Результат пошуку: лист на радіо
Іванна Пшепюрська-Мащак,жертва операції "Вісла", політв’язень таборів ГУЛАГу, громадська діячка української діаспори у Великобританії в ефірі програми "Імператив"розповіла про свою книгу "Дорогами минулого" та життя у буремному ХХ столітті.
Ведучий:
Василь Шандро
– Ви видали книгу споминів "Дорогами минулого". Минуле обмежується якимись конкретними роками, чи йдеться про якусь особисту, приватну і суб’єктивну версію ХХ століття? Яке це минуле?
– Від самого початку, від дитинства аж до переїзду в Англію і життя в Англії. Я просто описую – не докладно, на це не стало би часу – історію моєї родини, яка зараз практично вся вже не існує.
Також мені дуже хотілося представити час перебування в таборах ГУЛАГу на Колимі і деякі зустрічі з моїми близькими подругами, які теж були там. Тому що ми відшукували одне одного у різні способи, і так ми довідалися навіть більше про себе. Бо в нас у таборах усюди був такий неписаний закон, що ніхто ніколи нікого не питав: "За що тебе засудили?" Ми усі знали, що ми політично засуджені, і цього вистачало.
А тепер ми на волі. І на приватних зустрічах я довідалася жахливі історії переходу тих людей до в’язниць, їх переживань там та повернень додому. Навіть були такі зворушливі історії, коли матір арештували, вона лишала двох малих дітей, і тих дітей нібито усиновлювала родина чоловіка. А матір, відсидівши десять років, повертається додому, і діти її абсолютно не впізнають. Пізніше повертається батько – та ж історія.
Мені хотілося розповісти ці історії, тому що вони (герої цих історій – ред.) вирішили ніколи про себе не писати. І я збирала такі історії. У мене є дуже багато спогадів, листів тих людей, це ціла збірка. І наприкінці книжки я розміщую короткі життєписи тих людей, щоб показати, що такі люди були зі мною. Були такі Надя Мудра, Юлія Паньків, які насправді мали дуже складне і цікаве життя. На жаль, їх вже немає з нами. І з тих, кого я пам’ятаю, мабуть, ще двоє-троє живуть досі.
– Тобто це документальна книжка?
– В основному документальна. Тільки вона не є детальною, тому що на це треба мати значні фінанси. Мені хотілося "переїхати" від дитинства до теперішнього часу, і хотілося залишити слід: і про батьків, яких уже немає, і про братів, які потерпіли і відійшли у вічність. З тої цілої родини залишилась тільки я, наймолодша.
– Ви розпочинаєте свою книжку з розділу під назвою "Село мого дитинства". Де ви народилися і виросли?
– Я народилась в Крупці Любачівського повіту. Це таке маленьке село. Але через те, що батько був священиком, а молодого священика переводили з місця на місце, він побував у кількох парафіях і зрештою дістався до Хоробріва. Тоді мені було 2 рочки. Це був 1927 рік. Фактично, селом мого дитинства є Хоробрів, це біля Сокала над Бугом.
Це був мій найкращий час життя, я там жила до 13 років. Це село залишило дуже гарні і дуже теплі спогади. Я ходила там до нормальної школи, потім перейшла до Сокала, пізніше я переходжу до Львова, починаю навчання у львівській гімназії, рік проходить – і вибухає війна. Ми приїжджаємо на канікули до хати, і нас з нашим львівським домом розділяє кордон.
Починаються 1940-і роки, приходять німці. Тоді вертаються … і мене арештують, перший раз у 1945 році. Я недовго тоді сиділа, але тоді я найбільше пізнала, що значать радянські табори. Мене звільняють, я приїжджаю до Хоробріва до батьків, вже ховаюся.
– А де були брати?
– Обох братів забрали до Дивізії Галичина у 1945 році, і доля їх така, що один загинув під Бродами, а другий потрапив у радянський полон і втік з нього. Тоді він увійшов до УПА, де він був до кінця 1947 року, коли його заарештували.
Мене заарештували в січні 1948 року. Брат дістав 25 років, я отримала 10, і мене відіслали на Колиму. Я не знала, куди його відправили, але припускала, що ми з ним їхали тою самою дорогою. Вперше я його зустріла на Колимі у 1954 році.
Це було після смерті Сталіна. За Хрущова його відправили до Тайшетських таборів. Але ми вже мали контакт, він знав, де я, ми могли спілкуватися. І у тому ж році я ріжними дорогами дізнаюся через листи з Польщі, що сталося з батьками.
На щастя, мій лист дійшов до Польщі, і в я 1954 році дістала першого листа від мами, з якого довідалася небагато, адже листи писали дуже обережно. Я їй писала також дуже часто, короткі листи, просто щоб вона знала, що я є. Писали, що нічого не бракує, здорові, живі, що дуже добре живеться і так далі.
За Хрущова нас звільняють і перевозять назад до Польщі як польських громадян. Брата ще беруть до в’язниці. Ми їдемо ніби тим самим транспортом, але я не знаю, що брат повертається до Польщі. І він вже був у в’язниці, коли я довідалася від тих, хто їхав разом з ним, що його затримали. Там він провів ще півроку. У травні він звільняється, і вже тоді починається наше життя у Польщі як вільних людей.
– За що вас ув’язнили? Ви говорили, що в таборах про це не говорили, бо й так було зрозуміло, що всі політув’язнені. Але що інкримінували саме вам?
– Передовсім, я тримала зв'язок з братом.
Мого брата відправили до Варшави, щоб він вийшов на заграничних кореспондентів, щоб говорити про підпільний рух УПА. І там його цілком випадково впізнав шкільний товариш. А те, що брат був у підпіллі, більшовики знали, і вони шукали виходи на нього. Його заарештували.
А мене з УПА відправили передати йому гроші, якісь матеріали. І я їздила на зустріч з ним. Я входжу, і жінка з дому, де він мешкав, з жахом замикає переді мною двері. Я зрозуміла, що щось недобре, ріжними дорогами йду звідти і поїздом повертаюся додому. І так я привезла батькам звістку про брата.
Після того була акція "Вісла", і ми потрапили під ту акцію, очевидно. Нас у брутальний спосіб вивезли на понімецькі землі, і вже там мене заарештували. Ми приїхали у жовтні, а в січні 1948 року, на Святий вечір мене арештовують польські спецслужби.
Пізніше мене передали до НКВД. І я сиджу тут, у Києві, на Короленка 33 (нині Володимирська 33 – ред.). І вже у квітні на судять: брата – на 25, мене – на 10 років.
Мій перший робочий табір був дуже жорстоким, практично найгіршим на Колимі. Його називали Долиною смерті. Раніше на цій території був чоловічий табір, але його перенесли в долину, а на сопці, де було важко дихати, зробили жіночий.
Кілька чоловіків ще залишалося, вони привітали нас музикою. Здавалося, нам грають "Вічную пам’ять".
Ми працювали в копальнях: олово, уран. На щастя, я там була недовго, тільки до пізньої осені, практично зими. Тоді мене перевели на нижчу місцевість, де був чисто жіночий табір.
Слухай повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото localhistory.org.ua, youtube.com, kateshcheglova.wordpress.com
Вчора, 18 травня на вулиці Інститутській група активістів зруйнувала паркан, яким обнесено місце спорудження майбутнього меморіалу Небесній Сотні. Перед цим 20 родин героїв Небесної Сотні та низки громадських організацій звернулися з відкритим листом до ініціаторів проекту з вимогою зупинити будівництво, оскільки ще не завершено слідчі експерименти на місцевості. Як розповів в ефірі Українського радіо генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло, підготовчі роботи було зупинено у відповідь на лист із Генпрокуратури.
Ведучі:
Владислав Красніцький
Тетяна Дем’яненко
"17 травня ми отримали лист, у якому управління спецрозслідувань інформує нас, що слідчі експерименти будуть проводитися ще аж до 17 червня на цій території. І саме тому ми зупинили будь-які підготовчі роботи", - говорить директор музею Революції Гідності. Він також розповів про те, з чого, власне, почалася ця історія:
"Після подій на Майдані був потужний громадський запит на гідну меморіалізацію подій, учасників і героїв Небесної Сотні. І тоді, в 2014 році розпочалося досить активне обговорення серед зацікавлених активістів, митців, родин. І так виникло два конкурси: перший конкурс — "Територія гідності" — на жаль, закінчився нічим, і коли було створено державний заклад, виділено землю, було проведено вже другий конкурс. За ці три роки обговорень, дискусій досить гарячих, єдиним рішенням стало, що те, кого вшановувати, де і як вшановувати, можна визначити лише за результатом відкритого конкурсу".
Такий конкурс був проведений на замовлення Кабінету міністрів, його результати були затверджені. Відбулася низка обговорень. Сам проект було оприлюднено 20 лютого 2018 року. Були зустрічі з родинами Небесної Сотні, відбувалися обговорення серед архітекторів, і були висловлені певні зауваження.
"Неможливо врахувати всіх думок, бо їх є дуже багато, і так само думка родин не є консолідованою і немає єдиного бачення, як має бути. І той лист — це була думка певної кількості родин. Основним аргументом є те, що змінювати історичне середовище на колишній вулиці Інститутській неможливо, недоцільно. Другий аргумент — потреба забезпечення проведення повних об’єктивних слідчих експериментів. Бо проект вносить певні зміни в територію, і це за інформацією управління спецрозсідувань, ставить під загрозу взагалі їх завершення", — пояснює директор музею.
