0:00 / 0:00
Ви скажете: в Дикому Полі вже дві тисячі років не було добрих новин. Ми відповімо: та все ж вони є, варто лише прислухатись. Радіо Хартія пропонує голоси й історії, які дають надію і допомагають людям із різними досвідами проживання війни краще розуміти одне одного.
Навіщо капелан військовому підрозділу. “Я знаходжу розуміння серед військових. І ми просто починаємо називати речі своїми іменами. І тоді все на свої місця стає, — говорить Сергій "Падре" Дмитрієв, капелан Військового інституту Київського національного університету ім. Шевченка. Слухайте про те, як віра і релігія співвідносяться з реаліями війни.
Військова медицина на шляху до уніфікованих стандартів. “Ми маємо просто постійно робити одне і те саме, одне і те саме, щоб нам було нудно. Але тільки так ми досягнемо однакової якісної підготовки, — говорить інструкторка з тактичної медицини Марія Назарова. Слухайте про те, як побудувати ефективну медичну службу у війську.
Чому жодна людина не виїхала зі Студенка на Ізюмщині після пожеж? “Будинок, домогосподарство, тварин, це можна все швидко відновити. А на ліси, природу, підуть десятки років, — говорить в. о. голови Студенківського старостату Сергій Кохан. Слухайте про те, як живе нині село Студенок в Ізюмському районі Харківської області.
Війна технологій: візьми з собою ноутбук на вишкіл. "Показав командуванню свій проєкт — і став керівником команди розробки. Командир розпізнав у мені те, що я сам у собі не розпізнав", — говорить військовослужбовець зв'язківець, ІТ-фахівець Ростислав Сірик. Слухайте про те, чому на військовій службі завжди залишається місце для власної ініціативи.
З театру на передову: чому не в кожного режисера позивний "режисер". "Я не розумію, як можна ставити щось не про війну зараз", — говорить військовослужбовець і театральний режисер Олексій Райт. Він дивиться на мистецтво з позиції людини, яка з початком повномасштабного вторгнення приєдналась до Сил оборони України. Слухайте про те, як добровольці використовують мистецький бекграунд на військовій службі.
Харківський обласний центр служби крові: частина себе у місті. "До нас приходять люди із валізами", — розповідає Юрій Верховенко, завідувач відділу відбору донорів Харківського обласного центру служби крові про харків'ян, які приходять здавати кров одразу після повернення в місто або ж перед від'їздом з нього. Вони говорять: "Я хочу залишити частину себе в цьому місті". Слухайте про те, як донорство крові рятує життя та підтримує дух солідарності в Харкові.
Малинівка: велике село в час великої війни і жодного соцреалізму. "Мені було дуже важливо жити там, звідки походять мої предки", — говорить підприємиця Марія Кабанова про причини релокації з великого міста до Малинівки. А музикант, військовослужбовець 13-ї бригади НГУ "Хартія" Євген Турчинов, згадує про діяльність у Малинівці в 2000-х українського Пласту: "Стало модним серед молоді любити українську пісню, українську літературу, спілкування українською". Як живе в час великої війни велике село Малинівка на Харківщині.
Краматорськ: фронтир.
"Я не розумію, як на третій рік вторгнення люди можуть не мати з собою турнікетів", — говорить медичний директор з надання допомоги дорослому населенню краматорського Центру первинної медико-санітарної допомоги Андрій Прудивус, який розвиває мобільні бригади медичної допомоги. "Я не встигаю бачити, як дорослішають мої друзі; я встигаю бачити, як вони щезають", — ділиться санінструкторка 56-ї бригади сержантка Анастасія Подобайло, яка пішла до "Вовків Да Вінчі" в свої 19, і зараз на війні уже 7 років.
Прийшов з війни — ідеш до психолога. Психологічна допомога після повернення з війни як гігієнічна норма і запорука нормального родинного життя. Про це і на власному, і на робочому досвіді розповідає лікар-травматолог, військовий медик, колишній очільник медичної роти 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, керівник Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій та лідер панк-гурту "Бетон" Андрій Жолоб. Як подолати апатію ветеранів, допомогти не лише їм самим, а й їхнім родинам.
Бібліотека "рулить" на селі. Бібліотека як малий центр світу: саме так підходить до роботи бібліотекарка Капитолівської сільської бібліотеки Юлія Какуля-Данилюк, яка цьогоріч увійшла до списку УП-100 в категорії "Культура". Капитолівка — село на Ізюмщині, яке відновлюється після окупації, і бібліотека тут стала одним із рушіїв відживлення. Тут є пропозиція до кожного і легкість, якої так потребують люди, які пережили важкі часи.
