Результат пошуку: Життя в ефірі
Підписання президентом України Петром Порошенком закону про зміни до Конституції закрило питання про те, що стратегічно Україна обрала курс на євроатлантичну інтеграцію, переконана народний депутат України, заступник голови комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, член депутатської фракції Партії "Блок Петра Порошенка" Марія Іонова. Про це вона повідомила в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері".
Ведучий:
Юрій Табаченко
"Сьогоднішнє підписання, сьогоднішня подія, присутність поважного гостя (Дональда Туска — ред.) — це підтвердило і закрило питання про те, що стратегічно Україна обрала один напрямок — європейська атлантична інтеграція. Я дуже вірю в те, що ніколи жодному з керівників держави не вдасться змінити цей курс. Тому що двовекторність та позаблоковість показали, які у нас наслідки протягом 5 років", — зазначила Марія Іонова.
Вона зауважила, що Україна має виправдати прагнення героїв Небесної сотні і рухатись євроатлантичним шляхом.
"Хотілось би, щоб Україна виправдала прагнення героїв Небесної сотні, які боролись і заплатили за ці прагнення ціною свого життя, і рухалась на шляху євроатлантичному", — сказала вона.
Читайте також — Кушнір: зміни в Конституції унеможливлюють у довгостроковій перспективі зміну геополітичного курсу України
Депутатка додала, що "сьогоднішнє підписання — це дуже важливий акт, це продовження спільної роботи як парламенту, як і уряду по виконанню нашого домашнього завдання, що ми могли їх виконати і подати вже заявку на вступ до тієї чи іншої організації".
Нагадаємо, президент України Петро Порошенко підписав закон, який закріплює зміни до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС та в НАТО.
Раніше, 7 лютого, Верховна Рада підтримала зміни до Конституції України про незворотність курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію. За прийняття цього документа проголосували 334 народних депутати. Перед цим Конституційний суд України підтримав президентський законопроект про внесення змін до Основного закону в частині закріплення стратегічного курсу України на членство в ЄС і НАТО. КСУ вирішив, що документ відповідає чинній Конституції.
Прослухати повну версію.
Дитячі психотравми і їхні наслідки у житті вже зрілої людини: міфи та реальність. Про це в ефірі Українського радіо в програмі "Життя+" поговорили з авторкою тренінгових програм професійно-психологічного спрямування Вікторією Лаврентьєвою.
Ведуча:
Ірина Ткаченко
За словами психолога, всі травми дорослих йдуть з дитинства, тому як спілкувалися з нами батьки, яку ми мали і маємо психологічну витриманість, так ми і реагуємо на психо-травми.
"Психо-травми — це раптова руйнуюча життєва ситуація, яка порушує звичайний ритм життя. Ця ситуація змушує людину відчувати безпорадність, біль і безмежний страх. Якщо казати про дитинство і травматизацію у дитинстві, є така травма, як екзистенціальна, тобто вона формується, коли дитина бачить, що хтось із дорослих вмирає, тобто це травма смерті. Якщо казати про основні симптоми травми, то це флешбеки, тобто постійні повернення тих переживань і нав'язливі думки", — сказала Лаврентьєва.
За її словами, є ще травми відносин.
"Це травми, які мають загальний характер, адже в нас немає культури спілкування з дітьми. Це авторитарність, емоційна холодність батьків, це емоційні установки. У дитини психіка дуже реагує на будь-яку критику і в дорослому віці таким людям важко чогось досягати. Однак психіка може реагувати й по-іншому і доросла людина може почати весь час чогось прагнути і досягати цілей. Та емоційна частина такої людини стає дуже занедбаною", — зауважила Лаврентьєва.
Психолог додала, що коли дорослі спілкуються з дітьми, то повинні дуже чітко формулювати в себе в голові, які саме установки в дітей вносимо.
"Далі йде жорстокість і насилля. Насилля може бути не тільки вербальним, коли дитину принижують і зневажають. Воно теж руйнує психіку, потім така дитина у дорослому житті не почуває себе як особистість. Фізичне побиття та образи, сексуальне насилля, домагання та шантаж є також травмами, які впливають на подальший розиток особистості", — говорила Лаврентьєва.
За словами психолога, якщо дитина спостерігає у сім'ї насилля, то це також травмує дитячу психіку.
"Якщо казати про основні прояви психо-травми у дітей молодшого віку від 1 до 6 років, то це безсилля, пасивність, повернення нав'язливих ситуацій, які травмували дитину. Це страх розлуки і тримання за батьків. Якщо казати про шкільний вік, то є відчуття відповідальності і провини. В цей період у дітей вмикається мораль і відчуття провини. Якщо навіть є розлучення батьків, то дитина це все переймає на себе. Тут є такі прояви як порушення сну, нічні кошмари, нетримання сечі, порушення апетиту, реагує соматика", — розповіла Лаврентьєва.
Вікторія Лаврентьєва зауважила, що якщо говорити про підлітків, то такими проявами є бунт, відмова від різних авторитетів, приступи неконтрольованої агресії, різкі зміни у відносинах.
Авторка тренінгових програм професійно-психологічного спрямування додала, як такі травми даються в знаки в дорослому житті.
"Якщо була певна травма, дійсно, людині дуже важко соціалізуватися. Вона не знає, як спілкуватися, може залишитися або одна, або змінювати партнерів як рукавички. Всі травми ми бачимо на якості життя дорослої людини. Для такої людини головне відновити довіру і розуміти, що світу можна довіряти. З цими травмами можна і треба працювати", — зазначила Лаврентьєва.
За словами психолога, стабілізація людини проходить на трьох основних моментах: безпека, стабільність, передбачуваність.
Прослухати детальніше можете за посиланням
В ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" говорили з письменником, президентом українського осередку ПЕН-клуб Андрієм Курковим про його "Щоденники Майдану" та життя в півкілометра від Революції.
Ведучі:
Артур Бобрик, Катерина Толокольнікова
Ви написали ваші "Щоденники Майдану" і в час Революції жили поруч з епіцентром подій. Розкажіть про це детальніше
— Я і зараз живу поруч з цим місцем, але Майдан вже трохи інший. Тоді, пам'ятаю, починаючи з кінця листопада, я майже щодня ходив на Майдан, де розмовляв з людьми. Згадую також, що десь перші два тижні пробував розібратився в тому, що там насправді відбувається, бо в мене були певні сумніви щодо щирості учасників та про те, хто за цим всім стоїть.
А вже потім Майдан став осередком Революції і пройшов шлях від мирного Майдану 2004 року до того, який запам'ятався жертвами, перестрілками, киданням коктейлів Молотова. Ще досі пам'ятаю на язику присмак від шин, які горіли на Грушевського. Це запах боротьби за свободу.
У передмові до "Щоденників Майдану" ви розповідали, що 30 років ведете щоденник, але до цього ніколи не обирали, що з нього можна опублікувати. Чому ви вирішили опублікувати саме цей щоденник?