Він аргументує, що взагалі учасники дискурсу мають мету — не лише створення меморіалу, або не лише слідство, а і те і інше.
"У нас ще неповна інформація, але внаслідок отаких перемовин та нашої відкритості, вчора, 18 числа, якраз у День музеїв, група людей повалила паркан на алеї Героїв Небесної Сотні, вирішивши, що, очевидно, таким методом можна вирішити питання і забезпечити проведення слідчих експериментів".
Ігор Пошивайло розповідає, що музей отримав лист за підписом заступника Генпрокурора, що в нижній частині Інститутської слідчі експерименти проведено.
"А в липні минулого року департамент спецрозслідування давав різні терміни: до кінця серпня, до кінця вересня, до кінця жовтня. І ми маємо цілу папку листів, де нам дякують за те, що ми сприяємо слідчим, а підрядник, який має будувати, власним коштом сприяє відтворенню макетів місцевості. Ми в такій ситуації, що постійно не знаємо, хто правий, і коли слідчі експерименти буде завершено".
Директор музею вбачає у ситуації конфлікт двох суспільних запитів: один — це створити гідний меморіал у центрі Києва, а другий — це зберегти Інститутську і забезпечити умови для слідства.
"Це питання до обох сторін. Щодо другого — то слідство проводиться вже 5 років. Адвокати родин навіть не мають чіткого бачення: чи є слідчі експерименти первинним доказом, чи вторинним, чи є інші варіанти.
Щодо можливості змінити проект — є певна процедура. Навіть замовник, а ним є Мінкульт, не може просто так взяти і внести зміни. Тому музей опинився заручником — з одного боку, він не проводив конкурс, з іншого — його визначили замовником будівництва. Тобто, нам поставлена пряма задача — втілити відібраний проект у життя", — підсумовує Ігор Пошивайло.
Нагадаємо, вчора активісти знесли паркан на вулиці Інститутській. Минулого тижня на Інститутській почалися роботи зі зведення Меморіалу Небесній сотні. Частина активістів та родичів загиблих були проти будівельних робіт, вказуючи на те, що місцевість ще недостатньо досліджена на предмет встановлення доказів та відтворення картини подів масових розстрілів у лютому 2014 року.
Слухайте ефір за посиланням.
На фото: проект меморіалу
Звільнення Станіслава Шевчука з посади голови Конституційного Суду України, і призначення нової очільниці суду, стало несподіванкою перед інавгурацією нового президента. Які ризики несуть собою ці зміни, та чи були вони правомірними — з цього приводу в студії Українського радіо висловився сам Станіслав Шевчук.
Ведучі:
Олена Зелінченко
Юрій Табаченко
— Підстав, які лягли в основу рішення Конституційного суду, було заявлено чотири. Зокрема, вам закидають створення паралельних структур управління в Конституційному суді, ігнорування права суддів щодо окремої думки у справах і заяви, які на думку суду, не мають конституційно-правових підстав.
— В суді відбувся фактично переворот, або рейдерське захоплення посади голови суду, за допомогою певних інструментів зовнішніх: виглядає так, наче є брутальні порушення, а насправді — це звичайна точка зору, тут нема нічого. Коли я пішов в суд, я і зараз бачу перспективи, що необхідно його реформувати. Я професор, доктор юридичних наук, спеціаліст по конституційному праву, і я бачу масу проблем, з якими стикається суд. Він не приймає рішення, приймає дуже мало рішень, має величезний роздутий апарат. Я почав реформувати суд, почали діалоги з суддями: давайте прискоримося, давайте працювати. З таким величезним бюджетом і з такими зарплатами ми не можемо по декілька рішень приймати на рік. Також виявилося, що деякі судді, замість того, щоб приймати рішення, керують секретаріатом, а голова суду — я, а не окремі судді.
Що відбулося щодо мого звільнення? З точки зору юриспруденції, це брутальне порушення. Подивіться постанову про моє звільнення — немає жодної мотивації. Казали: де висновок? От, цей висновок оприлюднили, там нема нічого. По перше, ці от закиди стосуються мене як голови суду, а позбавили мене статусу, як суддю. Як суддя, я нічого не порушував у цьому аспекті. Про мене загалом не згадується, я розглядаю справи і інші моменти. А тут кажуть, що я зловживаю владою.
— Але ж ви були очільником Конституційного суду, і ось виходить так, що у вас не склалися стосунки з іншими суддями. Чому так сталося?
— Мої погляди на реформування суду, на позицію як голови суду, або політичний вплив, який я відчував (зовнішній), призвели до того, що в такий спосіб: я не знав, у чому мене звинувачують. Щоби процедуру цю почати, треба дотримуватися закону та регламенту — зібрати спеціальне пленарне засідання і передати в комісію по статтям звинувачення — цього нічого не було. Навіть по тим статтям, що казали, наприклад от радники, чи те, що я комусь давав вказівки, я не можу давати вказівки. щоб вони їх виконували. судді незалежні. Не може один голова суду впливати на суддю. Теж саме стосується радників.
— Ви кажете, що висували претензії до вас, як до голови, а звільнили, як суддю. Але ж тут є момент, що раніше ще повідомлялося, що судді КС висловили недовіру вам, однак, правових наслідків це раніше не мало, оскільки в законі про Конституційний суд не прописана процедура звільнення голови КС, окрім як за власним бажанням.
— Абсолютно точно. Якщо б судді хотіли провести збори спочатку, вони б висловились і дали свої позицію. Збори виявились тоді, коли перервали процедуру спеціального засідання. Щоб почати засідання, треба затвердити порядок денний. У вівторок по порядку денному не було необхідної кількості голосів, я закрив засідання. Після того, за моєї відсутності судді почали проводити пленарне засідання. щось там вирішували, і в результаті вийшло так, що мене звільнили як суддю, хоча претензії були як до голови. Це безпрецедентний випадок, юристи це можуть зрозуміти. суддя і голова суду — це різні речі: суддя працює над справами, а голова очолює суд, виконує управлінські функції.
— Ви сказали, що виступали за реформування суду, що роздутий апарат в КС, але при цьому ви брали позаштатних радників, очевидно вам все-таки людей не вистачало?
— Деякі судді, замість того, щоб працювати над своїми рішеннями, безпосередньо впливали на апарат через своїх осіб. І я, як голова суду, не міг з цим змиритися, бо мені треба були люди, які мені допомагають по певних моїх функціях. Те, що вони мають доступ до певної секретної інформації, інші моменти — це повністю не відповідає дійсності.
— На їхню діяльність витрачалися кошти з кошторису Конституційного суду?
— Ви знаєте, як це порахували? Як комуналку і світло на весь суд, з буфетом і туалетом, і розділили на кількість людей. Не було там так багато тих радників, там про одного написали, що 199 днів був — він два рази прийшов. Там багато що не відповідає дійсності в цьому висновку. Це жахливо, щоб звільнити якусь людину на виробництві, там токаря, чи слюсаря, потрібно пройти певну процедуру, а голову суду — можна звільнити за 5 хвилин! Дійсно, були вимоги поставити мені питання, щоб я звільнився, це тиск був. Але я сказава, що це неправомірно, всі ці питання не відповідають юридичній складовій. Як голова суду, як юрист, як суддя суду, я не міг діяти всупереч закону і регламенту.
— Ви будете позиватися щодо скасування рішення про позбавлення вас статусу судді?
— Безумовно, бо це є брутальне порушення, це удар по моїй репутації. Порушена процедура, в першу чергу, бо треба спочатку, щоб зібрався суд, провів спеціальне планове засідання, передав в комісію на висновки, знати статті звинувачення. Бо коли я пішов на комісію, я навіть не знав, що виявляється проти мене порушено дисциплінарне провадження! Мені ніхто нічого не сказав. Я пояснив і про радників. І ще інше: радники — це управлінська діяльність, і положення про радників було прийнято секретаріатом, я його тільки підписав. Тобто це — порушення на порушенні.
— Ви будете позиватися лише за порушення процедури, чи й по суті звинувачень?
— З усіх питань. Тим більше, от одне із звинувачень, що я начебто сказав (я сказав це в пресі), що я не приведу президента до присяги, якщо вибори будуть сфальсифіковані. Це начебто політизація. Ну якщо вибори сфальсифіковано, як це було під час Помаранчевої революції — яка може бути присяга? І це вимоги регламенту, не тільки Конституції — 166-та стаття регламенту. Тобто, я сказав, як воно є.
— А в комісії говорять: "ця заява судді Шевчука не має конституційно-правових підстав, не відповідає статусу судді і голови Конституційного суду, і за змістом, і за спрямованістю". Згадують також ще одну справу, коли в червні 2018-го ви проігнорували право суддів Конституційного суду на опублікування окремої думки стосовно акта суду і сприяли позачерговій його публікації до закінчення терміну. Про що тут ідеться?
— Ну зовні висновок виглядає, як якась стаття обвинувачення. Для неспеціалістів, а для спеціалістів — тут немає жодних підстав для мого звинувачення. Про ці окремі думки: одразу ж на нашому сайті виходить рішення з окремими думками, це друкується у "Віснику Конституційного суду". Що стосується "Голосу України", де було розміщено, після прийняття рішення або висновку є 12 діб для публікації. Мені приніс керівник секретаріату лист, я його підписав, передав "Голосу України", а окремих думок ще не було.
