Результат пошуку: Життя в ефірі
В Україні зарплати потроху виходять з тіні, проте темпи цього висвітлення замалі, переконана завідуюча відділом дослідження рівня життя Інституту демографії і соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Людмила Черенько. Про це вона повідомила в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень".
Ведучий:
Роман Коляда
"Те, що зарплати потроху виходять з тіні, це так. Оскільки є певні дії, певні зміни, які стимулюють висвітлення, коли не так вигідно стає мати тіньовий обіг. Я думаю, що об’єктивно висвітлення відбувається", — зазначила Людмила Черенько.
Вона зауважила, що оскільки темпи цього "висвітлення" замалі, то про детінізацію економіки в найближчі 5 років не можна говорити.
"Інша справа, що темпи цього висвітлення настільки замалі, що якщо такими темпами ми будемо йти далі, то про детінізацію економіки в найближчі 5 років годі мріяти. Треба прискорювати цей процес. Поки що він дуже повільний", — сказала Черенько.
На цю тему : В Україні зростає рівень "білих" зарплат — експерт
Нагадаємо, 24 січня Державна фіскальна служба повідомила, що за рахунок контрольних заходів з детінізації, які були впроваджені у вересні минулого року, сума надходжень до бюджету зросла на понад 1,3 млрд грн. За словами в.о. голови ДФС Олександра Власова, завдяки цим діям з вересня по грудень минулого року роботодавцями було легалізовано працю 1,9 млн найманих осіб.
Прослухати повну версію.
Людмила Черенько, архівне фото
Про книжку "Театр Миколи Садовського (1907-1920)", в якій йдеться про перший стаціонарний театр в Києві? в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" говорили авторка книжки, театрознавиця Ганна Веселовська та редакторка Ольга Петренко.
Ведучі:
Василь Шандро, Олена Гусейнова
Чому починаємо говорити про театр Садовського з 1907 року?
Ганна Веселовська: тому що в 1907 році перший сезон цього театру він відкриває як стаціонарний театр в Троїцькому народному домі, це приміщення сучасного Театру оперетти. Формально, це перший український стаціонарний театр, тому що до цього часу були тільки мандрівні трупи. Театр так тоді не називався, Садовський зміг зняти це приміщення на тривалий час і так вийшло, що цей театр став стаціонарним і першим.
Можемо сказати, що з театру Миколи Садовського починається театр як інституція в українській культурі?
Ганна Веселовська: і так, і ні, тому що той театр, що ми називаємо Театр корифеїв, був дуже потужним явищем, була велика кількість труп, які виступали і за межами України. Театр як постійна інституція в Києві нарешті утверджується і конкурує з тими театрами, які в Києві були і глядач має можливість вибирати. Це конкурентне середовище, як на мене, є дуже важливою річчю.
Які організаційні питання, крім оренди приміщення театру, постали перед Садовським?
Ганна Веселовська: Микола Карпович був дуже хорошим менеджером, хоча тоді це так не називалось. Він в цьому плані вдавався до різних хитрощів, про це теж йдеться в книзі. Він тримав трупу на домовленості, не було писаних угод, колись платив їм, колись ні й таке інше, але це допомагало йому вижити.
Редагувати подібні книжки є певним викликом?
Ольга Петренко: редагувати такі книжки - це одне задоволення, повністю занурюєшся в те середовище. Авторка представляє оце явище з різних боків, з погляду глядача, який приходить до театру. Такі погляди дають цілісну картину. Також в книзі є фотододаток, де ми бачимо акторів у костюмах, фрагменти декорацій. Складається враження, що ніби побував в тому театрі Садовського. Виникає ефект 3D.
У книжці є листи?
Ольга Петренко: так, це надзвичайно цікавий додаток, оскільки ми чуємо голос самого Миколи Садовського, як він звертався до свого старшого сина і до друга по театральних справах. Ці листи писані в доволі складні часи, де ми чуємо схвильований голос Миколи Садовського, який непевний у своєму майбутньому. Ці листи опубліковані вперше, це архівні документи.
Чи в цій книжці вийшло вийти за межі?
Ольга Петренко: вона дуже модерна, дуже читабельна. Є упередження щодо театру тих часів, але тоді він вже починався як модерне явище, відбувалися тенденції оновлення. Це водночас і науковий погляд на ті часи, але він дуже живий.
Ким передусім був Микола Садовський?
Ганна Веселовська: те, що він був і військовим, є дуже важливим моментом. В нього була школа російського-турецької війни і взагалі, все його життя - це життя військового. Передусім він був актором, в першій частині життя реалізувався як актор, а далі став менеджером. Не скажу, що він став режисером повністю, очевидно, що тут йому невистачало фахової освіти та інших чинників. Він був продюсером і менеджером театрального процесу, адже був дотичний до багатьох речей.
Садовський був канонізований в межах української радянської театральної історії?
Ганна Веселовська: справа в тому, що він якраз і не канонізований. Первісний інтерес написати книжку саме про Садовського виник тоді, коли я бачила вулицю Саксаганського, вчилася в університеті імені Карпенка-Карого. А де ж Садовський? Його не канонізували, при тому що він в плані театрального менеджменту, популяризації театру зробив найбільше. Він був відомим і за межами України, хотів, щоб в українського театру були виходи і за межі нашої країни.
Нагадаємо, що презентація книжки "Театр Миколи Садовського (1907-1920)" Ганни Веселовської відбудеться сьогодні, 30 січня в Книгарні "Є" о 18.30.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ сторінка заходу
На українській сцені давно не було такого яскравого, загадкового, космічного персонажа, як MELOVIN – представник України на минулорічному Євробаченні. MELOVIN в ефірі "РанокПРО" розповів про роботу над альбомом, розчарування та натхнення Євробачення та свої стосунки з фанатами.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Ярина Скуратівська: – За минулий рік ти випустив кілька нових треків. Коли ж очікувати дебютний альбом?
– Зараз працюємо. Я тільки вийшов з відпустки, де взяв дуже багато натхнення. Це була, мабуть, перша відпустка за три роки. Я просто відпочивав, надихався усім у Таїланді. Зараз працюємо над альбомом. Я його обіцяв у минулому році зимою, потім весною, а зараз я не знаю. Мені хочеться зараз дозувати треки, а потім вже показати альбом. В альбомі буде, може, 1-2 треки, яких ніхто не чув.
