Результат пошуку: Життя в ефірі
Вчора, 18 травня на вулиці Інститутській група активістів зруйнувала паркан, яким обнесено місце спорудження майбутнього меморіалу Небесній Сотні. Перед цим 20 родин героїв Небесної Сотні та низки громадських організацій звернулися з відкритим листом до ініціаторів проекту з вимогою зупинити будівництво, оскільки ще не завершено слідчі експерименти на місцевості. Як розповів в ефірі Українського радіо генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло, підготовчі роботи було зупинено у відповідь на лист із Генпрокуратури.
Ведучі:
Владислав Красніцький
Тетяна Дем’яненко
"17 травня ми отримали лист, у якому управління спецрозслідувань інформує нас, що слідчі експерименти будуть проводитися ще аж до 17 червня на цій території. І саме тому ми зупинили будь-які підготовчі роботи", - говорить директор музею Революції Гідності. Він також розповів про те, з чого, власне, почалася ця історія:
"Після подій на Майдані був потужний громадський запит на гідну меморіалізацію подій, учасників і героїв Небесної Сотні. І тоді, в 2014 році розпочалося досить активне обговорення серед зацікавлених активістів, митців, родин. І так виникло два конкурси: перший конкурс — "Територія гідності" — на жаль, закінчився нічим, і коли було створено державний заклад, виділено землю, було проведено вже другий конкурс. За ці три роки обговорень, дискусій досить гарячих, єдиним рішенням стало, що те, кого вшановувати, де і як вшановувати, можна визначити лише за результатом відкритого конкурсу".
Такий конкурс був проведений на замовлення Кабінету міністрів, його результати були затверджені. Відбулася низка обговорень. Сам проект було оприлюднено 20 лютого 2018 року. Були зустрічі з родинами Небесної Сотні, відбувалися обговорення серед архітекторів, і були висловлені певні зауваження.
"Неможливо врахувати всіх думок, бо їх є дуже багато, і так само думка родин не є консолідованою і немає єдиного бачення, як має бути. І той лист — це була думка певної кількості родин. Основним аргументом є те, що змінювати історичне середовище на колишній вулиці Інститутській неможливо, недоцільно. Другий аргумент — потреба забезпечення проведення повних об’єктивних слідчих експериментів. Бо проект вносить певні зміни в територію, і це за інформацією управління спецрозсідувань, ставить під загрозу взагалі їх завершення", — пояснює директор музею.
Він аргументує, що взагалі учасники дискурсу мають мету — не лише створення меморіалу, або не лише слідство, а і те і інше.
"У нас ще неповна інформація, але внаслідок отаких перемовин та нашої відкритості, вчора, 18 числа, якраз у День музеїв, група людей повалила паркан на алеї Героїв Небесної Сотні, вирішивши, що, очевидно, таким методом можна вирішити питання і забезпечити проведення слідчих експериментів".
Ігор Пошивайло розповідає, що музей отримав лист за підписом заступника Генпрокурора, що в нижній частині Інститутської слідчі експерименти проведено.
"А в липні минулого року департамент спецрозслідування давав різні терміни: до кінця серпня, до кінця вересня, до кінця жовтня. І ми маємо цілу папку листів, де нам дякують за те, що ми сприяємо слідчим, а підрядник, який має будувати, власним коштом сприяє відтворенню макетів місцевості. Ми в такій ситуації, що постійно не знаємо, хто правий, і коли слідчі експерименти буде завершено".
Директор музею вбачає у ситуації конфлікт двох суспільних запитів: один — це створити гідний меморіал у центрі Києва, а другий — це зберегти Інститутську і забезпечити умови для слідства.
"Це питання до обох сторін. Щодо другого — то слідство проводиться вже 5 років. Адвокати родин навіть не мають чіткого бачення: чи є слідчі експерименти первинним доказом, чи вторинним, чи є інші варіанти.
Щодо можливості змінити проект — є певна процедура. Навіть замовник, а ним є Мінкульт, не може просто так взяти і внести зміни. Тому музей опинився заручником — з одного боку, він не проводив конкурс, з іншого — його визначили замовником будівництва. Тобто, нам поставлена пряма задача — втілити відібраний проект у життя", — підсумовує Ігор Пошивайло.
Нагадаємо, вчора активісти знесли паркан на вулиці Інститутській. Минулого тижня на Інститутській почалися роботи зі зведення Меморіалу Небесній сотні. Частина активістів та родичів загиблих були проти будівельних робіт, вказуючи на те, що місцевість ще недостатньо досліджена на предмет встановлення доказів та відтворення картини подів масових розстрілів у лютому 2014 року.
Слухайте ефір за посиланням.
На фото: проект меморіалу
.jpg)
.jpg)
Про гендерну рівність та проблеми її досягнення в ефірі "РанокПРО" розповіла урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Ольга Бабчук: – Якщо говоримо про гендерну рівність: чи не викликає у вас розриву шаблону формулювання "урядовий уповноважений Катерина Левченко"?
– Без сумніву. Я є прихильницею використання фемінітивів і вважаю, що незабаром вони у нас з’являться не тільки у живому мовленні. Я зазвичай себе презентую як "урядова уповноважена", але коли доводиться підписувати документи, доводиться підписувати як "урядовий уповноважений", тому що формально можуть сказати, що у нас в країні немає "уповноваженої".
Сьогодні усвідомлення необхідності використання фемінітивів зростає, і це абсолютно нормально. Мова – це соціальне явище, вона розвивається разом з суспільством. Якщо раніше не було лайнерів, літаків, ракет – у нас і слів таких не було. Якщо не було жінок-снайперок, військовослужбовиць, міністерок, президенток, то у нас не було і таких слів. Тому думаю, що люди, які вважають, що вживання фемінітивів порушує стандарти мови, не зовсім праві.
Є й інша проблема. У нас у класифікаторі професій є професія "медична сестра". Але немає "медбрата" чи іншої якоїсь назви, яка б не несла на собі такого смислового навантаження.
Павло Туптинський: – Чи не виникає через невикористання фемінітивів певного обмеження в обранні професій для жінок? Адже зрозуміло, що, наприклад, чоловіки неохоче працюватимуть на посаді "медичної сестри".
– Це такі мовні маркери, які не тільки відображають явище в суспільстві, але й відображають ставлення до життя, до тих чи інших явищ. Невикористання фемінітивів знижує рівень візуалізації представленості жінок або чоловіків у тій чи іншій професії. Для мене справді важливо, щоб мовними засобами відображалась уся повнота соціальної діяльності людей.
Ще 20 років тому, коли мені казали "викладачка" або "професорка", я казала: "Ні, я викладач, професор, доцент". І я на власному прикладі можу відслідкувати, як змінювалося моє особисте ставлення. Тепер мені приємніше, коли мене називають юристкою, професоркою, урядовою уповноваженою, тренеркою, тому що підкреслюють ще й те, що я жінка.
ОБ: – Якщо зараз ставити діагноз нашій країні стосовно гендерної рівності: скільки б ви нам поставили за 100-бальною шкалою?
– Мені простіше використати той рейтинг, який робить Всесвітній економічний форум в Давосі, аналізуючи стан гендерної рівності за чотирма основними показниками: доступ до освіти, доступ до процесу прийняття рішень, особливо в політичній сфері, різниця в оплаті за рівноцінну працю і доступ до охорони здоров’я. Україна за 2018 рік піднялася на 4 сходинки, з 69 місце ми піднялися на 65 місце.
