Результат пошуку: Життя в ефірі
Чи треба слідкувати за своєю вагою, в ефірі програми "Без стереотипів" розповів доктор медичних наук, онкохірург Андрій Лукашенко.
Ведуча:
Ірина Коваль
Кажуть: "Треба полюбити себе таким, який ти є. І саме це буде корисно для здоров’я". Але чи так це насправді?
Не знаю, чи помітили ви, але у різних куточках світу розпочалися кампанії під гаслом "Полюби себе! Ти прекрасна! Пишаюся своїм тілом". В рекламах, на обкладинках журналів, на подіумах з’являються жінки-моделі або акторки XXL. Вони хочуть, щоб жінок з пишними формами сприймали, і щоб люди зрозуміли, що це красиво.
І в цей же час у більшості розвинених країн світу 35% мешканців страждають від ожиріння, яке викликає безліч хвороб, найвищі показники смертності – від серцево-судинних хвороб, діабету та онкології.
Молода дівчина чи парубок, які страждають від надмірної ваги, так і не зможуть зрозуміти, що варто зайнятися спортом і змінити раціон харчування, бо повірять акторці чи моделі, яка говорить, що вона прекрасна.
"Нам дуже важко психологічно зрозуміти, що з віком треба менше їсти. Японці, наприклад, майже не їдять. І у них (в Японії – ред.) за офіційною статистикою є 50 тисяч людей, яким більше 100 років, – розповів лікар Андрій Лукашенко. – Тобто з віком нам треба менше їсти, а також треба звернути увагу на те, щоб наша їжа була більше звернута у бік рослинної. Вважається, що краще за добу з’їдати 5 різних фруктів і овочів, і це буде краще, ніж їсти м'ясо".
У 2015 році вчені університету Саймона Фрейзера в Канаді провели опитування, яке довело, що рекламні кампанії за участю моделей XXLмають негативний вплив на спосіб життя людей. Жінки відмовляються від фізичних вправ і обирають калорійну їжу.
Перевірити, чи не страждаєте ви від надмірної ваги і чи не загрожують вам хвороби, дуже просто, адже наявність жиру в інших частинах тіла не така страшна, як в талії. Потрібно знати лише одне число – розмір талії в сантиметрах. Якщо у жінки більше 80 см, а у чоловіка 100 см – негайно до дієтологів та ендокринологів, щоб з’ясувати причину надмірної ваги. А потім – правильне харчування і фізкультура.
Раніше онколог розповів, що надмірна вага – це один з факторів ризику, що може призвести до раку.
Фото pixabay.com
Про роботу над документальним фільмом "Ульяненко: без цензури", про постать письменника та коли чекати стрічку в прокаті в ефірі Радіо Культура в програмі "Культура.Live" говорили з режисерскою Юлією Шашковою.
Ведучі:
Катерина Толокольнікова та Денис Денисенко
Ви давно працюєте в документальному кіно, зокрема працювали над проектами про Майдан. Як розпочався цей проект?
— Цей проект з’явився завдяки Мирославу Слабошпицькому і Володимиру Тихому. Вони виступили продюсерами цього проекту, потім до них приєднався Ігор Савиченко. Але сама задумка була Мирослава Слабошпицьокого. Як і багато з нас, він дружив з Олесем. Стало зрозуміло, що в нас не вистачає фільмів про сучасників. Сучасники – це провідні культурні діячі, тобто коли вони знали письменника особисто і вони розповідають про нього. В нашому фільмі про Ульяненка розповідають від Загребельного (це архівні кадри) і до Жадана. Дуже багато письменників його знали особисто: Андрій Курков, Михайло Бриних. Розповідають його жінки, які його знали. Майже вся літературна тусовка сучасна знала Олеся. І з цих свідчень ми зробили таку картинку. В цьому році Олесю виповнилося б 55 років. "Ульяненко: без цензури" – фільм-пам'ять від друзів.
Ви теж були з ним знайомі, цікаво дізнатися більше про вашу історію знайомства. Власне, хто для вас Олесь Ульяненко?
— Для мене він був одним з найкращих друзів мого чоловіка, Володимира Тихого. Ми познайомилася з ним на весіллі у Мирослава Слабошпицького. Ці кадри, до речі, увійшли в наш фільм, як ми танцюємо з ним. Тобто ми зібрали для фільму дуже багато хронік, навіть своїх домашніх.
У зв’язку з фільмом, у зв’язку з 55-річчям. Хто для вас Олесь Ульяненко як письменник?
— Я думаю, що я сказала про це в фільмі. Звичайно, я вважаю, що це абсолютна унікальна, геніальна постать. Він сам про себе сказав, що він пробив цю діру. Він дійсно пробив діру, як то кажуть, в культурному сенсі. Тобто він відкрив нові ніші. В нас культурі існовало таке ніби табу на реальність... насправді художня рефлексія на цю правду – це те, чого тоді не було. Олесь, він йшов проти всіх, він йшов проти течії все своє життя. Він – єдиний заборонений письменник-порнограф за часи незалежної України. Його заборонили за порнографію. Він подав в суд на комісію з моралі. І він підняв таку бучу, що всі об’єдналися, всі культурні діячі, і таки ліквідували цю комісію. Це він спровокував.
Юлія Шашкова, фото - facebook.com
Насправді про нього існує дуже багато міфів. Це фільм-дослідження. Ми навіть, щоб деякі міфи розвіяти, поїхали в Америку до його рідної сестри і племінника, яка знала його все життя. Звичайно, вона нам багато що підтвердила і розказала. Показала і надала нам унікальні документи. Ми плануємо зробити виставку в Музеї літератури на основі цих документів. Ми покажемо його рукописи, унікальні фотографії, різні цікавинки, навіть Шевченківську премію.
Зараз дуже мало стрічок про персоналії, при чому як і художніх, так і документальних. Чому так? Чи варто це змінювати?
— Так, я вважаю, що це варто змінювати. Дуже варто виправляти. Наприклад, коли ми починали знімати кіно про Ульяненко, ще була жива його мама. В процесі вже мами не стало. Ми ще планували зняти дружину Еллу Михайлівну Загребельну, дружину Загребельного, яка могла би нам теж дуже багато цікавого розказати про Олеся, про дружбу його з видатним письменником. Але так сталося, що вона не могла по стану здоров'я...
Тобто люди відходять щодня і ти не знаєш, чи може тобі завтра хтось розказати про цього художника, хто його знав. Це пам'ять, її треба зберігати, як і ці архіви. До речі, все, що ми зібрали, всі фотографії, ми все це віддали в фонд Пшеничного, щоб потім це могли використовувати інші кінематографісти.