В альбомі точно буде колаборація з якимсь артистом, не скажу поки, з яким.
ЯС: – Чим ти займався після Євробачення?
– За цей час, за рік, вийшло три треки: "З тобою, зі мною, і годі", "Чудова мить" і "That's Your Role". Це зовсім не малувато. У мене було багато концертів. Ми не розуміли, де можна поставити якийсь пробіл, щоб можна було видихнути спокійно. Знімали кліпи – зараз ми їх монтуємо, не знаємо, коли будемо їх анонсувати. Я дуже складний в цьому, мені треба багато часу, щоб аналізувати. Я перфекціоніст, і це дуже мені заважає.
Читайте також: Євробачення-2019: MELOVIN розповів, коли він виступатиме
Євген Павлюковський: – Ти кажеш, що три роки не відпочивав. А чим для тебе взагалі є відпочинок? Як ти розслабляєшся і де ловиш релакс?
– Оце релакс був у Таїланді. Я відпочивав на острові Пхукет. Я просто валявся на лежаку, засмагав. Були ще на іншому острові, який називають островом Джеймса Бонда, бо там знімали фільм, плавали-плавали-плавали, я весь згорів, температури, слава богу, не було.
ЯС: – Як змінило твоє життя Євробачення?
– Здається, я почав ще більше працювати. Не було такого моменту, як був у мене після першого мого шоу, після "Х-фактора", коли ти вже не знаєш, що тобі робити, і немає тої професійної команди, яка була, і вона тільки збирається. Після Євробачення ми просто почали працювати ще більше, потужніше, знаходити якісь нові виходи на Європу.
Що значить "потужніше" – це коли ти виходиш вже за рамки України, а там вже все складніше. Там складніше домовлятися, там тебе ще ніхто не знає. Дуже приємно було, коли пісня "That's Your Role" ротувалася у Франції у топ-чартах, якусь пісню, забуваю постійно, ротували на радіо ВВС… Ось це значить "потужніше".
ЯС: – А де ти виступав поза межами України?
– Ми робили перший сольний концерт у Німеччині у Берліні, один концерт був у Білорусі в Мінську. А весною ми вже хочемо робити більш складну програму по Європі.
Дуже було приємно, коли в нас вийшла пісня "З тобою, зі мною, і годі", і люди там, у Німеччині почали її співати. Хтось дуже погано, хтось не розумів текст – але всі співали, і це було дуже приємно. Це, напевно, найприємніше, коли ти працюєш як музикант, випускаєш свої треки, пишеш українською пісні, і люди які не знають твоєї рідної мови, української, починають її вчити для того, щоб тебе розуміти.
ЯС: – Повертаючись до теми Євробачення. Чи не було розчарування від результату на Євробаченні?
– Останнє розчарування стосовно місця, яке ми зайняли, було у літаку, коли ми вилітали. Коли ми вже підлітали (до України – ред.), і стюардеса каже, що "з нами летить співак MELOVIN", і весь літак тобі аплодує, ти розумієш, що не все так погано. А коли літак сідає у Борисполі, і тебе зустрічає дуже багато людей з квітами, з листами, з подарунками, з короваєм… Дуже багато було старших людей, багато чоловіків, які тисли руки… Не було жодного поганого слова, жодного поганого коментаря, коли ми прилетіли.
ЯС: – Свій результат на Євробаченні ти вважаєш поразкою чи все-таки перемогою?
– Це був такий класний "копняк". У гарному сенсі.
ЯС: – А що ти порадиш тим, хто представлятиме Україну на Євробаченні у цьому році?
– Просто кайфувати. Це конкурс музики. Там просто всі кайфують, спілкуються, є якийсь обмін між колегами. Там немає конкуренції.
Мені складніше було виступати на Нацвідборі, аніж в Лісабоні в Португалії. Там було легко. Ти виходиш – тобі за лаштунками шоу аплодують робітники, які там працюють. Тебе всі підтримують, навіть на репетиції.
А у нас на Нацвідборі усе не так, в плані здорової конкуренції. Всі хочуть одне одного загризти, всі дуже злі.
ЄП: – А як тобі тоді вдалося не стати загризеним?
– Я просто знав, що я дуже хочу потрапити на Євробачення.
Цікава історія пов’язана з піснею "Under the Ladder", з якою я виступав на Євробаченні. Ми мали записувати інтервю з Анатолієм Анатолічем, і він прийшов на студію і слухав демку цієї пісні. А демки у мене дуже кумедні. Вони на диктофоні, і вони такою ломаною англійсько-російсько-українсько-німецько-французькою мовою… Така риб’яча мова, коли ти не знаєш, що ти взагалі співаєш.
ЯС: – За кого ти вболіватимеш на цьогорічному Національному відборі?
– Треба всіх послухати. Я не всіх слухав, не у всіх вийшли пісні… До того ж мені не так вже й прямо цікаво, хочеться займатися своїм матеріалом, а його дуже багато. Я просто завжди за KAZKA, а там вже подивимося.
ЯС: – Твій фан-клуб досить активний. Тебе не втомлюють фанатки?
– Ні, не втомлюють. Втомлює, коли мені підкладають у двері до квартири якісь записки з проханням підписати щось. Це мене трошки напружує. З іншого боку – воно й добре, що так відбувається, тому що це якийсь показник зрештою.
Знаєте, коли починають цю всю історію про "фанати MELOVINа злі, погані, вони такі активні, ми їх боїмося" – то бійтеся. Правильно робите, що боїтеся.
Це все заздрість елементарна. Тому що в жодного артиста немає такої фан-бази, яка може за нього порвати. А я рву за них. Завжди.
Форум "Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом" та зїзд "Опозиційної платформи - за життя", які відбулись сьогодні перегукувалися між собою месседжами. Таку думку в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Ввечері" виссловив викладач кафедри політичних наук Київського національного університету ім. Шевченка Петро Олещук.
"З'їзди опозиційної платформи і БПП. Що найцікавіше, логіка і драматургія цих з'їздів значною мірою будувалася на опонуванні, такому собі заочномудіалозі. Президент говорив про "холодний мир" з Росією і паралельно на з'їзді "Опозиційної платформи" вони говорили знову ж таки про мир як ключове завдання своєї політичної сили і в багатьох інших моментах вони перегукуються. Ми бачимо, що президент вибудовує свою виборчу програму на опонуванні "Опозиційній платформі". З іншого боку опозиційна платформа також проводить свою передвиборчу програму на опонуванні до основних тез президента, — зазначив Петро Олещук.