— Насправді, ця книжка з'явилася випадково, замість іншої, яку я не дописав. Перед Майданом я почав писати книгу про Україну та її історичну та ментальну відмінність від Росії для австрійського видавництва. Але почався Майдан і я відчув, що не знаю, про яку Україну далі писати, тому що все дуже швидко змінювалося. Тоді я подзвонив видавцю і запропонував писати щось інше.
До речі, мене підштовхнуло на написання щоденника й те, що захід не розумів, що відбувається в Україні. Тоді я багато писав статтей для іноземних впливових видань. Таким чином я намагався донести правду про те, що відбувається, але я і сам прагнув розібратися в цій правді. Я щодня відправляв свіжий текст перекладачам і таким чином не мав змоги впливати на редагування потім. Так, у 2015 році з'явилися французьке та німецьке видання.
Ви слідкуєте за відгуками ваших читачів, які живуть закордоном?
— Так, слідкую за їхніми рецензіями. В мене є відкрита приватна сторінка на Фейсбуці та дві відкритих публічні сторінки. На них щодня приходить багато запитать, подяк та запрошень в різні країни.
Ваші "Щоденники Майдану" були презентовані в різних країнах. Чи є в порівнянні з тим моментом більше розуміння того, що відбувалося та відбувається в Україні?
— Мені здається, що всі, хто хотіли розібратися, вже розібралися. Спочатку на презентаціях були провокаційні запитання типу чи багато в нас фашистів в уряді після Майдану. В 2015 році не було жодної презентації, де б не було подібних провокацій. У 2016 році часто звучали слова певних засланих людей про те, що все, що я говорю, є брехнею та пропагандою. А вже в останні роки 2 такого не відбувається, тому що вся інформація доступна в Інтернеті, і навіть сам факт анексії Криму доводить, хто саме є агресором.
Як, на вашу думку, вплинув Майдан на українську літературу?
— Два Майдани, які пережила Україна, дуже вплинули на письменників. Перед Майданом 2004 року більшість письменників були аполітичними. А вже після Революції Гідності відбулася політизація письменників і таким чином політизація літератури. Після першого Майдану з'явилося десь 170 книжок про Помаранчеву революцію, але, на мою думку, вони були недостатньо сильними і люди в них не знайшли підтвердження історії. В 2014-2015 роках виникла інша ситуація, тому що Майдан замінився війною, яка емоційно виявилася сильнішою. Через війну не було написано достатньої кількості книжок про Майдан, які стали б культовими. Я гадаю, що вони з'являться десь через 20-30 років.
Коли чекати вашу наступну книжку?
— Сподіваюся, що можливо навіть цього року. Я пишу її разом з Юрієм Винничуком, з яким більше 10 років обговорювали сюжет. Ми вже почали писати цю книжку. Це буде пригодницький роман, щось схоже на книжки Дена Брауна, але в українському стилі.
Прослухати детальніше можете за посиланням
У столичному Довженко-Центрі упродовж двох днів представлятимуть одні з найкращих фільмів 20-х років минулого століття у сучасному музичному супроводі. Про це в ефірі програми "ART-Панорама" розповіла координаторка мистецьких програм Британської ради в Україні Дарія Стокоз.
Ведуча:
Наталія Тищенко
У рамках освітньої програми для кінокомпозиторів Envision Sound, організованою Британською радою в Україні та Національним центром Олександра Довженка, 20 та 21 лютого відбудуться покази фільмів "Вежа мовчання" та "Шантаж".
20 лютого у Довженко-Центрі пройде показ фільму "Вежа мовчання"
"Це буде показ стрічки німецького піонера німого кіно, режисера Йоханнеса Ґутера. Музику до цієї стрічки написав український кінокомпозитор Сергій Леонтьєв, який вже брав участь у нашій навчальній програмі Envision Sound торік. Тобто можна сказати, що це показ роботи нашого випускника", – розповіла координаторка мистецьких програм Британської ради в Україні Дарія Стокоз.
Фільм "Вежа мовчання" – одна з небагатьох уцілілих стрічок режисера Йоханнеса Ґутера, де головну роль зіграла акторка українського походження Ксенія Десні, уродженка містечка Остер на Київщині. 1921 року Десні, відома на той час як Дада, підписала контракт з гігантом німецької кіноіндустрії кінокомпанією UFA, а в 1924 році зіграла в стрічці "Стрибок у життя", в масовці якого з’явилась тоді ще нікому не відома Марлен Дітріх.
У другій половині 20-х років минулого століття Ксенія Десні стала справжньою зіркою німецького кінематографу і зажила слави в Європі.
Також 21 лютого у Довженко-Центрі відбудеться показ німого фільму Альфреда Гічкока "Шантаж".
"Для нас це дуже особливий показ, оскільки ми будемо презентувати саундтрек британського композитора Ніла Бренда, який приїде до Києва, зробить представлення цього показу та поспілкується з аудиторією. А сам саундтрек буде виконувати Державний естрадно-симфонічний оркестр України", – поділилась Дарія Стокоз.
Покази фільмів відбудуться 20 та 21 лютого у столичному Довженко-Центрі.
Нагадаємо, у Києві триває лекторій з історії німого кіно.
Фото – х/ф "Шантаж" ("Blackmail")
Обмін досвідом між об'єднаними територіальними громадами. Яким досвідом обмінюються, куди їздять по досвід, чим діляться самі, розповідають в ефірі Українського радіо в програмі "Вся країна. Сучасна громада" сільський голова Привільненської об’єднаної територіальної громади (Дубенський р-н, Рівненська область) Юрій Момотюк, консультант з правових питань офісу реформ "Асоціації міст України" (Рівненська область) Василь Курилас та Новопсковський селищний голова Вадим Гаєв (Луганщина).
Юрій Момотюк: я знаю, що майже 800 громад по Україні мають чим похвалитися.
Ви були сільським головою іще до початку реформи децентралізації. Чим відрізнялося життя в громаді до і зараз? Чому ви охоче пішли на утворення ОТГ, якщо у вас і до того були повноваження?
Юрій Момотюк: навіть порівняти складно. Я працюю сільським головою із 2006 року. Досвід маю. Працюю вже не одне скликання. Важко порівняти. Це можна порівняти з автомобілем. Коли ви їхали на старенькому «Москвичі», а тут пересіли на щось більш потужне, іноземного виробництва.
Якими досягненнями з моменту об’єднання громади можете похвалитися? Що змінилося в житті громади? Наскільки цей досвід може стати корисним для наших слухачів і Ваших колег-лідерів громад?
Вадим Гаєв: надбання, звісно ж, є. Я хочу розділити їх на два напрямки: це структурні зміни і як змінилося ставлення людей, жителів громади, до нас, до місцевого самоврядування і як ми включили людей до участі, до ухвалення рішень. У нас були на балансі садочки. З цього ми почали.
