Таміла Ташева. Фото: facebook.com/tamila.tasheva
Дуже важливо, що до Кримської платформи приєдналась Аргентина
Почати хотілося б з Кримської платформи. Це важлива подія, яка збирає кримську тему докупи. Що було цього року на столі?
Щороку відбувається кілька самітів. Зокрема, це урядовий саміт, який ми традиційно проводили в серпні, але цього разу він відбувся у вересні. Також у нас є такий вимір, як Чорноморська безпекова конференція, яка цього року відбувалась у Софії. І є експертна мережа Кримської платформи, де експерти проводять свої заходи. Тому це інфраструктура Кримської платформи, яка об'єднує урядовий, парламентський і експертний треки. Заходи, які відбулися 11 вересня, — це четвертий саміт Кримської платформи, який об'єднав навколо себе понад 60 учасників. Цього року до нас приєдналася нова країна – Аргентина, а також дві міжнародні організації приєдналися — Організація Чорноморського економічного співробітництва та Міжнародний альянс з питань свободи релігій і віросповідань.
Дуже важливо, що приєдналась Аргентина, тому що це велика держава так званого регіону "Глобальний Південь". Для нас важливо розширювати географію Кримської платформи, показувати, що не лише в тому регіоні, який стабільно підтримує українську територіальну цілісність, але і в регіоні, який достатньо віддалено розташований від України, теж є підтримка територіальної цілісності.
Я ось, до речі, думаю, тут можна зробити паузу для крапки з комою. І я б попросила трохи більше цю географію пояснити, бо справді, напевно, не треба бути глибоко обізнаними в політичній ситуації, щоб припустити, що на рівні уявного ООН, де всі держави світу збираються, парадоксально, але немає одностайної підтримки України, зокрема, у тому, що стосується незаконної окупації Криму. Які регіони та країни у світі є за український Крим, а які ще потребують окремого доопрацювання в стосунках?
Я б не говорила про територіальну підтримку цілісності України і ті держави або організації, які приєдналися до Кримської платформи. Тому що для нас ключовим є те, що 27 березня 2014 року 100 країн-учасниць, які є членами Організації Об'єднаних Націй, підтримали територіальну цілісність України. Фактично, Україну підтримала переважна більшість країн світу, за винятком ряду держав, до яких входить Росія, Білорусь та ряд авторитарних держав. Відтак переважна більшість держав підтримують українську територіальну цілісність. Окрім того, варто говорити про ряд важливих резолюцій, які приймалися вже навіть після повномасштабного вторгнення. Наприклад, в 2023 році приймалась резолюція, яка стосувалася територіальної цілісності та формули миру, яка була запропонована Україною, де питання територіальної цілісності стоїть в основі як фундамент. І, наприклад, перший саміт миру і ключове комюніке, яке було за його підсумками, теж говорить про непорушність кордонів і статуту ООН.
Що стосується Кримської платформи і її географії, дійсно, здебільшого це завжди були країни Європи, Північна Америка, Австралія — весь демократичний і потужний світ. Але після 2021 року і після повномасштабного вторгнення географія почала розширюватись на низку країн Латинської Америки, Африки й навіть Перської затоки.
Четвертий саміт Кримської платформи, Київ, 11 вересня 2024 року. Фото: president.gov.ua
А що стало чинником? Безпрецедентна жорстокість російської армії і справді повномасштабна агресія? Чи інші фактори?