Зазначимо, на форумі "Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом" Петро Порошенко оголосив про свою участь у президентських виборах. Одночасно, на "Опозиційної платформи - за життя" підтримав висунення у президенти Юрія Бойка.
Як повідомлялося, Центральна виборча комісія оголосила про початок виборчого процесу з 31 грудня 2018 року, офіційне висунення кандидатів дозволено до 3 лютого. Окружні виборчі комісії повинні бути створені до 18 лютого включно, дільничні — до 12 березня.
Слухати повну версію.
Причиною кризи в Венесуелі є небажання президента Мадуро скорочувати видатки на соціальну сферу у зв'язку з падінням доходів бюджету. Таку думку в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Ввечері" повідомив аналітик Інституту світової політики Микола Бєлєсков.
"Коли до влади в 1999 році прийшов Уго Чавес, нафтова компанія "PDVSA" стала підконтрольною державі. Коли її передавали, вона була в дуже гарному стані — видобувала 3,3 млн барелів нафти на день. Коли прийшов Мадуро, вона видобувала вже 2,4, а зараз лише 1,2 млн барелів нафти при тому, що нафта — це основа експорту, а на відповідних об'ємах нафти базувалися всі соцільні гарантії, які були. Мадуро їх успадкував, але коли відбулося падіння видобування, він відмовився скорочувати видатки. Як наслідок, дефіцит бюджету почав фінансуватися через друкарський станок і виникла гіперінфляція", — зазначив експерт.
Нагадаємо, президент Венесуели Ніколас Мадуро почав другий термін перебування на посаді всупереч міжнародній критиці. 10 січня відбулася його інавгурація, Мадуро збирається очолювати Боліварську Республіку Венесуела наступні шість років — до 2025 року.Минулого тижня тисячі венесуельців вийшли на вулиці, щоб змусити президента Ніколаса Мадуро піти з посади президента країни. До загальнонаціонального протесту закликали представники опозиції Національної асамблеї (парламент Венесуели).
Під час протесних акцій у штатах Португалія, Барінас, Тачіра, Капітал, Амазонас, Болівар проти перебування на посаді президента Ніколаса Мадуро загинуло щонайменше 16 осіб.
У 2017 році під час кампанії громадянської непокори була паралізована робота торгових точок і транспорту в багатьох містах країни. На вулицях були споруджені барикади. Життя в районах столиці Каракаса, що є оплотом опозиції, майже зупинилося. З початку протестів у країні затримали близько чотирьох тисяч людей, загинули 90 осіб, понад 750 людей дістали поранення. 452 людини постали перед військовими трибуналами, ще 438 – потрапили за грати.
Венесуела перебуває у глибокій політичній та економічній кризі. Опозиція покладає на Мадуро відповідальність за тяжку ситуацію в країні. Наприкінці серпня 2017 року США запровадили санкції проти Ніколаса Мадуро, які передбачають замороження його активів, що перебувають під юрисдикцією США, а також заборону фізичним та юридичним особам із США вести бізнес з ним.
За інформацією глава комітету з фінансів національної асамблеї, 2018 рік закінчився для Венесуели з інфляцією майже в 1,7 млн відсотків. З цим показником країна стає однією з трьох країн світу з найвищою в історії інфляцією — на другому місці в списку знаходиться Судан, на третьому — КНДР.
Слухати повну версію.
Перекладацький бум: сім книжок для орієнтації у найновішій перекладній літературі. Про це в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Книжкова лавка: топ-7" говорили з проектною координаторкою Yakaboo Оленою Масон.
Ведуча:
Олена Гусейнова
Понеділок: "Кулемети і вишні" Вітольд Шабловський
— Ця книжка про про Волинь та польсько-українські стосунки. Вітольд Шабловський є другом України, він часто приїздить, говорить зі студентами. Автор намагається розібратися у Волинській трагедії та зрозуміти як побороти ксенофобію і вирішити старі проблеми між країнами. У книзі він говорить про дружбу та розуміння. Шабловський розповідає про Волинську трагедію з огляду на тих українців, які допомагали полякам і поляків, які допомагали українцям.
Вівторок: "Астрід Ліндґрен. Щоденники воєнного часу 1939-1945"
— Ця книжка особлива тим, що в ній дізнаєшся, що відома дитяча письменниця в той час працювала на серйозну державну установу і займалася розшифровкою і зберіганням документів. Письменниця пише ці щоденники з позиції Швеції, яка не була активно задіяна у військових діях. Там йдеться про те, що переживає людина, яка має активну політичну позицію, але в її країні війна ще не наступила. Книжка цікава в плані настроїв у Європі і тим, що її Астрід написала до того, як стала відомою письменницею.
Середа: "Вони б і мухи не скривдили" Славенка Дракуліч
— Книжка про те, що таке Гаазький суд і чи можлива справедливість, коли стаються злочини проти людяності. Авторка говорить про конфікт всередині колишньої країни Югославії, вона є очевидцем тих подій. Тут йдеться про те, як жити там, де вся країна задіяна у війні і те, що країна не готова вирішувати внутрішні проблеми. Славенка Дракуліч написала складну історію, яка архівує злочини проти людяності на Гаазькому судді.
Четверг: "ЄГИПЕТ: ХАРАМ, ХАЛЯЛЬ" Пьотр Ібрагім Кальвас
— Книжка для тих, хто цікавиться нон-фікшином. Це своєрідна мандрівка в іншу частину світу, сліпу зону, бо Єгипет є дуже закритою країною, яка не впускає чужинців. Автор показує проблеми, які є в мусульманському світі. Він відкрито підіймає теми вибору життя в іншій країні, сповідування іншої релігії та можливість вибирати сексуальну орієнтацію, тобто говорить про речі, які в Єгипті не прийнято обговорювати.
П'ятниця: "Пройти крізь стіни" Марина Абрамович
— Це своєрідні мемуари мисткині Марини Абрамович. Вона є яскравим прикладом того, як людина з комуністичної країни виходить у світовий контекст. Ця книжка про те, як вона пройшла свій шлях. В ній присутня тілесність і багато оголеності: як психологічної, так і фізичної. Ця книжка є особистим досвідом Марини Абрамович, де також підіймаася тема Югославії та що з нею та її населенням зробила війна.