— Оскільки ви говорите, що будете позиватися, то чи не поставить ось таке ваше рішення під сумнів легітимність інавгурації новообраного президента, яку заплановано на 20 травня. І в такому випадку призначення вашої наступниці Наталі Шаптали, яка прийматиме присягу Зеленського, чи буде визнано воно незаконним?
— По Конституції, стаття 104, новообраного президента приводить до присяги голова Конституційного суду. А процедури мої по суду, або ще інші процедури — це окремо, це не впливає. Сама головна ідея була — змістити мене з посади голови суду, використовуючи мій статус як судді. І це кожен слухач може зрозуміти, що так не роблять.
— Є інформація також про анулювання візи до США. З чим це пов’язано? Чи це має стосунок до скандального рішення про скасування статті про незаконне збагачення?
— Я не обговорюю свої питання приватних поїздом, в тому числі й візи, у пресі. Щодо
скандального рішення про скасування норми про незаконне збагачення, є юридична частина, є суспільна. Звичайно, суспільство не сприймає такі позиції, коли є величезний запит на покарання корупціонерів. Що стосується юридичної сторони незаконного збагачення — це рішення суду, яке базується на юридичній аргументації. Ви не звернули увагу, що протягом кількох тижнів до мого звільнення, була брутальна кампанія? В тому числі у пресі — деякі ЗМІ знали, що мене 14 числа будуть звільняти. Це значить, що включаються певні політичні машини.
Нагадаємо, що у вівторок, 14 травня, судді Конституційного суду проголосували за звільнення Станіслава Шевчука з посади судді. Підставою для звільнення Шевчука з посади став висновок комісії з регламенту та етики, яка знайшла у його роботі системні і істотні порушення. Зокрема, у документі йдеться: "Комісія дійшла висновку про наявність підстав для звільнення Шевчука Станіслава Володимировича з посади судді Конституційного суду у зв’язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубим та системним нехтуванням своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного суду України та виявило його невідповідність займаній посаді".
Аудіозапис інтерв'ю зі Станіславом Шевчуком можна прослухати за посиланням.
Як змусити будь-якого президента України не виходити за межі своїх конституційних повноважень? Чи достатньо повноважень передбачено за цією посадою, щоб виконувати обіцянки і бути гарантом дотримання Конституції, прав і свобод громадян? Про це у студії Українського радіо говорили з Валерієм Тертичкою, доктором наук з державного управління, професор, керівник магістерської програми "Публічне управління та адміністрування" Національного університету "Києво-Могилянська академія" та Юрієм Спектором, заступником голови громадської організації "Фонд сприяння конституційним реформам в Україні".
Ведучий:
Роман Коляда
Юрій Спектор: В статті 106 Конституції України окреслені головні повноваження президента. Натомість, хочу звернути увагу на те, що п.31 ч 1 ст 106 зазначено, що "Президент здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України". Це означає дві речі. По-перше: законами України, на жаль, неможливо визначити повноваження президента, додатково їх конкретизувати або розширити. І правова позиція Конституційного суду неодноразово на цьому наполягала.
З іншого боку, буквально через один рядок ми читаємо: "Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України". І отут виникає певний дисбаланс: з одного боку, відповідно до ст. 102 Конституції, президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини, громадянина. З іншого боку — його повноваження, передбачені ст. 106, переважно є організаційними: він когось призначає, когось звільняє, щось вносить. А як він, власне кажучи, буде гарантувати Конституцію, наприклад, право на освіту, на медицину, на повагу до особи, недоторканність житла — що, власне він має зробити?
І от якраз це речення каже, що він має видати указ. А далі починається поле законодавчої невизначеності. Поки що у нас не було такої практики, щоб президент віддавав укази безпосередньо на виконання статті 102 з метою прямого захисту прав і свобод людини. Але можливо ми станемо свідками такої практики, цього не можна виключати, в цьому є дисбаланс Конституції. Вона передбачає це, не забороняє, але і не регламентує.
— Є такий перелік "Зона компетенції президента України", де вона описується буквально п’ятьма пунктами: гарантія Конституції України, зовнішня політика, обороноздатність, виконавчий сектор влади і право на вето будь-якого закону, який він може повернути в парламент на доопрацювання. Це повний перелік?
Валерій Тертичка: Загалом, так. Але там є неточність у пункті, що стосується голів обласних адміністрації. На сьогодні у нас іде процес децентралізації. Ми не можемо розглядати інститут президентства як таку сталу конструкцію — правове поле розвивається, наше суспільство досить швидко розвивається, навіть сучасні вибори продемонстрували нам дуже багато всіляких новітніх технологій.
Я думаю, що його повноваження і його функції у нас в суспільстві асоціативно сприймаються як такого батька-гетьмана. Ми асоціюємо президента з усією владою, що в нас є — і з судовою гілкою, і з законодавчою, з виконавчою, і навіть із четвертою гілкою влади, тобто журналістською, тобто взаємовідносинами щодо свободи слова. І оце-от ставлення до нього і визначає ті повноваження, які ми вкладаємо в зміст того, що він повинен робити. Наприклад, захист прав і свобод — якщо лист від громадянина надходить, то він надходить одразу на президента України, навіть якщо він стосується місцевого рівня і будь-яких таких речей.
— Якщо порівняти реальний перелік повноважень президента, і те, що ми читаємо в передвиборчих програмах, де дуже багато економіки, дуже багато соціальної політики — чи якісь механізму впливу на ці сфери де-факто існують?
Юрій Спектор: Я пригадую ще понад 10 років назад була така дискусія, коли Віктор Ющенко, в черговий раз, як і всі наші президенти, намагався переписати Конституцію, щоб збільшити повноваження, мотивуючи це тим, що конституційна реформа зменшила їх і не дала виконати в тому числі передвиборчі обіцянки. В кінцевому підсумку, головне — не обсяг отриманих повноважень, а реальний авторитет президента як політика в суспільстві.
Якщо президент є моральною цінністю, авторитетом, то навіть якщо він не має формальних повноважень, він може відкрито звернутися з клопотанням до відповідного органу і просто попрохати це виконати. А якщо в нього будуть супер-повноваження, а він не матиме підтримки суспільства, політиків, політичних партій, то він нічого не зможе зробити. Тому це питання не має формальної відповіді. Тому це питання політичне і питання довіри до президента, його авторитету, його ваги.
Слухайте інтерв’ю повністю
Голова Центральної виборчої комісії Тетяна Сліпачук заявила, що режим роботи виборчих дільниць під час проведення другого туру президентських виборів змінюватися не буде, оскільки це не передбачено законодавством. Про це вона заявила в ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата".
"Можу сказати одне: на жаль, закон встановлює дуже конкретні норми щодо часу голосування. Це норма закону, а не рішення ЦВК встановити початок голосування з 7 ранку, а не з 8:00 і завершити його не о 20:00, а о десятій вечора", — сказала Сліпачук.
Читайте інтерв'ю повністю: Сліпачук: поява кандидатів на дебатах — це прояв поваги і до закону, і до виборців
Голова ЦВК зауважила, що закон дає можливість проголосувати виборцям, які до 20:00 прийшли на дільницю.
"Лист (від головного рабина України Моше Реувена Асмана щодо продовження роботи виборчих дільниць - ред.) надійде до ЦВК, і ми, безумовно, будемо його розглядати і думати, як відповісти. Але я все ж прошу наших громадян звернути увагу на те, що закон передбачає умови здійснення волевиявлення в день голосування, в тому числі щодо часу голосування. Тому я б хотіла закликати громадян дотримуватись цих умов", — наголосила вона.
Нагадаємо, напередодні головний рабин України і Києва Моше Реувен Асман звернувся до ЦВК з проханням подовжити роботу виборчих дільниць у день голосування 21 квітня. Він пояснив це тим, що на 21 квітня припадає свято Песах, під час якого за іудейськими законами заборонена будь-яка робота до сходу зірок, тому з метою надання громадянам, що сповідують іудаїзм, можливості для реалізації свого виборчого права, потрібно подовжити роботу деяких виборчих дільниць до 22:30.
21 квітня в Україні відбудеться другий тур президентських виборів, в якому братимуть участь два кандидати у президенти — Петро Порошенко і Володимир Зеленський.
7 квітня Центральна виборча комісія оголосила результати першого туру президентських виборів: за коміка Володимира Зеленського проголосували 30,24% виборців, а за чинного президента Петра Порошенка — 15,95%. До 15 квітня виборці можуть змінити місце голосування. Як це зробити в ефірі Українсього радіо розповіла координаторка з юридичних питань ГО "Донбас SOS" Марія Красненко.
Тетяна Сліпачук, фото - facebook.com
Про дебати у студії Суспільного чи на НСК "Олімпійський", про порушення під час першого туру виборів та низьку явку на дільницях за кордоном розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата" голова Центральної виборчої комісії Тетяна Сліпачук.
Ведуча:
Світлана Мялик
Що Ви думаєте про проведення першого туру виборів? Які порушення були під час виборів?
— Щодо порушень, то має бути ініційована справа компетентними органами, поліцією, і в ході дослідження обставин має бути встановлений факт порушення. Все, що говорять штаби, експерти, що не базується на таких фактах, я не сприймаю. Тому важливо сказати про те, що системних порушень не було.
