Результат пошуку: Життя в ефірі
За своє коротке життя вона встигла записати два українських альбоми, що стали легендарними. Про благодійні заходи з нагоди 65-річчя від дня народження американської співачки з українським серцем Квітки Цісик, про передачу Україні обладнання для діагностики онкології молочної залози, розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата" засновник і продюсер українсько-американського благодійного проекту "Незабутня Квітка" Алекс Гутмахер:
"У 2006 році я почув голос Квітки і для себе вирішив, що маю зробити таку справу, яка буде продовжувати її життя. Для мене особисто це величезний подвиг, коли вона мала хіміотерапію, втрачала волосся, але одягала перуку і йшла на концерт. Я вирішив, що треба повернути ім'я цієї чудової жінки, матері, співачки, українки, патріотки, дуже багато епітетів можна про неї говорити. А продовжуватися вона може тільки завдяки тому, що я буду робити благодійні концерти, імпрези і передавати гроші на придбання пересувних мамографів. Зараз на Вінниччині вже один працює і я цим пишаюся. Зараз ми практично назбирали і вирішили питання для другого для Хмельницької Житомирської областей. Він так і називається "Квітка". Ми провели за рік 4000 обстежень. З них виявили 280 патологій і 13 випадків раку молочної залози. Повірте мені, коли ти опиняєшся в тих умовах, яких була Квітка, нічого не потрібно, окрім здоров'я і Бога. Тому коли ви маєте можливість, віддавайте все при житті заради людей".
Суспільне підтримало "Українську нову хвилю" - проект презентації найкращих короткометражних фільмів українських режисерів-дебютантів. Свою картину "МА" презентувала в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" режисер Марія Стоянова:
"Мені було дивно, що мій фільм "МА" документальний, але він був у компанії ігрових. Фільм про життя, про маму і дочку, але цікаво, що ні мами, ні дочки ми не бачимо. Тобто ми сприймаємо світ опосередковано через очі мами. Ця жінка в Маріуполі і вона знімає такий собі блог. Не для широкого загалу, а для своїх, для доньки, яка мешкає в Києві. Мама, звісно, відчуває самотність. Цей фільм про цю самотність, про можливість жити простій людині в умовах війни, якось з цим існувати. Фільм складений з відеофрагментів її записів. Цікаво, що на ці покази приїхала сама героїня "МА". На жаль, зараз вона дуже хворіє, але ця історія із фільмом її дуже підтримує".
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
4 квітня 1953 року в нью-йоркському районі Квінз у сім'ї Іванни (дівоче прізвище — Лев) та Володимира Цісиків — післявоєнних емігрантів із Західної України народилася Квітка Цісик.
Володимир Цісик з дитинства навчав своїх доньок грати на скрипці та фортепіано. Квітка пізнала скрипку, коли їй було лише чотири роки. Старша донька Марія стала відомою піаністкою, була директором консерваторії у Сан-Франциско, проводила майстер-класи у Карнегі-холі. Квітка ж, крім гри на скрипці в акомпануванні сестри Марії, опановувала сценічне мистецтво в Балетній Школі відомої балерини Роми Прийми-Богачевської (головна роль у балеті-казці "Попелюшка", 1967 рік; балетна сцена опери "Анна Ярославна" у Карнегі-Холі, 1969 рік), співала в хорі, займалася вокалом. У хорі Квітка часто співала з маленьким Майклом Джексоном, майбутнім королем поп-музики. Крім того, займалася кінним спортом.
Дитячі та юнацькі роки Квітки Цісик проходили за звичними для української емігрантської родини школярсько-вишкільними заняттями. В буденні дні Квітка Цісик навчалася в американській стандартній школі, а по суботах - у "Школі українознавства" (Озон-Парк), куди її записали батьки, намагаючись зберегти зв'язок з батьківщиною та українським людом. Більшість українського емігрантського юнацтва перебувати в рядах пластунів, де їхні наставники продовжували виховувати та спрямовувати в любові до України. Які б заробітки не мала українська родина в еміграції, справою честі було відкласти кошти на літній табір для своєї дитини. Не була винятком й родина Цісиків. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці тритижневі табори в горах — жили в наметах, щовечора збиралися довкола великої ватри, вчили українських пісень, пізнавали українські обряди та звичаї. У "Пласті" здобула ступінь пластуна-розвідувача. 1967 року організувала з дівчат 30-го куреня імені "Софії Галечко" в Нью-Йорку співочий гурт "Соловейки", яким керувала впродовж трьох років.
