Результат пошуку: Життя в ефірі
Пострадянські практики. Дещо про те, як і навіщо ми працюємо. Про це в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" розповіла кандидатка історичних наук, наукова працівниця Музею історії міста Києва Олександра Гайдай.
Ведучі:
Людмила Ляхевич, Денис Денисенко
Олександра Гайдай поділилася, що написала статтю, в якій йдеться про дерадянізацію свідомості та пояснила, чим вона є і чому важливо про це говорити.
"Це тема, яка зараз хвилює багатьох людей в нашій країні. Вона досить складна, тому що навіть науковці не можуть дійти до визначення, що власне складає ці радянські і пострадянські практики", — сказала Гайдай.
Кандидатка історичних наук зауважила, що це доволі дивно, тому що вже 27 років ми живемо в цій ситуації і вона не реконструйована, тому ця дискусія є нагальною.
"Останнім часом, після прийняття так званих декомунізаційних законів, наша дискусія є стосовно радянської спадщини і ми визначалися, як поводитися з пам'ятниками, символами тощо. Однак, в суспільстві є певні практики, до яких ми звикли і які увійшли в наше життя, і ці практики мають своє коріння в радянському часі", — додала Гайдай.
За словами Олександри Гайдай, ці практики є усталеними, тому що вони мають адаптативну природу, тобто сприяють нашій адаптації до середовища, в якому ми почуваємо себе незручно.
"Я буду говорити в основному про державні установи, але ці практики властиві бізнес середовищу і громадському сектору також. В їх основі система, в яку поставлений працівник. Ми всі знаємо практику виконання планів і досі маємо ці плани, але реальними вони не є. Щоб їх виконати, керівник або працівник поставений в умову, коли він мусить лукавити, підвищувати статистику тощо", — говорила Гайдай.
Олександра Гайдай розповіла, що в такій ситуації формується система відносин між керівником і працівником, за якою всі розуміють правила гри і дотримуються їх.
"Однак, збереження правил гри не веде до якісної зміни діяльності цієї установи. Для працівника це теж некомфортна ситуація, тому що він не може розвиватися. Часто, коли просто приходиш до державної установи, там можуть почати підвищувати голос. Це модель комунікації, до якої ми звикли і в нас відчутний брак іншого досвіду", — сказала Гайдай.
Наукова працівниця Музею історії міста Києва зазначила, що часто працівник не відчуває, що якщо він буде проявляти ініціативу до змін, результати його праці будуть належно оцінені, що він отримає належне визнання.
"Саме тому, багато хто не націлений на результат і просто функціонує, щоб отримати заробітну плату. Систему потрібно змінювати цілком, не можна змінити, наприклад, систему відбору кандидатів на певну посаду. Є також сама система комунікації: як приймаються рішення, відбувається обговорення і так далі. Її теж треба змінювати", — розповіла Гайдай.
За словами кандидатки історичних наук, працівник має розуміти, що до кінця робочого дня він має показати певний результат і що його робота буде оцінена.
"Треба створювати умови, за яких робітник може виділити собі певний час на чаювання або спілкування на теми, які не відносяться до роботи. Однак, інтереси споживача мають бути на першому місці", — повідомила Гайдай.
Олександра Гайдай додала, що в колективі дуже важливою є повага до іншого і розуміння, що всі люди різні і в кожного є свої потреби.
"Це треба поважати. На мою думку, ці та інші практики долаються, адже багато людей зацікавлені в подоланні пострадянських практик", — поділилася Гайдай.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ Олександри Гайдай
"Звісно, сил немає. Що ж ви хотіли, у свої-то роки?" - доводиться подекуди чути від лікарів, ба навіть знайомих. В ефірі UA:Радіо Культура в програмі "ФізКультура" поговорили про те, чи це дійсно так, що ми стаємо старші, то менше у нас сил?
Ведуча:
Дарія Озерна
Старість - це не вирок. Кожен прожитий рік ще не означає, що ми маємо почуватися гірше. Можна бути енергійними або навпаки швидко втомлюватися незалежно від віку. Якщо у вас занепад сил, погано почуваєтеся, нічого не хочеться - на це є причини. Ось про ці причини ми і поговоримо.
Постійна втома може бути наслідком фізіологічних станів. Це недостатньої активності щитоподібної залози, порушення сну, хронічного болю чи побічні прояви прийому лікарських препаратів. У будь-якому разі, цей стан можна покращити за допомогою медицини.
Із віком людям менше хочеться їсти. Через недостатнє харчування, брак поживних речовин, вітамінів, мінералів страждає тіло і мозок. Апетит щезає, наприклад, через гірше сприйняття запахів, самотність - люди не хочуть їсти на самоті - гіршу роботу слинних залоз, депресію, прийом ліків та проблеми із зубами. Повноцінне харчування - це не лише проблема з грішми, як ми можемо вважати. Лікарі радять усвідомити пріоритетність повноцінного харчування, оскільки саме правильне харчування допоможе усунути проблеми зі здоров'ям.
Із віком гірше засвоюються вітаміни та мінерали, навіть якщо харчування повноцінне. Так, через зниження кислотності може бракувати заліза та цинку, а через погіршення всмоктування в кишківнику - вітамінів В12 і В9. Може бракувати вітаміну Д через неправильне харчування або недостатнє перебування на сонці або ж виникають проблеми з нирками чи печінкою. Певні проблеми зі здоров'ям можна виявити, провівши обстеження і зробивши аналізи, та покращити ситуацію допоможуть адекватне лікування і препарати.
Ще однією причиною постійної втоми може бути депресія. Якщо пригнічений стан не минає два тижні поспіль, то варто звернутися по допомогу. Когнітивна терапія і антидепресанти допомагають у більшості випадків. Депресії треба позбуватися, і це справедливо для кожного віку.
Зрештою, реальною загрозою для здоров'я стає "саркопенія" - це коли з віком м’язи починають танути. Але цьому можна зарадити, коли в раціоні з'явиться достня кількістю білка і життя буде наповнене рухом. Білок - це не лише м’ясо і точно не ковбаса. Це, наприклад, сочевиця, кисломолочний сир, бринза та яйця. Тільки рух допоможе м’язам вбирати в себе амінокислоти і не марніти.
Отже, старість - це не вирок. Це наслідок того, що з нами відбувається, і що ситуацію завжди можна змінити на краще.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Ніколи не пізно почати займатись бальними танцями, переконаний тренер з бальних танців Артем Гафонов. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" він розповів, що таке бальні танці, у чому секрет взаємодії пар на паркеті та у якому віці варто починати танцювати.
Ведучий:
Роман Коляда
Що таке танці?
— Якщо сказати просто, то танці — це рухи під музику. А які саме це рухи, це залежить від самого танцівника. Танці — це не хаотичні рухи. Це рухи, які скоординовані під певну музику, яка надає характер. Музиканти грають музику, а ми цю музику танцюємо.
Чи справедливо говорити, що бальні танці — це спорт?
— Ви правильно говорите. Бальні танці — це, перш за все, спорт. І ми тренуємося. Ми не хореографи. Діти приходять до нас, аби досягати спортивних результатів.
Побутує думка, що спорт великих досягнень шкодить здоров’ю. Чи можна сказати це про бальні танці?
— Мій тренер говорив мені, що спорт — це не завжди здоров’я. Загалом, я з ним погоджуюсь. Якщо не розумно підходити до цього виду діяльності, то можна дуже сильно собі нашкодити. Тому і є тренери, які слідкують за цим.
У чому собі можна нашкодити у бальному танці?
— Якщо не розігрітися перед тренуванням, перед танцем і працювати на максимум, то можна собі нашкодити, наприклад, отримати перелом, розтягнення та інші травми.
Як пари взаємодіють у просторі під час танцю? У чому секрет?
— Тренери вчать дітей бачити паркет та прогнозувати. Ти повинен бачити на декілька своїх кроків вперед, що може відбутися. Тому ми гарно орієнтуємося на паркеті, це для нас легко.
Я вчу своїх дітей ставитись до бальних танців як до науки, часто порівнюючи з шахами. Спорт мотивує та загартовує. Бальні танці це велика наука, яка не просто робить тебе танцівником. Бальні танці — це спосіб життя. Ти стаєш зовсім іншою людиною.
Коли доводиться вчити дітей, на чому доводиться робити акцент: на вербальному каналі чи все ж таки через показ, через власний приклад? Чи доводиться багато говорити тренеру з бальних танців?
— Перш за все, це залежить від тренера, від його вподобань, від стилю та методів його викладання. Але це завжди комплекс, де потрібно застосувати і наочні методи, і вербальні. Це індивідуальний підхід, аби дитина змогла зрозуміти та повторити.
До якої пори не пізно віддавати дитину на танці?
— Ніколи не пізно. Можна починати і в 10, і в 15, і в 20, і в 50 років. Моїм найстаршим учням понад 60 років, і вони танцюють. На кожен вік є свої категорії та вимоги. Але, відповідно до свого віку, вони чудово танцюють.
Коли дитину у віці 6 років відправляють у жорстокий світ змагань, чи немає ризику її зламати?
— Це велика відповідальність тренера. Він працює як з дітьми, як і з їхніми батьками. Він має пояснити так, щоб це було якомога менш травматично для дитини. Але я не погоджуюсь з тим, що коли дитина приходить на танці у віці 6 років, вона все ще грається. Якщо ми будемо пояснювати їй, що бальні танці — це гра, то вона буде до цього так і ставитись. Дитині потрібно ставитись до цього, як до справи всього життя. Дитина має розуміти, що це серйозно, що вона може отримати новий статус для себе.