Я думаю, що все разом. Звичайно, це і повномасштабна агресія, але це і питання того, що Україна для себе визначила, що держави "Глобального Півдня" є одним із пріоритетів. Можливо, не з такою великою кількістю штатної чисельності, але все ж таки відкриваються нові посольства у Латинській Америці та в африканських країнах. Були дуже потужні візити вже колишнього міністра закордонних справ Дмитра Кулеби до Африканського континенту. Ми активно пропрацьовуємо Південно-Східну Азію, в мене особисто були візити в Малайзію та Індонезію, мої колеги неодноразово їздили і ми запрошуємо до України. Торік проводили дуже важливу конференцію, яка називається Crimea Global, тобто Крим глобальний, тобто це відкриття України через тему Криму. Чому це близько для країн Африканського континенту, Південно-Східної Азії, Перської затоки? Тому що там є корінні народи. Крим дуже різноманітний, там є різні релігії, зокрема є кримські татари, які сповідують іслам. І через таку вхідну точку нам інколи легше пояснювати загалом про ситуацію в Україні, витоки цієї війни, чому вона для нас є екзистенційною, чому вона з російського боку є колоніальною, а для нас антиколоніальною війною. Тоді вони нас краще розуміють і географія почала потроху розширюватись. Не скажу, що це просто робиться. Крім того, не завжди всі ті країни, які, наприклад, приєднувалися в 2023 році до Кримської платформи і брали участь у саміті, приєднувалися наступного року. Не буває такого, коли кожна країна, яка приєдналася в 2021 чи 2022 роках, присутня в 2024 році. Є ряд факторів. Хтось не може бути представлений на високому рівні, тому що в нас були все ж таки достатньо високі вимоги до представництва, коли представляти країну мав або президент, або прем'єр-міністр, або голова парламенту чи однієї з палат парламенту, або міністр закордонних справ. Якщо були нижчі рівні, то не завжди ми це погоджували. У багатьох країн світу зараз відбуваються різні виборчі процеси, тому це не завжди означає, що в нас стала більша кількість учасників чи менша. Загалом ми сприймаємо ці держави як ті, які приєдналися до Кримської платформи і підписали декларацію ще в 2021 році.
Головні результати Кримської платформи-2024
Які головні результати Кримської платформи у 2024 році?
На мою думку, дуже важливим є фінальне комюніке, яке є найпотужнішим. Ключова теза, яка там лишається, — це питання підтримки територіальної цілісності й підтримки України в деокупації Криму. Але у фінальній заяві також зазначається, що держави-учасниці Кримської платформи, які доєднуються до самітів або підписували останнє комюніке в 2021 році, говорять про підтримку України, зокрема у відбудові майбутнього Криму, у долученні до процесів реінтеграції. З чого я дуже горда і що є новинкою для Кримської платформи — це участь першої леді України Олени Зеленської та оголошення ініціативи підтримки українських і кримськотатарських студій за кордоном. Пані Олена в липні цього року оголосила про створення глобальної коаліції українських студій. Не секрет, що на Україну і Крим дуже часто дивляться через імперську і колоніальну оптику, яка була запроваджена Росією в силу величезних коштів, які вони вкладають в академічні дослідження, обміни, створення цих всіх славістичних студій.
Так, які часто гуртуються навколо кафедри русистики, а все інше – десь там з краю.
Так, десь побіжно. І навіть дослідження східних європейців є набагато меншими, аніж дослідження Росії і так званої "вєлікой русской культури". Відповідно, для нас було і є важливим підтримати студії, які вже є в Кембриджі, в Гарварді, в Канаді, в Японії тощо. Їх насправді трошечки є. Зокрема, Український інститут, який працює з Міністерством закордонних справ і займається міжнародною культурною дипломатією, робив дослідження і ми розуміємо, що є. Але дуже важливо розширювати ці студії, давати нові сенси і підтримувати їх, зокрема фінансово.
Крим, Кримська платформа, робота Представництва Президента в Криму і культура. Ніби щось таке дуже далеке, чи ні?
Ні, не далеке, тому що ми зрозуміли, що через культуру, освіту та всі академічні історії інколи набагато легше доносити і правду про Крим, і розповідати про сучасні реалії. І ми дуже багато працюємо з цими сенсами.
Меморіал пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Найперша Кримська платформа супроводжувалася великою виставкою, яка була присвячена Криму?
Так, це був 2021 рік. Там був дуже великий компонент і культурна програма. Цього року ми це робили в рамках четвертого саміту. Ми відкрили меморіал пам'яті жертвам депортації кримськотатарського народу. Нагадаю, Україна і світ вшанували 80-ті роковини. Україна вже звернулася на рівні парламенту і наш президент звертався про те, що ми закликаємо держави світу підтримати Україну і визнати депортацію актом геноциду як один з найтрагічніших злочинів у історії української держави 20 століття. І фактично ми відкрили перший в Україні меморіал, присвячений депортації. Це дуже красивий меморіал авторства пана Ірфана Шемседінова. Він уже покійний, але його проєкт продовжила його донька Ельміра Шемседінова. До проєкту долучився дуже відомий художник-скульптор Рустем Скібін, архітектором загально був Микола Семирог-Орлик і ще велика творча команда.