У нас дуже позитивні показники по освіті, по рівності доступу до охорони здоров’я. Але участь жінок у політичній та економічній сферах… У нас є питання щодо участі жінок у наглядових радах, в управлінні підприємствами, у тому числі державними підприємствами, а також стосовно різниці в оплаті праці, яка існує сьогодні.
Ці питання перебувають у полі зору уряду, і шукаються ті механізми, якими можна було б знизити ці гендерні розриви.
ОБ: – А хіба їх треба шукати? У багатьох країнах такі механізми вже запроваджені, хіба вони не підходять до українських реалій?
– Наприклад, механізмом, який може сприяти зменшенню таких гендерних розривів у процесах прийняття рішень, є гендерні квоти. Гендерні квоти застосовуються у різних країнах, вони є практичним втіленням у життя тих положень, що містяться у конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
Гендерна квота – це тимчасовий спеціальний захід, який держава застосовує для того, щоб вирівняти ті дискримінаційні або нерівні ситуації, які існують. Нещодавно група народних депутатів, біля 50 депутатів, зареєстрували законопроект, яким пропонують встановити гендерні квоти при виборі членів наглядових рад державних підприємств. Такі квоти застосовуються майже в усіх країнах ЄС і працюють дуже добре.
Не потрібно розглядати ці квоти як вияв дискримінації стосовно жінок. Мова не про слабкість жінок, нібито вони без квот не здатні нічого досягти, мова про ті схеми мислення нашої влади, які перешкоджають участі жінок. Не треба дивитися на гендерні квоти, як на вигадку самих жінок. Це принцип, закладений у міжнародних документах ООН та ЄС. Більшість країн, які живуть краще від України і на які ми готові рівнятися за рівнем життя, також застосовують такі квоти.
На місцевих виборах закон передбачає 30% квоту для жінок. Цей принцип був дотриманий лише незначною кількістю рад. В середньому присутність жінок – близько 14%. Проблема з використанням цього законодавства в тому, що немає відповідальності за невиконання. Тобто зробивши перший крок і прийнявши таку позитивну норму, треба зробити другий крок і прийняти якісь санкції за невиконання.
ОБ: – Виходить, поява гендерних квот на всіх рівнях розв’яже більшість проблем стосовно гендерної нерівності та участі як жінок, так і чоловіків у прийнятті рішень?
– Зараз ми говоримо про високу політику. Але ми маємо також розуміти, що багато важливих рішень приймається також на місцевому рівні. Це стосується умов життя, організації простору, інфраструктури. І тут важливою підтримкою як для чоловіків, так і жінок, яким треба за кимось піклуватися – дітьми, родичами похилого віку – має стати розвиток інфраструктури. Це також механізм посилення рівноправності, рівних прав та можливостей. Тому що може бути все: і освіта, і бажання, і наявність квот. Але якщо немає місць у дитячому садочку, куди сім’я хоче віддати дитину, квоти мало допоможуть.
Слухай більше в ефірі Радіо Промінь!
Президент підписав закон про мову. Як він впроваджуватиметься в ефірі "РанокПРО"розповіла Анастасія Розлуцька, мовна активістка, засновниця проекту "Є-МОВА".
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Анастасія Розлуцька розповіла, що закон має вступити в дію з липня 2019 року, тобто передбачено два місяці на виконання певних норм, передбачених законом.
"Закон забезпечує певний перехідний період. Він не може одразу вступити в дію, – пояснила активістка. – Наразі починається довгий проектний перехідний період. До жовтня мають бути сформовані відповідні уповноважені інституції. Далі – розроблені відповідні додаткові нормативно-правові документи для регулювання та допомоги функціонування цьому закону. Є питання програми, за якою будуть складатися іспити. Усі випуски реклами мають перейти повністю на українську мову".
Повноцінний моніторинг виконання норм закону, зазначила Анастасія Розлуцька, почне здійснюватися вже з 2020 року.
Активістка зауважила, що якщо моніторити ЗМІ та соціальні мережі, можна помітити певний розкол у суспільстві, адже поширюються два протилежні меседжі стосовно цього закону.
"Насправді проблема глибша: є проблема несприйняття, небажання вивчати іншу мову. Тут ми матимемо багато проблем з небажанням, – вважає активістка. – Друга проблема – це міфи, які зараз поширюються в інтернеті: про мовний патруль, про кримінальну відповідальність і про те, що закон втручається у приватне життя і утискає права інших мов".
Активістка вважає, що треба свідомо розвінчувати міфи про закон для того, щоб його сприйняли у суспільстві.
"По-перше, в законі не закладалося ні об’єднавчої, ні роз’єднавчої функції. По-друге, в законі не закладалося жодної функції, яка б стосувалася того, щоб піднести українську і принизити якусь іншу мову. Закон стосувався нормативного урегулювання розвитку, утвердження і поширення української мови", – розповіла Анастасія Розлуцька.
Раніше експерт розповів, що існує імовірність того, що мовний закон не будуть виконувати.
У день Києва, 26 травня на Майдані Незалежності стартує 27-й благодійний пробіг під каштанами. Його учасники, зробивши внесок 200 гривень, зможуть допомогти у придбанні дорогого кардіообладнання для Центру дитячої кардіології та хірургії, який рятує дитячі серця. Про це в ефірі програми "Сьогодні. Вдень" розповіла організаторка акції Ірина Кузнєцова.
Ведуча: Галина Бабій
Бігти, за словами Ірини Кузнєцової, не обов’язково: можно пройтися, або просто підтримати бігунів. Ті, хто прагне здобути спортивний результат. реєструються у спортивній секції — там можна бігти на час, учасникам дають спеціальний чіп. Є також пробіги в ходунках та з візочками — для найменших учасників та їх батьків, а також пробіг наосліп та пробіг з собаками. буде можливість продемонструвати силу та витримку і в людей з особливими потребами.
Ірина Кузнєцова розповідає, що на кошти, зібрані під час 25, 26 та 27 Пробігу, закуплене обладнання для Центру дитячої кардіології і кардіохірургії МОЗ України – Електрофізіологічну Кардіонавігаційну Систему EnSitе. Вартість системи становить 6,2 млн гривень, з яких постачальнику вже перераховано 4,5 млн гривень: 3,5 млн, зібраних на "Пробігу під каштанами" за два роки та 1 млн грн – кошти Міжнародного благодійного фонду "Дитяче серце". Тобто не вистачає ще 1,7 млн гривень, на які Фонду надали відстрочку до кінця 2019 року, їх і планують зібрати під каштанами.
Організатори наголошують, що навіть якщо учасники не зареєструються заздалегідь, прийти в день пробігу і зареєструватися на місці буде також можливо. На сьогодні вже є більше 100 команд, які зареєструвалося — це і родинні, і корпоративні команди, а також однодумці і друзі.
"Це захід не стільки про спорт, скільки про щастя, щастя бути дотичним до чогось світлого, розуміти, що своїм внеском ти може комусь життя врятував. Ми хочемо поширювати цей "вірус" на всю Україну", — говорить Ірина Кузнєцова.
Дивіться відео з попереднього пробігу.
Реєстрація на забіг тут.
