4 квітня 1953 року в нью-йоркському районі Квінз у сім'ї Іванни (дівоче прізвище — Лев) та Володимира Цісиків — післявоєнних емігрантів із Західної України народилася Квітка Цісик.
Володимир Цісик з дитинства навчав своїх доньок грати на скрипці та фортепіано. Квітка пізнала скрипку, коли їй було лише чотири роки. Старша донька Марія стала відомою піаністкою, була директором консерваторії у Сан-Франциско, проводила майстер-класи у Карнегі-холі. Квітка ж, крім гри на скрипці в акомпануванні сестри Марії, опановувала сценічне мистецтво в Балетній Школі відомої балерини Роми Прийми-Богачевської (головна роль у балеті-казці "Попелюшка", 1967 рік; балетна сцена опери "Анна Ярославна" у Карнегі-Холі, 1969 рік), співала в хорі, займалася вокалом. У хорі Квітка часто співала з маленьким Майклом Джексоном, майбутнім королем поп-музики. Крім того, займалася кінним спортом.
Дитячі та юнацькі роки Квітки Цісик проходили за звичними для української емігрантської родини школярсько-вишкільними заняттями. В буденні дні Квітка Цісик навчалася в американській стандартній школі, а по суботах - у "Школі українознавства" (Озон-Парк), куди її записали батьки, намагаючись зберегти зв'язок з батьківщиною та українським людом. Більшість українського емігрантського юнацтва перебувати в рядах пластунів, де їхні наставники продовжували виховувати та спрямовувати в любові до України. Які б заробітки не мала українська родина в еміграції, справою честі було відкласти кошти на літній табір для своєї дитини. Не була винятком й родина Цісиків. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці тритижневі табори в горах — жили в наметах, щовечора збиралися довкола великої ватри, вчили українських пісень, пізнавали українські обряди та звичаї. У "Пласті" здобула ступінь пластуна-розвідувача. 1967 року організувала з дівчат 30-го куреня імені "Софії Галечко" в Нью-Йорку співочий гурт "Соловейки", яким керувала впродовж трьох років.
Квітка Цісик виступала з гуртом на пластових таборах, на різноманітних великих культурних заходах української громади. Згодом, у зрілому віці, закладений в дитинстві вишкільний український фундамент відіграв чималу роль у творчій натурі співачки.
Після закінчення 1970 року Вищої школи музики і мистецтва у Нью-Йорку Квітка Цісик навчалася впродовж одного року в Харпер-коледжі — складовій частині Університету штату Нью-Йорк у Бінгемтоні, де в той час її старша сестра Марія викладала гру на фортепіано. Тоді вже мала декілька записаних власних пісень. В січні 1971 року до Дня соборності України була створена телевізійна програма "Думки про Україну". В програмі були представлені українські народні танці, прозвучали поеми Тараса Шевченка, пісні у виконанні Квітки Цісик під гітарний супровід Богдана Соханя (студент з Нью-Йорка) та Юрія Турчина (студент Ратгерського університету), пісні під супровід фортепіано Марії Цісик. Окремі виступи були гармонійно об'єднані фотографічним матеріалом з України та фоновою музикою, яку вибрала та відтворила для програми Марія Цісик. Ввечері 22 січня програма "Думки про Україну" вийшла в ефірі WINR-TV.
Липень - серпень 1971 року Квітка провела в Бельгії на шеститижневому семінарі "Європейська опера" (англ. European Opera Seminar), вигравши стипендію SUNY на стажування в Гентській консерваторії за ролі в студентських оперних постановках. В Генті вона студіювала оперний спів поруч з такими зірками нью-йоркської Метрополітен-опера, як тенор Вільям Льюїс (директор семінару), диригент Мартін Ріх, сопрано Марія Дорньє та мецо-сопрано Мерилін Хорн, співала в оперній постановці "Ріголетто" Верді. Це дало молодій співачці можливість під час студій безпосередньо спостерігати за роботою професіоналів. У кінці навчального семестру відбувся сольний виступ Квітки Цісик, за який вона отримала схвальні відгуки у свідоцтві, виданому після стажування.
Повернувшись з Бельгії, продовжила навчання в Маннес-коледжі у Нью-Йорку по класу скрипки. Але, зрештою, пісня переважила. Через рік Квітка покинула скрипку та перейшла на навчання по класу академічного співу. Згодом, віддаючи шану батькові, Квітка Цісик в одному з інтерв'ю так прокоментувала свій вчинок: "Я мала його пальці й техніку, але мріяла співати, і досі почуваюся винною, що покинула скрипку…". Вчилась у популяризатора віденської оперної традиції Себастьяна Енгельберга. 1974 року закінчила Маннес-коледж. За час навчання декілька разів була стипендіатом братсько-допомогового Українського Народного Союзу.
Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Квітки мав неймовірний вокальний тембр, у якому виділявся особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі. Рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипкові тони. До того ж, Квітка вміла співати так званим "білим голосом" — своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах. У Квітки є кілька пісень в альбомі "Пісні України", заспіваних "білим голосом".
Після смерті батька (Володимир Цісик помер від інсульту в 1971 році, коли Квітці було сімнадцять) потреба заробляти на життя звернула молоду співачку з оперного шляху в світ джинґлу. Певний час вона виступала в клубах Нью-Йорка та надавала свої записи продюсерам і рекламним агенціям для прослуховування. У середині 1970-х Квітка відчайдушно увірвалася в світ реклами на телебаченні та радіо, де її чекала справжня американська слава.
