Фото: Володимир Зеленський/Telegram
Штраф або позбавлення права на обіймання певних посад
Розкажіть детальніше про цей законопроєкт? Хто над ним працював, які дискусійні питання виникали, що найбільше викликало суперечки?
Суперечки ще не закінчились. На нас чекає дуже серйозне обговорення в парламенті. Зараз він буде представлений широким верствам суспільства, тому я очікую на дискусію. З ідеєю створення інституції військового омбудсмана почало працювати правозахисне середовище, громадянське суспільство ще, мабуть, десь у році 2015, коли стало зрозуміло, що військо в Україні росте. На жаль, не все так добре з правами людини в секторі безпеки і оборони. Очевидно, потрібна інституція, яка прицільно буде займатися захистом прав військовослужбовців. На той момент на початок війни, після 2014 року, військово-політичне керівництво держави не було готове до створення такої інституції. Це потребувало певних світоглядних змін у головах генералітету. Так сталося, що в повномасштабне вторгнення ми зайшли без інфраструктури захисту прав військовослужбовців. І тут вже всі пам'ятають, скільки є проблем і скандалів з порушенням прав військовослужбовців. Це поступово почало формувати відчуття несправедливості у військах. І уже потреба створення такої інституції, яка би могла ставати на захист військовослужбовців, стала очевидною для всіх. На початку 2004 року ми почали формування Центральне управління захисту прав військовослужбовців в Міністерстві оборони, яке зараз діє. Воно доволі ефективно вирішує проблеми, реагує на скарги, але це внутрішня інспекція тільки Збройних сил. А сектор безпеки і оборони в Україні значно ширший. Він включає не тільки Збройні сили, а й Національну гвардію, Державну прикордонну службу, СБУ, Службу зовнішньої розвідки і інші органи і структури, де проходять службу військовослужбовці. Сьогодні в Україні їх доволі багато. І, очевидно, що має бути орган, інституція, які би могли відпрацьовувати ці скарги, реагувати і виробляти певні політики захисту прав, забезпечення захисту прав людини в секторі безпеки і оборони. І це стало вже очевидно всім. І тому в 2024 році Президент України одним зі своїх пріоритетів на 2025 рік визначив формування інституції військового омбудсмана. І ми почали роботу над законопроєктом. Паралельно я була призначена Уповноваженою з питань захисту прав військовослужбовців. І ми вже працювали, як прототип військового омбудсмана. Але наразі в мене немає ні визначених повноважень, окрім тих, які передбачені в положенні про Уповноважених Президента – вони доволі загальні – ні штату людей, ні самої інституції, як такої. Ми, звичайно, дуже багато скарг опрацьовуємо, включаємося в розробку нормативно-правових змін. Але мої можливості наразі обмежені. Ми паралельно працювали над цим законопроєктом. Обмежені можливості держави у формуванні нових органів зараз, тому що ми не можемо вносити зміни в Конституцію під час воєнного стану. Звичайно, в ідеалі це мав би бути конституційний орган. Але після тривалих дискусій з експертами, з юристами, ми прийшли до висновку, що найбільш дієвим і ефективним цей орган буде зараз у вертикалі Верховного головнокомандувача. Зокрема на виконання його функцій, прописаних у законі “Про національну безпеку” на здійснення цивільного демократичного контролю у секторі безпеки і оборони. І для здійснення цих функцій президент призначає військового омбудсмана згідно з нашою моделлю, з тим законопроєктом, який поданий в парламент. І створює Офіс військового омбудсмана, у якого виписані певні повноваження, обов'язки, зокрема реагування, опрацювання скарг, проведення перевірок в органах військового управління, в військових частинах і написання висновків. Висновок – документ, який пишеться за результатами перевірки і лягає на стіл вищому командуванню. Якщо вище командування протягом 10 днів не вживає заходів і не реагує, тоді доповідь на Верховного головнокомандувача. Там прописаний такий алгоритм. Крім того ми вносимо зміни до Кримінального та Адміністративного кодексу, пропонуємо військовому омбудсману через суд звертатися в рамках адміністративної відповідальності, притягати до відповідальності командирів, наприклад, або інших посадовців військових органів. І там передбачена або сплата штрафу, або, як санкція, позбавлення права на обіймання певних посад.
