ситуації.
Взагалі, чорнобильський туризм започаткував принципово нове явище, яке я назвав "туризмом післярадіаційних катастроф". Коли після Фукусіми буквально в перший рік до нас почали їздити, ми давали інтерв’ю, ми возили їх у зону, ми навчали, як робити цей туризм і навіть які слова казати. Тому що цей туризм — досить складний навіть організаційно. Треба отримати дозволи, забепечити безпеку, дати дозиметри. Це складно. І цей туризм навіть етично дуже складний. Нам постійно кажуть: "Який туризм? Там усе на домовинах!" Це кажуть люди, які ніколи там не були. Вони просто не розуміють, що саме під час цих поїздок ми розповідаємо про подвиг тих людей.
Ця історія — навіть не про радіацію. Хоча за цей одноденний тур ми навчаємо людей тому, що таке радіація, як вона розподіляється при забрудненні, вони роблять заміри з дозиметром і долають цей психологічний бар’єр. Це культура, яка зараз потрібна кожному.
Слухайте бесіду повністю в ефірі Радіо Промінь!
Дітей, які бігають, бавляться та не дуже уважні, раніше називали бешкетниками. Зараз про галасливих і непосидючих кажуть, що в них гіперактивність, і дають непрошені поради таких дітей лікувати. Дехто із старої педагогічної гвардії каже, що гіперактивність — це вигадка, аби не виховувати дітей. Де правда? У цьому спробували розібратися в ефірі Радіо Культура в програмі "ФізКультура".
Ведуча:
Дарія Озерна
Як проявляється синдром дефіциту уважності у дітей: Синдром дефіциту уважності та гіперактивності — це справді фізіологічний стан, і людина з ним в цьому ніяк не завинила. Маленькі діти із цим синдромом можуть постійно рухатися, щось казати, дригати ногами, крутитися на стільці, школярі — відволікатися від виконання завдань, втрачати сенс розмови, губити речі.
Як живеться з гіперактивністю у дорослому віці: Дорослим важко зосереджуватися на одній монотонній роботі чи контролювати фінанси. Люди із синдромом браку уважності та гіперактивності можуть мати проблеми в навчанні чи кар’єрі, бо в тестах припускаються механічних помилок, а на роботі не простують до чіткої мети згідно зі своїм планом. При цьому люди із синдром браку уважності подекуди мають вищі показники IQ, обдаровані якимось талантом і здатні мислити творчо.
Чим зумовлений синдром дефіциту уваги: Сканування мозку чотирирічних дітей із синдром дефіциту уважності показали, що в певних ділянках у них менший об’єм сірої речовини. Значною мірою цей стан зумовлений спадковістю, а також впливом алкоголю чи важких металів від час вагітності матері.
Чи дійсно при гіперактивності бракує уваги: Насправді, людям з синдромом дефіциту уваги не бракує — їхній мозок приділяє надто багато уваги різним речам, усе помічає, і саме тому не може зосередитися на чомусь одному. Люди із таким синдромом добре можуть концентуватися на завданнях, що їх дуже цікавлять, передбачають конкуренцію або те, що лишилося мало часу.
Хто може діагностувати синдром дефіциту уважності: Діагностувати такий синдром може невролог.
Як допомогти людині з таким синдромом: Корисним буде припинити дорікати такій людині чи самим собі, і поліпшити обізнаність у цьому. Так ви зможете скласти план дій і усвідомлено жити навіть за браку уважності.
У кого з видатних людей був такий синдром: Нейрофізіологи гадають, що синдром дефіциту уважності та гіперактивності був у Леонардо да Вінчі. Опис його дитинства і дорослого життя, його сприйняття себе як невдахи при всій його геніальності, і нездатність завершити роботу — все вказує на те, що Леонардо мав складнощі із увагою.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото pixabay.com
Міні-серіал "Чорнобиль" від каналу HBO вже змагається в популярності з “Грою престолів”. Але для України це не екранна історія, а справжня трагедія. Про те, що насправді відбувалося в Чорнобилі і що ми знаємо про Чорнобиль говорив у ефірі Радіо Культура в програмі “Модуль знань” науковець відділу теоретичної фізики Інституту ядерних досліджень НАНУ Володимир Павлович.
Ведуча:
Ольга Вернигоренко
— Розкажіть, який тип реактора атомної електростанції ми мали?
Відомо, що в Чорнобилі стояли реактори, так звані РБМК — реактор великої потужності канальний. Такі типи реактора взагалі кажучи, існували тільки в Радянському Союзі. У всьому світі такого типу не було. Чому так? По-перше, вони дешеві. Вони дуже дешеві. Це один з найбільш дешевих реакторів.
— Зараз ви спробуєте описати розміри цього реактора. Тому що уявити його, коли жодного разу не бачив, дуже складно.
Безсумнівно. Це величезна конструкція. Десь біля 12 метрів в діаметрі і 7 метрів заввишки, і це тільки активна зона. Але ж над активною зоною є ті ж 7 метрів угору — туди в цю конструкцію входять всі керувальні стрижні. Це так звана кришка реактора. Її ще звали Єлена. А знизу близько 7 метрів — це основа реактора.
— За яким прототипом будували реактори?
— Їхнє основне достоїнство було те, що вони дешеві.
— Виходить, Радянський Союз заощадив кошти, але не заощадив людські життя?
— Без сумніву. В Радянському Союзі людськими життями не дуже цікавились.
— На вашу думку, якими були причини трагедії?
В 93-му році вийшов випуск збірки МАГАТЕ присвячений якраз Чорнобильській аварії. У 86-му теж був такий випсук і там була викладена деяка картина, але вона була неповна. І в 93-му році вони доповнили всю цю картину вже новими дослідженнями, більш точними розрахунками. Тому що в перші місяці після аварії навіть не можна було таких розрахунків зробити.
