Джерело збораження: Тетяна Терен/Facebook
Сьогодні оголошують довгий список нової літературної премії "Григір" – відзнаки, яку заснували цієї весни, щоб щороку нагороджувати найкращу українську книжку короткої прози. Переможець отримає 4 тисячі доларів і підтримку для перекладу та просування книжки за кордоном. Також буде спеціальна відзнака від Радіо Культура – радіоверсія творів зі збірки. Для кого ця премія, чому саме коротка проза, і що показали перші подані книжки? Щодо цьогорічних претендентів: які у вас враження і що ви вже могли б розповісти нашій аудиторії?
Найперше – вийшов доволі представницький список. Достатньо багато було подано збірок. Подаються збірки короткої художньої прози українських авторів і авторок українською мовою, які з'явилися упродовж 2025–2026 років. У довгому списку їх 48. Тобто заявок було ще більше, але до довгого списку увійшло 48 книжок. І це не може не тішити, адже зрозуміло, що були певні побоювання: чи є у нас достатньо авторів і авторок короткої прози, чи вистачить пропозицій. І ми бачимо, що наші сподівання перевершені: тут є справді широкий спектр книг, які конкуруватимуть за премію.
Запитання про саму мету премії. Ми розуміємо, що будь-яка відзнака – це нагода й можливість підсвітити найбільш знакових, видатних діячів у сфері. Але разом із тим – скільки спостерігаю за процесом, хоч це і дуже суб'єктивний погляд, ми чуємо, що сучасній українській літературі нібито бракує ваговитих книжок. При тому що романи видаються (і це можна побачити з останніх новинок ринку), завжди йдеться про такі фундаментальні роботи, такі "цеглини", яких нам дуже сильно не вистачає. І водночас ми говоримо про те, що треба підсвічувати саме коротку прозу, оповідання тощо. Як ви взагалі бачите цей процес? Чи доречно казати, що є запит на великий роман, а на коротку прозу – ні? Чи все-таки коротка проза також затребувана й потребує певної стимуляції?
Я б сказав, що більше читачів і читачок, а у нас зараз досить активне читацтво, яке в рази зросло впродовж останніх 10–15 років, потребують читати і коротку прозу, проте, можливо, ще не всі про це знають. Насправді коротка проза перебуває в дещо менш сприятливій ситуації, бо зрозуміло: видавці хочуть, щоб автор чи авторка пропонували роман, і відразу готові підтримати радше роман, ніж збірку короткої прози. З іншого боку, як ми бачимо вже за поданнями на премію, досить багато видавців усе-таки друкують збірки короткої прози, і багато авторів та авторок її пишуть. З одного боку, коротка проза – це шлях до довшої прози, і для кар'єри авторові чи авторці краще починати з короткої прози, тренуватися на ній, а вже далі переходити до більших форм. Справа в тому, що коротка проза є доволі вимогливим жанром, і написати добре оповідання також потребує значної майстерності, адже тут доволі стислий обсяг. Треба встигнути сказати найважливіше і дуже добре володіти словом, тому що мала проза ощадлива, і вага слова тут більша. Тобто це більш вимогливий жанр, який засвідчує справжню майстерність автора або авторки.
Що ж до великого роману, я думаю, що література, яка довго перебувала в несприятливих обставинах, просто не завжди має змогу виробити ці великі форми. Тут у нас усе ще попереду, хоча ми знаємо, що у нас уже з'явилися великі романи – як-от "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Букова земля" Марії Матіос чи "Амадока" Софії Андрухович. Врешті, якщо говорити про жанрову літературу, це "Колонія" (серія "Нові Темні Віки") Макса Кідрука. Тобто насправді великий роман потроху з'являється, але для цього потрібні час і ресурс, тому що великий роман – це масштабне, епічне осмислення. Це потребує і часу, і можливостей. Натомість коротка проза – це більш мобільний жанр чи сукупність жанрів, і її треба підтримувати саме через те, що існує певний дисбаланс. Тому дуже добре, що у нас з'явилася премія за коротку прозу: тепер премія "Григір" підтримуватиме тих, хто цікавиться короткою прозою і пише її. Врешті, маємо розуміти, що є автори й авторки, які пишуть лише коротку прозу, як ми це бачимо ще починаючи від Василя Стефаника.