Субота: "Люба Іджеавеле або Феміністичний маніфест у п'ятнадцятьох пропозиціях" Чимаманда Нґозі Адічі
— Авторка книжки пише своїй подрузі листа, де ділиться своєрідною настановою, як саме виховати дівчинку-феміністку, щоб вона не повторила помилок батьків. Це книжка-досвід, яка змінює, тому її варто читати всім.
Неділя: "Та ви жартуєте, містер Фейнман" Річард Фейнман
— Ця книжка сподобається любителям фізики. Вона цікаво читається, тому що автор наділений гумором та живим розумом. У ній він розповів про власні захоплюючі пригоди і кумедні життєві ситуації.
Прослухати детальніше можете за посиланням
У венесуельський вузол сплелися не тільки внутрішні протиріччя в цій країні, а й міжнародні проблеми, переконана доцент Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат політичних наук Наталя Весела. Про це вона повідомила в ефірі Українського радіо в програмі "Міжнародний контекст" .
Ведучий:
Олександр Піддубний
"Це протистояння (протистояння Національної асамблеї та президента Венесуели Ніколаса Мадуро — ред.) виникло не сьогодні. Воно триває протягом останніх 5 років. Останні події у Венесуелі — це черговий прояв цього протистояння влади та опозиції. У венесуельський вузол сплелися не тільки внутрішні протиріччя в цій країні, які справді дуже гострі. Є серйозна економічна криза. Є серйозна інституційна криза. Є фактично ситуація двовладдя", — зазначила Наталя Весела.
Вона зауважила, що у венесуельський вузол сплелися ще й міжнародні проблеми.
"Крім того, у цей вузол сплелося багато проблем міжнародної характеристики. Це переформатування світового ринку енергоносіїв. Це стійкість демократичних інституцій перед популізмом та авторитаризмом, що зараз поширено у світі. Це і суперництво великих країн. До того ж, це проблеми наркотрафіка та міграційних потоків, а також проблеми поляризації світової спільноти щодо таких гарячих подій, які відбуваються у світі", — сказала Весела..
Кандидат політичних наук наголосила, що тепер Національна асамблея виступає в ролі ключового політичного гравця, демонструючи світу нелегітимність президента Мадуро.
"Теперішній етап означає, що Національна асамблея виступає в ролі ключового політичного гравця, демонструючи світу нелегітимність президента Мадуро. Можливо, це є кроком розпачу, оскільки опозиція вичерпала всі легітимні інструменти, за допомогою яких можна було б налагодити демократичний лад у країні та життя простих людей", — прокоментувала Весела.
Нагадаємо, президент Венесуели Ніколас Мадуро почав другий термін перебування на посаді всупереч міжнародній критиці. 10 січня відбулася його інавгурація, Мадуро збирається очолювати Боліварську Республіку Венесуела наступні шість років — до 2025 року.
Як наслідок, Національна асамблея (парламент Венесуели), яка оголосила раніше нелегітимність другого терміну на посаді президента Ніколаса Мадуро, прийняла заяву, що визнає його узурпатором.
Тисячі венесуельців вийшли на вулиці, щоб змусити президента Ніколаса Мадуро піти з посади президента країни.
Станом на 24 січня, у Венесуелі під час акцій протесту у штатах Португалія, Барінас, Тачіра, Капітал, Амазонас, Болівар проти перебування на посаді президента Ніколаса Мадуро загинуло щонайменше 16 осіб.
Прослухати повну версію.
Джерело фото — Flickr/Anyul Rivas
Завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту Віра Балабух в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" розповіла, що варто знати про зміни кліматичного режиму в Україні.
Ведучий:
Роман Коляда
Глобальне потепління та зміни температури
Дехто починає повторювати гіпотези про те, що зміни, які ми спостерігаємо в кліматичній системі, це циклічність, що все повернеться і буде так, як було колись. Те, що відбувається зараз на нашій планеті, це надзвичайно великі, місцями навіть катастрофічні зміни. Адже середня за рік глобальна температура повітря весь час зростає. Темпи цих змін становлять 0,1 градуси за кожні 5-6 років протягом останніх десятиліть. Якщо ми подивимось, якою була температура протягом останніх років, ми бачимо, що 5 останніх років були найтеплішими на нашій планеті, порівняно навіть з доіндустріальним періодом.
Ці зміни, які зараз відбуваються, це не лише зміни температури, а зміни всієї кліматичної системи, режиму зволоження, вітру, тиску та інших показників, які впливають на все навколишнє середовище. Темпи підвищення температури взагалі є безпрецедентними. Зараз глобальна температура зростає з такою швидкістю, як зміни відбуваються протягом життя одного покоління, хоча раніше для цього потрібно було півтори тисячі років. Таким чином, проблема полягає не в циклічності, а в швидкості цих змін. Оскільки вони відбуваються надто стрімко, наша біосфера не змозі адаптуватися до цього.
Читайте також — 2018 рік є одним з п’яти найтепліших років за останнє століття — метеоролог
Кліматичний ресурс
Клімат — це не тільки багаторічний режим погоди. Це ще й кліматичний ресурс. Ми говоримо про ресурси вітрової енергії, сонячної енергії, які дозволяють створювати електроенергію, яка у багатьох країнах вже дає досить великий внесок в структурі їхньої енергетики.
Також є агрокліматичні ресурси, які дозволяють вирощувати на території України багато різних культур, і зміни цих агрокліматичних ресурсів суттєво впливають на сільське господарство, на продовольчу безпеку не тільки нашої держави, а й світу загалом.
Підвищення кількості небезпечних явищ, їх частоти та інтенсивності призводить до значних втрат в економіці. Це і руйнування інфраструктури, і порушення циклічних процесів, які відбуваються в якомусь виробництві, це і втрата людського життя, майна і способу існування людини.
Агрокліматичні умови в Україні
В Україні досить суттєво змінюються агрокліматичні умови. Насамперед, це збільшення теплозабезпеченості вегетативного періоду. Коли у нас стає більше тепла, зростає тривалість цього періоду. Ми маємо змогу вирощувати більше культур, особливо тих, які мають невеликий період для вирощування. Це також можливість вирощувати 2-3 врожаї протягом року.
Це і більш сприятливі умови для вирощування озимих культур, оскільки зима стала у нас значно теплішою і більш сприятливою для вирощування цих культур. У зв’язку з тим, що у нас не промерзає ґрунт, це сприяє тому, що вода більше потрапляє до кореневої системи рослин, і вони мають більш сприятливі умови для розвитку.