— Які основні причини аварії викладені у цьому звіті, нагадайте, будь ласка.
Взагалі-то кажучи, для того, щоб все зрозуміти, треба відслідковувати всі дії покроково, які були виконані операторами під час цієї аварії. Аварія виникла в процесі так званого експерименту, який проводився на цьому блоці. Експеримент полягав у тому, щоб виміряти можливості турбогенераторів для живлення власних потреб блоку під час того, коли до них уже не надходить пара безпосередньо від реактора, тобто під час зупинки реактора — на скільки часу вистачить і скільки треба часу, щоб підключити дизелі, які живлять цю станцію. Це взагалі-то плановий експеримент і такі експерименти проводилися фактично на всіх блоках.
— Часто проводилися такі експерименти?
Ні, один раз. Це ж новий був блок. 4-й блок був новий. І от саме на ньому треба й було поміряти цей час вибігу турбогенератора. Реактор вибухнув 26-го, але експеримент планувалося провести 25-го — за добу до вибуху. І коли оператори почали знижувати потужність цього реактора, пролунав дзвінок від диспетчера Київенерго, який попросив їх не вимикати повністю зразу реактор, дати йому ще попрацювати добу для того, щоб підтримати баланс у системі. Вони послухалися. Призупинили десь на 50 відсотках потужності і почали чекати от цю добу до того, коли вже можна було проводити цей експеримент. Але під час от такого зниження потужності в реакторі відбуваються деякі процеси, які вони слабо врахували, так скажемо.
— Або не врахували взагалі?
— Ні, вони знали, звичайно, що є йодна яма так звана, тобто за рахунок накопичення йоду, який потім перетворюється в ксенон, а ксенон дуже сильно поглинає нейтрон, і от ця йодна яма відбувається під час будь-якого зниження потужності. Йодну яму взагалі треба просто перечекати. Вона здатна взагалі загасити реактор, от це накопичення ксенону здатне взагалі загасити реактор. Витримавши повністю цю добу, вони знову почали знижувати потужність і оператори не втрималися на автоматичному керуванні, там була досить складна система керування: треба переходити з автоматичного на ручне при низьких потужностях і у них потужність реактора впала до 30 МВт, а повинна була бути 700 МВт. Це падіння потужності призвело до того, що знову почав накопичуватися ксенон і оператори почали виводити реактор на потужність за рахунок просто виймання керувальних стрижнів із зони, тобто виймання тих речовин.
— Наскільки ці дії були доречні?
— Є регламент, який не дозволяв повністю витягнути керувальні стрижні з реактора. Треба було так званий запас реактивності мати в розмірі 15 керувальних стрижнів...
Коли ви зупиняєте машину — ви тисните на гальмо. І вона повинна зупинятися. Та сама ситуація і тут: коли ви скидаєте аварійний захист, безумовно, реакція повинна зупинятися. Але ситуація якраз схожа на таку, коли замість гальма вони натисли на газ.
— Володимире Миколайовичу, які з частинок потрапили в атмосферу?
— Ви ж знаєте, що вибухів було два. Перший вибух — це фактично паровий вибух, який змістив верхню кришку реактора і вона полетіла в повітря. А під час польоту кришки відбувся другий вибух. Це скоріше за все був вибух водню, який там накопичився. І от цей вибух водню вже зруйнував і корпус реактора, і саму будівлю реактора, і активна зона безпосередньо мала контакт з атмосферою. Під час цього вибуху десь приблизно 3% палива розсіялося й вилетіло під час вибуху. Потім під час горіння графіту, от те, що бачив Легасов, це відлуння горіння графіту. Під час горіння графіту з палива вилітали речовини, які дуже швидко випаровувалися. Такі як цезій, стронцій.
— Якщо говорити про вплив цезію і стронцію на довкілля, в чому він виявляється? Чим вони небезпечні?
— Цезій — аналог натрію і всіх елементів першої групи, які беруть велику участь у біохімічних реакціях. Стронцій — з другої групи, аналог кальцію. Тому він вбудовується в усі кістки, в усі процеси, де працює кальцій.
— Небезпечні речовини розлетілися на велику відстань. Сьогодні ми маємо 30-кілометрову зону відчуження. Це умовна назва, на вашу думку? Чому саме 30 кілометрів?
— Вилетіло палива близько 3 відсотків. Але це важкі метали. Це гарячі частки. І вони осіли в 30-кілометровій зоні. Цезій і стронцій полетіли значно далі. І ще багато елементів полетіло також значно далі.
— Володимире Миколайовичу, коли зможе відновитися зона відчуження? Якщо зможе? Через скільки років людина зможе почуватися комфортно в Чорнобильській зоні? Через скільки поколінь?
— Чорнобильська зона — це не коло…. Напівзабруднені райони вони будуть заселятися. Через скільки років, я не можу сказати... Через 100 років частина Чорнобильської зони, без сумніву, буде вже придатною для життя.
Нагадаємо, 33 роки тому, у ніч проти 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції стався вибух. Радіоактивна хмара, що утворилася після аварії, накрила територію не лише сучасних України, Білорусі та Росії, але й майже усієї Європи.
Весь ефір слухати тут
Фото pixabay.com
Український державний, військовий і політичний діяч, літературний і театральний критик Симон Петлюра. Історична постать, яка привертає увагу своєю неординарністю й винятковістю. Цьогоріч минає 140 років від дня народження Симона Петлюри.
Довкола постаті Петлюри досі точаться дискусії. Співробітник Інституту Національної пам'яті, кандидат історичних наук Ярослав Файзулін у ефірі Радіо Культура в програмі “Імператив” розклав по поличках факти та спростував міфи, які роками виникали навколо Симона Петлюри.