.jpg)
Ростислав Семків. Фото: The Ukrainians
Дуже цікава теза, яку ви озвучили про мобільність короткої прози, але ось ця мобільність має мати певну інфраструктуру. І постає дещо глибше запитання: тоді, можливо, наша періодика, наші літературні журнали давали б можливість для її розкриття? І це було б цікавим способом це досліджувати. Тому що одна історія – коли видавництво береться і видає коротку прозу, і я також розумію певні ризики: звісно, простіше взяти й надрукувати більший роман, особливо якщо це якась медійна особистість, а якщо це початківець, який починає з короткої прози – навіть не знаю. Літературні журнали могли б давати цей майданчик? Можливо, нам треба вкладатися у відродження цього напрямку, чи наразі про це не йдеться, тому що час уже інакший? Як гадаєте?
Безперечно. Коротка проза й народилася разом із періодикою ще десь наприкінці XVII – на початку XVIII століття. І, звісно, дуже багато майстрів більших жанрів починали з коротких оповідань у періодиці. От учора був день народження Стівена Кінга, і він, звичайно, починав із друку коротких оповідань у періодичних виданнях. Тут проблема в тому, що у нас стався занепад "товстих" літературних журналів, які існували в Україні. Тут можна згадати "Вітчизну", "Київ", "Жовтень" (який потім став "Дзвоном"), "Дніпро", звичайно, діаспорну "Сучасність"... Вони занепали впродовж періоду з кінця 1990-х до початку 2000-х років – власне, через брак ресурсу, брак читачів і нерозвиненість на той час видавничої сфери. Але це збіглося з ширшою світовою тенденцією, коли друковані періодичні видання взагалі почали занепадати. Проте у світі, як правило, ті видання, які мали увагу й ресурс, зробили власні онлайн-ресурси й перенесли друк туди. Тобто коли з'являться онлайн-ресурси, які матимуть достатньо підписників, готових платити за те, щоб там кожного тижня з'являлося два-три нових оповідання, це, звісно, додасть імпульсу розвитку короткої прози.
І хто знає, можливо, саме поява премії "Григір" десь підштовхне цей процес. Наразі ми маємо низку ресурсів, де з'являються відгуки й критичні матеріали: є "Культ Критики", є "Сенсор Медіа", "Читомо", звичайно. Тобто є низка майданчиків, де це з'являється. А от ресурсів саме для художніх творів поки бракує, і це радше окремі особисті ініціативи – як-от у Андрія Любки: можна підписатися на його ресурс і мати доступ до коротких текстів, які там з'являються, а потім виходять книжкою. Ну, в принципі, як це й було в європейських і світових літературних журналах. Поки що це ініціативи окремих авторів, але я думаю, що з часом ця ніша також заповниться й з'являться електронні ресурси, де можна буде читати коротку прозу до того, як вона стане збіркою чи перетвориться на роман. Ми ж розуміємо, що це була дуже повсюдна практика. Саме тому ми маємо цілу добірку пригод Шерлока Холмса – бо це були оповідання, які друкувалися в журналі "The Strand" із числа в число. Чи маємо романи того ж Бальзака, які друкувалися з продовженням у періодиці, а потім виходили книжками.
Хочу повернутися саме до цьогорічної премії та роботи над нею. Дуже важливо зазначити, що тут неймовірна капітула: це й Іван Андрусяк, і Мирослава Барчук, і Тамара Гундорова, і Тетяна Терен, і ви, пане Ростиславе. Мені дуже цікаво: як люди такого масштабу – з такою фаховістю та баченням – збираються й відбирають спочатку довгий список, а потім, власне, короткий? Як відбуваються ці обговорення? Чи це щось централізоване, чи ви там самі собі це робите, а потім просто певним чином узгоджуєте в онлайн-форматі? Розкажіть, будь ласка, у подробицях.