У Києві його можна побачити поруч зі станцією метро Либідська. На цьому місці раніше стояв інший тепер вже декомунізований меморіал. Який?
Над місцем ми працювали тривалий час, і ми дуже раді, що ми змогли знайти саме це місце. Це колишній сквер чекістам, і там був пам'ятник чекістам. Чекісти були тими, хто депортував кримських татар, вони вривалися в будинки в ніч 17 на 18 травня 1944 року. І саме тому дуже важливо, що це місце переосмислюється. І це буде місцем пам'яті не лише для кримських татар, куди можна принести лампадку як якусь пам'ять, свічку запалити, принести квіти.
Крим – це не територія "русской боєвой слави" і не територія, де любили відпочивати російські царі…
І скульптура – це символічне зображення знаку. Якого?
Там багато нашарувань. І детальніше про це йдеться на інформаційному стенді. Це три дати, які є визначними і трагічними в історії кримських татар. Це 1783, 1944 і 2014 роки. 1783 рік – це перша анексія Криму Катериною Другою, коли почалися перші депортації, виселення кримських татар і фактично поселенська колонізація кримського півострова. 1944 рік — депортація. 2014 — це нова окупація Криму і фактично процес нової гібридної депортації для кримськотатарського народу, коли вони змушені виїжджати з території своєї батьківщини. Це дійсно дуже красивий монументальний пам'ятник і мені здається, що він може стати місцем сили для багатьох людей. Це красивий сквер, зараз він називається "Сквер миру". Але що дуже важливо, прив'язуючи до питання про те, яким чином через культуру можна багато що показувати, то до відкриття цього монументу долучилися як перші особи нашої держави, зокрема президент, перша леді, лідери кримських татар, дипломатичний корпус, але й ті лідери, які фізично приїхали для участі у Кримській платформі. Тобто це лідери Литви, Латвії, Молдови, Чехії та Хорватії. Це було дуже важливо, що вони особисто побачили цей пам'ятник, кримських татар, зокрема військових, які спеціально приїхали на відкриття і є кримськими татарами. І мені здається, ми заклали хороші підвалини для розуміння трагедії Криму, що Крим – це не територія "русской боєвой слави", що це не територія, де любили відпочивати російські царі, що це не територія, яку Хрущов буцімто подарував Україні, а це місце, де сформувалися кримські татари, це територія української держави, де відбувся один із трагічних періодів історії для всього українського народу.
Дуже багато символічних елементів було в цьогорічній Кримській платформі
Нагадайте, будь ласка, хто ці люди, яких вдалося звільнити з незаконного російського ув'язнення? На жаль, варто сказати, що набагато більше і досі залишаються в незаконному ув'язненні.
Тяглість цього злочину показує тема депортації. Тому так важливо відкривати такі монументи і взагалі використовувати інструменти культурної дипломатії. Ці дві теми – культура і політв'язні – поєднані між собою. Злочини, які здійснювала Росія або радянський Союз у 18-20 століттях, повторюються. Тому що це було не покаране зло. Відповідно, для нас дуже важливо не тільки вшанувати пам'ять жертв депортації, а, в тому числі, показати, що цей злочин продовжується вже в сучасній Україні. Це тисячі дітей, цивільних, наших громадян, які фактично депортовуються, незаконно переміщуються на території Російської Федерації. І, коли ми говоримо, в тому числі, і про культурний компонент, згадаю виставку, яку ми зробили.
Вона не дуже велика, але достатньо помітна. Ми зробили її Для цього саміту. Це продовження нашої виставки "Ломикамінь" про жіночий спротив. Але ми додали ще два великих елементи. Це історії дітей, які були незаконно переміщені після 2022 року в Крим. Це історії дитинства в окупації. І це історії українських військових, коли вони передали особисті предмети. Один із предметів це, наприклад, Коран і прапор України який передав Іса Акаєв, відомий український кримськотатарський військовий.