Дуже цікава біографія у Олеся Ульяненка, багато в чому таємнича. Стільки фактів, стільки загадок. Ви намагалися розповісти про все життя письменника?
— Ми охопили все його життя. Насправді я не можу сказати, що це було хронологічно. Ми зробили так, що одним із свідків свого життя виступає сам Олесь. Він теж розповідає, як і всі інші, про себе сам. Тобто ми знайшли дуже багато інтерв’ю. До речі, Олесь Ульяненко – наймолодший лауреат Шевченківської премії. І помер він при загадкових обставинах.
До речі, смерть, це теж було певне розслідування з вашого боку?
— Насправді ми розслідували все, але я не можу сказати, що все це увійшло у фільм. Бо, наприклад, одна смерть Олеся, це вже повнометражне кіно. Головне, що він був і залишається письменником, неймовірно талановитим письменником. Коли ми знімали на Книжковому арсеналі, там була його книжка "Перли і свині". Вона увійшла в п’ятірку найпопулярніших, книжок Книжкового арсеналу. Тобто він досить популярний. Зараз Марися Нікітюк буде екранізувати "Серафима". Це буде щось неймовірне.
Прокат розпочинається наступного року, в 2020 році. Чому?
— Спочатку, це як завжди буває з такими фільмами, ми хочемо фестивального життя.
Тобто передуватиме якась фестивальна програма, закритий показ?
— Так. Спочатку ми трохи пофестивалимо, а потім вийдемо в прокат.
Яку книжку Олеся Ульяненка Ви порадили б прочитати нашим слухачам, тим, хто ще незнайомий з творчістю письменника. З чого почати?
— Або "Там, де південь", або "Сталінку".
Прослухати ефір повністю
Олесь Ульяненко, фото - life.pravda.com.ua
Про серіал "Божевільні" в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Фільми, які цього тижня вийшли в прокат – драматичний трилер "Код: червоний" і мелодрама "Після" – залишилися в тіні головної події цих вихідних – виборів. Під враженням я навіть подумала, чи не подивитися мені щось про вибори. Але випадковий пост у Фейсбуці розвернув мої думки на 180 градусів.
"За спойлер – забаню!" – грізно написав один з моїх френдів. На секунду я зависла. Аж потім до мене дійшло – це ж вийшов 8 сезон "Гри престолів", і всі фани аж трусяться в очікуванні наступної серії.
І тут я відчула, що якась частина життя пройшла повз мене, бо я не фанатка "Гри престолів" і взагалі серіалів. Успішні й цікаві були, а от улюблених – не пригадую. І першим на думку спав серіал "Божевільні" Метью Вейнера, який вийшов у США у 2007 році і тривав 7 сезонів.
Сюжет
У назві серіалу захована гра слів: "Mad Men" – "Божевільні", і "Mad Men" – люди з Медісон-авеню, престижної вулиці Мангеттена. Саме тут розташована рекламна агенція "Стерлінг Купер", за лаштунками якої ви й проведете 93 серії. Її мозок – Дон Дрейпер, харизматичний красень і геній рекламних маніпуляцій. У нього є абсолютно все: гроші, кар’єра, вплив, дружина, діти, дім, безліч коханок і заздрісників. Усе надто очевидно, щоб бути правдою, – скаже знавець серіальних сюжетів, і не помилиться.
Якоїсь миті Дон починає розуміти, що його яскраве життя – це просто ілюзія, одна з тих, які створюють в агенції "Стерлінг Купер".
Звичайно, до кожного героя веде своя історія. Наївна секретарка Пеггі хоче вижити серед хижаків Мангеттена. Молодий кар’єрист Піт Кембелл – будь-що видертися вгору по службовій драбині. Дружина Дона Бетті починає підозрювати зраду.
"Божевільні" – це яскрава енциклопедія офісних інтриг, брехні, цинізму й лицемірства. У цьому серіалі ви не зустрінете жодного персонажа, який викликатиме симпатію, зате відчуєте настрій епохи. У фільмі відлунюють усі важливі події, які шокували американське суспільство у 60-их роках.
Чому треба дивитись?
Серіал справді атмосферний. Щиголюваті чоловіки, які роблять кар’єру на Мангеттені, і стилььні домогосподарки у своїх коктейльних сукнях – десь так я й уявляла 60-і: неромантичні, без солодкої глазурі.
У серіалі "Божевільні" 60-і не тільки в моді, а й у виразах облич, поведінці, моральних чи аморальних правилах, у темах для світських бесід з їхнім сексизмом і расистськими жартами. 60-і, від яких дуже тхне сигаретним димом.
І ще – це хороше кіно про сутність реклами. "Стерлінг Купер" – це кухня цинічного креативу, на яку цікаво подивитися зсередини: як ліплять легенди для Coca-Cola, Burger King і Heinekken. Це так мило – дивитися на рекламну індустрію, яка не знає інтернету і соцмереж.
.jpg)
.jpg)
Про "Повний тур Дом", стан української музики сьогодні та участь у Нацвідборі на Євробачення розповів в ефірі "ДеньПРО" Роман Бахарєв, вокаліст гурту BAHROMA.
Ведуча:
Марія Сизон
Наприкінці 2017 року BAHROMA презентували свій четвертий альбом під назвою "Дом". Тоді концерти відбулися у 5 великих містах. А вже цієї весни гурт вирушив у так званий "Повний тур Дом". Залишився тільки один, київський концерт.
– Так, 24 квітня гурт BAHROMA зіграє свій сольний концерт у рамках "Повного тур Дому" у столичному клубі Атлас. А потім у нас розпочнеться друга частина туру, ми поїдемо на західну Україну. Восени ми плануємо вирушити вже в європейський тур: Польща, Німеччина, Нідерланди і Швеція.
Думаю, вже можна говорити про твої відчуття від туру. Які емоції він викликає у тебе?
– Емоції переповнюють. Я думаю, тур вдався на славу, нас дуже тепло приймали у кожному місті, де ми були. Ми почали свій тур з Харкова, потім були Суми, Полтава, Дніпро, Вінниця, Одеса.
Насправді зараз в Україні з’явилась велика кількість артистів, які грають класну музику, і всі ці артисти почали їздити в тури. Тури у музикантів в основному відбуваються навесні та восени. І їздять вони, як правило, у ті ж міста, де є майданчики, де можна робити концерти.
