Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Вирішив певною мірою підсумувати все, що ми понавитворяли за останній рік
Ірина Саннікова: Як твої справи? Зрештою, не так давно з тобою бачилися. Що змінилося з тих пір?
Сергій Мартинюк: Ми випустили карантинну збірку. Язик не повертається назвати це повноцінним альбомом, тому що той матеріал, який вийшов у збірці, мав бути частиною нашого майбутнього альбому "Доміно". Але до річниці карантину я вирішив певною мірою підсумувати все, що ми понавитворяли за останній рік.
А карантин – це була специфічна музична історія, тому що фактично усі записи робилися дистанційно. Наприклад, минулого року, коли записували пісню "Слово даю", гітарні партії з нашим гітаристом Романом Андрухівим писалися в Карпатах, частково – в Луцьку. Вокал і зведення робилися в Києві. І фактично всі ці пісні робилися дистанційно.
Я вирішив, що потрібно об’єднати їх однією обкладинкою, певним карантинним концептом і підсумувати цей відтинок життя, з надіями на те, що це – фінал першого і останнього нашого року карантину. Особливо зважаючи на те, що вже є перспективи непоганого фестивального літа. Сподіваюся, вони стануть реальністю. Тому презентуємо новий альбом-збірку "Стежка", дві нові пісні в ньому.
Ірина Саннікова: Чому збірка "Стежка" називається як однойменна пісня? Це щось особливе в твоєму житті? Тому що у пресрелізах подейкують, що ця пісня — про зцілення.
Сергій Мартинюк: Я не знаю, що там наш менеджмент писав у пресрелізах, якщо чесно. Я не читаю пресрелізи. Але ніяких особливих сенсів не вкладалося. Я вирішив, що це буде найкраща, найсимволічніша назва для збірки, символ певного шляху, який ми за цей час пройшли. Тим паче, на обкладинці "Стежки" є лабіринт. Нескладний лабіринт, але лабіринт.
Кожен з нас і наша команда за останній рік вимушено ходила лабіринтом, колами, в пошуках того, як ми можемо реалізовуватися в нових карантинних реаліях. Тому певний символізм присутній, але якихось надто глобальних глибин, що стосується назви, я не вкладав. Просто все легенько склалося, як пазли, конструктори.
Ірина Саннікова: Ця "Стежка" прямує до Барселони чи з Барселони?
Сергій Мартинюк: З Барселони. Фактично увесь матеріал, за винятком пісні "Зовсім не боляче", був написаний в Барселоні наприкінці позаминулого року під час відпочинку. Я там написав за дні чотири пісень двадцять-двадцять п’ять, частину з них відібрав для майбутнього альбому. Там і народилися "Залишимось друзями", і "Слово даю", і "Бро, твори добро", і "Стежка". Просто минуло півтора року, перш ніж пісня потрапила до студії і стала повноцінною композицією.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
За днів п’ять-шість викидаю з себе усе, що пережив
Ірина Саннікова: Чи правильно я розумію, що ти фактично-таки фонтануєш піснями? Окрім того, нещодавно вийшла дискографія усіх твоїх пісень поза гуртом "Фіолет", з проєктом Kolos & Brothers, і взагалі сольні твої всі проєкти. Це так карантин на тебе вплинув? Ти казав, що ти лікуєш зв’язки. Ти що, все одно засів у студії і почав співати без кінця?
Сергій Мартинюк: Та ні. З приводу фонтанування, то в мене є цілий підхід до цієї історії. Насправді, я можу по пів року, по року утримуватися від написання пісень, навіть тоді, коли страшенно пре щось написати. А потім, коли підходить момент, коли я розумію, що ми цього року будемо писати альбом, я сиджу і за днів п’ять-шість викидаю з себе усе, що пережив, усі життєві події і зустрічі, враження – музичні, кіношні, книжкові. Тому що все фактично формує тло пісень. І от таким чином все це працює.