Ведучі:
Юлія Чаплінська
Звідки з'явилися міфи про Петлюру
Міфи про Симона Петлюру були здебільшого штучно створені радянською пропагандою для того, щоб дискредитувати його в суспільних уявленнях. Але вони продовжують жити дотепер саме через незнання. Оскільки люди не знають, хто такий Симон Петлюра, мало про це читають і перебувають у полоні цих міфів. Антисеміт, погромник, грабіжник і так далі - це ті всі кліше й штампи, які були нав'язані радянською пропагандою.
Приналежність Петлюри до масонства
Наразі історики не мають документів про те, що Симон Петлюра був учасником масонських організацій. Бо там таких документів, певно, взагалі не велося. А якщо були, то вони були закритими для сучасників і тепер для дослідників. Це один із таких міфів, який кружляє навколо постаті Симона Петлюри.
Якщо говорити про Симона Петлюру, то згадують про масонські ці гуртки. Часто виринає ім’я такого Моркотуна — це людина, яка була наближена до гетьмана Павла Скоропадського. І що, мовляв, він згадує про участь Симона Петлюри в масонських організаціях. Пізніше окремі публіцисти, які пишуть статті про Симона Петлюру, пов'язують саме його перебування на імміграції і підтримку там західними діячами саме із масонськими ложами. Але, на жаль, дотепер ми не маємо таких архівних документів, щоб стверджувати переконливо, обґрунтовано, що Петлюра був учасником масонської організації.
Симон Петлюра і військо
Сучасники повинні знати, що Симон Петлюра був насамперед керівником Української держави в найважчий період її існування. З іншого боку — це творець війська. Він створив військо, яке захищало Україну від більшовиків понад сто років тому.
У 1917-му році на першому всеукраїнському військовому з'їзді Петлюру обрали головою Українського військового комітету.
З 1916-го року життя і діяльність Симона Петлюри були пов'язані із військом. Він завжди був поруч із вояками, і коли вибухнула Лютнева революція, Петлюра активно долучився до процесу творення українського війська. Оскільки він вважав, що саме військо може захистити Українську державу в разі небезпеки, в разі загрози. Симон Петлюра вбачав реальну загрозу в більшовиках і готувався до її відбиття.
Нагадаємо, цього року в День Соборності 22-го січня було встановлено пам'ятну дошку Симону Петлюрі в Києві на вулиці Симона Петлюри 2/4.
Фото - Укрінформ
Співачка INAIA (Катя Рогова) 1 червня презентувала альбом "Королева драм" у столичному "Музичному просторі" МК. В ефірі програми "Re:Актив" на Радіо Промінь вона розповіла про свій альбом докладніше.
Ведучий:
В’ячеслав Ільїн
— За кілька днів до вашої концертної презентації вийшов новий трек "У мінорі".
— Буквально 27 числа. Він ще як пиріжок, тепленький. Це перша україномовна пісня у моєму проекті. Саме тому вона для мене така особлива. Я писала на замовлення для інших виконавців, а для себе була дуже прискіплива. Для мене українська — це такий діамант, який не може бути просто якимсь набором слів. Тому в мене було багато спроб, я вагалася, яке слово буде влучнішим. І коли я вже побачила, що з мелодією все гарно склалося, я цю пісню випустила.
— Ба більше, саме ця пісня дала назву альбому – "Королева драм".
— Справді, у мене в альбомі немає пісні, яка би називалася "Королева драм". Зазвичай обирають якийсь сингл і дублюють його у назві. Я вибрала назву з пісні, ці слова є в пісні "У мінорі".
Власне, так можна сказати й про мене: я все трошки драматизую, і це всі помічали й завжди казали: "В тебе такі сумні, глибокі пісні, така справжня драма". І я вирішила зцементувати цю свою фішку.
— А втім, ви буваєте не тільки меланхолійною. Ті, хто бачив ваш кліп на пісню Hypocrisy, могли зрозуміти, що це не провокація це — просто інша Катя.
— Так, це просто інший бік мого місяця.
Якщо уважно вивчати історію мого костюма, можна побачити посилання на африканське плем’я масаї. Я там так підперезана, але зі спортивною футболочкою. Ще там є смужечка на рукаві, але це насправді скотч.
Ми по нитці збираємо з минулого, надихаємося нинішніми якимись речами.
Даня, режисер, дуже любить якісь складні завдання, втілювати в життя якісь непрості штуки. Мою проекцію висвітлювали на будинках у Києві, на площі Льва Толстого, на Хрещатику, на Нивках… Це цікаво було. Люди зупинялися, запитували, що відбувається.
Було дуже холодно це робити. На це знадобилося кілька ночей.
— Коли говоримо про цей трек, треба враховувати, що це перший англомовний трек у твоїй творчості. Навіть більше – перший хіп-хоповий трек!
— Гадаю, що й останній. Це був такий певний стан у мене. Він мені не властивий. Я не така вже й bad girl. Насправді я хороша романтична дівчина. Просто були такі обставини в житті, коли мене дратували люди, їхнє лицемірство. І щоб не матюкатися, пишеш класний хіп-хоп трек. І усю цю негативну енергію ти трансформуєш у мистецтво.
Воно у нас вийшло таким вуличним мистецтвом, бо ми й фільмували на вулиці. Хіп-хоп — це музика вулиць, музика протесту. Оскільки у нас є alyonaalyona, ця ніша вже заповнена, я визнаю її першість. У кожного з нас є своя ніша, і я тепер комфортненько повернулася до своєї. Але цю пісню дуже люблять і на концертах просять виконати на біс.
— До створення вашого альбому "Королева драм" долучилося багато людей. Вам же не потрібно було йти у підвал на вулиці Заньковецької, щоб шукати там людей?
— Справді, там я почала пошук музикантів. Дякувати Богу, що пізніше мені трапилися дуже класні люди, на них варто було почекати років так 14.
