Богдана Романцова і Валерія Широкова в студії Радіо Культура
Яким був цей рік для книжкового ринку України?
Він був дуже непростим. В перші кілька років повномасштабного вторгнення ми бачили суттєве зростання інтересу до української культури і української книжки, це був справжній вибух уваги до нашої культури. А зараз, як на мене, цей гострий попит стихає. Але все ж тенденції продовжуються. І вони стабільні. Наприклад, стабільним залишається перевидання класики або увага до серій. Також ми бачимо, що повертається увага до тих же видань і жанрів, що популярні в усьому світі. Якщо в перший рік війни ми помітно відрізнялися від усіх, то тепер українці читають дуже багато того, що нині читають у світі. Водночас, якщо говорити про наших авторів, то вони суттєво відрізняються від європейських чи американських колег. І це зрозуміло. У нас інша ситуація. У нас домінують інші жанри і інші напрями літератури. Тож можемо говорити, що як письменницька нація, ми можемо запропонувати світові дуже багато цікавого.
Як впливають на книговидавництво обстріли інфраструктури, пов'язаної з друком книжок? Адже видавництва з перших місяців війни ставали цілями ворожих обстрілів. Чи позначилося це на процесі кіновиробництва?
Безумовно. Харківська типографія, до прикладу, тільки-но була відновлена. Це був досить тривалий процес. Харків – це центр книгодрукування України, там дуже багато поліграфічних підприємств. Вони постійно під обстрілами. І ми бачимо, що Росія свідомо знищує наші об'єкти культури. Також на процес книговиробництва дуже впливають відключення світла. Типографії так само потребують електрики. І це означає, що черги на друк стають довшими. Чекати книжку з друку значно довше. І це значно ускладнює ці процеси. Якщо раніше я, як редакторка видавництва, мала закладати на друк книжки приблизно місяць, і я була впевнена, що за місяць книжка точно приїде, то нині йдеться мінімум про два місяці очікування. І це вже тенденція. Ми гостро відчуваємо дефіцит друкарень.
Чи свідчать активні передпродажі книжок про проблеми в процесі книговидавництва?
Насправді у нас просто почала розвиватися культура передпродажів. Так відбувається в усьому світі, і це прекрасно. Це чудова можливість залучати кошти ще на етапі підготовки книжки. Адже видавцеві важливо, щоб книжка окупилася. І окремі видавництва працюють за передплатою. Ти, по суті, інвестуєш в цю книжку. Це чудова система, яка допомагає видавництву триматися на плаву. Плюс – це підігрівання очікування. Мені дуже подобається, коли читачі запитують, а коли ж буде книжка. Також видавництва активно почали взаємодіяти з блогерами, і це також дуже допомагає. Видавництва їм надає книжки, вони видавництвам – щирі відгуки. В Tiktok з'явився тренд BookTok. Це спільнота книголюбів у соціальній мережі Тiktok, які роблять огляди книжок. Блогери можуть навіть не переказувати сюжет, а лише демонструвати вайб, який подарувала книга. Ці відео стають вірусними, а книга стає бажаною.
Це відбувається переважно в американському сегменті. Чи стається тенденція популярною у нас?
Tiktok – це місце, де відео розлітається найбільш активно. І українські тіктокери теж дуже популярні. Мені здається, це загальносвітова тенденція. Наприклад, на Франкфуртському книжковому ярмарку, де я була цього року, вже були облаштовані окремі куточки для тіктокерів, щоб вони могли зняти свій контент. Навіть найбільш консервативний європейський книжковий ярмарок намагається привабити молоду аудиторію. Поважні кінопремії також чудово співіснують з молодою аудиторією, тіктокерами та їхніми косплеями. Взаємопроникнення культур і міжпоколіннєвих тенденцій дуже добре впливає на книговидання.
В сучасному театрі з'явилися культові вистави, як, приміром, "Конотопська відьма". А чи є у нас настільки ж популярна книжка?
Насамперед, це Ілларіон Павлюк. Він дуже-дуже популярний. Книга "Я бачу, вас цікавить пітьма", мені здається, була всюди. Я бачу попит і на його нову книгу – "Книга Емілія", видану восени цього року. У нас є автори, чиїх книжок чекають. Євгенія Кузнєцова стабільно входить в топ продажів зі своїми "Вівцями цілими". Це її новий роман, який вкрай потужно прозвучав. Також це Тамара Горіха Зерня. Її цьогорічний роман "Шептуха" також був досить популярний. Артур Дронь: його також читають всі. І це хороший приклад того, як література військового може набути широкої популярності. І жанрова література, і "висока полиця" знаходять своїх читачів. Але якщо визначати одного бестселер-автора, то очолює рейтинги, безумовно, Ілларіон Павлюк.
Статистика свідчить, що з січня по червень цього року збільшився випуск книжок порівняно з цим періодом попереднього року. Про це йдеться в звіті українського Інституту книги. І це дивує, адже ми говоримо про це в умовах, коли страждають видавництва, друг ускладнений, блекаути. Ви розумієте, чому так відбувається?
