Попри війну та дистанційку: чому іноземці прагнуть навчатися в Україні?

Попри війну та дистанційку: чому іноземці прагнуть навчатися в Україні?

До початку повномасштабного вторгнення в Україні навчалося понад вісімдесят чотири тисячі іноземних студентів. Це був найвищий показник за історію Незалежності. В поточному навчальному році освіту в Україні здобуває понад п'ятдесят одна тисяча іноземців. Їхня кількість, безумовно, зменшилась через війну. Але попри всі ризики і незручності багато представників інших держав досі обирають Україну для навчання. Це підтримує нас як фінансово, так і морально. Іноземці роблять свій внесок в економіку, знайомляться з українською культурою, а потім несуть її далі у світ. Випускники наших ВНЗ згодом обіймуть високі посади у своїх державах і лобіюватимуть українські інтереси. Тому важливо, щоб іноземці їхали до нас на навчання, а ми їх гостинно приймали, зазначає журналістка Українського Радіо Вікторія Будан.

0:00 0:00
10
1x

Олена Шаповалова. Фото: Особистий архів

В Україні навчаються не лише студенти з пострадянських країн 

За словами директорки Українського державного центру міжнародної освіти Олени Шаповалової, раніше більшість студентів, які навчалися в Україні, були з пострадянських країн. Але війна це змінила. "Пострадянські країни хоча й залишаються в топ-10, але їх кількість значно зменшилась. Топ-10 цього року виглядає так: Китай, Індія, Марокко, Нігерія, Азербайджан, Туркменістан, Туреччина, Єгипет, Ізраїль і Грузія. Ми й зараз бачимо великий попит серед нігерійських студентів, аби в’їхати та навчатися в Україні. Але ми стикаємося з тим, що для нігерійських студентів досить важко отримати не лише українську візу, а і транзитні, оскільки ця країна вважається країною ризикової міграції. Тому їх студенти фізично не можуть в’їхати в Україну. Водночас уряд Нігерії не визнає дистанційне навчання. Ми зараз багато працюємо над тим, щоб довести, що навіть перший рік навчання медицини у нас є якісний, у нас є електронні пацієнти, така спеціальна програма, у нас університети дуже багато зробили, щоб покращити свої онлайн-заняття. Перші 2 роки немає практики у студентів-медиків, і вони вивчають більш теоретичні дисципліни. У нас є програми подвійних дипломів, коли студент навчається в українському університеті, але має можливість отримати диплом закордонного університету. У нас є програма академічної мобільності в межах Ерасмус+ та інших програм. Це дає можливість іноземним студентам поїхати на рік або на семестр навчатися в іншу країну, а потім повернутися в Україну". — зазначає Шаповалова.

Вона додає, що українські університети також планують відкриття філій і представництв за кордоном. Деякі медичні університети працюють для того, щоб на території інших держав навчати за українськими програмами з міжнародною акредитацією як українських, так і іноземних студентів.

Шаповалова наголошує: іноземні студенти, як і українські, хочуть стипендії, але Україна наразі не має можливості надати велику кількість стипендій коштом державного бюджету. "Якщо ми подивимося на закордонні країни-лідери з залучення іноземних студентів, зокрема США, Великобританія, Австралію, навіть країну-агресора, яка має зараз взагалі не запрошувати іноземних студентів, то у них щороку понад 20 тисяч стипендій. Ми, на жаль, не можемо дозволити собі видання великої кількості стипендій за рахунок держбюжету для іноземців. Ми шукаємо різні можливості за рахунок донорських організацій, щоб залучити найкращих представників закордонних націй для того, щоб навчатися в Україні", — коментує директорка Українського державного центру міжнародної освіти.