Це такий непростий шлях, доки ти знайдеш свою людину, яка розуміє твої думки, підтримує тебе й не ламає твої задумки. Бо часто буває, що багато хто хоче співпрацювати, але ми не можемо знайти спільної мови, бо у кожного свої смаки. Це такий пазл.
Минулий альбом продюсував Євген Філатов, який став "хрещеним батьком" цього релізу: він допоміг знайти аранжувальників, які фіналізували якісь мої музичні нариси. Цього разу декілька з тих людей працювали й над новим альбомом. Це Сергій Мартинов, відомий як співзасновник "Димної суміші", Данило Марін, саундпродюсер The Erised, Роман Черенов (Morphom). Вони всі класні, і я дуже їм вдячна, що вони так тендітно наче й свого додали, й при цьому не забрали мого.
Я даю їм усі вхідні дані: біт, гармонія, мелодія. Вони вже впливають на сам саунд.
— Чи були від них якісь пропозиції, з якими ви не погоджувались?
— Щоб гостро — у нас не було такого. А от у "У мінорі" трошки змінилася гармонія, і я Ромі сказала, щоб на програші, де власне звучить "Королева драм", ця гармонія моя залишилася, бо вона мені дуже дорога.
Не було такого, щоб мені щось категорично не подобалося. Завжди був компроміс, і з ними це було завжди легко.
Я дуже люблю різні суперечності в творчості. І в пісні "У мінорі" наприкінці звучить мажорна гармонія, тобто виникає нібито така надія. Але текст при цьому залишається мінорний.
Серіал HBO "Чорнобиль" очолив рейтинг найкращих серіалів у історії кіно, про це повідомляє Форбс. У чому причини його популярності, в ефірі "РанокПРО" спробував розібратися Данило Судин, соціолог, доцент Українського католицького університету.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Данило Судин визначає декілька причин популярності серіалу.
"Перша – це історія про реальні події, про аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Друга – це доволі точна реконструкція, у першу чергу, умов, побуту 80-х років. Навіть багато хто з ліквідаторів зазначав, що впізнавав апаратуру, з якою вони працювали у 80-х, – пояснює соціолог. – А також це реконструкція тих подій. Ми, українці, відносно знаємо хронологію тих подій, причини. Натомість для західного глядача це невідомо, тому воно викликає такий інтерес".
Соціолог відзначає особливий "соціологічний" підхід до викладу історії у серіалі "Чорнобиль", при якому сюжет обертається не стільки навколо кількох конкретних персонажів, скільки навколо центральної події, яка змінює життя цілого суспільства.У цьому ракурсі він порівнює новий серіал з "Грою престолів", однак зауважує, що в "Чорнобилі" це реалізовано значно краще.
"Серіал HBO в центрі має подію – аварію на ЧАЕС – і ми спостерігаємо за нею з різних соціальних середовищ. Кожна серія зміщується на інше середовище і показує, як цю аварію сприймали різні групи людей і як вона вплинула на їхнє життя. Ми постійно бачимо нових персонажів, які потім не зникають: вони складаються в одну цілісну історію, яку ми бачимо з різних перспектив. І ми починаємо розуміти, що це не історія кількох людей, які постраждали, це історія суспільства і цілої держави", – пояснює експерт.
Раніше еколог розповів, що рівень радіації у Чорнобильській зоні з моменту аварії знизився у 1000 разів.
Фото HBO
Проект "Жінки – це 50% успіху України" запускає кіноклуб. Про те, які фільми там презентуватимуть, та про проект загалом в ефірі "ДеньПРО" розповіла Наталія Жачек, менеджерка соціальних мереж проекту "Жінки – це 50% успіху України".
Ведучі:
В’ячеслав Ільїн, Ганна Матвійчук
Наталія Жачек пояснила, що назва проекту "Жінки – це 50% успіху України" обрана невипадково.
"У нас в Україні офіційно жінок – 54% населення, тому ми хочемо, щоб це було принаймні паритетне представництво, 50/50, рівність у всьому. Тому наш проект називається такою довгою назвою", – розповіла активістка.
Вона додала, що проект реалізується на території усієї України і розповідає про активних жінок, які намагаються змінити життя своїх громад.
"Ми просто хочемо розказати їхні історії, щоб жінки знали, що вони успішні, активні, вони у нас є, і таких жінок треба цінувати", – пояснює Наталія Жачек.
Активістка наголосила, що насправді в Україні від різних форм дискримінацій потерпають не тільки жінки, але й чоловіки.
"У нас є вимоги щодо того, що вони мають або не мають робити в особистому житті, не тільки жінки, але й чоловіки. У нас є дискримінаційні, стереотипні очікування до чоловіків. Ми хочемо поваги, як до чоловіків, так і до жінок, і ми хочемо, щоб усі мали рівні можливості для того, щоб реалізовувати свої таланти, свої бажання та вміння", – стверджує Наталія Жачек.
Для донесення цих ідей рівності та взаємоповаги проект "Жінки – це 50% успіху України" запровадив кіноклуб, де можна буде переглянути зарубіжні фільми, які показують вдалі приклади жіночого лідерства.
"Ці жінки можуть бути різних країн, але їх приклад може надихнути. Ми можемо перенести ідеї з цих фільмів на приклад України, нашого особистого життя, – розповіла активістка. – Таких фільмів насправді дуже багато, але вони часто лише англійською, вони можуть бути недоступні в Інтернеті. Оскільки люди не мають змоги їх побачити, ми хочемо відібрати ці фільми, привезти їх в Україну, титрувати українськими субтитрами і таким чином піднімати проблематику рівності, рівних можливостей".
Наталія Жачек вважає, що піднімаючи такі теми, легше зрозуміти, у якій ситуації перебуває українське суспільство та у якому напрямку варто рухатися.
У рамках кіноклубу показуватимуть як документальне, так і художнє кіно. Першою стрічкою, показаною в рамках таких кіновечорів став документальний фільм американсько-італійського виробництва "Радикальні черниці" про американських католицьких черниць, які ведуть досить активне соціальне та громадське життя, підтримуючи феміністичний рух.