Квітка Цісик виступала з гуртом на пластових таборах, на різноманітних великих культурних заходах української громади. Згодом, у зрілому віці, закладений в дитинстві вишкільний український фундамент відіграв чималу роль у творчій натурі співачки.
Після закінчення 1970 року Вищої школи музики і мистецтва у Нью-Йорку Квітка Цісик навчалася впродовж одного року в Харпер-коледжі — складовій частині Університету штату Нью-Йорк у Бінгемтоні, де в той час її старша сестра Марія викладала гру на фортепіано. Тоді вже мала декілька записаних власних пісень. В січні 1971 року до Дня соборності України була створена телевізійна програма "Думки про Україну". В програмі були представлені українські народні танці, прозвучали поеми Тараса Шевченка, пісні у виконанні Квітки Цісик під гітарний супровід Богдана Соханя (студент з Нью-Йорка) та Юрія Турчина (студент Ратгерського університету), пісні під супровід фортепіано Марії Цісик. Окремі виступи були гармонійно об'єднані фотографічним матеріалом з України та фоновою музикою, яку вибрала та відтворила для програми Марія Цісик. Ввечері 22 січня програма "Думки про Україну" вийшла в ефірі WINR-TV.
Липень - серпень 1971 року Квітка провела в Бельгії на шеститижневому семінарі "Європейська опера" (англ. European Opera Seminar), вигравши стипендію SUNY на стажування в Гентській консерваторії за ролі в студентських оперних постановках. В Генті вона студіювала оперний спів поруч з такими зірками нью-йоркської Метрополітен-опера, як тенор Вільям Льюїс (директор семінару), диригент Мартін Ріх, сопрано Марія Дорньє та мецо-сопрано Мерилін Хорн, співала в оперній постановці "Ріголетто" Верді. Це дало молодій співачці можливість під час студій безпосередньо спостерігати за роботою професіоналів. У кінці навчального семестру відбувся сольний виступ Квітки Цісик, за який вона отримала схвальні відгуки у свідоцтві, виданому після стажування.
Повернувшись з Бельгії, продовжила навчання в Маннес-коледжі у Нью-Йорку по класу скрипки. Але, зрештою, пісня переважила. Через рік Квітка покинула скрипку та перейшла на навчання по класу академічного співу. Згодом, віддаючи шану батькові, Квітка Цісик в одному з інтерв'ю так прокоментувала свій вчинок: "Я мала його пальці й техніку, але мріяла співати, і досі почуваюся винною, що покинула скрипку…". Вчилась у популяризатора віденської оперної традиції Себастьяна Енгельберга. 1974 року закінчила Маннес-коледж. За час навчання декілька разів була стипендіатом братсько-допомогового Українського Народного Союзу.
Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Квітки мав неймовірний вокальний тембр, у якому виділявся особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі. Рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипкові тони. До того ж, Квітка вміла співати так званим "білим голосом" — своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах. У Квітки є кілька пісень в альбомі "Пісні України", заспіваних "білим голосом".
Після смерті батька (Володимир Цісик помер від інсульту в 1971 році, коли Квітці було сімнадцять) потреба заробляти на життя звернула молоду співачку з оперного шляху в світ джинґлу. Певний час вона виступала в клубах Нью-Йорка та надавала свої записи продюсерам і рекламним агенціям для прослуховування. У середині 1970-х Квітка відчайдушно увірвалася в світ реклами на телебаченні та радіо, де її чекала справжня американська слава.
Ще студенткою Квітка, взявши собі псевдонім Кейсі, не відчувала жодних труднощів у різних музичних стилях. Її почали запрошувати джазові, поп- і рок-зірки. Цісик допомагала Роберті Флек, Бобу Джеймсу, Дейвіду Сенборну, Майклу Болтону, Карлі Саймон, Лінді Ронстадт та іншим[25], а також Квінсі Джонсу — відомому продюсеру-аранжувальнику Америки, котрий відкрив феномен Майкла Джексона.
Працювала над записом саундтреків до художніх фільмів та брала в них участь як акторка:
"Ти осяюєш моє життя" Джозефа Брукса (1977 рік) — виконала всі пісні головної героїні. Фільм було відзначено "Оскаром" та "Золотим глобусом" за найкращу пісню. Цісик також зіграла в епізодичній ролі дружки нареченої — головної героїні цього фільму.
