Алевтина Кахідзе і Наталія Грабченко в студії Радіо Культура
Ваше призначення на посаду виконувачки обов'язків директорки Київського державного художнього ліцею імені Тараса Шевченка викликало жваву дискусію в соцмережах. Як ви бачите себе в цій новій ролі?
Я була освітянкою протягом 11 років. Я викладала в Харківській школі архітектури.
Але посада директорки – це для вас виклик?
Так. Також я викладала в Київській художній школі протягом двох років. Ще я викладала в сільській школі в своєму рідному селі Музичі, в школі візуальних комунікацій і ще в багатьох закладах. І нині я третій рік викладаю в школі Святого Назарія у Франції. Тобто з освітою я пов'язана давно.
Як ви для себе ухвалювали рішення погодитися на посаду виконувачки обов'язків директорки Київського державного художнього ліцею імені Тараса Шевченка? Адже йдеться про обов'язки, не властиві творчій людині.
Я критикувала державну мистецьку освіту. І коли мені запропонували таку посаду, мені було ніяково через мою постійну критику. І я вирішила спробувати взяти на себе цю відповідальність. Я вірю, що у мене щось вийде. Я скористалася цією пропозицією від Міністерства культури після численних переговорів. За освітою я викладач, я художник-графік. Також я маю технічну освіту, я закінчила будівельний інститут в Дніпрі. Думаю, вона мені теж знадобиться, адже господарська діяльність – це теж важлива частина роботи.
Що вам не подобалося в державній мистецькій освіті? За що ви свого часу критикували НАОМА?
Всього в своєму житті я досягла через самоосвіту. Всі мої проєкти, перформанси, інсталяції, знання англійської – все завдяки їй. Без неї я б не відбулася. Тобто суть моєї критики НАОМА полягала в тому, що, на мою думку, навичок, які там отримують студенти, недостатньо для того, щоб бути сучасними, затребуваними, заробляти гроші, як митець. Їздити за кордон, як митець. Коли в НАОМА відбувалася худрада, ми стояли в коридорі. Ми були мовчазними студентами, які хотіли бути художниками. І тільки коли ми захищалися, нам потрібно було щось говорити. Пам'ятаю, які ми всі були червоні. Тому що ми не вміли говорити. Ми не знали, як говорити, і це був неймовірний стрес. А коли я вчилася за кордоном, нас вчили писати про свої роботи. Там все було орієнтовано на процес. Головним був не результат. Ми мали багато дискусій і колективної роботи. До речі, в НАОМА її теж не було. Тобто того, що я отримувала в НАОМА, було недостатньо для того, щоб я відбулася. І в цьому полягала суть моєї критики.
Як відбувається навчання в ліцеї? Спочатку діти вивчають загальноосвітні предмети, а після цього – художні?
Ні. Вони їх вивчають паралельно: і те, що стосується загальної середньої освіти, і те, що стосується мистецького напрямку. Діти вчаться бути митцем з п'ятого класу. А дещо пізніше вони обирають для себе спеціалізацію і вирішують, куди б вони хотіли піти. Я вважаю, що ліцей може давати всі компетенції і навички, щоб молоді люди вже були митцями. Деякі відомі художники закінчили ліцей і не вчилися в НАОМА. Ліцей дає все для того, щоб молоді люди могли втілювати мистецькі проєкти. Якщо молода людина захоче вчитися далі – це буде її власний вибір. Але якщо поряд з тобою з п'ятого класу художники, ти можеш досягти достатньо для того, щоб втілювати свої проєкти. Може й не багато, і не великі. Але для них знань буде точно достатньо.
Критики вашого призначення в соцмережах писали, що класична базова освіта, на їхню думку, за вашого керівництва може бути загрожена.