Чи можна заробити гроші у ролі бальника?
— Можна. Але на власному досвіді скажу, що як танцівник я не заробив. Якщо хочеш заробити кошти, то потрібно займатись викладацькою діяльністю. Тому як тренер кошти можна заробити. Це залежить від того, які гроші ти хочеш отримати.
Краще постійний партнер чи різні? У яких умовах можна краще розкритися?
— Краще, коли постійний партнер. Є момент коли, партнери станцьовуюються. Коли ви станцювались, коли ти відчуваєш партнера, ти будеш знати наперед, що від нього можна очікувати у танці та як він може зреагувати у тій чи іншій ситуації.
Чи часто між партнерами виникають романтичні стосунки?
— Так. Я не можу сказати, що є якась статистика, але так буває. Якщо ти багато часу поруч з людиною, то ви стаєте ближче.
Прослухати повну версію.
На фото: Роман Коляда, Юлія Шелудько та Артем Гафонов
Антарктида. Найхолодніший материк планети, який манить до себе дослідників, науковців і просто відчайдухів. Уже невдовзі українська експедиція вирушить на щорічну зимівлю на дослідницьку станцію "Академік Вернадський". Про відбір до експедиції, підготовку до подорожі й зимівлі в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Модуль знань" розповів цьогорічний полярник Антон Омельченко, правнук Антона Лукича Омельченка — одного з перших українців, які зимували в Антарктиді.
Ведуча:
Ольга Вернигоренко
Цього року визначено основний склад зимівників 24 української антарктичної експедиції. Цьогоріч Національний антарктичний науковий центр отримав рекордну кількість заявок від бажаючих працювати упродовж цілого року на станції "Академік Вернадський". Всі необхідні документи подали загалом 178 людей, серед них — 32 жінки. Наразі визначено переможців конкурсу, 12 майбутніх зимівників, з них 10 чоловіків та 2 жінки.
Розкажіть про вашого прадіда, Антона Лукича Омельченка, який був одним з перших українців, які робили перші кроки по Антарктиді
— Мій прадід був сьомою дитиною в сім'ї. Родина жила небагато, тому з молодих років намагався сам підзаробити і займався випасанням худоби. Потім він почав пасти коней і йому ці тварини дуже подобалися. В майбутньому так склалося, що він пов'язав своє життя з кіньми, потрапивши на кінний завод, де доглядав за ними. Він став талановитим жокеєм, доволі часто подорожував по світу.
Одного разу він відправився на Далекий Схід у Владивосток і там зустрів брата дружини Роберта Скотта, який приїхав для закупівлі маньчжурських поні в експедицію самого Скотта. Тоді йому запропонували стати учасником експедиції, а саме доглядати за кіньми в цій експедиції. Мій прадід помер ще молодим, в 49 років.
Це ваш прадідусь надихнув на участі у експедиціях?
— Так, звичайно. Коли я вже в свідомому віці дізнався про свого прадіда, в мене закралася думка, що було б добре повторити його справу і побувати в тих краях, де він був.
Коли ви вирушаєте до Антарктиди?
— Ще поки чіткої дати немає, але це буде в кінці березня, в крайньому випадку в перший тиждень квітня.
Хто відбирає учасників для експедиції?
— Є комісія при Антарктичному центрі. Вони розглядають всі заявки і таким чином відбирають кандидатів. Треба заповнити певну анкету, в якій вказати освіту, досвід роботи, чи були ви учасником якихось експедицій тощо.
З чого починається підготовка до експедиції?
— З морального настрою, особисто в мене. Перед кожною експедицією є збори після медичної комісії і там все більш докладно розповідають люди, які мають безпосередній стосунок до станції і неодноразово там були. Перед поїздкою проводиться такий тренінг.
Що відбувається після затвердження кандидата? Як системний механік, за що ви відповідали в експедиції?
— Після того як кандидата затвердили, всі затверджені кандидати висуваються на медичну комісію. На ній в першу чергу перевіряють наявність хронічних хвороб. Після цього йдуть збори, про які я казав. Я відповідав за системне життєзабезпечення станції. Це впершу чергу опалення, питна вода, наявність електрики по станції та загалом все обладнання.
Якими є погодні умови проживання на цьому материку?
— Там доволі часто холодний, поривчастий вітер. Сонячних днів дуже мало, більшість днів похмурі. Левова частка сонячних днів припадає на так зване Антарктичне літо, яке закінчуєть зараз. Погодні умови не такі страшні, але це стосується нашої станції, адже чим далі від неї, тим холодніше.
Яким є розпорядок дня полярника?
— В кожного зимівника все по-різному. Особисто в мене також режим змінювався, тому що бувають такі роботи, які треба зробити в той час, коли більшість колег сплять. Якщо вночі не було ніяких пригод, то звичайно, я вставав о 7 ранку, робив обхід всього обладнання. Далі йшов сніданок, роботи, обід та вечеря, які є загальними для всіх.
Які цьогорічні цілі та завдання учасників експедиції?
— В кожного свої цілі. Особисто в мене планується великий шмат роботи, тому що станцію вирішили дещо модернізувати. Загалом всі члени експедиції допомагають один одному.
Яка користь від експедиції для України?
— Користь, безумовно, є. Впершу чергу в тому, що це імідж країни. Ми одна з небагатьох антарктичних країн у світі. Це одне з того, через що про нас знають за межами України. Зараз діє мораторій на видубуток будь-яких корисних копалин на території Антарктиди, але він має закінчитися десь в 2040 році. Якщо видубуток буде дозволено, Україна матиме можливість цим займатися, тому що в першу чергу на це отримають дозвіл країни, які тримають в Антарктиді наукові станції і ведуть дослідження.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Мігрень. Сильний головний біль, що триває до трьох діб і неймовірно псує життя. Людина може стати надто чутливою до світла і звуку, обличчя і руку буде поколювати, можливі нудота, і порушення зору, темні цятки чи зигзаги перед очима. В ефірі UA:Радіо Культура в програмі "ФізКультура" поговорили про те, чому так буває і як із цим жити?
Ведуча:
Дарія Озерна
Якщо у вас бувають мігрені, то слід звернутися до лікаря. Існують препарати, що запобігають мігрені і тамують її напади.
Які причини мігреней? Під час мігрені людям бракує серотоніну, нейромедіатору, що підтримує нашу бадьорість і добрий гумор. Крім цього, спостерігається надмірне збудження трійничного нерву.
Серед причин критичного браку серотоніну лікарі називають таке:
— Гормональні зміни в жінок, зокрема, коливання рівню естрогену на початку менструального циклу. Мігрені можуть посилюватися навпаки в період вагітності чи менопаузи.
— Оральні контрацептиви чи гормональна замісна терапія бувають причиною мігреней. Деяким жінкам навпаки, знову ж таки, контрацептиви можуть допомогти в боротьбі із мігреніями.
— Напад мігрені можуть викликати витримані сири, солона та процесована їжа, а також нерегулярне харчування і сувора дієта.
— Вже знайомі вам підсолоджувачі та консерванти в їжі можуть провокувати напади. Не їжте незрозумілу їжу в упаковках, їжте цільні продукти.
— Алкоголь, особливо вино та напої-енергетики із кофеїном, можуть викликати мігрень.
— Брак сну і зміна режиму дня є серед причин мігреней.
— Стрес, фізична перевтома, погода, дуже сонячна чи дуже хмарна погода, гучні звуки… Як бачите, дуже багато факторів можуть спровокувати напад мігрені в чутливої людини. Схильність до мігреней є спадковою.
Що ж робити, якщо, на жаль, у вас ця схильність є? Нагадуємо, це привід для візиту до невролога. По-друге, наведемо поради американських лікарів.
Лягайте і вставайте о тій самій порі, навіть на вихідних. В кого є діти і домашні тварини, з останнім точно впораються.
Навчіться повністю розслабляти м’язи та медитувати.
Стежте за тим, що ви їсте. Спробуйте вести щоденник. Це допоможе виявити продукти, які провокують мігрень.
Не пропускайте прийомів їжі. Їжте о тій самій порі щодня.
Якщо стався напад, то спробуйте контрасті теплі і холодні компреси і каву. Але кави має бути небагато, інакше стане ще гірше.
Прослухати детальніше можете за посиланням
На українській театральній сцені вже три роки поспіль із величезним успіхом йде знаменитий французький мюзикл Notre Dame de Paris, у якому грають українські артисти. Найближчим часом до Дня всіх закоханих 7 солістів, чиї голоси уже підкорили Україну, з великим симфонічним оркестром знову презентують його у Палаці Україна. Антон Копитін, виконавець ролі диякона Клода Фролло, переможець "Голосу Країни-2015", співак та актор, в ефірі "ДеньПРО" розповів про цьогорічні концерти, свій акторський досвід та благодійний велопроект, до якого він долучився.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
Ганна Матвійчук: – Це правда, що ти народився у Донецьку?
– Час розвіювати міфи, створені інтернетом. Бо інтернет така цікава мережа, і там багато всього цікавого та корисного, але інколи я читаю про себе такі цікаві речі, нібито я народився в Донецьку і працював конферансьє у Донецькій філармонії… По-перше, я народився у Чернігові і працював так само у Чернігівській філармонії.