І є проблема, що люди в регіонах часто не можуть собі дозволити сходити на концерти усіх своїх улюблених в гуртів. В місто може приїхати 10 колективів, але людям доводиться вибирати один, тому що зарплатня не дозволяє. І це сумно, тому що хотілося б, щоб українська культура росла й розвивалася.
Багато людей навіть не розуміють, навіщо ходити на концерти, вони не розуміють, у чому унікальна емоція від таких концертів, якщо можна просто відкрити YouTubeі подивитися концерт. Але я вас запевняю, що це абсолютно різні емоції, і ту емоцію за жодні гроші не купиш.
Я просто закликаю людей ходити на концерти будь-яких гуртів. По-перше, для того, щоб підтримувати українську музику, по-друге, щоб розвивати українську культуру, і по-третє, об просто отримати ту емоцію, яку можна отримати безпосередньо на живому концерті.
Концерт, який 24 числа відбудеться в Атласі – він чимось особливий?
– Для мене кожен концерт особливий. Я ніколи не знаю, чим він розпочнеться, чим закінчиться. Це пригода, до якої ми щоденно готуємося. Це буде унікальний концерт… Я взагалі не знаю, як можна говорити про концерт. Про музику не говорять. Її або слухають, або грають.
У 2018 році в одному з інтерв’ю ти сказав, що Євробачення тебе не цікавить, адже є значно цікавіші речі. І от, вже у 2019 році ти з’являєшся на сцені Нацвідбору. Що ще з гуртом ви "не плануєте"?
– Я можу змінювати свою точку зору хоч кожного дня. Або розчаровуватися у чомусь. І це впливає на прийняття мною якихось важливих рішень.
Наша перша спроба на Євробаченні була у 2011 році, ми дійшли до фіналу, але зазнали поразки, разом з Джамалою. Я пам’ятаю, як вона засмутилася, кинула букет квітів і пішла. Власне, після того я прийняв для себе рішення, що більше не братиму участь у цьому конкурсі.
Але у цьому році Руслан Квінта запропонував мені взяти участь, я погодився. Але погодився лише за умови, що у нас з’явиться пісня. Він сказав, що у мене ще є декілька місяців на написання пісні. Ми доробили одну з замальовок, які у нас були, і це була пісня "Назавжди-Навсегда". Ми надіслали її керівництву телеканалу, там сказали: "Може, ви напишете щось більш драйвове?" Ми написали ще одну пісню, англомовну, після прослуховування якої вони сказали: "Ні, давайте зупинимося усе-таки на першій, тому що вона найбільше підходить до нашого менталітету, дівчата будуть плакати".
Я, в принципі, у своєму житті не шкодую ні про що, окрім тих можливостей, які в мене були, а я ними не скористався. Участь у Євробаченні – це, безумовно, для мене і для усієї нашої команди колосальний досвід, який тепер з нами залишиться, нові знайомства і, так само, нові можливості.
Читайте також: "Час змінювати формати на неформати" – лідер гурту BAHROMA
Щодо пісні "Назавжди-Навсегда", з якою ви виступали на Нацвідборі, ти казав, що писав цю пісню фактично упродовж усього свого життя.
– Треба розуміти, що ця пісня зачіпає мою особисту історію, досить непросту, тому що я виріс у провінційному містечку в Донецькій області, і в 2014 році мої батьки були вимушені виїхати з цього міста, залишити країну взагалі. Пісня якраз про це.
І, власне, цього міста вже немає на карті України. Це все дуже сумно. Подивимося, як розвиватимуться події далі.
Чинний президент Петро Порошенко протягом останнього місяця своєї каденції буде максимально ухвалювати закони, які ускладнять життя новообраного президента України Володимира Зеленського, переконаний народний депутат України, член групи "Воля народу" Євген Рибчинський. Про це він заявив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку".
Ведучі:
Володимир Лукін, Юрій Табаченко
"Найкраще, що зробить Петро Порошенко за всі роки своєї каденції, це саме в місяць між 22 квітня та 3 червня. Він прийме всі невигідні йому закони для того, аби "насолити" майбутньому президенту і своєму конкуренту", — зазначив Євген Рибчинський.
Рибчинський зауважив, які закони може прийняти Петро Порошенко, які, ймовірно, ускладнять життя новообраного президента.
"Буде прийнятий закон про імпічмент президента, з депутатів зніметься недоторканість, принаймні у тому вигляді, у якому вона є, прийметься закон про тимчасові слідчі комісії, а це смерть будь-якому президентові, коли кожного разу буде заходити коаліція в зал і приймати нову ТСК, яка буде розглядати діяльність нового президента. Крім того, схвалять закон про мову. Тобто Порошенко ускладнить життя і країні, і своєму наступнику максимально, як тільки зможе", — сказав він.
Законодавча діяльність є прерогативою Верховної Ради. У нинішньому скликанні парламенту є фракція партії "Блок Петра Порошенка", до складу якої входять 135 депутатів. Це найбільша фракція у Верховній Раді.Нагадаємо, 21 квітня відбувся другий тур президентських виборів. За даними Національного екзит-полу, станом на 20:00 у другому турі президентських виборів за Володимира Зеленського проголосували 73% виборців, Петра Порошенка підтримали 25,5%.
Прослухати повну версію.
На фото — Євген Рибчинський, facebook.com
Підсумки президентських виборів в ефірі "РанокПРО" підводили політологи Олег Саакян, Антон Суслов та Станіслав Шулімов.
Ведучі:
Євген Павлюковський, Ярина Скуратівська
Ярина Скуратівська: – Почнемо з головного на сьогодні питання: чи є життя після виборів?
Станіслав Шулімов:– Так. За останні 5 років в Україні, мені здається, помітний розвиток громадянського суспільства. Тепер нам треба працювати більш серйозно, продукувати свою політику, доказову політику, допомагати владі приймати правильні рішення. Тому, як на мене, життя після виборів є, і воно буде, так сказати, робочим.
Антон Суслов: – Насправді є два світоглядних підходів до виборів. Одні кажуть, що це завжди небезпека, а інші кажуть, що це завжди можливість. Я вважаю, що все це треба сприймати, як можливість.
Це не означає, що треба опускати руки і припинити працювати. Як пише Фейсбук, лупаймо цю скалу і продовжуймо боротьбу.
Олег Саакян: – Я думаю, за кілька днів ми з вами вже зможемо навіть заходити у Фейсбук і не боятися, що ми з кимось посваримося, мине ця істерія. Якщо говорити серйозно, ці вибори є позитивним явищем. Будь-які вибори – це завжди загроза, і це завжди шанс.
