В Україні немає доступних укриттів для людей з інвалідністю
У мирний час ми з чоловіком вдома у нашій квартирі в Бучі зробили все, щоб не залежати від сторонньої допомоги. Купували квартиру у новобудові і вже на етапі будівництва спільно із забудовником працювали, щоб прибудинкова територія, наша квартира, вхід до під’їзду були для нас доступними і ми могли жити незалежно. Під час вибору квартири, обрали перший поверх, оскільки залежність від ліфта навіть у мирний час велика і така послуга нестабільна: то вимкнули світло, то зламався якийсь мотор.
На початку війни ми одразу вирішили, що не будемо спускатися у підвал. Будучи на першому поверсі ми могли без перешкод вийти на вулицю. А якщо би ми пішли у підвал, як більшість наших сусідів, це створювало б труднощі. У підвалі сильно закручені сходи і спуститися туди майже неможливо. Для людини у кріслі колісному в Україні немає безпечних і доступних укриттів. Коли ми моніторили бомбосховища у січні 2022 року, то одне бомбосховище начебто було доступне для людей на кріслах колісних у Києві.
Війна в Україні триває 8 років. Україна стикалася з евакуацією людей з інвалідністю у східних регіонах. Тоді, на жаль, чимало людей загинули, бо вони перебували у будинку на 5 чи 4 поверсі і не змогли евакуюватися вчасно. Усі ці питання порушувалися упродовж 8 років, але ніякого відгуку в державі не знайшлося.
Ще одна важка категорія — лежачі люди, які перебувають у своїх домівках, і саме вони найчастіше гинуть. Якщо у кріслі колісному гіпотетично можна за допомогою кількох сусідів спуститися сходами, навіть якщо це не буде безпечно і швидко, то лежачу людину вкрай важко кудись транспортувати і взагалі евакуювати.
Стоїть питання: обирати між валізою, кріслом чи людиною
Від самого початку війни члени нашої громадської організації "Група активної реабілітації" створили координаційний центр і допомагали людям евакуюватися. З досвіду можу сказати, щоб вивезти лежачу людини, потрібно знайти транспорт, транспортувати її і безпечно довезти. А якщо потрібен медичний супровід — це взагалі щось нереальне. Такі евакуації не можуть бути масовими, поодинокі випадки безумовно є, людей виводять як завгодно. Чимало людей із прифронтової зони евакуювати навіть без крісел, бо воно не поміщалося в автобус.
В умовах війни, коли потрібно вмістити велику кількість людей у невеликий бус, стоїть питання: обирати між валізою, кріслом чи людиною. Звичайно, обирають людину, а крісла колісні залишають. Якщо у людини електричний візок, то він може важити до 200 кг і його навіть фізично важко забрати через габарити. Таке крісло може не поміститися в евакуаційний потяг, бо вони були вкрай переповнені.
Якщо ми людину в маленькому візку можемо посадити в потяг і вона в цьому кріслі поїде, то в електровізку за умови відсутності підйомника, людину просто не піднімуть. У такому випадку, людину переносять і садять на певному місці, а крісло залишається.
За 8 років війни ми так і не створили місця для людей з інвалідністю, де вони можуть перебувати довгий період чи тимчасово. Ми так і не продумали евакуаційні автобуси. Виправити це за кілька місяців неможливо. Це потрібно було робити з 2014 року і думати про людей з важкими формами хвороби.
Дуже часто людей з інвалідністю евакуюють невеликими бусиками чи у плацкартних вагонах. При цьому людина може отримати додаткові травми, які потім можна лікувати роками. Навіть пристосовані більш-менш на заході України центри заповнили звичайними людьми, а особам з інвалідністю немає куди йти. Іншими словами, немає стратегії чи плану, щоб вирішити цю проблему.
Важливо продумати свій шлях евакуації і спілкуватися
Зараз вже з’явилися евакуаційні мікроавтобуси з підйомниками. Громада загалом може продумати безпечну евакуацію людей на кріслах колісних. Обов’язково потрібно спілкуватися, хто б міг допомогти, тобто — важливо продумати свій шлях евакуації. Наприклад, я до початку повномасштабного вторгнення зверталася до міськради Бучі, де нам пообіцяли, що за нами приїдуть спеціальні служби та евакуюють. Однак ніхто не приїхав, це були пусті слова, усі втекли, як миші, а про людей з інвалідністю забули.
Звертаюся до мешканців громад і управлінців, щоб вони виявляли в себе людей з інвалідністю. Це можуть бути лежачі люди старшого віку, люди у кріслах колісних чи навіть мами з хворими дітьми. Таким людям обов’язково потрібно допомагати. Їх потрібно виявити і продумати для них шлях евакуації. Якщо це схід чи південь України, якщо неподалік лінія фронту, найкраще — евакуюватися вже зараз на захід України чи за кордон і не чекати, поки прилетить.
У західних регіонах, на жаль, доступного житла немає і люди змушені їхати далі. У нас є партнерська організація у Польщі, де люди з інвалідністю можуть перебувати від 2 до 10 днів. Потім їм підшукують місце і країну, де вони зможуть перебувати більш тривалий термін. Люди вимушені їхати за кордон, бо в Україні немає, де їх приймати. У Львові я живу з чоловіком у гуртожитку в не зовсім комфортних умовах для людини в кріслі колісному. Нам потрібна стороння допомога і це впливає на нашу продуктивність. Наприклад, вдома ванна займала пів години, а тут — три години.
Нашу громадську організацію "Група активної реабілітації" знайти не складно: можна набрати назву в інтернет-пошуковику, яки виведе на сайт gar.org.ua.
Фото: facebook.com/ngogarua
