"Пацієнтів, які живуть в Україні з донорськими органами, понад півтори тисячі. Ми проводили дослідження на основі даних з обласних департаментів рік тому. Проте скільки їх конкретно, держава не знає, тому що немає загального реєстру. Так само немає загальнодержавного реєстру пацієнтів, які потребують трансплантації. В середньому щороку їх близько п’яти тисяч, але точно їх ніхто не рахував. Уявіть, що за всі роки незалежності їх навіть не порахували, хоча це те, з чого варто було починати", – розповів Юрій Андрєєв.
За його словами, закон про трансплантацію в Україні діє з 1999 року і в його положеннях відповідні реєстри були прописані: "Саме незадовільна робота виконавчої влади всіх попередніх міністерств призвела до того, що ця система не працює. Відбуваються поодинокі пересадки – я говорю про трупну трансплантацію – але немає загальної системи. Відтак держава Україна вимушена відправляти таких людей на операцію в закордонні клініки. І це кількасот людей з кількох тисяч".
"Родинні операції робляться, в Києві є прекрасний інститут Шалімова, де лікарі роблять пересадки нирки, печінки. Їм немає значення, який орган пересаджувати: від родинного донора, живої людини чи трупа. Проблема в тому, що немає органів. А 80% лікарень, які мають право проводити діяльність, пов’язану з трансплантацією, коли йдеться про вилучення органів для пересадки, не мають обладнання для констатації смерті мозку. Десь немає доплера, десь – газового аналізатора, десь немає нічого, десь є все, але немає зв’язку з інститутами трансплантації, щоб ці органи можна було передати", – наголосив засновник Національного руху "За трансплантацію".
В той же час Юрій Андрєєв звернув увагу, що на початку року на розвиток трансплантації було виділено 112 мільйонів гривень з бюджету: "Ми пропонували на частину цих коштів зробити пілотний проєкт і закупити обладнання для тих лікарень, відділень реанімації, де мають констатувати смерть мозку, адже це те, з чого починається трансплантація. І, щоб ви розуміли, за моєю інформацією, гроші досі лежать на рахунку Міністерства охорони здоров’я, невикористані на закупівлю обладнання. Ще є трохи часу, і, можливо, до кінця року встигнуть, але це можна було зробити раніше".
"В Україні довкола трансплантації існує багато міфів, які розповсюджуються дуже багато років, наприклад, про "чорних трансплантологів" чи те, що людей вирізатимуть на зупинках. Але в нас є закон про транслантацію, де все чітко регламентовано, там захищений і лікар, і пацієнт, і реципієнт. Я написав заяву про згоду бути донором після смерті, але поки що її немає куди принести, оскільки не працює система. Будуть реєстри, і тоді людина зможе написати заяву, принести до транспланткоординатора, і він цю інформацію про згоду людини заносить в реєстр. Стан здоров’я визначається лише тоді, коли людина вже помирає і діагностують смерть мозку. Буває й таке, що органи не придатні для трансплантації. Це надскладна система, в якій задіяні понад сотню людей: медичних працівників, правоохоронних органів. І десь провести сіру або чорну трансплантологію неможливо в принципі", – запевнив Андрєєв.
ФОТО: pixabay