Що ми побачили на цих виборах? Ми побачили досить високу явку. Це раз. Два – ми побачили тренд-мейкерство України, фактично світове
Читайте також: Три тенденції, які показали світові українські вибори – розповідає політолог
Найкраще і найгірше поки що залишається невідомим, тому що перед нами чорний ящик у вигляді кандидата Зеленського, який ми поки що не знаємо, чим буде наповнений. Але, зрештою, віртуальний кандидат бути може. А от віртуальний президент бути не може. Тому найближчий виклик для нього – це розвіртуалізація, і те, чим обернеться майбутній президент Зеленський, якого ми побачимо вже за місяць.
Євген Павлюковський: – Я хотів би повернутися до слів про те, що громадськість має контролювати владу. Наскільки наше громадське суспільство вже є розвиненим, щоб дійсно ефективно контролювати нову владу?
Станіслав Шулімов: – Мені здається, що майбутньому президентові варто прислухатися до громадянського суспільства, оскільки він багато чого наобіцяв, зокрема, посадити Свинарчуків і тому подібне, що не входить до повноважень президента. Він не може їх посадити, але він може безпосередньо цьому сприяти.
Читайте також: Чому Зеленському варто вести відкритий діалог з громадянським суспільством – політолог
ЯС: – І що на нас чекає далі, після виборів? Результати виборів же не означають, що з завтрашнього дня у нас новий президент?
Олег Саакян: – Дивіться, Петро Порошенко може діяти як президент максимум до 3 червня, тому що до цього моменту має відбутися інавгурація.
ЯС: – Тобто він підписує закони, видає укази…
Олег Саакян: – Він абсолютно діючий президент до моменту інавгурації пана Зеленського. Це точно буде декілька тижнів, можливо, навіть місяць. Відповідно, до цього моменту він має завершити певні справи, передати офіс. Це період, коли Зеленський може ще повчитися "на котятах", набратися досвіду…
Більше того, парламент залишається, уряд не розпускається. Відповідно, наступні 6 місяців ми будемо жити приблизно у тій самій конфігурації парламентсько-президентській, хоча і в досить напружених відносинах між Банковою та Верховною радою.
Я думаю, що зараз доволі невисокий шанс дочасних парламентських виборів (Володимир Зеленський, як кандидат, говорив що планує за можливості провести дочасні парламентські вибори, але це можливо тільки до 27 травня – ред.). Принаймні, Володимиру Зеленському я би не радив розпускати Верховну раду, бо тоді він позбудеться громовідводу на цей період, який міг би на себе концентрувати увесь негатив.
Кабмін працюватиме більше, оскільки Кабмін розпускається виключно з переобранням Верховної ради. Більше того, навіть президентські квоти – МЗС та Міноборони – все одно призначаються парламентом, просто за поданням президента. Відповідно, зараз все залишиться плюс-мінус так само, якщо не буде досягнуто консенсусу між парламентом і президентом.
У нас парламентсько-президентська республіка, де парламент є вищим органом влади, а президент є другорядним.
Читайте також: Парламент зараз буде "запобіжником" від будь-яких різких дій Зеленського – політолог
ЯС: – Як відбуватиметься передача влади до нового президента?
Олег Саакян: – Передача влади відбувається через інавгурацію, після чого президент вступає у свої повноваження. Зазвичай, після цього відбувається майже повно оновлення Адміністрації Президента. Цікаво що за нашим законодавством це вотчина Президента, він може робити з нею що завгодно, навіть назву змінювати, як це Ющенко робив.
ЯС: – Зеленський говорив, що навіть хоче змінити локацію…
Олег Саакян: – До речі, це дуже не нова ідея. Про це говорила ціла низка політтехнологів, і цілій низці кандидатів це радили зробити ще раніше, тому що Адміністрація Президента – це, перш за все, таке дуже радянське місце по своїй суті. І хто б не потрапляв у це місце – як у тому радянському анекдоті, "що б не робили, виходить Калашніков" – от що в ній (в Адміністрації Президента – ред.) не роби, все одно виходить "совок". Тому як піарний хід – це дуже гарний хід.
Інша справа, що мені сьогодні слабо уявляється місце, куди вони б могли переїхати. Тому що якщо вони перейдуть у якийсь бізнес-центр зі скляними вікнами – вони у нас здебільшого належать крупним бізнесменам і олігархам, відповідно, одразу почнуть говорити про якісь зв’язки. Якщо вони зараз почнуть будувати щось нове – скажуть, вибачте, під час війни у нас не стоїть питання побудувати нову Адміністрацію президента, це видатки, які не мають сенсу.
Антон Суслов: – Сам Зеленський казав, що як один з варіантів розглядає якийсь коворкінг. Мені просто цікаво уявити масштаби цього коворкінгу, і як вони будуть зберігати в ньому державні таємниці.
ЄП: – Учора після оголошення екзит-полів Володимир Зеленський анонсував, що збирається скоротити Адміністрацію Президента. Наскільки це доречно і на що це вплине?
Олег Саакян: – Він може робити з Адміністрацією Президента абсолютно все, що йому заманеться. Закон український йому дозволяє це робити.
Скорочення є доцільний, але потрібно це робити не просто математично чи геометрично. Потрібно розуміти, для чого які функції потрібні і що для цього необхідно. Бо бездумне лібертаріанство, звісно, звучить круто, але воно може бути в мінус ефективності роботи, оскільки на сьогодні у нас стоять дуже амбітні завдання перед українською державою. Відповідно, зараз панові Зеленському потрібно сконцентруватися не на скороченні штату, а на виробленні візії.
Як мінімум, стоїть три гострих питання.
По-перше, це війна – відповідно, потрібно почати з вироблення візії перемоги, чим для України в цих умовах є наша перемога. Це український прапор над Кремлем, чи це доходження до кордону? Ми маємо чітко усвідомити, що таке перемога та що таке мир на українських умовах.
По-друге, це питання справедливості, яке зависло в повітрі. Те, що ми спостерігаємо, починаючи від міграції і завершуючи парамілітарними групами – це якраз відповідь на те, що люди у власній державі не можуть знайти справедливості і довіритися судам. Відповідно, це судова гілка – її реформування, у якого можуть бути різні варіанти. Але має бути принаймні візія.