Невисока ціна, але гарна якість навчання

Іноземні студенти обирають Україну через відносно невисокі ціни на навчання, гарну якість знань, а також те, що наші дипломи дійсно визнаються і ціняться в їхніх країнах. Найпопулярніші напрями в Україні серед іноземців: медицина та інженерні спеціальності. Студенти з пострадянських країн обирають також право, економіку, міжнародні відносини, туризм. Представники африканських країн більше надають перевагу точним і медичним наукам.

Матар Махмуд з Єгипту уже шостий рік навчається в Національному медичному університеті імені Богомольця. Він тут уже повністю свій. Навіть одружився з волинянкою. Коли почалося повномасштабне вторгнення Матар навіть не думав виїжджати з України: "У мене було багато варіантів, але я обрав Україну, бо, як на мене, це була найкраща освітня програма. Дуже подобається Україна. Тут їжа хороша, добра атмосфера, добрі люди, мирні. В перші місяці я не знав українську мову, мені було дуже важко розмовляти з людьми. Але я вивчив українську мову, і тепер мені комфортно жити в Україні, я розумію всіх. Був в Одесі, Львів, Луцьк. Коли війна почалась, я не виїжджав, виїхав в Луцьк на 3 місяці, бо звідти моя дружина. Перший день було дуже страшно, я був в шоці, але ми знали, що все буде нормально. У мене дружина з України, у неї мама і братик, тому не міг поїхати. Зараз не як раніше, менше людей, менше студентів. Я не просто студент, а староста. У нас було 700 студентів, зараз не більше 500. Понад 200 студентів поїхали з України. Я зараз 6 курс, я планую поступити на інтернатуру. Зараз я думаю, щоб вступити в Україні далі", — розповідає Матар Махмуд.

Україна — хороша держава для іноземних студентів, але знання української мови — мастхев 

Комфортне життя іноземця в Україні без знання мови і культури практично неможливе. Тому перший етап навчання студент може присвятити підготовчому курсу, де вивчить або українську, або англійську мову. Адже іноземні громадяни мають змогу здобувати знання в Україні цими двома мовами.

Джабер Сенусі приїхав із Алжиру у вересні 2021 року. Він навчався на підготовчому відділені одного з київських університетів всього 5 місяців. Але навіть за цей короткий період він зміг гарно вивчити українську. Після закінчення підготовчого відділення, яке обрав через невисоку вартість, планував вступити до Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" і отримати диплом спеціаліста IT. Джаберу теж дуже подобалась Україна. Але, на жаль, йому довелося стикнутися і з неприємними моментами проживання в нашій країні.

"Я вирішив вчитися в Україні, тому що там дуже хороший університет, хороша якість викладання. Я раніше читав, що Україна хороша країна для іноземних студентів. Також я дізнався, що в Україні багато університетів, як мають хороший рейтинг. Я ніколи не пошкодував, що приїхав в Україну, бо це прекрасна країна, але як африканець і темношкірий, мені спочатку було не дуже комфортно в Україні. Особливо, коли я не знав української мови. Але через деякий час я звик. Мені сподобалась Україна, бо там дуже гарна природа, цікава культура, багато цікавих традицій. Також люди були добрі, мені було дуже приємно там жити. Я був в різних містах України, Луцьк, Львів, я там гуляв. Для мене не було важко вчити українську мову, бо у мене була мотивація. Я також люблю іноземні мови. Є дуже хотів, щоб у мене була можливість спілкуватися з українцями. Після навчання хороший результат, тому що я зараз можу розмовляти українською мовою. Я можу легко розуміти, що українці кажуть.

В гуртожитку було багато проблем, мені там не було комфортно, бо було багато комах: тарганів, клопів, мені дуже шкода, що я там жив і бачив такі речі. Працівники гуртожитку були не дуже добрі з нами, трохи расистськими з нами. І це дуже сумно. Також адміністрація університету нам не дуже допомагала. Коли почалася війна, я покинув свою кімнату в гуртожитку, залишив там багато важливих речей, але, на жаль, всі їх вкрали — мій телефон, багато важливих документів і речей. Зараз я ще не знаю, хто це зробив. Мені дуже шкода, що я не можу всі ці речі повернути. Після цього я написав заяву зі списком вкрадених речей і відправив адміністрації гуртожитку, але вони нічого не зробили і не пояснили", — каже Джабер.