Прослухати програму повністю можна за посиланням.
Як контактні лінзи впливають на наше здоров’я, в ефірі програми "Без стереотипів" розповів лікар-офтальмолог Сергій Риков.
Ведуча:
Ірина Коваль
На прийомі у лікаря-офтальмолога ви дізналися, що вам негайно потрібно підібрати окуляри або ж лінзи. На першу думку може здатися, що це вибір з нелегких. Якщо це окуляри – потрібно, щоб пасували; в них, мабуть, не дуже зручно займатися спортом; а ще ви не звикли до них, а їх же треба носити постійно!
Лінзи – інша справа: їх не видно, можна змінити колір очей і це, мабуть, дуже зручно. А потім заходите в інтернет почитати відгуки – а там дівчина пише, що взагалі не може носити лінзи. Інша жіночка погоджується, додаючи, що це так неприємно, коли у тебе в оці є щось стороннє. Лінзи нібито випадають, дорого коштують і, що найголовніше, шкодять очам.
Лікар-офтальмолог Сергій Риков зауважує: років 30 тому контактні лінзи дійсно були досить шкідливими. Але на сьогодні вони досить високотехнологічні, а їх використання дійсно може покращити якість життя.
"По-перше, м’яка контактна лінза вже не шкодить очам, вона допомагає. Якщо людина користується контактними лінзами, короткозорість менше прогресує, – розповідає офтальмолог. – По-друге, контактна лінза – це додаткова тканина на рогівці. Тобто вона відсікає ультрафіолет, який може пошкодити рогівку і викликати дуже складні захворювання, у тому числі онкологічні. По-третє, пил який літає кругом, сідає не прямо на рогівку, а сідає на лінзу".
Раніше офтальмолог розповів, які продукти треба вживати для здоров’я очей.
Фото pexels.com
Про стрічку Джима Джармуша "Патерсон" в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Знаєте, що роблять кіношні селебритіс, поки ми тут з вами теревенимо? Взувають шпильки і поправляють смокінги, бо ось-ось почнеться 72-ий Каннський міжнародний кінофестиваль! А це – прем'єри від Педро Альмодовара, Кена Лоуча, братів Дарденн, Ксавьє Долана і ще довжелезного списку зірок режисури. І навіть два фільми, made in UA, цього року в конкурсах. Це стрічка кримськотатарського режисера Нарімана Алієва "Додому" і короткометражка ізраїльського режисера Декеля Беренсона "Анна", знята в Україні. А відкриватиме фестиваль культовий американський режисер Джим Джармуш зі своїм фільмом "Мертві не вмирають". Ех, де ми, а де Канни, - мабуть, зітхнете ви. Так, нового Джармуша в Україні ми ще не скоро побачимо. Зате є привід подивитись інший його фільм, якому три роки тому 15 хвилин аплодували в Каннах. Отож, "Патерсон", режисер Джим Джармуш, США, 2016.
Сюжет
Головного героя звати Патерсон, і він водить автобус номер 23 у містечку Патерсон. Щоранку він прокидається, як персонаж Білла Мюррея у фільмі "День Бабака". Той самий наручний годинник у тій самій кімнаті показує той самий час. Тільки у "Дні Бабака" герой божеволів від цієї одноманітності, а Патерсона вона надихає. Він обережно встає, щоб не розбудити кохану, їсть свій сухий сніданок, пішки йде у депо, сідає за кермо – і проживає звичайний день звичайного водія автобуса.
Понеділок, вівторок і решта днів, показані у фільмі, – такі схожі, що ви не помітите розбіжностей. А Патерсон помічає. Бо він не просто водій, він поет. Він весь час подумки складає вірші, які записує в секретний блокнот. Для чого? – спитаєте. Точно не для того, щоб прославитись. Патерсону просто подобається віршувати.
Чому треба дивитися?
Це фільм про любов до життя. Для мене – це привід номер один подивитись будь-яке кіно. І це не життя супермена, яке пролітає на космічних швидкостях – це життя водія автобуса в провінції. Тихе й однакове, яке так часто нагадує наше власне життя і вганяє в депресію своєю сірістю. Нас, але тільки не Патерсона. А він кайфує від цих ранкових пробуджень, від складання віршів на ходу, від балакучих пасажирів і від водоспаду, який бачив тисячу разів.
І фільм знятий так глибоко, повільно і красиво, що ти кайфуєш разом із ним. Звичайно, за ці дві години ти не станеш поетом. Але в понеділок зранку прокинешся і згадаєш Патерсона. І буде не так важко вставати, йти і в сотий раз виводити автобус на свій маршрут, – чи що там у тебе замість нього?
"Це не кіно, це – роман у віршах!" – написав хтось у коментарях до "Патерсона". І він має рацію. Ні сюжету, ні конфлікту, жодного негідника в кадрі – суцільна поезія. Трохи дивна, переважно без рими, дуже щира і про все на світі. Довершує цю артхаусну поему маленька дрібка гумору. Що ж, як муза нашому поету дісталась зі схильністю до експериментів. Словом, двох годин – як не було. Головне: спіймати настрій!
Фанати "Зоряних воєн", ви ж пам'ятаєте Адама Драйвера, який зіграв Кайло Рена в 7 епізоді?! Так от, він і є Патерсон. Романтик-тихоня, який водить собі свій автобус, крадькома пише вірші і цитує Вільяма-Карлоса-Вільямса. Мабуть, у таких метаморфозах актор і показує себе по-справжньому. І ще. Кажуть, такі, як Патерсон, у житті рідко трапляються. А я додам: у сучасному кіно – ще рідше. Бо в натовпі супергероїв Патерсон – точно один на мільйон.
Письменниця та експертка з підліткового читання Олена Рижко зауважує, що пише про взаємини людей у добу технологій. В ефірі Українського радіо в програмі "В мережі" вона розповіла про підліткові книги власного авторства, у яких присутня тема соціальних мереж.
Ведуча:
Олена Бадюк
Я пишу про взаємини людей у добу технологій. У першій книзі "Дівчина з міста" головна героїня Тіна знімає відео для того, щоб викладати їх на Youtubeі вести свій відеоблог. Це є органічна частина її життя.
У книзі "Знає тільки Мару" тлом стало дигерство. Дія відбувається у підземеллі, але для того, щоб зібрати цю групку горе-екскурсантів, які потрапили в підземелля, Міка скористався мережею.
Книга"Король Даркнету"— це повість-детектив. Ця книга має частку нового — аналіз того, що ми є з вами комп’ютерно-модифікованими організмами. Наше життя не є можливе поза мережами, поза нашими помічниками-гаджетами. Героям повісті для того, аби знайти "чорного" хакера, потрібно написати гасло "Прощай антропогенність" на одному з таємних сайтів за допомогою свого друга, який теж є хакером.
У моїй новій книзі "Мишеловка" звучить меседж про те, що мережа нейтральна. Вона є інструментом, і від нас залежить те, як ми будемо нею користуватись, як ми в ній поводимось, наскільки ми є безпечні, наскільки ми відповідальні або безвідповідальні.
Прослухати повну версію.
На фото — Олена Рижко, facebook.com
Що таке священний місяць Рамадан, як мусульмани дотримуються посту та які найбільші свята за мусульманською традицією, в ефірі програми "Імператив" на Радіо Культура розповів Шейх Саід Ісмагілов, муфтій духовного управління мусульман України "Умма".
