Дайнюс Жалімас у студії Українського Радіо
Три ключові функції Європейського парламенту
Яким є значення Європейського парламенту, власне, для європейців? Яка його роль?
Дійсно, Європейський Парламент можливо, менш відомий, ніж інші наші інституції, такі як Єврокомісія, Рада Європейського Союзу, Європейська Рада, яка складається з представників держав і урядів. Але це не означає, що Європейський Парламент не є важливим. Я маю на увазі, передусім те, що це єдина інституція, яка обирається безпосередньо європейськими громадянами. Тобто, кожна держава має певну, різну кількість місць, виділених їй. Це залежить від чисельності населення, від того, наскільки держава велика. Так, наприклад, Литва має 11 місць, Німеччина – 90, і, я думаю, Україна на наступних виборах може отримати десь 50-60 місць, або щось таке. Не скажу точно, бо не рахував, скільки саме місць вона може отримати. Але Парламент дійсно найважливіший, тому що це — вираз демократії. Ось чому на нашій будівлі ви можете побачити гасло "Демократія в дії". Чому "Демократія в дії"? Тому що Парламент — це єдиний орган, який обирається безпосередньо народом.
► Європейський парламент, дійсно, виконує також і класичні функції будь-якого національного парламенту. Я маю на увазі, передусім, його законодавчу функцію. І я вважаю, що це найважливіша функція Європейського парламенту, хоча, можливо, не завжди помітна. І, звичайно, відмінність від національних парламентів полягає в тому, що Європейський парламент не є єдиним законодавчим органом. Це означає, що він повинен діяти спільно з Радою Європейського Союзу. Але жоден з органів — ані Рада, ані Європейський парламент — не може прийняти будь-який правовий акт лише за власним бажанням. Це означає, що будь-яка директива, будь-який регламент, тобто найважливіші правові акти Європейського Союзу, можуть бути прийняті лише за спільною волею Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу. І це важливо розуміти. Але без Європейського Парламенту жоден правовий акт, який є обов'язковим для держав-членів, і який може бути безпосередньо застосований до всіх нас, не може бути прийнятий. Отже, невелика відмінність від національних парламентів полягає в тому, що Європейський парламент не є єдиним законодавчим органом, і він повинен діяти спільно з Радою Європейського Союзу.
► Наступна функція, я б сказав, є класичною. Це нагляд. Не за урядом, бо ми не називаємо комісію урядом, хоч вона дійсно виконує виконавчі функції. Вона відповідає за виконання актів Європейського Союзу. Іноді її називають охоронцем договорів Європейського Союзу. Ми ж здійснюємо нагляд за її діяльністю. Звичайно, спочатку затверджуючи склад комісії, а потім контролюючи її, ставлячи питання, проводячи усні слухання членів комісії, і навіть висловлюючи їм недовіру. Звичайно, цього ще не сталося, бо комісія лише розпочала свою роботу. Я впевнений, ми будемо довіряти комісії до кінця її терміну, але ніхто не знає, що може статися. Тож це класична функція, як і у національному парламенті – контролювати уряд.
► І третя функція, яка також є схожою з функціями національних парламентів, про яку ми також дискутуємо... Звичайно, як і будь-який парламент, Європейський може мати набагато більше функцій, але якщо спробувати визначити найважливіші, то третю функцію я б назвав так: висловлення думок і, відповідно, непрямий вплив на зовнішні питання. Я маю на увазі зовнішню політику. Тож, Європейський парламент також обговорює всі питання відносин Європейського Союзу з третіми країнами, включаючи Україну. І, знаєте, майже на кожній сесії ми приймаємо щось щодо України.
Я навіть чув таке... Зараз я не в Брюсселі, а в Києві. Тож, можливо, я не маю останніх новин, але я вже чув, що наступного тижня ми також будемо приймати резолюцію. Я ще не знаю, якою саме буде ця резолюція і які питання вона охоплюватиме. Але мені сказали, що принаймні одне питання буде в цій резолюції, а саме — тверда відмова визнати анексію Криму Росією. Це дуже важливо. І ми також ухвалюємо різні резолюції щодо Грузії, Венесуели, а іноді й щодо подій у наших власних країнах, таких як Угорщина чи Польща. Строго з юридичної точки зору, всі наші резолюції, як і в національних парламентах, не мають юридичної сили. Але якщо Комісія не зверне уваги на наші резолюції, це може загрожувати... Ми можемо просто висловити недовіру до Комісії. Це також може статися. Ось чому я назвав це непрямим впливом на зовнішню політику.
