Сапсан. Фото: uk.wikipedia.org
Роботи ведуться щонайменше над двома ракетами
Президент України Володимир Зеленський каже, що Україна вже застосовує "Сапсан". Що це реально означає на практиці: поодинокі удари чи можемо припустити, що це регулярне використання?
Сьогодні ми можемо з більшою долею ймовірності спиратися, як це не дивно, на повідомлення росіян. Вони регулярно у своїх зведеннях повідомляють про перехоплення української балістики. Звісно, це треба дуже критично аналізувати. Уже є інформація, яка була оприлюднена у відкритих джерелах, щодо того, про що саме йдеться в нашій ракетній програмі. А саме — був розкритий індекс цього оперативно-тактичного ракетного комплексу "Сапсан". Тож ми бачимо, що дійсно роботи ведуться щонайменше над двома ракетами. Перша ракета — діаметром 900 міліметрів з ефективним радіусом застосування до 500 кілометрів. І друга, менша — 600 міліметрів та 280 кілометрів відповідно ефективного бойового радіуса застосування.
Що стосується масовості, то це дійсно дуже сенситивне питання. Але ми бачимо, що наші підприємства та команди, які залучені в логістичних ланцюгах виробництва високоточної зброї, роблять дуже багато зусиль для того, щоб забезпечувати наших захисників необхідною кількістю та якістю озброєння для знищення ворога.
Потрібні роки, щоб досягти паритету з росіянами в виробництві балістичних ракет
Чим українська балістика принципово відрізняється від російської? Чи доречно за тактико-технічними характеристиками порівнювати її з "Іскандерами", чи це дещо інше?
Я би сказав, що за своїм загальним виглядом, а також за тактико-технічними характеристиками, дійсно можливо провести певні прямі паралелі з російськими виробами "Іскандер", "Іскандер-М", тому що це вироби одного класу. Тобто це оперативно-тактичні ракетні комплекси, які мають можливість маневрувати для зменшення ймовірності ураження ворожими засобами протиповітряної оборони. Так само близькі характеристики та показники щодо ваги бойової частини: і в нашому виробі, і в російському — приблизно пів тонни, тобто 480 кілограмів. Подібні й показники ефективної дальності дії. Тому ми можемо провести певні паралелі. Окрім однієї: росіяни не мали тих організаційних та фінансових проблем, з якими зіштовхнулися наші ракетобудівники. Саме тому програма "Іскандер" була започаткована та розвивалася значно швидшими темпами, ніж українські розробки.
Вочевидь, нам потрібні роки і, зрозуміло, фінансування, щоб вийти на ту кількість "Сапсанів", яку зараз має спроможність виробляти країна-агресорка "Іскандерів"?
На жаль, так. Ця теза дуже справедлива. Ми бачимо, що кількість засобів, які ворог застосовує, не накопичувалася за один чи два роки. Це планомірна робота, яка велася протягом останнього десятиліття — робота з розгортання та організації серійного виробництва балістичних ракет. Тому тут дійсно може йтися про роки, щоб ми отримали паритет за цією номенклатурою озброєння.
Основні цілі — логістичні вузли, пункти управління та промислові об'єкти
Які найоптимальніші цілі для ураження ракетами "Сапсан"?
Ми можемо окреслити цілу низку цілей, які є пріоритетними для цього типу озброєння. Насамперед це найважливіші логістичні вузли ворога, а також командні пункти управління. На такій глибині вже розміщуються штаби та пункти керування військами вищого рівня — дивізій, армій, угруповань військ. Також це дуже ефективна зброя для ураження промислових та інфраструктурних об’єктів ворога, що залучені у веденні агресивної війни проти України. Тобто перелік цілей є доволі широким.
Якщо говорити про типи бойової частини, то вони можуть бути різними і варіюватися залежно від завдань. На сьогодні, найімовірніше, йдеться про осколково-фугасну бойову частину. Але, як ми бачимо на прикладі російського "Іскандера", можуть застосовуватися і тандемні бойові частини для ураження захищених об’єктів. Це також можуть бути кластерні боєприпаси з великою кількістю суббоєприпасів, які, наприклад, ідеально підходять для ураження відкритих об’єктів, таких як ворожі аеродроми. Тож варіативність бойових частин дозволяє адаптувати ракетні комплекси до конкретних бойових завдань.
З огляду на дальність і можливості ураження, "Сапсан" — це більше для роботи по території країни-агресорки чи по тимчасово окупованих територіях, по тих локаціях, які забезпечують безпосередньо фронт?
Це залежить від тактичної та оперативно-тактичної обстановки на лінії бойового зіткнення. Подібні цілі опрацьовуються вищими штабами, і саме вони дають задачу безпосередньо підрозділам, які застосовують цей тип озброєння. Щодо дальності, то 500 кілометрів дають гарну спроможність уражати об’єкти як на глибині російської території, так і перекривати повністю тимчасово окуповані території. Залежно від завдання та ситуації безпосередньо на полі бою обираються ті чи інші цілі. Якщо ми говоримо про логістику, то це можуть бути склади боєприпасів, пального, місця дислокації особового складу противника. Загалом перелік цілей визначається потребами, які складаються в конкретний момент на полі бою.
Як, на вашу думку, поява "Сапсана" може змінити поведінку російських військових у тилу — там, де вони розміщують командні пункти, склади тощо?