"Віз" Сідні Люмета (1978 рік) — співачка дорослого хору в музичній пригодницькій адаптації "Чарівника країни Оз". Головні ролі в фільмі виконали, зокрема, Даяна Росс і Майкл Джексон.
"Один-єдиний" Карла Райнера (1978 рік) — однойменний саундтрек до кінофільму.
"Коло двох" Жуля Дассена (1980 рік) — однойменний саундтрек до кінофільму;
"Ділова дівчина" Майка Ніколса (1988 рік) — бек-вокал для саундтрека "Let the River Run" у виконанні Карлі Саймон.
Неодноразово брала участь у комерційних проектах. За допомогою її витонченого співу свій імідж створювали корпорації ABC, NBC, CBS, Burger King, McDonald's, American Airlines та Delta Air Lines, Coca-Cola, Pepsi-Cola та інші. З початку 1980-х вона стала однією з найдорожчих і найпопулярніших виконавиць джинґлів у США — рекламних мотивів для радіо й телебачення. 1981 року Квітка записала для компанії "Ford Motor" рекламну пісню "Have You Driven a Ford Lately?" Відтоді й аж до смерті вона залишалася єдиним голосом цієї автомобільної компанії. 1987 року в компанії "Ford" підрахували, що загальна аудиторія Квітки становить понад 20 мільярдів слухачів — майже в чотири рази більше, ніж населення Землі на той час. Це світовий рекорд для корпоративного соліста. Також виконувала джинґли для Chevrolet, Cadillac, Toyota.
1983 року разом з матір'ю відвідала Україну. Це був неафішований і перший (як і останній) раз, коли Квітка завітала до історичної Батьківщини. На той час її пісні були заборонені в Україні. Цей візит обмежився гостюванням у приватних помешканнях. Відтак і жодних концертів, жодних творчих зустрічей (лише пізніше, в жовтні 1996 року, сестра Марія відвідала Україну з фортепіанними виступами та презентувала родину Цісиків на Міжнародному музичному фестивалі "Київ Музик Фест'96".
Перший диск з українськими піснями "Kvitka" або "Songs of Ukraine" ("Пісні України") був записаний 1980 року, другий "Two colors" ("Два кольори") — 1989 року. У період між записами сталося розлучення з першим чоловіком композитором-аранжувальником Джеком Кортнером і одруження 11 червня 1983 року з інженером звукозапису Едвардом Раковічем. Однак усі троє працювали над обома українськими альбомами, у створенні яких особливо посприяв її другий чоловік Едвард. Завдяки своїй професійності, душевній натурі та щедрості (на запис обох альбомів витратила 200 тисяч доларів) Квітка зібрала для запису альбомів 40 найкращих студійних інструменталістів Нью-Йорка, тих, кого собі не могли дозволити відомі поп-зірки США. Партію рояля виконувала старша сестра Марічка. За словами самої Квітки, ці альбоми не були бізнес-проектами, а скоріше родинною справою, це був подарунок для всіх українців, хоч би в якій частині світу вони жили, музика для душі, пам'ять про свою батьківщину. Співачка та її перший диск зібрали 1988 року багато нагород на фестивалі в Канаді, а 1990 року обидва альбоми були номіновані на премію "Греммі" в категорії "Contemporary folk".
1989 року Квітку намагалися запросити для участі в концерті діаспори в рамках фестивалю "Червона рута"; 1992 року — в концерті з нагоди 2-ї річниці незалежності України з піснею "Я піду в далекі гори"; пізніше були перемовини про серію концертів на Батьківщині. Як зазначила двоюрідна сестра Квітки Цісик, співачка мала певну засторогу перед виступами на надто людних концертах, тому це, та її постійне студійне навантаження ставали перепонами в запланованих гастрольних турах, і по Україні в тому числі.
Квітка Цісик планувала випустити третій україномовний альбом з колисковими або сучасними піснями, але цьому не судилося статися — її життя передчасно обірвалося. Останньою піснею, записаною Квіткою, були "Журавлі" на слова Богдана Лепкого. Згодом пісня стала символом трагічної долі самої співачки:
Чути кру-кру-кру
В чужині помру,
Заки море перелечу —
Крилонька зітру…
1992 року у Квітки діагностували рак молочної залози.
