Про стрічку Джима Джармуша "Патерсон" в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Знаєте, що роблять кіношні селебритіс, поки ми тут з вами теревенимо? Взувають шпильки і поправляють смокінги, бо ось-ось почнеться 72-ий Каннський міжнародний кінофестиваль! А це – прем'єри від Педро Альмодовара, Кена Лоуча, братів Дарденн, Ксавьє Долана і ще довжелезного списку зірок режисури. І навіть два фільми, made in UA, цього року в конкурсах. Це стрічка кримськотатарського режисера Нарімана Алієва "Додому" і короткометражка ізраїльського режисера Декеля Беренсона "Анна", знята в Україні. А відкриватиме фестиваль культовий американський режисер Джим Джармуш зі своїм фільмом "Мертві не вмирають". Ех, де ми, а де Канни, - мабуть, зітхнете ви. Так, нового Джармуша в Україні ми ще не скоро побачимо. Зате є привід подивитись інший його фільм, якому три роки тому 15 хвилин аплодували в Каннах. Отож, "Патерсон", режисер Джим Джармуш, США, 2016.
Сюжет
Головного героя звати Патерсон, і він водить автобус номер 23 у містечку Патерсон. Щоранку він прокидається, як персонаж Білла Мюррея у фільмі "День Бабака". Той самий наручний годинник у тій самій кімнаті показує той самий час. Тільки у "Дні Бабака" герой божеволів від цієї одноманітності, а Патерсона вона надихає. Він обережно встає, щоб не розбудити кохану, їсть свій сухий сніданок, пішки йде у депо, сідає за кермо – і проживає звичайний день звичайного водія автобуса.
Понеділок, вівторок і решта днів, показані у фільмі, – такі схожі, що ви не помітите розбіжностей. А Патерсон помічає. Бо він не просто водій, він поет. Він весь час подумки складає вірші, які записує в секретний блокнот. Для чого? – спитаєте. Точно не для того, щоб прославитись. Патерсону просто подобається віршувати.
Чому треба дивитися?
Це фільм про любов до життя. Для мене – це привід номер один подивитись будь-яке кіно. І це не життя супермена, яке пролітає на космічних швидкостях – це життя водія автобуса в провінції. Тихе й однакове, яке так часто нагадує наше власне життя і вганяє в депресію своєю сірістю. Нас, але тільки не Патерсона. А він кайфує від цих ранкових пробуджень, від складання віршів на ходу, від балакучих пасажирів і від водоспаду, який бачив тисячу разів.
І фільм знятий так глибоко, повільно і красиво, що ти кайфуєш разом із ним. Звичайно, за ці дві години ти не станеш поетом. Але в понеділок зранку прокинешся і згадаєш Патерсона. І буде не так важко вставати, йти і в сотий раз виводити автобус на свій маршрут, – чи що там у тебе замість нього?
"Це не кіно, це – роман у віршах!" – написав хтось у коментарях до "Патерсона". І він має рацію. Ні сюжету, ні конфлікту, жодного негідника в кадрі – суцільна поезія. Трохи дивна, переважно без рими, дуже щира і про все на світі. Довершує цю артхаусну поему маленька дрібка гумору. Що ж, як муза нашому поету дісталась зі схильністю до експериментів. Словом, двох годин – як не було. Головне: спіймати настрій!
Фанати "Зоряних воєн", ви ж пам'ятаєте Адама Драйвера, який зіграв Кайло Рена в 7 епізоді?! Так от, він і є Патерсон. Романтик-тихоня, який водить собі свій автобус, крадькома пише вірші і цитує Вільяма-Карлоса-Вільямса. Мабуть, у таких метаморфозах актор і показує себе по-справжньому. І ще. Кажуть, такі, як Патерсон, у житті рідко трапляються. А я додам: у сучасному кіно – ще рідше. Бо в натовпі супергероїв Патерсон – точно один на мільйон.