По-третє, це питання самореалізації громадян у власній країні. Це якраз той запит гідності. Тому що ненормальна ситуація, коли громадянин України, починаючи від пологового будинку і завершуючи цвинтарем весь час вимушений боротися з власною державою за свої ж права. Якщо буде візія того, як людина може відбутися у власній державі і отримати поле для самореалізації, тоді ці речі дадуть серйозний кредит довіри до Зеленського і можливість реалізувати свою політику. А якщо цього не буде, і будуть тільки розмови про урізання штату у бюджетному секторі, він отримає лише протест.
Слухайте більше в ефірі Радіо Промінь!
В ефірі "РанокПРО" політолог Станіслав Шулімов розповів, чому новообраному президенту варто вести діалог з громадянським суспільством.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Станіслав Шулімов пояснив, що усупереч "холіварам" в інтернеті, життя після виборів продовжується, і не в останню чергу завдяки громадянському суспільству, якому зараз доведеться посилено працювати
"За останні 5 років в Україні, мені здається, помітний розвиток громадянського суспільства. Тепер нам треба працювати більш серйозно, продукувати свою політику, доказову політику, допомагати владі приймати правильні рішення. Тому, як на мене, життя після виборів є, і воно буде, так сказати, робочим", – пояснив Станіслав Шулімов.
Він додав, що майбутньому президентові варто прислухатися до громадянського суспільства, яке вже достатньо сильне і показало, що здатне розробляти дієву політику.
"Мені здається, що майбутньому президентові варто прислухатися до громадянського суспільства, оскільки він багато чого наобіцяв, зокрема, посадити Свинарчуків і тому подібне, що не входить до повноважень президента. Він не може їх посадити, але він може безпосередньо цьому сприяти, – пояснив політолог. – Якщо говорити про Порошенка, минулого тижня у нього була зустріч з Реанімаційним пакетом реформ та Виборчою радою UA, і мені здається, Зеленському варто продовжити цю тенденцію щодо відкритого діалогу з громадянським суспільством. Оскільки за 5 років вже помітно, що громадянське суспільство здатне розробляти політику, яка реально діє".
Нагадаємо, учора відбувся другий тур президентських виборів. Станом на 14:05 опрацьовано 98,93% протоколів по Україні. 73,21% голосів виборці віддали за Володимира Зеленського, 24,47% – за чинного президента Петра Порошенка. У виборах взяли участь понад 18 млн виборців.
На фото політологи Станіслав Шулімов та Антон Суслов
Чи варто дивитися біографічну драму "Приватна війна" про воєнну журналістку Мері Колвін, в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Наш кінопрокат до смішного прогнозований. Найбільшу касу – 17 млн гривень – за минулий вікенд зібрав "Шазам!" Чує моє серце, що й цього тижня під поп-корн добре пішла ще одна супергеройська стрічка "Хелбой". Але я пішла в кіно дивитися не на те, як міфічні герої рятують світ від міфічного зла, а на те, як реальні люди боряться з реальним злом. Звісно, у цій боротьбі все не так запрограмовано.
Отож, біографічна драма "Приватна війна", режисер Меттью Гейнеман, Великобританія – США, 2018 рік.
Сюжет
Фільм розповідає про життя американської військової журналістки Мері Колвін, яка висвітлювала події у різних гарячих точках. Класичний байопік? Ні, скоріше, щоденник – нарізка кадрів з найнебезпечніших відряджень, між якими – депресивні періоди мирного життя.
За точку відліку сценаристи беруть 2001 рік. Головна героїня вирушає на Шрі-Ланку. Через конфлікт між урядом та законами тамільських тигрів сотні людей опинилися в ізоляції, без їжі і ліків. Мері дуже ризикує, бо тут не діє жодний імунітет, що захищає журналістів у зоні конфлікту, але все одно їде – заради тих самих сотень, які голодують і помирають від хвороб. З цього відрядження мері повернеться з чорною пов’язкою замість ока, яку вже ніколи не скине.
Далі – тільки страшніше: Афганістан, Лівія і, нарешті, Сирія. Сюжет побудований таким чином, що кожна наступна поїдка на війну – це ще більший шок і ще більший розпач для людини, яка поклала життя на те, щоб усе це припинити.
Персоналії
Розамунд Пайк, яка зіграла Мері Колвін, на жаль, не отримала Золотого глобуса. Та їй таки вдалося зіграти жінку з двома обличчями: одне для війни, інше – для миру. На цьому контрасті побудований увесь її портрет. Там вона – сильна і безстрашна, а тут – слабка, самотня і з невиліковним посттравматичним розладом. Здається, що їй краще на війні, бо там є сенс, а тут – принаймні, у її житті – сенсу немає.
Акторка весь час шукає у своїй героїні щось людське й жіноче. Після кожної війни Мері дивиться на себе в дзеркало – такий суто жіночий спосіб саморефлексії. Водночас образ воєнної журналістки чимось нагадує підручник: 8 з 10 першокурсників описали б її приблизно так само. Жінка, в якої тут, у мирному світі, не склалося сімейне життя, гасає по гарячих точках у пошуках правди і миру. І що найгірше для режисури, вона весь час однакова – на початку фільму і в кінці. Тільки біль сильнішає з кожним репортажем і з кожною війною.
Чому треба дивитись?
Особистість Мері Колвін для людини, яка закінчила факультет журналістики, – це величина. Це репортерка, для якої не було чужих воєн і чужих загиблих. Цього вже достатньо, щоб знімати про неї кіно. Це фільм про роботу журналістів у гарячих точках – небезпечний і водночас романтичний бік професії. Мері не влаштовує робота в полі – вона вишуковує людські історії і проникає туди, куди інші не наважуються навіть думати.
Не скажу, що сюжет дуже динамічний, але деякі моменти можуть полоскотати нерви. Документальний стиль Меттью Гейнемана занурює глядача в реальність війни, точніше – різних воєн. Шрі-Ланка, Афганістан, завжди неспокійна Сирія, розкопки стихійних поховань, зізнання воєнних злочинців, вибухи, руїни, поранені і загиблі – вразливим краще не дивитись. Цей фільм змушує поглянути на війну зблизька, наскільки це взагалі можливо через об’єктив камери.
В Україні працюють близько 20 команд реагування на надзвичайні ситуації, повідомив заступник генерального директора Товариства Червоного Хреста України Максим Доценко. Він також розповів про те, чим займається ця гуманітарна організація в ефірі "ДеньПРО".
Ведуча:
Марія Сизон
"Зрозуміло, що з 2014 року наша діяльність кардинально змінилася у зв’язку зі збройним конфліктом на сході України. Наразі створені команди реагування на надзвичайні ситуації, яких по всій Україні близько 20", – розповів Максим Доценко.