Почався тривалий, болючий семирічний шлях терапії, а Квітка продовжила наполегливо працювати. Останній професійний джинґл вона наспівала за декілька місяців до смерті.
29 березня 1998 року в Нью-Йорку, не доживши 5 днів до свого 45-річчя, Квітка відійшла у вічність в оточенні родини.
Від цієї хвороби померли також її мама та сестра: 1994 року — мама Іванна, а 2003 року — старша сестра Марія.
Економічна криза – благодатний ґрунт для політиків, які обіцяють швидко виправити ситуацію. Чому українці і досі вірять популістам? В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" розмірковував аналітик Центру "KievStratPro" Тарас Семенюк:
"Людина повинна бути особисто відповідальною за своє життя. Я не довіряю своє життя якійсь партії чи якомусь лідеру. Я працюю сам над створенням свого достатку, працюю над тим, щоб подбати про себе і свою сім'ю.
Політик - це не просто професія, це є покликання. Люди делегують політику повноваження, і він бере за обов'язок реалізовувати ці повноваження, реалізовувати програми, які скеровані на досягнення багополуччя, добробуту в суспільстві. Популізм зростає там, де відсутні ідеологічні партії.
Люди мають мати критичне мислення. Критичне мислення - антибіотик популізму. Ми самі відповідальні за своє майбутнє."
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Проблеми українських переселенців, висвітлені у документальній стрічці "У нас є майбутнє", презентував в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" режисер-документаліст Олег Ущенко:
"Я навмисно зробив цей фільм у стилі нуару. Ближче до готичного, сувора така подача. Але сюжет доволі простий. Школярі 12-13 років розмовляють про Україну, про життя, про те, як вони бачать своє майбутнє. Разом з тими розмовами йдуть розповіді про те, як переселенець з Донецька, наприклад, у Франківську став ледь не одним з кращих кухарів. У Дрогобичі продаються одні із найсмачніших чебуреків. Це родина кримських татар робить. У Львові знайшов молодого хлопака, кримського татарина, який з нуля почав усе робити. Всі ці люди відбулися. Тобто показано, що все-таки у нас майбутнє є".
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00
23 березня в Києві стартує XV Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Про цьогорічну програму заходу розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" член оргкомітету фестивалю Володимир Яворський:
"У нас 62 стрічки, які покажуть реальне життя людей. Те, що показуємо ми, це вражає півсвіту. Бо це міжнародне кіно, яке визнане на багатьох кінофестивалях. У нас є фільми на тему війни, на тему підтримки людей, які повертаються з війни. Також у нас є тема відомої волонтерської ініціативи "Чорний тюльпан". Ми їздимо спочатку 200 міст по Україні, потім їдемо в Європу і показуємо Україну".
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Олена Зелінченко за фахом журналіст. Закінчила Інститут журналістики КНУ імені Т.Г. Шевченка. На Українському радіо працює з другого курсу, загалом – майже двадцять років. Починала кореспонденткою служби новин. Згодом були програми: "Життя-буття", "Точка зору", "5+", "Десерт опівдні", пізніше - "Підйомна сила", "Радіо-прес", "Інший погляд", "Українська хвиля".
Сьогодні радіослухачі мають можливість чути її голос у програмах "Про Євробачення", "Сьогодні.Ввечері", "Згодом" на Першому каналі Українського радіо.
Про життя, любов до своєї професії, мандри розмовляємо з менеджером напрямку Першого каналу Українського радіо Оленою Зелінченко.
Пані Олено, що для вас радіо, коли визначилися, що будете саме радіожурналістом?
З радіожурналістикою визначилася ще в студентські роки. До Інституту журналістики вступала, коли його очолював Анатолій Москаленко, а вже закінчувала, коли прийшов Володимир Різун. Застала період 50-річчя факультету журналістики. Працювала в організаційному комітеті. Була активною студенткою, сумлінно вчилася. Почувши мій голос, Віктор Якович Миронченко одразу ж відібрав мене в радіогрупу. Так і сказав: "Голос радійний, треба працювати на радіо". Саме тоді ми починали робити "Студентську хвилю", програму, яка виходила спочатку на радіо "Голос Києва". Пам’ятаю, як слухала свій перший репортаж біля радіоприймача на кухні. То були чудові перші уроки практики на Хрещатику, 6. Пригадую, як зі своїм однокурсником і другом по життю Валерієм Кириченком несли величезну бобіну з Хрещатика, 6 на Хрещатик, 26 й упустили її… Ото вже було клопоту й переживань! За 3-4 години до ефіру олівчиком намотували… І програма таки прозвучала! Чудова й незабутня була практика, коли готували матеріали про студентів і викладачів з університетської бази відпочинку в Криму.