"Ця історія змінить наше сприйняття багатьох речей, – переконана Наталія Жачек. – Не всі цікавляться темою соціальної справедливості, рівних прав, жіночого лідерства чи, наприклад, темою релігії. Але він буде цікавий багатьом, тому що він руйнує шаблони і наше сприйняття того, як ми сприймаємо черниць".
Інформацію про наступні кінопокази можна буде довідатись на офіційній сторінці проекту.
Фото pexels.com
У Львові стартував VII Lviv Media Forum, основнатема якого визначена як "Медіаефекти цифрової ери". В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері" журналістка Українського радіо Олена Любиченко розповіла, скільки країн беруть участь у форумі та якою є його мета.
Ведучі:
Олена Зелінченко, Юрій Табаченко
"Сьогодні у Львові розпочався VII Lviv Media Forum. Це найбільший медійний майданчик Східної Європи. На сьогодні медіаформум налічує 100 спікерів з 25 країн світу: від США до Сингапуру. Цього року тут також представлені спікери з Азії", — зазначила Олена Любиченко.
Журналістка зауважила, що "важливим для медіафоруму є можливість відкрити ті країні, які раніше були поза фокусом українських медійників і дати їм можливість поспілкуватися тут, у Львові".
Любиченко також зауважила, що є фокусом цьогорічного форуму.
"Цьогорічний фокус — це вміння пояснити сенси ширшій аудиторії. Друга річ — це технології, як вони впливають на медіа та наше життя. Заходи будуть відбуватись три дні на різних локаціях у Львові", — сказала вона.
Також у рамках відкритя медіафоруму продюсерку UA:Радіо Культура Ірину Славінську нагородили премією імені Олександра Кривенка "За поступ у журналістиці".
"Для мене — це величезна честь. Це шалений кредит довіри, свого роду аванс, і мені хочеться продовжувати працювати й далі. А з іншого боку, мені видається важливим відзначення саме культурної журналістики як жанру й напряму. Культурна журналістика сьогодні трохи недооцінена, якщо можна так сказати. Молоді журналісти часто її сприймають за легку тему порівняно з (у лапках) політикою. Мені здається, що культурна журналістика – це дуже перспективний шлях, який може нам краще допомогти зрозуміти самих себе", — сказала Ірина Славінська, цитує suspilne.media.
Нагадаємо, премію вручають щороку в травні до дня народження Олександра Кривенка, відомого журналіста й редактора, який трагічно загинув 9 квітня 2003 року.
Прослухати повну версію.
Фото — lvivmediaforum.com
У Дніпрі учора відбувся "Гараж ідей". Детальніше про захід розповів тренер і модератор "Гаража ідей" Сергій Корнилюк в ефірі "ДеньПРО".
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
"Гараж ідей", як пояснив Сергій Корнилюк, є частиною великого проекту з розвитку соціального підприємництва, який проходить в Україні вже другий рік і підтримується представництвом ЄС в Україні.
Учора в Дніпрі відбувся один з таких "Гаражів ідей", де 50 учасників разом придумували стартапи або ідеї бізнесів, які зможуть вирішувати певні соціальні проблеми.
"Авторів кращих ідей ми запросимо на хакатони соціального підприємництва, а також на бізнес-акселератор для соціальних підприємців, який відбудеться восени цього року, де учасники зможуть довести свої ідеї до повноцінних бізнес-планів, спробувати залучити інвестиції під них, і таким чином упродовж року пройти шлях від ідеї до її втілення в життя", – пояснив Сергій Корнилюк.
Тренер вважає, що будь-який бізнес в Україні є невеличким подвигом, адже він вирішує ряд соціальних проблем. Втім, у соціальному підприємництві є відмінність: воно від початку ведеться не заради заробляння коштів, а заради вирішення певної соціальної проблеми.
"Але при цьому ці організації працюють автономно і мають можливість все одно заробляти на реалізації своїх ідей, – наголошує Сергій Корнилюк. – В Україні це вже стало доволі популярно, є бренди, про які знає вся Україна. Наприклад, Veterano Pizza, магазин "Ласка", Urban 100 в Івано-Франківську, Urban 500 в Києві. Таких моделей насправді є дуже багато. Також є підприємства, які виникнули у минулому році, після того як небайдужі громадяни відвідали наші проекти, наші "Гаражі ідей". Тому це вже доволі популярне поняття".
Сергій Корнилюк зазначає: варто розрізняти благодійність та соціальне підприємництво.
"Благочинність завжди обмежується доходами з інших джерел. А коли вирішенням певної соціальної проблеми займається соціальне підприємництво – це більш стійка модель. Тому що може бути такий варіант як працевлаштування певних груп громадян, коли вразливим групам надається не "риба", а "вудочка" для розв’язання їх проблем. Іншою моделлю можуть бути Urban 100, Urban 500, де відсоток доходу йде на втілення певних соціальних проектів для міста", – поділився модератор.
"Гараж ідей" у Дніпрі був вже 17-им у рамках проекту з розвитку соціального підприємництва. Сергій Корнилюк зауважує, що учасники бувають дуже різними.
"Є підприємці, які мають уже свої бізнеси, які успішно функціонують, є учасники з громадського сектору, яким не хочеться постійно просити кошти на реалізацію своїх ідей і вони хочуть стати більш автономними від донорських коштів і самостійно заробляти для ведення своєї діяльності. І є просто студенти, яким цікаво прийти послухати", – підсумував Сергій Корнилюк.
Раніше ветеран АТО розповів про заснування бізнесу Veterano Coffee.
Фото з 16-го ідея-гаражу в Одесі. Праворуч – Сергій Корнилюк.
Фото зі сторінки Сергія Корнилюка у Фейсбук.
