Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Під час карантину мені хотілося писати щось світле
Дмитро Захарченко: Олено, як твої напрями творчості й амбіції змінилися за останній рік?
Олена Ковернік: Вони майже не змінилися. Більше змінилися відчуття від того, що мені хочеться писати. Можливо, це пов’язано з карантином. В мені спрацьовує механізм зворотної дії: ми всі відчували складність карантинного часу, він висів у повітрі і на противагу цьому мені хотілося писати щось світле. Не дарма я надіслала вам трек "Сонце за вікнами". Не перший, не другий, а саме останній, який пов'язаний із пошуком світла, із пошуком внутрішнього хорошого стану.
Дмитро Захарченко: Антоне, ти працюєш з Оленою з 2017-го року. Чи легко працювати з нею? Як складаються відносини в колективі?
Антон Ан: Не складніше ніж з будь-якою творчою людиною, але й не легше. Усі живі люди, у кожного є свої "таргани".
Олена Ковернік: Хочу сказати, що Антон дуже швидко адаптується до ситуації. Він дуже хороший психолог насправді. І він дуже добре відчуває людей. Тому в нього багато роботи, багато музикантів, з якими він співпрацює.
Дмитро Захарченко: Зараз вас двоє і це основний склад гурту. А є ще й додатковий?
Олена Ковернік: Так, у нас є кістяк – ми двоє. І, звичайно, в нас є ще гітаристи, яких ми запрошуємо, залежно від того, хто не зайнятий, хто може з нами працювати. Є ще барабанщик. Музиканти часто працюють з різними гуртами, бо їм якось треба виживати. Тому це така розповсюджена ситуація.
Дмитро Захарченко: У вашій творчості багато Юрія Іздрика.
Олена Ковернік: Зараз ми працюємо над другим альбомом пісень на вірші Іздрика. А в липні 2020 року ми випустили перший мініальбом, який називається "Тільки рай". І я вам дуже раджу його послухати, ознайомитися з нашою творчістю, якщо хтось ще не знайомий.
Дмитро Захарченко: Коли ви вперше побачились з Юрієм Іздриком, якою була ця зустріч?
Олена Ковернік: Взагалі, знайомство з творчістю Іздрика почалося зі знайомства з віршем "Амнезія", з якоюсь прозою, яку я прочитала. Але зачепила саме поезія. А вже пізніше, коли з’явилася сама пісня Amnesia, я написала Іздрику і він відповів мені. Ми домовилися, що, може, якось виступимо разом на сцені. І в нас таки це вийшло, ми виступали з ним двічі – в Києві та у Чернігові.
Дмитро Захарченко: А саме перша зустріч де відбулася?
Олена Ковернік: Перша зустріч відбулась якраз на концерті в Києві, 19 січня, здається.
Дмитро Захарченко: Я знаю, що він схвально відреагував на те, як ви робили пісні на його вірші.
Олена Ковернік: Йому подобається, він часто мені про це каже. До речі, вчора мені написав смс, що йому хтось із його шанувальників написав схвальні відгуки про нас. І він каже, що радіє і тішиться. Й він морально мене завжди підтримує. Я дуже йому вдячна за це.
Дмитро Захарченко: При створенні акустичної версії Your Sweet Dreams ви співпрацювали із піаністом і аранжувальником Олексієм Боголюбовим?
Олена Ковернік: Так, він відомий, дуже крутий джазовий піаніст, він відчуває з пів слова, що я хочу. Я накидую йому якісь образи і він відразу може їх втілити. Спочатку ми створили таке прикольне аранжування з дзвіночками, зі струнними інструментами. Але пізніше мені захотілося зробити ще гітарну версію, бо в мене є такий золотий гітарист Антон Ан, він знає всі гітарні рифи на світі, без перебільшення.
Антон Ан: А головне, що гітару легше возити. Рояль у валізу не складеш.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Ми сіли, замовили каву і зробили пісню у кав’ярні
Дмитро Захарченко: Що сприяє таким різним творчим знайомствам? Де ви знаходите цих людей?
Олена Ковернік: Та вони якось самі з’являються, випадково тебе десь спіткають. З Антоном ми зустрілися по роботі ще, в коли ми грали кавер-гурті. А стосовно проєкту Liloviy – ми випадково перетнулися на станції метро "Дарниця", пішли пити каву. У Антона з собою була гітара і ми сіли, замовили каву і зробили пісню відразу там у кав’ярні. Це була пісня "Навіщо ти випила каву на ніч?".
Дмитро Захарченко: Антоне, а що ти скажеш про ту зустріч?