Ще студенткою Квітка, взявши собі псевдонім Кейсі, не відчувала жодних труднощів у різних музичних стилях. Її почали запрошувати джазові, поп- і рок-зірки. Цісик допомагала Роберті Флек, Бобу Джеймсу, Дейвіду Сенборну, Майклу Болтону, Карлі Саймон, Лінді Ронстадт та іншим[25], а також Квінсі Джонсу — відомому продюсеру-аранжувальнику Америки, котрий відкрив феномен Майкла Джексона.
Працювала над записом саундтреків до художніх фільмів та брала в них участь як акторка:
"Ти осяюєш моє життя" Джозефа Брукса (1977 рік) — виконала всі пісні головної героїні. Фільм було відзначено "Оскаром" та "Золотим глобусом" за найкращу пісню. Цісик також зіграла в епізодичній ролі дружки нареченої — головної героїні цього фільму.
"Віз" Сідні Люмета (1978 рік) — співачка дорослого хору в музичній пригодницькій адаптації "Чарівника країни Оз". Головні ролі в фільмі виконали, зокрема, Даяна Росс і Майкл Джексон.
"Один-єдиний" Карла Райнера (1978 рік) — однойменний саундтрек до кінофільму.
"Коло двох" Жуля Дассена (1980 рік) — однойменний саундтрек до кінофільму;
"Ділова дівчина" Майка Ніколса (1988 рік) — бек-вокал для саундтрека "Let the River Run" у виконанні Карлі Саймон.
Неодноразово брала участь у комерційних проектах. За допомогою її витонченого співу свій імідж створювали корпорації ABC, NBC, CBS, Burger King, McDonald's, American Airlines та Delta Air Lines, Coca-Cola, Pepsi-Cola та інші. З початку 1980-х вона стала однією з найдорожчих і найпопулярніших виконавиць джинґлів у США — рекламних мотивів для радіо й телебачення. 1981 року Квітка записала для компанії "Ford Motor" рекламну пісню "Have You Driven a Ford Lately?" Відтоді й аж до смерті вона залишалася єдиним голосом цієї автомобільної компанії. 1987 року в компанії "Ford" підрахували, що загальна аудиторія Квітки становить понад 20 мільярдів слухачів — майже в чотири рази більше, ніж населення Землі на той час. Це світовий рекорд для корпоративного соліста. Також виконувала джинґли для Chevrolet, Cadillac, Toyota.
1983 року разом з матір'ю відвідала Україну. Це був неафішований і перший (як і останній) раз, коли Квітка завітала до історичної Батьківщини. На той час її пісні були заборонені в Україні. Цей візит обмежився гостюванням у приватних помешканнях. Відтак і жодних концертів, жодних творчих зустрічей (лише пізніше, в жовтні 1996 року, сестра Марія відвідала Україну з фортепіанними виступами та презентувала родину Цісиків на Міжнародному музичному фестивалі "Київ Музик Фест'96".
Перший диск з українськими піснями "Kvitka" або "Songs of Ukraine" ("Пісні України") був записаний 1980 року, другий "Two colors" ("Два кольори") — 1989 року. У період між записами сталося розлучення з першим чоловіком композитором-аранжувальником Джеком Кортнером і одруження 11 червня 1983 року з інженером звукозапису Едвардом Раковічем. Однак усі троє працювали над обома українськими альбомами, у створенні яких особливо посприяв її другий чоловік Едвард. Завдяки своїй професійності, душевній натурі та щедрості (на запис обох альбомів витратила 200 тисяч доларів) Квітка зібрала для запису альбомів 40 найкращих студійних інструменталістів Нью-Йорка, тих, кого собі не могли дозволити відомі поп-зірки США. Партію рояля виконувала старша сестра Марічка. За словами самої Квітки, ці альбоми не були бізнес-проектами, а скоріше родинною справою, це був подарунок для всіх українців, хоч би в якій частині світу вони жили, музика для душі, пам'ять про свою батьківщину. Співачка та її перший диск зібрали 1988 року багато нагород на фестивалі в Канаді, а 1990 року обидва альбоми були номіновані на премію "Греммі" в категорії "Contemporary folk".
1989 року Квітку намагалися запросити для участі в концерті діаспори в рамках фестивалю "Червона рута"; 1992 року — в концерті з нагоди 2-ї річниці незалежності України з піснею "Я піду в далекі гори"; пізніше були перемовини про серію концертів на Батьківщині. Як зазначила двоюрідна сестра Квітки Цісик, співачка мала певну засторогу перед виступами на надто людних концертах, тому це, та її постійне студійне навантаження ставали перепонами в запланованих гастрольних турах, і по Україні в тому числі.
Квітка Цісик планувала випустити третій україномовний альбом з колисковими або сучасними піснями, але цьому не судилося статися — її життя передчасно обірвалося. Останньою піснею, записаною Квіткою, були "Журавлі" на слова Богдана Лепкого. Згодом пісня стала символом трагічної долі самої співачки:
Чути кру-кру-кру
В чужині помру,
Заки море перелечу —
Крилонька зітру…
1992 року у Квітки діагностували рак молочної залози.
Почався тривалий, болючий семирічний шлях терапії, а Квітка продовжила наполегливо працювати. Останній професійний джинґл вона наспівала за декілька місяців до смерті.
29 березня 1998 року в Нью-Йорку, не доживши 5 днів до свого 45-річчя, Квітка відійшла у вічність в оточенні родини.
Від цієї хвороби померли також її мама та сестра: 1994 року — мама Іванна, а 2003 року — старша сестра Марія.