Водночас в організації досить широкий спектр діяльності: вона займається соціальною підтримкою хворих дітей та дітей з багатодітних сімей, організує реабілітацію онкохворих, надає соціальну, медичну та матеріальну допомогу незахищеним верствам населення, а також допомагає відновити зв’язки з родичами, втрачені через війну.
"Підготовка та реагування на надзвичайні ситуації, психосоціальна підтримка, пропаганда здорового способу життя, побудова міцного і здорового Червоного Хреста – оце і є такі основні довгострокові завдання організації", – поділився представник організації.
Максим Доценко наголосив, що будь-хто охочий може доєднатися до організації, як волонтер, адже саме волонтери є рушійною силою Червоного Хреста.
Товариство Червоного Хреста в Україні було створено під час Першої світової війни, 18 квітня 1918 року. Тоді організація допомагала військовим, людям з інвалідністю, дітям-сиротам та іншим людям, які потребували допомоги. Зараз, 101 рік потому, організація знову опинилася в умовах, коли волонтерам доводиться працювати в умовах збройного конфлікту.
Військовий конфлікт на частині Донбасу розпочався у квітні 2014 року. Відтоді на території частини Луганської і Донецької областей проводитися антитерористична операція, а з травня 2018 року — операція Об'єднаних сил.
Фото - facebook.com/RedCrossUkraine
Лікарі стверджують, що хвороби щороку молодшають. Тими хворобами, які раніше були лише людям старшого віку, хворіють молодь і навіть діти. Чому так відбувається, в ефірі "ДеньПРО" пояснив головний лікар Київського міського центру здоров’я Отто Стойка.
Ведуча:
Марія Сизон
Отто Стойка підтвердив, що все більше людей отримують діагнози, які раніше вважалися "віковими хворобами", у досить молодому віці.
"Дуже неочікувано підступною є гіпертонічна хвороба. Вона спочатку нічим себе не виявляє, крім того, що людина іноді може відчувати якісь запаморочення, можливо, тошнота. А вік буває і достатньо молодим. Люди цього не помічають, поки не підуть до лікаря і не поміряють тиск", – пояснив експерт.
Також до переліку хвороб, що діагностують у молоді, вже увійшов цукровий діабет. Отто Стойка зазначив, що зараз навіть кажуть про епідемію цукрового діабету другого типу.
"Хвороба молодшає, тому що є багато людей, які мають зайву вагу, більше 30% з зайвою вагою або ожирінням. Люди їдять багато солодощів, жирного, і це призводить до того, що підвищується цукор. Люди теж часто на це не звертають увагу. Навіть буває таке, що й дітям ставлять цей діагноз", – пояснив лікар.
Також молодшають хвороби дихальних шляхів, ускладнення гострих респіраторних захворювань. Отто Стойка пов’язує це з курінням та з атмосферним забрудненням.
"У молодому віці ці хвороби можна профілактувати. Гіпертонічна хвороба теж на порожньому місці не виникає: їй передує підвищений рівень холестерину у людини, підвищений рівень цукру, зайва вага або ожиріння – так звані метаболічні синдроми. Це ж саме з цукровим діабетом. Ці дві хвороби у першу чергу залежать від способу життя. Якщо налагодити спосіб життя, можна надовго усунути або взагалі уникнути цих хвороб", – розповів Отто Стойка.
Він радить правильно харчуватися, не курити та не зловживати алкоголем. Окрім цього, необхідно вести достатню рухову активність, принаймні по півгодини активних занять 5 разів на тиждень.
Раніше онколог пояснив, чому з віком зростає ризик захворіти на рак.
Фото Pixabay.com
Чому з віком підвищується ймовірність онкологічних захворювань, в ефірі програми "Без стереотипів"розповів доктор медичних наук, онкохірург Андрій Лукашенко.
Ведуча:
Ірина Коваль
У наш час більшість хвороб можна попередити і цим врятувати людині життя. Водночас, важко знайти людину, яка ніколи б не чула про рак.
В Україні зараз більше мільйона онкохворих пацієнтів, а щороку реєструється понад 130 тисяч нових випадків захворювання. Але ситуація з раком в Україні могла б бути значно кращою, якби люди знали, що третину випадків можна було б попередити, а ще третину – виявити на ранній стадії, і цим врятувати життя.
Є стереотип, нібито онкологія – певною мірою спадкова, і якщо ваші рідні не хворіли на рак, то і вам хвилюватися нема про що. Лікарі заперечують: з віком у всіх людей, незалежно від здоров’я їх родичів, зростає ризик захворіти на рак.
"Людина може захворіти онкологічних захворюванням, бо це – проблема старіння, перш за все. З віком у наших клітинах накопичуються певні мутації, – пояснив онкохірург Андрій Лукашенко. – Особливо, якщо людина має контакт з певними хімічними речовинами або випромінюванням на виробництві, або якщо людина палить – це також фактор ризику".
Генетика відіграє лише роль лише у 10% усіх випадків захворювання на рак. Тому піклуватися про своє здоров’я потрібно не лише тим, у кого рідні хворіли на рак, а усім без винятку.
Раніше лікар розповів, як попередити рак.
Фото pixabay.com
На початку травня відбудеться великий спільний похід скаутських організацій "Козацькими шляхами". Найстарішою скаутською організацією України є ПЛАСТ, який налічує вже 107 років. Що це за організація та чим вона займається, в ефірі "ДеньПРО" розповів Роман Тимоцко, менеджер з комунікацій ПЛАСТу – найстарішої скаутської організації України.
Ведуча:
Марія Сизон
– Порівняно з іншими скаутськими організаціями, чим вирізняється ПЛАСТ?
– ПЛАСТ є найбільшою скаутською організацією і найбільшою молодіжною організацією України. У нас 8,5 тисяч активних членів, і є ще кілька тисяч вихованців ПЛАСТу та наших друзів. Близько 5-6 тисяч членів ПЛАСТу – це діти віком від 6 до 18 років, і ще майже 3 тисячі – це повнолітні старші пластуни, або пластуни-сеньйори, які є нашими волонтерами, що займаються вихованням дітей або адміністративною діяльністю та інструкторством.
– Коли ПЛАСТ тільки зароджувався, бути скаутом було дуже круто. А чи хоче сучасна молодь бути скаутами?