На сьогодні у нас повністю закрите питання по садках. У нас 4 садочки, 5 будівель. Усі будівлі енергоефективні, всі утеплені, перекриті дахи, замінені вікна, двері, проведені ремонти харчоблоків. Це сучасні установи, які надають якісні послуги. Перебувати у садках дуже комфортно. Я вважаю, що це взірець. Зараз у нас нові виклики – це школи.
Ви описали ваші досягнення. За рахунок чого це вдалося здійснити?
Вадим Гаєв: Ми використали дуже багато джерел надходжень коштів. Субвенція інфраструктурна, яку надали нам як ОТГ, це субвенція соцекономрозвитку, це і місцевий бюджет, і обласний бюджет. Де була можливість – фонд регіонального розвитку, гранти і місцевий бюджет. Місцевий бюджет у нас зріс. Не можна порівнювати ті повноваження, які були у 15-му році, але з 13 мільйонів до ста мільйонів – це суттєво.
Так, навантаження дуже велике на цей бюджет, бо ми взяли на себе і соціальний захист, і спорт, позашкільну освіту (школа мистецтв). Навантаження є і видатки суттєві, але ми не стоїмо на місці, пишемо проекти, беремо участь у конкурсах.
Що це означає для конкретного селянина, мешканця громади?
Юрій Момотюк: це можна перевести в кошти. Це кошти, які вкладаються в інфраструктуру, у наші об’єкти – це школи, дороги, вуличне освітлення і так далі… За декілька років ми багато зробили. У 18-му році наші мешканці побачили реальні справи, реальні дії. Великий об’єм роботи зроблений, великий запланований. Капітально змінилися наші заклади, наприклад, школи, які були на районному утриманні. І будинки культури, клуби.
У 18-му році ми дуже багато вклали в медичну сферу, адже "первинка" на утриманні нашої ОТГ. У нас не було своєї амбулаторії. Ми зробили реконструкцію одного із ФАПів і створили свою амбулаторію.
Навіть якщо візьмемо дороги. Ми з власних ресурсів, які є на території, робимо дороги. Черпаємо джерела з дорожнього фонду обласного бюджету…
Ведучий: завдяки чому можуть ОТГ досягати своєї спроможності?
Василь Курилас: у єдності наша сила. Спільними зусиллями ми можемо досягти дуже багато. Ті ОТГ, які першими вступили у цей процес, а ми вже маємо п’ятий рік впровадження реформи децентралізації, показали результат за рахунок основних ресурсів, які є в громаді – це земля та людський ресурс, безпосередньо населення. Адже податки, які сплачуються із заробітних плат, є основним бюджетонаповнювачем бюджету місцевого, а також кошти з податку земельного, які також зараховуються до місцевого бюджету. І це є основні ресурси наповнення.
Окремі громади мають надходження з акцизу від торгівлі паливно-мастильними матеріалами. Там на сьогодні ситуація трішки краща, але з 20-го року ситуація кардинально зміниться і кожній громаді пропорційно до протяжності доріг надходитимуть кошти з дорожнього фонду, які будуть цільово використовуватися виключно для цього.
Прослухати повну версію розмови.
Райони – це той рівень, який лише починає реформуватись, але вже очевидно, що зміни необхідні. Про те, яким чином має відбуватися цей процес, розповідають в ефірі Українського радіо в програмі "Вся країна. Сучасна громада" експерт з питань самоврядування та адміністративної реформи Юрій Ганущак і виконуючий обов’язки старости села Добропілля Долматівської ОТГ Сергій Зуденко з Херсонщини та голова Іванівської ОТГ Голопристанського району Сергій Гаруз і голова Чернігівської райради Олександр Ларченко з Чернігівщини.
Що змінилося для мешканців громад, стосовно взаємодії з районною владою, після створення ОТГ?
Сергій Зуденко: нашій громаді лише рік, за такий короткий термін важко сказати, що змінилося. Більшість проблем мешканців ми вирішуємо на місці не звертаючись до районних адміністрацій. Немає змін в адміністративному устрої нашої держави, які обіцяли на початку 2015 року. Це гальмує розвиток як реформи так і нашої держави. Ми дублюємо функції з адміністраціями районів.
Наприклад, на ремонт доріг в район прийшли кошти, але на жодну громаду вони не дійшли. Дороги зробили лише там, де немає ОТГ, а ми вплинути не можемо бо, згідно з законодавством, держадміністрації районів формують порядок ремонту доріг на наступний рік.
Сергій Гаруз: фактично, ОТГ є органом місцевого самоврядування, який прирівняно до міст обласного значення. Сьогодні ми більше співпрацюємо з облдержадміністраціями, а ніж з районами. Децентралізація пішла вперед, а процес законотворчості відстає і це не дає нам в повній мірі реалізувати наші можливості на практиці.
Олександр Ларченко: дійсно законотворчий процес відстає, і по ходу іде корегування законодавчої бази. Думаю, що сьогоднішня система себе вичерпала. Нині головна роль районної ради – це передати повноваження, як естафетну паличку, керівникам громад.
Юрій Ганущак: дійсно, дублювання повноважень з районами роблять життя ОТГ нестерпним. Особливо там де громади покривають більшість території району. Район не хоче передавати повноваження, а ОТГ вже їх забрало.
Що стосується ремонту доріг, тут на справді є проблема, яка не вирішиться поки не закінчиться реформа… Як вирішувати питання – іншого способу, ніж об’єднувати райони, робити великі райони немає! Вже зареєстровано документ про зміну меж районів в Херсонській області, в Чернігівській області, там по чотири райони. І вони логічно лягають у майбутні повноваження районів – це адміністративні райони, тобто там де лягає управління адміністративними органами виконавчої влади, тобто це поліція, податкова та всі інші інспекції. Там роль районної держадміністрації, як координатора діяльності цих органів стає визначальною, а роль як місцевого самоврядування йде до нуля.
Тому я не бачу необхідності робити вибори до райрад у 2020 році. Там повноважень не буде, тому що єдине повноваження, яке було логічним – це повноваження вторинної медицини, але його забрали на державний бюджет. Тому з 2020 року райдержадміністрації мають автоматично перетворитися на префектури. І ми будемо мати досить збалансовану систему взаємодії між державною владою і самоврядуванням.
В районах де повністю, чи більша частина території покрита ОТГ райради й адміністрації залишаються без основних повноважень і ресурсів, але щорічні середні витрати на утримання цих структур суттєві: однієї райради – 2 млн.грн., а однієї адміністрації – 8 млн.грн. Більшість країн вирішили цю проблему шляхом укрупнення, а як це має бути у нас?
Юрій Ганущак: район, а краще використовувати назву "субрегіональний рівень", в Європі - це мінімально 150 тисяч населення, (у нас район 25) але це нижня планка, верхньої планки немає. Тому у нас теж буде 150 тисяч. Район – це допоміжний рівень, на якому зручно здійснювати координацію діяльності територіальних органів виконавчої влади та контролювати їх легітимність.