Але мені приємно. Де б я не був, мені кажуть, що я свій. Якщо я в Маріуполі – мені кажуть, що я маріуполець, якщо в Донецьку – що я з Донецька, якщо в Чернігові – то я з Чернігова. І от нарешті я зараз у Києві, і завдяки Тіні Кароль я вже маю статус киянина (наставниця Антона Копитіна на "Голосі Країни", Тіна Кароль подарувала співакові квартиру – ред.).
ГМ: – Скажіть, чи міняється цього року склад учасників українського Notre Dame de Paris?
– Трошки змінюється і склад учасників, і склад оркестру. Ми за цей час, на жаль, вже змінили декілька диригентів. З Миколою Віталійовичем Лисенком (попередній диригент оркестру – ред.) ми у таких дружніх відносинах, майже рідних, і у творчому задумі це, мабуть, людина, з якою найлегше та найприємніше було працювати.
Цього року ми будемо співпрацювати з оркестром Камерата, це вже буде наш другий спільний тур.
Кожен рік щось змінюється. Ми намагаємося якось тримати ту лінію, що щось новеньке буде привноситися або в акторській грі, або десь по світлу, по музиці. Ми намагаємося відшукати щось новеньке. Бо мюзиклу вже багато років, і незважаючи на це, він все рівно живе. Це мюзикл, внесений до книги рекордів Гіннесса за кількістю постановок по світу, і аналогів такого грандіозного проекту немає ніде.
ГМ: – Якщо вже заговорили про книгу рекордів Гіннесса, чи не плануєте встановити якийсь український рекорд?
– Мені здається, що рекордом є вже те, що з 14 по 18 лютого включно ми п’ять днів поспіль збиратимемо Палац Україна. І з того, що я бачив – вже дуже небагато квитків залишилося.
Де б ми не бували, де б не виступали – мюзикл завжди йде повним аншлагом, це проект, квитки на який розкупаються зазвичай за багато місяців.
В’ячеслав Ільїн: – А що особисто для вас у роботі над проектом було найскладнішим? Все-таки у вас роль непроста.
– Ви знаєте, вона непроста і водночас цікава в якому плані – багато з моїх колег можуть висловлювати свої почуття, думки різними способами, які допомагають більш яскравіше їх виразити, десь можуть підстрибнути, наприклад. А у мене роль людини, замкнутої в собі. Я сам собі всередині.
Але, дякувати богу, я знайшов якусь таку ниточку, за яку я тягну глядачів. Після останнього нашого туру, після львівського концерту хтось написав в Інстаграмі: "Дуже сподобався концерт, особливо той поп московського патріархату". Якщо люди так кажуть, ти розумієш, що людину зачепило.
ГМ: – А де, крім Львову, Notre Dame de Paris вже побував за ці три роки?
– За ці три роки ми були у трьох країнах. Це Україна, починаючи від Києва і закінчуючи Чернівцями і Хмельницьким, були навіть у Кривому Розі. Ще ми були у Молдові та Польщі.
Це не дуже велика географія, але ми розвиваємося і прагнемо охопити більшу територію, і я думаю, що в нас це вдасться.
Цього року в нас 5 концертів у Києві, маємо за мету робити ще більше, бо мюзикл користується попитом. Нам приємно, що люди йдуть на концерт, і нам приємно навзаєм ділитися з ними музикою та мистецтвом.
ГМ: – Ти розповідав, що пробував займатися різними речами: був менеджером з пейнтболу, сантехніком, вів власний бізнес. Але щойно ти припиняв заняття співами, все валилося з рук, і саме тому ти вирішив займатися лише музикою.
– Я точно знаю, що таланти даються від бога. І якщо ти не використовуєш той талант, що тобі бог дав, ти просто не матимеш успіху. Тому я почав займатися тільки музикою.
Я отримав дуже цікаве життя, я багато мандрую і багато часу проводжу за кордоном. У тому році я майже все літо провів у якихось поїздках: дві поїздки було в Америку, одна по Європі. Ми проїхали Німеччину, Францію, Швейцарію та Австрію.
Я не сподівався, що зі мною таке може статися. Десь за роки півтора до "Голосу", я злітав кудись на літаку, і не знав, коли полечу кудись ще раз. Я дуже люблю літати, моє найбільше захоплення – небо. Я летів і молився: "Боже, от би ще раз полетіти! От би жити десь в аеропортах, між країнами!" І пройшло, може, два роки, і я згадав про цю молитву. І згадав я про це, коли забув зареєструватися на рейс до Америки, вже на черговий політ.
ГМ: – А які пісні ви виконуєте? Ви пишете, що здебільшого співаєте українською…
– Так і є. Навіть коли ми збираємося різнонаціональними аудиторіями, ми намагаємося все ж таки виконувати українські пісні. І людям це дуже подобається, бо у нас дуже специфічна і дуже мелодійна музика і дуже мелодійна мова.
Я зараз вдарився в історію і дуже багато цікавих фактів підняв з історичного пласту нашої країни. І я вважаю, що це дуже правильно, знову відроджувати українську культуру, спілкуватися українською, співати українські пісні. Бо наша культура дуже багата, і нам треба усе це піднімати і відроджувати, щоб усе це надалі процвітало.
ГМ: – Зараз ви працюєте над спільним проектом з Національним оркестром Збройних Сил України. Що це за проект?
– Цей проект частково уже відбувся. Ми відпрацювали перший концерт у Києві.
Два автори, Борис Гриньов і Олег Саліванов, написали пісень на цілий альбом і вирішили його зробити. Вони підтягнули дуже відомих і талановитих українських співаків і зробили концерт на багато співаків. І коли постало питання аранжування, вони звернулися до Дмитра Жановича Антонюка (художній керівник та диригент оркестру – ред.) і до його аранжувальника Дмитра Коновалова, і вони зробили надзвичайно гарні аранжування.
Вийшло чудово, як на мене. По-перше, прекрасна музика, по-друге, глибокі тексти. Разом з аранжуванням у виконанні оркестру, пісні вийшли просто дивовижні. У Національній філармонії у нас не було місць.
Ми плануємо зробити тур з цим концертом, вже маємо кілька натяків на Харків, Дніпро і ще кілька міст, які ми хочемо охопити. Сподіваємося, що цей проект буде жити.
ВІ: – А ще у вас був досвід зйомок у художньому фільмі "Конкурсант. Смертоносне шоу"…
– Була така темна пляма у моєму житті… Я жартую.
Насправді, коли мені подзвонили і запросили знятися в кіно, я дуже здивувався. Я, може, десь мріяв про це, але актором себе ніколи не вважав. Я так людям і сказав. А вони мені: "Ти зніми просто маленький шматочок, щоб ми подивилися на тебе". Я зробив такий маленький нарис, і все вдалося!
Ми знімалися на одному майданчику з такими співаками, як Олександр Пономарьов, Тетяна Решетняк (TAYANNA), з нами було багато вихідців з "Голосу". З нами знімався також Борис Барський, і я вам скажу, що кіно вдалося!
ГМ: – Події фільму крутяться якраз навколо музичного шоу. За лаштунками "Голосу" все відбувається настільки жорстко, як у вашому фільмі?
– Мені здається, що мій сезон "Голосу" був найкращим. Це були найтепліша стосунки і між собою, і між знімальним колективом, між конкурсантами. Не було якогось прагнення вирватися вперед і довести своєму колезі, що ти кращий. Навпаки, всі переживали один за одного.
Навіть якщо ви подивитеся наш останній ефір з Тетяною Решетняк, коли ми вже стояли удвох на сцені, я щиро, від серця бажав їй перемоги, і ми одне за одного переймалися. Тому історія у фільмі – вигадана.
Але це теж цікаво, адже "Конкурсант" у 2016 році – це такий перший український блокбастер, який вийшов в українському прокаті.
ГМ: – Окрім музики, ви займаєтеся також і благодійністю. Розкажіть про ваш концерт у Німеччині, який відбувся на підтримку вашого маріупольського друга Геннадія Мохненка.
– Я маю дивовижного друга, не знаю нікого, хто був би аналогічний йому. По-перше, це людина-патріот. По-друге, це глибоко віруюча людина. Він пастор церкви. У нього 33 дитини. Я не знаю ще когось, у кого б було 33 дитини. Офіційні 33 дитини: троє біологічних і тридцятеро прийомних дітей.
Років сім тому вони задумали таку цікаву річ: розказати світові про те, що можна і треба всиновлювати дітей, і це не так страшно, як може здаватися на перший погляд. І вони з хлопцями, які колись були прийняті в родину з вулиці, вирішили сісти на велосипеди і поїхати з Маріуполя до Києва. Така була мрія, і вони її втілили, за кілька тижнів вони доїхали до столиці. Але цього їм здалося мало, вони вирішили їхати далі.
Наступного року вони проїхали з Києва до Владивостоку. Це було ще до російської агресії в Україні. І їм так само здалося, що це мало, і вони вирішили їхати ще далі.
На жаль, тоді розпочалася війна, вони були вимушені на два роки зупинитися. Але вже через два роки після початку війни вони проїхали від Києва до півночі Німеччини, і вже тоді я до них приєднався, ми проїхалися по Європі.
Що ми робили – ми просто ставили невеличку сцену у містах, в які приїжджали, і просто починали співати. Хлопці, що їздили з нами – в основному спортсмени, і вони починали показувати якісь свої трюки. Люди відверто цікавилися, що відбувається, підходили, починали розпитувати. І ми розказували: "Бачите цього хлопця? Він зараз Чемпіон України по боксу. А от бачите ці фото десятирічної давнини? Цього хлопця діставали з підвалу, де він був наркоманом, уже на той час три-чотири роки". Все тому, що в нього хтось повірив. Йому просто дали якесь батьківське тепло, і ця дитина стала іншою.
