Пане Володимире, чому ви назвали це рішення недолугими і таким, яке треба скасувати?
Володимир В'ятрович: Мене зачепило те, що це рішення виходить далеко за межі компетенції цієї комісії. Це я стверджую, як людина, яка писала закон про деколонізацію ("Про внесення змін до Закону України "Про географічні назви» щодо деколонізації топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України" — ред). І мені дивно, чому комісія, замість того, щоб виконувати роботу, передбачену законом, взялася за речі, які її не стосуються. Комісія мала підготувати список тих топонімів, назви яких не відповідають нормам сучасної української мови — умовно, Октябрьск, Южноукраїнськ, Северодонецк тощо і запропонувати, яким чином ці назви повинні відповідати нормам української мови.
Натомість, комісія запропонувала величезний список топонімів, більшість яких не мають проблем з українською мовою, ще частина не мають потреби в перейменуванні, бо це давні історичні назви. Наприклад, селище Красне Львівської області має цю назву з 15 століття. Я вже мовчу про скандальне перейменування Запоріжжя на невідомо що. Прес-конференція членів цієї комісії показала кричущу некомпетентність цих людей, які не розуміють не тільки Закону про деколонізацію, але й Закону "Про місцеве самоврядування", Закону "Про географічні назви" та інших. Мені дуже дивно, що люди, які представляють державний орган України настільки далекі від розуміння, як мають функціонувати державні органи. Це провокаційне невігластво, яке викликало таку гостру реакцію суспільства.
Голова комісії Володимир Мозгунов говорить про те, що можливі обидві назви: і Запоріжжя, і Запорожжя. Тоді навіщо перейменовувати? Абсолютно недолугими видаються його розмови про місцеві референдуми та звернення громадян. Все це демонструє його незнання чинного законодавства і нерозуміння його функцій, як керівника комісії, яка є урядовим органом. Він не повинен був групувати населені пункти в якісь три групи — це абсолютно не відповідає чинному законодавству.
Щодо Запоріжжя рекомендується обгрунтувати необхідність збереження старої назви або запропонувати нову в установленому законодавством порядку. Ви свого часу доклали багато зусиль до процесів декомунізації та повернення історичних назв. До чого тут Запоріжжя?
Володимир В'ятрович: Абсолютно ні до чого! Так само, як і ні до чого якісь три групи. Пан Мозгунов говорить про те, що топоніміка має зберігати історичну пам'ять, і водночас в його пропозиціях є ліквідація назв, які мають столітню чи тисячолітню історію. Закон не передбачає три групи, не передбачає місцевих референдумів. Назви населених пунктів утверджуються рішенням парламенту, а не на місцевому рівні. Цим рішенням комісія своєю некомпетентністю починає дискредитувати сам закон про деколонізацію.
Члени комісії відмовилися надати нам коментар в цьому ефірі.
Володимир В'ятрович: Я дуже уважно слухав цю конференцію, вона, в кращому випадку, нагадувала конференцію філологів, а не представників органу державної влади, які мають свої повноваження і завдання, передбачені законом. Визначати, яка буква має бути в якому відмінку — це не компетенція цієї інституції. Вона мала запропонувати дуже чіткі рішення, щоб з мапи України зникли назви, які є, по суті, російськими.
Що потрібно робити мешканцям тих населених пунктів, які потрапили до цього переліку?
Володимир В'ятрович: Нічого надзвичайного в перейменуванні населених пунктів немає. Після 27 липня Український інститут національної пам'яті буде укладати перелік топонімів, які підпадають під дію цього закону. Якщо йдеться про ті, які пов'язані з російською імперською спадщиною, очевидно, що вони мають бути перейменовані. Але нова назва — це те, що пропонуватимуть громади, але остаточне рішення буде ухвалене парламентом. Український інститут національної пам'яті має досвід декомунізації, і нам тоді вдалося людям роз'яснити, що і як відбуватиметься, і непорозумінь не виникало. Пропозиції громад щодо нових назв будуть розглядатися на спеціалізованому фаховому комітеті Верховної Ради, ті тільки після цього будуть виноситися в парламент.
Якщо, приміром, громада захоче залишити стару назву?
Володимир В'ятрович: Якщо назва аргументовано підпадає під Закон про деколонізацію, місцева громада зобов'язана буде запропонувати нову назву. Якщо не буде запропонована нова назва місцевою громадою, тоді ці повноваження переходять до місцевої адміністрації. Потім ця назва буде підтримана на комітеті Верховної Ради, а тоді вже в парламенті. Остаточні назви в будь-якому випадку ухвалює парламент.
Чи часто ви, проводячи декомунізацію, стикалися з незгодою громади щодо перейменувань?
Володимир В'ятрович: Випадки незгоди були, але не часто. Найпоказовіший випадок — перейменування Комсомольська, де місцева влада категорично намагалася зберегти цю назву і не пропонувала інших назв. Тоді Інститут національної пам'яті використав свої повноваження і запропонував назву, пов'язану з історичною топонімікою — Горішні Плавні. Зрештою, ця назва прижилася і стала одним із яскравих прикладів цікавої української топоніміки, яка приваблює в цю місцевість нових людей.
