Фото: Суспільне
Забужківський синтаксис
З точки зору лексики і пунктуації цей текст був простий чи складний?
Лариса Масенко: він був нескладний, якщо брати орфографію, тобто написання слів, які викликали би труднощі. Проте складною була пунктуація. Синтаксис був Забужківський. Тут були і складнопідрядні, і складносурядні речення, і пряма мова, і порівняльні звороти. Усі пунктуаційні знаки були присутні: і двокрапка, і тире, і знаки оклику, і лапки. І як зазначила сама авторка, їй дуже багато слів або конструкцій треба було обійняти комами.
Юлія Шелудько: Більшість людей скаржилися навіть не на коми, а на тире.
Історія Українського Радіо в 200 словах
Багато хто боявся цьогорічного диктанту через стиль Оксани Забужко. Чи вдалося уникнути тексту з одного речення?
Лариса Масенко: пані Оксана багато працювала на текстом, очевидно, щоб спростити свій стиль. Авторський стиль дуже складно подолати. Текст був не з одного речення, але серед них були складні: великі, довгі з різноманітними синтаксичними вставками.
Лариса Масенко. Фото: Інститут української мови
Юлія Шелудько: Це була складна робота для Оксани Стефанівни. Тому що, як вона сама зауважила, вкласти столітню історію Українського радіо в таку коротку форму було надзвичайно складно. Ми кожному автору чи авторці ставимо умовне завдання, щоб це було приблизно 200 слів. Тому вона скорочувала і це було для неї надзвичайно складно.
Чи вдалося Оксані Забужко відбити цей настрій відчуття радіо, як об’єднавчого фактору для українців у різні роки?
Лариса Масенко: Безперечно вдалося. Окрім обмеженого обсягу тексту авторка мала також закладати правописні труднощі в текст. Для неї це було як долати стометрівку з гирями на ногах.
Юлія Шелудько: Я відчула, що це було про нас, про Українське радіо. Я так пишаюся, що нам вдалося жити саме в цьому моменті і бути дотичними до такого явища. Діти запитували, що таке "брехунець", а старші люди їм відповідали, що так зворушливо називали радіо.
Які могли бути складнощі для тих, хто писав диктант?
Лариса Масенко: Слово "брехунець" добре знають ті, хто пам’ятає ще радянський час. В кожній оселі мало бути дротове радіо. Пропаганда мала охоплювати все населення і нас народ дуже влучно назвав радіоточку "брехунцем". Зі словосполученнями "тати-мами", "чутися в гурті" проблеми також були. Це до певної міри особливість стилю Оксани Забужко. "Тати-мами" – це сполука на позначення родини, батьків.
Юлія Шелудько: Мені було складно працювати з Павлом Вишебабою. Він не диктор і не вчитель. Він не читає диктанти щодня. І для нього це був виклик. Було дуже цікаво тренуватися. Особливо складне місце "тати-мами" він хотів це проінтонувати так, щоб підказати людям, що там потрібен дефіс. Потім було надзвичайно складне місце на початку: "…починався день: клац! – і…". це була дуже складна місцинка. Він довго тренувався, щоб люди зрозуміли, як правильно розставити розділові знаки. Багато хто написав це місце правильно, але дехто брав слово "клац" в лапки.
Юлія Шелудько. Фото: Суспільне
Наскільки текст диктанту був вдалим і чим зміг він об’єднати людей?
Лариса Масенко: Текст дуже цікавий і важливий. Письменниці вдалося в цей невеликий обсяг вкласти цілу історію. Він знайшов відгук у всіх, хто його писав. Можливо переможців буде небагато, але тут точно не буде переможених. Головне, що всі ми пережили почуття єдності і солідарності. Наша мова – це наш оберіг і наша зброя, яка дає нам сили вистояти в ці тяжкі часи і перемогти ворога.
Юлія Шелудько: Щорічний диктант національної єдності об’єднує не лише українців у всьому світі, а й тих, хто любить і вчить українську мову. Оксана Забужко дуже влучно написала, що уже сто років Україна звучить в ефірі планети власним голосом. І це прекрасно, тому що наша Україна має власний голос. А Українське Радіо якраз дає змогу почути цей голос усьому світу. Перемога наша в тому, що ми робили це разом навіть на станції імені академіка Вернадського, і навіть на фронті, у Суджі, і в Україні, і за кордоном.