Прикрими є випадки, коли люди приходять на виборчу дільницю, беруть бюлетень, а потім його нищать, рвуть, малюють на ньому. Крім того, фото- та відеозйомка не є доречною, але не всі це розуміють.
Згідно з даними ЦВК, за кордоном під час першого проголосували близько 55 тисяч громадян України тоді, як до держреєстру було внесено 430 тисяч. Які причини незначної участі виборців за кордоном у першому турі?
— Можливо, це їхнє небажання голосувати. Це право людини прийти і зробити свій вибір. Я вважаю, що для цього є два чинники. Перший — значною мірою особи мають проблеми стовно того, як дістатися до місця голосування. Це і час, і гроші.
Але з іншого боку, якщо ти є свідомою людиною, вважаєш себе громадянином України, бажаєш зробити свій вибір, ти маєш нести з цього приводу якісь незручності. Тому що голосування за кордоном не може бути зручним, оскільки це справді суттєва проблема. Дуже багато країн зовсім не має положень у своєму законодавстві, які дозволяють громадянам на території інших держав здійснювати цей вибір.
Коли відбудуться дебати між кандидатами у президенти України?
— Відповідно до закону вони мають відбутися в п’ятницю 19 квітня о 20:00. Кандидати між собою мають право організувати будь-яке ток-шоу, вони можуть звернутись до телерадіокомпаній, можуть погодити якусь зустріч, у тому числі і на стадіоні. Це питання домовленості між двома кандидатами щодо формату, але все це відповідно до закону буде частиною їхньої передвиборної агітації, яка має бути здійснена за рахунок виборчих коштів цих кандидатів.
Що стосується позиції ЦВК, є інша норма, яка чітко передбачає, що за державний кошт ЦВК має забезпечити, а Суспільна телерадіокомпанія має організувати демократичні теледебати, на яких кандидати у студії за відсутності агітаційних матеріалів у дуже чітко встановленому порядку мають продебатувати напередодні дня тиші. Коли відсутня агітаційність та елементи шоу, є можливість отримати дуже чесну позицію, зрозуміти, як поводиться кандидат, побачити особу. Для мене поява кандидатів на дебатах — це вираження поваги і до закону, і до виборців, які це очікують.
Чи може бути компромісний варіант об’єднати ток-шоу, а потім провести дебати?
— Закон розділяє ці дві категорії дебатів. Він чітко встановлює, що дебати за кошти державного бюджету відбуваються в останню п’ятницю напередодні дня голосування. ніяких компромісів закон не передбачає. Дебати — це модератор та два кандидати.
Відповідно до закону, вседоступність дебатів, які ми проводимо разом з Суспільним, означає, що сигнал за теле- та радіотрансляцію є доступним безкоштовно для всіх каналів. Тому всі, хто бажають, матимуть можливість транслювати дебати.
На 21 квітня припадає Вербна неділя у православних, Великдень — у католиків та Песах — в іудеїв. Головний рабин України звернувся до ЦВК з проханням продовжити роботу виборчих дільниць на 2,5 години. Чи можливе продовження роботи виборчих дільниць?
— Можу сказати одне: на жаль, закон встановлює дуже конкретні норми щодо часу голосування. Це норма закону, а не рішення ЦВК встановити початок голосування з 7 ранку, а не з 8:00 і завершити його не о 20:00, а о десятій вечора.
Закон дає таку можливість, що особи, які до 20:00 прийшли на дільницю, мають бути запрошені до приміщення та отримати можливість проголосувати. Інших можливостей закон не встановлює... Лист надійде до ЦВК, і ми, безумовно, будемо його розглядати і думати, як відповісти. Але я все ж прошу наших громадян звернути увагу на те, що закон передбачає умови здійснення волевиявлення в день голосування, в тому числі щодо часу голосування. Тому я б хотіла закликати громадян дотримуватись цих умов.
Прослухати повну версію.
На фото — голова ЦВК Тетяна Сліпачук та ведуча Світлана Мялик
В Україні в 2018 році з’явилося екологічне маркування "Зелена зірка", воно означає, що при виготовлені товару чи наданні послуги не завдано шкоди довкіллю. Про екологічну сертифікацію в ефірі Радіо Культура в програмі "Еко-life. Радіоблог Майї Манько" розповів президент ГО "Всеукраїнська спілка екологічного маркування "Зелена зірка" Олександр Васильєв.
"Більше року тому держава скасувала всі обмеження щодо екологічної сертифікації. Світовий досвід такий, що в Європейському Союзі цим займаються громадські організації. Зараз ми працюємо по ISO 2002 року. Це один із тих документів, на якому ми базуємось. Також ми базуємось на ДСТУ, хоч наша держава їх скасувала, але там є ціла низка важливих вимог. На основі цих нормативних документів ми формуємо чек-лист – перелік вимог, яким повинна відповідати послуга або товар. Якщо продукт відповідає цьому чек-листу, ми видаємо сертифікат", – зазначив Олександр Васильєв.
За його словами, окрім ГО "Всеукраїнська спілка екологічного маркування "Зелена зірка", в Україні екологічною сертифікацією займається також ГО "Жива Планета", що видає сертифікат "Зелений журавлик". Експерт наголосив, що таке маркування не є обов’язковим і здійснюється за бажанням.
Екологічне маркування має широку сферу застосування – від продуктів харчування, промислових товарів, будматеріалів до об’єктів нерухомості та послуг. Загальні принципи та методи його застосування викладені в міжнародних стандартах серії ISO 14020 "Екологічні марковання та декларації". Ця серія стандартів упроваджена до української національної системи стандартизації – серія ДСТУ ISO 14020.
Слухати ефір повністю.
Кілька років тому в Україні розсекретили документи КДБ. Тепер отримати доступ до документів про своїх репресованих родичів чи історичних постатей може практично кожний українець, звернувшись до архіву СБУ, де тепер зберігаються документи. Про роботу з архівом та свої моторошні знахідки в ефірі "РанокПРО" розповіла науковиця Тетяна Шептицька.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Ярина Скуратівська: – І СБУ, і колишнє КДБ прийнято вважати досить закритими структурами. А наскільки відкритий до відвідувачів у минулому секретний архів?
– Безпосередньо що стосується самого архіву КДБ, то він, наскільки йому дозволяє законодавство, досить відкритий, його співробітники та його дирекція завжди йдуть назустріч, коли треба розшукати якісь документи. У самі сховища зазвичай не пускають.
Ми чули, що архіви дуже довгі, зокрема, щодо репресованих там близько 7 км справ.
ЯС: – Є чутки, що в архівах траплялися підпали, в яких зникали документи, і, можливо, це було свідоме знищення документації.
– Самі співробітники архівів СБУ говорять про те, що було 4 хвилі чисток цього архіву, і це тільки офіційні чистки. Включно вже за часів Незалежності. Були так звані неофіційні чистки, коли так само щось підчищалося, зникало, це була нібито ініціатива окремих співробітників. Швидше за все, вони спалювалися.
Іноді у тих документах, з якими я працюю, трапляються довідки, що такі-то документи, як, наприклад, контрреволюційні і шкідливі, були спалені.
Найчастіше палили домашні бібліотеки, якісь особисті документи, фотографії, листи, які вилучали при обшуку у людини. Їх знищували як такі, що нібито не становлять великої цінності ні для справи, ні для радянської держави.
Євген Павлюковський: – Якщо врахувати інформацію про усі ці спалення, чистки, вивезення документів до великих архівів на території РФ, чи реально з того, що залишається, дізнатися хоч якусь частину правди?
– Дійсно, дуже багато було вивезено в Росію, дуже багато чого було знищено, почищено. Але навіть те, що є зараз в Україні і безпосередньо у Києві чи в архіві СБУ – це досить багато для того, щоб проаналізувати різні сюжети та різні події в історії.
Ми колись з колегами рахували: для того, щоб нам передивитися, переглянути усі справи, які стосуються Биківнянських жертв, то нашому невеличкому колективу піде на це років 10, за умови, що це буде щоденна робота і всі будуть над цим сидіти.
Доступ до архівів КДБ відкритий будь-якому громадянину України. Якщо людина хоче дізнатися, щось про свою родину, їй достатньо заяви, паспорта, і їй скажуть, о котрій годині і куди їй прийти.
Ситуації бували різні, не на кожну людину оформлювали заяву. Навіть на знищених, розстріляних людей не завжди справи знаходяться. Іноді знаходиться тільки одна-єдина довідка, що людину розстріляли.
Ми чули версії, що були дні, коли був такий вал заарештованих людей, що просто не встигали оформлювати окрему справу на людину.
Насправді ця система була досить бюрократизована, і за внутрішніми інструкціями вони мали контролювати будь-який крок і підшивати чіткий перелік документів у справу. Але що стосується давнішого періоду, 1930-их років, там це була досить поширена практика.
ЄП: – Коли архіви КДБ тільки відкрили, цим активно зацікавилися ЗМІ, люди почали шукати інформацію про своїх родичів. А яка ситуація з цим зараз?
– Почнемо з того, що в архіві СБУ кімната, у якій можна працювати з архівними документами, невеличка. І більше 7-8 людей у тій кімнатці просто не поміститься. Тому щодня в архіві СБУ черга, і ця кімнатка повністю заповнена. Заповнена різними категоріями людей: тут є науковці, дослідники як з України, так і не з України, є журналісти, є родичі репресованих та розкуркулених, які шукають інформацію про своїх рідних.