Чим відрізняється декомунізація від деколонізації?
Володимир В'ятрович: Це продовження, наступний крок. Це, так само — позбавлення цих штучних російських нашарувань у нашій топоніміці, в пам'ятниках, місцях пам'яті. Тому ці процеси абсолютно пов'язані між собою, і їхнє завдання - наповнювати Україну українським змістом. Деколонізація стосується часів Російської імперії, тієї імперської спадщини, яка може бути використана для того, щоб відновлювати імперський вплив в Україні.
Оцією російською спадщиною топоніміці, зокрема, нині Росія аргументує цю війну для своїх мешканців?
Володимир В'ятрович: Так, це додатковий аргумент для Росії про те, що ми "один народ". Мова йде, до речі, не лише про топоніміку, а й про пам'ятники.
Чи призупинила широкомасштабна війна процеси декомунізації та деколонізації? Вона їх актуалізувала, а чи не пригальмувала?
Володимир В'ятрович: Навпаки, війна дуже багатьом людям допомогла зрозуміти небезпеку використання цієї імперської спадщини. Тому ми стали свідками, до певної міри, стихійної деколонізації. Відтак, ухвалення закону, про який ми говоримо, стало лише спробою дати певну легітимну платформу до тих процесів, які й так вже відбуваються в Україні. Ми, як політики, тільки долучаємося до тих процесів, які вже й так тривають.
Оце скандальне рішення Національної комісії зі стандартів державної мови нашкодило цим процесам?
Володимир В'ятрович: Я думаю, що так. Воно викликало нерозуміння і переполох. Враховуючи те, що вникати в текст закону - це не завдання громадян, то, певною мірою, це дискредитація цих процесів. Ми спробуємо "вірівняти" цю ситуацію, і я радий, що є дуже чітка позиція Міністерства освіти, яка полягає в тому, що це рішення потрібно відмінити. Мовний омбудсмен теж висловився на відміну цього рішення.
Пане Тарасе, ви одразу виступили з офіційним зверненням до міністра освіти Оксена Лісового з проханням скасувати це рішення національної комісії. Яка ваша аргументація?
Тарас Кремінь: Вийшовши за межі конкретного закону, який вимагає від комісії оприлюднити назви населених пунктів, назви яких потребують обов'язкового приведення у відповідність до стандартів державної мови в контексті Закону про деколонізацію топонімів, комісія зробила некоректні висновки. Натомість, є величезна кількість інших назв, які справедливо потрапили до їхнього переліку. Наприклад, таке місто, як Южноукраїнськ. Такі ініціативи я підтримую, а все, що стосується Запоріжжя, села і селища Перемога, Зоряне, Мирне, Травневе, Бровари, Маяк, Молодіжне - я цього не розумію. Тому я прошу міністра скасувати це рішення, комісію - переглянути, оновити цей перелік і видати новий.
Чи відповів вам міністр на ваше офіційне звернення?
Тарас Кремінь: Офіційної відповіді ще не було, але в спілкуванні міністр підтримує мою позицію і так само сподівається, що національна комісія оновить цей перелік. Щодо появи в цьому переліку міста Запоріжжя, мене здивували аргументи комісії - мовляв, до них звернулися громадяни. Вони повинні залишатися комісією стандартів державної мови. І, зважаючи на те, що частина з них є докторами філологічних наук, відомими в Україні і за кордоном мовознавцями, потрібно керуватися стандартами української мови, відповідним лексикографічним запасом і, звичайно ж, здоровим глуздом.
Членкиня комісії Данута Мазурик на прес-конференції зауважила, що і форма "Запоріжжя", і "Запорожжя" відповідають стандартам державної мови.
Тарас Кремінь: Якщо подивитися на перелік сіл, селищ і міст по Запорізькій області, то назва обласного центру Запоріжжя знаходиться в переліку Національної комісії, які можуть не відповідати, тобто немає категоричної відмови. Але такі пропозиції не повинні бути присутніми в такому документі. Тому що закон чітко визначив, що протягом 2 місяців з моменту набуття чинності закону, комісія повинна оприлюднити вичерпний перелік населених пунктів, які потребують обов'язкового приведення у відповідність до стандартів державної мови.
По-друге, комісія повинна запропонувати варіант нової назви. Наприклад, звернутися до місцевої влади і запропонувати історичну назву. Слідом за діями Національної комісії своє слово до 27 липня має сказати Інститут національної пам'яті. Потім ці списки, підготовлені комісією і інститутом, підуть на півроку на опрацювання в органи місцевого самоврядування. І до 27 грудня вони повинні визначитися із цими пропозиціями і направити їх до Верховної Ради України. Це наша історична місія, той випадок, коли ми остаточно повинні попрощатися з комуністичним тоталітарним минулим.