Як правило, створюючи ОТГ люди вболівають за те, щоб їм дали більше влади й більше повноважень. Чи є такі повноваження на районному рівні, які б ви не хотіли перебирати на себе?
Сергій Зуденко: в принципі немає такої виконавчої функції, яку б не міг виконати рівень громади. Тому мене особисто нічого не лякає, лякає лише те, що часто змінюється законодавство. Тільки починаєш розуміти і працювати за одними правилами, наступного року все змінюється. Оце лякає.
Сергій Гаруз: є певні повноваження, особливо в медичній галузі, які на сьогоднішній день не зовсім зрозумілі, оскільки медична реформа триває. Забирати на себе те, що є в процесі реформування вважаю не зовсім логічним. Ми не боїмося повноважень, але ми розуміємо, що за кожним повноваженням є відповідальність перед нашими виборцями. Перед мешканцями нашої громади.
Як ви бачите оптимальний варіант реформи, що думаєте з приводу укрупнення і нових функцій?
Олександр Ларченко: Чернігівській район має стати одним з чотирьох укрупнених районів (вже подано відповідні документи). Сьогодні мова йде про те, буде райрада чи не буде? І тут все залежить від наповнення функціями цього органу. Порівнюючи з Польською системою, я бачу, що у наших сусідів на субрегіональному рівні залишається значно більше повноважень, ніж планується у нас в майбутньому. Там повіт займається реєстрацією фірм, транспорту, утриманням старших класів школи… А на сьогоднішній день у нас функції ради і адміністрації на 90% відійшли до громад. Тож залежно від того, яке буде законодавче наповнення функцій райради, залежить чи вони будуть взагалі.
Прослухати повну версію розмови.
Гурт BRAII критики називають "темною конячкою" Національного відбору на Євробачення–2019. Оксана Бризгалова, вокалістка і лідерка гурту в ефірі "ДеньПРО" розповіла про те, як пише пісні, і пояснила, чому змінила сценічний віжуал за тиждень до участі в півфіналі Нацвідбору.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
Вячеслав Ільїн: – На Євробачення вже неодноразово намагалися пробитися панк-гурти. Я маю на увазі турецьку команду у 2004 році та фінів у 2015 році. Вони справляли або жахаюче, або комічне враження. А ваш колектив поруч з ними виглядає дуже загадково і нуарно.
– Я сумний панк.
Навіть відносно пісні "Maybe", з якою ми йдемо на Нацвідбір – мені здається, вона багато в чому передає наш саунд і те, що ми робимо. Але, звісно, для повного розуміння треба послухати й інші наші пісні.
Ця пісня для мене була навіть швидше іронічною. У тому числі відносно саунду – ми вирішили залишити її такою, не перевантажувати її якимось зайвим дисторшном, гітарами. Тому навіть дивно, що саме з цією піснею ми намагаємося потрапити до фіналу, а далі – в переможці.
ВІ: – Склад вашого колективу такий: Оксана Бризгалова – вокал і гітара, Інна Рассамаха – бас-гітара, Слава Лось – барабани, Андрій Шулаков – гітара… Все так мінімалістично.
– Є ще один важливий учасник нашого колективу – це Олексій Кривошеєв, наш саундпродюсер. У новому альбомі, над яким ми зараз працюємо, він є співавтором багатьох пісень. Він незамінна людина. Під час запису першого ЕР він грав на барабанах на 4 треках з 5.
Мені комфортно з ним створювати музику. Ми зачиняємося в студії, в нас є якась ідея, яку я приношу. І все настільки легко відбувається!..
Ми ніколи не стараємося. Ми просто робимо музику. Ми не намагаємося когось здивувати чи комусь щось довести. Нам просто подобається процес.
ВІ: – А про що – особисто для вас – пісня "Maybe"?
– Мені здається, що в житті кожної людини є такі дуже важливі момент, коли в залежності від твого рішення твоє життя повертається у ту чи іншу сторону. І незалежно від того, який вибір ти зробив, усі інші варіанти продовжують існувати.
Можливо, так відбувається не у всіх. Але у моїй голові це розпочалося ще з дитинства. Я була досить потайною та задумливою дитиною, і я завжди переживала про сенс життя та про багато різних речей.
І зараз, коли я сідаю писати свої пісні, цей простір варіантів продовжує жити в мені. Завжди. Незалежно від того, який вибір я зробила.
Я ніколи не аналізую правильність свого вибору. Я завжди дію серцем, і для мене немає іншого шляху. Навіть якщо здається, що це повний крах, що ти розбитий та роздавлений. Все залежить від того, чи вистачить тобі сміливості відштовхнутися від дна та йти далі. Я з тих людей, хто, потрапивши на дно, спочатку пише пісні, а потім відштовхується.
ГМ: – Через це доводилося приймати несподівані рішення?
– Так. Скажу чесно: той віжуал, який буде на сцені під час виступу, ми вирішили замінити за тиждень до півфіналу.
Я з тих людей, хто дуже не любить поспіху. Я дуже шкодую про ті моменти, які я не прожила всередині себе і просто віддала на волю випадку або інших людей. Я не можу собі цього дозволити. Я прокидаюся вночі через напади паніки або тривоги і починаю аналізувати, що конкретно зі мною відбувається. Дуже часто я стикаюся з тим, що, можливо, рішення, які були прийняті, і не до кінця прожила, не до кінця усвідомила, що це саме те, чого я хочу. А мені здається, що в концепті нашої музики це дуже важливий фактор.
Все має бути по-справжньому. Все має бути так, ніби це єдина, найперша думка, яка виникла. Я завжди люблю перший дубль, я завжди люблю першу думку, я люблю першу мелодію і кохання з першого погляду.
Сьогодні ввечері Braii виступлять у другому півфіналі Національного відбору на Євробачення–2019 з піснею "Maybe".
Сьогодні, 16 лютого у прямому ефірі на телеканалах UA:Перший та СТБ відбудеться другий півфіналу Національного відбору на Євробачення–2019.
Учасники виступатимуть у такому порядку:
1. Ivan NAVI
2. ANNA MARIA
3. KAZKA
4. KiRA MAZUR
5. LAUD
6. KHAYAT
7. Braii
8. Freedom Jazz
Акушер-гінеколог вищої категорії, провідний науковий співробітник відділення планування сім'ї ДУ Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМНУ Валентина Кондратюк в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Вдень" розповіла, які фактори впливають на репродуктивне здоров'я та хто перебуває в зоні ризику.
Що впливає на порушення репродуктивного здоров'я
Однією з причин, які призводять до порушення репродуктивного здоров'я, є інфекції, що передаються статевим шляхом. Дуже важливо розрізняти поняття інфекції, що передаються статевим шляхом, і захворювання, що передаються статевим шляхом. Це різні речі. Захворювання — це більш системні враження, які можуть передаватися не тільки статевим шляхом, а й через кров — ВІЛ та Гепатит С.