Я б хотіла до академічної школи додати щось сучасне. Але є стандарт. Новий був підписаний 8 грудня Тетяною Бережною. Також є освітня програма, яка розробляється педагогічною радою ліцею. Тобто у мене не так багато свободи між цим стандартом і освітньою програмою. Я освітню програму затверджую, а стандарт приймаю як те, що має бути. Щоб ми не відійшли дуже далеко. Найголовніший формат викладання визначає Міністерство культури. І саме воно є засновником ліцею. Очевидно, батьки злякалися, побачивши мої проєкти. Але я вчилася в НАОМА. Я люблю малювати. І я дуже багато малюю. Є певні дисципліни, наприклад, ілюстрація чи анімація, в яких потрібно малювання дуже високого рівня. Зараз я працюю художнім керівником анімаційно-документального фільму "Синій светр з жовтою діркою" режисерки Тетяни Ходаківської. Я готую героїв та панорами для цього фільму. Дуже багато дітей, котрі є героями цього фільму, були вкрадені в Росію і повернені в Україну. Ми в цьому анімаційному фільмі дітей малюємо, тому що це дозволяє нам зобразити дітей, яких ми не можемо зняти на відео. Адже вони можуть бути в дуже вразливому стані. А якщо їхня історія буде намальована, тоді ці діти будуть захищені, а їхня історія розказана. Для того щоб намалювати дітей в різних емоційних станах, таких як плач, сміх, здивування, страх, потрібно дуже добре знати анатомію обличчя, потрібно розуміти, як воно рухається, як працюють м'язи. Це надзвичайно важливо. І зараз я згадую все, що я вчила в НАОМА. Я дуже вдячна за ці знання. Але все одно чогось мені не вистачало. В цьому фільмі, окрім того, що я малюю ці образи, я робила багато того, чого навчилася вже пізніше. Фасилітація, перформативне малювання – це навички, які я здобула вже не в НАОМА, а на різних закордонних семінарах, в спілкуванні з художниками, з якими я подружилася, коли вчилася в Нідерландах. Це мені дало дуже багато. Викладання англійської мови в НАОМА було недостатнім, вільно говорити англійською не навчили. Хоча деякі вчителі були там безперечно дуже гарні. Можливо, нам просто бракувало інструментів для вивчення іноземної мови: ми не дивилися фільми, не спілкувалися з іноземцями, ми зовсім не мали мовної практики. Але я не хочу жалітися. Це вже все відбулося. Тому я і пішла в ліцей, щоб допомогти молодим людям зробити все, щоб вони відбулися.
Як можна "розхитати" те, що затверджено стандартом і ухвалюється педагогічною радою? І чи потрібно це робити?
Тут потрібні такі навички як креативність, винахідливість, співпраця з усім трудовим колективом.
Тобто зміни можна впроваджувати в рамках цих стандартів?
Мені здається, що так. Мені б цього дуже хотілося. Але у мене не вийде, якщо я не побудую співпрацю і довіру із трудовим колективом.
Вам вдається це на цьому етапі?
З деякими виходить навіть краще, ніж я очікувала, з деякими – ще ні. Ми ще в процесі. Але ці перші 10 днів мені дали розуміння, що відбувається всередині, і я дуже вдячна цим людям, які працюють за невеликі зарплати, докладаючи дуже багато власних зусиль. І навіть якщо я не завжди погоджуюся з їхніми поглядами на мистецтво, я розумію, що вони тримають цей ліцей. Я на цій посаді нова людина, і у мене справді немає досвіду. Тому я сподіваюся на терпіння колег і на те, що вони дадуть мені час все вивчити. Для того, щоб творити щось разом. Так вже трапилося, що я погодилася на цю пропозицію, а Міністерство культури пішло на цей ризик. Єдиний недолік – це те, що моє призначення не прокомунікували з трудовим колективом. І це всі визнали. Була зустріч з батьками. І містерка культури Тетяна Бережна теж про це говорила. Я перепрошувала у батьків і вчителів. Мені часто говорять, що моя попередниця Олена Іванівна знала всіх: 100 вчителів і понад 200 учнів. Я буду намагатися запам'ятати всіх якнайшвидше. Мені потрібен час.