Отже, це три ключові функції. І, звичайно, я можу пояснити, чому повноваження Європейського парламенту можуть здаватися меншими порівняно з повноваженнями національних парламентів. Європейський Союз все-таки не є наддержавою. Він створений на основі міжурядових угод.
Проросійські політичні групи у Європарламенті "не мають вирішального впливу на ухвалення будь-яких рішень"
Торік відбулися вибори до Європейського парламенту, було сформовано більшість. Якщо говорити про поточний склад Європейського парламенту, які групи формують там більшість, яка панівна ідеологія?
Знаєте, дуже важко сказати, яка саме ідеологія переважає. Та ми всі розуміємо, що зазвичай Європейський Союз визначається як простір свободи: свободи пересування, інших свобод, звичайно, включаючи права людини, демократії. Тому найчастіше його можна також назвати простором ліберальної демократії. Але це не означає, що він обов'язково є суто ліберальним. Скажу так — це не питання ідеології, а питання дотримання цінностей Європейського Союзу, таких як верховенство права й демократія, плюралістична демократія. Тож, це означає, що варто знаходити баланс між інтересами більшості та меншості, належний баланс. Насамперед, меншини не повинні бути пригнічені. З повагою до їхніх прав, прав людини, особливо людської гідності, та недискримінації за різними ознаками, включаючи ті, що іноді резонують у Східній Європі. Зокрема, йдеться про такі ознаки, як сексуальна орієнтація, наприклад, або також недискримінація жінок і розширення прав і можливостей жінок. Це важливо. Тобто, існує багато цінностей, і ми повинні насамперед бути відданими їм.
У цих рамках можна дотримуватися різних політичних ідеологій, бути консерваторами, лібералами, соціал-демократами. Я говорю про ці три основні течії, тому що в Європейському парламенті голос цих трьох політичних груп є найвирішальнішим. Я маю на увазі "Європейську народну партію", яку ми визначаємо як більш-менш консервативну, однак, помірковано-консервативну. Це найбільша політична група в Європейському парламенті. Потім соціал-демократи, другі за величиною. І ми, "Оновити Європу", ліберали. І хоча за чисельністю ми лише п'яті, але ми також беремо участь в цих групах. Вони дійсно вирішують основні робочі й політичні питання на рівні Європейського парламенту.
Також досить часто до нас приєднуються й "зелені", але формально вони не є частиною так званої правлячої більшості. І, до слова, у нас немає офіційної правлячої більшості. Це не те саме, що в національному парламенті. Тому з певних питань можуть виникати абсолютно різні більшості.
Є й інші групи, про які можна згадати. Особливо з питань України – група ECR, консервативні реформатори. Вони консерватори, але не такі помірковані. Вони, як би це сказати, більш суворі консерватори з деяких питань прав людини. Тому в питаннях прав людини вони іноді нагадують крайніх правих. Але в питаннях України чи засудження агресії Росії вони зазвичай стоять на одному боці з нами.
Що ще? Одна група, про яку я вже згадував, це "зелені". І ще одна група — це "ліві". "Лівих" зазвичай можна визначити як крайніх "лівих", скажімо так. Іноді вони приєднуються до нас у підтримці України, але вони також набагато більше, ніж ми, наголошують, наприклад, на питаннях Палестини. Вони є пропалестинськими, скажімо так. Я, наприклад, дотримуюся більш збалансованої точки зору. І, звичайно, у питаннях соціальної політики вони є більш лівими, ніж соціал-демократи.
Є ще дві політичні групи, до яких ми застосовуємо санітарний кордон, якщо можна так сказати. Тобто ми намагаємося заблокувати їхніх представників від участі в будь-яких структурах Європейського парламенту. Тому люди з цих двох фракцій не обираються до керівництва комітетів Європейського парламенту, до керівництва делегацій, і ми зазвичай просто не підтримуємо їхні політичні ініціативи, і я можу відповісти, чому.