Антон Ан: Приємна несподіванка. Зараз час творчих експериментів, різних рухів, багато що змінюється. Я легкий на підйом. Мені цікаво. Особливо коли видно, що від людини творчість пре хвилею. Хочеться підтримати, хочеться творчої синергії. Синергія – це коли підсилюється один творчий компонент іншим. Коли вони вдвох, то це крутіше, ніж коли просто один акомпанує, а інший співає.
Дмитро Захарченко: Що зараз відбувається у творчості гурту Liloviy? Чим займаєтесь та чи робили паузу на час карантину?
Антон Ан: У мене була вимушена перерва з двадцятого листопада до середини грудня. Майже місяць самоізоляції. Були хвилювання. Зазвичай у мене кожен день вдома компанія, а це посиділи з кішкою вдвох зачинені, щоб нікого не наражати на небезпеку.
Олена Ковернік: У Антона є класна кішка Молюска. Вона завжди підспівує і заважає. Коли я приходжу, вона відчуває, що можна в мене випросити їжу, і починає нявкати. Вона розуміє, що ми зайняті і знає, що отримає бажане. Бо нам треба, щоб вона не заважала працювати. І ще вона завжди підспівує у тональність, яку б тональність ми не брали.
Дмитро Захарченко: Антон сказав, що він легко відгукується на усі пропозиції. А коли розпочався карантин і людям довелося сидіти в чотирьох стінах, для вас це було складно?
Олена Ковернік: Я люблю сидіти вдома, читати, творчістю займатися. Я справжній інтроверт. Але звісно не вистачає виступів. Не вистачає спілкування офлайн. Телефон – це добре, але не замінює живе спілкування.
В плані того, що ти знаходишся у себе вдома – мене це не засмучує через те, що мені завжди є чим зайнятися. Як казала моя бабуся: "Дурному не скучно й самому", є така приказка. Творчі люди завжди знаходять, чим зайнятися.
Дмитро Захарченко: Ви згадували, що готуєте новий альбом – він буде повноформатним чи ЕР?
Олена Ковернік: Це буде повноцінний альбом. Я сподіваюся, він вийде восени. Зараз ми лише почали, записано дві пісні.
Дмитро Захарченко: А починаючи з 2017 року чи була пісня, яка викликала у вас найсильнішу емоцію?
Антон Ан: У мене була одна така пісня, вона просто ще незакінчена. Мені дуже сподобалося там музичне рішення. Якщо ми доробимо її колись, то покажемо. І у нас є багато пісень, які ми вже давно не граємо і вони не записані.
Олена Ковернік: Вони просто для мене гублять свою актуальність. Я швидко переключаюся і вважаю, що на неї вже не варто енергію свою витрачати. Мій чоловік мене часто дістає і питає: "А ота пісня увійде в новий альбом?". Я кажу, що вона ж не на вірші Іздрика. А він: "Нехай увійде, я її люблю!". І постійно мені про це нагадує. Але деякі пісні ми виконуємо на виступах, якщо є можливість.
Дмитро Захарченко: Хотів запитати про "верховенство влади" у вашому гурті. Хто приймає остаточні рішення?
Антон Ан: Олена – вона концептолог просто.
Олена Ковернік: Я тиран в цьому плані. Не знаю, чому, але так стається. В нас дуже рідко виникають якісь спірні моменти. І якщо вони виникають, то дуже часто Антон мене переконує. Деякі музичні моменти він розказує, що краще отак зробити, а не інакше. Я собі переварю і погоджуюсь. Але якщо я вважаю, що останнім має бути тільки цей варіант, то я наполягаю.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Я дуже люблю викладати вокал і працювати з акторами
Дмитро Захарченко: Ти працюєш у театрі?
Олена Ковернік: Працюю. Я дуже люблю свій театр. Театр на Липках.
Дмитро Захарченко: Ці роботи поєднуються чи заважають одна одній?
Олена Ковернік: Я лише нещодавно, під час карантину, повернулася у театр для того, щоб викладати вокал, проводити вокальні тренажі. Тому що коли я створила гурт Liloviy, я пішла із штату. І приходила туди тільки тоді, коли треба було якусь роботу зробити. А зараз я знову повернулася, щоб проводити вокальні тренажі, і несподівано для себе зрозуміла, що я за цим скучаю. Я дуже люблю викладати, люблю працювати з акторами. Взагалі, люблю акторів: вони дуже незвичні люди, вони дуже чутливі, емоційні, емпатичні. Вони люблять обійматися. До речі, я теж люблю обійматися.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