Ведучий:
Василь Шандро
Можливо, видається, що іслам в Україні завжди був розповсюджений тільки на півдні, у Криму, але насправді це не зовсім так: майже уся мапа України так чи інакше має точки, де компактно мешкали мусульмани. Як життя в Україні вплинуло на мусульманську культуру і чи можна говорити про таке поняття, як "український іслам"?
– З канонічної точки зору, не буває європейського, американського або африканського ісламу, тому що іслам – це релігія. У нього є певні приписи, певні норми, священне писання, обряди.
Але коли ми переходимо до побуту і до реального життя мусульманської спільноти, ми дійсно маємо такі особливості. Культура і побут мусульман Африки буде дуже відрізнятися від культури і побуту мусульман Індії або Пакистану. Це будуть різні традиції, різні погляди, навіть у рамках мусульманських канонів, і саме це робить мусульманський світ дуже різнобарвним. Як, до речі, і християнський.
Чи можна говорити про феномен українського ісламу або ісламу в Україні? Я вважаю, що так, можна.
Україна належить до низки тих країн, де зустрілися між собою великі релігії, і кожна з них має своє коріння, тобто вони вкорінені в історію та культуру цієї країни. Не так багато країн у світі, де протягом тисячоліть співіснують представники християнства, ісламу та іудаїзму. Я, щоб об’єктивно, нарахував лише три локації, де зустрічалися християнська, ісламська та іудейська цивілізації. Це, по-перше, Близький Схід, тобто територія Палестини. Друга локація – це Україна. І третя локація – це Балкани. Саме тут постійно сотні років між собою співіснували представники і християнства, і ісламу, і іудаїзму. Вони мешкали настільки близько один від одного, що їм доводилося знаходити між собою спільну мову. Їм доводилося між собою домовлятися і вибудовувати певні відносини, і частіше за все, ці відносини були толерантними, з повагою до релігійних і духовних поглядів іншого.
Я думаю, що найбільш вдало ця зустріч відбулася саме в Україні. Ми ніколи не мали й не маємо проблем на релігійному ґрунті саме через релігійні погляди. У нас взагалі унікальна ситуація: в Україні християнство неоднорідне, є католицьке християнство, є православне, є протестантське, є навіть феномен греко-католицької, уніатської церкви. У нас великі громади юдеїв. І більше тисячі років налічує історія ісламу на теренах України. І весь цей час, більше тисячі років, ми разом намагалися зрозуміти один одного.
Читайте також: Розпочався місяць Рамадан: що це означає для мусульман – пояснює муфтій Саід Ісмагілов
Коли радянська історія каже, що постійно були воєнні конфлікти – це не є правдою. Були спільні походи проти третьої сторони, і були тривалі часи миру, взаємної торгівлі, взаємопроникнення культур і цивілізацій. Протягом тривалого часу, коли ми пристосовувалися один до одного, мусульмани до християн і навпаки, якось так історично сталося, що люди, нічого не декларуючи, не збираючи конференцій, знайшли спільну мову, знайшли ті точки дотику, де вони можуть спільно співіснувати. При цьому кожен зберігає свою релігію і свою ідентичність, але з повагою ставиться до релігійного вибору іншої людини і не бачить у цьому якоїсь проблеми, не ініціює через це конфлікт.
Починаючи з XIV століття українські князі, польсько-литовські князі почали запрошувати мусульман на військову службу. І мусульмани переїжджали до князів. Не просто воїни – з родинами, з дітьми, з худобою, і ці переїзди були масовими. Через ці переїзди створилися великі спільноти мусульман, що мали свої мечеті, свої релігійні права і існували у співпраці.
Якщо ми, наприклад, скажемо про феномен мусульман Західної України, то вони писали свої твори, свої листи арабськими літерами, проте українською мовою. Тому що через певний час вони втратили свою кримськотатарську мову, перейшли на українську мову. Проте вони не втратили мову Корану, вони вміли читати Коран арабською мовою, і використовували у якості літер саме арабські літери. Тобто таке глибоке взаємопроникнення культур ми спостерігаємо саме на теренах України.
На території сучасної України у ХХ сторіччі відбулося багато змін, зокрема, у зв’язку з окупацією більшовицькою Росією, з періодом Радянського Союзу. Релігійні свята підмінялися радянськими. Культурологи відзначали, що, наприклад, християнська хода перетворилася на радянські паради: замість хоругов та ікон носили портрети. Чи зазнала у цьому контексті певних змін ісламська традиція?
– Іслам – достатньо консервативна релігія. Якщо ми будемо говорити про канонічний порядок святкування, то звісно, майже не має інокультурних впливів.
Однак звісно що у світських країнах секулярність (відвернення від релігії – ред.) так чи інакше чіпляє мусульман. Деякі мусульмани так чи інакше починають приєднуватися до якихось світських свят, наприклад, до святкування Нового року: ставлять ялинки і все інше. Звісно, що іслам це не схвалює, тому що це є щось запозичене, це не є частиною мусульманської культури та ідентичності.
Але щоб відбувався якийсь потужний вплив на релігійну традицію… Знаєте, у ісламу є дуже потужний імунітет: ми частіше за все не сприймаємо якісь нововведення, які є не від ісламу.
Досить велика кількість українців визначає себе як православних, але, якщо відверто, усіх релігійних приписів, постів мало хто дотримується. Існує своєрідна "лайт-версія" православ’я: людина вважає себе православною, але рідко ходить до церкви, можливо, й взагалі не ходить на сповідь… Чи існує у світі подібне ставлення до ісламу, коли людина – мусульманин, але не дотримується усіх приписів ісламу?
– Звісно, що це трапляється. Більшою мірою, це зустрічається у країнах пострадянського простору, а у колишньому Радянському Союзі було багато республік, де більшість населення були мусульманами. Дійсно, ця боротьба з релігією, знищення релігійної ідентичності потужно позначилася на віруючих, у тому числі і в Україні. Люди вважають себе номінально приналежними до ісламу, але фактично у своєму житті практикують дуже мало, або й взагалі нічого не практикують, хоча вважають себе мусульманами.
Така проблема є, наприклад, у Туреччині. Туреччина – дуже потужна велика мусульманська країна, проте реформи Ататюрка, коли він боровся з ісламом і насаджував світськість, призвели до того, що з’явилася велика кількість таких мусульман, що вважають себе мусульманами, але такими, світськими.
Основні лідери українських релігійних організацій і церков нещодавно зустрічалися з новообраним українським президентом, у тому числі і Ви. Наскільки залежить життя мусульманської спільноти в Україні від політичних рухів і політичного спрямування влади?
– Державні органи мають певні інструменти впливу на релігійні організації і цим користуються.
Знаєте, у нас задекларовано за Конституцією відокремлення церкви від держави. А от держава від церкви не відокремлена. І вона дійсно має можливості впливати на релігійні спільноти. Є певна державна політика стосовно релігійних організацій, через певні закони вона реалізується. І парламент, і президент можуть впливати на певні процеси, що відбуваються всередині релігійних спільнот. Тому я думаю, що за кожного президента змінювалися державно-церковні відносини.
