Фото: UA.Ants Українські Мурахи. Поїздка на Схід
Як виникла ГО "Українські Мурахи"?
Усе сталося 25 лютого 2022 року. У країні коївся жах, і потрібно було щось робити. Спочатку ми з друзями опинилися в місті на Закарпатті, де на кілька годин чи на добу зняли кімнату, щоб перепочити з дороги. І це місце перетворилося на великий волонтерський центр. Спершу ми орендували його за свій кошт: почали запрошувати друзів, знайомих, рідних, тих, кому нема куди поїхати, щоб просто зупинитись і подумати, що робити далі. Згодом цей готель став прихистком. Він досі існує, там проживають люди з різних територій: із Маріуполя, Херсона, Миколаєва, Луганщини, Донеччини. За ці роки у готелі перебувало понад тисячу людей. Нині це прихисток, де на постійних умовах мешкають люди, яким немає куди подітися. Вони живуть і харчуються безкоштовно, ми допомагаємо їм знайти роботу й рухатися далі, будувати щось нове.
Таким був початок, але вже десь у середині березня відкрилося багато нових напрямків. Ми вивозили людей, евакуювали з Київської області, близько п'яти тисяч осіб. На сьогодні придбали вже понад 200 автомобілів і передали їх нашим Збройним силам, медикам — 30 із чимось карет швидкої допомоги. Працюємо потужно із ЗСУ, контррозвідкою, ГУР, МО. Робимо багато різних цікавих проєктів, і всі вони спрямовані на те, щоб допомогти у складні часи, підтримати тих, кому це справді потрібно.
Виклики та проблеми у волонтерській діяльності
Це широка тема. У кожному напрямку діяльності ми стикаємося зі складними організаційними питаннями, які треба розв'язувати. Нелегко знаходити підтримку й фінансування будь-якої сфери, чи то цивільної, чи то військової. Мовляв, усі втомилися, велика криза, немає можливості підтримувати, брак фінансування. Це питання не номер один, але доволі важливе, адже, наприклад, автівки треба заправляти пальним, ремонтувати, довозити, платити за електроенергію тощо. Дедалі складніше стає комунікувати з нашою державою. Робимо добру справу, треба ж допомагати людям — але водночас потрібно знайти порозуміння з державними інституціями й організувати це правильно. Чимало ситуацій, коли, приміром, маємо незрозумілим чином відшкодовувати за електроенергію для прихистку як підприємство, а не як фізична особа, хоча це доброчинність. Пробуємо боротися і спілкуватися з обленерго.
Питання, пов'язані з мобілізацією
За ці роки наша команда не змінювалася, ми допомагаємо постійно, сім днів на тиждень. Звісно, питання вигорання й утоми пройшли вже декілька разів: і втомилися, і вигоріли, і знову почали працювати. Але мобілізаційний процес у нашій країні, комунікація і контактування з державними органами — це вельми складно. З одного боку, так, маємо захищати Батьківщину, допомагати нашому війську не тільки в тилу, а й безпосередньо у Збройних силах. Але, з другого боку, яким чином це відбувається? Скажімо, волонтер везе важливу допомогу на фронт, а його зупиняють на блокпості, висмикують просто в шортах, везуть незрозуміло куди, і він зникає. Тобто постає організаційне питання. Власне мобілізаційна реформа потрібна, країні треба рухатися далі, тримати кордони, відбивати їх. Однак, можливо, слід дати людині можливість закрити свої справи, поговорити з сім'єю — і тоді їхати служити.
Також варто мотивувати людей, заохочувати їх, а не навпаки. Думаю, має бути правильно встановлений механізм у тому порядку, щоб призивати людей саме за їхнім конкретним фахом чи здібностями. Нещодавно мав розмову з одним знаним волонтером у минулому, релігійним діячем, який допіру був мобілізований і приєднався до Збройних сил. Ми говорили про велику різницю між тим, коли на лінії фронту допомагаєш як волонтер, цивільна особа, і тим, чим займаєшся вже як військовий. Питання полягало в тому, наскільки ти ефективний. І людина відповіла, що її ефективність впала на 90% від тої роботи і допомоги, яку вона виконував як цивільна особа, порівняно з тим, що виконує зараз.