Молодь, яка цікавиться, може зустріти в літературі “інфекції, які передаються переважно статевим шляхом”. Це в загальній популяції інфікованих є відсоток, де інфікування виникло внаслідок порушення гігієнічних правил. Це буває в асоціальних сім'ях, де є певний набір інфекцій, що передаються статевим шляхом, діти не мають елементарних гігієнічних навиків і ще в дитячому віці вони вже є інфіковані.
Презерватив не захищає
Є таке захворювання як рак шийки матки. У чоловіків рак генітальної області, рак голови та шиї, гортані, який викликається вірусом папіломи. Це настільки поширено, що цю інфекцію віднесли до тих, які передаються статевим шляхом. Так от презерватив не захищає. Це не броня, а латексний виріб, в залежності від виробника і його якість: які там є пори, але мікроорганізми значно менші. Звичайно це зменшує ризики, це не значить, якщо є коробка презервативів на якомусь заході, що це треба сприймати як посилання дій.
Проблеми з репродуктивним здоров'ям у чоловіків
У нас дуже велика яма у збереженні репродуктивного здоров'я чоловіків, хлопчиків. Якщо дівчатка ще про це якось дбають, то хлопчики взагалі далекі від цих питань і модифікацій свого життя. На сьогодні я вважаю, що куріння — це один з найбільш критичних факторів впливу на репродуктивне здоров'я чоловіка. До 20 цигарок на день і до 5 років — це практично крах репродуктивної системи чоловіка. Це вплив різноманітних гормональних факторів: бодібілдінг і так далі.
Слухати повну версію.
В ефірі UA:Радіо Культура в програмі "ФізКультура" говорили про те, що таке любов з наукової точки зору.
Ведуча:
Дарія Озерна
Що таке любов? З точки зору еволюції, любов - це поведінка, що сприяє появі й збереженню почуттів, що допомагають розмножуватись і виживати. Це стародавній коктейль із нейромедіаторів, якими нейрони "спілкуються" між собою.
Кохання активує ділянки мозку. Цими ділянками ми відчуваємо винагороду, залежність, задоволення, щастя і прив’язаність та приймаємо рішення. Любов це поведінка, орієнтована на мету - бути разом із певною людиною. Коли ми бачимо колишніх коханих, яких прагнемо повернути, в нашому мозку активуються ті ж ділянки, що і при азартних іграх.
В любовний коктейль входить дофамін. Це нейромедіатор винагороди та ухвалення рішень. Крім нього - окситоцин, речовина, що дозволяє нам відчувати близькість, безпеку, націоналізм, ксенофобію та оргазм. Дослідження показують, що більше окситоцину в крові коханців на початку стосунків, то довше вони тривають.
А ще любов - це серотонін. Це молекула бадьорості та відчуття щастя, ендорфіни - внутрішні наркотики, що дарують ейфорію та знеболення, стресові молекули норепінефрин та адреналін, і навіть фактор росту нервів.
Що з нами робить любов?
По-перше, закоханість блокує ділянки мозку, які відповідають за негативні емоції та критичні соціальні оцінки. Любов справді сліпа.
По-друге, кохання нам дає винагороду за спробу зближення: всі ці нейромедіатори дозволяють долати соціальну відстань між людьми.
По-третє, стрес через новизну сам по собі запускає програму "Закоханість" у мозку та тілі.
Гормони кортизол та норепінефрин роблять людей такими, як то описано в книжках доби романтизму. Ви стаєте бентежними, безсонними, з розширеними зіницями і серцем, що рветься з грудей, позбавленими апетиту, але здатними запам’ятати кожну деталь. Та крім цього, стрес викликає викид окситоцину в жінок - адже мозок хоче захиститися від стресу. А окситоцин - то вже молекула прив’язаності і довіри. Ось чого люди так легко закохуютьсяв туристичних походах та під час революцій.
Тож нехай кохання чи його відсутність лише прикрашають, а не ускладнюють ваше життя!
Прослухати детальніше можете за посиланням
Співак Артур Боссо презентував пісню "Я без тебе" в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live".
Ведучі:
Людмила Ляхевич, Денис Денисенко
"Її історія зовсім молода. Автором цієї пісні став мій творчий партнер Олег Рубанов. Він заклав до нею свою емоцію, але при виконанні, я додав і власну. Кожна пісня, яку я співаю, іде з середини, від душі", — сказав Боссо.
За словами співака, емоція обов'язково має бути в кожній пісні і тоді вона чудово відчувається глядачем.
"Нещодавно я зрозумів, що чоловіки мого або старшого віку не вміють говорити компліменти. Тому моя місія навчити це старше покоління не соромитися говорити компліменти і висловлювати почуття", — говорив Боссо.
Артур Боссо додав, що треба бути закоханим у все: людей, своє життя, роботу.
"Те, що навколо тебе, повинно бути окутано любов'ю. Щастя у ваших руках, тому не бійтеся відверто говорити про кохання. Особисто для мене кохання це певний стан, це якась хімія між людьми", — розповів він.
Співак зауважив, що він виступає у розважальному жанрі, щоб люди під час його виступу могли відволіктися від проблем.
"Кожна моя пісня має підтекст та емоцію, є особливою і особистою. Коли слухаю різні сингли, то одразу розкладаю їх на молекули, дивлюся на аранжування, гармонію. Текст я сприймаю спочатку, а потім вже музику", — поділився Боссо.
За словами співака, його хоббі є кулінарія.
"Я люблю готувати ексклюзивні страви і дивувати своїх гостей. Їжа чимось схожа на музику, адже гармонія та настрій є спеціями в музиці. Головний секрет, коли ти готуєш їжу, робити це з гарним настроєм, натхненням та любов'ю", — додав Боссо.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ Артура Боссо
Голова Фонду родини Богдана Гаврилишина Олена Бекреньова та національна координаторка програми "Молодь змінить Україну" Вікторія Климчук-Длугач в ефірі Українського радіо в програмі "Активізація" розповіли про програму "Молодь змінить Україну", про що мріє сучасна молодь та про закордонний досвід, який молоді люди можуть реалізувати для досягнення якісних перетворень України. А випускник "Молодь змінить Україну-2018" Артем Стельмашов поділився власним досвідом, який він отримав у Німеччині, та про ідеї, які вже вдалось втілити у життя.
Ведуча:
Людмила Тягнирядно
– Як прийшла ідея і коли стало зрозуміло, що ця програма має виникнути і що вона на часі для України?
Олена Бекреньова: Богдан Дмитрович Гаврилишин був, залишається і завжди буде неймовірним патріотом України. Він вірив, що ця країна може змінитися на краще. Для цього вона має всі умови: від людського капіталу до природних багатств, тобто двох базових речей, на яких можна побудувати абсолютно успішну європейську країну, яка може показувати іншим, як потрібно працювати, бути прикладом для інших.
