Чому Почесний Патріарх Православної Церкви України Філарет скликає Собор для збереження Київського Патріархату, чому він заявив, що не приймає Томосу та чи можливий розкол Української церкви — про це він розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата".
Ведуча:
Світлана Мялик
Для багатьох в українському суспільстві Ви лишаєтьсь духовним лідером. Ви багато років боролися за становлення Єдиної помісної автокефальної церкви України, боролися за Томос про автокефалію, але зараз Ваша позиція докорінно змінилась, і суспільству вона подекуди не зрозуміла. Були Ваші заяви про те, що Ви не сприймаєте Томосу і скликаєте Помісний собор Київського Патріархату, який юридично припинив своє існування 15 грудня минулого року. У чому Ваша мотивація? Що Вами рухає?
— Моя позиція залишається незмінною. З того часу, як утворилась українська держава, з 24 серпня 1991 року, я зайняв позицію, що українська церква повинна бути незалежною від Москви. І тому вся подальша діяльність була спрямована на утворення в Україні Помісної української православної церкви, незалежної від Москви. Тоді у 1992 році ми об’єднались з Автокефальною церквою, утворили Київський Патріархат, обрали Патріархом Мстислава, який був главою Автокефальної церкви. Після нього обрали Патріарха Володимира Романюка, а я вже був третім. Тобто ми постійно боролися за створення в Україні незалежної церкви Київського Патріархату. І ми з маленької церкви, якою вона була у 1992 році, стали великою церквою. У 2018 році Київський Патріархат став найбільшою за підтримкою в Україні церквою: 44-48% населення підтримували Київський Патріархат. Тому оцій церкві і дали Томос про автокефалію. Тому говорити, що я змінив позицію…Ні, я продовжую обстоювати незалежну українську церкву.
А що сталося у результаті Собору 15 грудня 2018 року? По-перше, це був собор не української церкви. Це був Собор Київської митрополії у складі Константинопольського Патріархату.
Власне, відновили Київську митрополію у складі Константинопольського Патріархату, а потім надали Томос про автокефалію.
— Відновили. Але ситуативно. На час надання Томосу. Ми не могли бути на Соборі Константинопольської церкви як патріархат. Не може бути патріархат у патріархаті. Тому нас попросили: "Давайте документ, що ви розпускаєте Київський Патріархат". Якби ми сказали "ні", то тоді відповідь була б така: "Тоді не буде Собору, а якщо не буде Собору, то не буде й Томосу".
Все-таки Томос надавали об’єднаній церкві, до складу якої увійшли Українська православна церква Київського Патріархату, Автокефальна церква і частина колишнього Московського Патріархату.
— Це чисто формальне об’єднання. Фактично, основою церкви, якій надавався Томос, був Київський Патріархат.
Ви хочете провести Помісний собор Київського Патріархату, який запланований на 20 червня. Для чого Ви хочете зберегти Київський Патріархат, який юридично припинив своє існування? Ваші опоненти називають Вас "розкольником", вважають, що Ви це робите заради власних амбіцій або за завданням колишніх або теперішніх силових структур держави-агресора. Що Ви можете сказати на ці закиди?
— Все це неправда. Правда полягає у тому, що Українська православна церква Київського Патріархату продовжує існувати. Вона зареєстрована державними органами і з реєстрації не знімалась. Київська Патріархія продовжує існувати як юридична особа.
Я збираю Помісний собор, тому що Помісний собор згідно зі статутом нашої церкви, тобто церкви Київського Патріархату, є вищим органом. А той Собор був грецької церкви, а не Київського Патріархату, бо головував на цьому соборі грецький митрополит. І грецькі митрополити брали участь і керували цим собором. А я був одним з членів цього Собору, будучи патріархом.
Оскільки вищим органом Київського Патріархату є Помісний собор, то я і скликаю Помісний собор для того, аби він оцей Собор або затвердив як свій, або скасував розпущення Київського Патріархату.
Більша частина православних канонічних церков визнає першість Вселенського Патріахату...
— Так. Тепер щодо звинувачень стосовно того, що я хочу… вороги мене звинувачують. Ті прихильники України, державники, мене у цьому не звинувачують, а вороги — звинувачують. Якби я керувався владою, я б не дозволив йти на цей Собор грецький. Ніякого б Собору не було. Я керувався не владолюбством, а користю церкві. І тому відмовився виставляти свою кандидатуру на посаду Предстоятеля. Я міг би стати Предстоятелем, але я відмовився. Тому оце звинувачення мене у владолюбстві — неправдиве. Але я не відступаю і не відступлю до кінця свого життя.
