Для багатьох перемога Трампа була несподіваною. В соціальних мережах було багато розчарувань та істерик. Які, на ваш погляд, були щодо його ймовірної перемоги настрої в медіа?
Мені допомагає моя професія. Я – дослідниця російської дезінформації. І це був той випадок, коли ворог вірить в Україну більше, ніж ти сам. Тому що вчора я читала пропагандистські Z-пабліки, з яких ніхто не написав чогось на кшталт, що Україна капітулює.
А про що вони пишуть?
Вони пишуть, що Трамп обіцяв за 24 години закінчити війну, але це неможливо. Тому що таку велику війну закінчити важко, це дуже інерційні процеси. Плюс – це дуже складні системи державного управління в Росії та США. Є офіційні звіти про те, що найбільше дезінформаційно у вибори втручалася Росія. Китай та Іран теж відіграли роль, але на своїх полях: Китай намагався покращувати ставлення до Китаю, Іран намагався грати на Ізраїль. А от Росія розповсюджувала меседжі, що вибори, наприклад, можуть бути хакнуті, а результати підроблені. Але в моєму розумінні вона так працювала не тому, що вона вважає Трампа проросійським. А тому, що вона хотіла б бачити якісь зміни з новим президентом. Бо з попереднім та його адміністрацією було все зрозуміло. Йдеться тільки про спробу пограти в нову гру. Українські ж медіа були виважені. Тут, можливо, не збігалися власні думки журналістів, які побували в моральних ямах. Але їхній професіоналізм вимагав від них давати фактаж.
Щодо перемоги Трампа пишуть про тотальну зневіру в демократії. І це, як на мене, дивний незрозумілий зв'язок. З одного боку, ми маємо величезний масив інформації, ми можемо перевірити будь-яку інформацію. Як так трапляється, що в епоху швидкого поширення інформації і доступу до неї так швидко шириться маніпулятивна інформація, фейки, процвітає популізм?
Американське суспільство – вкрай складне. Насправді і в маленьких країнах суспільства складні і розшаровані. В 2022 році у нас було дослідження інформаційного дискурсу про Україну в понад 30 країнах, включно зі США та Глобальним Півднем і такими країнами, як Індія та Бразилія. За нашими висновками, в США суспільство має поляризацію на рівні дуже популістичних країн Латинської Америки. Тобто за рівнем поляризації воно більш розхитане, ніж якісь суспільства в Західній Європі. Треба розуміти, що воно таке.
Мені здається, що якась частина виборців, принаймні, Республіканської партії Трампа голосували не через зневіру в демократії, а саме захищаючи демократію. Саме так, як вона розуміє цей захист демократії. В інформаційній сфері демократів була політика боротьби з фейками і вплив на соціальні мережі в США, щоб вони відрегулювали контент. Але частина виборців, частина американського суспільства вважає, що це зазіхає на цю основоположну історію про свободу слова. Мовляв, чому хтось взагалі має втручатися і казати, що щось неправильно? Люди здатні себе переоцінювати і казати – дайте мені будь-яку інформацію, і я сам розберуся, що мені читати, а що ні. І невипадково Трампа підтримав Маск, який володіє мережею Х, яка відмовилася саме за Маска регулювати контент так, як це робить Meta.
Ми можемо думати, що США дуже від нас далеко. І яке, мовляв, відношення має мережа Х до України ?
Україна під час війни дуже залежить від підтримки західних партнерів. І США – це наша головна підтримка. Тому що це найбагатша країна, і у неї найбільше зброї. Тому ми не можемо це ігнорувати. З 2022 року стратегія Володимира Зеленського і його комунікаційної команди полягала в тому, щоб схиляти на бік України суспільства західних країн. Для того, щоб суспільства тиснули на їхніх політиків, щоб політики виходили зі своїх шкаралуп страху ескалації і починали допомагати Україні. Тому думка суспільства для нас дуже важлива. Нам просто не вистачає фінансового і організаційного важеля для того, щоб з цими суспільствами працювати.