Він розмірковував, яким чином можна було б цього досягти. Він зрозумів, що потрібно вчитися кращим практикам, які вже є зараз в Європі. Він також зрозумів, що трансформацію для України може здійснити саме молодь. Молоді люди завжди більш позитивні і максималісти. Крім того, з’являється нова когорта патріотичної молоді. Такі молоді люди, освічені та професійні, знають, як розвивається світ, дізнаються ще більше завдяки різними програмам, і вже цей досвід використовують для того, аби змінювати Україну.
Богдан Гаврилишин казав, що "для того, щоб передбачити майбутнє країни за 10-15 років, потрібно подивитися, чим мріють і чим живуть активісти, патріоти, молоді люди вже зараз". Тому і виникла ідея програми. Наша програма для молоді від 20 до 35 років, для тих, які визначилися, мають якусь професію і хочуть вкладати свої знання, сили та вміння в розвиток України.
– Про що зараз мріє молодь?
Вікторія Климчук-Длугач: з досвіду проведення програми можу сказати, що молодь зараз мріє про демократичну, прогресивну державу, де дотримуються всіх свобод, де кожна молода людина може бути успішною. Дуже важливо, аби країна давала можливості молоді для того, щоб бути успішними, щоб реалізувати себе у житті, щоб втілювати свої ідеї.
Зараз важливою ознакою активної молоді є те, що вони хочуть робити щось, навіть якщо це бізнес, з соціальним контекстом, вносити туди якийсь активізм, душу, соціальний зміст. Щоб це було не просто заради грошей, а мало якусь вищу мету.
– Якщо говорити про цінності програми, то якими вони є?
Олена Бекреньова: перш за все, це відповідальність. Молоді люди мають бути відповідальними. Якщо говоримо конкретно про програму, то навчальні поїздки до Європи в більшості залежать від того, як група самостійно їх організує, тобто самостійно звернеться до закордонних організацій із запитом про зустріч, самостійно спланує програму цієї поїздки, складе бюджет в межах запропонованої фондом норми. Але це велика свобода, яка є одночасно великою відповідальністю. До того ж, Богдан Дмитрович склав Декларацію відповідальності людини, в якій є 15 пунктів.
– Які з цих пунктів є основними, на Вашу думку? І це Декларація відповідальності лише для молоді чи це загалом бачення, якою має бути сучасна людина?
Олена Бекреньова: ця Декларація загалом для сучасної людини, для відповідального громадянина. Наприклад, пункт перший — говори правду, дбай про своє здоров’я, займайся освітою, виховуй правильно своїх дітей, поважай батьків, вирішуй стільки проблем самостійно, скільки ти можеш це зробити сам, не перекладай це на державу або на якісь інші інституції, дбай про своє суспільство, поважай різні культури.
Таким чином, Декларація створена за принципом наростання. Починаючи від відповідальності щодо себе і закінчуючи відповідальністю до світу. Для того, щоб відбувались глобальні зміни, потрібно діяти локально.
– Якщо говорити про унікальність цьогорічної програми, то яка вона?
Вікторія Климчук-Длугач: як програма ми зростаємо і розвиваємось. Раніше, коли програма тільки розпочиналась, групи, які потім вивчали міжнародний досвід, зазвичай базувались у Києві. Минулого року фондом було прийняте рішення піти у регіони.
Молодь з регіонів незавжди має прямий доступ до цікавих знань, до міжнародного досвіду, і вона дійсно потребує підживлення, нового натхнення, цікавих ідей та навчання. Тому ми зробили 6 локальних шкіл у різних куточках України, які були зосереджені на тому, аби людина навчилась писати та реалізовувати проекти місцевого розвитку. Потім ми відібрали найбільш ефективні та найбільш вдалі проекти.
– Про що були ці проекти і які питання на місцях хоче вирішувати молодь?
Вікторія Климчук-Длугач: ми не надто обмежували учасників у тематиці проектів, тому у нас були дуже хороші екологічні проекти, були проекти соціальної згуртованості, були проекти про підзвітність влади громаді починаючи, проект по пропагуванню донорства крові. Тобто були найрізноманітніші проекти.
– Як обирали кращих?
Вікторія Климчук-Длугач: переможців ми обирали таким чином, коли ми бачили уже за кілька місяців результати їхньої діяльності, їхніх проектів: наскільки вони живі, наскільки вони здатні до масштабування, що взагалі було зроблено, яке було охоплення. Але і сам учасник має бути підготовленим, щоб отримати міжнародний досвід.
– Скільки було взагалі проектів і скільки проектів потім було відібрано?
Вікторія Климчук-Длугач: загалом було 99 проектів, які реалізовувались у 6 містах. З них — 36 учасників здобували закордонний досвід, а 18 отримали невеличку фінансову допомогу для реалізації їхніх проектів.
– А що далі?
Вікторія Климчук-Длугач: протягом 5 робочих днів вони перебували за кордоном. Вони самі склали програму, поїхали, здобули досвід. В основному, це був досвід, який найбільш корисний для їхньої поточної діяльності. По приїзду додому вони ці знання активно використовують у своєму повсякденному робочі житті і у своїх проектах.
Дуже важливий момент з корисними зв’язками, які вони там здобувають.Тому що іноді молоді люди просто не можуть знайти закордонних партнерів для свого проекту чи своєї ідеї або просто набратися натхнення у цих людей. І вони їх там знаходили.
– Якщо говорити про країни, які були обрані. Польща, Австрія, Норвегія, Швеція, Швейцарія та Німеччина — це, на думку Богдана Гаврилишина, є країни, які активно розвиваються за 4 критеріями, а саме: політична стабільність та демократія, економічний розвиток, соціальна захищеність та гармонійна взаємодія людини і довкілля. Чому були обрані саме ці країни? Чи дійсно варто у наш час орієнтуватися саме на них?
Олена Бекреньова: ці 6 країн були обрані саме тому, у кожній з цих країн збережені ці 4 критерії. Польща була додана в останню чергу як дуже вдалий і сучасний зразок перетворень. Європейські країни, про які ми згадували, вже дуже давно живуть за такими усталеними, стабільними правилами. Все працює чудово, і вони іноді забувають, як країна до цього дійшла. Україна зараз перебуває у стадії активних перетворень, тому дуже цікаво подивитися на досвід країн, які нещодавно пройшли такий досвід, тому й було обрано Польщу.
У кожній з цих країн Богдан Дмитрович виділяв окремі теми, на які було б варто звернути увагу додатково. Наприклад, якщо мова йде про Швейцарію, то кожна група звертала увагу на децентралізацію. Також там винятковою є система освіти. У Німеччині завжди говорили про таке явище, як ко-детермінація,коли робочий клас бере учать у прийнятті рішень, тому суспільство рівномірно розподілене в плані благ.