23 травня в ефірі радіо й телебачення Кропивницької філії Суспільного вийшла перша програма із циклу суспільних дискусій на тему "Що потрібно зробити, аби молоді спеціалісти залишалися в області". До розмови у виїзній студії долучилися студенти та викладачі Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені В. Винниченка, роботодавці й держслужбовці.
Модерував дискусію редактор Кропивницького Українського радіо Дмитро Шульга. У планах — організувати виїзні студії й провести такі дискусії у всіх державних вишах Кропивницького.
"Роботу розпочали на базі Центральноукраїнського державного педагогічного університету,— розповідає Олена Кваша, продюсерка UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ. — Думаємо розібратися більш ретельно з кожним із напрямів підготовки фахівців в області. Питання дефіциту кадрів на Кіровоградщині періодично звучить у наших ефірах. Досить часто стикаємося й із ситуацією, коли спеціалісти надають перевагу іншим містам України або навіть іншим країнам. Чому так відбувається? Відповідь на ці запитання мають дати всі учасники процесу. Маю надію, що в заочному форматі через перегляди до проекту долучаться й інші зацікавлені сторони. Переконана — відповідь є. Ми її знайдемо”.
Кожна дискусія складатиметься з двох панелей. Фокус розмови залежатиме від спеціалізації вишу, у якому працюватиме виїзна студія Кропивницької філії Суспільного. У першій програмі експертами виступили Олег Семенюк — доктор філологічних наук, професор, ректор ЦДПУ ім. В. Винниченка, Юлія Сільченко — кандидат географічних наук, старша викладачка кафедри географії та геоекології ЦДПУ ім. В. Винниченка, Сергій Коваленко — перший заступник голови Кіровоградської ОДА, Богдан Стоян — заступник директора обласного центру зайнятості, Вікторія Поляновська — директорка освітньої агенції, Олександр Гавриленко — директор агенції регіонального розвитку Кіровоградської області.
Говорили про освітню міграцію та конкуренцію, можливість поєднувати навчання з роботою й свободу вибору. Юлія Сільченко розповіла про перші результати суспільно-географічного дослідження регіону, яке здійснюють науковці ЦДПУ ім. В. Винниченка.
"Система досліджень нам показала, що транспортна доступність впливає не тільки на соціально-економічний розвиток, а й на освітню привабливість міста, — зазначила Юлія Сільченко. — Останні десять років ми маємо зменшення кількості абітурієнтів із західних районів області, бо вони транспортно віддалені від Кропивницького, абітурієнти обирають доступніші міста”.
Щодо міграційних настроїв у регіоні, то з 200 респондентів (83% — молодь): 68% замислювалися про еміграцію, 30 готові вже сьогодні емігрувати. Причина — зарплата й кращі умови життя.
Богдан Стоян, заступник директора обласного центру зайнятості, розповів, що у 2018 році до обласного центру зайнятості звернулися 270 випускників вишів, що самостійно не знайшли роботи, із яких 29 із педагогічною освітою.
Експерти зійшлися на тому, що явище освітньої міграції є не тільки в Україні. Щоб молоді фахівці залишалися — у регіоні важливо створити умови для розвитку й самореалізації.
"Основне — розібратися, чому молодь не залишається працювати в області й що треба зробити, аби молоді фахівці не їхали до великих міст і за кордон, — каже Наталія Гавришко, лінійна продюсерка UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ. — У межах суспільної дискусії ми хочемо почути не тільки освітян, роботодавців, а й студентів, яких залучатимемо до дискусії. Маємо на меті стати майданчиком для діалогу, дати слово всім зацікавленим сторонам”.
Переглянути першу суспільну дискусію в межах виїзної студії "РадіоДня" можна на офіційній фейсбук-сторінці UA: Українське радіо Кропивницький.
Автор фото: UA: Українське радіо Кропивницький
Чи допоможуть сигарети та алкоголь подолати стрес, в ефірі програми "Без стереотипів" розповіла кандидат медичних наук, лікар-психіатр вищої категорії Світлана Нетрусова.
Ведуча:
Ірина Коваль
Більшість моїх знайомих та друзів під час приємних або негативних подій у житті починають більше курити, щоб нібито зняти стрес. Ті, хто кинули курити, можуть зірватися і почати знову, якщо у житті трапляється щось неприємне.
Є й інша категорія людей, які стреси запивають: чи радість, чи то горе вони переживають з келихом у руках. І мало хто з них думає про те, що стреси є частиною нашого життя. Вони приходять до нас у різних формах і не завжди вони є неприємними.
"Якоюсь мірою це правда, тому що алкоголь має седативну властивість. Але постійно приймаючи алкоголь можна захворіти на хронічний алкоголізм. Тому в цій ситуації треба ставитися до цього дуже вибірково, і постійно я б не радила це робити. Краще знайти інші методи, якими можна релаксуватися", – переконана лікар-психіатр.
І сигарети, і алкоголь дійсно можуть дати короткотерміновий ефект тут і зараз, але шкода здоровю від них може бути значно більшою, наголошує лікарка.
"Коли курці на стресі починають курити і це їм приносить задоволення – якоюсь мірою це, можливо, й правда, але це все одно шкода для організму. Ці звички можуть покращити ваш стан сьогодні й зараз, але у перспективі вони можуть викликати більшу загрозу для організму. Тому треба шукати інші методи, які можуть подолати стрес", – підсумувала Світлана Нетрусова.
Раніше психіатр розповіла, як побороти стрес.