Я вже більше 20 років є релігійним діячем і спостерігаю ці процеси ще з часів президентства Леоніда Кучми і по сьогоднішній час. За кожного президента у державно-церковних відносинах щось змінювалося. Ще жодного разу не було, щоб державна влада була повністю відокремлена і не втручалася в релігійні питання.
Для справедливості варто зауважити, що відбуваються й протилежні процеси, коли релігійні спільноти теж мають свою зацікавленість у державних органах. Були такі випадки, коли релігійні діячі ставали і депутатами різних рівнів, і лобіювали через політиків свої інтереси. Ні для кого не секрет, що у певних церков є свої представники і в парламенті, і в інших державних органах, які лобіюють саме інтереси цієї релігійної спільноти.
З одного боку, Україна задекларована як світська держава, а з іншого – цієї світськості ще ніколи не було. Не було такого, щоб державна влада стояла осторонь релігійних процесів.
А взагалі, це важливо, що новообраний президент зустрівся з представниками релігійних організацій?
– Мені було дуже цікаво, що новообраний президент, Володимир Зеленський, почав свої зустрічі, ще до інаугурації, з релігійними діячами. Спочатку він зустрівся з представниками православ’я, потім – з представниками ісламу, потім – з представниками іудаїзму, зустрічався з головою греко-католицької церкви. Тобто ще до інаугурації він уже зустрівся з найбільш помітними релігійними діячами.
Володимир Зеленський більше слухав, ніж казав, не давав нам жодних порад. Він бажав почути, що ми бажаємо йому сказати.
На фото: Предстоятель православної церкви України митрополит Епіфаній та муфтій Духовного управління мусульман України "Умма" Саід Ісмагілов. Фото Фейсбук
Про І Міжнародний театральний фестиваль Solo Plays Fest в ефірі програми "ART-Панорама" розповів менеджер ГОМіжнародний соціально-культурний проект "Джойфест" Віктор Кожевніков.
Ведуча:
Наталія Тищенко
Новий сучасний міжнародний театральний фестиваль Solo Plays Fest відбудеться у Києві з 11 до 18 травня. Унікальність фестивалю в тому, що він має дві вагомі складові: професійну та просвітницьку. Тож він буде цікавим і фахівцям, і звичайним глядачам.
Ідею фестивалю організатори почерпнули зі свого досвіду відвідування різних театральних фестивалів у Європі.
"Один з них – фестиваль монодрам ALBAMONO в Албанії, саме його формат ми використали для нашого фестивалю Solo Plays Fest. Соло – це означає, що актор на сцені виступає один, як соліст, – розповів Віктор Кожевніков. – На наших фестивалях немає змагальності, справжній сенс проведення фестивалю – в обміні досвідом між різними театрами, різними акторами та режисерами".
Загалом програма фестивалю Solo Plays Fest налічує 17 вистав від режисерів і акторів з Києва, Одеси, Львова, Чернігова, США, Італії, Ізраїлю та Польщі, які гратимуть українською, польською, англійською, італійською, російською мовами та неаполітанським діалектом.
"Це постановка "Контрабас" за відомою книгою Патріка Зюскінда, це "Ахіллес" за давньогрецькими міфами про троянську війну, Булгаков англійською мовою… Буде багато різних форматів, різних вистав на будь-який смак", – анонсував організатор фестивалю.
На фестивалі Solo Plays Fest також відбудуться дві виставки: виставку фотохудожниці Марини Куценко "Життя. Мить. Гра" та виставка ляльок київської майстрині Інесси Кужом, яка виготовляє ляльки для театрів.
Основна локація І Міжнародного театрального фестивалю Solo Plays Fest – Київська фортеця. Частина заходів відбуватиметься також в Арт-центрі імені Козловського. Фестиваль триватиме з 11 по 18 травня.
Раніше стало відомо, що учасниця гурту Dakh Daughters виступить з дитячим фольклорним колективом у виставі до Дня матері.
На фото фрагмент афіші одного з учасників фестивалю – моноТеатру Володимира Лівшица
.jpg)
Після смерті славетного дизайнера Карла Лагерфельда , французький модний дім Шанель випустив свою першу колекцію. Що потрібно знати про Віржіні Віар – праву руку Карла Лагерфельда та продовжувачку його справи, в ефірі "Модного сезону" розповіла ведуча програми Марія Сизон.
Ведуча:
Марія Сизон
Віржіні завжди була темною конячкою і не любила привертати до себе увагу. Однак з минулого року вона почала виходити разом з Лагерфельдом у фіналі показів, і саме тоді про неї заговорили, як про спадкоємицю маестро. У січні 2019 року, у фіналі шоу Chanel Couture весна-літо 2019, вона вийшла сама. Піар-служба тоді повідомила, що Лагерфельд втомився під час підготовки і погано почувається.
Насправді ж Віар зовсім не нова людина. Вона працює в Шанель з 1987 року і всі ці роки була таким собі сірим кардиналом. Вона відповідала за втілення в життя ідей Лагерфельда, працювала з креативною командою і контролювала безліч процесів – від закупівлі тканин до перевірки якості. Карл не раз повторював, що саме вона вдихає життя в його ідеї, адаптує їх під потреби сучасних жінок і не дає йому втрачати зв'язок з реальністю.
Віржіні Віар продовжує традиції Шанель і влаштовує наймасштабніші шоу. Нову круїзну колекцію модний Будинок продемонстрував у рідному Парижі, а не менш рідний для нього Гран-Пале цього разу перетворився в залізничну станцію в південному Сен-Тропе. Колекція сподобається любителям мандрівок та пригод, а ще поціновувачам практичності та елегантності.
Віржіні багато працювала з трикотажем і денімом – базою будь-якого сучасного гардеробу, але і не забула про візитні картки Шанель: брошки, твідові жакети та класичні сумки-конверти. Нова круізна колекція 2020 вдалася. Сумно, що вже без Лагерфельда, але радісно, що вбрання мають все такий же шедевральний вигляд. Браво, Віржіні, браво, Карл!
Військовий Володимир Шевченко воював у 95-ій бригаді, після повернення працював у Pizza Veterano, а згодом став одним з перших ветеранів, хто відкрив власну кав’ярню Veterano Coffee. Про повернення до мирного життя, ветеранські бізнеси та історію своїх кав’ярень, Володимир Шевченко розповів в ефірі "РанокПРО".
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Ярина Скуратівська: – Чи легко було після війни, після вашого бойового досвіду розпочинати свій мирний бізнес?
– Чесно кажучи, у мене якось не стояло питання, чи починати щось, чи не починати. Для мене це було природно, що я повернуся і знову започаткую якийсь бізнес. Це у мене вже четвертий бізнес.
До війни у мене було три власних справи, але у зв’язку з початком бойових дій і тим, що мене мобілізували, вони розвалилися самі, коли я був у армії. Я повернувся, відпочив кілька днів, відіспався, відмився…
ЯС: – Не було після повернення відчуття зовсім іншого життя?
– Було дуже сильне відчуття коли нас вперше вивели у ППД (пункт постійної дислокації – ред.) з Авдіївки у Слов’янськ. Ми, я і майже всі мої друзі, не могли звикнути до тиші. Тому я цей етап пройшов ще влітку 2015 року. Потім у мене була одна маленька відпусточка, я на три дні приїхав до Києва, потім я восени приїхав до Києва, уже, мабуть на тиждень, і вперше за півроку побачився з родиною. Коли я вже мобілізувався, цих усіх штук не було. Але я їх усіх пройшов раніше.