І коли говорили про економічний добробут, малося на увазі, що в цих країнах є багаті люди, але немає бідних людей. Якщо ми беремо до уваги, наприклад, Швецію, там дуже важлива соціальна складова, соціальні інституції, наприклад, трудові союзи чи організацію по захисту прав робітників. Це сильна ланка, яку Україні потрібно запозичувати. У Норвегії можна дізнатись про джерела альтернативної енергії, планування майбутнього та фонд майбутніх поколінь, який є унікальним для Норвегії, а саме: як можна жити на нафті і зберігати мільярди для майбутніх поколінь.
У кожній країні є свої особливості, але об’єднує їх те, що країни добре функціонують як системи. Різні елементи співпрацюють між собою в гармонії.
На фото: голова Фонду родини Богдана Гаврилишина Олена Бекреньова, національна координаторка програми "Молодь змінить Україну" Вікторія Климчук-Длугач та ведуча Людмила Тягнирядно
– Артеме, чому Ви обрали навчальний візит саме до Німеччини і що саме Ви досліджували у цій країні?
Артем Стельмашов: дуже цікаво нам було вивчити взаємодію з громадськістю, оскільки я працюю в Київській міській раді і для мене взаємодія з громадськістю і участь у прийнятті рішень владою саме представників громадськості є ключовим елементом роботи. Тому нам було дуже цікаво, як у Берліні та Дрездені було організовано саме цей напрямок роботи. Тому нам на користь пішов візит саме до міської ради, до парламенту Берліна і дуже цікавим було спілкування в одному з районів Берліна про те, як вони роблять громадський бюджет.
Ми привезли дуже багато ідей в Київ. Наприклад, ми внесли дуже багато пропозицій щодо відкритого простору, який відкрився в Київській міській раді. А також привести пропозицію щодо подання проектів на громадський бюджет протягом усього року, і ми плануємо це з наступного року запроваджувати і в Києві.
– Що найбільше Вас вразило з того, що поки що не вдається втілити в Україні?
Артем Стельмашов: найбільше вразила відкритість влади і її взаємодія з громадськістю. Громадяни можуть прийти на прийом й вирішити питання, у той час, коли у нас є складні системи по вирішенню подібних питань. У них взаємодія налаштована простіше. Також нас вразило питання довіри. У них немає багато захищених електронних систем для голосування. Вони голосують підняттям руки або входження у праві чи ліві двері.
Прослухати повну версію.
На фото: голова Фонду родини Богдана Гаврилишина Олена Бекреньова, національна координаторка програми "Молодь змінить Україну" Вікторія Климчук-Длугач та ведуча Людмила Тягнирядно
Як залучають молодих хористів до музичного мистецтва, до світової класики та сучасної музики, як розкривають творчий потенціал і креативні здібності кожної дитини в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Музична сієста" обговорили із художнім керівником Великого дитячого хору Українського радіо Галиною Трофімовою.
Ведуча:
Ірина Пашинська
Коли було створено цей хор?
— Наш хор був заснований у 1980 році. В грудні 1979 року організація вже проходила, ми набирали перших діточок, але перший концерт був у січні 1980 року. Цей дитячий хор - це наше життя, хотілося, щоб такий хор був на радіо, щоб ми пропагували українських композиторів. Так і було організовано цей колектив. Перший концерт відбувся у великому залі Консерваторії.
Розкажіть, які зараз вікові групи проходять до колективу дитячого хору?
— Спочатку в нас було три вікові групи: молодша, середня і старша, яка і була концертним складом. Були дуже молоді та професійні керівники цих груп. Потім так склалося, що середньої вікової групи нестало, і вже залишилося дві: молодша і старша. Але ми ще зробили і підготовчу групу - зовсім маленьких діток з 5 років. Зараз в нас одна вікова група - концертний склад, але думаю, що ми будемо робити набір і в молодшу групу. Буває досить складно з новими дітками, які приходять не підготовленими, але насправді, дуже багато відомих співаків виходять саме з хору.
Яка основа репертуару дитячого хору? Хто пише для вас чудові пісні?
— Фундаментом є наша українська пісня, українські обробки і творчі роботи наших сучасних українських композиторів. Ми дуже багато спілкуємося з композиторами. Таким митців, які пишуть нам пісні, дуже багато. Зараз для дітей менше пишуть, але раніше писали Ірина Кириліна, Юрій Шевченко, Ігор Щербаков та інші. Богдана Фільц також дуже багато писала для дітей.
Чи складно співати іншою мовою пісні для дітей?
— Складно, я сама вчу мови. Ми дуже багато над цим працюємо і перекладаємо дітям кожне слово і фразу. Однак, наші сучасні діти є дуже обізнаними, вони краще вже знають іноземні мови, ніж я. Ми співаємо і французькою мовою теж, але це дуже кропітка робота. Трапляються також італійські переклади та переклади іншими мовами, дітям це дуже подобається.
У Будинку звукозапису триває проект, коли наживо виступають творчі колективи Українського радіо. Великий дитячий хор долучився до цього проекту?
— Так, ми беремо участь в цьому проекті. Ми співаємо і з Народним оркестром, із Симфонічним оркестром, Хоровою капелою Українського радіо. Плануємо брати участь і в інших проектах.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ Галини Трофімової
Політичний експерт, публіцист Костянтин Матвієнко та директор Центру суспільно-інформаційних технологій "Форум" Валерій Димов в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" прокоментували, якою може бути мета російського втручання в українські вибори.
Ведучий:
Роман Коляда
"Зараз Російська Федерація формально відсічена від українських виборів законом: російським спостерігачам заборонено брати участь в українських виборах. З іншого боку, абсолютно зрозуміло, що Росія по максимуму буде втручатися в ці вибори, тому що дня них це символічне питання. Їм потрібно або дестабілізувати Україну, або зберегти в Україні ту систему влади, яка дуже нагадує російську", — зазначив Костянтин Матвієнко.
Костянтин Матвієнко висловив думку, що максимальний інтерес Росії — це зберегти в Україні все так, як є.
"На сьогодні українська та російська системи влади неймовірно подібні між собою. Так само на чолі вертикалі президент, та ж сама бюрократія, зрощена з олігархатом, те ж саме визискування найбільш упосліджених громадян у величезних кількостях. Тому максимальний інтерес Росії — це зберегти в Україні все так, як є, включно з тою системою взаємин суспільства та держави, які існують на сьогодні", — сказав він.
Натомість Валерій Димов вважає, що Україна відмінна від Росії.
"Я не погоджуюсь з такою точкою зору, тому і світові агенції, і лідери провідних країн показують відмінність України від Росії. Україна все ж таки практично імплементує демократичні норми у своє законодавство і намагається імплементувати це у життя. Інше питання, з яким успіхом це відбувається", — прокоментував Димов.
Він зауважив, що головною метою Росії є делегітимізація будь-якої влади в Україні.
