Президент США Дональд Трамп. Фото: AP/Mark Schiefelbein
Європейські партнери намагатимуться донести до американської сторони необхідність подальшої підтримки України
Хто з ким може зустрічатися і про що говоритимуть, крім, звісно, слів на спомин святішого Отця?
Ця печальна подія пов'язана із вшануванням покійного Папи Римського. Але це не означає, що під час цих заходів не можуть обговорювати якісь важливі політичні моменти. Зрозуміло, що наші європейські партнери намагатимуться донести до американської сторони необхідність подальшої підтримки України. Це буде гарна нагода спробувати хоча б трохи змінити його погляди на те, що відбувається. Сьогодні я побачив розуміння Трампа, як має завершитися ця війна і які поступки для цього має зробити Україна. Вчора він заявив, що найголовнішою поступкою з боку Російської Федерації буде те, що вона взагалі припинить цю війну і не захопить всю Україну. Звичайно, що Трамп свої висновки зробив, базуючись на якихось невідомих аналітичних викладках. У Росії немає шансів захопити всю Україну. Цього недостатньо, щоб війна насправді завершилась, а не була поставлена на паузу і Російська Федерація не вчинила третю агресію проти України. Якщо наші європейські партнери спробують пояснити такі речі, то це буде дуже добре.
Україна і українське питання – це не лише європейська проблема
Якщо говорити про зустрічі, які все-таки можуть відбуватися навіть у рамках подібних заходів, як прощання в цьому разі з Папою Римським, то, зважаючи на попередній досвід переговорів Трампа і Зеленського, чи буде ймовірною зустріч, чи відомо щось з протокольних дипломатичних служб, чи ведеться якась робота?
Українська сторона хотіла би такої зустрічі, бо зрозуміло, що в діалозі можна спробувати якось змінити позицію. Мені видається малоймовірною така зустріч. Ми бачили, як критикує останнім часом Трамп Зеленського і Україну абсолютно безпідставно, і як він розповсюджує російські наративи. І тут я не думаю, що у Трампа буде бажання зустрічатися. Йому здається, що Зеленський є причиною того, що війна не завершилася. Він звинуватив Україну в тому, що Зеленський почав війну, хоча тут не потрібно бути істориком, щоб згадати 2014 рік. На той час Зеленський був успішним актором. До політики він не мав жодного відношення і Росія почала цю агресію за інших умов абсолютно. Це була неспровокована і несправедлива агресія. Також він нещодавно в своєму в дописі написав, що Крим фактично є Росією і Україна не має можливості його забрати. І взагалі за Крим ми не воювали і тому треба забути про нього. І потім була нервова реакція Трампа на те, що Зеленський казав не один раз, що Україна не буде визнавати юридично окупацію і анексію Криму та інших територій. Йому здалося, що це є неконструктивна позиція щодо завершення цієї війни. Навіть якщо прибрати контекст України і Крим взяти просто абстрактно, якщо Сполучені Штати визнають юридично Крим Російською Федерацією, це буде великим відходом від тривалої політики Сполучених Штатів не визнання незаконних анексій. Коли був Трамп президентом в 2018 році, Майк Помпео оголосив так звану Кримську декларацію, іноді її називають декларацією Помпео, щодо політики США не визнавати незаконну анексію Криму. Якщо Сполучені Штати від цього відходять, то це є порушенням цієї традиції. А найголовніше – створення надзвичайно небезпечного прецеденту. Українці знають, що Будапештський меморандум 1994 року не врятував нас від російської агресії. Але сам факт того, що Україна має з точки зору Трампа поступитися територією, буде просто підштовхуванням інших країн до набуття ядерного статусу. Тут дуже все просто. Міжнародне право не працює, засадничі принципи суверенітету та територіальної цілісності тоді не будуть працювати абсолютно. Це означає, що нормальні країни в не дуже мирному оточенні з сусідами агресивними будуть розуміти, що треба мати ядерну зброю, щоб стримувати поганих хлопців і їх бажання захопити твою територію. Так само ті, хто хоче захопити іншу територію, будуть розуміти, що якщо ти маєш ядерну зброю, ти можеш вчиняти військовий злочин, злочин агресії, анексувати, що завгодно робити. І тобі нічого не буде, оскільки в тебе ядерна зброя. Україна і українські питання – це не лише європейська проблема. Це глобальна проблема і проблема взагалі утримання хоча б решток міжнародного права, щоб стабілізувати міжнародні відносини. Є прихильники так званої теорії політичного реалізму, які кажуть, що неважлива міжнародна співпраця, а кожна країна має нарощувати свій силовий потенціал і реалізувати свої інтереси. І Трамп наче сповідує цей політичний реалізм. Але не розуміє, що, наприклад, визнання Крима російським буде означати, що його друзі, партнери і союзники будуть менше довіряти Сполученим Штатам, чи навряд прийдуть на допомогу, якщо буде така необхідність. 5 ст. Вашингтонського договору про колективну безпеку була задіяна 11 вересня 2001 року. І багато країн прийшли на допомогу Сполученим Штатам, воювали проти Талібана в Афганістані, хоча у них не було безпосередньо проблем з тією країною або тією терористичною організацією.