Фото pixabay.com
Наскільки повним є Національний перелік лікарських засобів, хто його формує і як він працює, які проблеми виникають із тендерами в регіонах та чому не завжди вистачає коштів на придбання найнеобхідніших медпрепаратів. Про це під час круглого столу "Закупівлі здорової людини", проведеного Українським радіо спільно з Українським кризовим медіа-центром, у прямому ефірі говорили з директоркою програми "Громадське здоров'я" Міжнародного фонду "Відродження" Вікторією Тимошевською, координаторкою регіонального напряму DOZORRO Transparency International Ukraine Анастасією Ференц, юристом Центру протидії корупції Юрієм Гермашевим, а також на зв'язку зі студією у режимі радіомосту були керівниця відділу лікувально-профілактичної допомоги населенню департаменту охорони здоров’я Хмельницької облдержадміністрації Аліна Костенко, директор департаменту охорони здоров’я Харківської міськради Юрій Сороколат і споживачка ліків, організаторка громадської ініціативи із захисту прав пацієнтів "Діа-Дзен" Олена Вишня.
На фото - Вікторія Тимошевська, Юрій Гермашев, Анастасія Ференц та ведучий Денис Денисенко
– Що таке Національний перелік лікарських засобів і як він працює?
Вікторія Тимошевська: Це базовий перелік основних ліків, що здатні зберегти життя, попередити розвиток хронічних захворювань і вплинути в цілому на систему охорони здоров’я. Без цих лікарських засобів ефективна система охорони здоров’я не може працювати. В Україні було кілька переліків. До одного з них, затверджених постановою Кабінету міністрів, входила приблизно тисяча лікарських засобів.
Але проблема полягала в тому, що туди потрапили ліки, які не мали доказової бази, були дуже дорогими або ж не мали аналогів. Також існував окремий перелік життєво необхідних лікарських засобів, який налічував 127 лікарських засобів і, очевидно, не відповідав потребам сучасної медицини. Ось ці кілька переліків були переглянуті, а за основу взятий основний перелік лікарських засобів від ВООЗ. Нинішній перелік в Україні налічує 427 молекул.
– Чи всі категорії хвороб зазначені в цьому переліку?
Вікторія Тимошевська: Так, усі основні категорії. Але далеко не всі лікарські засоби. Чим це обумовлено? Практикою використання в Україні та фізичною й економічною можливістю країни закуповувати ці ліки. Філософія така, що лікарні мають стовідсотково забезпечити базовий перелік.
– Перелік лікарських засобів формується медичними закладами?
Вікторія Тимошевська: Ні, цей перелік сформований спеціальним експертним комітетом, який налічує 14 фахівців (лікарі, фармацевти, економісти, епідеміологи). Вони визначають і голосують окремо за кожен лікарський засіб. Національний перелік не є основним інструментом, це базовий фундамент, який має бути забезпечений у лікарнях.
– Як здійснюється процедура закупівлі ліків у регіонах?
Анастасія Ференц: Процедури можуть бути різними. Якщо, згідно з законом, вартість перевищує 200 тисяч гривень, то проводиться процедура самовідкритих торгів. Тобто конкурс, аукціон, де різні учасники подають свої пропозиції. Основний критерій відбору – ціна. Той, хто пропонує найнижчу, перемагає в тендері.
Також мають бути якісні ліки. Якщо ж ідеться про закупівлі до 200 тисяч, може бути процедура допорогова. У регіонах на таку переходять дуже часто, і це не дуже позитивно, оскільки уникнення процедури відкритих торгів позбавляє конкурентності. Ми за те, щоб для всіх були рівні умови і однакові правила гри.
Юрій Гермашев: До 2014 року закупівлями ліків займався МОЗ. І ті проблеми, що були до 2014-го, тепер можна побачити в регіонах. Недавній моніторинг, що стосувався понад двох тисяч медичних закупівель, показав – кожна третя проведена з порушенням. Серед найпоширеніших - бажання замовників укласти угоду з певним учасником, спроби розбивати лоти, щоб мати можливість укладати прямі угоди, скупчення різних назв ліків в одному лоті.
На фото - Вікторія Тимошевська і Юрій Гермашев
Олена Вишня: Щодо інсуліну, то відбулися зміни в механізмі фінансування. Зараз тут немає тендерів, а є реімбурсація, що унеможливлює корупційні ризики. Також маємо відкритий реєстр пацієнтів, а тому зі списку зникли "мертві душі", списки комп’ютеризовані і якісно сформовані.
– А як з інсуліном в інших містах?
Аліна Костенко: На Хмельниччині проблем з інсуліном немає. Наші пацієнти забезпечені стовідсотково. Якщо немає якогось виду інсуліну, хворі госпіталізуються в стаціонар для підбору іншого виду інсуліну. Але зараз проблема відсутня.
Вікторія Тимошевська: "Доступні ліки" – це окрема програма реімбурсації, відшкодування на первинній ланці. Так само окрема програма щодо інсуліну. Національний перелік стосується забезпечення в госпітальному сегменті, тобто там, де пацієнт потрапляє в лікарню і має отримати базовий перелік ліків.
Юрій Сороколад: Кожен медичний заклад має свій бюджет і, залежно від потреби, закуповує лікарські засоби, не виходячи за рамки Національного переліку. Адже щоб вийти за його рамки, має бути надлишок фінансових ресурсів. У нас таких надлишків немає, тому ми цього не робимо.
Вікторія Тимошевська: Ми часто чуємо, що пацієнти, які приходять, умовно кажучи, після 10, 12 чи 14 числа кожного місяця, чують, що всі гроші скінчилися, безкоштовних рецептів не видають. Або ж є схеми домовленостей, коли ти приходиш до лікаря на початку місяця, він тобі виписує рецепт і ти запасаєшся як пацієнт цими ліками. Тому на сьогодні дійсно постає питання моніторингу таких фінансових схем – яким чином ці гроші виділяються і як вони розподіляються? Треба чітко розділяти – "Доступні ліки", "Реімбурсація інсулінів" і "Забезпечення пільговими рецептами".