А що стосується дискографії сольної, то проєкт зародився ще у 2012 році, ми періодично випускали пісні, якісь альбоми, міні-альбоми. Записувалися вони в дорогах, в спальнях, на кухнях, десь в машинах якихось. Це абсолютний лоу-фай, і там все є: від акустики до дабстепу, драм-енд-бейсу. Тривалий час на стримінгах не було цієї дискографії, ми почали працювати з лейблом. Не було файлів, які б ми могли в якості надати лейблу. І ми вирішили не чекати, доки ми знайдемо ті файли, взяли в тій якості, в якій були ці альбоми, позаливали власними силами, поза лейблом, на стримінги. Тепер всі ці альбоми, всю цю дискографія, включно з лайвами, можна слухати на стримінгах.
Фани постійно питають, де сольні альбоми Колоса, де всі ці пісні про трусики в ромашках, про попи і все інше? Бо там я собі дозволяв все те, що не дозволяв у "Фіолеті".
Ірина Саннікова: А чому так? Тебе хлопці з "Фіолету" обмежують?
Сергій Мартинюк: Мене не можуть ні хлопці з "Фіолету", ні будь-які інші хлопці обмежити. І менеджерки, і менеджери не можуть. Просто в мене було уявлення про те, як має звучати "Фіолет", про які теми я у "Фіолеті" маю говорити. І я розумів, що я не хочу там якимись вар᾽ятствами займатись, я можу це робити в складі інших проєктів. Був ще проєкт, який називався "ТраТаТа". Там всього дві пісні, наскрізь ненормативна лексика.
Ірина Саннікова: Це реальна назва чи ти вуалюєш щось?
Сергій Мартинюк: Це реальна назва.
Ірина Саннікова: Шкода, що ми не послухаємо.
Сергій Мартинюк: Ми не послухаємо, бо там суцільна ненормативна лексика. Після однієї з пісень (це були часи Януковича), за те, що я його послав в тексті туди, куди зазвичай посилають людей типу Януковича, мене тягали в Луцьку по СБУ, прокуратурах і всьому іншому, писали в ЗМІ активно. Веселі були часи, 2012-2013 роки десь.
Ірина Саннікова: Я не знала.
Сергій Мартинюк: А цих пісень на стримінгах немає, ці дві пісні є на ютубі, два відео трешові абсолютно. Проєкт двох пісень.
Концепт року карантину набагато цікавіший для цих пісень, ніж наш черговий студійний альбом
Ірина Саннікова: О, все, я буду слухати сьогодні увечері! Зрештою, Сергію, розкажи: якщо займалися "Стежкою", то чи не означає це, що ви відклали на потім запис свого альбому "Доміно", який ти вже анонсував?
Сергій Мартинюк: Не відклали, ми починаємо роботу над ще одним блоком пісень. Ба більше, якщо все буде добре, я планую цей альбом повноцінний видати восени, тому що "Стежку" не можна альбомом назвати. 80% пісень, окрім двох, люди чули вже рік. Тому це не є альбом.
А от повноцінний альбом з абсолютно усіма новими піснями вийде восени. Або якщо я передумаю, в мене таке буває, – навесні. Не виключено, що за місяць-два я подумаю: "Так, восени краще видати два сингла з двома кліпами. А взимку ще краще один сингл. А весною поїхати в тур з новим альбомом". Я подивлюсь, можливо, я переграю всю цю концепцію.
Ірина Саннікова: Ви презентували, насправді, пісні "Бро, твори добро" і "Залишимось друзями" в усіх трьох версіях. Чому вони не гідні бути частиною альбому "Доміно"?
Сергій Мартинюк: Є ж альбом "Стежка". Просто в мене уявлення про альбом трошки інше глобально. На Заході це достатньо поширена практика, коли музиканти підсумовують. Це дуже часто мікстейпами чи ще якось називають. Беруть, умовно, відтинок рік-два і під однією обкладинкою видають все, що виходило за цей час. Але це не є концептуальний альбом як такий.
Хоча ці пісні мали б бути частиною концептуального альбому, але я вирішив, що концепт року карантину набагато цікавіший для цих пісень, ніж наш черговий студійний альбом.
Ірина Саннікова: Сергію, я не пам᾽ятаю, коли чула восстаннє тебе настільки ліричним, як у пісні "Зовсім не боляче".
Сергій Мартинюк: Я сам не пригадую, коли востаннє я себе чув таким ліричним ще й під ф-но, а не під гітару. Але захотілося "тряхнути старінкою", пригадати, коли у "Фіолеті" був клавішник і ми грали акустики не тільки під гітару, а й під клавіші. Цілі тури в нас навіть були. І записали таку пісню.
