На фото: Василь Зварич та Світлана Мялик. Фото Світлани Мялик
На початку повномасштабної війни поляки відкрили для українців свої домівки і свої серця. Але потім це ставлення до українців змінилося. Чи справді це так? У чому причина, на ваш погляд?
Я б не шукав тут винних. Мені здається, це цілком природний процес, адже на початках ніхто не знав, що війна затягнеться так надовго. Усі були емоційно стурбовані, і величезний сплеск допомоги був викликаний емпатією щодо жінок і дітей, які приїхали до Польщі, тікаючи від російської агресії. Поляки проявили величезну людяність і солідарність, за що ми їм дуже вдячні. Але війна триває. І польська економіка розвивається, проте існують певні проблеми, спричинені російською агресією. Тому природно, що змінюються певні настрої та ставлення до тих чи інших процесів. Але це зовсім не означає, що змінюється рівень підтримки України, яка бореться. Вважаю, що рівень суспільної підтримки українців та України залишається у Польщі досить високим, навіть вищим, ніж в інших країнах Європи. Польща найкраще розуміє Україну та українців, бо у своїй історії неодноразово стикалася з російським імперіалізмом і знає, що означає боротися за свою свободу та незалежність. Отже, ми не маємо вбачати тут якийсь елемент загрози. Ми повинні бути вдячні за велику допомогу і будувати зараз наші відносини на засадах прагматичної кооперації та партнерства. Ми потребуємо такого партнерства у різних галузях ― економіка, політика, оборонна сфера. Наші інтереси у цьому спільні. А наш міжлюдський капітал залишається дуже міцним і потужним, цей фундамент буде і далі зберігатися. Люди, які відчули на собі солідарність польського народу, ніколи цього не забудуть. І жодні політичні чи економічні процеси не зможуть тут вплинути. Тому що ця любов і солідарність закарбувалась у серці.
Сейм Польщі нещодавно проголосував за продовження статусу тимчасового захисту для українських вимушених переселенців до 30 червня 2024 року, в той час як Єврокомісія рекомендувала продовжити його до березня 2025 року. Що ви порадите українцям, котрим немає куди повернутися, чиї будинки і квартири знищені росіянами?
Думаю, що вони й надалі почуватимуть себе у Польщі захищеними. У розмовах із польськими урядовцями я відчув величезну прихильність і розуміння, що особам, які потребують допомоги, вона надаватиметься. З іншого боку, бачимо, що майже 700 тисяч громадян України, які сюди прибули після початку повномасштабного вторгнення, працевлаштовані. Це люди, які легально працюють, заробляють кошти, і це величезний внесок в економіку Польщі. Загалом у Польщі зараз залишилося понад 900 тисяч громадян України з тих, що прибули з лютого 2022 року, тож працевлаштована величезна кількість. Вони сплачують податки, роблять внески у соціальне страхування, тобто підтримують економіку Польщі. На підтвердження можу назвати цифру внесків українців у систему соціального страхування ― за два роки ця цифра перевищила 2 млрд євро. Це величезна сума, не кажучи вже про податки, які сплачують українці. Водночас багато українців користуються українськими банківськими картами, це кошти, які по суті залишаються у польській економіці. За нашими розрахунками, ця цифра становить близько 4 млрд євро. Все можна порахувати і побачити, що фінансовий внесок українців в економіку Польщі є величезним. І значною мірою із цих внесків ті українці, які справді потребують допомоги, можуть її отримати. Бо є категорії громадян ― особи з інвалідністю, багатодітні матері, особи літнього віку ― яких потрібно підтримувати. Польська держава не залишить їх напризволяще. Тобто статус для українських вимушених переселенців буде продовжено і після 30 червня. Вже зараз розпочалася робота, щоб удосконалити цей закон. Процес має бути дуже простим, прозорим та ефективним, і водночас закон має не дозволяти зловживань допомогою.