При підготовці програми були використані матеріали, створені за підтримки Українського кризового медіацентру та USAID #ВзаємоДія
Прослухати ефір повністю можна тут
На фото - Вікторія Тимошевська
У перший день літа, 1 червня, відзначається День захисту дітей. У парку Островського до 1 червня планується провести інклюзивний арт-пікнік "Friendly Family fest 2019". Детальніше про захід розповіла в ефірі "ДеньПРО" організаторка Ксенія Коротченко, виконавча директорка Міжнародного благодійного фонду "Життя з надлишком".
Ведуча:
Марія Сизон
Ксенія Коротченко розповіла, що інклюзивний арт-пікнік відбудеться в суботу, 1 червня, з 11:00 до 16%00 у парку Островського на Солом’янській площі.
"Цей захід буде проводитись уже четвертий рік поспіль. Щороку він масштабується і змінює свою локацію, – ділиться організаторка. – Кожен рік кількість наших активностей зростає майже удвічі, як і цього року. Буде багато активностей для усієї сім’ї".
Фестиваль покликаний популяризувати благодійність та нагадати суспільству про необхідність допомагати дітям-сиротам та дітям з інвалідністю.
"Наш фестиваль інклюзивний, це його найперша місія. Тому ми будемо раді бачити усіх: і дітей з інвалідністю з їхніми сім’ями, і звичайних діток-школярів зі своїми батьками. У нас все буде робитись разом, діти будуть безкоштовно брати участь у майстер-класах, отримувати за них номерочки, і потім будуть розігруватись цінні подарунки. І не буде різниці, чи має дитина якийсь статус, чи ні", – пояснила Ксенія Коротченко.
Протягом усього арт-пікніку будуть проводитись сімейні майстер-класи, конкурси, квести та естафети.
"Ми обрали парк Островського на Солом’янській площі, тому що там є все: і зелена зона, де на галявині буде зона Освіторії, будуть м’які пуфики і можна буде полежати, і гарні доріжки, пристосовані для дітей на візочках", – розповіла організаторка.
Раніше МБФ "Життя з надлишком" провів у Києві змагання з кіберспорту для дітей та молоді з інвалідністю.
Про те, чи можна розпізнати, що людина хвора на інфекції статевих шляхів, в ефірі програми "Без стереотипів"розповіла лікар-акушер, гінеколог вищої категорії Марія Соколова.
Ведуча:
Ірина Коваль
Коли дитина підростає – байдуже, хлопчик у вас чи дівчинка – в родині має відбутись розмова про секс. І якби ці розмови завжди були правильними, ми б не мали зараз стільки людей, хворих на інфекції, що передаються статевим шляхом.
Коли особисто ви були у лікаря і перевірялися на наявність інфекцій? Якщо жінки ще хоч іноді, коли припече, йдуть до гінеколога, то чоловіка на похід до лікаря зазвичай важко вмовити, навіть коли є певні проблеми.
Ви зустрічаєтеся з людиною, закохуєтеся. Ваш партнер – красивий, прибавливий і нібито здоровий. Але ви не знаєте головного: хто у нього був до вас.
Є стереотип, нібито якщо симптомів хвороби немає, у людини не може бути інфекцій статевих шляхів.
Лікар-гінеколог Марія Соколова пояснює: дуже часто люди самі можуть не знати про свої захворювання.
"Це ніколи не можна розпізнати, дивлячись людині в очі, тому що часто це потребує непростих медичних обстежень. Якою б успішною ззовні не виглядала людина, ви ніколи не дізнаєтесь, на що вона хворіє зараз і носієм чого вона є. Навіть часто сама людина може не знати, які інфекції у неї наявні, – стверджує лікарка. – Соціальний статус взагалі не є відбитком сексуального здоров’я".
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), за добу у світі більше мільйона людей інфікуються хворобами, що передаються статевим шляхом. Найчастіше це молоді жінки віком від 15 до 24 років та чоловіки від 20 до 29 років.
Деякі інфекції можуть вплинути на можливість мати дітей, інші викличуть більш серйозні проблеми зі здоров’ям. Тому обом партнерам, перед тим, як почати серйозні стосунки, важливо пройти перевірку, щоб потім нікого не звинувачувати.
А дорослим людям, як ведуть активне статеве життя, бажано хоча б раз на рік навідувати лікаря і не забувати про захист під час сексу.
Мандрівниця та перекладачка, співзасновниця "Creative women space" Ірина Малішевська розповіла, як подорожувати світом можна без туроператорів та путівок. Про мандри як сосіб життя вона розповіла в ефірі Українського радіо.
Ведучий:
Роман Коляда
Ірина самостійно мандрує і навчає цьому інших, проводить тренінги для охочих поїхати в самостійну мандрівку. Одним із секретів постійного руху вважає вільний графік роботи:
"В мене гнучкий спосіб життя, я фрілансерка насправді все життя. Я буквально останній рік надумала таку думку, не без допомоги психолога, що можливо, дорога — це для мене і є той самий дім. Я справді дуже комфортно почуваюся в дорозі, для мене дорога у якусь незнайому та навіть знайому країну — це зрозумілий алгоритм, я знаю, що я буду за чим там робити, як буду вирішувати факапи і незручності. І дорога — це гарна метафора".
Ірина пригадує, свою першу самостійну поїздку — щойно закінчивши університет і заробивши грошй на першій роботі, вона поїхала в Париж.
"Це банально, але я закінчила французьку філологію, і жодного разу не була у Франції. У перший рік власної зарплати я "з боєм" отримала Шенгенську візу, і на два тижні гайнула в Париж, з роздруківкою, з мапою, тоді не було wi-fi і доводилося все шукати заздалегідь".
Знайомий француз домовився Ірині за ночівлю в келії католицької каплиці. Без сніданків 8 євро, зі сніданками 10 євро. Так почалася історія мандрівного життя Ірини.
Дивіться трансляцію та слухайте більше історій з особистого досвіду нашої співрозмовниці — у програмі.