Можна змінити життя іншої людини, просто подарувавши їй трошки тепла. Дитині не потрібні ваші гроші, їй не потрібне ваше житло. Їй потрібно, щоб ранку вона прокинулася, а їй сказали: "Я тебе люблю". Все. Більше нічого не треба дитині.
Мюзикл Notre Dame de Paris за участі Антона Копитіна можна буде побачити у Палаці Україна з 14 по 18 лютого цього року.
Подобна про перемогу в рейтингу "Книжка року": всі історії з моєї книги були унікальними і складними
Збірник спогадів жінок, які брали участь у російсько-українській війні "Дівчата зрізають коси" Євгенії Подобної серед переможців Всеукраїнського рейтингу "Книжка року-2018" у номінації "Обрії". Перелік переможців був оголошений 8 лютого. В ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" книгу обговорили з авторкою Євгенією Подобною.
Ведучі:
Людмила Ляхевич, Денис Денисенко
"По-перше, я була дуже здивована, бо я про це взагалі не знала нічого. Дізналася, що моя книга номінована і отримала нагороду, я майже опівночі, коли мене почали вітати мої знайомі. Моя книга дещо специфічна, тому що це безкоштовний державний проект, це волонтерський проект. Книга "Дівчата зрізають коси" - це не просто моє творіння, це історії 25 жінок, тому моя мета була, щоб дізналися впершу чергу не про мене як письменницю, а про них", — сказала вона.
За словами Подобної, таке визнання для неї є в першу чергу визнанням її героїнь.
"Я сподіваюся, що якщо є інтерес і запит у суспільства на такі історії, то буду продовжувати їх робити. Це дійсно важливо розповідати про наших героїнь, наших дівчат-захисниць, бо ця тема була дещо табуйована довгий час. Про це варто продовжувати говорити", — зауважила Подобна.
Євгенія Подобна розповіла, що книжка "Дівчата зрізають коси" — це серія історій жінок, які воюють на передовій.
"Складність написати її була в тому, що безпосередньо я записувала багато цих історій на фронті, тобто це була небезпека для життя. Ці історії були дуже непростими і було складно їх пропускати через себе. Кожна історія була унікальною та складною", — поділилася Подобна.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ Євненії Подобної
Довести державну зраду лідера Опозиційної платформи за життя Віктора Медведчука буде дуже складно. Таку думку в ефірі Українського радіо в програмі "Під прицілом" висловив колишній заступник генерального прокурора України Олексій Баганець.
"Довести державну зраду дуже складно, особливо, якщо людина, захищаючись від таких претензій, використовує угоди, які підписали представники України з сепаратистами у Мінську, то це буде надзвичайно складно", — вважає юрист.
За його словами, слідство буде забовязане відправити запис висловлювань Медведчука на судово-лінгвістичну експертизу.
"Обов’язково по цій категорії кримінальних проваджень не слідчий і прокурор, а тим більше не політологи мають визначати, чи є в діях конкретної особи ознаки державної зради, чи немає. Обов’язково буде призначена судово-лінгвістична експертиза, наприклад, на предмет того, чи там є заклики до порушення територіальної цілісності і кордонів України, чи немає. Конкретні фахівці будуть давати підписку про те, що вони обов’язково дадуть об’єктивний висновок і звичайно слідчі будуть враховувати його у сукупності з іншими матеріалами справи", — переконаний Олексій Баганець.
Нагадаємо, Генеральна прокуратура України розпочала кримінальне провадження щодо глави проросійської організації "Український вибір – право народу" Віктора Медведчука. Як повідомила прес-секретар генпрокурора Лариса Сагран у Фейсбук, справу відкрито за статтями про посягання на територіальну цілісність і недоторканість України та державну зраду.
Водночас Віктор Медведчук в коментарі телеканалі Newsone сказав, що його заява, на його думку, не порушує Кримінального кодексу.
Віктор Медведчук є головою політради партії "Опозиційна платформа – за життя", також він відомий як кум президента Росії Володимира Путіна.
Слухати повну версію.
Маловідомий гурт із Кривого Рогу 5 років тому став справжньою сенсацією – завдяки креативному кліпу Knock Knock, який зібрав тоді 8 млн переглядів і був знятий однією камерою, без монтажу, про них писали провідні світові ЗМІ, від Daily Mirror до Billboard та Rolling Stone. В Україні Brunettes Shoot Blondes прокинулися знаменитими після участі в національному відборі на Євробачення–2016, де увійшли до трійки кращих разом із Джамалою та The Hardkiss. Андрій Ковальов, фронтмен команди Brunettes Shoot Blondes в ефірі "ДеньПРО" розповів про історію роялю-трансформера, з яким команда сьогодні виступатиме у півфіналі Нацвідбору, та пояснив чому логотипом гурту став червоний зайчик.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В'ячеслав Ільїн
В'ячеслав Ільїн: – Нещодавно ви презентували кліп, від якого неможливо відірватися, адже ви в ньому використовуєте рояль-трансформер, скомпонований з 20 різних музичних інструментів. Це ви таким чином спробували обійти заборону Євробачення про "не більше 6 людей на сцені"?
– Двадцять інструментів хотілось якось сконструювати в один і зіграти. Взагалі ми не думали, чи то буде на конкурсі, чи ні. Хотілося просто зробити щось таке нове, цікаве, щоб можна було подивитися, послухати.
Насправді дуже багато людей долучилися до цього відео. І спочатку це була просто ідея: давайте зробимо якийсь цікавий інструмент, і ми з Романом (Роман Соболь – учасник гурту і другий його засновник – ред.) почали шукати людей, які зможуть нам допомогти з цим. Тому що ми можемо щось придумати, намалювати в Фотошопі, але як то втілювати у життя – то вже інша справа. Тому ми пробували людей – один майстер, другий, третій – і якось з часом склалася команда. Хтось придумав, як робити скрипки, хтось – ксилофон…
Наш оператор, який від самого початку займався цим проектом, теж багато чого придумав. Це він запропонував використати швейну машинку для смичка. Бо дуже круто, коли у кадрі щось крутиться. А якщо це якийсь рідний предмет, як швейна машинка – це взагалі класно.
Рояль ми придбали порівняно недорого. Його власник виклав оголошення на одному з сайтів, ми йому написали. Ціна була низенька, тому що він був у маленькому місті і нікому не був потрібен. А ми привезли цей рояль до Києва, і тут, у Києві, такі роялі коштували набагато дорожче. Тому нам пощастило.
ВІ: – А де ви знімали лайв-відео з цим роялем?
– Коли ми власне зробили цей інструмент, почали грати, ми зрозуміли, що нам потрібно не дві репетиції, а двадцять дві. Ми перевезли рояль на студію Довженка, там є студія звукозапису, звукоцех. Ми почали там грати, практикуватися, і постійно відтягували момент запису: "Ще треба, ну ще тиждень, ще трохи пограємо". Потім запросили бек-вокалісток, з ними теж провели кілька репетицій.
Читайте також: LETAY: Це насилля над собою – намагатися влізти у формат
Я взагалі думав, що ми це ніколи не знімемо. Бо знаєте, як говорять: "Скільки репетицій треба до концерту? – На одну більше".
ВІ: – Віталій Телезін, як гуру майстерингу, не стомився, працюючи з вами над цією піснею? Адже йшов одночасний запис на 17 різних мікрофонів.
– Стомився. Бо спочатку він робив студійну версію, а потім лайв-версію. Я так думаю, ця пісня йому вже набридла. Але буде ще й третя, четверта і п’ята версія.
ВІ: – Логотип вашого гурту – червоний зайчик, який стрибає з кліпу в кліп. Він справді приносить вам…
– Гроші? Приносить, так. Бо кліпи дивляться, тому що там є зайчик.
Ганна Матвійчук: – Це зайчик саме з кліпу?
– Ні, він з’явився ще трохи раніше. Ми коли тільки починали грати, ми зустрілися з Ромою, і у нас ще не було колективу і якихось постійних учасників. На афішу треба було щось поставити, а фотографію ще якось рано було. Тому я намалював зайця, він був трохи страшніший за зайчика з кліпу, бо я не супердобре малюю. Але ми поставили його на першу афішу. І він якось пішов у світ: другий концерт, третій…
А коли вже робили наш кліп Knock Knock, спершу думали, що то буде хлопець і дівчина. Але воно не дуже чіпляло. Я спробував намалювати інших звірів. І саме зайчик якось так цікаво виглядав.
Сьогодні, 9 лютого у прямому ефірі на телеканалах UA:Перший та СТБ відбудеться перший півфіналу Національного відбору на Євробачення–2019.
Учасники виступатимуть у такому порядку:
1. TheHypnotunez
2. LETAY
3. VERA KEKELIA
4. ЦеШо
5. YUKO
6. MARUV
7. Brunettes Shoot Blondes
8. BAHROMA
Маловідомий гурт із Кривого Рогу 5 років тому став справжньою сенсацією – завдяки креативному кліпу Knock Knock, який зібрав тоді 8 млн переглядів і був знятий однією камерою, без монтажу, про них писали провідні світові ЗМІ, від Daily Mirror до Billboard та Rolling Stone. В Україні Brunettes Shoot Blondes прокинулися знаменитими після участі в національному відборі на Євробачення–2016, де увійшли до трійки кращих разом із Джамалою та The Hardkiss. Андрій Ковальов, фронтмен команди Brunettes Shoot Blondes в ефірі "ДеньПРО" розповів про історію роялю-трансформера, з яким команда сьогодні виступатиме у півфіналі Нацвідбору, та пояснив чому логотипом гурту став червоний зайчик.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В'ячеслав Ільїн
В'ячеслав Ільїн: – Нещодавно ви презентували кліп, від якого неможливо відірватися, адже ви в ньому використовуєте рояль-трансформер, скомпонований з 20 різних музичних інструментів. Це ви таким чином спробували обійти заборону Євробачення про "не більше 6 людей на сцені"?