Проте у нас є ризики. Влітку у нас спостерігається досить суттєве підвищення максимальної температури, яке відбувається на фоні зростання тривалості безперервного періоду без опадів, тобто зростає посушливість. Але, слід зазначити, що снігопади та зливи стали більш інтенсивними, а також змінюється їхня локалізація.
Крім того, кліматичні шоки та ризики сприяють підвищенню нестійкості в суспільстві. Якщо ми говоримо про сільське господарство, це свідчить не лише про можливість виростити врожай. Спостерігається тенденція, коли у нас є роки з великим урожаєм, а потім — роки з великим недобором урожаю сільськогосподарських культур.
Прослухати повну версію.
На фото: кліматолог Віра Балабух
Жити найкраще у Фінляндії, а ось займатися наукою – в Україні. Це якщо вірити рейтингу хороших країн, який склала організація The Good Country Index. Експерти проаналізували життя в 153 країнах світу. Україна у цьому рейтингу опинилася посередині, зайнявши 75-у сходинку, отримавши 1-е місце за рівнем сприяння загальному благу людства у категорії науки. Антон Сененко, популяризатор науки, кандидат фізико-математичних наук з Інституту фізики в ефірі "РанокПРО" розповів, яка реальна ситуація з наукою в Україні та чи варто вірити таким рейтингам.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
"Це факт – цей рейтинг визнав нас кращими у світі за наукою. Але коли я почав розбиратися, що ж там відбулося, мене одразу зацікавило те, що Сполучені Штати Америки – країна з найкращими умовами для науковців, із шаленим внеском до скарбниці людства, величезною кількістю Нобелівських лауреатів, різноманітних досягнень, патентів, комерційних розробок – вони зайняли лише 50-у позицію. Це дуже дивує. І тут весь секрет криється у тому, як вони рахували", – пояснив експерт.
При формуванні оцінки за внесок країни в науку враховувались кількість іноземних студентів, що навчаються в країні, кількість наукових газет та журналів, які видаються у країні, міжнародні публікації вітчизняних науковців, кількість Нобелівських лауреатів та кількість міжнародних патентів за даними міжнародної організації.
"Дійсно, за кількістю студентів ми молодці. Але насправді треба дивитися на якість цих студентів. І так само кількість наукових журналів… Так, їх може бути багато, але якщо ми будемо їх передивлятися у розрізі якості, боротьби з плагіатом, за економічною доброчесністю, стандартами peer review (рецензування – ред.), то це ні про що не говорить, – зазначив Антон Сененко. – Кількість Нобелівських лауреатів – я досі не розумію, звідки вони взяли дані, що у нас були Нобелівські лауреати? У нас їх не було. Кількість міжнародних патентів – у нас їх мало".
І хоча тут вже можна говорити про "зраду", зауважив експерт, за якістю міжнародних публікацій українські науковці дійсно показують гарні результати.
"При тому, що у нас наднизьке фінансування науки, постійні економічні негаразди, якісь проблеми – українські науковці публікуються у достойних журналах і не пасуть задніх у світі. Вони такі гарні середнячки", – стверджує Антон Сененко.
Втім, на таку високу позицію України в цьому рейтингу вплинула формула, якою користувалися автори рейтингу.
"Головний секрет цього рейтингу полягає у тому, що всі ці показники, про які я щойно сказав, вони нормуються на рівень ВВП. Чим гірша у нас економічна ситуація, тим краще ми будемо виглядати у цьому рейтингу. Виходить, що якщо завтра у нас наступить покращення, виросте ВВП, то ми почнемо провалюватися у рейтингу", – пояснив він.
Читайте також: Про науку в Україні науково-популярною мовою пишуть науковці — автор блогу про науку Сененко
В той час, як Україна посідає перші місця у світі за вклад в науку, українська наука продовжує поступово провалюватися через недофінансування, стверджує Антон Сененко.
"Кількість молодих науковців в країні лише за ці 5 років просто катастрофічно скоротилася. Якщо тоді в Національній академії наук працювало 3000 молодих науковців, зараз їх залишилося близько 2000, а може, навіть і менше. Це факт. Їх зарплатня – практично така сама, а може і ще нижча, ніж у кондукторів у київських тролейбусах. Немає грошей – немає результату", – наголосив Антон Сененко.
Також експерт додав, що усе ж таки надія на покращення є. В усіх сферах українського життя триває "суміш кризи і реформ", і поки що невідомо, що з цього буде, додав він.
"Зараз відбувається активне реформування української науки, створено нові потужні органи її управління, створено Національний фонд досліджень, на нього виділені кошти. І ми сподіваємося, що вже цього року найкращі, найдостойніші науковці будуть на прозорих конкурсах отримувати достойне фінансування, з урахуванням економічної ситуації в країн", – підсумував Антон Сененко.
Нагадаємо, нещодавно стали відомі переможці відзнаки "Академічна негідність 2018", яку присуджують плагіаторам, псевдонауковцям, токсичним ректорам і чиновникам у сфері науки та освіти.
Антон Сененко. Фото facebook.com
Якщо Україна вирішить повертати смертну кару, це буде означати, що вона відмовляється від більшості своїх міжнародних зобов’язань, переконана виконавча директорка Міжнародної неурядової організації Amnesty International Україна Оксана Покальчук. Про це вона заявила в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень".
Ведуча:
Галина Бабій
Чому політики знову порушують тему відновлення смертної кари? Серед європейських країн Білорусь — єдина країна Європи, де виконуються смертні вироки.
— Так. На даний момент з європейських країн лише Білорусь залишилась країною, в якій досі присутня смертна кара. У 2016 році Монголія навіть відмовилась від смертної кари.
На питання, чому політики зараз використовують цю тему, краще запитати у них. У мене є особисте уявлення про цей процес. Мені здається, коли важко вирішити питання або важко пояснити, що є складні питання, які вирішуються не так швидко або що для досягнення певної мети потрібна суспільна робота, потрібні механізми, потрібне складення якихось програм, методично довга і тривала робота над якимись змінами в країні.
