Т.в.о. Міністра культури й інформполітики Карандєєв: Система професійних відзначень – це архаїзм

Т.в.о. Міністра культури й інформполітики Карандєєв: Система професійних відзначень – це архаїзм

Професійну відзнаку в сфері культури має здійснювати професійне середовище. А політики чи навіть президент України можуть посвідчувати його рішення своїм актом. Таку думку щодо реформування системи відзначень висловив т.в.о. міністра культури й інформаційної політики України Ростислав Карандєєв. В ефірі Радіо Культура він поділився своїм баченням формування державної політики у сфері культури. І підтвердив, що готовий поборотися за посаду міністра. "Я, звісно, готовий до роботи, адже я її зараз роблю. Якщо прем'єр-міністр зважить на результати моєї роботи і запропонує написати заяву про призначення на посаду міністра культури, я, швидше за все, буду готовий вступити в кандидування вже офіційно", — зазначив чиновник.

 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Фото: Facebook сторінка Ростислава Карандєєва

Роль міністра – критично підходити до законів 

Міністерство культури та інформполітики України вже два місяці без повноцінного міністра. Ви виконуєте обов'язки. Позначається це на роботі міністерства?

Відсутність вражень від політичних змін, які відбулися два місяці тому, пов'язано з тим, що більшість громадян не є безпосередньо клієнтами міністерства. Вони отримують відповідні культурні послуги через мережу закладів культури. Тому зміна очільника міністерства, навряд чи могла так разюче позначитися на якості, формах та й видах тих послуг, які споживає суспільство. З іншого боку, за два місяці теж складно щось кардинально змінити.  Хоча в мене бажання таке є. І є запит суспільства на зміни. Я багато таких змін особисто розділяю і зараз їх впроваджую.

Куди зараз рухається міністерство? Які напрямки ви визначили? 

Сьогодні відбуваються процеси, які закладають наш порядок денний на наступний рік. В першу чергу, це формування держбюджету на 2024 рік. Наступні процеси — це удосконалення або зміна законодавства, яке регулює життєдіяльність сфери культури. Ці процеси сьогодні модеруються безпосередньо мною. Ми переглянули деякі наративи, які лежали в основі щодо модернізації законодавства у сфері культури. Деякі змінили зовсім, деякі поправили, багато чого нового з'явилося. І пріоритети, які бачу я, вони зараз, в першу чергу, закладаються в наш бюджет.

Хто зараз керує міністерством разом з вами?  У вас, як у в.о., є заступники?

Сьогодні керівний склад міністерства — це сім осіб за штатом. Фактично є я. Залишився мій колега Тарас Шевченко, заступник з питань євроінтеграції. Залишилася Анастасія Бондар, заступниця з питань діджиталізації. А також державний секретар міністерства Юрій Лещук. Це та політична команда, яка відповідно до законодавства, визначає основні наративи діяльності Мінкультури. Після відставки Олександра Ткаченка, справді, пішло ще двоє його заступників. Тобто, мінус три політичні особи. Є процеси, де мають брати участь не державні службовці, а політики. Сучасне законодавство дещо розділяє ці функції. Тобто є процеси сталі, які має забезпечити апарат міністерства, незалежно від того, хто є міністром чи яку партію він представляє. Ми маємо забезпечити виконання законів, які регулюють життєдіяльні сфери. В той же час є політична оцінка ефективності виконання цих законів, їх модернізації, і тут політики грають серйозну роль. Роль міністра — критично підходити до законів, оцінити їх ефективність і необхідність внесення змін. Тобто сьогодні ми стикаємося з тим, що політичною особою, яка має визначати будь-які зміни в сталих процесах, є політик, є міністр і його заступники. Зараз це робити складніше, бо нас лише троє політиків і керівник апарату державний секретар. 

Ви себе зараз більше ким відчуваєте — політиком, як в.о. міністра, чи все-таки виконавцем?

Я зараз виконую обов'язки міністра культури, тобто обов'язки політика. І саме з таких наративів я підходжу до своєї діяльності. Але ми не просто розробляємо закони, які Верховна Рада схвалює. Ми в значній мірі є і виконавцями. Таке поєднання є логічним і правильним.

Фото:  Радіо Культура. Ростислав Карандєєв, т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України

Вам надходили пропозиції стати кандидатом на посаду міністра? І хто пропонував, якщо можете сказати?

Неофіційно, запитували. Консультації тривали досить довгий час. І не тільки зі мною, список людей набагато ширший.  Це були індивідуальні зустрічі з народними депутатами. Для зустрічі з фракціями необхідно набути статус кандидата на посаду міністра, бути внесеним прем'єр-міністром для розгляду у Верховну Раду, і тоді за процедурою відбуваються зустрічі з фракціями і відповідними комітетами. Я, звісно, готовий до роботи, адже я її зараз роблю.  Якщо прем'єр-міністр зважить на результати моєї роботи і запропоную написати заяву про призначення на посаду міністра культури, я, швидше за все, буду готовий вступити в кандидування вже офіційно.