Отже, маємо велику проблему щодо кваліфікації та правильного знаходження свого місця в організмі війська, враховуючи здібності, що їх конкретна людина могла б внести в ряди ЗСУ. Комусь було б доречно опікуватися забезпеченням, комусь — системами РЕБ, декому — зв'язком абощо. Також треба дивитися на вік людини. Тобто питання комплексне. Я усвідомлюю ситуацію і не гніваюся, але маю багато питань до саме організаційної складової, до того, яким чином це відбувається і як могло б відбуватися з точки зору людського ресурсу.
Необхідність змін на різних рівнях
Вважаю, що самим волонтерам потрібно вийти на новий рівень: зрозуміти, куди ми рухаємося, чи потрібні ми нашій країні, чи справді ми закриваємо потреби, яких частково не може задовольнити держава. Мені здається, настав час, коли нам стає дедалі важче боротися з ворогом. Складніше на політичному й економічному рівні знаходити ресурси, підтримку й усе інше. Світ уже забув, що в нас триває війна, яка щодня забирає наших людей — і цивільних, і військових. І, можливо, нам варто спробувати зробити об'єднувальну волонтерську платформу, яка може бути пов'язана як із великими потужними організаціями, що допомагають, так і звичайними волонтерами-одинаками, які їздять по лінії фронту і роками вивозять бабусь, дідусів, котиків та собачок. Тоді, мабуть, уже в цьому об'єднанні говорити з нашою чинною політичною владою про те, що ми можемо переформатувати, відтак почати виконувати ці завдання. Думаю, що в об'єднанні лежить велика сила. Ми вже понад рік практикуємо поєднання з іншими організаціями і взаємодопомогу: хтось може закрити велику медичну потребу, а хтось — запит щодо автівок чи захисту на кшталт РЕБ для наших військових.
Що стосується медіа і культури, то, на мою думку, важливо бути на своєму місці і виконувати саме ту роботу, що покладена на медіа. Тобто слід порушувати ці теми, висвітлювати їх у суспільстві, аналізувати, що і як відбувається і навіщо нам це потрібно. У нас так багато проблем, які щодня бачимо в соцмережах і на ТБ, що деякі речі відходять на задній план. Але нині країна переживає саме той час, коли можна змінити зсередини навіть політичну еліту, всі ці закони, які нам не подобаються, які є безглуздими. От спілкуємося з нашими військовими, і більшість із них кажуть: ми УПА, але не в тому сенсі, бо ми — "українська паперова армія". Тобто щоб зробити бодай щось, треба підписати силу-силенну папірців. Є люди, які зсередини пробують це міняти. Так само, як армія — великий організм, порівняний, напевно, з державою — зсередини може намагатися змінювати себе, нам теж потрібно це робити, щоб у майбутньому відповідати викликам, які постануть.
Як долучитися до "Українських Мурах"?
Звісно, донати — доволі важлива складова. Наші проєкти стосуються не тільки підтримки ЗСУ: це перше, що ми робимо, але також опікуємося багатьма іншими напрямками. Зокрема, організовуємо кемпи для сімей, які втратили чоловіків на війні. Це тижневий відпочинок із терапевтами, щоб допомогти цим людям знайти середовище, де вони можуть комфортно почуватися, поспілкуватися, відпочити. Щоб вони могли зрозуміти, що таке втрата і травма; як дитині сказати про те, що тата немає; як підліткові, перебуваючи у школі й загалом у соціумі, почуватися не якимсь особливим, а спробувати пережити і пройти етап утрати. До нас можна доєднатися людським ресурсом: наприклад, потрібні водії, люди, які можуть узяти відповідальність і зробити частинку роботи на волонтерських засадах у нашій організації. Отже, не тільки донат, а й людський ресурс, і час, і містки подолання викликів, що стоять перед нами.