Значно легше зробити одну людину в чомусь винною. Це так не працює. Тому що насправді у наших проблемах винні дуже багато різних чинників. До різних проблем треба підходити системно, виважено, інтелектуально, продумано, а не кричати: "Давайте зробимо когось винним". На жаль, проблеми не вирішаться, життя буде втрачено. Те, що політики дозволяють собі зараз говорити про смертну кару, говорить про те, що, як на мене, ставлення до українського народу, до тих, хто буде голосувати, таке, що ці люди готові сприйняти таку пропозицію.
Чи насправді на це є запит у суспільстві? Адже певні соціологічні дослідження нам показують, що насправді люди значною мірою не згодні з тим, щоб повернути смертну кару. На кого це розраховано? На меншість? На агресивну меншість, яка повірить таким обіцянкам політиків?
— Це складне питання, тому що сама по собі смертна кара не призводить до змін у суспільстві. Була така легенда, що введення смертної кари утримувало злочинність чи корупцію, тобто було способом боротьби з негативними явищами. Але по факту — ні. Наявність або відсутність смертної кари ніяк не впливає на процеси в країні. Але оскільки ця легенда існує, це дуже зручний наратив для того, щоб, використовуючи популізм і популістичні ідеї, заявляти про себе як про народного месника, мовляв я прийду, видам смертну кару і відразу іншим стане краще жити. Це жах. Ми не могли подумати, що це може бути можливим у 2019 році.
Наскільки справді це може загрожувати нашим європейським перспективам?
— Звичайно. Питання відміни смертної кари почало виникати ще під час створення Декларації прав людини. Після Першої світової війни країни пробували домовитись про те, аби це не повторити знов, і стається Друга світова війна. Після Другої світової війни країни спільно зібрались і вирішили, що вони мають зробити все, щоб такий жах не повторився. Таким чином була створена загальна Декларація прав людини. Вона була створена як результат того жаху, до якого людство може опускатись при відсутності того чи іншого контролю або домовленостей. Власне тоді заклались перші кроки до того, аби розуміти, що таке право на життя і відповідно відмова від смертної кари.
Після цього була прийнята Європейська конвенція з прав людини, яка прямо забороняє застосування смертної кари. Були країни, які робили це крок за кроком. Були такі, які робили це швидше. Але на даний момент вся Європа, за винятком Білорусії, яка не ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини, всі країни погодились на це. Якщо Україна в якийсь момент вирішить повертати смертну кару, це буде означати, що Україна відмовляється від більшості своїх міжнародних зобов’язань. Відповідно, Європейський суд з прав людини, Європейська конвенція з прав людини, всі механізми ООН, всі наші міжнародні зв’язки, які зараз присутні так чи інакше стосуються прав людини — ми від них будемо відмовлятись. Уявіть собі, який це рівень падіння для країни.
Безвіз також можуть забрати у людей, які схвалили повернення смертної кари у своїй країні?
— Якщо країна показує варварський підхід до своїх же громадян або до людей загалом, то ставлення до країни буде точно змінено. Повернення смертної кари відкине нас на століття назад.
Аргумент, що це зрадник Батьківщини чи корупціонер, який вкрав все, що можна, і зробив бідних ще біднішими, може бути хоч якоюсь ниточкою на корить смертної кари?
— Неправдиві новини, розкручування певних образів і міфів, які зараз дуже активно використовуються, помилки правоохоронної системи, особисті помсти і все, що може відбуватись у судових процесах в Україні, як на мене, зводить повністю нанівець можливість якось реваншу. Крім того, надзвичайно важливим є те, що всі дослідження, які за останні, мабуть, 50 років робились у всьому світі, показують, що відсутність або наявність смертної кари ніяким чином не вливає на, наприклад, рівень корупції або рівень злочинності в країні.
На фото — виконавча директора Міжнародної неурядової організації Amnesty International Україна Оксана Покальчук
Прослухати повну версію.
У Києві 24 січня о 19.00 в Музеї української діаспори відбудеться відкриття виставкового проекту Володимира і Тетяни Бахтових "Античні коди України. Сакральні реконструкції". Які цінності античної цивілізації? Яка формула давніх міфів? Хто вони: ЛЮДИ-ГЕРОЇ-БОГИ? В ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" розповів художник Володимир Бахтов.
Ведучі:
Людмила Ляхевич, Данііл Самсонов
Художник розповів, що на виставці будуть представлені дві великі теми.
"Їх коротко можна сформулювати як Народження-Життя-Смерть-Безсмертя і Люди-Герої-Боги. Виконані ці теми за допомогою двух технік, які я особисто винайшов. Це техніка геліографіті, тобто малювання вогнем і техніка terra-театр, використання моделей, тобто живих людей, і природніх матеріалів, таких як глина", — сказав Бахтов.
За словами Володимира Бахтова, він більше 20 років живе поряд з Ольвією, де збудував дім-майстерню.
"Дослідження Ольвії стало питанням мого життя, основною темою творчості, тому вважаю, що про неї треба більш активно говорити", — говорив Бахтов.
Художник поділився, що вважає своє мистецтво не абстрактним і не лабораторним і додав, що воно прив'язане до конретних археологічних памяток і будівель, які існували на території Ольвії.
"Некомерційне мистецтво, яким я займаюся, дає свободу і це для мене принципово важливо. Я винайшов власний метод для того, щоб зробити символічну реконструкцію в 3D форматі", — зауважив Бахтов.
Володимир Бахтов повідомив, що техніка геліографіті полягає у просторовому малюванні вогнем, де художник на археологічному об’єкті палаючим смолоскипом відтворює втрачені контури споруд або повністю реконструює їх від фундаменту.
За словами художника Бахтова, перформанс terra-театр витікає з античної ідеї пластичності світу і людського тіла, де волонтери перетворюються на живі скульптури, розігрують той чи інший міф, а весь процес фіксується на фото або відео.
"Я вже починав говорити про тріаду Народження-Життя-Смерть і ще хочу додати тріаду Дім-Заповідник-Музей, концепція чого для мене дуже важлива. Для мене і моєї дружини Тетяни Дім Бахтових є пропагування відкритості і свободи. Ми з нею поставили ціль привернути таким чином увагу до нашого заповідника Ольвія, який занедбаний", — додав Бахтов.
Володимир Бахтов розповів, що до виставки увійшли роботи з 2005 року і до сьогодні.
Нагадаємо, що 24 січня о 19.00 в Музеї української діаспори відбудеться відкриття виставкового проекту Володимира і Тетяни Бахтових "Античні коди України. Сакральні реконструкції" яка триватиме до 6 лютого.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ сторінка заходу
Презентація книги "Лобановський. Наука перемагати" відбудеться 25 січня. Про книгу та про легендарного тренера київського "Динамо" в ефірі "РанокПРО" розповів автор книги, відомий український журналіст Валентин Щербачов.