По-перше, вони є антиєвропейськими. Їхня мета – знищити Європейський Союз зсередини. А якщо подивитися з точки зору українських справ, то вони є проросійськими. Вони поширюють усі путінські наративи. Вони повністю підтримують Росію, підтримують білоруський режим, наприклад, підтримують Орбана (прем'єр-міністра Угорщини – ред.). І це не дивно. Ці дві групи називаються "патріотами" і "сувереністами". "Патріоти" в основному базуються на поглядах Орбана. Орбан є, так би мовити, їхнім натхненником. А "сувереністи" базуються на німецькій "Альтернативі для Німеччини". Тож ви можете уявити, які політичні сили є у Парламенті. Але ми суворо дистанціюємося від їхніх політичних ініціатив, і вони, хоча іноді в дебатах, звичайно, висловлюють свої погляди, але зовсім не мають вирішального впливу на ухвалення будь-яких рішень, і ми не співпрацюємо з ними. Мабуть, найбільш принциповою реакцією на них є саме наша група "Оновити Європу".
Статус спостерігача в Європарламенті для України буде дуже важливим кроком
2026 року Україна має набути статусу спостерігача в Європейському парламенті. Що дає такий статус?
Я вважаю це дуже важливим кроком. Нагадаю, коли Литва вступила до Європейського Союзу, одним із перших кроків було надання статусу спостерігачів членам литовського парламенту в Європейському парламенті. І це є ознакою майбутньої повної інтеграції, повноправного членства країни в Європейському Союзі. Тому тут те саме. І це дуже важливо для України, бо це означатиме, що ми досягли етапу, коли інтеграція України до Європейського Союзу стає незворотною. Ми готуємося приймати майбутніх українських депутатів Європейського парламенту. Тож це буде свого роду тимчасовий або перехідний період, перш ніж українці будуть обрані на прямих виборах як повноправні члени Європейського парламенту.
Так, це перехідні кроки до повного членства в Європейському Союзі і до членства України в Європейському парламенті, якщо можна так сказати. Це можливість для українських політиків побачити роботу Європейського парламенту зсередини, відчути її і підготуватися до майбутньої повноправної участі. І це найважливіше.
"З юридичної точки зору Крим залишається частиною України і жодні заяви президента Трампа не можуть змінити цю позицію"
Ви згадували, що наступного тижня ймовірно Європейський парламент ухвалить резолюцію про невизнання анексії Криму Росією. Загалом Європейський парламент неодноразово ухвалював резолюції на підтримку України в її протистоянні російській повномасштабній воєнній агресії. На ваш погляд, якщо взяти останні місяці, які рішення Європейського парламенту були найважливішими в цьому плані?
Я вважаю, що Європейський парламент є дійсно найбільш принциповою інституцією в цьому питанні. З іншого боку, можна сказати, що, звичайно, Європейському парламенту це досить легко, оскільки не він безпосередньо приймає рішення з цих питань, як це роблять національні парламенти. Ми ухвалюємо різні резолюції з питань зовнішньої політики, але не всі резолюції обов'язково виконуються урядом або президентами. Тож і у нас іноді трапляється те саме, але це політичний орган, який представляє волю народів. Тому, на мій погляд, з цієї точки зору це дуже важливо, бо це також є знаком повної підтримки не лише з боку Європейського парламенту як такого, а й з боку народів Європи щодо України.
Я не згадаю зараз усі дати та назви цих резолюцій, тому що майже на кожній сесії ми ухвалюємо щось стосовно України. Але можу говорити про принципи.
Одним із принципів, які дотримувалися Європарламентом з самого початку, це те, що на першій сесії ми не ухвалюємо жодної резолюції. І ми відступили від цієї традиції. На першій сесії нового скликання ми ухвалили резолюцію про незмінну підтримку України. І основою цієї резолюції є, звичайно, принцип верховенства права. Під верховенством права я маю на увазі повагу до міжнародного права. Тому, я наголошую, будь-який мир у цій війні має бути сумісний з міжнародним правом.
Я знаю, це важко. Іноді може здаватися, що мир взагалі недосяжний. Але я не Трамп, так би мовити. Бо тільки Трамп може сказати: "Це сталося багато років тому, тому я більше не переймаюся цим". Але ж не так давно, наприклад, було анексовано Крим, лише 11 років тому. З історичної перспективи це не так і багато часу.