Я знаю, що журналісти у деяких виданнях ведуть окремі рубрики "З розсекречених архівів КДБ" і друкують на сайтах історії таких людей, шукають їхніх родичів. Історична правда, Радіо Свобода роблять такі проекти.
ЯС: – Як можна звернутися до архіву і отримати інформацію про своїх родичів?
– Електронна форма запиту є на сайті архіву СБУ. Там є зразок запиту для родичів, де ви заповнюєте усі потрібні графи. Для початкового пошуку потрібна мінімальна інформація: ПІБ, дата народження, якщо знаєте місцевість, де людина народилася, – прекрасно, але цього уже достатньо для першого етапу пошуків.
Архів СБУ може переправити людину далі. Якщо серед своїх документів вони нічого не знайдуть, можуть вказати, що, можливо, справа зберігається в архіві громадських об’єднань або взагалі в архіві десь в області.
ЄП: – Як би ви порадили підготуватися до досліджень сімейної історії в архівах? Адже можна дізнатися досить неприємні речі про своїх родичів.
– Це складне запитання. Буває, люди дізнаються не досить приємну правду про своїх рідних. Але це питання безпосередньо самої людини, як вона з цією правдою буде жити далі.
Попри те, що я маю певне застереження щодо наших східних сусідів, у Росії є такий проект, що проводить товариство "Мемориал", який опитує нащадків катів НКВС. Ті родичі говорять про те, що коли вони дізнавалися правду, це для них був шок, і вони намагалися просто зрозуміти, усвідомити це і зробити все, щоби викрити ці злочини. І водночас – абстрагуватися, що вони інші. Дехто це робив включно до зміни прізвища, бо вони не бажали носити прізвище того ката.
Але це завжди індивідуальний шлях.
Це не привід говорити про те, що в цьому не треба копатися і є речі, про які не варто знати. Хоча за законом родичі і катів, і репресованих мають право закрити інформацію про них.
ЯС: – Чи були у вас такі знахідки, від яких мурашки бігли шкірою? Можливо, стосовно тортур, катувань?..
– Описи тортур можна знайти, але у справах тих людей, які, на щастя, вижили. Наприклад, Зінаїда Тулуб у 1950-их роках писала лист Микиті Хрущову на свою реабілітацію, і вона писала про те, як з нею поводився слідчий: що її матюкали, тримали у карцері без світла, без їжі, дуже брутально поводилися. Вона говорила про те, що після тижня у таких умовах вона була готова підписати будь-які зізнання, аби це жахіття закінчилося.
Ці справи моторошно читати. І прикро бачити, як цих людей ламали психологічно, душевно, емоційно, коли лобами зіштовхували на очних ставках братів чи друзів.
Іноді на справах трапляються плями крові. Я таке бачила нечасто, але бачила.
ЯС: – В Україні є закон, згідно з яким люди, що йдуть у велику політику, мають отримати довідки про співпрацю або неспівпрацю з КДБ. Як на вашу думку, наскільки він ефективний і чи все ми вже знаємо про минуле наших політиків?
– Мені здається, у нас цей процес ще триватиме. З того, що я бачу, переважно досліджують процеси 1930-их років, повоєнні, пов’язані з ОУН-УПА, і частково пов’язані з дисидентським рухом. А те, що стосується 1970-1980-их років, на жаль, мало досліджується, і я не впевнена, що люди цим цікавляться. Хоча офіційно архіви відкриті до 1991 року.
Слухайте повністю за посиланням
Проблема довкола безвізу з Ізраїлем має вирішитися протягом наступних двох тижнів, сподівається Головний Рабин Києва та України Моше Реувен Асман. В ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата" він розповів, чи продовжується приховане стеження за приміщенням Синагоги, чи створює Україна сприятливий міжконфесійний клімат, чи зможе вирішити проблема з перевірками українців на ізраїльському кордоні та яким має бути український мовний закон.
Ведуча:
Світлана Мялик
Наприкінці минулого року Ви повідомили, що відбувається приховане стеження за приміщенням Синагоги у місті Києві працівниками НАБУ. Розкажіть, будь ласка, яка ситуація зараз.
— Справді, таке було, і я сподіваюсь, що цю сторінку вже перегорнуто, що це було непорозуміння і такого більше не повториться. Якщо щось буде надалі, ми будемо з цим розбиратися, але наразі все нормально.
Як почувається країна з точки зору міжконфесійних відносин?
— Україна може бути прикладом для багатьох країн, оскільки міжконфесійні відносини дуже хороші. Тому у цій сфері все добре.
Зараз склалась доволі складна ситуація з безвізовим режимом. Київ заявив про те, що не виключає скасування безвізу з Ізраїлем, якщо права українських туристів будуть систематично порушуватись на кордоні, оскільки ізраїльські служби практично у всіх українцях вбачають нелегальних трудових мігрантів. Чим загрожують ці аеропортні війни? Чи дійсно можливо таке, що буде скасовано безвіз?
— Протягом останніх двох тижнів я намагаюсь вирішити це питання. Ця проблема справді існує, і я особисто її спостерігав. Я звертався до різних інстанцій, і мої знайомі зараз ведуть перемовини з міністром закордонних справ Ізраїлю та з міністром внутрішніх справ Ізраїлю. Я отримав відповідь на лист, який я написав. Сподіваюсь, що протягом двох тижнів цю проблему мають вирішити. Має бути діалог.
В Україні існує законодавча прогалина щодо застосування мов, зокрема щодо функціонування державної мови. Нині мовне питання актуалізувалося, і парламент розглядає законопроект "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Чи Ви ознайомились з цим законопроектом? Як Ви вважаєте, цей документ спрямований на розкол чи на об’єднання країни?
— Я розумію українську мову, але мені важко висловлюватися українською, тому у цьому питанні я не можу бути об’єктивним. Як будь-яка держава Україна має право на те, аби українська мова була державною. З іншого боку, я не вважаю, що це не потрібно робити войовничим шляхом, не радикалізувати це. Багато людей розмовляють не українською. На жаль, багато людей розмовляють російською.
В Ізраїлі мають знати іврит, але в Ізраїлі офіційними є іврит та арабська мова. Всі знаки на дорогах написано двома мовами. Кожен може говорити будь-якою мовою. Мені здається, що у такий не простий час потрібно шукати те, що є спільним. Має бути консенсус, і це має бути продумано.
Яку пораду Ви дасте, як людям обрати президента, який буде служити народу України?
— Голосуйте так, як вам велить совість та серце. Потрібно аналізувати, чи збігається те, що обіцяли політики і що зробили. Оцінюйте за діями.
Прослухати повну версію.
На фото — ведуча Світлана Мялик та Головний Рабин Києва та України Моше Реувен Асман
Український політв'язень Павло Гриб, який перебуває в російському СІЗО, написавнаписав лист, у якому вказує, що йому негайно потрібне лікування. Лист опублікувала російська "Новая газета".
"Я бачу таку перспективу: або смерть, або в'язниця, де мені треба пробути наступні роки свого життя. Це в тому випадку, якщо я не помру раніше, ніж туди поїду. Туди відправляють терористів, і не всі повертаються живими. Мені там взагалі без ліків не вижити. А іншої перспективи немає", — написав він.
Павло Гриб зазначив, що не може себе змусити робити фізичні вправи.
"З фізкультурою все погано. Щось робити необхідно для виживання, а сил це робити немає. Ніяк не можу змусити себе на ранковій прогулянці в бетонному колодязі щось робити. У небажання тисячі причин. У бажання тисячі можливостей", — пише Гриб.
Нагадаємо, згідно з висновком головного дитячого хірурга МОЗ Українипрофесора Василя Притули, зробленого на підставі медичних аналізів Павла Гриба, стан українця критичний — портальна гіпертензія, збільшення селезінки і гіперспленізм прогресують. За даними професора, у Павла Гриба також цироз печінки, зниження згортання функції крові, загроза загострення виразкової хвороби дванадцятипалої кишки і початок виразки шлунка з кровотечею.
Нагадаємо, торік 24 серпня в Білорусі зник українець Павло Гриб. 7 вересня 2017 року стало відомо, що його викрали співробітники ФСБ і утримують у Краснодарському СІЗО. В Росії Павлу Грибу висунуто обвинувачення у сприянні терористичній діяльності.
На фото: Павло Гриб, джерело: Радіо Свобода
.jpg)
Український консул відвідав поранених моряків ВМС України, які були захоплені російськими військовими біля Керченської протоки у листопаді минулого року.
Цю інформацію підтвердила Українському радіо омбудсмен Людмила Денісова.
За її словами, консул розповів, що стан здоров'я моряків — задовільний, вони отримують медичну допомогу. Людмила Денісова також чекає відповіді ФСБ на лист із проханням про зустрічі із моряками.
Прослухати
Нагадаємо, 25 листопада українські кораблі в Азовському морі захопив спецназ Росії, кораблі з екіпажами були доставлені в Керч. Пізніше в окупованому Сімферополі суд арештував і звинуватив українських моряків у порушенні кордонів Росії. Згодом їх відправили до московських СІЗО "Лефортово" та "Матросская тишина".