Ви, напевно, знаєте, що частина культурної спільноти критично налаштована стосовно вашого можливого кандидування. Що можете сказати? 

У Міністерстві культури я працюю тривалий час з невеликою перервою, на різних посадах. Я був і заступником міністра, і державним секретарем три роки, і з 2020 року першим заступником міністра в Олександра Ткаченка. Це дає мені, по-перше, внутрішню впевненість в тому, що я володію, розбираюся в процесах, які відбуваються сьогодні в галузі. І дає право претендувати на те, що моя думка може бути правильною, яка забезпечить розвиток галузі. Без критики не може бути роботи, якщо ми говоримо про професійну критику, а не про штрафи за паркування. До речі, я керую автомобілем сам і справді були випадки, коли він міг бути мною запаркований не в установленому місці. Але я сплачую ці штрафи досить відповідальною. Тому це не той великий гріх, який має бути для мене визначальним щодо кандидування на посаду міністра. 

Вас звинувачують ще в тому, що в 2019 році ви перейшли межу конфлікту інтересів, коли підписали документ про присвоєння звання заслуженого артиста України Олені Горшуновій, яка згодом стала вашою дружиною.

Пізніше вона справді стала моєю дружиною. Але подання було не від мене. Воно було від театру, де вона працює, від Національної опери України. І рішення, врешті, було ухвалене президентом України через відповідний указ. Я був тоді чиновником, державним секретарем, і ці всі документи просто візував. Звісно, мені було приємно бачити, що людина, яку я вже знав, знайшла таку високу оцінку і в своєму колективі, і потім рішенням президента їй присвоїли звання заслуженої артистки України.  Я цим пишаюся, вона справді високого рівня артистка, балерина. І не думаю, що хтось готовий закинути, що вона не відповідає цьому статусу. 

Професійну відзнаку має здійснювати професійне середовище, а не політики

А яке ваше ставлення взагалі до системи відзначень "заслужений", "народний"?

Це дуже давня тема. Я традиційно виступаю за перегляд цієї системи. Чому? На сьогодні є кілька видів відзнак людей в Україні. Є політичні відзнаки, як, наприклад, Ордени "За заслуги перед країною. А що таке звання, зокрема, професійні звання заслужених, народних артистів, заслужених працівників чи діячів мистецтв? На мою думку, це не політична відзнака, це професійна. І професійну відзнаку має здійснювати професійне середовище, а не політики. Може бути побудована так система, що політики чи навіть президент України можуть посвідчувати його рішення своїм актом. Але, на мою думку, в першу чергу має бути рішення за тими, хто є експертами в цій сфері мистецтв. З іншого боку, мистецтво суб'єктивне. І сказати про ту чи іншу людину, що вона краща за когось, це взяти на себе велику сміливість. Тобто це має бути загальносуспільне рішення.

Тобто, якщо ви станете міністром, то ви будете ініціювати скасування і перегляд цих норм? 

Однозначно, я буду це ініціювати. Я вважаю, що це є певним архаїзмом. І це не сприяє мотивації до зростання професійного рівня українських митців. Більше того, для сфери бюджетної, зокрема для працівників державних та комунальних закладів культури, мотивація цих звань полягає ще в тому, що вони дають надбавку до зарплати. Плюс 20% за звання заслуженого артиста і 40% за звання народного артиста або художника. Це важливий чинник. Хоча для більшості артистів, які виховані ще в традиціях шанування закладених багато років тому, фінансова складова не є визначальна. Для них більш важлива ментальна складова, яка стоїть за цим званням.

В разі обрання на посаду міністра, як ви плануєте комунікувати з критично налаштованою частиною культурної спільноти? 

Не знаю випадків, коли б якась людина подобалася абсолютній більшості учасників процесу оцінювання. Не може бути одностайності в оцінках, тим більше, одностайності політиків. І я абсолютно спокійно ставлюся до того, що хтось критично може оцінити мої дії. Єдине, щоб ця критика була обґрунтована. В даному випадку я готовий до діалогу. Сьогодні, на жаль, ми мусимо констатувати, що культурне середовище розділене. З одного боку, ті, хто себе називають діячами, а з іншої сторони — це "дієвці". Тобто є митці, які отримують зарплату. А є ті, хто змушений виборювати своє право на існування і продукування культурного продукту, спираючись виключно на кошти, зібрані від продажу квитків, або від відповідних грантів. Також є певний розділ, який сформувався внаслідок змін, які відбулися, але торкнулися не всіх. В цьому немає нічого поганого, бо є культурні процеси, які спираються на традиції. Їх треба підтримувати. Але гармонійно поєднати модернізацію управлінських рішень, модернізацію підходів зі збереженням традиції академічності — тут дуже важлива буде функція Міністерства культури.