Фото: Пресслужба Lyuda Bielousova (LB)
Кожна людина хоче думати, що Всесвіт крутиться навколо неї, але чи це правда?
Почнемо з головного: Lely45 більше немає. Тепер ти Lyuda Bielousova. Що стало причиною цього кроку?
Я хотіла свободи в цілому, я хотіла належати собі і бути собою. І це був дуже величезний шлях. Мені більше не потрібна Lely45, аби бути в якомусь образі чи бути кимось іншим. Я захотіла просто бути собою. Я, Lyuda Bielousova, і завжди була нею 26 років.
А кому тоді належала Lely45?
У мене був продюсер, і це була його історія.
Все ж таки з практичного боку це непросто. Ми живемо в цифровому світі. Чи можна так трактувати, що ти все починаєш спочатку?
Будь-хто трактує це, як він хоче трактувати. Для мене це була особисто моя історія в цій усій зміні імені і якогось амплуа тощо — це повернути собі саму себе. Я пройшла дуже величезний шлях, починаючи з акліматизації до шоубізнесу, тому що я взагалі в цілому людина з вулиці. Я думала, що буду в державному театрі за 4 тисячі гривень працювати і грати дерево. Абсолютно випадково воно все на мене звалилося: якась увага, слава, певний успіх. І коли певні люди раділи моєму успіху, для мене це було боляче і страшно, тому що я не розуміла, і я про це говорила на своєму останньому концерті в своїй документальній виставі, яка називалася "Інтерв'ю, якого ніколи не було". Я говорила про те, що одного разу, коли пісня "Вісім" потрапила в чарти і я просто з подругою вийшла на вулицю сісти на лавці посидіти, і біля мене поруч дівчинка увімкнула мою пісню, я зрозуміла, що моє життя змінилося, а мене ніхто не спитав, чи хочу я цього і чи очікувала я цього. Я пройшла дуже великий шлях для того, аби сформувати собі якийсь певний імунітет на все, що відбувається, знайти в собі якісь певні відповіді на ті чи інші питання. І тепер я відчуваю, що можу бути просто собою, просто чесною, і мені ніхто не потрібен для цього. І тому я захотіла бути просто Людою Бєлоусовою, тому що я писала всі ці пісні і багато думала. І зараз я виросла, напевно. Тому це якийсь певний шлях, як через образ можна прийти до самої себе, тому що в певний момент він може бути потрібним, тому що ти ховаєшся, тому що, умовно, Lely45, вона дуже агресивна в якихось піснях тощо, але мені в цьому було комфортно, тому що я захищалася. І в мене є пісня "Якщо чесно": "І знов по колу захищаюсь, не піддаюсь і не ламаюсь. Я безпорадно посміхаюсь. Я задихаюсь, задихаюсь". Якщо чесно, це було абсолютно щире усвідомлення і визнання того, що я більше не є тим, ким була, але тим, ким я стала, здавалося мені якоюсь зрадою самої себе. І тому я просто Lyuda Bielousova. Все.
Ти Lyuda Bielousova з 13 вересня. Як люди взагалі реагують на зміну імені?
Мені дуже подобається, що всі починають до мене звертатися: Людочка, Людуня, Людка, тому що я завжди нею була. І мені дуже приємно чути своє ім'я, тому що коли була маленькою, я заздрила всім, що когось звати Вероніка, Анастасія, Лілія. А кого востаннє ви знаєте, кому 26 і кого звати Люда? Мені здається, що існують тільки бабусі Люди. І я. [сміється]
Тепер про пісню "Переслідувати час". Цим треком відкриється твій новий альбом. Про що ця історія?
Це в цілому дуже довга історія, тому що якщо звертати увагу на приспів, там: "Переслідувати час чи від нього тікати, спинятись, повертись, все здати. Моєю наївністю дати напитися і змиритися з плинністю, змиритися, змиритися". Про сам факт примирення з реальністю я почала думати у 18 років в університеті. Я протестувала проти того, що мене не влаштовувало, що мене там погано навчають тощо. Не могла змиритися з якоюсь певною байдужістю людей або несправедливістю світу, тому що не розуміла, що справедливість є суб'єктивною. І мій учитель в університеті мені постійно говорив, що потрібно знайти в собі якесь певне змирення з тими чи іншими речами, на які ти не можеш повпливати і які ти не можеш змінити. Потім крізь роки я про це думала, але ніяк не могла зрозуміти взагалі, що це означає, про що він говорив. На жаль, мій вчитель помер, він загинув у 2022 чи 2023 році на війні. І цю його думку я пронесла з собою до 26. І в пісні "Переслідувати час" я нарешті, напевно що, відповіла, з чим змиритися — з тим, що ніщо не вічне, все минає. І, напевно, що це є законом якогось певного часу. Тому що якщо руйнуються планети, тануть льодовики, якщо великий вибух станеться ще раз і нас нікого не буде, і якщо динозаври колись ходили по планеті Земля і були її господарями, а тут тепер існуємо ми, які купуємо тих самих динозаврів своїм дітям, тому що вони їх люблять, чи не говорить це про те, що нічого не вічне і ми легенди, але ми — опади. Врешті-решт, це певний здоровий егоїзм, але кожна людина хоче думати, що Всесвіт крутиться навколо неї, але чи це правда? Тому що в розрізі цілого часу, мільярдів років, епохи, десятиліть, ми — просто пил.