Або Артем Кисельов, батько якого, до речі, зараз перебуває в ув'язненні в російській в'язниці. Він був незаконно затриманий в Херсонській області. Артем Кисельов виходив із Криму, як військовий, в 2014 році на кораблі, і він передав футболку, в якій тоді перебував. Такі дари присутні на Кримській платформі. Ще один з експонатів – це портрет, намальований відомою художницею-графіком Алевтиною Кахідзе. Ця робота присвячена Леніє Умеровій, яка нещодавно була звільнена з російського полону.
Дуже багато символічних елементів було в цьогорічній Кримській платформі. З використанням культури, з використанням академічної складової, які в підсумку, мені здається, дають дуже потужний ефект. Особливо, коли ми показали колегам повернуті скіфські скарби. Це була багаторічна боротьба, яка тривала 10 років. Це 10 років боротьби на юридичному фронті. В підсумку, із Нідерландів повернули всі наші українські скіфські артефакти, які були вивезені свого часу на виставку. А коли почалася окупація, Росія почала вимагати забрати ці вироби до себе. А ми за них боролися. Відповідно, нам було важливо їх показати. Не лише тому у, що це була боротьба і перемога на юридичному фронті. А, в тому числі, що Крим – це тисячолітня історія. І присутність Росії у цій історії була дуже і дуже маленькою, порівняно з цією тисячею років. Тому важливо показати, що Крим – це ніяка не територія Росії, а це територія України, де сформувалися корінні народи, в тому числі, кримські татари. Тому це багатогранні елементи, які сукупно нам показують те, за що ми боремося. За український Крим, який має бути деокупований і реінтегрований.
Нарімана Джеляла в Криму незаконно затримали після того, як він з'їздив на Кримську платформу у 2021 році. Це був зухвалий і демонстративний арешт за поїздку до Києва.
Так. Наріман приїхав, незважаючи на вмовляння з нашого боку не їхати сюди. Він сказав, що приїде і зробить це відкрито. Він відкривав наш офіс. Це офіс представництва Кримської платформи біля Верховної Ради. І через тиждень після повернення додому він був затриманий. Ми дуже активно боролися за нього. Це було майже три роки ув'язнення. Його звільнили в червні, а на початку вересня було б рівно три роки, як він був затриманий російською окупаційною владою.
Наріман Джелял. Фото: Українська школа політичних студій/Artem Galkin
Леніє Умерова – це дещо інша справа. Її затримали в грудні 2022 року, коли вона їхала до свого батька в Крим, щоб за ним доглядати, адже він тяжко хворів. А вона була єдиною дівчиною в автобусі, у якої був український паспорт. Її затримали на російсько-грузинському кордоні. Бо це був фактично єдиний шлях, як виїжджати.
Ще не звільнених політв'язнів на сьогодні 218. Але Україна дійсно бореться за кожного
Тому що лінія фронту вже була на півдні, і заїхати в Крим було вже неможливо.
Так. Фактично з кінця лютого 2022 року заїхати в Крим інакше, ніж через територію Російської Федерації, неможливо. Отак вона їхала, її затримали, і вона понад півтора роки провела в ув'язненні. Її звинуватили у буцімто шпигунстві на користь України. Її тримали у Лефортово, це одна з найзакритіших в'язниць, СІЗО на території Російської Федерації. Вона сиділа в одиночній камері, і їй зрідка передавали якісь звістки.
Таких політв'язнів, на жаль, ще не звільнених, на сьогодні 218. Ще кілька днів тому було 219. 132 є кримськими татарами, тобто, це переважна більшість, якщо враховувати, що це 60% від загальної кількості. А кримських татар – 15% від загальної кількості мешканців Криму. Тому ми бачимо непропорційне ставлення до кримських татар і переслідування за етнічною ознакою.