Як повідомив раніше адвокат Микола Полозов, всі 24 українських моряка з судів "Нікополь", "Бердянськ" і "Яни Капу", захоплених спецпризначенцями Росії в Азовському морі, заявили слідству, що є військовополоненими.
Радіодиктант за майже два десятки років свого існування перетворився із конкурсу на масштабний загальнонаціональний флешмоб. Про цьогорічні рекорди та цікавинки розповіла кураторка радіодиктанту національної єдності Аліна Акуленко, яка й оголошувала імена переможців в ефірі Українського радіо.
Цього року найбільша кількість переможців, а яким був середній рівень грамотності учасників?
— Варто уточнити, що 311 — це кількість людей, які написали радіодиктант бездоганно. Але ще 1004 особи припустилися однієї незначної помилки, наприклад, мають у тексті дрібну описку. Тобто, з точки зору лінгвістики, у більшості випадків — це і не помилка. Але якщо йдеться про мовний конкурс і роботи без жодної помилки, то перевіряльна комісія такі роботи розмежовувала. Фактично, ми можемо говорити, що 1500 осіб із 30 000 учасників продемонстрували високий рівень грамотності. І це, як на мене, непоганий показник, бо текст радіодиктанту був насичений як орфограмами, так і пунктограмами.
Скільки всього людей взяли участь у флешмобі?
— Приємно говорити, що цей диктант став ще і наймасовішим. Цьогоріч його написали 32 799 учасники — це практично на три тисячі більше, ніж торік. Власне, це щорічна тенденція: щоразу додається десь тисяч зо три учасників. Насправді ж, учасників було значно більше, просто не всі надсилають свої радіодиктанти.
Які найпоширеніші помилки можете відзначити?
— Найчастіше помилялися в пунктуації. Правопис слів легко перевірити за словником, а от розділові знаки потребують бездоганного знання правил або хорошого мовного чуття. Заміна одного знака іншим — це помилка, якої припускалися найчастіше. Ну, і неуважність. Банальна неуважність через хвилювання. Багато хто написав спочатку правильно, а потім виправив на неправильне. Треба вірити в себе і свої сили!
Чи дійсно радіодиктант охопив всю Україну? Звідки надійшло найбільше листів?
— Статистику за областями визначити неможливо, оскільки значна частина листів надійшла електронною поштою, і дописувачі просто не вказували, звідки вони. Якщо говорити про паперові листи, то кількість пошти, яка надійшла із Львівської, Донецької та Київської областей — приблизно однакова. Активними були Чернігівська, Івано-Франківська, Полтавська області. Але, напевно, тут буде правильно перерахувати усі області України, бо немає жодної, яка б пасла задніх. Ми маємо листи з абсолютно усіх областей України, а також із Криму.
Паперових листів чи не найменше було з Луганської області, але на те є об'єктивні причини. Натомість із тимчасово окупованих територій ми отримали чимало електронних листів. І якщо деякі із дописувачів відкрито вказували своє місце перебування, то декотрі обмежувалися нікнеймами і натяками. Тож, певно, мірятися "кількістю" учасників у цій ситуації не випадає. Бо надіслати на адресу Українського радіо паперовий лист із Криму — це вже маленький подвиг.
Наскільки активно підтримали флешмоб за межами України?
— Радіодиктант писали не лише в усіх куточках України, але й за її межами. Цього року надійшли листи із Великобританії, Іспанії, Італії, Португалії, Чорногорії, Франції, Туреччини, ОАЕ, Лівану, Білорусі, Молдови, Польщі, Німеччини, ПАР, США та інших країн. Варто зазначити, що йдеться як про індивідуальні ініціативи, так і про масові локації. Наприклад, у Південній Африці українська поетка і дипломатка Оксана Розумна радіодиктант писала сама перед комп'ютером. А в Дубаї тамтешня українська школа "Софія" зібрала на своїй території усіх охочих. Цікаво, що до написання радіодиктанту масово долучилися іноземці, які живуть і навчаються в Україні й вивчають українську.
Звісно, їм писалося найважче, але ж радіодиктант — це не інструмент перевірки грамотності, а спосіб єднання.
Якщо найбільше учасників радіодиктант зібрав цьогоріч, то коли їх було найменше?
— Напевно, найменше учасників писали перший радіодиктант, бо це було вперше. Нині радіодиктант — це бренд, відома подія, на яку із року в рік чекають тисячі людей. Тому щороку кількість тих, хто наважуються надіслати свої роботи на Українське радіо, стає більшою. Мені хочеться вірити, що нарешті спрацьовує переконання у тому, що радіодиктант — це не просто перевірка, чи ви не забули правила і пишете грамотно, це швидше флешмоб і акція мовного єднання.
Радіодиктант диктується на Українському радіо і пишеться на слух. Здається, це — єдина непорушна традиція. Чи чекати нововведень у наступному році?
— Новинки з'являються щороку, бо життя не стоїть на місці. Вони пов'язані, переважно, з новими технічними можливостями. Думаю, якби вісімнадцять років тому в організаторів запитали "чи буде стрім у Фейсбуці?", вони б зомліли від несподіванки. А якби цього року раптом не було стріму у Фейсбук, від несподіванки зомліла б щонайменше третина учасників. Радіодиктант як флешмоб розвивається, модернізується, але водночас залишається консервативним: писати лише від руки. І навіть електронною поштою треба надсилати сфотографовані чи відскановані рукописні листи. Можливо, за кілька років, радіодиктант буде чи не єдиним, що ми писатимемо від руки. Поживемо — побачимо”.
Зі списком переможців можна ознайомитися тут.
ХVIII радіодиктант національної єдності написали 32779 людей, з них без помилок – 313.
Лише однієї помилки припустилися 1004 людини.
Також надійшли листи – паперові та електронні – з анексованого Росією Криму та з окупованого Донецька. Зокрема один лист поштою надійшов з Криму. З Донецької області
Радіодиктант писали не лише в Україні, тексти надійшли з Великої Британії, ПАР, ОАЕ, Туреччини, Німеччини, Молодови, Іспанії, Італії, Чорногорії, Франції, Лівану, Білорусі, Австралії, Польщі, США та Китаю.
Докладніше — Радіодиктант національної єдності: 5 запитань до автора
Нагадаємо, 9 листопада, у День української писемності й мови відбувся 18-й радіодиктант єдності.
11 листопада на сайті "Українського радіо" опублікували текст радіодиктанту під назвою "Крила України". У диктанті є 164 слова. Автор диктанту: Олександр Авраменко, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка.
Метою радіодиктанту є єднання навколо мови. Акцію проводять традиційно до Дня української мови і писемності, 9 листопада. Минулого року свої радіодиктанти надіслали 28 999 учасників. Жодної помилки не зробили 123 учасники.
Переможці ХVII Радіодиктанту національної єдності:
Авксентьєва Дарія – місто Дрогобич Львівської області, ЗОШ №14
Адамяк Інна – електронний лист, даних немає
Александрова О. В. – селище Велика Новосілка Донецької області, ЗОШ І – ІІІ ст. №2
Альберт Уляна – село Турка Коломийського району Івано–Франківської області, Турківська ЗОШ
Андрєєва Наталія – Запоріжжя, філія ПАТ «НСТУ» «Запорізька РД»
Андрєєв Миколай – Запоріжжя, філія ПАТ «НСТУ» «Запорізька РД»
Андрущенко Інна – електронний лист, місто Шостка Сумської області, спецшкола №1 І – ІІІ ступенів
Анонім – Чернівці
Антоненко Валентина – електронний лист, даних немає
Антоняк Соломія – електронний лист, Львів
Балацька Світлана – електронний лист, місто Новий Розділ Львівської області
Бардіна Катерина – Полтава, обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара
Бартошинська Марія – Тернопіль, Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського
Башар О. – електронний лист, даних немає
Бевз Марина – електронний лист, даних немає
Бєлозьорова Оксана – електронний лист, даних немає
Бєлякова Світлана – село Садки Шумського району Тернопільської області, Садківський НВК
Бобир Валентина – електронний лист, місто Яготин Київської області
Бобошко Лариса – село Сигнаївка Шполянського району Черкаської області, Станіславчицький НВК
Богдан Богдана – електронний лист, селище Міжгір’я Закарпатської області, ЗОШ І – ІІІ ст. ім. А. Волошина
Богдан Лариса – електронний лист, даних немає
Богдан Марія – село Гаєвичі Овруцького району Житомирської області
Бодак Володимир – електронний лист, даних немає
Бодак Мар’яна – електронний лист, місто ТлУмач Івано–Франківської області
Бойко Зоя – електронний лист, місто Сміла Черкаської області
Бойчук Аліна – село Турка Коломийського району Івано–Франківської області, Турківська ЗОШ
Бойчук Назарій – електронний лист, місто Юліх (Німеччина)
Бондарь Владислав – місто Кремінна Луганської області, КЗ «ЛОЛІФКС»
Бондаренко Олена – місто Біла Церква Київської області
Борисова Світлана – електронний лист, даних немає
Борко Надія – електронний лист, село ШироколанівкаВеселинівського району Миколаївської області
Бородіна Тетяна – село НерубайськеБіляївського району Одеської області, ЗОШ №2
Бортник Валентина – Тернопіль
Боряк Т. В. – Полтава
Бруснік Леся – село Люцерна Вільнянського району Запорізької області
Будко Марія – електронний лист, Хмельницький
Булавіна Лариса – Київ
Буслова Світлана – електронний лист, Черкаси
Бученко Ігор – електронний лист, даних немає
Важкевич Оксана – електронний лист, село Лучківці Бродівського району Львівської області
Варьєва Майя – місто Бердянськ Запорізької області, Економіко–гуманітарний коледж Бердянського державного педагогічного університету
Васюк Людмила – електронний лист, Одеса
ВацюкСюзан – Одеса, Вищий навчальний комунальний заклад «Одеське педагогічне училище»
Векляк Галина – місто Городок Львівської області, ЗОШ №3 І – ІІІ ст. імені Івана Бльока
Вераскач Надія – електронний лист, місто Краматорськ Донецької області, НВК (ЗОШ І – ІІІ ст. №32)
Вишнякова Валентина – село Богуславка Борівського району Харківської області
Вінецька Роза – Київ,Національний авіаційний університет
Вінівітіна Євгенія – електронний лист, даних немає
Вінніченко А. С. – місто Жовті Води Дніпропетровської області, Жовтоводська гімназія
Вознюк Аріна – Київ,Національний авіаційний університет
Волинчук Юлія – електронний лист, даних немає
Волкова Альона – електронний лист, даних немає
Волкова О. – електронний лист, даних немає
В’язовська Ніна – селище Чорнухи Полтавської області, ЗОШ І – ІІІ ст. ім. Г. Сковороди
Гаваньчук Олексій – електронний лист, даних немає
Гайдичук Олена – електронний лист, місто Буча Київської області
Галатенко Вікторія – електронний лист, даних немає
Гамза Юлія – електронний лист, даних немає
Гарбуз Ярослава – електронний лист, місто Вишневе Київської області
Гирченко Ольга – електронний лист, місто Нова Каховка Херсонської області
Гладиш Ірина – електронний лист, місто Лиман Донецької області, Рубцівська ЗОШ І – ІІІ ст.