Твіт, допис в соцмережі X, де Трампа каже: "Владімір, стоп". До чого цей тон? Він справді вважає, що Путін його почує, чи він просто намагається все ще утримати фізіономію перед внутрішнім американським виборцем. Що це взагалі було?
Це показує слабкість президента Трампа. Вони дуже часто згадують Рональда Рейгана. Але у Рональда Рейгана ключовий підхід "мир через силу". Він дивився на світ і ділив його на демократії і ті, хто є загрозою демократії. Тому імперія зла і розвалилася завдяки політиці Рональда Рейгана. Дональд Трамп може і казати про "мир через силу", хоча він давно не використовує це словосполучення. А по суті він здійснює тиск на Україну. Він звинувачує Зеленського і нас в небажанні миру. І жодної негативної конотації щодо Путіна не виявляє. З його точки зору ми маємо бути вдячні за будь-яку так звану "мирну" угоду, яку нам нав'язують. А фактично це є капітуляцією. Трамп ненавидить війну, ненавидить насилля.
Сполучені Штати перестають бути останньою надпотугою, європейці ж здатні стати геополітичним центром
Якщо говорити про Велику Британію або Євросоюз, як такий, чи здатні вони зараз перейняти ключову роль на себе? Наскільки вони зараз активні в цьому процесі?
Сполучені Штати перестають бути останньою надпотугою. Тут є об'єктивні причини зсуву економічного розвитку на Схід, передусім це Китай. Це той безлад, який є зараз в Сполучених Штатах економічний, соціальний, політичний. І втрата політичною елітою і великими верствами населення бажання бути цією надпотугою. Вони хочуть зосередитися на своїх питаннях, в них дійсно є велика кількість внутрішніх проблем. І це диктує, як формується нова міжнародна система. Щодо того, чи здатні європейці це зробити? Звичайно, європейці здатні стати геополітичним центром. І за великим рахунком життя їх підштовхує до цього. Не просто, що вони хотіли би цього і потенційно можуть, а що Сполучені Штати не є надійним партнером не лише для України, а й для НАТО. Ми подивимося, що буде відбуватися на прийдешньому саміті НАТО. І, власне, тому, щоби вижити, зберегти свою ідентичність і свою демократію, захистити – а на європейському континенті найбільшою загрозою є Російська Федерація – їм треба щось робити. Це вони роблять доволі повільно. І тут є теж кілька причин. Вони розслабилися з 1991 року, не інвестували у свою оборону. Деякі країни втратили здатність мислити стратегічно. Британці, напевно, одна з тих націй, яка мислить стратегічно і не лише на європейському континенті, а в глобальному вимірі. І це була причина, чому ще в 2014 році британці вирішили приділяти увагу, і почали постачати опомогу Україні. У той час, коли жодна західна інша країна не розглядала незаконну анексію, війну на Донбасі, як якусь загрозу власній безпеці. Британці можуть це робити, але в них мало ресурсів. І плюс вони вчинили політичний, економічний суїцид, коли вийшли з Європейського Союзу. Процес правильний іде, але він іде, на жаль, занадто повільно. Європейці готові витратити на власну оборону і допомогу Україні понад 800 млрд євро. Зараз вони дебатують, як і в якій формі ці гроші будуть конвертовані в спроможності. Якщо були би інші розуміння в цих суспільствах і в урядах, то, напевно, ми мали би більше допомоги.
Візит Володимира Зеленського до Південно-Африканської Республіки.
Так званий Глобальний Південь наче і корисний, і потрібно з ним розвивати відносини, але це дивне угрупування країн точно не прийде нам на допомогу. Нам потрібна торгівля. Голосування на Генеральній Асамблеї ООН, можливо, і дає нам певні дивіденди, ми можемо апелювати там до чогось. Але резолюціями не можна зупинити і виграти війну. І тому важливі ті візити, ті домовленості, які посилюють нас економічно, в оборонному плані. Україна зацікавлена розширювати свою присутність на африканському континенті, але тут є великі обмеження, бо там дуже непогано присутній Китай з великими ресурсами дипломатичними і фінансовими. Україна тут не може бути конкурентом великій кількості країн. Але в будь-якому випадку дипломатичну активність не можна згортати. Це було позитивно, але сподіватися, що якимось чином це змінить ситуацію, допоможе нам припинити цю війну – то цей візит не може мати такий результат.