У нас після 2022 року з'явилося таке поняття, як переслідування у РФ за "дискредитацію збройних сил Російської Федерації". Ми моніторимо судові процеси. І це станом на зараз, щонайменше, 943 справи. Тобто, якщо людина написала якийсь пост у Фейсбуці, вона вивісила державний прапор і співала українську пісню, зібрала букет жовтих і блакитних квітів, за це людину затримували. За це дають штраф або адміністративний арешт 10-15 діб. І це все, буцімто, "дискредитація збройних сил РФ". І це, насправді, показує великий спротив на території півострова, тому що ми до 2022 року такого відчутно проукраїнського спротиву не бачили. Це пов'язано з діями українських Збройних Сил на полі бою, в тому числі, по російських військових об'єктах на території Криму або в акваторії Чорного моря.
Важливо пояснити слухачам, чому справи політичних в'язнів і загалом цивільних заручників дуже складно рухаються. Я думаю, що ви всі спостерігаєте і завжди слідкуєте за прізвищами людей, яких звільняють. Ми всі радіємо, пишемо у Фейсбуці, що ще якась кількість наших вдома. Але треба розуміти, що кількість цивільних осіб, які звільняються і були звільнені після 2022 року – це, можливо, десяток-другий осіб. Тому що цивільних заручників дуже складно звільняти. Одразу з Наріманом Джелялом звільнили ще дев'ять цивільних осіб. До того цивільну особу звільнили одну чи дві. Зараз звільнили Леніє Умерову і ще одну цивільну жінку.
Чому це так? Не тому, що Україна не бореться. Україна бореться дуже активно. Вона намагається залучити міжнародних партнерів, в тому числі це четвертий пункт Української формули миру, яка була презентована. Спільно з Україною в цьому напрямку працює Канада. Ми залучаємо до цього процесу також Саудівську Аравію, Катар, ОАЕ, Ватикан. Але у України немає цивільних російських заручників. Саме тому ці справи рухаються повільно. Відповідно, я дуже часто розумію розпач наших громадян, які чекають своїх цивільних родичів, і яких Україна дуже повільно звільняє. Це потрібно розуміти: Україна дійсно бореться за кожного. Я знаю, що списки кримських політв'язнів є в абсолютно всіх структурах. Ми щомісяця оновлюємо ці списки. Ми пишемо, у кого є які хвороби, і кого потрібно звільнити, насамперед, із гуманітарних принципів. Але це дуже складний трек, який дуже повільно рухається.
Ми заходимо в Крим…
Що в контексті Криму називається реінтеграцією, які напрямки принаймні це включатиме?
Насправді, коли ми говоримо про Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, я вважаю, що в нас є найбільш пропрацьовані питання, аніж порівняно з багатьма іншими територіями, які є окупованими. В силу того, що є активне представництво, є дуже активна громада і представники експертного середовища з Криму, які працюють 10 років. І я не побоюся сказати, що це достатньо потужна робота, за яку нам не соромно, яку ми презентуємо дуже часто нашим міжнародним партнерам. Тому що дуже важливо пояснювати, що так, ми боремося за Крим і ми розуміємо, як він буде виглядати у майбутньому.
Але це треба описати. Припустімо, нарешті відбулася Перемога, ми заходимо в Крим…?
Власне, я поясню. Не буду зараз говорити про економічний розвиток тощо, але над чим ми працюємо. Ми заходимо в Крим. Перші дні і місяці – це питання стабілізації ситуації. Ми ж не розуміємо, яким чином Крим буде деокупований, чи будуть руйнування, чи буде знищена якась інфраструктура, тощо. Тому залежить від цього. Але, припустимо, якщо Крим не зазнає істотних пошкоджень з боку країни-агресорки, коли вони будуть відходити з Криму, то в будь-якому випадку це стабілізація, це відповідна робота з місцевим населенням, це відновлення зв'язку, безпечного інтернет-зв'язку і так далі. Оцей блок ми залишаємо. Але що далі? Нам потрібно стабілізувати владу на тій території. Тому ми вже зараз говоримо, які модальності можуть бути тієї влади в Криму. Тобто яка це буде адміністрація? Безперечно, спочатку це буде військова адміністрація як тимчасовий орган управління. Ми маємо розуміти, що ми маємо приблизно казати про строки цієї тимчасової адміністрації, так званого перехідного періоду. І будь-які дії, які ми будемо під час перехідного періоду робити, мають бути зроблені з розрахунку, що через деякий час, але ми не говоримо про строки – 5-7 років, ми проведемо вибори і відновимо повністю демократичний лад на цій території.