Головіна Олена – електронний лист, даних немає
*** Інна – електронний лист, Сакський район, Крим
Голубовський Роман – електронний лист, даних немає
Гончаренко Оксана – електронний лист, Київ
Гончарик Юрій – місто Дрогобич Львівської області, ЗОШ №14
Горниняк Тетяна – селище Солоне Дніпропетровської області, ЗЗСО «Солонянська гімназія»
Горовець Ганна – електронний лист, селище Добровеличківка Кіровоградської області
Гоянюк Христина – Львів
Грамарчук Тамара – місто Гайсин Вінницької області
Грицай Алла – Київ
Данечкіна Олена – електронний лист, місто Олександрія Кіровоградської області
Дворник Тетяна – село Горенка Києво–Святошинського району Київської області
Демберецька Мар’яна – місто Дрогобич Львівської області, Гімназія ім. Б. Лепкого
Дем’янік Світлана – село Грудки, Камінь–Каширського району Волинської області, ЗОШ І – ІІІ ст.
Денисенко Катерина – Запоріжжя, Запорізький педагогічний коледж
Дзяна Тетяна – електронний лист, Хмельницький
Дідук Микола – електронний лист, місто Немирів Вінницької області, НВК №2
Дірей Ярослав – електронний лист, місто Бережани Тернопільської області
Дмитренко Галина Київ, гімназія «Троєщина»
Дмитренко Катерина – Київ (Таврійський національний університет імені Вернадського)
Дмитрієва Юлія – селище Верхній Рогачик Херсонської області, ЗОШ №2
Дмитрук Римма – електронний лист, Луцьк
Долішня Ірина – електронний лист, Київ
Долішня Наталія – електронний лист, Київ
Долішня Олена – електронний лист, Київ
Дудинець Зоряна – місто Перемишляни Львівської області, ОЗНЗ «Перемишлянська ЗОШ» І – ІІ ст. ім. О. Ковча
Дум’як Любов – електронний лист, місто Дрогобич Львівської області
Дущак Ганна – електронний лист, Чернівці, Чернівецький коледж дизайну та економіки
Євич Галина – село Поташ Тальнівського району Черкаської області
Єгунов Володимир – Запоріжжя, філія ПАТ «НСТУ» «Запорізька РД»
*** Лариса – електронний лист, Ясинуватський район Донецької області
Житник Анжела – електронний лист, селище Добрянка Ріпкинського району Чернігівської області, ЗОШ І – ІІІ ст.
Жоронько Людмила – Київ
Жуган О. – електронний лист, даних немає
Жук Аліна – електронний лист, даних немає
Жук Ольга – електронний лист, даних немає
Жуковська Оксана – місто Городок Львівської області, ЗОШ №3 І – ІІІ ст. імені Івана Бльока
Забожко Тетяна – електронний лист, Черкаси
Заріцька Ольга – електронний лист, даних немає
Зеленець Олена – село Оболонь Семенівського району Полтавської області
Зелінська Світлана – електронний лист, Київ
Змієва Тетяна – електронний лист,місто Краматорськ Донецької області, ЗОШ І – ІІІ ст. №4
Іванець Людмила – електронний лист, даних немає
Іванківська Дарина – електронний лист, місто Миколаїв Львівської області
Ільюхіна Ольга – електронний лист, даних немає
Ірина – електронний лист, даних немає
Ісачук Настасія – електронний лист, Запоріжжя
Капшук Валентина – електронний лист, даних немає
Карпусь Олена – електронний лист, даних немає
Качинська Світлана – електронний лист, село Михайлевичі Львівської області
Кисла Анна – електронний лист,даних немає
Кислякова Надія – місто Новий Буг Миколаївської області, Новобузька гімназія
Княгицька Дарина – електронний лист, даних немає
Ковалевська Людмила – електронний лист, Київ
Коваленко Людмила – електронний лист,даних немає
Коваль Валентина – місто Березне Рівненської області
Коваль Ольга – село ШатаваДунаєвецького району Хмельницької області
Коваль Світлана – електронний лист, місто Буськ Львівської області
Коваль Таня – електронний лист, даних немає
Ковальова Г. – місто Краматорськ Донецької області
Ковальчук Інна – електронний лист, Хмельницький
Ковалюк Ольга – село Старі Кути Косівського району Івано– Франківської області, ЗОШ І – ІІІ ст.
Ковцуняк Ілона – село Турка Коломийського району Івано–Франківської області, Турківська ЗОШ
Козачок Михайло – місто Жовті Води Дніпропетровської області
Козорєзов Андрій – електронний лист, місто Сєверодонецьк Луганської області
Колєватова Даша – місто Олександрія Кіровоградської області
Коломейчук Олена – електронний лист, даних немає
Компанієць Анастасія – селище Солоне Дніпропетровської області, ЗЗСО «Солонянська гімназія»
Коновченко Валентина – електронний лист, селище Варва Чернігівської області
КоносоваКрістіна – електронний лист, даних немає
Корзюкова Людмила – місто Глухів Сумської області, Професійно–педагогічний коледж Глухівського НПУ ім. О. Довженка
Корнова Христина – електронний лист, даних немає
Котова Катерина – місто Біла Церква Київської області
Кратаренко Вікторія – місто Новий Буг Миколаївської області, Новобузька гімназія
Кратко Денис – Львів
Криницька Ганна – електронний лист, місто Конотоп Сумської області
Крупеня Валентина – електронний лист, Суми, ЗОШ №23
Кудренко Тетяна – електронний лист, даних немає
Кузьменко Валентина – електронний лист, село Чайкине Новгород–Сіверського району Чернігівської області
Кузьменко Юлія – Київ, Інститут філології КНУ ім. Т. Шевченка
Кузьміна Світлана – Київ (Таврійський національний університет імені Вернадського)
КулінськаАріна – електронний лист, даних немає
Курілець Юлія – електронний лист, даних немає
Кухарчук Олександра – село ШатаваДунаєвецького району Хмельницької області, Шатавський НВК
Лагодна Людмила – селище ХолмиКорюківського району Чернігівської області
Лапінський Ігор – Івано–Франківськ
Левко Олександра – село СоколівкаБуського району Львівської області
Левчук Любов – електронний лист, Тернопіль, видавництво «Навчальна книга “Богдан”»
Лелякова Вікторія – електронний лист, даних немає
Литвиненко Вікторія – електронний лист, місто Бобринець Кіровоградської області
Литвиненко Ольга – електронний лист, Суми
Лісіцина Алла – електронний лист, даних немає
Лобанова Ірина – електронний лист, даних немає
Любунь (нерозбірливо) Мар’яна – село Гаї Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області
Ляшенко Богдана – електронний лист, селище Зарічне Рівненської області
Максакова Ольга – електронний лист, Полтава
Мартинюк Катерина – електронний лист, місто Володимир–Волинський Волинської області
Марущак Любов – Київ, гімназія «Троєщина»
Марцинюк Мирослава – село Турка Коломийського району Івано–Франківської області, Турківська ЗОШ
Матюшок Марія – електронний лист, село КозинРадивилівського району Рівненської області
Мельник Богдана – селище Великий Любінь Городоцького району Львівської області, опорний Великолюбінський заклад ЗСО І – ІІІ ст.