Сьогодні ми маємо розділену Українську церкву. Одна частина підпорядковується Москві, Українська православна церква Московського Патріархату. Друга частина — ПЦУ, яка під порядкована Константинопольському Патріархату, хоч і має статус автокефалії. Але ця автокефалія не така, як автокефалія грецької церкви, румунської, болгарської… Вони повністю незалежні від Константинопольського Патріархату. А ПЦУ — залежна. Томос — про автокефалію, а зміст Томосу залежної церкви від Константинопольського Патріархату. Ми не маємо право варить миро. Ми не маємо право на парафії та єпархії за межами України.
Владико, але ж Томос надав нам визнання.
— Це уявне визнання. Ніякого визнання з отриманням Томосу нема. Ніхто з 13 автокефальних церков не визнає ПЦУ. Тому хвалитися тим, що ми маємо Томос про автокефалію, не треба. Він нас ввів в оману. Він розділив Київський Патріархат на частини. Цей Томос приніс нам не стільки користі, скільки шкоди.
Ваша риторика стосовно Томосу змінилась.
— Ми думали, що Томос буде таким, який мають всі автокефальні церкви. І тому й чекали такого Томосу.
Але ж Ви бачили текст документа?
— Не бачили, у тому то і справа. Тому що на Соборі 15 грудня нам не показали зміст Томосу. Якби я знав, що зміст Томосу такий, як ми дізнались 6 січня 2019 року, ми б відмовились від такого Томосу. Нас обхитрили. Нам дали Томос про автокефалію, спокусили нас, а в Томос записали залежність Української церкви від Константинопольському Патріархату.
Зараз я скликаю Помісний собор для того, аби утвердити й надалі Українську православну церкву Київського Патріархату, яка буде незалежна і від Москви, і від Константинополя. Спочатку вона буде маленькою, але цей київський Патріархат знову виросте у великий. Тому що український народ потребує незалежної церкви. ПЦУ як була невизнаною церквою, так і залишається.
Владико, на Вашу думку, такі Ваші заяви можуть призвести до розколу Української церкви і до того, що нас можуть позбавити Томосу?
— Я не хочу ніякого розколу. Якщо від Київського Патріархату відокремиться ця ПЦУ, то нехай відокремлюється. Але Київський Патріархат був, є і буде. Наше завдання — не розколювати. Наше завдання — об’єднати все православ’я в одну незалежну церкву.
Ви на 20 червня скликаєте Помісний собор. Кого Ви очікуєте побачити на Соборі?
— Прийде небагато, але будуть архієреї, і духовенство, і миряни. Тобто Помісний собор буде законним.
У багатьох своїх публічних виступах ви звинувачуєте митрополита Епіфанія в порушенні певних канонів, проте свого часу самі наполягали на його обранні. Що змінилося?
— Не я змінився. А змінився Епіфаній. Він обіцяв, що буде Предстоятелем і буде представляти Українську церкву ззовні. А я буду керувати Українською православною церквою всередині, але разом із ним.
Це Ви кажете про ті домовленості, які були перед Томосом? Але вони не були юридично закріплені?
— Не були… Тому що я вірив, а виходить, що людині не треба вірити. А ми, християни, повинні вірити одне одному. А коли ми порушуємо свої обіцянки, то ми перестаємо бути справжніми християнами.
Ви вважаєте, що він Вас зрадив?
— Зрадив.
Коли Ви востаннє спілкувалися з митрополитом Епіфанієм?
— На Синоді востаннє. Він зі мною не спілкується, не телефонує, всього декілька разів зі мною зустрічався, і то говорили не стільки про справи, скільки про погоду. А повинні обговорювати діла церковні, а він зі мною (обговорювати – ред.) не хоче. Зараз почав проти мене війну — забирає навіть сторожів… для того, щоб показати, що він є Предстоятель, а Патріарх Філарет — це вже постать минула. Він хоче показати владу, що він є голова Української церкви, а Патріарх — ні.
Ви ж розумієте, що прийде час і потрібно буде піти з великої церковної політики, як свого часу це зробив Любимир Гузар?
— Це не значить, що так зробить Філарет. Гузар був сліпим і не міг керувать. І тому пішов на спокій. А мені Бог дає сил, здоров’я, розум, для того, щоб я продовжував обстоювати незалежність Української церкви. І тому я піду, коли Бог покличе. Коли помру, тоді піду. Поки я живий, буду бороться.
Прослухати повну версію.
На фото — Патріарх Філарет