– Двадцять інструментів хотілось якось сконструювати в один і зіграти. Взагалі ми не думали, чи то буде на конкурсі, чи ні. Хотілося просто зробити щось таке нове, цікаве, щоб можна було подивитися, послухати.
Насправді дуже багато людей долучилися до цього відео. І спочатку це була просто ідея: давайте зробимо якийсь цікавий інструмент, і ми з Романом (Роман Соболь – учасник гурту і другий його засновник – ред.) почали шукати людей, які зможуть нам допомогти з цим. Тому що ми можемо щось придумати, намалювати в Фотошопі, але як то втілювати у життя – то вже інша справа. Тому ми пробували людей – один майстер, другий, третій – і якось з часом склалася команда. Хтось придумав, як робити скрипки, хтось – ксилофон…
Наш оператор, який від самого початку займався цим проектом, теж багато чого придумав. Це він запропонував використати швейну машинку для смичка. Бо дуже круто, коли у кадрі щось крутиться. А якщо це якийсь рідний предмет, як швейна машинка – це взагалі класно.
Рояль ми придбали порівняно недорого. Його власник виклав оголошення на одному з сайтів, ми йому написали. Ціна була низенька, тому що він був у маленькому місті і нікому не був потрібен. А ми привезли цей рояль до Києва, і тут, у Києві, такі роялі коштували набагато дорожче. Тому нам пощастило.
ВІ: – А де ви знімали лайв-відео з цим роялем?
– Коли ми власне зробили цей інструмент, почали грати, ми зрозуміли, що нам потрібно не дві репетиції, а двадцять дві. Ми перевезли рояль на студію Довженка, там є студія звукозапису, звукоцех. Ми почали там грати, практикуватися, і постійно відтягували момент запису: "Ще треба, ну ще тиждень, ще трохи пограємо". Потім запросили бек-вокалісток, з ними теж провели кілька репетицій.
Я взагалі думав, що ми це ніколи не знімемо. Бо знаєте, як говорять: "Скільки репетицій треба до концерту? – На одну більше".
ВІ: – Віталій Телезін, як гуру майстерингу, не стомився, працюючи з вами над цією піснею? Адже йшов одночасний запис на 17 різних мікрофонів.
– Стомився. Бо спочатку він робив студійну версію, а потім лайв-версію. Я так думаю, ця пісня йому вже набридла. Але буде ще й третя, четверта і п’ята версія.
ВІ: – Логотип вашого гурту – червоний зайчик, який стрибає з кліпу в кліп. Він справді приносить вам…
– Гроші? Приносить, так. Бо кліпи дивляться, тому що там є зайчик.
Ганна Матвійчук: – Це зайчик саме з кліпу?
– Ні, він з’явився ще трохи раніше. Ми коли тільки починали грати, ми зустрілися з Ромою, і у нас ще не було колективу і якихось постійних учасників. На афішу треба було щось поставити, а фотографію ще якось рано було. Тому я намалював зайця, він був трохи страшніший за зайчика з кліпу, бо я не супердобре малюю. Але ми поставили його на першу афішу. І він якось пішов у світ: другий концерт, третій…
А коли вже робили наш кліп Knock Knock, спершу думали, що то буде хлопець і дівчина. Але воно не дуже чіпляло. Я спробував намалювати інших звірів. І саме зайчик якось так цікаво виглядав.
Сьогодні, 9 лютого у прямому ефірі на телеканалах UA:Перший та СТБ відбудеться перший півфіналу Національного відбору на Євробачення–2019.
Учасники виступатимуть у такому порядку:
1. TheHypnotunez
2. LETAY
3. VERA KEKELIA
4. ЦеШо
5. YUKO
6. MARUV
7. Brunettes Shoot Blondes
8. BAHROMA
До 2016 року цей проект називався We Are, існував у самодостатньому режимі і був відомий лише невеликому колу меломанів. А як охрестив себе LETAY –одразу злетів у стратосферу українського шоу-бізнесу. Цього року LETAYвдруге штурмуватиме Нацвідбір Євробачення з піснею "Моя мила". Фронтмен проекту LETAYІлля Рєзніковпобував в ефірі шоу "РанокПРО" і розповів, чим сьогодні дивуватиме на Нацвідборі.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Ольга Бабчук: – Після перейменування гурту ви випустили трек "Світ чекає", який одразу приглянувся українським меломанам. Невже справа у назві гурту, назвався LETAY – і полетів?
– Ви так сказали, вийшов "Світ чекає" – і все вдалося. Насправді пісня вийшла, і її спочатку ніхто не помітив. Потім я брав з нею участь у відборі на Євробачення. Тоді сказали, що пісня гарна, але в мене не було шоу на той момент, і воно теж, у принципі, пройшло непомітно. А після того вона стала саундтреком до шоу "Топ-модель по-українськи". І вже тоді люди почали її впізнавати і вона стала народним хітом.
Так само трапилося і з піснею "Кохайтесь". Вона так само вийшла відразу після "Світ чекає". Я ще на той момент жив у Харкові і просто випустив її самотужки. Нічого не трапилося. Після того я брав участь у конкурсі "Хіт-конвеєр", я його виграв, вийшов кліп – я його отримав від каналу М2. І тільки після того, як вийшов кліп, вона потрапила на радіо. І так далі. Таких історій дуже багато.
Не знаю, як в інших, можу казати тільки за себе. Я можу щось випустити – і воно пройде непомітно. А потім будуть якісь ще фактори, і всі скажуть: "Вау, яка пісня!"
ОБ: – Це дуже потужна риса характеру – не здаватися. Вийшла пісня – її ніхто не помітив, пішов на Євробачення – і не пройшов. А от не зупинятися і творити далі – у тебе це така вроджена риса характеру?
– Я можу сказати, що грає більше трьох років, може, навіть менше, є така риса. Тому що займатися музикою – це найневигідніше діло. Якщо людина продовжує займатися музикою – вона просто продовжує постійно лізти на стіну. Треба бути дуже великим мрійником, щоб випускати свою музику.
Якщо ти хочеш зробити щось нове, треба бути мрійником. Треба розуміти, що в тебе є така мрія, і якщо ти будеш рухатися вперед, одного дня все вийде. Тільки так.
Павло Туптинський: – Цей оптимізм у тебе присутній і в піснях, і в творчості, і в житті…
– Це не оптимізм. Це прагматизм. Я просто за своїм досвідом бачу, що якщо ти б’єш в одну точку, то рано чи пізно щось вийде.
Хоча якщо чесно, воно навіть не так. Ти б’єшся в стіну, а стіну не можна пробити. Ти б’єшся в неї, тому що не розумієш, як знайти двері. Ти б’єшся, б’єшся, а потім дивишся – ось, поруч двері. Весь час були. І тоді ти проходиш далі.
Все-таки це досвід. Досвід і знання, чого ти хочеш від себе і від людей. Як все працює. Якщо б, наприклад ,мої нинішні знання дати мені десять років тому, я думаю, що все пройшло б набагато швидше. А якщо наприклад, дати мені знання, які у мене будуть через десять років – ще швидше.
ОБ: – На попередньому Нацвідборі тобі не вистачало шоу, не вистачало бек-вокалу. Ти просто вийшов і співав. Ти зробив свої висновки цього року?
– Я зробив це раніше. У тому ж 2017 році я брав участь у конкурсі "Хіт-конвеєр". Якраз тоді я вже зробив і шоу, і бек-вокал, і все-все-все. І його виграв. Звичайно, це був такий досвід, який мені допоміг зрозуміти, що треба робити.
Ти б’єшся в стіну, тому що не розумієш, як знайти двері. Б’єшся, б’єшся, а потім дивишся – ось, а поруч двері. Весь час були.
До речі, з піснею "Світ чекає", з якою я брав участь у попередньому Нацвідборі, пов’язана цікава історія. Я спочатку написав слова "Світ чекає, доки люди роблять мости", тобто наводять мости між собою. І люди завжди чують там "пости". "Люди роблять пости". Я думаю, блін, який сенс прикольний. І все, тепер співаю "Світ чекає, доки люди роблять пости". Хтось сидить і робить пости в Інтернеті, а хтось робить свою справу.
Читайте також: THE HYPNOTUNEZ: "Якби Нацвідбір проходив не в Україні, то шансів у нас було б трошки більше"
ОБ: – Якщо говорити про цьогорічний Нацвідбір – чому ти обрав пісню "Мила моя"? Не боїшся, що вона не підійде до формату Євробачення?
– Якщо говорити чесно, я нічого не вибирав. Це просто пісня, яка на даний момент остання. І була пропозиція взяти участь у Нацвідборі, і звісно, я пішов з цією піснею.
Я ніколи не думаю про формати, я їх взагалі не вмію робити. Тому я нічого спеціально (для Нацвідбору – ред.) не робив. В мене є пісня, є Нацвідбір, і я на ньому виступлю.