Чому я про це кажу? Ви, певно, знаєте, що країни Балтії були окуповані протягом 50 років, але це не стало перешкодою для відновлення їхньої незалежності. Тож я не знаю, що буде з Кримом. Може, він також буде окупований, наприклад, 20 років, хто знає. Але я знаю, що ми не хочемо цього, і я також не хочу цього. Тому, спрацьовує принцип верховенства права. Верховенство права вимагає, щоб легітимність була відновлена, міжнародне право поважалося. Це означає, що Крим рано чи пізно буде знову повернений Україні, під її безпосередній контроль. Тому що з юридичної точки зору Крим залишається частиною України, що б не сталося. І жодні заяви президента Трампа чи, не знаю, будь-якої іншої адміністрації США не можуть змінити цю позицію. Це наша червона лінія, і я знаю, що Україна дотримується тієї ж червоної лінії. Бо це природно, цього вимагає повага до міжнародного права або верховенства права.
Тож, тому перший принцип, який є дуже важливим і якого завжди дотримується Європейський парламент, – це повага до міжнародного права. Це означає відновлення повної територіальної цілісності України, включаючи, звичайно, Крим.
Наступний важливий принцип, якого вимагає міжнародне право — репарації. І в цьому контексті дуже важливим є питання заморожених активів. Тому Європейський парламент завжди дотримувався позиції, і ми дотримуємося позиції, що заморожені активи повинні бути направлені в Україну. І є правові способи, як це зробити за рахунок майбутніх репарацій. Отже, це другий принцип.
І третя річ, якої також вимагає верховенство права, – це відповідальність. Відповідальність за всі військові злочини та злочини проти людяності, і навіть — ми можемо говорити про це, і це, звичайно, вимагатиме більш складних юридичних дискусій — потенційний геноцид. У будь-якому разі, Росія вже порушила свої зобов'язання щодо запобігання геноциду, щодо незаохочення та непідбурювання до геноциду в Україні. Все просто: офіційна політика Росії — це не ставитися до українців як до людей. Це, передусім, дегуманізація українців.
Тож, тверде дотримання міжнародного права. Основний принцип. І ще один – це матеріальна та й уся необхідна підтримка, включаючи озброєння, для України, доки вона цього потребує. Задля досягнення справедливого миру на основі міжнародного права.
І ще один важливий принцип, який завжди висловлюється Європейським парламентом – це повна підтримка інтеграції України до Європейського Союзу. І я сподіваюся, що амбітний план щодо вступу України до Європейського Союзу запрацює, можливо, ще до наступних виборів до Європейського Парламенту в 2029 році.
Проте, звичайно, є багато моментів, над якими потрібно працювати. Я сподіваюся, що це буде можливо, але поки ніхто не знає, чи зможуть вибори в Україні відбутися до того часу.
Дайнюс Жалімас і Сергій Стуканов у студії Українського Радіо
"Я не бачу реальних шансів на створення трибуналу для Путіна. Принаймні зараз"
Стосовно притягнення Росії до відповідальності… Ми знаємо, що практично все готове, щоб запустити спеціальний трибунал на засадах Парламентської Асамблеї Ради Європи. Проте, квітень минає, але досі не запущено Спеціальний трибунал. Що стоїть на заваді?
Так, це досить проблематичне питання. І я спробую пояснити, що я маю на увазі, використовуючи слово "проблематичне".
Звичайно, ми маємо спільну назву, і я думаю, що рано чи пізно відповідальність за всі злочини, включаючи агресію, настане. І це не є питанням. Питання стосується стратегії та тактики, і, як ви можете помітити, цього року і перед своїми виборами США також були частиною так званої ключової групи щодо створення спеціального трибуналу, але, на жаль, вони вже відкликали всіх своїх представників і припинили будь-яку підтримку. Звичайно, це помилка, але це не є проблемою. Це просто факт. Хоча, звичайно, це в будь-якому разі послаблює майбутній трибунал.