Мельник Ірина – місто Краматорськ Донецької області, Краматорська українська гімназія
Мельниченко Ольга – електронний лист, даних немає
Мельничук Наталя – електронний лист, Івано–Франківськ
МєлкумянАсмік – електронний лист, даних немає
Микитенко Антоніна –місто Старобільськ Луганської області, ЗОШ ІІ – ІІІ ст. №4
Мисишин Руслана – місто Дрогобич Львівської області, Гімназія ім. Б. Лепкого
Міськова Світлана – електронний лист, Київ
Мужановська Ольга – Київ
Мусієнко Ганна – село Малий Букрин Миронівського району Київської області
Мусієнко Мотря – місто Бровари Київської області
Мухіна Ангеліна – місто Новоград–Волинський Житомирської області, ЗОШ І – ІІІ ст. №2
Назаренко Олена – місто Богодухів Харківської області, ЗОШ І–ІІІ ст. №2
Назарова Ілона – електронний лист, даних немає
Наріжна Олена – електронний лист, Київ
Настя – електронний лист, даних немає
Наугольна Наталія – електронний лист, Сватове Луганської області
Наугольник Розалія – електронний лист, місто Бібрка Львівської області
Несен Оксана – село Верхівка Тростянецького району Вінницької області
Нішкур Алла – електронний лист, селище Білики Кобеляцького району Полтавської області, ЗОШ І – ІІІ ст. №1
Нішкур Лілія – електронний лист, селище Білики Кобеляцького району Полтавської області
Огородник Н. О. – село БратківціСтрийського району Львівської області, НВК «Братківський ЗНЗ І – ІІІ ст.»
Ожерельєва Діана – електронний лист, місто Кременчук Полтавської області, обласний ліцей «Політ»
Ожерельєва Карина – електронний лист, місто Кременчук Полтавської області, обласний ліцей «Політ»
Омельчук Наталія – даних немає
Орлова Аніта – електронний лист, даних немає
Остаповець Мирослава – електронний лист, даних немає
Остаповець Тетяна – електронний лист, місто Новгород–Волинський Волинської області, ЗОШ І – ІІІ ст. №8
Павлик Тетяна – електронний лист, селище Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області
Павлюк Аліна – село Турка Коломийського району Івано–Франківської області, Турківська ЗОШ
Павлюк Юлія – електронний лист, місто Коломия Івано–Франківської області
Палій Лідія – Черкаси
Панів Леся – селище Попелі Дрогобицького району Львівської
області, Попелівський НВК
Педенко Тетяна – село Новоселівка Подільського району Одеської області, ЗЗСО І – ІІІ ст.
Перегінська Ангеліна – електронний лист, Івано–Франківськ
Перегінська Ольга – Івано–Франківськ, ЗОШ №28
Петрусенко Влада – електронний лист, даних немає
Пикалюк Роман – Кропивницький
Пилипишина Оксана – Ужгород
Пирогов Владислав – Харків
Писанкіна Оксана – Київ
Підрушняк Тетяна – електронний лист, Грушківський НВК Благовіщенського району Кіровоградської області
Плешивцева Ірина – місто Кривий Ріг Дніпропетровської області, Гімназія 95
Пінчевська Лариса – Кропивницький, ЦДПУ ім. В. Винниченка
Плотницька Яна – електронний лист, даних немає
Погорєлова Анна– Старобільськ Луганської області, ЗОШ ІІ – ІІІ ст. №4
Подрез Марина – електронний лист, даних немає
Поліщук Катерина – електронний лист, даних немає
Понеділок Г. П. – Івано–Франківськ
Попик Наталія – Хмельницький, ліцей №17
Поставець Тетяна – Старобільськ Луганської області, ЗОШ ІІ – ІІІ ст. №4
Правдива Любов – електронний лист, Дніпро
Приз Галина – електронний лист, даних немає
Пришляк Роман – електронний лист, Львів
Рафальська Світлана – електронний лист, даних немає
Рейтор Наталія –село Загірці Лановецького району Тернопільської області
Резніченко Ірина – електронний лист, селище Козелець Чернігівської області
Резніченко Юлія – електронний лист, Дніпро
Рига Тетяна – село Клинове Голованівського району Кіровоградської області, філія НВК «Клинівська ЗОШ»
Роненко Олександра – електронний лист, даних немає
Сабляш Яна – електронний лист, даних немає
Савенко Тетяна – електронний лист, даних немає
Саврій Світлана – електронний лист, даних немає
Савченко Лілія – електронний лист, даних немає
Савчук Ірина – місто Краматорськ Донецької області, Краматорська українська гімназія
Савшак Марта–Марія – місто Дрогобич Львівської області, Гімназія ім. Б. Лепкого
Савьолова Любов – місто Нова Каховка Херсонської області
СадаєвЄльчін – місто Кобеляки Полтавської області
Саєнко Олена – місто Краматорськ Донецької області, ЗОШ І–ІІІ ст. №4
Салатенко Ганна – місто Новий Буг Миколаївської області, Новобузька гімназія
Самійленко Ірина – електронний лист, даних немає
Самойленко Оксана – електронний лист, село ПетрашІвка Теплицького району Вінницької області
Сарапин Віта – Полтава, ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»
Сахацька Людмила – електронний лист, даних немає
Северенчук Катерина – електронний лист, даних немає
Сидір Софія – місто Дрогобич Львівської області, ЗОШ №14
Сидорук Наталія – село Грудки, Камінь–Каширського району Волинської області, ЗОШ І – ІІІ ст.
Сиров Юрій – місто Українка Обухівського району Київської області
Сівогривова Олена – електронний, даних немає
Скорик Марина – електронний лист, Таллінн
Смерецька Ольга – електронний лист,даних немає
Смірнова Оксана – електронний лист, даних немає
Сокіл Дар’я – електронний лист, місто Кривий Ріг Дніпропетровської області
Сокур Анжела – Черкаси
Солдатова Вікторія – електронний лист, даних немає
Соловйова Анастасія – електронний лист, місто Вишгород Київської області, Технічний ліцей НТУУ «КПІ»
Співаковська Тетяна – електронний лист, Київ
Степченко Любов – Київ
Стецик Анастасія – місто Дрогобич Львівської області, Гімназія ім. Б. Лепкого
Струтинська Роксолана – село Турка Коломийського району Івано–Франківської області, Турківська ЗОШ
Весь список переможців читайте: тут
З полоненим на території окупованого Донбасу українським танкістом Богданом Пантюшенком більше двох років немає зв'язку телефоном. Про це в ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Вдень” повідомила його дружина Вікторія Пантюшенко.
“Останній телефонний зв'язок був у червні 2016 року. На той час вони знаходилися у колишньому приміщенні СБУ в Донецьку, а після того їх перевели в Макіївську колонію і після останнього звільнення, у грудні 2017 року, їх перевезли в СІЗО міста Донецька. Після власне звільнення ми намагалися вийти на ту сторону для того, щоб їм дали хоча б шанс подзвонити, тому що майже всіх звільнили, а вони залишилися. Ми переживали за їхній психологічний стан, але та сторона так і не дала можливості зателефонувати”, — зазначила Вікторія Пантюшенко.
За її словами, до недавнього часу допускалося листування, але зараз і воно заборонене.
“У нас була тільки можливість передавати і отримувати листи, але знову ж таки лист десь раз в два-три місяці. З вересня місяця і листи припинилися. Тоні Фріш у вересні відвідував СІЗО міста Донецьк, він зустрічався також і з моїм чоловіком, передав, що у нього стан нормальний, але на питання "Чому в нього (Пантюшенка — ред.) немає можливості передавати листи?", йому сказали, що вони перебувають під слідством і такі правила, що вони не мають права на жодний контакт з родиною”, — розповіла вона.
Нагадаємо, Богдан Пантюшенко — військовослужбовець окремого танкового батальйону. У полон він потрапив в січні 2015 року в ході прориву до Путиловского мосту недалеко від Донецького аеропорту.
Кожен підприємець може себе перевірити до того, як це зроблять контролюючі органи. Про це в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Зранку" повідомила Голова Державної регуляторної служби Ксенія Ляпіна.
"Є так звані постанови про так звані ступені ризику. Що це таке? Кожен бізнес по цілій групі критеріїв розсортований на високий, середній і малий ступінь ризику. Малий ступінь — це те, що найменш вірогідно може нанести шкоду чи зробити щось таке, що може викликати потім затрати і так далі. Найвищий ступінь ризику — це ті, що мають високу вірогідність нанесення якихось наслідків і там потрібно вкладати більше коштів, сил і уваги контролюючого органу, щоб не допустити цього. До цього докладається так званий чек-лист, в українській практиці — уніфікований акт. Це перелік питань, які перевіряються. Чому я на цьому наголошую? Кожен бізнес може провести самоперевірку", — зазначила Ляпіна.
За її словами, ні поліція, ні прокуратура не мають права проводити перевірки господарської діяльності.
"Ані поліція, ані прокуратура не є органами державного нагляду і контролю і не мають права приходити до бізнесу з перевірками. Женіть їх, якщо вони не пред'явили вам відповідне направлення на здійснення процесуальних дій, тому що і поліція, і прокуратура — це органи слідства і вони ведуть виключно процесуальні заходи, якщо не відкрита кримінальна справа і ваш магазин проходить в якійсь мірі і вони не досліджують якісь-там обставини цієї кримінальної справи, то ніякого контролю ні поліція, ні прокуратура здійснювати за господарською діяльністю не можуть", — повідомила Ляпіна.
Нагадаємо, 1 січня закінчується накладений урядом мораторій на перевірки бізнесу.
Слухати повну версію.