Іноді я переглядаю коментарі, і бачу, що люди повторюють чиюсь думку і пишуть "це неформат". Але якщо насправді подивитися на конкурс Євробачення, можна побачити, що так, є формат якийсь – шведський, балканський, турецький, а є неформат. Наприклад, у 2009 році переміг Олександр Рибак. Це ж неформат! Або переможець Євробачення–2017 від Португалії. Це ж теж неформат. Якщо подивитися, думаю, будуть ще приклади.
Тому немає сенсу думати, формат чи неформат. Треба просто робити те, що тобі подобається і співати свою пісню.
Я взагалі думаю, що це насилля, коли ти робиш якийсь формат. Це як? Сідаєш і починаєш писати щось спеціально? Я так не вмію.
ОБ: – Тебе не лякає кількість учасників на цьогорічному Нацвідборі? Чи ти просто береш участь, тому що хочеш її взяти?
– Я не беру участь у Націвідборі тільки заради участі. Я не пишу пісні, просто щоб писати пісні. Артист пише пісні, щоб співати. Євробачення – це гарна можливість показати за три хвилини свою творчість мільйонам людей. Звичайно, я хочу, щоб були ще три хвилини, не просто півфінал, але й фінал і так далі.
Мені подобається фраза "Роби, що повинен, і хай буде, як буде".
У мене перед концертом завжди мандраж. Руки-ноги трусяться, але коли виходжу на сцену, все добре. Я просто дуже не люблю чекати.
ОБ: – Як виглядатиме твій виступ на Нацвідборі?
– Це мій сольний проект, але виглядатиме воно як бенд. У нас є барабанщик, Андрюха, є дві бек-вокалістки, Яна і Даяна, і ще буде дві невідомих персони. Я просто не хочу розказувати, яке шоу буде. Це буде перфоманс.
ПТ: – На Євробаченні часто перемагають або шоу, або фріки. Ти з яких?
– Не знаю. Можливо, фрік.
ОБ: – Хто тобі робить аранжування?
– Аранжування сам роблю. І не тільки собі.
В мене є клавіші, маленька клавіатурка на дві октави. Я там все роблю, і мелодії граю, і всі партії пишу, і стучу в барабани.
В мене є спеціальна штучка, пед, за допомогою якого можна прописувати барабани. Але я не звик до того, я просто стучу по клавіатурі, там де ноти. Буває, якщо ідей не вистачає, просто починаєш стучати навмання.
ОБ: – Ти починав з англомовної творчості, але зараз поставив її на паузу. Це твій свідомий підхід?
– Скажу чесно: коли я починав писати, я просто не вмів писати українською або російською так, щоб це було круто. Тому що коли тобі 18, і ти маєш написати про життя, про свій досвід, ти ще не пожив і ще не відчував того, про що ти хочеш написати. А англійською – це відсторонено. Ти послухав багато пісень, набрав красивих слів, фраз – і написав.
А зараз у мене вже є досвід, я знаю, про що я хочу писати. І це великий кайф – писати мовою, яку ти розумієш, і яку люди розуміють.
Сьогодні, 9 лютого у прямому ефірі на телеканалах UA:Перший та СТБ відбудеться перший півфіналу Національного відбору на Євробачення–2019.
Учасники виступатимуть у такому порядку:
1. The Hypnotunez
2. LETAY
3. VERA KEKELIA
4. ЦеШо
5. YUKO
6. MARUV
7. Brunettes Shoot Blondes
8. BAHROMA
Вже найближчим часом у Києві покажуть найкращі роботи видатного хореографа сучасності Іржі Кіліана. 13-14 лютого у Жовтневому палаці вперше покажуть найвідоміші роботи видатного хореографа Іржі Кіліана. В ефірі "ДеньПРО" їх презентували театральний продюсер, організатор балетних подій Олена Матвієнко іАліса Малицька, комунікаційний менеджер проекту "Шедеври сучасної хореографії".
Ведучі:
В’ячеслав Ільїн, Ганна Матвійчук
Ганна Матвійчук: – Як так сталося, що балети Іржі Кіліана вже 30 років на сцені, а в нас вони будуть тільки вперше?
Олена Матвієнко:– Насправді, наша публіка в Україні не бачила надто багато. Досі. Чому – я ще сама собі не повністю відповіла на це запитання. Чому в нас театри не прагнуть мати в репертуарі якісь відомі постановки? Ми ж уже, здається, не за залізною завісою. У нас якась ментальна залізна завіса, яку ми собі повісили. І часто спрацьовує принцип, що кожен хвалить своє болото. Так легше, мабуть.
Аліса Малицька:– Насправді, дуже цікава історія з Ніною Ананіашвілі (грузинська балерина – ред.), тому що вона вперше приїхала до Києва у 2012 році, і ми з нею робили велику подію. До цього вона не була у Києві жодного разу. Вона вже була зіркою світового масштабу, 25 років танцювала, і це був її перший візит до України взагалі. Прийшло дуже багато людей, у нас квитки купувалися з космічною швидкістю. Потім ми ще раз привозили Ніну, і вона вперше показувала уривок з балету "Маргарита і Арман". І тепер – знову Ніна, знову вперше – в нас Кіліан та молодий хореограф Меді Валерськи.
Ганна Матвійчук: – Українська публіка мало знайома з творчістю Іржі Кіліана. Хто він та який його вклад у світову хореографію?
ОМ:– Є дуже багато талановитих хореографів. Їх і було завжди дуже багато. Але є одиниці – це стосується не лише хореографії, творчості та мистецтва – є одиниці, які давали поштовх до нового напряму. Стиль яких не просто легко впізнати – він вплинув на формування нових хореографів. Дійсно, вже у кількох поколінь успішних і відомих хореографів іноді просто простежуються репліки Кіліана. Ось це – Іржі Кіліан.
У чому його геніальність? Це знаєте, як запитати, у чому геніальність Моцарта. Та Бог його знає! Якби можна було розкласти геніїв на складові, їх можна було б виховувати. Це ж стосується і Іржі Кіліана. Нібито його хореографія базується в основному на класиці. Це не демі класика, як у нас звикли. Це сучасна хореографія.
Іржі Кіліан не робив чогось на розрив аорти чи щоб воно повністю перевернуло сприйняття танцю. Але він породив цілу нову плеяду послідовників. Я думаю, що багато хто хотів його копіювати. Але не у багатьох це виходить.
В’ячеслав Ільїн: – У Іржі Кіліана є великий цикл "Чорно-білих балетів", але не всі вони будуть у Жовтневому. Яка програма буде 13-14 лютого?
ОМ: –Ми не могли привезти все при усьому нашому бажанні. Це був мій суб’єктивний вибір, тому ми веземо мої улюблені балети. Це балет Кіліана "Маленька смерть" – балет, який я вже дуже давно хотіла привезти. Я можу його переглядати нескінченно. Так протанцювати Моцарта, як це робить Кіліан, ніхто не зміг би. Також це буде балет "FallenAngels" – ми досі сперечаємося, як їх правильно перекласти, "Павші янголи" чи "Падаючі".
АМ:– І ще є варіант "Занепалі".
ОМ: – Так, ми заплуталися. І балет "Шість танців", який теж уже став візитною карткою Кіліана, тому що це трагікомічний балет, знову ж таки, на музику Моцарта.
ГМ: – А десь можна буде прочитати лібрето, для тих хто не так добре розуміється на балеті?
ОМ:– Ми готуємо красиві детальні буклети… Але розумієте, це ж не класика. Кіліан – майстер абстрактних балетів, але це не абстракція у чистому вигляді. Тут є сюжетна лінія, але – це ще одна властивість сучасного балету – він не буквальний. Мабуть, тому в сучасному балеті вже не використовується пантоміма, тут нема чого проговорювати. Він дає можливість кожній людині придумати свою історію. Як правило, після перегляду сучасної хореографії дійсно високого рівня люди виходять, і розпочинаються жаркі суперечки. Кожний побачив своє, і кожен вважає, що саме це було сказано хореографом.
ГМ: – Я читала, що Кіліан у своєму театрі запровадив абсолютно нову систему, розділивши танцівників на три різні трупи: молодих танцівників, основний склад і танцівників-пенсіонерів. Він всіх їх залучав у одних постановках?
ОМ: – Ні, для різних труп ставилися різні спектаклі. І у цьому його новаторство, як хореографа і як художнього керівника. Тому що мало того, що він продовжив творчий вік танцівника, він ще й використав ту особливість, що в юності у нас усіх дуже багато запалу, сил і здоров’я, але багато чого ми не можемо проговорити, бо не вистачає нам життєвого досвіду. А з досвідом в тебе вже нібито й сил не так багато, але як багато ти можеш донести.
Він дав можливість молодим рости, і він дав можливість артистам із життєвим досвідом проговорити цю хореографію так, як не можуть молоді. У різних постановок є свої нюанси, вони розраховані саме на цю специфіку.
ГМ: – Олено, у 2011 році ви разом зі своїм братом, відомим танцівником Денисом Матвієнком, заснували Фонд розвитку мистецтв Дениса Матвієнка, який ставив своєї першою задачею підтримку молодих танцівників та розвиток балетного мистецтва. Як вам здається, вам багато вдалося досягти за цей час?
ОМ:– Знаєте, у цьому головна відмінність України. У нас, здається, немає громадянського суспільства, але у нас усе-таки є суспільство, і творчі одиниці в ній функціонують окремо від держави. Відповідно, якщо у тебе є якась позиція – можна називати її громадянською, можна називати її творчою, можна називати її людською – то ти її реалізуєщ. У нашій країні свої плани та позиції можна реалізувати тільки самостійно.
