Мене звуть Василь Васильович Байдак. Я стендап-комік і волонтер.
У мене є один супертригерний звук – і це не повітряна тривога, не вибух, а це звук дзвінка у фейсбуці. Це для мене найгірший звук зараз у житті, немов звідкись із пекла дзвінок лунає. Це було перше, що я почув 24 лютого. Цей звук мене розбудив, бо телефонував ісландський комік сказати, що почалася війна. Він питав, чи я живий, чому я не беру трубку – чи то сплю, чи я мертвий вже. Досі, коли чую цей звук месенджера, я зразу завмираю, як миша, і мене кидає в оцю тривогу, стрес, вибухи, нерозуміння, як жити далі.
Ми з дружиною були у Вінниці, шукали ночівлю для друзів, спілкувалися з родичами. У якийсь момент мозок настільки перевтомився, що терміново захотілося фільтр-кави. У місті нічого не працює, все закрито. У нас є якесь старе зерно, але немає кавомолки. Що робити? Тут мама підключається, каже: «Змолоти кавові зерна – це практично так само, як натерти мак на кутю». Я беру макітру, макогон і починаю товкти ці зерна до стану середнього помолу. Ми її заварили. Це була жахлива кава, просто нудотна, але так важливо було її випити. Після неї стало трішки якось веселіше, нової сили набралися і погнали далі в той сумбурний жахливий день.
Одна з найромантичніших речей, які сталися зі мною і дружиною за час війни – це те, що у нас з'явилася кицька. Ліза мені кинула допис про те, що в Харкові троє кошенят потребують перетримки на пару тижнів. З моменту, коли я відкрив у інстаграмі цей допис, я вже розумів, що ця кицька наша. Можна вже обирати ім'я. Просто неймовірно, як це нам допомогло ментально. Я настільки вдячний цій кішці! Вона може навіть накласти купу на мою улюблену футболку – все прощу, тому що вона принесла тепло, надію і спокій в наш дім.
Я багато виступаю, збираю за допомогою стендапа кошти, вже мільйони зібрав. Просто радію тому факту, що зміг акумулювати свою професію в те, щоб допомагати Збройним силам.
Але найбільшим комедійним досягненням вважаю один виступ. Я дуже вдячний тому, що він стався, бо я не хотів цього. Це було на Чернігівщині, в Ягідному. Ми з волонтерами розбирали завали після окупації. Мені запропонували виступити для місцевих. Я відмовився. Не знаю, що розказувати людям, у яких є досвід, якого я взагалі не можу уявити. Вони 30 днів були в цьому підвалі, люди там помирали, народжувалися. У них розбомблені хати, який може бути гумор?
Потім дружина сказала, що варто спробувати. Я їхній сміх запам'ятаю на все життя. Я не скажу, що комедія – це те, що рятує, але це точно якийсь момент єднання, бо навіть у найжахливішій біді люди знаходять сили посміятися. Сміх – це сила, яка тримає нас на плаву. Люди сиділи на покинутих росіянами ящиках від зброї. Я жартував, люди сміялися – і це було просто неймовірно. Я наважився на той виступ і отримав просто безцінний досвід.
З найцікавіших зустрічей за цей час, я був вражений простотою Стівена Фрая. Це неймовірно, що людина з таким бекграундом в комедії, з такими потужними знаннями залишилася такою людяною. Він допоміг мені познайомитися з британським коміком Річардом Херрінгом, щоб ми з ним записали подкаст.
Вразив також Даг Стенхоуп. У своїх стендапах це максимально агресивний, жорстокий, цинічний чоловік, який потім мене особисто перепитував, чи він не образив мене, коли сказав у кав'ярні, що заплатить, тому що в нього, мабуть, більше грошей.
Я був вражений своєю розмовою у Львові з Гендальфом, військовим Азову. Я був просто захоплений тим, як він трансформує свій досвід полону, яка у нього внутрішня філософія. Дуже хотів би почитати його мемуари колись. Це прям супер потужний чувак.
У мене є гарна історія з батьком. Він з мамою щотижня відправляє мені невеличку суму на картку. Я не перевіряю. Потім батько каже: «Ти кидай 50% із цієї суми на якісь збори». І я розумію, що батько десь біля року відправляв мені гроші, які я мав задонатити. Це тисяча гривень щотижня, які накопичилися. Я від нього закупив три FPV-дрона. Це просто чудова історія.
Зараз донати сильно просіли. Новини впливають, перекидають нас у думки про те, що буде в майбутньому, що не так ми зробили у минулому. А це насправді найбільш програшний підхід до того, щоб тримати свою менталку.
Я для себе зрозумів, що найкраща формула – це жити в реальності, у сьогоднішньому дні. І це дуже сильно метчиться із військовими. Там немає взагалі думок про минуле чи майбутнє, там є тільки сьогодні. Є потреба в дроні, в ребові чи в частоті.
І я зрозумів, що треба постійно нагадувати оцю формулу: наше майбутнє залежить від сьогоднішнього дня у військових. Я тримаю її в голові, тому що як тільки починаю думати про завтрашній день, зразу починаю сипатися. А оця концентрація на сьогоднішньому дні в жодний момент не підводила і допомагає тримати менталку.
Мене точно вистачить надовго. Головне чергувати всі проєкти. Якщо ти на одному чомусь концентруєшся, то це одразу жах. Зараз працюю над подкастами, записав уже штук 15. Закрию цей сезон і поринаю повністю з головою в стендап. Таке чергування мене і тримає. Бо в тома є, втома катастрофічна. Мені не подобається оця штука про те, що не можна говорити, що ти втомився, тому що ми всі втомилися.
Говорити про те, що ти втомився – це нормальна штука, тому що ти знайдеш підтримку людей, які теж втомилися. Поговориш, проговориш і знайдеш ресурс працювати далі, бо треба. І тому я втомився і морально, і фізично, і ментально, але треба працювати. Хтось збори робить, хтось аукціони проводить, хтось концерти випускає.
Мені емоційно і фізично дуже важко. Але я розумію чітко, що без допомоги військовим і концентрації на сьогоднішньому дні просто неможливо. Якщо фронт посиплеться, помре купа людей і буде знову загарбана купа територій. Тому і потрібна ось ця концентрація на допомозі, на зборах, на донатах, на аукціонах, на благодійних виступах. Це найкраща штука, яка рятує. Немає нічого кращого, ніж розуміти, що твої 20 грн сьогодні полетіли кудись і десь там щось знищили або захистили наших людей. Супер!
Так що, де би не були, зайдіть, будь ласка, на мої збори в інстаграмі, на збори коміків «Підпільного Стендапу», які регулярно постять перевірені збори. Закиньте гривню, бо ваша гривня – це ваша інвестиція у ваше майбутнє.