Хочеться просто жити, насолоджуватися життям і робити те, що ти можеш
Цією піснею ти собі поставила більше запитань чи знайшла відповіді?
Прийняла розуміння, що означає змиритися з плинністю і з тим, що потрібно цінувати те, що ми маємо зараз, тому що я навіть так собі на день народження написала, що мені дуже пощастило не втратити ті точки опори, які я мала: моїх батьків, вони живі-здорові, в мене живі бабусі, в мене багато класних щирих друзів, які вміють радіти за мене і співчувати мені. У мене здійснилася мрія дитинства — мені на минулий день народження подарували фортепіано. У мене завжди був синтезатор, а я дуже хотіла фортепіано. І мені пощастило це все зберегти. І я маю радіти тому, що в мене так багато чого є. А люди постійно думають про те, що от зараз я куплю собі, умовно, нові джинси, новий телефон, і завтра буду щасливішим, ніж сьогодні. А ця пісня про те, що все минає, і якщо ви можете зупинитися і звернути увагу на те, як багато чудових і класних речей вас оточують, то зверніть, будь ласка, на це увагу і радійте, тому що, все одно ми всі обов'язково щось втратимо. Ніхто не може жити вічно, ніхто не може нічого не втрачати цінного для себе і тому подібні речі. Але чи потрібно дякувати за те, що поки що воно все є? Потрібно. І звертати на це увагу. А те, що це рано чи пізно закінчиться, напевно, варто просто прийняти як факт, тому що руйнування і є частиною життя, тому що після руйнування, як там говориться в пісні, "ось так і планети задихались і падали". Чи відродження — ще один кінець світу, чи відродження навпаки? Тому що ніколи не зрозуміло, це початок чи кінець.
Ти також у піснях співаєш про те, що всі ми по собі хочемо залишити в житті слід. А що для тебе залишити слід по життю?
Я не хочу більше залишати слід по життю. Я вважаю, що слід — це щось глобальне. Я можу робити те, що можу і просто тому, кому це буде потрібно, він його обов'язково знайде. Мені здається, що дуже душить думка про те, що ти маєш лишити якийсь слід, тому що це щось дуже величне, легендарне і велике. Хочеться просто жити, насолоджуватися життям, робити те, що ти можеш і те, що тобі вдається. Комусь вдається виховувати дітей, комусь — готувати смачну їжу. Мені вдається писати музику. Їжу смачно готувати у мене виходить раз на раз. І кожен має робити те, що він вміє робити. Якщо я вмію писати музику, то я не ставлюся до неї так, чи залишу я слід, чи не залишу. Хто захоче її знайти і кому вона відгукнеться, він її обов'язково знайде, і вона йому відгукнеться. Можливо, він про щось подумає. Можливо, він якось перегляне своє ставлення до життя, можливо, полюбить, а можливо, не полюбить, зненавидить мене за чесність чи якісь інші риси. Я ж не можу це контролювати.
Фото: Пресслужба Lyuda Bielousova (LB)
Інколи тобі стає тісно в самому собі і в своїй творчості
Розкажи про альбом, який вийде 30 жовтня. Чи відкриємо ми нову Lyuda Bielousova?
Я не знаю. Мені здається, що ви просто відкриєте Lyuda Bielousova, тому що через стільки альбомів (я написала так багато пісень, їх більше сімдесяти, напевно, якщо так судити по всіх альбомах, синглах) мені здається, що в цьому альбомі я все ж таки знайшла потрібні і нові слова, тому що інколи тобі стає тісно в самому собі і в своїй творчості. А в цьому альбомі мені здалося, що я, по-перше, була дуже чесна. Я писала ці пісні для себе. Там буде пісня "На одній зі старих планет". Я знайшла й відцифрувала свої дитячі касети, які дуже довго лежали у бабусі в селі. Ми з батьками переглянули їх. Якщо дивитися на мої перші інтерв'ю, я там десь розповідала, що в мене були складні стосунки з татом, тому що мій тато військовий і мене виховували в суворості і дисципліні. Але ми сім'єю переглянули ці кадри і зрозуміли, що в мене тато був ще й тим мрійником і дуже класним батьком. І я взагалі переписала свої спогади з дитинства, тому що мені інакше воно запам'яталося. Я не пам'ятаю, що мій тато, наприклад, переодягався в костюм на Новий рік і дарував нам подарунки, — я це забула. І пісня "На одній зі старих планет" — про моє дитинство і про те, що я б сказала собі дорослій після того, як батьки мене ростили і дуже захищали та опікали. І коли я потрапила у зовнішній світ, то дуже злякалася, тому що не розуміла, чому люди не такі, як мені батьки розповідали. І "На одній зі старих планет" — це пісня для мене, що я захотіла зберегти ці спогади про своїх батьків. Там є: "Доню, глянь у вікно, випав перший сніг. Поглянь, цей світ такий величний і самотній".
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