Студентські роки – найкращі, це час пошуку, самовизначення. Дитяча й бешкетна безпосередність народжувала цікаві ідеї. Після навчання вступила до аспірантури й почала писати дисертацію "Ведучий як уособлення персоніфікованої радіожурналістики". Але практична журналістика захопила повністю, я відчула силу слова і звуку, їхню вагу. Викладачі й радіослухачі підсилювали впевненість. Зрозуміла, що радіо – це моє і на все життя. Написання дисертації довелося відкласти до кращих часів.
На радіо треба говорити швидко, впевнено, не згубити думку. Бути в темі…
По життю я балакуча, говорю багато й швидко. Інколи це може стати проблемою, але мене виручає чітка артикуляція. Нещодавно зустріла свого інститутського викладача й почула від нього зауваження, щоб ведучі радіо говорили трохи повільніше, бо люди старшого віку не все розуміють. Але оскільки говорю чітко, моя робота була схвалена. Для ерудованості багато читаю, намагаюся йти в ногу з часом. Та й інакше сьогодні не можна. Раніше часто користувалася бібліотекою Українського радіо, зараз - переважно "всемогутньою павутиною", якою навчилася користуватися швидко й ефективно: вміло фільтрую інформацію, вихоплюю найважливіше, легко відшуковую потрібне.
Ви дуже любите роботу, якою займаєтеся. Як відточуєте вміння спілкуватися зі слухачами?
Більшу частину життя я справді віддаю радіо, улюбленій роботі. Я нею живу. Інколи навіть ловлю себе на думці: "Яке це щастя працювати в задоволення, бути на тому місці, де ти хотіла б бути, ще й отримувати за це гроші". Я вчуся завжди, щомиті. Ще школяркою брала участь у конкурсах, зокрема, декламувала вірші. До речі, була дипломантом конкурсу "Таланти твої, Україно!" Завжди звертаю увагу на зауваження, дослухаюсь до порад, ціную людей, які допомагають мені вдосконалюватись і зростати (особлива подяка Сергію Васильовичу Фісюну, він тривалий час керував "Променем"). Щодо роботи в ефірі, то обов’язково переверну гору літератури, довідників, щоб переконатися, як правильно звучить те чи інше слово, де поставити наголос, на чому акцентувати увагу. Багато років вела на "Промені" програму "Десерт опівдні" (пізніше вона трансформувалась у "Полудневий десерт"). Ото вже були темпи! Де й бралася наснага. Там я й відточувала спілкування зі слухачами в прямому ефірі. Нам стільки приходило повідомлень на пейджер, що не встигали зачитувати, а ще треба було поставити пісню на замовлення. Люди телефонували з усієї України. Вже за діалектами могла вивчати географію. Цікавими були розважальні програми "Ранковий промінь", "Підйомна сила". Виїжджаєш із дому вдосвіта, спостерігаєш, як у вікнах вмикається світло, уявляєш свою аудиторію слухачів, атмосферність… Хтось готує каву або чай, і слухає радіо... Все це позитивно заряджало на ефір.
Часи міняються. Зараз ви ведете нові програми?
З 2011 року в моєму житті з’явилося Євробачення. Це сталося з подачі чудової Галини Бабій, яка у 2005 році вперше провела Євробачення на радіо. Мені приємно, що на цю програму Галина рекомендувала мене. Отож, разом з Валерієм Кириченком ведемо проект вже восьмий рік. Ця робота мені до душі. Цього року плануємо 46 випусків-щоденників Євробачення. Продовжуватимемо дивувати радіослухачів новинками, інформацією з-за лаштунків, вишуковуватимемо найцікавіші родзинки з життя співаків.