Загалом тактика застосування цієї зброї дуже близька до американських аналогів, зокрема ATACMS. Росіяни певною мірою вже адаптували свої бойові порядки, зокрема за рахунок використання засобів протиповітряної оборони як засобів протиракетної оборони. Втім ми бачимо, що значну частину робіт, які вони могли б провести — з розосередження особового складу, пального, техніки — вони так і не реалізували повною мірою. Інше питання — чи достатньо в нас засобів типу ATACMS або аналогічних для ритмічного ураження важливих цілей у тилу ворога. Ми також бачили звіти про зниження ефективності окремих засобів через роботу російських систем радіоелектронної боротьби. Тому питання масовості та насичення наших військ такими засобами залишається одним із найактуальніших.
"Сапсан" зменшує залежність України від дозволів партнерів
Чи можна сказати, що "Сапсан" зменшує залежність України від дозволів або обмежень партнерів на далекобійні удари?
Безперечно, оскільки це виключно українська розробка, і нам не потрібно отримувати додаткові дозволи. Але тут варто враховувати іншу специфіку — розвіддані. Удари в глибину території ворога потребують детального планування місії: інформації про розміщення ворожих засобів ППО, актуальність цілі, можливі переміщення противника. Тому з точки зору погодження зброї додаткових дозволів не потрібно, але співпраця з партнерами в частині наявності та оперативності розвідданих залишається вкрай важливою.
Росія має ППО, але ресурси не безмежні
За рахунок яких засобів протиповітряної або, радше, протиракетної оборони Росія може потенційно боротися з українськими ракетами? Чи є ознаки того, що вони шукатимуть способи протидії "Сапсану"?
Ми бачимо, що ворог має як зразки радянського виробництва, так і власні розробки у сфері протиповітряної оборони. Йдеться про лінійку комплексів С-300, С-300В1, які мають можливості протиракетної боротьби. Також активно використовуються комплекси С-400, які розміщуються як поблизу кордонів з Україною, так і на тимчасово окупованих територіях. Найсучасніша розробка — С-500, але поки що фіксувалося застосування лише окремих елементів, а не повноцінного комплексу.
Що стосується протиракетної оборони, то ворог має позиційні райони навколо Москви та Московської області. Але вони призначені передусім для протидії міжконтинентальним і середньої дальності балістичним ракетам. Водночас важливо розуміти, що запаси ракет-перехоплювачів у ворога не безмежні. Ми бачимо, що за окремими номенклатурами, зокрема нижчого рівня — "Оса", "Бук-М1", "Бук-М2", — росіяни навіть звертаються до своїх контрагентів із запитами на викуп цих систем назад. Тож в арсеналі росіян є необхідні комплекси, але їхня кількість та наявність боєкомплекту залишається поки що під питанням.
Є чітка еволюція українських ракет, але потрібне масштабування
З огляду на те, що нещодавно говорив Президент Зеленський, коментуючи використання "Нептунів", "Паляниці" та "Сапсана", він був украй обережний. Чи можемо ми сказати, що Україна свідомо не показує результати ударів і не говорить, що і куди вдарило, аби зберігати невизначеність для ворога?
Йдеться про збереження ворога в певному інформаційному вакуумі, не надаючи йому зайвої інформації, яка могла б бути використана для контрзаходів. Це один із ключових аспектів інформаційної гігієни та дотримання інформаційної тиші. Особливо коли мова йде про настільки сенситивні питання, як українська ракетна програма та розробка засобів, здатних уражати ворога на глибину понад тисячу кілометрів.
Чи припускаєте ви, що наступний рік може стати роком масштабування всіх наших розробок?
"Довгий Нептун" став подальшим розвитком протикорабельного комплексу з розширенням функціоналу для ураження наземних цілей. Це не лише мінорні зміни. Йдеться про збільшення масогабаритних показників ракети, розширення ефективного радіуса дії до тисячі кілометрів, а також збільшення маси бойової частини.
Що стосується ракет-дронів "Пекло" та "Паляниця", то вони також активно еволюціонують. Від базових проєктів, які були представлені на початку, ці засоби зазнали суттєвих змін. І ці зміни дозволяють значно ефективніше застосовувати їх під час комбінованих ударів по об’єктах військової інфраструктури ворога.
Якщо говорити загалом про тенденції, то Україна вже має досить широкий парк озброєння. Але тепер критично важливо додавати кількість до якості — через масштабування виробництва та залучення, зокрема, західних партнерів до виробничих циклів. Це органічний шлях для забезпечення необхідної кількості озброєння і збереження паритету із ворогом у далекобійних засобах.
Як ви бачите подальшу еволюцію наших засобів ураження? Це радше вдосконалення наявної номенклатури чи розробка нових зразків? І що, на вашу думку, є ключовим для масштабування — фінанси, технології чи щось іще?
Простого рішення тут не існує. Ми бачимо, що навіть ті підприємства, які залучені в Україні, перебувають під постійним прицілом ворога. Протягом цього літа була ціла низка атак на виробничі об’єкти. Тому ключовий напрямок — це поєднання наших зусиль із можливостями західних партнерів. Ми вже бачимо приклади такої кооперації: відкриття виробництв твердопаливних прискорювачів, створення виробничих майданчиків на території країн-партнерів.
Що стосується еволюції самих засобів ураження, то це постійна гонка "щита і меча". Ворог удосконалює свої системи захисту та перехоплення, а наші конструктори й розробники працюють над тим, щоб наші засоби були ще більш надійними та ефективними з урахуванням реальних умов поля бою. Йдеться як про складне середовище радіоелектронної боротьби, так і про кінетичні засоби перехоплення — проти ударних безпілотників, крилатих і балістичних ракет. Загалом це безперервний еволюційний процес. Ті засоби, які не розвиваються і не відповідають викликам, на жаль, відходять в історію.