– Хоче, і ці 8 тисяч людей цим власне й займаються. Хотілося б, звісно, щоб ПЛАСТ розвивався динамічніше, тому ми зараз активно створюємо нові осередки на півдні України, де поки що найменше пластунів. Для цього ми робимо багато заходів, тренінгів, таборів, публічних подій. Вже за кілька тижнів ми проведемо в Києві Благодійну варту, метою якої буде зібрати додаткові ресурси для ще активнішого розвитку нашої організації на півдні України.
– А де скаутів найбільше?
– У центрі та на заході. Дуже активним останні роки є осередок у Харкові, який сьогодні є одним з найбільших в Україні.
– Ви користуєтеся сучасними технологіями? Чи обмежуєтесь тільки традиційними зустрічами?
– Велика частина діяльності відбувається у нас в онлайні. Деякі зустрічі ми проводимо через Skype, ми впроваджуємо різні інтерактивні методики у виховання.
Але те, що в нас незмінним є вже 107 років – це велика роль життя в ПЛАСТі. Адже ніщо не замінить мандрів у гори чи таборування, де діти на два тижні виходять з цивілізації. За цей час вони встигають показати себе справжніми, без цих цивілізаційних нашарувань, які видозмінюють нашу поведінку.
– Виникає логічне запитання: скільки це коштує?
– Є мінімальний членський внесок. Він у різних осередках ПЛАСТу – а їх у нас 137 – складає від 5 до 150 гривень на квартал. Це дуже по-різному. Кожна група встановлює якісь свої внески на збір на спорядження. А літні табори коштують в середньому від 1 тисячі до 2-3 тисяч гривень за 2 тижні. Це залежить від таборів, адже ми проводимо як спортивні чи мистецькі табори, так і авіаційні, кінні, морські, де спорядження потребує дещо більших витрат.
Передвиборчі баталії в соцмережах та в суспільстві в цілому дійшли до піку активності та агресії. Як з ними справитися та чого очікувати в майбутньому в ефірі Українського радіо розповів дипломований психолог Андрій Кузьменко.
Ведучі:
Христина Стець
Богдан Буткевич
Зараз така агресивна інформаційна істерія відбувається, і люди вже заведені настільки, що вже з пальця висмоктується цей привід, бо на це є запит. Ви як психолог, як би ці процеси назвали, яку б дали їм характеристику?
— Тут я бачу дві проблеми. Перша полягає в тому, що, на жаль, більшість українців, як показують соцмережі і все те, що відбувається в Україні, не має власного життя. Його не існує, є лише громадське і політичне життя, і люди настільки дистанційовані від самих себе, що бігають, рвуть "тельняжки" за певних кандидатів, або проти всіх, або просто для того, щоб на хвилі бути. Все це говорить про те, що свого власного життя і себе в цьому житті вони не бачать.
Чим це явище відрізняється від активної громадянської позиції?
— Друга проблема — нерозуміння межі. Наші люди не знають, де закінчуються вони і де починається інша людина. Коли ми говоримо про активну соціальну чи громадянську позицію, то можна відстоювати свої інтереси, а можна нав’язувати. Це різні речі. От коли ви відстоюєте, скажімо, демонструєте — то це ваша активна позиція, коли ви починаєте з піною біля рота розповідати людям, що вони ідіоти, ділити їх на різні види — це вже не відстоювання своєї позиції, це нав’язування своєї позиції. Це неповноцінно. На жаль, це люди, які не розуміють, де вони закінчуються. Зупиніться, це вже не ви. В моїй голові сиджу я, вас туди не запрошували. А у нас всі намагаються залізти в чужі голови.
Як зберегти психологічну рівновагу в умовах виборчої кампанії?
— Найпростіша порада: взяти пульт і вимкнути телевізор, вимкнути цей потік інформації. На жаль, наші люди мають відчуття, що вони повинні знати все. Знати все — неможливо, просто потрібно навчитися, але люди самі не можуть контролювати ситуацію. У нас люди не можуть видалити іншу людину з друзів у соціальній мережі, тому що вони бояться її образити.
Поки що ми не живемо в орвелівській реальності, де екрани телевізорів ми не можемо вимикати. Ми можемо вимкнути телевізор, відредагувати свою френд-зону в соцмережах, ми можемо зупиняти людей, які намагаються напхати нам в голову політичної інформації. Проблема лише в тому, що ми не можемо відмовити. Ми відмовляємо один одному в почуттях, але ми не можемо відмовити в потоках бруду, який ллється в наші вуха, очі та мізки.
Якщо немає можливості відключитися від інформпотоку, що робити, щоб адекватно усе сприймати і не реагувати, коли дуже багато людей навколо намагається не просто залізти тобі в голову, а вважає це своїм обов’язком?
— Потрібно ранжувати: якщо ви не можете відключитися від цього всього, то у нас є чудова можливість прослідкувати — де хто "хайпує" на цих новинах, а хто їх просто подає. Тобто інформація має бути максимально нейтральною. Отримуйте її з таких джерел, які максимально нейтрально її поставляють. Не потрібно оточувати себе величезною кількістю джерел, нам здається, що чим більше інформаційних джерел буде довкола нас, тим краще ми будемо розуміти ситуацію. Нічого подібного. Потрібно просто брати і регулювати ті інформаційні потоки, які ми відслідковуємо.
Якими будуть для нас і нашої психіки наслідки після того, як усе закінчиться 22 квітня після виборів?
— Одразу після виборів нічого не закінчиться, тому що люди продовжать по інерції йти за цим потоком. Псевдоінформаційні потоки — це як емоційний наркотик. І це ще довго буде тривати, приблизно місяць все буде "варитися" в мережі: наслідки виборів, можливі події, які могли відбутися чи не відбутися і так далі. А потім почнеться те, що розпочинається щоразу в Україні після виборів. Це оте дитяче безпосереднє розчарування в "божественному" кандидаті, на якого покладали надії. Особливо ті люди, які на хайпі, на емоціях, вони прагнуть швидких змін. Звичайно до них швидко і прийде розчарування, яке приведе до загострення депресивних станів, апатії суспільства. Воно стане максимально інертним, тобто ми будемо ходити, а навколо такі "амеби-протеї", які просто видихнулись вже.
А на особисте життя всі ці речі впливають? Якщо ми допустимо, які в цей потік вмикаються пізніше, після місяць цього мусолення, прийде момент апатії, і для багатьох буде важко відділити: де є твоє розчарування загалом життєве, а де є твоє розчарування якимись політичними процесами.