Ми маємо розуміти і працюємо над питаннями, які стосуються просто безпосередньо людей. Це питання документів, цивільного стану – це паспорти, свідоцтва про народження, про смерть, про шлюб, про інвалідність, пенсійні виплати, виплати по інвалідності, тощо. Бо люди чого бояться на окупованих територіях, коли думають про повернення території? Того, що в них буде повний колапс, вони не будуть розуміти, що з цим робити.
Що робити з громадянами РФ, які стали новими колоністами цієї території?
Або що Україна буде визнавати когось колаборантами лише за отримання російського паспорта?
Це окреме питання. Це питання відповідальності, над якими ми теж працюємо. Працюємо з народними депутатами, є чинне законодавство, є 111-1 стаття, де дійсно є достатньо жорсткі норми. Я би казала, не жорсткі, а просто дуже розмиті, і відповідно під них може попасти велика кількість людей. Відповідно, зараз ми працюємо над тим, щоб їх максимально уточнити, звузити. Але ключове, і ми завжди говоримо, і президент про це говорить, народні депутати, що лише за факт вашого проживання на окупованій території вас не будуть притягати до відповідальності. До відповідальності будуть притягнуті ті, хто вчиняли воєнні злочини, міжнародні злочини, злочини проти основ національної безпеки нашої держави, здійснювали елементи пропаганди, тощо. Таким людям треба переживати. Але більшість населення Криму, або інших окупованих територій, насправді страждати не буде.
Що робити з громадянами Російської Федерації, які стали новими колоністами цієї території? Відповідь одна – вони ще до моменту звільнення території мають виїхати з Криму. Якщо особа не виїхала, то звісно, що ми вже будемо, згідно з чинним законодавством і не порушуючи норми міжнародного права, здійснювати їх видворення з цієї території. Повернення на свою батьківщину. Але колективні видворення заборонені, відповідно до міжнародного права, тому це буде шляхом індивідуальних рішень. Тобто особа буде видворена шляхом ухвалення індивідуального рішення щодо неї. Але я думаю, що більшість російських громадян на момент звільнення територій буде виїжджати. І це таке коло питань. Так, їх можна назвати візійними, стратегічними, без вирішення яких ми не зможемо просто рухатись далі, говорити про економіку чи розвиток. Тому що це все взаємопов'язані питання. Хоча й над цим ми теж працюємо.
"Когнітивна деокупація або когнітивне розмінування розумів людей"
І тут постає ще одна сюжетна лінія – про смислову реінтеграцію. Станом на цю мить ми говоримо, на жаль, про 10 років окупації Криму. На материковій Україні є українці і українки, які ніколи не бували в Криму. Їм може бути 17-19 років. Це вже достатньо дорослі люди, які, на жаль, не мають власного спогаду про Крим і власного контакту з Кримом. З боку окупованого Криму така сама історія. На жаль, є діти, які вчилися лише в російських школах, зростали лише в ситуації окупації, які теж не мають особистого спогаду і особистих асоціацій з материковою Україною. Вони, можливо, і знають від батьків, що Крим український, але не мають власного особистого підґрунтя, на яке можна цю тезу поставити. Як із цим працювати?
Із цим ми теж працюємо. Ми цей процес називаємо когнітивною деокупацією або когнітивним розмінуванням розумів людей. Там є низка елементів. Це означає, що ми працюємо як до моменту звільнення, тобто певні дії, які потрібно здійснити. Під час самого звільнення або фізичного звільнення території. І що буде після. Працюємо в кількох блоках питань:
►Перший блок – це політика пам'яті;
►Другий блок – це питання освіти і культури;
►Третій блок – це повернення українських медіа і взагалі, що медіа можуть робити ще до моменту звільнення тієї території.
