Ілюстративний стоп-кадр з відео Fire Point
Українська балістика
У чому полягала проблема для України у створенні власної балістичної ракети? І якщо таку вдасться не просто створити, а й застосувати, то тепер постає питання масштабування: наскільки у нас вистачить ресурсів зробити так, щоб ми запускали не одну ракету, умовно кажучи, на тиждень чи на місяць, а вийшли на таку ж кількість, яку нині використовують росіяни?
Що стосується українського науково-дослідного потенціалу, то в Україні продовжує розвиватися наукова школа з ракетобудівної тематики. Але тут слід враховувати виклики, з якими наші компанії та команди зіштовхнулися, а саме — безпосередні удари Російської Федерації по виробничих майданчиках, які в переважній більшості розташовані на сході нашої країни. І це є одним із ключових чинників.
Щодо інших викликів — це безпосередньо виробництво окремих компонентів та елементів ракетного озброєння, таких як твердопаливні ракетні двигуни та елементи, що відповідають за наведення. Адже йдеться про швидкості, які вп'ятеро і більше разів перевищують швидкість звуку, а також про балістичний профіль польоту, який має свої особливості порівняно з іншими засобами ураження, що їх активно використовують наші оборонці. Поєднання всіх цих факторів якраз і формує ті завдання, над якими всі ці роки працювали наші інженери та дослідники, створюючи український балістичний щит.
Вадим Кушніков. Фото: Brave1
Росія стикається з певним дефіцитом С-300 і С-400
На вашу думку, наскільки спроможними у протидії українській балістиці можуть виявитися ті ж самі російські комплекси С-300 та С-400? У відкритих джерелах лунають оцінки, що Російська Федерація має на озброєнні від 250 до 300 одиниць С-400. Наприкінці серпня ГУР повідомляло, що деякі з них ворог переобладнав для пусків "земля-земля", але досі має понад дві з половиною сотні саме С-400. Наскільки вони можуть бути ефективними, чи потраплятиме наша балістика в ціль і чи справлятимуться ЗРК С-400 у росіян?
Щодо кількості засобів на озброєнні ворога, то тут є багато місця для інтерпретацій, оскільки закупівлі таких систем, як С-400, росіяни завжди тримали у суворій таємниці. Відповідно, у відкритих джерелах немає чіткої інформації про точний склад цих комплексів та їхні обсяги. Тобто це можуть бути як окремі пускові установки, так і повний комплект: радіолокаційні станції виявлення й наведення, командний пункт та засоби, які безпосередньо несуть і запускають ракети-перехоплювачі.
Разом із тим ми бачимо, що ворог стикається з певним дефіцитом і самих комплексів зокрема. Це можна констатувати з супутникових знімків тих локацій, звідки ворог змушений був перекидати ці системи, щоб підсилити позиції на європейському напрямку та біля лінії бойового зіткнення. За останніми свідченнями, окупанти перекидали подібні комплекси навіть зі свого Далекого Сходу та Крайньої Півночі, аби компенсувати втрати тих об'єктів, які Сили безпеки та оборони змогли уразити в попередні періоди.
Іншим аспектом є наявність ракет-перехоплювачів, адже ворог активно виснажував їхній запас у попередній період, зокрема й для комплексів С-400. Якщо аналізувати тактико-технічні характеристики, то у росіян на сьогодні в Московській області сконцентровані найбільш сучасні комплекси С-500 "Прометей" з ракетами-перехоплювачами 77Н6-Н та 77Н6-Н1. Вони, у свою чергу, були адаптовані від комплексу А-135, який становить один із основних елементів протиракетної оборони Московського регіону РФ.
Тож суто номенклатурно у ворога є засоби, які можуть слугувати щитом проти української балістики. Проте вони зосереджені обмежено (переважно навколо Московської області), через що інші регіони РФ залишаються без належного прикриття і є вразливими до масованих та комбінованих атак з боку Сил безпеки та оборони України.