Літній сезон – це сезон літературних ярмарків і фестивалів. Весна і літо – це дуже гарячий час для видавців. Багато хто намагається підготуватися до цього періоду. І Книжкова країна на ВДНГ, і кілька фестивалів в Одесі, і BestsellerFest у Львові, і Книжковий Арсенал, і Форум видавців – всі вони користуються шаленою популярністю. Це все місця, куди видавці їдуть реалізовувати і презентувати книжки. Ці зони вкрай гарячі для видавців. І попри те що, що робота книговидавців ускладнена, майже щомісяця виникає нове видавництво. При чому, це видавництва, які спеціалізується не лише, приміром, на любовній або детективній літературі, з'являються й філософські видавництва або видавництва інтелектуальної перекладної літератури. Видавництво "Контур", наприклад, відсвяткувало річницю своєї роботи. Воно спеціалізується на філософії і дуже "непростих" книжках. До речі, блекаути і стан невпевненості дуже впливають на літературу, яку ми читаємо. Наприклад, великою популярністю нині користуються поезія. Йдеться не лише про друковану поезію, а й поезію в мережі. Ярина Чорногуз, Галя Крук, Юля Мусаковська стають неймовірно популярними, причому моментально. І те, що ми маємо мало часу на прочитання, змінює нашу оптику. Нам поезія легше заходить. Бо вона коротка, герметична і дуже компактна.
Що читають сьогодні українці? Мимоволі виникає іронічне запитання: чим всім так сподобався Артур Дронь?
Мені здається, кількома факторами. По-перше, це – література-свідчення. Це можливість не тільки зрозуміти військових, а можливість принаймні бодай трохи відчути те, що вони переживають. Це можливість емпатичного наближення до їхнього досвіду.
Це справді одна з найпопулярніших книг в Україні?
Це правда. Вона дуже популярна. Перший наклад розлетівся настільки швидко, що за тиждень його вже ніде не було. І видавництво швидко додруковувало наступний наклад. Зараз я вже навіть не знаю, який він у них за рахунком. Книга "Гемінґвей нічого не знає" – це історія його перебування на фронті. По суті, це більше оповідання, ніж суцільний текст. Ми можемо говорити про межовий жанр між non-fiction і художньою літературою. Це художня есеїстика, або автофікшн. Це його історії, які він пережив: про друзів, яких втрачав, про кохання, яке пережив на війні.
Про смак "Мівіни", який нагадував бойові позиції вже в тилових містах...
Так. Проте, як цю "Мівіну" запарювали в чашці. В книжці дуже багато деталей, тому що Артур дуже спостережливий. Він поет. І його поетичність відчутна в його прозі. Деталі розкриваються, там немає випадковостей. Безумовно, він ще буде змінюватися, його стиль буде кристалізуватися і ставати більш витонченим з погляду літератури. Однак у цій жвавості, вітальності, силі все дуже справжнє і дуже живе. І це відгукнулося багатьом українцям. І тим, хто воює, і тим, хто тут. Це справді одна з книжок, про яку зараз всі говорять.
Що іще в топі за 2025 рік?
Дуже багато перекладної літератури. І в світі, і у нас вона в топі. Якщо в світі читають Ребекку Яррос, то і у нас будуть її читати. Це фентезі, яке ми називаємо "секс і дракони". Там є і секс, і дракони, і молоді чарівники, і битви. Це історія про те, як ті, хто виріс на "Гаррі Поттері", подорослішали. І, якщо чесно, почали трохи гірше писати.
Тобто це світовий тренд на фентезі?
Безумовно. Є світовий тренд на фентезі, на трилери і на детективи. Ілларіон Павлюк – це теж здебільшого трилери. Обов'язково хочу згадати так звану "комфортну літературу", літературу, яка робить читачеві добре. Ніби ти їдеш з подругою в потязі і слухаєш історії.
Ви маєте на увазі книги "Спитайте Мієчку" і "Драбина"?
Безумовно! Це Євгенія Кузнецова. Вона очолює, а можливо і закриває своєю творчістю цю нішу. І це одна з головних тенденцій на сьогодні. В цій ніші, наприклад, працює ірландська письменниця Саллі Руні. Вони розповідають історії дуже людяно, дуже емпатично, дуже просто. Ці історії про людей, у яких щось не виходить, щось не влаштовано, вони щось будують, зазнають поразки. І ми їх добре розуміємо, бо самі такі.
Це світовий тренд чи це наша втома від війни?
Це світовий тренд. Почасти ці книги дають трохи ескапізму, втечі від реальності. Однак в усіх книжках Кузнєцової все одно десь є війна. Наприклад, родина збирається, тому що почалася війна. За ескапізм у нас відповідають також фентезі світи і горори. Горори, до речі, до нас повертаються. Я думаю, що всім подобається лякатися не по-справжньому. Хто боїться вампірів чи зомбі, коли у нас літає балістика?
Коли ми читаємо короля жахів Стівена Кінга, нам страшно по-справжньому.
Все одно ми розуміємо, що це не справжні лякалки, все одно ми в безпеці. У нас є базове відчуття безпеки, допоки їм там справді страшно.
За статистикою, лише 1% читачів проявляють інтерес до професійної літератури. Як це розуміти?
Не зовсім зрозуміло, як в дослідженні класифікували професійну літературу. Тут дуже розмиті межі. Водночас дуже багато читачів, професійно розвиваючись, зараз слухають подкасти, блоги і лекції. І саме завдяки цьому відбувається професійний розвиток і зростання. Зараз так багато всього в мережі, що можна адаптувати під себе, що вимога читати професійну літературу, аби професійно зростати, перекривається іншими джерелами.
Чи страждає, на вашу думку, український книжковий ринок через те, що видавці звертаються саме до популярних блогерів, які можуть написати книгу, котру можна буде легко продати?
Насправді це світова тенденція. І В ній я не бачу проблеми. Бо ті, хто шанує цю людину і дивляться її блог, і так куплять цю книгу. У великих видавничих корпораціях є цілі підрозділи, які спеціалізуються тільки на блогерах. І на них знаходяться читачі. Я думаю, що таких проєктів буде багато, це буде тривала історія. І це жодним чином не забирає читачів у класики.