Я б сказав, що робота триває із задоволенням. З одного боку, справді є дуже цікаві збірки, і завжди цікаво читати, дізнаватися про щось нове. Когось ми знаємо: я б сказав, що з 48 імен у довгому списку десь третина – це ті, кого більш-менш знають, і десь восьмеро таких, яких добре знають усі (не буду зараз розкривати імена). Врешті, можна зайти на сайт Агенції "Терени" в інтернеті й побачити – сьогодні там буде опубліковано повний довгий список. А десь дві третини – це відносно нові імена або й зовсім нові. І тому це дуже цікаво читати. З іншого боку – цікаві обговорення. Було вже обговорення довгого списку, далі попереду – обговорення короткого. У капітулі зібралися люди, які взаємно поважають одне одного і до авторитету яких прислухаєшся. До того ж це досить різноманітна експертність, скажімо так. Адже тут є і люди з журналістським досвідом, як пані Мирослава Барчук чи Тетяна Терен, і з літературознавчим досвідом, як пані Тамара Гундорова, і Іван Андрусяк, який є дитячим письменником, але й дуже добрим поетом. Тому це доволі широка сукупна експертність. Я думаю, що, по-перше, все буде справедливо. Ми усвідомлюємо вагу відповідальності, тому що зрозуміло: авторитет премії вимірюється справедливістю, з якою присуджуються перемоги й лауреатства. Відповідно, очевидно, вибір буде справедливим. А з іншого боку, сам цей процес – довгий список, короткий список – дасть можливість висвітлити ширше коло авторів. Переможцем буде хтось один чи одна, але, з іншого боку, це ціле коло імен, на які буде звернуто увагу. Знову ж таки скажу: сьогодні на сайті Агенції "Терени" опублікують довгий список, і я переконаний, що ті, хто цікавиться короткою прозою, можуть зайти туди й побачити для себе нові книжки, які варто прочитати, якими можна поцікавитися. І в цьому вже є користь – ще до того, як з'явиться короткий список і переможець чи переможниця.
У мене сприйняття будь-яких премій – це не лише про літературу. Власне, коли є доступ до довгих і коротких списків, це дуже класний дороговказ, аби зорієнтуватися в тому, що зараз актуально і на що варто звернути увагу. Це буквально такий довідничок чи підказка, що піти послухати, подивитися, почитати тощо. І це дуже класно. Я думаю, що це одна з місій і одна з ключових цілей премії. Я вважаю, що дуже значною роллю премії є ще й те, де саме вона призначається і де відбувається сама церемонія – тому що для мене це дуже про децентралізацію. Я завжди тішуся таким ініціативам, адже це про різноманіття: не все відбувається тільки в столиці чи у Львові, і це дуже круто. Церемонія відбудеться 5 грудня в Полтаві. Наскільки для вас важливий сам процес церемонії нагородження в цій премії? Чи це взагалі важливо, чи це просто для галочки – вручили нагороду і пішли далі?
Я сподіваюся, що 5 грудня в Полтаві збереться дуже добірне товариство. Ясно, що розвиток регіональних культурних центрів – це надзвичайно важливо, тим більше коли ми говоримо про Полтаву, де величезна літературна традиція: від Івана Котляревського через Миколу Зерова та Остапа Вишню – і до Григора Тютюнника й далі. Тож це один із дуже давніх, насичених традицією українських літературних осередків. Дуже добре, що ця премія локалізована в Полтаві: вона наголошуватиме й на вазі самого Григора Тютюнника, адже це чи не найкращий наш майстер короткої прози другої половини XX століття. Вона звертатиме увагу на його творчість і актуалізуватиме її. Звісно, я розумію всі обставини, які зараз існують, але вочевидь ця війна припиниться і постане питання про відбудову – зокрема й культурну відбудову, насичення культурних осередків. Я сподіваюся, що тоді цей літературний туризм до Полтави (побувати в садибі Котляревського, музей Панаса Мирного, а десь у перспективі – і відкриття помітного музею Григора Тютюнника) дасть можливість пожвавити культурне життя Полтави та цілого регіону. Насправді у нас багато таких літературних центрів, які розвиватимуться значно потужніше, ніж зараз: від Львова й Харкова – до Полтави й Києва, звичайно.