— Звичайно, по-перше, прийде розчарування, тому що ці люди замінюють своє життя політичним, тому вони перекладають своє розчарування і на особисте життя. У багатьох з’явиться жахливий комплекс вини, тому що, як-то кажуть, "вибори минуть, а ми всі залишимося". І тут проблема: як дивитися в очі тому, кому ти ще вчора видряпував очі. І тепер потрібно якось з цією людиною жити. Звідси й депресія, й комплекс вини. На жаль, ми не вміємо ні визнавати своїх помилок, ні знаходити примирення, ми, як правило, доводимо ситуацію до абсурду. Тобто, якщо, скажімо в сім’ї в когось сформувався комплекс вини, він доведе цю справу до розлучення.
Чи може це бути запорукою нашого внутрішного розвитку як суспільства? Через біль, через страждання, через якийсь пройдений досвід, який ми усвідомили, пропрацювали і пішли далі? Чи відбувається якийсь еволюційний ріст і розвиток?
— Ні, в абсолютної нерепрезентативної меншості це може з’явитися, тобто вони зрозуміють, а більшість, на жаль, знову пірне у свої невротичні стани, "дитячість" своєї життєвої позиції, і все повернеться на круги своя.
Як сприймати тих, хто має протилежну думку?
— Перш за все, знову скажу, — це межі. Це — не ви, це інша людина, і вона вам не належить. Не доводьте нікому самі нічого, тобто у мене є думка, правильна чи ні — життя покаже. Тобто не потрібно її нікому бігати нав’язувати, доводити, вступати в якісь перепалки. Відповідно, тоді й позиву вимагати такого ж від інших у вас не буде. Ви будете спокійно сприймати людей з інакшими поглядами. А для себе треба постановити, що ми не маємо права питати інших людей, за якого кандидата вони голосують. І коли у вас виникає таке питання, потрібно себе зупинити: а чи хочете ви це знати?
Слухайте інтерв’ю повністю за посиланням.
Фото - pixabay.com
День екологічних знань сьогодні відзначається у всьому світі. Що таке життя у стилі "нуль відходів", в ефірі "ДеньПРО" розповіла Олександра Патлач, громадська активістка, волонтерка громадської організації "Зелена генерація", яка живе у стилі "zero waste".
Ведуча:
Марія Сизон
Олександра Патлач розповіла, що, навіть живучи у великому місті, цілком можна зменшувати кількість відходів до мінімуму.
"На якомусь етапі це стає справді цікаво і весело. Насправді, ніщо не заважає знайти собі і торбинки, і багаторазову чашку для кави, і різні багаторазові альтернативи, які можуть замінити одноразові речі, які щодня потрапляють на звалище. Тому головне тут – знайти свою мотивацію і аргументи для себе", – пояснила Олександра Патлач.
Еко-активістка розповіла, що живе у стилі "нуль відходів" вже майже два роки.
"Найскладніше – почати, тому раджу почати з невеличкого кроку: нехай це буде чашка для тієї ж кави. Для тих, хто турбується, що така чашка може коштувати задорого – не турбуйтеся, багато кав’ярень по всій Україні лояльно ставляться до тих, хто турбується про довкілля і навіть роблять знижку для тих, хто приходить зі своєю чашкою. На мапі Ecofriendlycafé в Інтернеті ви можете подивитися, де такі кав’ярні розташовані. І так чашка дуже швидко окупиться", – поділилась активістка.
Також Олександра Патлач радить придбати спеціальну багаторазову еко-торбинку для походів у магазин, щоб не користуватися поліетиленовими пакетами.
"Я думаю, що будь-хто, хто вперше піде з торбинкою в магазин, заходитиме туди з відчуттям білої ворони, а виходити з відчуттям, що він крутий, – ділиться активістка. – Головне не боятися, пам’ятати, що закон не забороняє вам купувати продукти в свою тару – в торбинки, в багаторазові контейнери".
Вдома активістка компостує органічні рештки у спеціальному компостері, який, як розповіла вона, можна без проблем придбати в інтернеті. Це робиться для того, щоб на звалищах було якомога менше органічного сміття від, наприклад, приготування борщу чи інших страв.
"Коли органіка в природі, вона природним чином компостується в природі і перетворюється на добриво. А коли перестелена пластиком органіка потрапляє на звалище там, без доступу кисню, починають відбуватися негативні процеси із виділенням метану. А метан у свою чергу є однією з причин пожеж на звалищах, глобального потепління, – пояснила Олександра Патлач. – Тому Європа до 2023 року відповідно до Директиви про поводження з відходами переходить на компостування. Це не дивацтво і не хобі, це нормальний стиль життя сучасного європейця".
Нагадаємо, львівські супермаркети запропонували покупцям купувати еко-торбинки та паперові пакети за зниженими цінами, щоби знизити використання пластику та поліетилену.
Фото pexels.com
Про новий тренд – сумки з вторинної сировини – в ефірі програми "Модний сезон" розповіла її ведуча Марія Сизон.
Ведуча:
Марія Сизон
Мати гарний вигляд і водночас дбати про планету не купувати зайвих речей і давати другий шанс старим предметам гардеробу – ще й як можливо.
У сьогоднішньому випуску я вирішила розповісти вам про еко-сумки. В уяві відразу з‘явилися торбинки, з якими можна ходити тільки до супермаркету чи на пляж? Так от, відкрию вам секрет, еко-торби бувають різними і навіть дуже модними!
Цінуєте мінімалізм? Тоді вам точно сподобаються сумки від "Re: code". Креативні корейські дизайнери виготовляють аксесуари з тканини, яка колись слугувала оббивкою для автокрісел та подушок безпеки, а також з промислових матеріалів,викинутих через брак. Як вам така ідея?
Ще одна фішка речей з перероблених матеріалів - розуміння того, що ти вдихаєш нове життя в стару та непотрібну річ. Кенійський бренд "Suave" знається на цьому як ніхто і вже не перший рік виробляє стильні та яскраві рюкзачки. Так відразу й не здогадаєшся, що пошили їх з бракованої тканини та шкіри. До речі, можна зібрати цілий комплект – гаманці та чохли для гаджетів теж роблять.
"The North Face", американський виробник одягу та аксесуарів для активного відпочинку разом з британським дизайнером Крістофером Рейборном (саме тим, який шиє одяг із надувних рятувальних човнів) нещодавно створили круту колаборацію і разом вигадали лімітку стильних сумок із перероблених туристичних наметів. Ось вам і другий шанс намету, який міг би валятися десь на смітнику.
Купуйте нові сумки, експериментуйте та ставайте екологічнішими з "Модним сезоном"!