Ілюстративне фото: zn.ua
В українському новітньому слензі вже міцно прописалася фраза "зрада-перемога" — це називають "емоційною гойдалкою". Кожен з наших слухачів бодай раз відчував на собі її вплив у час війни: то піднесення від інформаційних повідомлень, то спустошення, коли новини погані або немає хороших вістей. Спробуємо з'ясувати причини та особливості такого стану.
Як вважає фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз, "емоційна гойдалка" є плодом зусиль пропаганди: "Кожен помічав, що як тільки в нас з'являються переможні новини з фронту, відразу ворог підсовує нам якусь дуже прикру новину. А коли є сумні новини, то підсилює одну зі сторін, тобто робить так, щоб чорне ставало ще чорнішим. І це не може на нас не впливати. Це така тенденція, яку ми чітко прослідковуємо не тільки з 2014 року. Це постійно застосовується також у політичному житті як один з дуже ефективних факторів".
Психологиня Лідія Смола звернула увагу на прояви "емоційної гойдалки": "Це почуття постійного дискомфорту і взаємовиключних емоцій: різкі перепади настрою, коли розпач змінюється ейфорією, страх, паніка, провина змінюється оптимізмом, і чим крутіший злет, тим сильнішим може бути удар об землю. І довгий час перебування в такому стані є дуже важким для людини: сприйняття хороших і поганих новин у крайнощах зумовлює виснаження психіки. Це призводить до того, що людина втрачає енергію, відчуває апатію, може перейти в стан пригнічення, в неї посилюється відчуття провини, що вона щось може зробити, а не робить. І врешті у неї з'являється небажання діяти, спілкуватись з іншими людьми. Тобто людина перестає повноцінно й адекватно реагувати на те, що відбувається, і стає дуже легким об'єктом для маніпуляцій. Бо в структурі психіки людини, крім відомої всім ціннісної системи (не вбий, не вкради, шануй матір-батька), є ще динамічно-смислова система. І вона функціонує в розумінні певних способів нашої поведінки: як ми поводимо себе в сім'ї, яке в нас дозвілля, як ми спілкуємося з друзями. І оці ''емоційні гойдалки'' не дають людині діяти звично, тож вона починає відчувати внутрішню агресивність, яку пригнічує в умовах війни. З'являються внутрішній конфлікт, напруга, що не дає можливості долати такий величезний стрес, як війна".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз вважає, що в такому стані будь-яка людина легко піддається маніпуляціям: "Ми звикли вважати, що російська пропаганда працює насамперед на нас, на Захід. Але перший її об'єкт — це все-таки росіяни. І вони мусять, згідно з завданнями російської пропаганди, хотіти війни з Україною, до якої їх схиляє їхній режим. Їх, з одного боку, залякують, що українці або колективний Захід нібито прийдуть і щось зроблять. З іншого боку, російська пропаганда намагається всіляко очорнити Захід, і вона не вигадала нічого нового. Якщо ми пригадаємо історію і подивимося, наприклад, на техніки й методи, які застосовував Геббельс, то побачимо абсолютно те саме. Нічого нового, як завжди, російська пропаганда просто копіює старе".
Психологиня Лідія Смола сформувала кілька порад, як протидіяти "емоційній гойдалці": "Коли ми в дитинстві занадто нагойдалися, ми ставали на землю і намагалися знайти опору, щоби трішки минуло запаморочення. У психологічному аспекті також можна про це говорити. Я хочу звернути увагу на ще один момент: коли наша психіка захищається від цих гойдалок, у нас з'являється певне цинічне, песимістичне ставлення до всього, що відбувається навколо. Тобто ми відмовляємося від мотивації до боротьби. Тому для того, щоб не доводити до виснаження власну психіку, насамперед треба шукати опору. І найперше ми можемо спертися на себе — згадаймо про те, що ми рік воюємо і знаходимо внутрішні фізичні сили боротися з ворогом. Тому спочатку треба шукати внутрішню опору. Далі ми повинні шукати опору в нашому оточенні — хто може нас підтримати".
Ведучий Вадим Карп'як зауважив, що зараз люди дуже емоційні, і це нормальний стан — радіти перемогам і плакати над втратами. І навряд чи в час війни можна позбутися цих емоційних коливань.
Психологиня Лідія Смола підтвердила, що це природно для людини, яка переживає таку ситуацію: "Через емоції ми й адаптуємося, і вчимося. Ми не можемо ''обрізати'' оце наше сприйняття — це нереально, тоді ми втратимо і приємні речі, які дарують нам позитивні емоції. Тому треба прийняти факт, що ми не можемо уникати цих емоційний гойдалок. Ми маємо намагатися їх не розхитувати занадто сильно, не піддаватися панічним речам. Можемо прийняти ці ''гойдалки'' як даність, але намагатися тримати це розхитування в прийнятних для нас межах. Є хороша практика, яку застосовували західні психологи: поглянути на своє родове дерево і згадати, хто з наших пращурів — батьків, дідусів — переживав травматичний досвід попередніх війн, і як вони це долали. Або вести умовний діалог зі своїми старшими родичами: а що б вони зробили в цій ситуації? Тобто опиратися на тих, хто вижив, бо якщо ми живемо — значить, вони вижили свого часу і дали нам життя".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз пояснила, як розпізнати інформацію, яка впливатиме насамперед на наш емоційний стан: "Якщо якась тема в топі новин, вона однозначно буде використана для маніпуляцій, хоча не завжди ми розуміємо, як саме. Тому якщо несеться якась тема, перше правило — не робити поспішних висновків. Другий маркер — повідомлення, де щось написано капслоком (великими прописними літерами), де вас закликають зробити якусь негайну дію, коли це повідомлення на вас ''кричить''. Третій маркер — заголовок, який вас підштовхує негайно зробити висновок. Тут ми говоримо насамперед про медіа, які мають формувати заголовки так, щоб нас інформувати, а не нав'язувати думку. Якщо ми бачимо заголовок, який нас до чогось підштовхує або викликає емоцію страху тощо — це чіткі маркери, що тут може бути небезпека. Водночас ми маємо чітко розуміти, що інколи це відбувається не з якимось ворожим наміром, а з метою охоплення більшої аудиторії. Тому ми можемо це калібрувати, наприклад, використовувати медіа з ''білого списку'' ІМІ та брати з них більш якісну інформацію".
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".