Ірина Саннікова: До речі, про тури і про виступи. Ти натякнув, що є усі підозри, що буде досить гаряче фестивальне літо, наскільки це можливо після виходу із карантину. Що ж там із "Бандерштатом"?
Сергій Мартинюк: З "Бандерштатом" попередньо усе добре, ми чекаємо від Українського культурного фонду остаточне погодження фінансування. Тільки ми отримаємо остаточні цифри для розуміння ситуації, ми відразу починаємо готувати програму, запрошувати артистів, письменників, громадських діячів, усіх, хто до нас приїжджає на фестиваль. І 6-8 серпня зустрічаємося абсолютно офлайн під Луцьком, в селі Рованці. Запрошую! Підписуйтеся на сторінки "Бандерштату", слідкуйте за анонсами і купуйте квитки.
Ірина Саннікова: А окрім "Бандерштату" десь ще ж можна почути гурт "Фіолет"?
Сергій Мартинюк: Не факт, що ми гратимемо на "Бандерштаті". Можливо арт-директор у моїй особі вирішить не запрошувати цьогоріч гурт "Фіолет", бо ситуації різні можуть бути.
Ірина Саннікова: Сергію, ну, розкажи, де вас можна почути?
Сергій Мартинюк: Буде фестивальне літо. Нас можна буде почути на фестивалі "Файне місто", на фестивалі Atlas Weekend – і тому, що буде в Києві, і тому, що буде в Буковелі; на фестивалі "Тарас Бульба"; можливо, але це не точно, на "Бандерштаті", а також ще на низці двіжів, про які я, звісно, не пам’ятаю, але вони є. Ми про них напишемо неодмінно найближчим часом.
Ірина Саннікова: Сергію, такий графік щільний, як твої справи зі здоров’ям і з голосом? Ти вилікувався за карантин?
Сергій Мартинюк: Ні, неможливо просто взяти і вилікуватися тільки тому, що карантин був. Але я працюю над цим. Я вже розповідав, що мав пошкоджену зв’язку і причому "нє по-дєтскі" пошкоджену. Але помалесеньку моя наполегливість і робота з педагогами, із фоніатором, дають свій результат. Зв’язка прийшла в тонус, тепер ми її наново вчимо співати. Тепер я навіть можу на пів тону деякі пісні підіймати вгору.
Ірина Саннікова: І почуваєшся всемогутнім?
Сергій Мартинюк: Ні, не почуваюся всемогутнім, але принаймні хоча б частину пісень можу співати, бо було геть кепсько і я вже думав над тим, що може це мені Святий Бог чи Космос відкритий подає знак, що пора зав’язувати з цим усім, що краще сиди он собі спокійно, книжки читай, менше зваб буде з жінками після концертів, менше буде усіх цих катаклізмів життєвих.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Книги і вірші дуже часто – можливість висловити все те, що з якихось причин я не можу висловити людям
Ірина Саннікова: Чому "Фіолет" ще не брали участі у нацвідборі на Євробачення?
Сергій Мартинюк: Ну, почекай, як мінімум треба вміти співати, щоб іти на Євробачення. Я ж сонграйтер більше ніж вокаліст, я співаю душею, а не голосом.
Ірина Саннікова: Якщо ти вже зачепив цю тему сонграйтерства, насамкінець хочу тебе запитати: от збірка "Стежка", пісня "Стежка", "Зовсім не боляче" – максимально ліричні композиції. Скажи, ти коли пишеш музику, ти собі щось вигадуєш, можливо якось стимулюєш у собі біль, смуток, чи просто проживаєш те, що відбувається?
Сергій Мартинюк: Радше проживаю, виговорююся. Для мене і книги, і вірші дуже часто – можливість висловити все те, що з якихось причин я не можу висловити людям. Інколи я не знаходжу якоїсь сили волі людям зізнатися в чомусь, правду сказати. А книги і музика дають можливість сублімувати всі ці енергії і виливати їх інколи в метафоричній формі і не тримати це все в собі. Для мене це дуже важливо. Як показує досвід, все, що я накопичую в собі, потім призводить до катастрофи якоїсь внутрішньої. Тому я нічого штучно не роблю.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