Також вагомим для мене стало те, що я пройшла кастинг і почала вести програму "Сьогодні.Ввечері" разом з Юрієм Табаченком. Тут потрібна неабияка компетентність, досвід, обізнаність у темі. Мені пощастило з колегою. Юрій Табаченко якраз такий - компетентний, ерудований, ("важковаговик", як я його називаю)) Я ж набуваю досвіду, тішуся від нових можливостей, нових для себе викликів. Отримую задоволення і від програми "Згодом", яка звучить щоп’ятниці. У ній порушуються резонансні теми, які колись були в усіх на вустах. З'ясовую, що змінилося з часом. Багато відгуків отримала на теми про "синього кита" й міграцію спортсменів, які переходять під чужий прапор.
За роботу ви маєте винагороди, відзнаки. Як до того ставитеся?
Визнання - результат копіткої праці. Але нерідко це річ суб'єктивна. Нагороди чи відзнаки не є самоціллю, але якщо вже є, то вони надихають, підтримують морально, і не тільки)) Маю почесну грамоту Кабінету міністрів, медаль міжнародного рейтингу "Фортуна", аж два годинники від Верховної Ради (так уже склалося). Місяць тому отримала відзнаку від Представництва Організації Об’єднаних Націй в Україні за зацікавленість у висвітленні та популяризації теми сталого миру в Україні.
Знаю, що любите мандри?
Мабуть, усі творчі люди люблять подорожувати, пізнавати світ, надихатися. Восени побувала в Страсбурзі, недавно з прекрасними враженнями повернулася з Відня. Таке величне й казкове місто. Вражає все: архітектура, сам дух вулиць, будинків… Але мій шлях до Європи починався... зі східних країн. Кілька разів була в прес-турах. Особливо вразила поїздка до Сирії. Була там саме за рік до війни. Всюди, де тільки можна, нас зустрічали портрети президента Башара аль-Асада. Показали нам знамениті розкопки в Тель-Мардіху, неподалік Алеппо. Колоритні й яскраві базари, мечеті – все зовсім інше, все вражає й дивує. Мрію відвідати Скандинавію.
Яке ваше життєве кредо? З чим ідете по життю?
Колись, ще в юності, мені дуже подобалися рядки Василя Симоненка - "та краще в тридцять повністю згоріти, ніж до півсотні помаленьку тліть". Здавалося, так і має бути. Але згодом подорослішала і зрозуміла, що мого натхнення, оптимізму, любові, віри, одним словом "горіння", може вистачити й на ціле життя. Оце і є сенс – жити й творити далі.
Розмову вела Людмила ЧЕЧЕЛЬ
У Київському центрі "Кримський дім" відкрилася виставка світлин "Острів К" фотокореспондентки "Крим. Реалії" Аліни Смутко. Про життя у замкненому анексованому просторі та творчий проект розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" співзасновниця і координаторка "КримSOS" Таміла Ташева:
"На більшості світлин ми бачимо кримських татар, які чинять спротив російські окупаційні силовій системі. Ми бачимо людей перед засіданнями судів. Ми бачимо людей, коли в них відбуваються обшуки. На одних фото – спротив кримських татар і свідомих українців, які там живуть. З іншого боку – це мракобісся, коли люди стоять з портретом Путіна або зустрічають "нічного вовка", друга Путіна у Севастополі. Це дві такі різні абсолютно перспективи".
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
За ініціативою України Рада безпеки ООН провела засідання щодо ситуації в окупованому Криму. Його результати окреслив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" керівник правозахисної організації "Сила права" Андрій Сенченко:
"Звісно, нам потрібно, щоб санкції проти держави-агресора були не якісь заходи на роки, необхідний такий рівень санкції, який би припинив все, що відбувається, достатньо швидко. Для того, щоб звільнилися наші території і ми вже повернулися до мирного життя. Але перший крок – це остаточне припинення усього цього безладу у нашій країні стосовно відносин з державою-агресором. Лише під тиском суспільства врешті-решт почали піднімати питання, що кожен крок окупантів у Криму чи на Донбасі повинен відбиватися якимись додатковими санкціями".
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
Про кооперація як форму розвитку ветеранського бізнесу та соціального підприємництва розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" президент Українського Кооперативного Альянсу Зіновій Свереда:
"Останнім часом тема соціального підприємництва та кооперації у нас стала дуже актуальною для воїнів АТО та їхніх родин. Так побудоване суспільство, що треба вміти переключитися з одного етапу життя на інший. Ми почали більш точково діяти там, де є згуртовані солдати, які отримали свої земельні ділянки. Вже йде конкретна співпраця з експертами, з агрономами. Ми вчимо їх працювати разом, вчимо вилучати потенціали, які вони мають і вчимо робити практичні кроки".