Україна зараз на світовій культурній карті, особливо це стосується музики, присутня лише завдяки тим людям, які самі щось для цього роблять. Вона не присутня як державна культурна інституція.
Це особливість України. Добре це чи погано – не знаю. Видно, ми дійсно індивідуалісти. Тому що щойно ти питаєшся зробити щось спільно з державою, все йде наперекосякі зовсім не так, як ти собі це уявляв.
ГМ: – Якщо повернутися до проекту "Шедеври сучасної хореографії", то як ви вважаєте, чи готова вже українська публіка сприймати творчість Кіліана?
ОМ: – Однозначно, і в принципі, усі наші сумніви стосовно цього розвіялися ще у 2011 році, коли ми робили прем’єру "Quatro". Тоді у нас дійсно були сумніви.
Це теж парадокс. Ми ж живемо не у Китаї, у нас Ютуб не заборонений. Люди часто вірять рекламі, вони вірять, що те, що називають зірковістю, зірковістю і є. Хоча зрештою усе це легко перевірити.
ГМ: – А як поціновувачі класичного балету сприймають балет сучасний?
ОМ:– Прекрасно. Люди, які дійсно люблять балет і люблять оперу, якщо вони люблять справді оперу, а не інституцію чи родичів на сцені, вони сприймають сучасний балет. Якщо це високого рівня, як це можна не сприймати? Отака ситуація у нас була з "Quatro", коли ми робили прем’єру в 2011 році, ми дуже переживали, бо в Києві одиниці знали, хто такий Денис Матвієнко, хто такий Леонід Сарафанов…
Якщо ви приходите з відкритим серцем, з відкритим розумом, а не як людина, яка "любить класику", то ви не можете не полюбити те, що дійсно класне.
ГМ: – У вашій програмі, окрім балетів Кіліана, заявлений ще й балет "Маленька церемонія" хореографа Меді Валерськи. Хто він?
АМ:– Насправді, така цікава історія з тією атмосферою, яку створив у себе Іржі Кіліан в нідерландському театрі танцювальному. Він взяв традицію, яка там уже існувала, надавати артистам можливість якось себе проявляти у якості хореографів. Таким чином вони створили таку чи не найбільшу в світі мистецьку лабораторію, де вони експериментують, дають можливість якось себе проявляти і знаходять серед своїх же якісь скарби.
ОМ:– Я вважаю, що в цьому також геніальність Іржі Кіліана як художнього керівника. І мені здається, це також риса генія, коли він не боїться порівнянь. Він не боїться пускати на свою територію молодих, які можуть його гіпотетично підсидіти. Навпаки, він вчить їх, ділиться своїм досвідом.
АМ:– З Меді Валерськи так сталося, що спочатку він був танцівником, а потім йому надали можливість стати хореографом. Перша його робота була для NDT– Нідерландського театру танцю.І якось у нього так закрутилося все…
ГМ: – Ми будемо дивитися балети у виконанні трупи Тбіліського театру опери й балету під керівництвом уже згадуваної Ніни Ананіашвілі. Сама Ніна танцюватиме?
ОМ:– Ні, сама Ніна не буде танцювати. Чому, навіть не знаю.
АМ:– Насправді у Ніни такий парадокс: вона завжди мріяла танцювати Кіліана, вона його обожнює, вони товаришують багато років, але вона ще ніколи не танцювала Кіліана. Коли вона прийшла у Тбіліський театр, для неї було надважливо керувати трупою. І перше, що вона зробила – зателефонувала Кіліану. Тому що вона все життя мріяла, щоб ці постановки побачили в Грузії, і щоб Тбіліський театр був першим, хто покаже ці вистави на пострадянському просторі.
І трупі довелося виходити на новий рівень. Для Кіліана було важливо, щоб танцівники були технічно і емоційно бездоганними, бо артисти мають розуміти, про що вони говорять на сцені.
ОМ:– І у трупи пішло всього два роки на те, щоб дорости до того рівня, коли вони можуть дозволити собі не тільки Кіліана, але й Баланчина, і Аштона, і Робінса.
АМ:– Ніна постійно жартує, що у Кіліана є трупи балетних пенсіонерів, тому у неї ще є час. Їй 55, але вона досі танцює, тому вона може собі дозволити трохи зачекати і нарешті здійснити свою мрію і виконати Кіліана.
"Шедеври сучасної хореографії" Кіліана та Валерськи будуть поставлені 13 та 14 лютого, до Дня усіх закоханих, у Жовтневому палаці.
Все частіше з’являються проекти, які допомагають дітям опанувати основи бізнесу та навчитися лайфхаків, які можуть знадобитися у дорослому житті. Засновник проекту "Школа героїв" для підлітків 10-17 років Андрій Пушкар в ефірі "ДеньПРО" розповів, як підлітки можуть реалізувати свої проекти чи навіть знайти роботу ще під час навчання у школі.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
Андрій Пушкар переконаний, що дітям потрібна практика, адже вони хочуть у вільний від навчання час щось робити і заробляти.
"У них багато енергії, але немає практики. Я пропоную об’єднуватися в команди і створювати свої ідеї. Потім я запрошую до дітей фахівців і бізнесменів, і вони між собою спілкуються. Діти запитують фахівців, фахівці – дітей, йде живе спілкування. І наприкінці фахівці відзначають дітей, яким вони готові допомагати настановами, яких дітей вони готові профінансувати", – поділився Андрій Пушкар.
У будні дні після уроків школярі зустрічаються з наставниками, і поступово створюють бізнес-план. На наступному етапі запрошуються інвестори, готові профінансувати дитячі проекти.
"Діти разом з наставниками реалізують свої ідеї. У ролі наставників виступають небайдужі люди. Я шукаю людей по рекомендаціях, у соціальних мережах, дивлюся інтернет, читаю журнали. Ми постійно шукаємо все нових і нових людей і знайомимо їх з дітьми. Ми з ними попередньо спілкуємося, розуміємо, що ці люди готові ділитися з дітьми досвідом. Вони зі свого боку роблять це безкоштовно", – поділився Андрій Пушкар.
За його словами, у 9 з 10 випадків люди, з яким він контактує, йдуть назустріч.
"Все дуже просто. У кожної людини в певний період її життя з’являється бажання поділитися досвідом. Це природно, – переконаний Андрій Пушкар. – Це ж не системна робота з дітьми. Просто час від час годинку чи дві їм приділяєш. Навіть потім просять люди, щоб їх запрошували ще, бо їм подобається".
Наразі зі "Школою героїв", за словами Андрія Пушкаря, співпрацюють вже більше 2000 фахівців і бізнесменів.
"Ми розпочинали з простих зустрічей, де діти радилися з наставниками, куди сходити, що робити. А потім перейшли у формат проектів. Вже є перші результати. Наприклад, є хлопець, що займається світлодіодною технікою, він робить браслети, оформлює вивіски. І він уже отримав перші замовлення, перші 10 тис. грн він уже заробив, – поділився Андрій Пушкар. – Є дитина, яка після спілкування з режисерами приїхала до них, побула у них на стажуванні і навіть вже отримує зарплатню порядку 8 тис. грн на місяць. А це звичайний школяр, що займається монтажем відео".
Таким чином, часто реалізація проектів перетворюється у повноцінну роботу для школяра. Андрій Пушкар зазначив, що хоча українське законодавство і не перешкоджає роботі підлітків у вільний від навчання час, але й не заохочує її.
"Відповідно до нашого законодавства, за згодою батьків можна працювати з 14 років. Є просто рамки щодо часу, наприклад, не більше 4 годин на день. Звісно, законодавство не дуже стимулює працю підлітків, воно більше захищає підлітків", – підсумував Андрій Пушкар.
Нагадаємо, раніше в ефірі Українського радіо психолог Наталя Сиротич розповідала, що сучасні діти часто залишаються осторонь праці та відповідальності через особливості виховання.
Фото "Школи героїв"
Український тиждень моди – Ukrainian Fashion Week – упродовж п’яти перших днів лютого проходив у Києві. Його засновниця та голова оргкомітету Ірина Данилевська в ефірі "ДеньПРО" розповіла, чому в Ukrainian Fashion Week не беруть участі закордонні дизайнери та куди прямуватиме мода у наступному сезоні.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
Ірина Данилевська розповіла, що на Ukrainian Fashion Week здебільшого професіонали, які працюють у галузі моди або журналістики і пишуть про моду, а вся інша країна спостерігає за Ukrianian Fashion Week у прямих трансляціях та публікаціях у соцмережах.
"Відкривала цей сезон Ukrainian Fashion Week Лілія Пустовіт, і це давня традиція. Я дуже щаслива, що мені вдається зберігати цю традицію, і що Лілія Пустовіт, дизайнер цього бренду, також мене підтримує, – поділилась організаторка. – А взагалі дуже насичений тиждень, у нас відбулося біля 70 подій".
При цьому Ukrianian Fashion Week залишається платформою саме для українських дизайнерів.
"Ми вважаємо, що у нас так багато українських дизайнерів, що у нас навіть немає можливості надавати подіум Ukrainian Fashion Week багатьом зарубіжним дизайнерам. Ми зосереджені на тому, що робиться в Україні, – пояснила організаторка. – І його міжнародний статус, статус Ukrainian Fashion Week в першу чергу підкреслений тим, що більше 20 зарубіжних журналістів працювали на Ukrainian Fashion Week і висвітлювали його".