У нас є певні ініціативи. Наприклад, фільм "Будинок Слово" показує, як Росія знищувала в Харкові нашу інтелігенцію. Його покажуть в американських університетах. Це дуже правильний крок. Але переважно це точкові ініціативи. І вони у нас існують в точковому форматі. Це просто ініціатива продюсерів. Наших потуг не вистачає, щоб протистояти Росії, яка вкорінена в інформаційні простори дуже давно.
Яким чином Трамп може повпливати на свободу слова? І чи здатен президент на це в країні, де тяглість інституцій достатньо сильна?
Ще один вчорашній меседж російських пабліків – чи припинить США фінансувати українських "грантоїдів" і "соросят". Росіяни пишуть, що це навіть Трамп не зможе зробити, тому що в США є інституції, тому що ці кошти законтрактовані. Звичайно, Конгрес голосує за виділення коштів, і в Америці утворилася монобільшість. Але тим не менше, все одно це не кишенькові депутати президента, це політики зі своїми політичними реноме, зі своїми амбіціями, які часто є набагато молодшими за президента Трампа. І вони сподіваються й далі будувати свою кар'єру, і у багатьох є президентські амбіції надалі.
Як в подальшому ми маємо вибудовувати свою тактику спілкування з республіканцями? Певні медіаексперти дуже добре оцінили привітання Володимира Зеленського, мовляв, це був дуже правильний комунікаційний крок. Чи маємо ми стратегію спілкування з тими, хто має дещо інакшу систему цінностей, аніж демократи?
Я сподіваюся, що стосунки з республіканцями вже були вибудувані. Бо якщо ні, то це погана новина. Мене насправді тішить не те, що президент Зеленський привітав президента Трампа, а те, що президент Зеленський встиг до обрання президента Трампа в США з ним зустрітися. І попри тертя, зустрічі відбулася. Очевидно, емоційно або для его Зеленського це не була найлегша зустрічі. У нас безперечно є хороші стосунки з республіканцями.
Пам'ятайте, ми дуже обережно розбиралися з церквою московського патріархату? У нас зайняло це час. Можливо громадянам було не дуже зрозуміло, чому ми так повільно рухаємося в цьому питанні, чому у нас така політика. Потім ми знайшли конструкцію в законодавстві, що ми не заборонили цю церкву, але вона має визначитися. В Офісі президента тоді говорили, що ми посваримося з республіканцями. Бо у них дуже сильна підтримка серед віруючих людей. Їхнім виборцям дуже складно пояснити, що треба підтримувати країну, яка забороняє якусь церкву. І коли була пауза на початку року з постачанням зброї для України, то тільки через зв'язки в протестантській церкві України і США були отримані голоси республіканців на постачання зброї.
Під час виборчої кампанії Зеленського говорили про те, що світ починає більше довіряти медійникам. Навіть доводилося чути фрази, що "у нас є свій Трамп", тобто Зеленський. Як так трапляється, що настільки віддалені дві країни мають таку тенденцію? Добре це чи погано? Чи доречно це наділяти знаком "плюс" чи "мінус"?
Це дуже природні процеси, які відбуваються в усіх суспільствах. Є, приміром, певні закономірності переходу з феодального ладу до капіталістичного, з модерну до постмодерну тощо. І ми зараз спостерігаємо прихід популістів в політику не тільки в США чи Україні. Є, наприклад, така маленька країна, як Литва, в якій дуже монолітне суспільство, антиросійське, консервативне. І цього року у них на парламентських виборах ледь не потрапив в коаліцію "литовський Трамп", людина, яка так само просувалася за рахунок контраверсійних меседжів. І дуже цікаво, де він знайшов контраверсійні меседжі в литовському суспільстві, де немає проблеми мігрантів і решти класичних прикладів, які ми спостерігали в США. Він знайшов цю тему і почав хайпувати. Це єврейська тема. І цей приклад переконує, що в будь-якому суспільстві можна таку тему знайти. І він так само став відомим через ток-шоу на телебаченні, при чому, в розважальних, а не суспільно-політичних програмах. Тому це треба просто пережити. Це як вітрянка. Хвороба в усіх суспільствах. Я думаю, що однією з причин, хоча вона не основна і не єдина, це розповсюдження соціальних мереж. Де в інтернет потрапляє не тільки відредагований редакцією текст. А де кожен – творець контенту. Кожен несе, що хоче, відповідно до своїх вподобань, отримує бульбашки своїх користувачів. Це, я думаю, дуже сильно впливає.
