В Україні створено шість штучних морів. Починаючи від Каховського моря, і останнє море — це Київське, розповідає науковий співробітник Літературно-меморіального музею Максима Рильського Вадим Перегуда. На момент спорудження Київської ГЕС було знищено понад 50 населених пунктів і переселено понад 30 тисяч людей. Безповоротно пішли під воду не лише тисячі приватних будинків, а й сотні стародавніх храмів.
Нині науковці намагаються відтворювати по крихтах пам’ять про затоплені села. “Завдячуючи дослідженням істориків Вишгородського історико-культурного заповідника, було встановлено, які саме села було затоплено. Дивовижно, що навіть назв сіл і що затопили, було невідомо. Дуже великі втрати понесла українська культура, тому що ми знаємо, що було затоплено тільки поселень доби Русі — понад 300. Ми знаємо, що басейн Дніпра у ті часи, коли річки називалися богами, біля них і були перші поселення. Це саме ці місця, де формувалася українська культура і ментальність. Тут народжувався міфо-ритуал, тобто, знаходилися самі великі святині ”, — розповідає історик.
Це величезний злочин, який ми сьогодні намагаємося усвідомити, вважає Вадим Перегуда. “Ми знаємо, наприклад, що село Старосілля, яке було затоплене”. У цьому селі було створено перший етнографічний музей. І в 20-х роках робилися дослідження протягом декількох років, була зібрана величезна колекція, яка була розпорошена. І зараз її можна побачити у різних музеях, в тому числі, й Національному музеї історії України. Тобто, була найбільша колекція етнографічних матеріалів. Також у цьому селі Володимир Вернадський створив першу біо-станцію, перший заповідник “Гористе”. Тобто, там була ще й унікальна природа, унікальні знахідки, які дозволяли фіксувати розвиток культури, який можна було прослідкувати протягом тисячоліть. На жаль, усе це знищене. Щось вивезли, але це робилося наспіх”, — говорить Вадим Перегуда.
В експозиції Національного історико-культурного заповідника "Чигирин" відкрився виставковий проєкт “Кременчуцьке море: незатоплена пам’ять”, який презентували до 60-річчя Кременчуцького водосховища і присвятили історії переселення придніпровських сіл Чигиринщини, що потрапили в зону затоплення. Авторка проєкту — Наталія Чигирик. “Наша виставка складається з кількох розділів, у яких ми хотіли показати саме роль людини, наслідки для простого переселенця. Особливо, це вдалося показати на селах. Ми зібрали дуже багато фотографій. Коже придніпровське село Чигиринщини, а їх було 14, мало якусь особливість. От, наприклад, Боровиця і Топилівка – це були такі села, де займалися рибальством. У нас є фото риболовецьких бригад, знаряддя. Адамівка і Шаперники – це ліси. Ми знайшли світлини дитячого санаторію у селі Боровиці. У нас є описи по кожній садибі – що вирубувалося, що втрачалося. Мало сказано, що відчували люди тоді. Вони називали той час “перестройкою”, – розповідає краєзнавиця. Також, за словами Наталії Чигирик, на місці затоплень археологи знаходили дуже багато артефактів козацької доби. Але, за пам'ятю постраждала й екологія. "Зараз немає на Чигиринщині вже такої природи, немає стільки риби й тварин. Природа Придніпров'я втрачена назавжди", – розповідає авторка проєкту Національного історико-культурного заповідника "Чигирин".
За даними краєзнавців, загалом під час спорудження гідроелектростанцій, була затоплена територія площею майже 500 тисяч гектарів, 2,5 тисячі сіл і 156 містечок, зі своїх домівок було переселено понад 3 мільйони людей.
фото - kyiv.changeua.com