6000 звернень щомісяця
Скільки звернень ви отримали?
В певний момент я просто їх припинила рахувати. Звернення надходять як через офіційний канал, так і мені, моїм колегам на месенджери і телефонними дзвінками. Станом на початок квітня їх було близько 6 000. Сьогодні ми вже підходимо десь до 7 000 звернень. Це величезна кількість, яку ефективно неможливо опрацювати силами однієї людини або навіть якщо буде створено якийсь відділ забезпечення. Тому така інституція супернеобхідна. І це прохання до парламенту якомога швидше. Бо президент вніс цей законопроєкт, як невідкладний, розуміючи нагальну потребу в діяльності такої інституції.
Хто долучився до розробки?
Законопроєкт спочатку почав писатися в стінах Міністерства оборони офіцерами Центрального управління захисту прав військовослужбовців. Долучалися до написання громадські організації. В нас не так багато організацій, які займаються захистом прав військовослужбовців насправді. Ми тривалий час були в дискусіях, яка модель буде найбільш ефективна: парламентська чи це може бути центральний орган виконавчої влади. І ми дійшли до того, що найбільш ефективним буде у вертикалі президента. І це також доводить і мій досвід. Я вже чотири місяці працюю на посаді Уповноваженої президента. І коли ти звертаєшся до командирів, командувачів, головнокомандувачів чи командувачів різних рівнів від імені Верховного головнокомандувача, то, звичайно, реакція зовсім інша. І це дає можливість більш ефективно взаємодіяти, комунікувати і вирішувати проблеми.
Для України захист прав людини на четвертому році широкомасштабної війни є пріоритетом
Як він буде гармонізуватися із законодавством Євросоюзу?
Захист прав людини в секторі безпеки і оборони є однією з вимог до України на євроінтеграційному шляху. Але першопричиною була очевидна потреба в такій інституції. Для держави України захист прав людини навіть на четвертому році широкомасштабної війни є пріоритетом. І це те, що нас відрізняє від ворога. В європейських країнах немає настільки розбудованої інфраструктури захисту прав військовослужбовців, оскільки вони не мали такої потреби. Хоча багато європейських країн має значно більший досвід тут. В Норвегії військовий омбудсман, який є парламентським, був створений ще 1952 року за певний період до того, як був створений інститут загального омбудсмана з прав людини. Цей досвід для нас важливий. Є різні моделі військових омбудсманів в світі. І все залежать від традицій держави, від необхідності. Десь є парламентські військові омбудсмани, десь внутрішні інспекції. Наш шлях тут унікальний. Я думаю, що навіть інші країни будуть переймати наш досвід. На сьогодні у жодної країни немає досвіду захисту прав військовослужбовців під час настільки активних бойових дій. Плюс коли збільшується військо, а очевидно, що збільшується, коли мобілізована така кількість цивільних – такого досвіду на сьогодні в жодної країни світу немає.
Скільки людей треба для роботи?
Ми конкретне число не прописували в законопроєкті. В 2025 році ми плануємо набрати в штат близько 60 людей, у 2026 збільшити його вдвічі десь. Якщо ситуація залишається такою і чисельність українського війська таким, як на сьогоднішній день, то оптимально 150 людей.
Суспільство розуміє необхідність цієї інституції
Чи є певний спротив? Можливо ви стикалися з тим, що не потрібний військовий омбудсман?