Ми вже розробили план конкретних дій щодо цього. Умовно кажучи, є дуже важливий елемент, пов'язаний з політикою пам'яті – це декомунізація і деімперіалізація публічного простору. Це ж можна робити вже зараз, і це треба розуміти. Перейменування назв, тих топонімів, які з історично кримськотатарських, грецьких або ще якихось назв, раптом стали в 44-му і трошки пізніше році всі комуністичними назвами. А люди в цьому просторі живуть. Чи це можна зробити ще до моменту звільнення? Безперечно, можна зробити.
Що робити, наприклад, з освітою на території півострова і з пов'язаними із цим питаннями, з мовою викладання, з перехідним періодом для викладання, в тому числі, українською державною мовою? Про це теж треба думати і відверто говорити. Бо ми розуміємо, що одномоментно, після звільнення території, всі раптом не заговорять українською мовою. Що робити з вчителями? Це питання, звичайно, пов'язане з притягненням до відповідальності. Але, на нашу думку, нам не треба всіх вчителів відокремлювати від можливості викладання. Має бути прозора процедура, яким чином нам допускати вчителів, які працювали на окупованій території, викладали за російськими стандартами до викладання вже на деокупованій території Криму.
Яким чином нам працювати з молоддю? Яким чином залучати ціннісно-орієнтованих лідерів, які, на нашу думку (і ми вже з ними це пропрацьовували), будуть їхати певними групами на територію півострова (коли, звичайно, це буде можливо) після безпекових певних факторів?. Над цим ми теж працюємо з низкою експертів. Ми створили при Представництві Раду з когнітивної деокупації. 60 експертів різних входять. Державні органи, експерти, історики, мовознавці, з якими ми над цим більш глибинно працюємо. Тому що ми розуміємо, що не можна чекати моменту звільнення і сказати, що от, а тепер ми будемо працювати. В нас має бути чіткий пропрацьований план, який, безперечно, і ми це прекрасно розуміємо, буде дуже сильно коригуватися з огляду на обставини, які ми там побачимо. Бо ми не знаємо і половини того, що там відбувається насправді. Незважаючи на те, що ніби ми слідкуємо, намагаємося спілкуватися з людьми, але все ж таки "в полі" після повернення цієї території ми зрозуміємо, що ситуація може бути достатньо іншою від того нашого уявлення.
Як цей план когнітивної деокупації в прикладному аспекті функціонує? Ви приходите з документом, умовно, в Міносвіти і кажете, що у нас є план, що робити з кримськими школами. Як це виглядає?
Усе вірно. Коли ми говоримо про кроки, які пов'язані з відновленням публічної влади, то, наприклад, ми подали разом з народними депутатами законопроєкт, який минулого року був ухвалений. В цьому році вже є додатковий законопроєкт, який стосується відновлення влади в Криму. Бо наше бачення, що мають бути створені військові адміністрації на базі 10-ти районів, які є на території півострова після нового поділу на райони. І на базі цих районів мають бути створені військові адміністрації, які будуть координуватися однією великою військовою адміністрацією. Щодо функціонування цієї великої військової адміністрації республіканського рівня ми подали законопроєкт і сподіваємося, що народні депутати невдовзі його ухвалять. Тобто, ми напрацьовуємо певні рішення. Працюємо, як такий собі державний мозковий центр, де виробляються певні рішення з залученням різних стейкхолдерів до цього процесу. Приходимо і говоримо, от є таке рішення, давайте спробуємо. Аналізуємо. Так, дійсно воно може працювати. І починаємо працювати з тою чи іншою структурою. Коли ми говоримо про когнітивну деокупацію, ми залучили до цієї Ради представників всіх державних органів, які мають бути відповідальні за ці процеси. Відповідно, коли ми опрацьовували план, ми вписали у відповідальних ці структури. Тому, звичайно, той блок, який стосується освіти, він, в першу чергу, буде стосуватися Міністерства освіти, представництва культури, ще низки інших державних органів або організацій. Відповідно, потім він має бути затверджений на рівні Кабміну. Зараз він на погодженні в Кабінеті міністрів України. І сподіваємося, що міністри і міністерки будуть ухвалювати позитивне рішення щодо нього.
