— Вуличний художник, стріт-арт художник, митець… От хто ти? Як ти себе окреслюєш?
Вуличний митець, вуличний художник, стріт-арт митець. Та нормально, все нормально. Просто дуже важко зрозуміти, що ж таке стріт-арт… Багато термінів. Насправді тут питання в тому: якщо людина розуміє, про що вона говорить, то неважливо, якими словами вона це говорить. Головне, щоб доступно пояснювали. Якщо не розуміє, то краще пояснити, що є стріт-арт, є паблік-арт, є там якісь інші штуки — графіті, тегінг, скульптура ще щось. Головне, аби знайти спільну мову і все.
— Для спільної мови потрібні правильні слова. Насправді вони мають значення. Треба розуміти, що де є. Вони позначають різні явища.
Я дотримуюсь думки, що все ж таки терміни "вуличне мистецтво" і "стріт-арт" — паралельні, тотожні.
— Єжи, а як художник стає вуличним художником?
Інколи художник є художником, класичним художником. І він раптом думає: "О, тут стільки багато цікавих місць, де можна помалювати"! І він бере там пензлі й виходить, і малює якусь картину на стіні. Я гадаю, що це не стріт-арт — це більше паблік-арт, коли є домовленість, коли є стіна і коли мистецтво, тобто арт-об'єкт. Наприклад, це малюнок. Він може існувати на цій стіні або на іншій, або взагалі не на стіні, а на полотні, або взагалі на банері, або де завгодно, аби його намалювала людина.
— Тобто це фактично мурали?
Мурали, стінописи. Це паблік-арт.
— Тобто стріт-арт це, можна сказати, щось дике?
Дике в якому плані? Взяти там відро фарби й вилити кудись там на щось? Ну це більше вандалізм. Хоча якщо там будуть глибокі сенси… Наприклад, історія з рожевим Самсоном нам показала, що люди все ж таки мають нагоду поговорити про це. Чи це вандалізм чи це мистецтво? Тобто якби в історії з Самсоном донесли ці люди, які це зробили (я поки що не буду їх називати художниками чи вандалами), якби вони могли донести глибинний зміст, який вони хочуть донести, якщо він там був, наприклад, то вони були б художниками однозначно… Вони зробили якийсь жест, який трактують певним чином. І от питання вандалізму і мистецтва — все ж таки питання тлумачення людьми, глядачами, арт-критиками, арт-знавцями, мистецтвознавцями. Питання все ж таки сприйняття і трактування. Я можу зробити щось красиве і геніальне, але якщо це трактуватимуть як вандалізм, то я не зможу пробитися…
— Сучасне мистецтво, воно концептуальне, але ж є якісь межі?
Меж немає всередині художника.
— Але ж художник має поважати межі всередині не художників — містян, всередині соціуму. Тому що коли те переходиш певні грані, то це відбивається на соціумі… І як правило реагують агресивно.
З цього приводу є дві думки. Спочатку скажу другу. Колись я теж думав, як розвинути територію, розширити територію діяльності на інші міста, наприклад, України, або вже навіть виходити за межі. В Європу, наприклад, поїхати щось зробити. І я натикався… Зробити щось подібне, що я робив у Києві, я зможу, відчувши той соціум, відчувши тих людей, ті локації, те місце, те підґрунтя — і тоді лише я зможу щось сказати. Мистецтво — це інструмент, за допомогою якого я спілкуюся, якісь думки доношу. Виходить таким чином, що якщо я не знаю якогось контексту в Європі, наприклад, то я вже не зможу раз — і одразу щось зробити. Я не мураліст, я маю щось донести. А перша думка все ж таки про межі. Вони всередині кожного митця. Тобто якщо людина називає себе митцем, то будь ласкавий — зроби ось це собі. Визначся, хто ти є.
Єжі Коноп’є. Фото Facebook