Через війну Джабер нині в Німеччині. Але він планує повернутися і таки стати студентом Національного технічного університету КПІ імені Сікорського. Яка нині ситуація з іноземними вступниками в цьому навчальному закладі, розповідає Директор Центру міжнародної освіти цього університету Сергій Маулік: "Якщо ми візьмемо статистику за 2019 рік, в КПІ на той момент навчалося приблизно 1000 іноземних громадян. Частка досить невелика. На жаль, протягом останніх років кількість іноземців на навчанні постійно зменшується. На початку війни було приблизно 650 іноземців. Після повномасштабного вторгнення переважна більшість так чи інакше залишили країну. Але залишилися на дистанційному навчанні, яке було відпрацьоване ще за часів ковіду. Ми як університет втратили тільки підготовче відділення, яке повністю втратило сенс, бо мовна підготовка в дистанційному форматі неефективна. У нас фокус на технічні спеціальності, але враховуючи загальносвітові тренди, переважна більшість це Software Engineering, Software Programing. Все, що стосується ІТ-сфери, це номер 1. Також авіаційні технології. По країнах — це Туреччина, Китай і Єгипет. Вступна кампанія почалася 1 липня, продовжується зараз й триватиме, як мінімум місяць. Але у нас уже понад 230 аплікантів. Це люди, які подали свої заявки на вступ до нашого університету. Переважна частина — Китай, більшість обирає дистанційну форму освіти. Хоча це і фултайм диплом, але у дистанційному форматі. Це пояснюється двома причинами. По-перше, якщо громадяни здобувають освіту в дистанційному форматі саме в Україні, то такий документ про освіту буде визнаний потім в Міністерстві Китаю. Водночас у Нігерії та Єгипті таку форму освіти не визнають. Відповідно представники цих країн або повинні приїжджати фізично, або шукати якусь іншу країну, де можна фізично отримати ці знання. І друге те, що вони сподіваються, що така форма дистанційної освіти буде продовжена на наступний рік. Тому що відповідно до наказу нашого міністерства освіти цей режим тільки на 2023-24 роки", — зазначає Маулік.

Сергій Маулік. Фото:  Українське Радіо 

Іноземців часто "завертають" на кордоні Молдови та Румунії 

Іноземці почали частіше обирати дистанційну освіту в тому числі через проблеми з приїздом в Україну. Керівник відділу по роботі з іноземними студентами Київського міжнародного університету Валерія Гуляйченко каже, що зі свого боку забезпечує їх необхідними запрошеннями. Але навіть маючи усі документи, кілька віз на руках, представників інших країн часто завертають на кордонах транзитних країн: Молдови й Румунії.