Ведучий:
Вадим Корженко
Писати книгу, як зізнався Валентин Щербачов, було непросто.
"Він (Лобановський – ред.) був людиною стриманою, але якщо його торкалися якісь непрофесійні люди, його це страшенно дратувало, – поділився автор. – Перший варіант книги був написаний ще за життя Валерія Васильовича (Лобановський помер у 2002 році – ред.). Він знав ці тексти, книга вийшла. І якщо не було зауважень у метра – то це найвища оцінка".
Книга розповість не тільки про життя Лобановського як тренера "Динамо", але й зачепить маловідомі епізоди з його дитинства.
"Ми десь починаємо з дитинства його, якихось моментів торкаємося. (Також до книги увійшла – ред.) …історія самого "Динамо-Київ", тому що це наш український футбол. Це клуб не лише його власників – це клуб наш: киян, усієї України. Це історія українського футболу, і ім’я Валерія Лобановського – на вершині. В усьому світі його знають", – розповів Валентин Щербачов.
Однієї з основ тренерського таланту Лобановського автор книги впевнено називає його "раціональний розум".
"Він же усе-таки технар, КПІ закінчив. Він завжди передбачав усе далеко наперед. І це далося взнаки, коли прийшов він наприкінці 1973 у команду працювати. Багато хто з гравців казав, що не витримає цей науковий підхід, хтось ішов з команди. Але ті, хто повірили, зрозуміли, що це не просто тренер", – поділився Валентин Щербачов.
Автор додав, що Лобановський допускав до себе дуже обмежену кількість людей. Він був скромною, стриманою людиною, а на першу сходинку у своєму життя завжди ставив свою улюблену справу і, за сумісництвом, роботу – футбол.
"Якщо він сміявся – то сміявся він заразно, але не дуже часто. Він був увесь сконцентрований на роботі, просто зациклений був на футболі, – зазначив Валентин Щербачов. – Це було його життя, і в родині це розуміли. Світлана Валеріївна, його донька, часто говорила, що батько ставив на перший план роботу, хоча дуже трепетно любив і її, і маму. Але якщо треба було по роботі, по футболу його хлопцям, то він відкидав їх убік, всі-всі домашні турботи і займався тільки роботою".
Валентин Щербачов також розповів, що хотів би також підготувати книгу про Ігоря Турчина – гандбольного тренера, під керівництвом якого жіночий гандбольний клуб "Спартак" 20 разів ставав чемпіоном СРСР і виграла 13 Кубків Європейських чемпіонів.
"Теж був з ним знайомий, за різних обставин зустрічалися. Це обов’язково треба зробити. Є матеріали, є усе, що потрібно. Але це праця величезна", – поділився Валентин Щербачов.
Нагадаємо, 25 січня відбудеться презентація книги Валентина Щербачова "Лобановський. Наука перемагати".
Фото football24.ua
Співаки Віра Кекелія і Роман Дуда про національний відбір на Євробачення-2019, про сольну кар'єру і співпрацю з Сергієм Бабкіним розповіли в ефірі радіо "Культура" в програмі "Музична сієста".
Ведуча:
Наталя Писанка
У національному відборі на Євробачення-2019 будуть брати участь багато маловідомих артистів. Що ви думаєте стосовно цього?
Віра Кекелія: Євробачення є такою музичною платформою, яка відкрита для всіх виконавців, навіть молодих, яких можливо ніхто не чув. Це класне місце, де про себе можуть заявити абсолютно різні артисти. Це не конкурс виконавців, це конкурс пісні і шоу. Чудово, що артисти, які не мають продюсера, можуть прийти на конкурс такого рівня.
Чи правда це, що хоч у вас і не музична освіта, але любов до музики все одно була присутня з дитинства?
Віра Кекелія: за освітою я - фінансист. Потрібно відкривати бажання своєї душі. Фінансист я для батьків і щоб вони зрозуміли, що я знайду раду і в музиці, потрібно було багато чого зробити. Я завжди доводила, що можна заробляти тією справою, яку ти дуже любиш.
Розкажіть про вашу участь у гурті "A.R.M.I.A"
Віра Кекелія: насправді, я дуже багато чому навчилася в цьому колективі, зрозуміла як себе сприймати в шоу-бізнесі, подолала багато комплексів та зрозуміла як працювати в гурті. Працювати сольно - це взагалі інша історія, а зараз я можу працювати і сольно, і в колективі. Однак, навіть якщо артист обрав сольну творість, йому потрібна команда. Один в полі не воїн.
На вашу спільну пісню "Тобі" з'явився кліп?
Роман Дуда: так, абсолютно вірно. Ідея цього кліпу прийшла нашому режисеру Лесі Подолянко, з якою ми теж познайомилися на шоу "Голос країни". Вона сказала, що в кліпі повинно бути дві паралелі, немов ми один одного не бачимо і вкінці ми зустрічаємося. Це своєрідна метафора до того, що інколи в житті ми шукаємо себе і когось, щоб був поруч, а ми просто не помічаємо, що ця людина дуже близько.
Що вам дав проект "Голос країни"?
Роман Дуда: після проекту вирішив, що маю творити зі своїм іменем. До цього я працював в готельному бізнесі, але прийшов момент і вирішив, що я хочу займатися музикою.
Віра Кекелія: це був поштовх. Саме на цьому проекті я почала вірити у власні сили, в те, що я щось можу. Почала відкривати свої бажання. Конкурс став платформою знайомства з великою кількістю людей, зокрема тренером на проекті Сергієм Бабкіним.
Розкажіть, що цікавого ви представите у пісні на національному відборі Євробачення?
Роман Дуда: мені все життя було цікаво, як люди пишуть хіти. В якійсь мірі я просто прожив життя Віри, коли писав пісню.
Віра Кекелія: так, в основі цієї пісні лежить моя історія. Вона про віру в себе і те, що за вірою приходить зміна твого майбутнього. Ця історія знайома багатьом українцям. Мені б хотілося, щоб люди не соромилися і будували своє майбутнє вже зараз.
У вас продовжилася співпраця із Сергієм Бабкіним після талант-шоу?