Євген Павлюковський: – Повернувшись з фронту, ти розпочав свою звичну справу – почав займатися бізнесом. Деякі військові ж, коли повертаються додому, розпочинають свій бізнес вперше, і Veteranoїм у цьому допомагає. Як це відбувається?
– (Коли повертаєшся з війни – ред.), не треба сидіти вдома, треба занурюватися у якесь суспільне життя, треба спілкуватися з друзями, побратимами, ветеранами, треба відвідувати якісь заходи – зараз ось Veteran Hub відкрився в "Олівці". Там цікаво, часто проходять якісь зустрічі, якісь лекції, якісь воркшопи. Щонайменше, потрібно зануритися в оце активне суспільне життя, навіть не для того, щоб почати щось, а просто дійти до того, що "потрібно щось робити".
Це необов’язково має бути бізнес. Можливо, людина прийде до того, що вона крутий програміст, але колись з якихось міркувань це полишила і хоче повернутися. Чому ні? Можливо, людина стане крутим дизайнером. У мене є щонайменше два крутих приклади, коли ветерани організували свій бізнес у будівництві, вони працюють, будують, і їх розклад розписаний на два роки вперед.
ЯС: – Продовжуючи попереднє запитання: після Першої світової війни покоління, що пройшло бойові дії, називали "втраченим поколінням". Те ж говорили і про молодь часів Другої світової – люди, які пройшли війну, не могли пристосуватися до повоєнного життя. На ваш погляд, чи можна називати "втраченим поколінням" тих, хто повертається з війни зараз?
– Та ні, звісно. Навпаки, ми тільки знаходимо своє покоління, яке буде рухати країну вперед. По-перше, ми воюємо на своїй території, ми воюємо за свою землю. Люди, які пішли туди (на фронт – ред.), на 80% пішли туди свідомо, навіть ті, які пройшли через мобілізацію. Тому що давайте говорити відверто, від цієї мобілізації не треба було якось "відкошувати": просто не бери цю повістку до рук – і все, ти нікуди не йдеш. Жодну людину не посадили за те, що вона "уклоніст", редиска і нехороша людина.
Люди, які пройшли цю війну, загартувалися. Вони отримали шалений досвід, який необхідно впроваджувати у мирне життя у бізнесі і взагалі скрізь.
ЯС: – Ветеранський бізнес – він відрізняється від звичайного?
– Звісно. Є велике відчуття "плеча" одне одного. Ти розумієш, що у будь-який момент ти можеш розраховувати на допомогу: чи фізичну, чи якусь пораду, чи просто зателефонувати о другій годині ночі – і слухавку візьмуть. Це дуже важливо.
ЄП: – Фінансову допомогу також?
– Так, є можливість. Наприклад, є компанія, з якою співпрацюю я і багато моїх друзів, це компанія "Каштан 2000", власник Сергій Позняк – теж ветеран. Він воював у Нацгвардії, пішов у перших рядах добровольцем.
Ця компанія допомагає відкривати ветеранські бізнеси, надаючи позики на дуже цікавих умовах. Але у мене декілька людей, ветеранів, зверталися і не отримували позики, і були дуже розчаровані. Ти починаєш з людиною спілкуватися, і розумієш, що у неї не було бізнес-плану, не було чіткого розуміння, нащо їй ці гроші і як вона буде їх повертати.
Людина, яка вам просто позичить гроші – це погано, насправді. Потрібно зрозуміти, куди ці гроші підуть, як вони будуть працювати, як вони будуть повертатись. Наприклад, я коли отримував свою першу позику у цій компанії, я витратив десь тиждень, при тому, що у мене все було налагоджено. Вони взяли мій бізнес, буквально розклали на молекули, загнали це в комп’ютер, сіли, разом подивилися, і я зрозумів деякі речі, які не розумів до цього. Мені це теж допомогло.
ЯС: – Тобто це не працює за принципом: "Я ветеран, пройшов війну, хочу отримати гроші"?..
– Ні, і так не має бути. Це хибний шлях, і в першу чергу для того, хто ці гроші отримає. Повинна бути шалена відповідальність за те, що ти робиш, за гроші, які ти береш, за людей, які на тебе працюють. Бізнес – це відповідальність, у першу, другу і третю чергу.
ЯС: – Чи важко було розпочати ваш бізнес, Veterano coffee? Це були великі гроші?
– Я почав з дуже маленькою сумою. Але, по-перше, я вважаю, що мені дуже пощастило, а по-друге, у мене було багато чого зі старих бізнесів, я вмію працювати руками і 99% усього я перші два роки робив сам. Проводку, сантехніку, ремонти, з деревом працював. Тільки те, що було пов’язано з залізом, мені мої друзі варили й фарбували.
ЄП: – З якою сумою зараз в Україні можна розпочинати свій бізнес?
– Я би починав не з сумою, а зі знаннями. Почати можна з маленькою сумою, а вже скільки буде заробляти цей бізнес – це вже інше питання. Чим більше ви вкладаєте в бізнес, тим більше він заробляє. Але якщо бездумно вкласти велику суму грошей, вона не повернеться.
На мій погляд, якщо стартувати зараз, то це сума 250-300 тисяч гривень. З меншою сумою розпочинати можна, але, наприклад, я вже так не буду робити. Але я до цього йшов 3 роки, і раніше я ще йшов до цього 16 років, з попередніми бізнесами.
ЯС: – Говорять, що для того, аби бізнес став успішним, треба пройти декілька падінь і помилок.
– В Америці є взагалі така цікава практика, коли наймають на роботу топ-менеджерів у великі компанії, обов’язковим пунктом резюме є те, що цей менеджер вже збанкротував хоча б одну компанію.
ЄП: – Тобто це запорука, що він зробить усе, щоб такого більше не станеться?
– Ну звісно. Він отримав шалений досвід.
У бізнесі не буває поганого досвіду. Є просто дорогий досвід, а є досвід, який тобі заробляє гроші.
ЯС: – Повернемося до ветеранського бізнесу. Чи присутня у ньому соціальна складова?
– Ми надаємо знижки тим же ветеранам. Це діє по всій мережі, але розмір знижки самостійно визначає кожен власник. У мене для ветеранів АТО знижка 50%.
Ми підтримуємо "тонку синю лінію" – це патрульна поліція, для них 30% знижки. У мене багато друзів працюють у патрульній поліції, я знаю, як зсередини виглядає ця робота.
Ми допомагаємо дітям загиблих, від чистого прибутку йде відсоток. Поки що я не сильно це афішую, тому що хочеться зробити, щоб це було максимально прозоро. Кінцева мета – дійти до якогось фонду, щоб можна було перевірити кожну копійчину, яка туди надходитиме.
ЄП: – А що за історія з "підвішеною кавою"?
– Це ідея не нова, вона прийшла з заходу. Це популярно в Америці та Європі, де у супермаркеті можна просто залишити на касі зайвих 25 доларів на те, щоб якась людина, в якої немає можливості, змогла б оплатити цими грошима свій чек.
ЯС: – Скільки ви зібрали "підвішених кав", коли їхали на Схід?
– Чесно кажучи, я більше доклав своїх коштів.
