Дональд Трамп. Фото: AP
За плечима цієї людини 34 злочини, 1 обвинувальний вирок, 2 незавершені кримінальні справи, 2 імпічменти, 6 банкрутств. Це Дональд Трамп, якого обрали 47 президентом США. Його обрання для великої частини світу стало сюрпризом, хоча соціологи це й передбачали. Звичайно, нам легше було б думати, що "трампізм" – це тимчасова хвороба США. Коли його обрали вперше, ми сприйняли це, як протестне голосування. Зараз американці цілком свідомо, знаючи, який Трамп президент, вдруге обрали його на цю посаду. Чому переміг Трамп?
У мене є відповідь на запитання, чому він популярний. Мені складно пояснити, чому він переміг. Це була дуже близька конкуренція двох кандидатів, двох платформ. До останнього моменту не було зрозуміло, хто матиме остаточну перевагу. Мені складно сказати, які чинники схилили шальку терезів в останній момент до Трампа. А от причина популярності Трампа і його підтримки полягає в шаленому внутрішньому накопиченому заряді болю, який відчуває вже щонайменше два покоління американців. Раніше вони належали до тих, хто був успішніший і привілейованіший, а зараз їм щораз складніше.
Наведу дуже простий приклад. В мультфільмі про Сімпсонів людина робітничої професії 1980-х років утримувала домогосподарство з п'яти людей. Так от в сучасній Америці це неможливо. Величезна кількість людей втратила свою конкурентність. Це ті, хто раніше мав гідність людей фізичної праці. Автоматизація, глобалізація, перенесення виробництва до Китаю, Кореї чи ще кудись, знищили їхні соціальні перспективи. І вони не отримували від політиків чесної відповіді, що і як вони мають робити. І в певний момент вони відчули, що привернуть до себе увагу тільки тоді, коли "перевернуть стіл". Вони "перевернули стіл" вперше в 2016 році, проголосувавши за Трампа. Вони свого не добилися, і на це могли бути об'єктивні чи суб'єктивні причини. Вони дали ще один шанс демократам. Демократи цей шанс, в їхньому розумінні, не виправдали. Відповідно, вони вернулися назад до Трампа.
Всі "українські" чинники, про які ми говоримо, стосовно того, що він вийде з НАТО, що він дружить з Путіним, що будуть чинники, які впливатимуть на ставлення до України – це все в передвиборчій кампанії було абсолютно нерелевантно. Ці чинники практично не враховувалися американцями. Американці могли підтримувати і Україну, і Трампа одночасно, і голосувати за Трампа. Я припускаю, що значна частина української діаспори в США проголосувала за Трампа.
Виходить, що Трамп в твоїй версії – це такий собі неомарксист. Він взяв марксистську ідею боротьби класів, її пережував, зробив з неї щось нове і фактично використав популістську ідею – ми проти них, є поганий багатий клас, який експлуатує бідних. Тому, мовляв, зробімо революцію, перевернімо стіл. Але парадокс в тому, що Трамп належить до цього "поганого" класу багатих. Чи справді Трамп зіграв у марксистську гру?
В такому випадку треба чітко пояснювати, що ми вважаємо марксистським, а що ні.
Боротьбу класів. Є клас експлуатованих, є клас експлуататорів. І Трамп зараз грає в команді експлуатованих проти експлуататорів. Хоча сам таким і є.
Якщо так спростити питання, то ті люди, які не мають вищої освіти і належать до робітничих професій вирішили, що ті, хто традиційно їх захищали, є занадто лицемірними, щоб віддати їм свої голоси. Я б назвав це зміною полюсів в американські політичній системі. Оскільки в американській політичній системі дві партії, ця політична система не залишає шансів на те, щоб з'являлася третя сила, четверта сила. І тому будь-які зміни відбуваються всередині цих двох сил. І вони час від часу змінюють свої полюси. Наприклад, партією, яка відстоювала права людини і була більш правозахисною, була Республіканська партія аж до руху за права людини в 60-х роках, коли демократи перебрали це на себе.
І раптом Демократична партія стає партією, яка виступає за права людини. Колись було таке поняття, як південний демократ. Це людина, яка в глибині душі симпатизує конфедератам. Сучасна Демократична партія нічого спільного з цим не має. Більше того, прапори конфедератів ви побачите на мітингах республіканців. Це змінилося.
Що трапилося далі? Рональд Рейган поводився не тільки, як республіканець, а й багато в чому, як демократ. І в цьому була величезна його популярність. Далі прийшов Білл Клінтон, який був демократом, але виступав з дуже республіканських позицій. Наприклад, одна з речей, яку зробив Білл Клінтон – він скоротив витрати і збалансував бюджет. Відповідно, те, що почалося з кінця 90-х років – це пошук обома партіями своїх нових платформ. І оцей пошук привів до того, що сьогодні Республіканська партія є на позиції, на якій колись були демократи. А демократи зараз шукають своє нове я. І швидше за все, платформа Обами, Байдена, Гарріс зазнає значних змін, коли демократи намагатимуться перемогти через чотири роки.