Чи точно цей етап мине? Ми зможемо пережити це, як вітрянку? Адже соціальні мережі стали вже невід'ємною частиною нашого життя, і це наша нова реальність. І саме медійники будуть ставати новими керманичами, а не люди з відповідною професією?
Це приваблює суспільство і виборців. Але виборці так само в них розчаруються. Так як було з Трампом на першому терміні. Розчаруються, проголосують за наступного.
Якщо у людей залишаться проблеми, будуть рости їхні рахунки, інфляція тощо, вони проголосують за іншого. Всі в Європі бояться ізоляціонізму, того, що Америка припинить брати участь в міжнародних справах, що відбудеться крах демократії та усталених інституцій. Треба розуміти, чому американці так голосували. А вони кажуть про те, що у них, наприклад, дуже дорога медицина, а в Європі – безкоштовна. Але при цьому вони витрачаються на оборону і в тому числі, тримають ядерну парасольку над Європою. Це теж не подобалася певній частині суспільства. Тому це просто певний настрій. Світ рухається до багатополярності. Це неминучий зсув певних сфер впливу.
Доводиться чути, що ми занадто багато уваги приділяємо США. Ті процеси, які ми спостерігаємо, тривають вже давно. Нам, мовляв, треба фокусуватися на Європі. І Європі треба активно працювати і зі своїми медіа, і зі своєю політикою, набираючи опірності і ваги. Що ви спостерігаєте в контексті медіа в Європейському союзі, який теж дуже неоднорідний?
Я спостерігаю ерозію порядку денного, яка починається зі зрозумілих причин з українського кордону. Словаччина має проросійський вектор в істеблішменті, під загрозою Чехія, тому що там знову набирає популярності старий добрий Бабіш, він реально може прийти до влади ще раз. І це зрозуміло. Є небезпека військового конфлікту. Коли ти сидиш на британському острові, тобі легше бути антиросійським. Тому що артилерія до тебе доб'є в останню чергу. Ці суспільства бачать жахливість руйнувань в Україні, і вони бачать неспроможність глобальної спільноти швидко закінчити страждання українського народу справедливим шляхом. Але я не бачу якогось руйнування Європейського Союзу.
Чи фокусується Росія на якихось певних європейських країнах? Чи зараз вона переключилася на США?
Вона цілиться в усіх. Стійкість Росії в тому, що вона не боїться робити помилки, і у неї є фінансовий ресурс за це платити. В тому числі, в інформаційному полі. Чому я наголошувала на тому, що ця ерозія рухається з українського кордону. Ці країни, які можуть тимчасово стати проросійськими – це маленькі країни. У них ніколи не було розвиненого довоєнного медійного ринку. У них немає такої суб'єктності, щоб вони без Брюсселя могли впливати на штаб-квартири соціальних мереж. І нам теж треба впливати на соціальні мережі, але ми навіть в Брюссель не можемо зайти, бо ми не є членами ЄС. Дуже добре працює з 2022 року тактика, коли ми об'єднуємо зусилля з балтійськими країнами. Вони добре розуміють, в чому проблема. Вони тягнуть цей паровозик, доходячи до європейських інституцій і переконуючи, що проблема у всіх одна. Росія не винаходить велосипед. Вона в усіх країнах розповсюджує однакові меседжі.