Немає спротиву, як такого. Суспільство розуміє необхідність цієї інституції. Є контраргументи щодо моделі. Є позиція Уповноваженого Верховної Ради, що це міг би бути представник Уповноваженого Верховної Ради з прав військовослужбовців. У нього є такий представник. Тут мій контраргумент на це, що ми жодним чином не обмежуємо і не маємо права обмежити права конституційного органу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. І він так само може займатися правами військовослужбовців, просто за своєю природою це абсолютно різні інституції. Якщо Уповноважений Верховної Ради здійснює загальний нагляд за правами людини в усіх органах влади, зокрема в секторі безпеки і оборони, то та модель, яку ми прописали – військовий омбудсман стає частиною сектору безпеки і оборони, частиною управлінської вертикалі Верховного головнокомандувача і включається у вирішення певних питань. Так, як це відбувається зараз. Якщо я бачу невідповідність якогось наказу, чи якогось нормативного документу реаліям, чи розумію, що він працює якось не так, я скликаю нараду, ми сідаємо, проговорюємо, виписуємо зміни до цього нормативно-правового акту, адвокатуємо ці зміни, протягуємо їх через Міністерство оборони, через Кабінет Міністрів. Так уже сталося неодноразово, коли ми змінювали накази. Якщо я бачу, що є проблема з бойовою підготовкою в частині забезпечення прав військовослужбовців, то я йду до заступника Голокома, який відповідальний за цей процес. Ми сідаємо і думаємо, які зміни ми можемо внести. Так сталося, наприклад, з базовою загальною військовою підготовкою, коли обмежено придатні проходили підготовку з тим самим фізичним навантаженням, як і люди, визнані ВЛК здоровими. І ми просто ухвалили рішення скоротити для них базову загальну військову підготовку і зменшити фізичне навантаження для цих людей. Це просто один з прикладів, як це працює в тій моделі, яку ми передбачили, коли військовий омбудсман є частиною цього процесу. І він на себе бере таку саму відповідальність за ухвалення і реалізацію рішення, як і будь-який інший орган сектору безпеки і оборони. Все-таки парламентський Уповноважений з прав людини над процесом. Він спостерігає, здійснює нагляд і вказує на проблеми. Тому при правильній взаємодії парламентський Уповноважений і військовий омбудсман можуть доповнювати один одного. І тут я, чесно кажучи, не бачу проблем, але знаю, що частина парламенту і Уповноважений із застереженням ставляться до нашого законопроєкту. Побачимо, які будуть дискусії, будемо аргументувати.
Військовий омбудсман – цивільний, заступники – військові, ветерани та правозахисники
Хто в штаті має працювати?
В законопроєкті передбачено, що сам військовий омбудсман має бути обов'язково цивільною особою або особою, яка не проходить військову службу, він не може бути військовим. Разом з тим його заступники, працівники Офісу можуть бути військові у відрядженні для проходження служби в Офісі військового омбудсмана. Так само це можуть бути ветерани. І я думаю, що для ветеранів буде пріоритет особливо тих, які мають юридичну освіту або розуміються у військовому управлінні. І цивільні правозахисники. Дуже важливо, щоби ці люди були з правозахисним світоглядом. Ми говоримо про права людини. По собі зараз знаю, коли отримуєш тисячі звернень, дуже важко не втратити правозахисний фокус. Тому що серед тих звернень, які надходять, дуже багато маніпуляцій з боку самих військовослужбовців. Буває відвертий обман військовослужбовців. І не втратити віру в людей, продовжити допомагати і розбиратися у кожному індивідуальному кейсі. Потрібно мати правозахисний стержень всередині, щоб продовжувати цю роботу і розуміти, що місія правозахисна вища за якісь конкретні кейси.
А чому сам омбудсман має бути людиною цивільною, а його заступники і інші співробітники можуть бути військовими у відрядженні?
Дуже важливо, щоб це була не людина системи, щоб вона могла збоку оцінювати ситуацію. Все-таки військова служба накладає певні обмеження і іноді призводить до самоцензури. Все одно ти залежний від вищого командування, від певного рангу, звань, певної системи ієрархії, яка існує на службі. Тому важливо, щоб сам військовий омбудсман був цивільною людиною або звільненою зі служби. Заступники можуть глибше розібратися в системі. З мого досвіду роботи навіть з найкращими офіцерами, які дуже вболівають за права людини, все-таки їхня служба, якщо це кадрові військові, які прийшли з військового ліцею – з 14 років вони в цій системі координат військовій – то у них трохи викривлене бачення і розуміння ситуації всередині.