Павло Клімкін в нашій студії висловив цікаву думку, мовляв, американці бачать в Трампі носія класичних американських ліберальних цінностей – говорити те, що вони думають і робити те, що вони хочуть. Мовляв, на цьому базується Америка. Якщо хтось не любить емігрантів, він має право про це заявляти. Мовляв, ця свобода, яка притискалася Демократичною партією і вимагала постійної політкоректності, американцям вже настільки затягнулася на шиї, що вони вирішили проголосувати за повернення своїх прав, як їх розуміє Трамп. А розуміє він їх аж надто ліберально місцями. Чи є, на твою думку, в цьому мотивація для американців голосувати за Трампа?
Я думаю, що мотивація американців голосувати за Трампа дуже нагадує мотивацію українців голосувати за Зеленського в 2019 році. Зійшлися в одну точку дуже різні причини. В різних групах. Але всі вони були достатньо категоричними і достатньо переконливими для цих груп. Хтось не любив лицемірство попередньої адміністрації, хтось вважав, що їхні права утискаються, хтось хотів оновлення. Всі ці речі зійшлися в одну точку і призвели до цього результату. Якщо говорити про Трампа, як про лідера, то він справді дуже близький до американської політичної чи американської управлінської культури. Інше питання, що далі буде відбуватися. Тому що перший термін і другий термін, я думаю, будуть дуже різними.
Поважні люди, інтелектуали, Голлівуд, суперзірки наполягали на ненормальності Трампа і закликали голосувати за Камалу Гарріс. Америка вибрала Трампа. Чи означає це, що це – новий тип нормальності, нова нормальність США?
Ми не знаємо, якою буде нова нормальність до того моменту, поки не буде зрозуміла конфігурація нової адміністрації. Якщо говорити чесно, то це не дуже наша справа ухвалювати рішення за американців, що для них нормально, а що – ні. Ми маємо дивитися на те, як це вплине на нас. І ми маємо дивитися на те, як це вплине на ті справи, які для нас є важливими. Зокрема, міжнародна безпека, міжнародна торгівля, підтримка-непідтримка США європейського проекту. Тому що цей проект об'єднаної Європи великою мірою виник в межах безпекової бульбашки, яку допомогла утворити Америка.
Якщо говорити про те, наскільки це є прийнятно для американців, то напевно прийнятно. Якщо вони його вибрали, і якщо ми не бачимо повстань, а бачимо прийняття з боку тих, хто програв. Мені здається, що тут важливо поставити крапку в цій частині і далі розглядати це, як американський феномен. Я не хотів би говорити, що це катастрофа, чи це, навпаки, добре. Це сталося. І нам це треба прийняти. Якщо говорити про поведінку людей з демократичного табору, то вона нагадує те, як ми поводилися в 2010 році, коли переміг Янукович. Нам це могло не подобатися, але ми прийняли цю перемогу, як легітимну.
Наступні рішення, що робити далі, будуть залежати від того, як буде діяти ця адміністрація, як вона буде сконфігурована, які будуть у неї плани. Бо вона планує зробити дуже багато. Їхній Project 2025 хоче замістити цю серединку американської бюрократії з тим, щоб фактично знівелювати роль так званої глибинної держави, яка стримувала Трампа в першій його каденції. Це може мати великий і значний вплив і на США, і на відносини, наприклад, з Україною. Проукраїнська позиція всередині американської системи влади великою мірою тримається на цій так званій глибинній державі. Якщо вона буде зміщена, це означатиме, що нам буде набагато складніше. І це означатиме, що нам потрібно буде шукати аргументи, які будуть працювати з цією адміністрацією. Швидше за все, це не будуть ціннісні аргументи, це будуть транзакційні аргументи.
Експерт з довгострокових стратегій Євген Глібовицький. Фото: rodyna.org.ua
Що таке транзакційні аргументи?
"Вам вигідно нас підтримувати", а не "вам правильно нас підтримувати".
Підхід до Трампа як до бізнесмена?
Як до бізнесмена, або як до когось, хто має враховувати наслідки, що трапиться, якщо він, наприклад, нас не буде підтримувати. Всі чекають, яка буде нова адміністрація.
Якщо пригадати його першу каденцію, часто змінювалися кандидатури на різних посадах. І навіть Камала Гарріс, коли звинувачувала Трампа у фашизмі, вона в цьому випадку не зовсім розуміла суть фашизму. Бо фашизм – це порядок, це дисципліна. А Трамп – це антонім дисципліни. Це, швидше, синонім хаосу в управлінських рішеннях. Чи можемо ми сподіватися на якісь цілісні рішення і якусь дисципліновану форму роботи? Адже він часто діє імпульсивно.