"До війни було все налагоджено. Вони всі прилітали в Бориспіль, їх там зустрічали, везли сюди, і далі ми розбиралися. Вони не можуть напряму потрапити на територію України, їм треба потрапляти до нас через сусідні країни. Крім того, що їм потрібно отримати візу в Україну, їм потрібно отримати транзитну візу через сусідню європейську країну. Їх просто не пропускають або на кордоні цієї європейської країни, або вже потім у нас. Зокрема, Молдова може не пропустити. Ті, хто збирається приїжджати, приїжджають на кордон і звідти мені дають інформацію, що відбувається. Неодноразово в Молдові були випадки, що студентів не пропускали далі. Основний аргумент — там іде війна, навіщо вам туди потрібно. Хоча це не їхня справа, будемо казати відверто. Польща взагалі не пропускає, у них це дуже довга пісня. Подаєш документи, треба жити в них 3 місяці. Реально через які країни можна проїхати — це Молдова і Румунія. Але Румунія теж пропускає тільки, якщо отримує листа від університету з підтвердженням, що студент уже за все на світі заплатив. І за гуртожиток заплатив, їм треба підтвердження. І знову ж таки — не всіх. Діє якийсь вибірковий механізм. Кількість студентів? Зменшилась на 90%, а щодо вступу це взагалі катастрофа. Запрошення ми даємо, і далі — отримання візи в Україну. Не в усіх країнах наші посольства дають візи. Зараз в принципі не дуже взагалі їх дають. Друге — це транзитна віза. Третій момент — якщо вони отримали ту і ту візу, прикордонна служба третьої країни, четвертий момент — прикордонна служба нашої країни. На будь-якому з цих етапів їх можуть завертати назад. У них зараз дуже багато перепон. Для дистанційного вступу університет має укласти угоду з партнерською організацією в країні походження студента. І студент онлайн може складати іспити, організація підтверджує його особу тощо. Тут теж є певні проблеми з цими партнерськими організаціями. Це дійсно треба, щоб була нормальна організація, якій ти будеш довіряти. До того ж багато з якими країнами ми не можемо укласти таку угоду. Наприклад, Норвегія, зараз у мене немає партнера, а у мене є один проситься. Мені швидше його запросити сюди в’їхати і подати документи, ніж я знайду реального партнера. А для того, щоб в’їхати, йому треба пройти ці всі процедури", — каже Валерія Гуляйченко.

Більше шансів потрапити в Україну у тих студентів, які знають мову, впевнено відповідають на питання, чітко знають куди і навіщо вони їдуть. Наприклад, був випадок, що студента не пропустили, бо він сказав, що їде вчитися до Харківського національного університету імені Каразіна. Але на кордоні знали, що навчання там проходить виключно онлайн. Іноземець не зміг пояснити, що насправді він їде в Івано-Франківськ, де є представництво закладу. Випадки бувають різні. Інколи, як розповідає студент Київського міжнародного університету з Азербайджану Магомет, не пропускають безпричинно. Для повторного в’їзду дійсних студентів не потрібно уже офіційних запрошень. Але після початку великої війни прикордонники думають інакше. Магомет розповідає свою історію: "Я приїхав, хотів погуляти трохи. Я відчув себе тут дуже зручно, спокійно, не відчував неприязні до себе, бо я іноземець. Я вже 4 роки живу тут. Я почуваюся, як вдома. Я не соромлюся говорити, що Україна — моя друга батьківщина. Вчимося на стоматолога. У мене в роду династія стоматологів. Війна, ти не знаєш, що може статися. Я навіть не хотів нікуди їхати. Якби в ті дні, коли почалася війна зі мною не було моєї дівчини чи моїх друзів, я залишився б. Я виїхав лише заради них. За першої ж нагоди приїхав назад до України, 31 березня цього року. Зі своїми двоюрідними братами ми вчимося на одному курсі. Вони не мали посвідки. Перший я проходив, нас питали, куди, як, навіщо, ми вас не пускаємо. Я почав говорити, що я маю посвідку, маю документи, на підставі яких я проживаю в Україні, я студент, показую студентський квиток. Мене пропускають. Це було у Молдові. Потім проходять мої брати, у них не було посвідки із собою. Вони мали лише запрошувальний лист, в якому було написано, з якою метою ми їдемо до України. Там було написано, що ми їдемо складати іспит КРОК. Чекали десь годину, всі їхні речі розклали, перевіряли, потім сказали, що вийшли на зв'язок із кордоном України та сказали, що їх там не пропустять. Нас пропустили з дівчинкою, а моїх братів відправили назад безкоштовним рейсом до Туреччини. А з Туреччини назад до Азербайджану. Потім вдруге приїжджали. Вже мають запрошувальні листи. Там їх пропустили, сказали вже на кордоні — "можливо, "так" чи "ні". Приїхали, пропустили. У Молдові було трохи складно. Там розмовляли агресивно. Я говорю, що мої брати погано знають мову, я хочу залишитися допомогти їм. "Ти йди, виходь". Мене просто виганяли. Речі перетягували, відкривали все до дрібниць, до шкарпеток", — каже він.