Роман Дуда: так. Сергій та Сніжана Бабкіни написали мені і запропонували зробити разом пісню "Крила". Коли вони мені це запропонували, я був на сьомому небі від щастя. До речі, 29 січня я була представляти сольну пісню, яка має назву "Не відпускай". До неї вже зняли кліп.
Чи не заважає вам різностороння діяльність в сольній кар'єрі?
Віра Кекелія: звичайно ні. Чим більше ми працюємо, тим більше набираємося досвіду, знайомимося з різними людьми. Я себе відчуваю дуже комфортно на сцені і на ній можна, крім співу, ще багато чого робити. Я дуже люблю вчитися всьому новому. На національному відборі на Євробачення я хочу поділитися своїми думками, досвідом і творчістю. Я б хотіла, щоб моя пісня і посил змінили хоча б хвилину якоїсь людини. Я пісню сприймаю як цілу історію, як щось духовно важливе.
Нагадаємо, що прямі ефіри національного відбору-2019 пройдуть 9, 16 (півфінали) та 23 лютого (фінал) одночасно на телеканалах СТБ і UA: ПЕРШИЙ.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ Віри Кекелії
Співзасновник Української академії лідерства, викладач, військовий капелан Андрій Зелінський про виклики сучасності, вміння вчитися і ознаки якісної освіти розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Вдень".
Ведуча: Галина Бабій
Динамічний світ — світ можливостей
Ми з вами живемо у час великих можливостей. Світ змінюється і змінюється дуже динамічно. Ті можливості, які з'являються у людини щодня, вимагають від людини певних компетентностей. Для того, аби спромогтись приборкати мінливість, стати частиною цього руху, нам треба постійно працювати над собою.
Зв'язок між щастям і розвитком
Вчитися — це не лише накопичувати інформацію. Життя людини настільки повне різноманітними ресурсами, які дозволяють нам жити життям іншої якості. В Українській академії лідерства, це фундаментальна частина нашої філософії. Людина може бути щасливою, людина може жити в повній гармонії з собою тоді, коли розвиваються всі три складові її особистості: тіло, почуття, розум і коли вони розвиваються на основі певних цінностей. Українська академія лідерства — це система фізичного, емоційного, інтелектуального розвитку на основі цінностей.
Адаптація людини до викликів часу
Коли людина розвивається, вона отримує необхідні вміння, навички і знання для того, аби приборкати мінливість, адаптуватися до викликів часу, уміти правильно і ефективно реагувати, не забуваючи про свою мету, але скористатися усім надбаним впродовж життя ресурсом, аби мрія стала дійсністю.
Відповідальність — не реагувати на зміни, а змінювати світ
Те, що на ціннісному рівні ми маємо прищепити молодому поколінню, — це відповідальність. Бути відповідальним за себе, за свою родину, громаду, країну — це означає бачити, що відбувається в світі. Ми мусимо не те, щоб пасти задніх, або реагувати, а творити світ. І в цьому дуже важлива ознака якісної освіти: не лише реагувати на те, що відбувається, а самому бути початківцем, прокладати дорогу іншим. Творити стратегію розвитку України — це одне з найважливіших завдань.
Слухати повну версію.
На фото - Андрій Зелінський
Актриса Римма Зюбіна про програму на UA:Перший, підготовку до ролі, про сучасний театр, про волонтерство в Луганському театрі, а також про життя поза театром розповіла в ефірі радіо "Культура" в програмі "Без гриму".
Ведуча:
Наталя Коломієць
Ви любите своє ім'я? Чи стало вона для вас доленосним?
— У дитинстві не дуже любила через його неординарність і те, що кожному треба було розповідати, чому мене назвали саме так. У моїх батьків колись була сусідка, яка, до речі, потім ніяк не з'являлася у нашому житті, однак мама казала, що вона була дуже доброю жінкою, тому мене назвали Риммою. Я тричі в житті міняла паспорт через те, що ім'я постійно писали неправильно. Я колись вивчала історію свого імені, і це було троє чоловіків, були чоловічі імена: Римма, Інна, Пінна. Іменини в мене 2 лютого. Ці чоловіки за легендою були християнами, які несли свою віру і були вбиті через неї в Криму.
Як ви розподіляєте домашні обов'язки у власній родині?
— Коли в нас з'явилася наша лабрадорка Бетсі, то ми розподілили обов'язки так, що чоловік її вигулює вранці, а син - ввечорі. Хлопці виносять сміття, але я його обов'язково сортую. В нашій родині готує той, хто приходить раніше, тому цього ніхто не цурається. Син також може собі приготувати їжу сам, адже звик, що батьки можуть поїхати по роботі. Хочеться зазначити, що такий ритм життя у мене з'явився років 2-3 тому. Стараюся, щоб моєю увагою рідні не були обділені, але 24 години в добі часто мені замало.
Як ви готуєтеся до ролі?
— Я можу вчити тексти тільки вночі, коли всі мої рідні вже сплять. Насправді ніякого секрету немає, просто можете згадати, як вчили вірші у школі, треба починати з римованих текстів, застосовувати асоціації. Навіть у роботі з текстами на телебаченні, я намагаюся завжди перероблювати та адаптувати редакторські тексти під себе.
Розкажіть як ви потрапили на Суспільне?
— Зараз я веду програму "По обіді шоу" на UA:Перший. Взагалі я прийшла на кастинг знаючи, що для цього проекту шукали трьох чоловіків. Врешті-решт все сталося так, що замість трьох чоловіків взяли мене. Тому доводиться все витягувати на собі.
Ви зараз перебуваєте у вільному плаванні щодо театру. Чи не заважає вам це?
— Ні, не заважає. Рік тому я пішла на таку систему співпраці з театром, як разові виступи. В мене є 5 вистав у Молодому театрі і цього вистачає. В мене нормальні стосунки з театром і немає конфліктів з ним та художнім керівником.
Що ви можете сказати про сучасний театральний процес? Ви граєте ще в театрі у Сєвєродонецьку?
— Все, що ми зараз називаємо новинками, на жаль, є давно забутим старим, яке було, наприклад, у польських театрах, років 30 тому. Так, мене тішить розвиток театрального життя, але хотілося б бачити ще більше сміливих театральних проектів в Україні. Так, я граю на волонтерській основі в Луганському українському обласному музично-драматичному театрі, який був вимушений переїхати з Луганську. Вся ця трупа живе театром, атмосфера в них просто чудова.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ Римми Зюбіної