Ірина Данилевська переконана, що дизайнери певною мірою здатні передбачати майбутнє. І колекція цього сезону обіцяє, що економічної кризи не буде.
"Дизайнери все-таки з оптимізмом дивляться на наступний сезон. Зараз були презентовані колекції "Осінь-зима 2019-2020". Є червоний, є синій, є коричневий, є вкраплення дуже яскравого жовтого. Є багато клітинки, вона є в сірих тонах, коричневих та синіх. Багато яскравих кольорів, багато нашарувань, багато довгих суконь. Є такий сигнал, що якщо мода така – розкішна і красива, то значить, не очікують дизайнери економічної кризи", – пояснила Ірина Данилевська.
При цьому вона переконана, що найважливіша тенденція для майбутнього моди в світі – уважне і поважне ставлення до того, що ми купуємо, як ми купуємо, як ми вибираємо собі одяг. Зокрема, на Ukrainian Fashion Week упродовж усіх п’яти днів проходив інтерактивний проект "Be Sustainable!"
"Він саме про те, як бути свідомим, як не засмічувати планету. Кожен день на воркшоп збиралися десятки людей, які хочуть знати, як переробити старі джинси, як переробити старе взуття і надати йому нове життя, – поділилась Ірина Данилевська. – Мені дуже приємно, що до нас приєдналися і Соломія Вітвіцька, і Ігор Кондратюк, і Джамала, і Ivan Navi, і Василіса Фролова… Дуже багато зірок приєдналися, які розповідають про те, як дати друге життя своїм речам, і говорять, що в цьому немає нічого поганого. Це не тому що ми бідні, а тому, що ми свідомі".
Нагадаємо, в столиці вже працює чотири громадські станції сортування сміття, куди люди, що сортують сміття вдома, можуть приносити його, щоб його передали на подальшу переробку.
Фото Ukrainian Fashion Week
Політичний аналітик Світлана Кушнір та політичний аналітик фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Андрій Сухарина в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" прокоментували, чи є закріплення в Конституції України курсу на Європейський союз та НАТО визначенням стратегічного шляху держави чи все ж передвиборчим агітаційним ходом.
Ведуча:
Галина Бабій
Є така думка, що ці зміни до Конституції — це не тільки визначення стратегічного шляху держави, а й передвиборчий хід. Яка Ваша думка з цього приводу?
Світлана Кушнір: початок прийняття цього остаточного рішення, яке сьогодні 334 народних обранці підтвердили, був не сьогодні. Треба було пройтипевний юридичний шлях для того, щоб це рішення було прийняте у першому читанні, потім Конституційний суд визначився, чи воно відповідає Основному закону України, потім було друге читання і власне сьогодні вже завершальний етап.
Можна розглядати це у ключі передвиборчої агітації одного з претендентів, оскільки законопроект по зміні до Конституції в частині закріплення нашого геополітичного курсу на Європейський Союз та на членство у Північноатлантичному альянсі — це була ініціатива президента України Петра Порошенка. Про це говорили представники різних партій та груп, що це буде використано для передвиборчої агітації.
Я б хотіла змінити акценти. Це зроблено не лише як передвиборча агітація, а це унеможливлює у довгостроковій перспективі реванш російських сил. Хто б не прийшов до влади, змінити курс неможливо. Тому що для цього потрібно буде пройти значний юридичний шлях. Має бути новий склад парламенту, мають бути домовленості між групами. А ми розуміємо, що новий склад парламенту буде однозначно теж проукраїнським, я сподіваюся на це. Тому я б облишила питання, коли говорять, що це перевиборча технологія.
До речі, на засідання прийшов не тільки президент України, а й діючий прем’єр-міністр Володимир Гройсман та екс-прем’єр Арсеній Яценюк. Зараз ми говоримо не лише в ключі долучення до Північноатлантичного альянс. Ми якось опускаємо момент, що ми обираємо курс на повноцінне приєднання до Європейського Союзу, а це концентрована економіка.
Читайте також — Магда: закріплення положень щодо інтеграції до ЄС та НАТО в Конституції ускладнює зміну зовнішньополітичного курсу
Як же тоді у цьому сенсі розглядати намагання Москви знову повернути у наш медійний простір, у наше політичне життя президента-втікача Януковича з його заявами? І як же тоді після цього закріпленого курсу виглядають ці декларативні програми "Опозиційного блоку" і пана Медведчука, які цілком насичені темою реваншу?
Андрій Сухарина: програми "Опозиційного блоку" чи "Опозиційної платформи — За життя" мають можливість існування, їх можна внести. Проте питання у тому, що вони дуже ускладнюють. Якщо зміниться серйозно конфігурація парламенту, то щоб змінити цей шлях на європейську та євроатлантичну інтеграцію, для цього недостатньо буде простої більшості, для цього буде потрібна конституційна більшість.
Але повертаючись до попередньо питання, незважаючи на те, як це було задумано, очевидно, що основна тема сьогодні — це вибори, і вона буде застосовуватись під час виборів. Я думаю, що було б навіть нерозумно цього не застосовувати. І політтехнологи штабу Порошенка це прекрасно розуміють, що це один з козирів, який вони можуть протиставити іншим кандидатам і показати його цінність. Поки що з таких досягнень запам’яталися безвіз та надання автокефалії Українській церкві.
Скажіть, у разі переобрання на другий термін, чи можна сподіватися, що Петро Порошенко таки за 5 років досягне повноправного членства в Європейському Союзі і в Північноатлантичному альянсі?
Світлана Кушнір: якщо ми згадуємо передвиборчий старт кандидата у президенти Петра Порошенка, то він зазначив чітко, що у 2024 році Україна вже має цей кордон переступити і зайти в Європейський Союз. Якщо ми згадаємо його обіцянки 2014-го року стосовно безвізу, то тоді здавалося, що ми нікого не досягнемо цієї мети. Тим паче, за 3-4 роки.
Інша річ, що нас не полишають міжнародні партнери, які, коли наші політики або можновладці якось намагаються зійти на манівці, тиснуть для того, щоб Україна не сходила з цього шляху. Власне, будемо дивитися, тому що передвиборча кампанія триває, активна агітаційна фаза і, можливо, дебати опонентів якраз і покажуть, хто готовий і яким чином готовий прямувати до Європейського Союзу і до НАТО.
Чому сьогоднішнє рішення важливе з точки зору національної безпеки? Тому що сьогодні була заява Йенса Столтенберга стосовно того, що Північноатлантичний альянс буде всіляко намагатися розмовляти з Російською Федерацією для того, щоб вона знову ввійшла в договір про знищення ракет середньої та меншої дальності, оскільки цього тижня фактично відбувся вихід і американців, і Російської Федерації. Тим паче, що це надважливо для Європи. Вчора до альянсу доєдналася і Республіка Македонія, тепер там 30 членів. Тому говорити, що про те, що це неможливо для України — ні.
Ми йдемо по цьому шляху з 1994 року, коли ми приєднались до договору "Партнерство заради миру". До речі, заявку як кандидати на вступ ми отримали 10 березня 2018 року. Як заявляє міністр оборони Степан Полторак, ми вже на 90% виконали той план завдань для того, щоб влитися в Північноатлантичний альянс, типа паче, що Україна є одна з країн, яка весь час бере участь у всіх навчаннях Північноатлантичного альянсу.
Деякі реформи у нас натикаються на спротив системи. Наприклад, ситуація, яка склалася з Уляною Супрун. Одні сприймають її як чудового реформатора, інші — постають стіною. Настільки такі речі, як, наприклад, відсторонення міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, будуть стояти на шляху нашої євроінтеграції і вступу до альянсу?
Андрій Сухарина: такі реваншистські дії дуже небезпечні. Я зараз висловлю свою, мабуть, дуже суб’єктивну позицію, але це величезна ганьба для всієї Радикальної партії і лідера, тому що вони займаються цієї протидієюСупрун. І тут мова, мабуть, не стільки про те, що це погано і віддаляє нас від Європи. Такі речі партії, які декларують свій про європейський вибір про те, що вони намагаються рухатися в сторону Європи, це дуже негативно і це говорить про те, що вони взагалі не намагаються "грати в довгу", а що вони намагаються це спекулятивно використати на своїй частину виборців. Я переживаю, що підтримка Уляни Супрун, яка зараз є, так і залишиться у комунікаційній "бульбашці". Медична реформа досі не зрозуміла. І всі ми, і МОЗ так і не спромоглися до кінця її пояснити, ці плюси, які вона може надалі надати.
Як повідомлялось, 7 лютого Верховна Рада Україна закріпила в Конституції України курс країни на Європейський союз та НАТО. За відповідне рішення проголосували 334 народних депутати.
Як заявив після голосування голова Верховної Ради Андрій Парубій, "це початок нашої справжньої євроатлантичної інтеграції. Це віховий день для історії України! Україна буде членом ЄС і НАТО".
У свою чергу президент Петро Порошенко, який перебував у Верховній Раді під час голосування, заявив, що завдання членства в ЄС та НАТО є абсолютно реальні для України.
Нагадаємо, 22 листопада 2018 року Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроект №9037 про внесення змін до Конституції України про незворотність курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію. За прийняття цього документапроголосували311 парламентарів.
Конституційний суд України підтримав президентський законопроект про внесення змін до Основного закону в частині закріплення стратегічного курсу України на членство в ЄС і НАТО. КСУ вирішив, що документ відповідає чинній Конституції.
Прослухати повну версію розмови.
На фото — політичні аналітики Світлана Кушнір та Андрій Сухарина