Окрім фаху, який дається в руки як інструмент, як на мене, художнє навчання – це про мислення. Це про створення не художника, а філософа. 17-18-річні учні переступають поріг НАОМА, і з позиції нашого віку, нам здається, що вони ще далеко не все розуміють. Що вже казати про дітей. Як навчити і пояснити їм про мислення?
Це моя робота. Тому що в цьому стандарті початкової спеціалізованої художньої освіти, який був підписаний 8 грудня, є ці компетенції: адвокатувати свій твір, доносити доцільність між змістом та формою. Це все прописано. І якщо ми це не втілимо, це означатиме, що ми не можемо виконати те, що покладено на державний ліцей. Це державний ліцей. І це його завдання. Це не те, що я захотіла зробити, тому що в мене є така ініціатива. Це просто моя пряма робота. І цей нещодавно ухвалений стандарт я ще вивчаю. Я його роздрукувала і читаю.
Чи знаходите ви в цьому стандарті розмах для творчого розвитку?
Методистка з ліцею, яка брала участь в розробці цього стандарту, а також моя попередниця Олена Іванівна кажуть, що він занадто абстрактний. Ви боїтеся, що він занадто сухий, а вони говорили що він, навпаки, абстрактний. І в ньому, мовляв, багато свободи та простору. Я б не говорила дуже багато про цей стандарт, оскільки він тільки підписаний. Я буду ще його вивчати. Але найголовніше, що треба сказати про нього – це те, що він буде втілюватися з п'ятого класу. Батьки, налякані цією зміною, можуть не хвилюватися. Цей стандарт буде втілюватися повільно. Моя задача була заспокоїти батьків. Вже відбулася наша друга зустріч. Їх прийшло близько 200 осіб. Аналітики говорять, що у українців, на жаль, все ще не дуже добре з медіаграмотністю. Після свого призначення я в цьому переконалася. Я була дуже здивована, скільки неправдивої інформації з'явилося в інфопросторі.
Якщо ви не проти, я у вас саме про це й запитаю. Доводилося читати, що ви, мовляв, на зборах сказали, що звільните всіх викладачів 45+ і призначите на їхнє місце молодих. Це відповідає дійсності?
Звісно це неправда. Я можу тільки припускати, звідки це взялося. Напевно, в якихось своїх інтерв'ю я справді говорила про те, що в НАОМА викладацький склад переважно з літніх людей. Але вік 45+... Я навіть не знаю, як це коментувати, до цього ейджизму я не маю жодного стосунку. У мене є робота, яка називається "44" про репродуктивне насилля. Я згадувала роботу Тіно Сегала, який в своїй роботі "Прогрес" розповідає про те, як відвідувач говорить з дитиною, потім ця дитина переказує розмову підлітку, підліток переказує її людині середнього віку, а потім вже літній людині. І на горі відвідувач бачить інтерпретації через цих трьох людей. Можна почути, як трансформувалися його запитання і його твердження. Мені здалося, що щось подібне відбувалося і з моїм призначенням. Я зустрілася з викладачами і вчителями, а все, що я сказала, почали інтерпретувати батьки, які взагалі не були присутні на призначенні. До цього були підключені діти, і це дуже сумно. З дітьми потрібно комунікувати інакше. Я не раз викладала дітям, і перед кожною зустріччю з ними я відпочивала. Тому що знала, що до дітей треба йти з ресурсом. Я з дітьми говорила зовсім іншими словами про мистецтво. Я не знаю, як могли зрозуміти діти все те, що я говорила викладачам і вчителям, коли мене призначали. Через батьків або викладачів. Але я не хочу багато про це говорити. Тому що ми намагаємося вийти з цієї ситуації і налагодити співпрацю. Ми вже працюємо в атмосфері, в якій ми чуємо один одного.
