Прес-секретар релігійної місії Римсько-католицької церкви «Карітас-Спес Україна» Тетяна Калініченко в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Вдень" розповіла про благодійну діяльність організації в Україні.
Кілька днів тому в цій студії ми говорили про таку річ як індекс щастя. Україна знаходиться десь на 138 місці з 156 і це не дуже весела картина, але за одним з показників – індексом соціальної підтримки, ми в першій півсотні. На вашу думку, з чим це пов’язано?
— Мені здається, що особливо після революції гідності в українців така солідарність, це якраз класичні принципи католицької церкви, субсидіарності і солідарності, ці принципи спрацювали на 100% після Революції гідності. Це означає, що людина хоче бути співучасна до проблем і потреб інших людей.
Тема благодійності, у нас загострюється перед святами. Направду кажуть, що перед святами Україна стає благодійною, особливо перед різдвяними, новорічними, перед “Святим Миколаєм”.
Я вже іноді грішним ділом думаю, що це не дуже добре, що це так концентровано.
— Насправді, мені б дуже хотілося, щоб це у нас було способом життя: бачити потреби інших і якось на них реагувати. Не обов’язково робити це якимись гучними акціями. Це має бути просто тиха допомога людині, яка її потребує. Допомога не обов’язково в класичному розумінні як гуманітарна чи ще щось. Це бачити потребу іншого і якимось чином допомогти вийти з кризової ситуації, а виходів є дуже багато, часом навіть якась гуманітарна садить людину на “гуманітарну голку”, щоб увійти в стан людини, побачити, що є причиною того стану, в якому вона зараз опинилася і допомогти вийти з нього.
Тобто це як в класичній притчі про те, чи дати рибку, чи дати вудку.
— Так. Ми дуже хочемо акцентувати на тому, що не тільки як релігійна місія Католицької церкви Карітас-Спес Україна, а й просто як люди хочемо сказати, щоб не спробувати відкупитися, навіть якщо ти хочеш зробити якесь добро, а спробувати якимось чином подати руку. Мені здається, що це дуже добре спрацювало після 2014 року коли кожен хотів якимось чином допомогти. Так розвивалися волонтерські рухи, які працювали і на фронт, і ті рухи, які розвивалися соціально. Я думаю, що соціальну роботу ми можемо представити, так як Карітас-Пест працює по всій Україні вже більше 20 років з людьми, які потребують допомоги.
Мені здається, що ми намагаємось побачити людину, якій в даний конкретний момент треба протягнути руку, “навчити ловити рибу” і допомогтиїй піднятисяз якимось подібними речами.
Я колись був на зустрічі, на якій йшлося про релігійні організації. Там благодійність була пов’язана з прозелітизмом. Вона була пов’язана з наверненням і коли хочеш навернути до себе, то тут починаються нюанси. Чесно кажучи, цей момент мене дуже сильно напружує.
— Якщо говорити про соціальну доктрину Римо-католицької церкви, яка проявляється саме в гуманітарній місії церкви, то вона проявляється не в тому, щоб навернути в свою віру, а відновити в людині гідність через допомогу, через задоволення якихось базових потреб, повернення людині першозадуму божого. Людина створена богом для царювання і ми так віримо, що наша допомога не є самоціллю. Це не для того, щоб ця організація мала змогу утримуватися, чи ще якісь речі. Ми прагнемо і я в це свято вірю тому що і сама працюю в цьому напрямку через мої моральні переконання, що це є засіб, гуманітарна організація як засіб допомогти людині відновити її першооблік, тобто відновити через допомогу гідність божого творіння.
Слухати повну версію.