Я сподіваюся, що з наступною адміністрацією підтримка США буде відновлена, але зараз це також важко передбачити. Найскладнішим питанням було узгодити, який саме трибунал буде створено. Так, це має бути спеціальний трибунал з юрисдикцією судити особу, відповідальну за агресію, тому що нам не потрібен спеціальний міжнародний трибунал для злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Міжнародний кримінальний суд вже має таку юрисдикцію і здійснює її. І, як ви знаєте, вже видано перші ордери на арешт. Що стосується спеціального трибуналу, то, звичайно, це юридичні питання, але я думаю, що найважливіше – це те, наскільки "міжнародним" він має бути. Створення суто міжнародного трибуналу видається дуже складним завданням, принаймні на даний момент. Адже для цього нам потрібна підтримка не лише Ради Європи, а й Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, а отримати підтримку всіх або більшості держав у Генеральній Асамблеї ООН просто неможливо.
Що стосується відповідальності, то деякі держави, які не так сильно пов'язані з цим конфліктом, які не так сильно симпатизують Україні, просто більше дбають про свої прагматичні інтереси. Які, на їхню думку, вимагають м'якшої політики щодо Росії. Адже з одного боку, створення цього трибуналу – це, звичайно, дуже принципове питання, але з іншого — це також питання незворотного характеру відносин з нинішнім керівництвом Росії, оскільки саме воно несе відповідальність за це, і ніхто цього не заперечує.
Ось чому ми дійшли до рішення, коли Рада Європи вирішила взяти участь у створенні трибуналу, що звучить дійсно дуже розумно. Тому що, по-перше, ця війна є предметом занепокоєння насамперед Європи, з чим я, звичайно, можу погодитися. Але тут ми підходимо до більш глибокого юридичного питання, яке є ще більш проблематичним. Рада Європи не наважилася створити трибунал на основі міжнародного права та юрисдикції. Я маю на увазі, винятково на основі міжнародної угоди, можливо, через побоювання сумнівів щодо легітимності. Тому що тільки коли залучена ООН, питання легітимності не викликає жодних сумнівів. А тільки Рада Європи — для решти світу може здатися, що це сумнівна легітимність. Тому було обрано модель, яка передбачає участь Ради Європи, але на основі української юрисдикції.
І я особисто, якщо ви питаєте мене особисто, зовсім не задоволений цим рішенням. Можу пояснити, чому. Тому що коли ми оголошуємо, що Путін повинен бути в Гаазі, після створення такого трибуналу ми повинні ці гасла забути. Тому що, на жаль, якщо він базується на українській юрисдикції, коли він базується на національній юрисдикції, застосовуються імунітети. І це імунітети, по-перше, Путіну, по-друге, Мішустіну, який є прем'єр-міністром, і по-третє, Сергію Лаврову, який є міністром закордонних справ. Звучить як компроміс. Ми всі знаємо, що перша особа, яка несе відповідальність за весь режим і за злочин, це саме Путін. І такий трибунал не матиме юрисдикції над Путіним, доки він перебуває на посаді. Що означає "доки він перебуває на посаді"? Можливо, він буде на посаді до кінця свого життя. Бо, дивлячись на нинішній російський режим, я не бачу жодних перспектив того, що Путін може бути хоч якось повалений. І це означає, що трибунал ніколи не судитиме Путіна. Для мене особисто це неприйнятно. Це найслабше з можливих рішень. Тож, якщо ви питаєте мене особисто — я не висловлюю тут ні думку Європейського парламенту, ні моєї політичної групи – я виступав би за відкладення цього питання до кращих часів. Бо, знаєте, трибунал, який буде судити лише другорядних осіб, чи зможе він винести якесь рішення із загальних, дуже важливих правових питань, таких як агресія? Але ми всі знаємо, що агресія є найсерйознішим злочином.
І щодо рашизму, до речі. Якби він оголосив щось про рашизм як ідеологію, як злочинну ідеологію, це було б ідеально. Але я не впевнений, чи оголосить він це. До речі, я забув нагадати, що в одній із резолюцій Європейський парламент відповів на заклик вашої Верховної Ради, засудивши рашизм. Саме рашизм, як ідеологію, несумісну з міжнародним правом. Тож було б ідеально, якби цю ідеологію також засудили на рівні спеціального трибуналу. Це було б добре. Але, з огляду на нинішні реалії, створення трибуналу, який не має юрисдикції щодо самого Путіна, мені не видається питанням першочергової важливості.
Ви вважаєте, що зараз немає можливості запустити такий трибунал, який би мав можливість засудити Путіна?