 Магомет. Фото: Особистий архів

Українські дипломи цінуються у світі 

До повномасштабної російської агресії Магомет думав залишитися в Україні назавжди. Але через війну він уже не такий впевнений. Каже, після закінчення навчання, можливо, виїде в якусь третю країну. З українським дипломом йому будуть раді в багатьох країнах світу.Так само українська освіта дала можливість китайцю Жі Кайвею влаштувати життя в Нью-Йорку. Але колишній студент і там не забуває про Україну.

"Я навчався в Інституті музики імені Глієра. Я приїхав до України у 2005 році і навчався там 7 років. Я із задоволенням згадую моє життя та навчання у Києві. Приїхав у 19 років, все для мене було екзотика, все інше, ніж у Китаї. Якість навчання дуже хороша, у мене була дуже хороша вчителька Юлія Яблонська. Я багато отримав від неї. Звичайно, я продовжував моє навчання після неї, але без неї я б не зміг бути там, де я зараз. Коли я був у Києві, то ціна навчання була дорожчою, ніж у Китаї, але я навчався в Нью-Йорку потім, і ціна в Україні була дуже дешевою. Порівняно з Нью-Йорком. Українська нація дуже сильна, це бачить увесь світ. Світ підтримує вас, і я бажаю швидше перемогти агресора та окупанта. Я збираюся приїхати до Києва у листопаді грати із симфонічним оркестром Українського Радіо, 2 концерти Равеля. Один — для лівої руки для фортепіано. Я спеціально вибрав твір для лівої руки, тому що Равель написав цей концерт для одного піаніста, який втратив праву руку на війні. Це концерт про війну. І зараз Україна теж у такій трагедії. І мені дуже боляче, коли думаю про війну в Україні", — каже Жі Кайвей.


 Жі Кайвей.  Фото: Особистий архів

Чимало іноземних випускників не залишаються осторонь нашої біди. Вони агітують своїх співвітчизників допомагати Україні, збирають кошти та амуніцію, приймають у себе наших біженців. Іноземці з теплом згадують дні свого навчання в Україні й хочуть віддячити. Кожен випускник — це носій української думки за кордоном. Тому дуже важливо заохочувати їх попри все їхати до нас, добре приймати й намагатися допомогти у звичайних буденних речах.

Останні новини
Збитки довкілля від війни значно більше 2-х трильйонів грн — Василюк
Збитки довкілля від війни значно більше 2-х трильйонів грн — Василюк
Нова допомога від США може надійти в Україну вже наступного тижня — Моцик
Нова допомога від США може надійти в Україну вже наступного тижня — Моцик
Росіяни штурмують на мотоциклах і замангалених вантажівках — Киричевський
Росіяни штурмують на мотоциклах і замангалених вантажівках — Киричевський
Наказ убити Вакуленка віддали представники армії або спецслужб Росії — OSINT-аналітик
Наказ убити Вакуленка віддали представники армії або спецслужб Росії — OSINT-аналітик
Курс гривні коливається. Але потрошку — Крамаренко
Курс гривні коливається. Але потрошку — Крамаренко
Новини по темі
Цьогоріч в Україні приблизно 260 тисяч абітурієнтів — Винницький
МОН працює над створенням спеціалізованих дистанційних шкіл — освітній омбудсмен
"Суд" над іноземцями в псевдореспубліці "ДНР": як Україна може захистити військовополонених?
Як відбувається завершення навчального року в умовах війни ― коментує народний депутат Сергій Бабак
Український студент за кордоном, а іноземний — в Україні: порівняння можливостей та перспектив