Це був фан, і це була моя мрія. Я не просто так почав займатися кавою. Я все життя любив каву, і коли ми були в АТО, мені більш за все бракувало саме якісної натуральної кави. Розчинну каву я не пив взагалі, тому що розумів, що окрім того, щоб збігати "до вітру", вона нічого не дає.
Нас коли вивели на ППД, перше що я побіг шукати – не пиво чи ще щось, а каву. У Слов’янську з цим, звісно, були проблеми, але я знайшов.
Рік тому ми їздили на передову з "підвішеною кавою" разом з капеланом 30-ої бригади. Завантажили в машину кавоварку, кавомолку. Ми приїжджали на ВОП (взводно-опорний пункт – ред.), розкладали все, організовували бар – і вперед: чай, кава, капучино.
Слухай більше в ефірі Радіо Промінь!
Про долі українців, які пережили тортури і знущання в концентраційних таборах, але при цьому змогли вижити, а також про тих, хто звідти не повернувся говорили в ефірі програми "Активізація" зі співавтором виставки "Тріумф людини" керівником академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимиром Бірчаком та науковим співробітником цього Центру, редактором сайту "Історична правда" Ігорем Бігуном.
Ведуча:
Людмила Тягнирядно
8 травня УІНП разом з Центром досліджень визвольного руху, Національним музеєм-меморіалом жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", а також галузевим державним архівом СБУ презентували виставку про українців, які перемогли ГУЛАГ (Головне управління виправно-трудових таборів) під назвою "Тріумф людини".
Володимир Бірчак наголошує, що тема ГУЛАГу і зокрема мешканців України, які пройшли його, ще дуже слабо досліджена. І в цьому питанні слід говорити не лише про 30-60-ті роки, коли функціонувала система ГУЛАГУ, а і про весь комплекс утримання українців у виправних структурах комуністичного тоталітарного режим. Починаючи з 1919 року, коли з’являлися перші більшовицькі концтабори, і закінчуючи 1991 роком, коли впав Радянський союз і з ним впала ця табірна система.
Зараз в Україні відкрито весь архів документів тоталітарного комуністичного режиму, однак велика частина документів знаходиться в Росії і до них немає доступу, також є проблема в недостатності авторитетних дослідників, які могли б глибоко дослідити цю тему.
Ігор Бігун розповідає, що перші концтабори дійсно з’явилися ще до початку епохи сталінізму:
"Працюючи над темою українців у ГУЛАГу я багато чого дізнався про табори догулагівського періоду. Кінець 10-х — початок 20-х років дійсно існували такі установи, скоріше імпровізовані, які знаходилися в будівлях реквізованих монастирів, у садибах заможних людей, якихось складах. Ці споруди не були призначені для утримання великої кількості людей. По-суті в таких умовах, без якихось елементарних умов, потрібних для життя людей, більшовики утримували тих, кого вони вважали соїми ворогами, контрреволюціонерами і т.ін. Це така аналогія з першими концтаборами нацистського режиму — нацисти спершу ув’язнювали своїх ворогів де прийдеться, навіть у якихось великих пивних".
Після перших імпровізованих таборів, почали розбудовувати цілу систему концентраційних закладів утримання. Нацисти побудувати табір "Дахао" і потім за його подобою з’явилися інші. Більшовики на Соловецьких островах збудували табір особливого призначення СЛОН (Соловецкий лагерь особого назначения), який став взірцем для майбутніх таборів ГУЛАГу.
Про те, хто з відомих українців був у ГУЛАГу, розповідає Володимир Бірчак:
"На Соловках перебував мабуть один з перших політичних в’язнів України — останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський, який провів понад 30 років на Словках. І згодом там опиняється, вже в період великого терору, українська інтелігенція, українська богема. Скажімо, один з героїв нашої виставки — це Валеріан Підмогильний. Його звинувачували в тероризмі, але він досить міцно тримався, витримав 9 чи 10 допитів, він заперечував дурні звинувачення, нібито він разом з іншими письменниками планували низку терористичних актів на вище партійне керівництво Радянського Союзу. І тут в один момент трапляється перелом: у Підмогильного міняють і оперативника, і слідчого, які його вели, і в одному протоколі він зізнається, що справді він готував теракти з друзями. Тільки цей протокол, якщо вивчати, як документ — дуже цікавий. Тому що він підписаний рукою Підмогильного, почерк зовсім не схожий на його, таке враження, ніби він виводив його переламаною рукою, а біля цього підпису ми бачимо пляму крові Валеріана Підмогильного. Отак радянська система ламала людей, відправляла їх в табори, і власне потім знищувала: Підмогильний буде розстріляний разом з Євгеном Плужником, разом з Лесем Курбасом та багатьма іншими, в урочищі "Сандармох" (Карелія) в 1937 році".
Прослухайте програму повністю, щоб діхнатися більше важливих фактів з невідомої української історії за посиланням.
Виставку "Тріумф людини" можна споглядати у Києві на Хрещатику, 22 на стендах біля Головпоштамту.
Ілюстрація-колаж: Петро Калнишевський до і під час ув'язнення - Укрінформ
Про перспективи збереження векторів розвитку армії, мови та віри розповів в ефірі Українського радіо Володимир Федорин, автор YouTube-каналу KRYM – критичне мислення, директор Бендукідзе центру.
Ведуча:
Оксана Маловічко
Гасло “Армія. Мова. Віра”, з яким Петро Порошенко йшов на президентські вибори, має шанс отримати продовження чи принаймні зберегтися в новій політичній реальності, яка чекає на нас після інавгурації нового президента. Таку думку висловив Володимир Федорин.
Серйозних ухилянь від цієї генеральної лінії експерт не бачить. Погоджується, що ми можемо сподіватися на певну спадкоємність у питанні армії.
“Ми не дуже добре знаємо. в якому стані зараз знаходиться наша армія. Ми бачимо, що є багато справедливої критики щодо недостатності реформування, недостатності наближення до стандартів НАТО, ми знаємо, що наш оборонно-промисловий комплекс працює гірше, ніж міг би. Підсумки в сфері оборони та безпеки ми зможемо підвести через 3-4 місяці», — говорить Володимир.
Він пригадує, що багато військових і, наприклад, Сергій Кривонос (нинішній заступник голови РНБО), казали і кажуть, що українська армія в 2014 році могла дати відсіч Росії ще в Криму.
На його думку, є певний прошарок військових експертів та аналітиків, які можуть допомогти зростанню якості армії.
Щодо закону про мову, експерт вважає, що у тій версії, яка потрапила до парламенту, було багато небезпечних норм, які, втім, так чи інакше були опрацьовані.
“Філософія цього закону входить у протиріччя з тим результатом який Володимир Зеленський отримав на цих виборах. Цей закон — це є певна ідентифікація. Як бачимо з результатів виборів, Схід і Південь країни, який найменше підтримав Петра Порошенка, сприймає політику побудовану на цій тріаді (армія, мова, віра), як виключення їх з загальнонаціонального життя», — підсумував Володимир Федорин.
Він наголошує, що всі три складові державності, слідування яким задекларував президент Порошенко, будуть втілені, якщо буде загальний розвиток держави. Це стимулюватиме всі сфери, в тому числі й основоположні.
Більше слухайте на нашому сайті.