Наразі це видається неможливим. На жаль, так. Через відсутність спільної політичної підтримки з боку всіх країн, навіть з боку Ради Європи. Розумієте, я можу зрозуміти, що вони дивляться на реалії сучасного світу, бачачи, звичайно, зміну позиції Сполучених Штатів. Вони хотіли б зберегти певний простір для можливості переговорів із Путіним. Бо як тільки ви створите трибунал, переговори можуть сильно ускладнитися. Дійсно так. Тому я все ще вірю, що щось може статися, як це вже сталося, наприклад, із трибуналом по колишній Югославії. Спочатку ми уклали мирну угоду навіть із Мілошевичем, але пізніше Мілошевич все одно був засуджений. Тож, усе можливо. Тому я не дуже категоричний у цьому питанні. Я просто висловлюю свою поточну позицію. Я не є категоричним противником цього трибуналу, але я також бачу можливість розвитку подій у майбутньому. Тож, можливо, цей трибунал можна буде реформувати на краще. Чому ні? Можливо, ми все ж таки матимемо можливість судити Путіна. Тож, знаєте, можливості залишаються. Але якщо говорити лише про сьогодення, то так, я не бачу реальних шансів на створення трибуналу для Путіна. Принаймні зараз.
"Я думаю, що ми можемо мати і маємо надійну правову основу для конфіскації російських активів і передачі їх на потреби України"
Заморожені російські активи. Є побоювання у низки країн, що не можна чіпати приватну власність. Відповідно, мовляв, не можна їх конфіскувати.
Так, дійсно. У мене є улюблений жарт про юристів – є юристи, які створюють проблеми, а є юристи, які можуть вирішувати проблеми. Я віддаю перевагу другому типу юристів. Тому що завжди можуть бути сумніви щодо законності майже будь-якого кроку. Тому, на мою думку, ніколи не було 100% гарантії, коли ти робиш крок, який не має прецеденту. Але ця війна є безпрецедентною, і загроза є безпрецедентною, тому наші рішення також будуть безпрецедентними. Питання полягає в тому, чи маємо ми надійну правову основу для конфіскації російських активів і передачі їх на потреби України? Я думаю, що ми можемо мати і маємо цю надійну правову основу. Я спробую коротко пояснити.
По-перше, немає сумнівів, що Росія є агресором. Немає сумнівів, що вона зобов'язана виплатити Україні репарації за агресію. Тут ми повинні розрізняти суверенні російські активи, які належать російській державі, і, як ви згадали, приватні. Щодо приватних осіб, ми завжди маємо чітко довести, що вони підтримують політику Росії. Це, можливо, трохи складніше. Але щодо суверенних активів все простіше.
У міжнародному праві також існує таке поняття, як законні контрзаходи. Що це означає? Будь-яка держава також може відчувати страждання від російської агресії. Адже не тільки Україна є прямою жертвою. Агресія є злочином проти всієї міжнародної спільноти. І вся міжнародна спільнота, яка підпадає під дію міжнародного права, повинна співпрацювати у протидії агресії. Вона також повинна співпрацювати для забезпечення справедливого і повного відшкодування. І оскільки ми вже заморозили російські активи, то виникає питання: чому в інших обставинах конфіскація суверенних активів була б незаконною? Але коли ми застосовуємо контрзаходи, ми можемо вжити їх у відповідь на агресію. І ми можемо передати ці кошти Україні за рахунок майбутньої репарації.
І це можна зробити з певною умовою. Я маю на увазі, що ми можемо конфіскувати і передати Україні ці активи з умовою, що Україна поверне їх нам, як тільки отримає репарації від Росії. Розумієте схему, так? І якщо вона не отримає репарації від Росії, ці активи залишаться в руках України.
Отже, існує і така правова схема. І ми просто мусимо бути рішучими. Я маю на увазі ми, як Європа — рішучими і достатньо сміливими, щоб прийняти цю безпрецедентну схему. Я розумію, що це безпрецедентно, але іноді міжнародне право також має розвиватися відповідно до викликів, що виникають. Ми не можемо чекати до кінця цієї війни. Бо якщо ми будемо чекати, це буде не тільки непристойним, це буде майже злочинним. Бо тоді ми дозволимо Росії здобути перемогу, просто утримуючи заморожені активи, але не допомагаючи Україні коштами з цих активів. Тому я вважаю, що це можливо. Це питання вибору та політичної волі.
Переклад Вадима Крамара.