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Народний артист України, всесвітньо відомий співак Анатолій Кочерга розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" про свою мрію відкрити вокальну школу в Україні.
"Вона буде наша слов'янська вокальна школа. Як цього досягти? Працювати і ще раз працювати, і тоді все буде нормально. Слухати своїх педагогів, чемно відноситися до своєї справи. Якщо ти хочеш чогось добитися, доб'єшся тільки завдяки тому, що є наполеглива праця і бажання добитися чогось. Чим ти молодший, тим треба уважніше ставитися до свого голосу. Треба вивчитися у нас набути того, що я називаю школою. Коли ти школу набудеш, ти будеш співати все життя".
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Як вплине на суспільно-політичне життя в Україні визнання неконституційним закону Ківалова-Колісниченка, прокоментував в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" медіаексперт, консультант, член Наглядової ради НСТУ Євген Глібовицький:
"Насамперед рішення полягає в тому, що не можна через коліна ламати правила. І це дуже добрий прецедент. Бо таким чином ухвалювався не тільки цей закон. Коли ми на той момент мали цей закон Ківалова-Колесніченка, це не був закон про мову. Це був закон про зверхність цієї політичної традиції, яка була тут і за яку ми платили Голодомором, війнами, репресіями, Чорнобилем тощо. Зараз з'являється можливість у набагато спокійнішому режимі підійти до формування мовного закону, який буде регулювати мовні питання".
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Підсумки процесу децентралізації у 2017-му і "Маршрутна карта децентралізації на 2018-й рік". Цей процес триває з 2014-го року. Станом на початок лютого 2018-го створено вже 710 об’єднаних територіальних громад. Цьогоріч процес добровільного об’єднання має завершитися. Однак реформа децентралізації триватиме. Громади отримують більше прав і можливостей. Але користуються ними по-різному… Узагальнив результати попередніх років реформи та визначив маршрутну карту на рік поточний в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері" Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман:
"Місцева влада, яку обирають люди, отримує повноваження і кошти. В Україні продовжується процес об'єднання громад. Громади мають працювати над тим, щоб створити нормальну інфраструктуру для життя громадян. Чим більша громада, тим більше вона матиме грошей і можливостей. З часом вся Україна буде в об'єднаних громадах, які напряму будуть отримувати кошти у свої бюджети. Наше завдання, щоб кожна утворена громада була самодостатньою. Вже є громади, які об'єднують цілий район.
Найближчий базовий рівень - це об'єднана громада, в якій безпосередньо вибирають голову, раду прямими виборами, в якій є відповідний рівень представництва і довіри.
Децентралізовані країни є більш успішними, бо там на місцевому рівні включені у прийняття рішень громадяни. І це дуже важливо!"
Слухайте програму "Сьогодні. Ввечері" по буднях з 17.40 до 20.00!
Урядовці звітують про зростання зарплат українців, а громадяни не відчувають покращення рівня життя. Чому не збігаються оптимістичні статистичні дані з реаліями доходів населення?
Про це в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" розповіла керівник проекту "Індекс Моніторинг Реформ" компанії VoxUkraine Тетяна Тищук.
"Ціни зросли в 2,2 рази, а середня зарплата - в 2,7, більшість з'їла інфляція. Тому пенсіонери відчули на собі кризу більше, ніж працюючі. Українець, який отримує "білу" зарплату відчув, що криза майже позаду. У приватному секторі може бути інакша ситуація, бо інформація знаходиться в тіні. Ніхто достеменно не знає, наскільки далекі офіційні показники від реального стану на ринку праці", - вважає експерт.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
Про мету акції біля приміщення Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яку провели представники громадської організації "Родина Героїв "Небесної сотні", розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" заступник голови Громадської організації "Родина Героїв "Небесної сотні" Наталія Бойків:
"До Верховного Суду попали, власне, ті судді, які ухвалювали рішення по антимайданівцях. І це прикро, бо якраз Небесна сотня віддала свої життя, щоб зробити зміни кардинальні в Україні, зокрема, щоб була проведена судова реформа. Ми зверталися до Президента з цим питанням, писали відкриті листи через соціальні мережі, що наша організація не задоволена, як проходить відбір суддів. Сподіваємося, що вони нас почують".
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!