Мені дуже важко щось напевно стверджувати. Тому що я маю інформацію з других чи третіх рук, як виглядає українсько-американський діалог в тій частині, де з американського боку є Трамп. Є цілий набір українських контакторів, які контактують з релігійними середовищами, близькими до Трампа, які контактують з ультраконсервативними середовищами, які пробують вплинути, наприклад, через американських виробників зброї, тому що для них вигідна транзакційна взаємодія з Україною. Тобто є багато намагань.
Важливе питання полягає в тому, що Трамп, як амбітний чоловік буде намагатися мати вражаючий термін, де він спробує продемонструвати, як багато чого він може зробити. Одна з речей, яка може заважати йому це зробити – це ймовірні катастрофічні наслідки в результаті непідтримки України. Одна з частин цих катастрофічних наслідків така. Вся система ядерного стримування, яка існувала в світі підважена нікчемністю Будапештського меморандуму, підважена тим, що країна гарант, яка давала Україні безпекові запевнення, Росія напала на Україну, а інші країни, які мали б берегти українську безпеку, нічого суттєвого не вдіяли в цей момент.
Тому ми фактично ризикуємо опинитися в світі, де тепер ядерна зброя буде більше доступною. Аж до того моменту, що вона буде доступною не тільки державам, а й приватним структурам. Така ситуація може дуже сильно змінити безпековий ландшафт і може дуже сильно змінити обставини та порядок денний для американської адміністрації. Якщо американська адміністрація чує сигнали з України, то вона мала б враховувати, що є сенс підтримувати Україну. Не тільки тому, що Україну підтримувати правильно. А й тому, що непідтримка України може призвести до глобально катастрофічних наслідків, які, в тому числі, матимуть вплив на життя пересічного американця. Тому що це і питання безпеки, і безпеки торгівлі і вартості, за яку американські споживачі купують товари в магазинах.
Коли кораблі мусять обпливати Африку і на 25 днів довше подорожувати між Філіппінами і східним узбережжям США через те що обстрілюється торгівельний флот в Червоному морі, то це в кінцевому підсумку відбивається на тому, що речі коштують більше, ціни ростуть. І та інфляція, яка завадила переобратися Байдену і Гарріс, буде далі рухатися вгору. І вже почне від'їдати популярність у Трампа. Якщо ми говоримо про культ Трампа, то він є тільки частиною того, що призвело до його обрання. Є інша частина, яка обирала Трампа, напевно, не будучи великим прихильником його особистих якостей. І оця частина може відвалитися першою. Ми побачимо, як це виглядатиме через два роки, коли будуть проміжні вибори до Конгресу. В американській політичній традиції виглядає так, що Конгрес переважно опозиційний до президента.
Може навіть так трапитися, що Трамп буде мати обидві палати парламенту за республіканцями. Це дає йому карт-бланш на просто неймовірні зміни, бо він фактично матиме своїх прихильників і в виконавчий, і в законодавчій владі, і в судовій гілці. Така цілісність владної команди, навіть за американськими мірками, є дуже рідкісною. А через два роки ситуація, швидше за все, зміниться. Хороше питання, як тепер виглядатиме американська демократія, які з позицій збережуться, а які – ні.
Як тут не згадати Арістотеля, котрий говорив, що демократія паде жертвою не тоталітаризму чи авторитаризму, а її знищить зіпсована версія самої себе. Чи не маємо ми справу з арістотелівським пророцтвом?
Значна частина основ американської демократії пережили певну ерозію. Наприклад, американські медіа стали дуже партійно-поляризованими. Якщо ми читаємо The Washington Post, ми бачимо позиції, більш прихильні до демократів. New York Times більш прихильне до демократів, The Wall Street Journal більш прихильний до республіканців, Fox News також прихильний більше до республіканців, CNN більш прихильні до демократів. І тут виникає питання, а чи можна дивитися на світ не через призму консервативну чи ліберальну. Щоб ми дивилися на світ без цієї партійної призми. Більше того, з української точки зору, чи навіть з європейської точки зору, диким виглядає обговорення того, чи якийсь суддя є консервативним чи ліберальним. Це означає, що ідеологічний маркер має дуже велике значення.
В американській версії демократії відбулася оця поляризація, були стерті червоні лінії. Це не останній феномен. Якщо дивитися на відсоток голосувань в Конгресі за участі представників обох партій, то з 60-х років минулого століття кількість цих голосувань зменшується і зменшується. І гра з нульовою сумою, тобто або ти, або тебе, фактично починає домінувати в американській політиці так, як вона домінувала хіба що в XIX столітті.