Фото: Радіо Свобода
Український інститут національної пам’яті запрошує усіх вшанувати сьогодні пам'ять загиблих героїв. Про молебен, який відбудеться у Михайлівському золотоверхому монастирі в ефірі "ДеньПРО"розповів Володимир В’ятрович.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
У храмі Іоанна Богослова в Михайлівському Золотоверхому монастирі сьогодні відбудеться панахида за українськими вояками, які загинули в боях за незалежність України в квітні.
"Це вже третій або четвертий такого роду захід. Його завдання – знову нагадати українцям про те, що війна триває і ми зазнаємо великих втрат, і нам важливо пам’ятати кожного, хто віддав своє життя за Україну. Таким чином ми стаємо сильнішими", – розповів Володимир В’ятрович.
У квітні на Сході України загинуло 15 українських воїнів. Панахида розпочнеться о 19:00 у Михайлівському золотоверхому монастирі.
Фото Фейсбук
Чому, займаючись бізнесом, не можна забувати про те, ким ти є, якими є роль соцмереж для просування бізнесу та майбутнє реклами в Facebook в ефірі програми "Соціум.com" розповіла бізнес-тренерка зі Львова Іванна Євсєєва.
Ведучі:
Ольга Бродська, Тетяна Кононенко
– Ви якось написали, що не хочете обирати, хочете отримувати усе й одразу. Це ваш секрет успіху: не зважаючи на усі обмеження й перестороги, йти до своєї мети?
– Мені завжди було складно обирати, тому що з дитинства нам насаджували думку, що ми мусимо обирати або одне, або інше, і не можна мати усе й одразу. Нам казали, що "усе" – це забагато, а забагато – це не здорово, це недобре. Я занадто довго терпіла, і зараз я хочу усе й одразу. Я знаю, що цей баланс можна тримати, я знаю, що можна отримувати усе, що ти хочеш, якщо собі це дозволити. Найчастіше, на жаль, ми просто не дозволяємо.
– А як же "що занадто"..?
– Я впевнена, що "занадто щасливих" людей не буває. Вони або щасливі, або нещасливі.
Я свій перший бізнес відкривала для того, щоб заробляти гроші для того, щоб подорожувати, бо в мене була така мрія. І от, через 7 років я подивилася на свій бізнес, я побачила, що працюю 24/7 не розгинаючись і взагалі у відпустку не їздила. Тоді для мене прийшов час переосмислити, навіщо я цим всім займаюся.
Я свою трансформацію почала з одного простого питання (а насправді, дуже складного): що я хочу для себе? І коли я беру групу підприємців на певний курс, ми завжди починаємо з цього питання: чого ти хочеш для себе? Тому що бізнес – це тільки інструмент. А ти обираєш життя, яким ти хочеш жити.
Тому два з половиною роки назад, коли всі на Новий рік писали списки цілей, я собі вписала у цей список 12 відпусток на рік. У мене за все життя не було стільки відпусток. Того року я поїхала у 12 відпусток, а так як я трудоголік, я ж мала план перевиконати, у мене було 13 відпусток.
Раз на місяць я просто сідала в літак, летіла кудись на тиждень, на 5 днів. Я собі це дозволила. І знаєте, бізнес не вмер. Він навчився якось виживати без мене і прекрасно з цим справлявся. Я його перебудувала так, щоб я могла собі це дозволити.
Вже третій рік поспіль я багато подорожую. Якщо брати квітень: я була у Вільнюсі, в Ризі, у Данії, в Швеції. Це не рахуючи те, що я була тричі в Одесі, двічі – у Франківську. І я все встигаю, не забуваючи про те, чого я насправді хочу у даний момент. Я захотіла – і посеред робочого тижня поїхала в Київ на три дні. Я собі це дозволила.
– Якщо говорити про роботу: який саме бізнес ви ведете?
– Я 4 роки була співвласником ІТ-компанії разом зі своїм партнером, і буквально нещодавно я вийшла з цього бізнесу. Я збудувала відділ продажів, відділ маркетингу і відділ рекрутингу, тобто все, окрім технічного підрозділу. Ми займаємося програмним забезпеченням для бізнесу. Моя компанія, Auspex, три роки поспіль – перша в Україні за продажами свого продукту.
Для мене було важливо, щоб у нас було перше місце, потім ще рік, і ще рік, і це вже – стеля. Для мене йти далі – менш цікаво, хочеться йти вперед, розвиватися. Я бачу свою сильну сторону в тому, щоб передавати ці знання. Відповідно, півтора роки я керую своїм тренінговим центром, навчаю підприємців трьох основних напрямків, трьох основних китів, на яких тримається бізнес: маркетинг, продажі і персонал. Це ті три структурні підрозділи, ті три базові курси, які в нас є. Окрім цього, у нас в Auspex Academy, є курси з написання текстів, у нас є багато воркшопів… Ми проводимо навчання як офлайн, так і онлайн, щороку ми проводимо понад 100 подій, від бізнес-сніданків до великих семінарів на Арені-Львів.
Зараз ми запускаємо проект про жіночий бізнес і будемо проводити бізнес-сніданки по всіх великих містах України. Це буде для жінок, які працюють, і наші спікери мають донести основну думку: що жінка має залишатися жінкою, не зважаючи на увесь той бізнес.
– Якими соцмережами користуєтеся ви для бізнесу?
– У нас три основні соціальні мережі: Facebook, Instagram та YouTube. Ми маємо з вами розуміти, що якщо ще 5 років тому найбільшою пошуковою мережею у світі був Google, але цього року YouTube пережене його за кількістю пошукових запитів. Тому для підприємців стратегічно важливо качати YouTube, але це довго.
Разом з тим Facebook та Instagram дають результат уже сьогодні. Якщо у вас є якийсь бізнес і ви хочете його правильно просувати, продавати свої товари і послуги, ви маєте розуміти, хто ваша цільова аудиторія: молодша – Instagram, старша – Facebook.
Зараз відбувається зміна внутрішніх алгоритмів Facebook. Насправді десь раз на рік шириться така паніка, що Facebook змінює алгоритми, яка катастрофа. Нічого подібного. Facebook змінює алгоритми щомісяця. Тому якщо маркетолог або таргетолог десь не вчився кілька місяців, найімовірніше, що він вже майже нічого не знає. Facebook постійно випускає нові інструменти, і він це робить не просто так. Це платформа, яка монетизує своїх користувачів, заробляючи на цьому гроші.
Ми активно працюємо з Facebook четвертий рік. І якщо три роки тому заявка з Facebook коштувала нам 40 центів, за рік – долар, ще за рік – 2 долари, зараз – до 4 доларів, то ті оновлення, які зараз впроваджуються – я слідкую за ринком США, у них вже суттєво здорожчав трафік – можуть підвищити вартість такої заявки до 20-30 доларів. На нас це чекає вже за кілька років.
Разом з тим ми маємо розуміти, що кожен раз, коли ми даємо пряму рекламу і залучаємо потенційних клієнтів, ми переплачуємо, і разом з тим не зважаємо на роботу з нашою базою, де є гроші, і що є в рази дешевше. Є зовнішній маркетинг, є внутрішній маркетинг, і треба розуміти, що це різні речі. Звичайно, дешевше працювати з базою. Але ми все рівно хочемо притоку нових клієнтів, тому ми платимо Facebook, Instagram, YouTube і будемо платити дорожче.
Слухай більше в ефірі Радіо Промінь!