"Головною метою Росії — це делегітимізація будь-якої влади в Україні, делегітимізація всіх процесів, які відбуваються і дискредитація влади, держави через цю владу і відповідно країни. То я думаю, що дискредитація, а не збереження влади в Україні є головною метою російського втручання", — сказав Димов.
Нагадаємо, Центральна виборча комісія зареєструвала 44 кандидати на пост президента України.
Вибори президента призначено на 31 березня. Окружні виборчі комісії повинні бути створені до 18 лютого включно, дільничні — до 12 березня.
Прослухати повну версію.
Костянтин Матвієнко, фото - facebook.com
З нагоди Всесвітнього дня радіо в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Майстерня" історію українського радіо, її осмислення, традиції і цікаві бувальщини з життя радійників обговорили з радіоведучим, народним артистом України, співведучий програми "Від суботи до суботи" Олегом Комаровим.
Ведуча:
Наталія Грабченко
Програма "Від суботи до суботи" була вашою першою зустріччю з Українським радіо?
— Так, це була перша зустріч, а трапилася вона так. Колись я їхав у автобусі і до мене підійшов молодий чоловік та запитав, чи пам'ятаю я його. Я його пам'ятав, тому що ми разом вступали до Київського театрального інституту. Цим юнаком був Володимир Борисович Бохонко і він сказав, що він записує та редагує програму "Від суботи до суботи" та запропонував прийти і спробувати себе. Потім мене запросили на другу програму, на третю, і так все пішло далі .
Які у вас спогади про Володимира Бохонка?
— Він створив свій радіотеатр, який звався "Від суботи до суботи". Він був великим режисером і зібрав у цій програмі найкращих акторів того часу. Навіть важко описати словами, наскільки вона була популярною. Започаткував її Григорій Мельник, який і вигадав її назву.
Яка була структура цієї передачі?
— Загалом, програма була дуже вишуканою і вона стала такою, тому що над нею велася дуже кропітка робота. Передача йшла 45 хвилин, містила 3 гуморески, між ними були співочі номери та закінчувалася маленькими смішинками. Величезну роботу над програмою робили редактори.
Ким був редактор для радіо?
— Особисто для мене редактор є лакмусовим папірцем культури радіо. Вони роблять важливу та прискіпливу роботу. Взагалі, як на мене, рівень культури редактора показує рівень культури самого радіо. Вони займають святе місце на радіо для мене і були редактори, які принесли мені творче щастя.
На той час акторам київських театрів було притаманно працювати на радіо?
— На програмі "Від суботи до суботи", наприклад, активно працювало десь 7-8 акторів, але, крім них, запрошували й багато інших акторів, які були відомі в той час.
Для вас ваш голос - це природній дар чи величезна праця над собою?
— Якось в той час на цьому не надто акцентувалися. Однак я згадую, що часто мені підкреслювали, що я зі своєю співведучою Наталією Лотоцькою вели програму дуже інтелігентно. Також важливим було зберігати культуру мови та звучання.
Свого часу ви більше працювали в записі чи були і прямі ефіри?
— Коли це запис, можна в більшій мірі позбавитися помилок, тому ми всі були за запис. Так менше шансів допускати помилки в ефірі.
Скільки років ви вели програму "Від суботи до суботи"?
— Я вів цю програму близько 30 років.
Ким для вас була ваша співведуча Наталія Лотоцька?
— В неї був надзвичайно вишуканий голос, вона була з гумором та до того ж прекрасною акторкою. Разом ми не лише працювали на радіо, а ще й викладали в Інституті культури. Вона вирізнялася чарівністю, людяністю та душевністю.
Які у вас плани на подальшу творчість?
— В мене зараз є один проект і я б дуже хотів, щоб він був реалізований. Він має назву "Будинок на Ольгінській" — це цикл передач про мешканців цього будинку, де жили актори театру імені Івана Франка.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — Вікіпедія
День усіх закоханих, День святого Валентина, в усьому світі святкуватиметься уже завтра. Що таке кохання з наукової точки зору і чи можна закохати в себе людину, в ефірі "ДеньПРО" розповів кандидат біологічних наук, науковий співробітник відділу сигнальних систем клітини Інституту Молекулярної Біології та Генетики НАН України, популяризатор науки та здорового способу життя Олександр Скороход.
Ведучі:
Марія Сизон, Анна Данько
Олександр Скороход розповів, що невеличкі молекули-нейромедіатори впливають на людей і на почуття закоханості значно більше, ніж їм хотілося. Хоча з іншого боку, повні алгоритми того, як знайти другу половинку, науці досі не відомі.
"Це для науки залишається такою "терра інкогніта". Хоча деякі механізми розкриті. Наприклад, в мозку дійсно є певні патерни, які зумовлюють вибір протилежної статі, і та ж сама дофамінова система, система такого заохочення, значною мірою починає спрацьовувати, коли якийсь з цих патернів спостерігається у протилежній статі, розпочинає виробляти дофамін. Відповідно у людини з’являється цей стан певної закоханості", – розповів біолог.
Але дофамін зазвичай відіграє вирішальну роль саме на початку стосунків, додав експерт.
"Коли стосунки розвиваються і ми вже говоримо про певні взаємовідносини, то починає вироблятися ще один гормон, окситоцин, а потім серотонін, – пояснив Олександр Скороход. – Це нейромедіатори, які дають почуття задоволення від фізичного контакту, від безпосередньої взаємодії з протилежною статтю. Тому такий невеличкий "коктейль" значною мірою створює почуття кохання".
Незважаючи на чіткий алгоритм роботи організму, навмисне закохати в себе людину навряд чи вдасться, адже кожна людина сприймає світ по-різному, і кількість рецепторів у нейромедіаторів теж індивідуальна.
"Одна й та сама картинка, один і той самий патерн, будуть по-різному сприйматися. Крім того, там спрацьовують ще й інші біологічні механізми, і ця компонента невизначеності все одно зберігається, і певний шарм магії в людських почуттях буде залишатися", – зазначив біолог.
Та все одно існують маленькі лайфхаки, якими більшість чоловіків підсвідомо, або слідуючи традиціям, користуються. Наприклад, коли дарують своїм дамам серця шоколад.
"Як показує історія, дійсно так відбувається, що чоловіки, щоб схилити шальку терезів на свою сторону, вдаються до подарунків, дарують солодке. Солодке дійсно є одним зі стимуляторів нашої дофамінової системи. І нейрони пам’ятають, що нам було приємно, нам було добре, і через це починають продукувати дофамін, і тому відбувається така приємна асоціація з приємним і солодким", – пояснив науковець.
Нагадаємо, у центрі мистецтв "Новий український театр" святкування Дня Святого Валентина розпочинаються вже сьогодні і триватимуть до 15 лютого. А у Палаці Україна до Дня усіх закоханих 14-18 лютого можна побачити мюзикл Notre Dame de Paris за участі переможця "Голосу Країна-2015" Антона Копитіна.
Фото pixabay.com