Як змусити будь-якого президента України не виходити за межі своїх конституційних повноважень? Чи достатньо повноважень передбачено за цією посадою, щоб виконувати обіцянки і бути гарантом дотримання Конституції, прав і свобод громадян? Про це у студії Українського радіо говорили з Валерієм Тертичкою, доктором наук з державного управління, професор, керівник магістерської програми "Публічне управління та адміністрування" Національного університету "Києво-Могилянська академія" та Юрієм Спектором, заступником голови громадської організації "Фонд сприяння конституційним реформам в Україні".
Ведучий:
Роман Коляда
Юрій Спектор: В статті 106 Конституції України окреслені головні повноваження президента. Натомість, хочу звернути увагу на те, що п.31 ч 1 ст 106 зазначено, що "Президент здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України". Це означає дві речі. По-перше: законами України, на жаль, неможливо визначити повноваження президента, додатково їх конкретизувати або розширити. І правова позиція Конституційного суду неодноразово на цьому наполягала.
З іншого боку, буквально через один рядок ми читаємо: "Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України". І отут виникає певний дисбаланс: з одного боку, відповідно до ст. 102 Конституції, президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини, громадянина. З іншого боку — його повноваження, передбачені ст. 106, переважно є організаційними: він когось призначає, когось звільняє, щось вносить. А як він, власне кажучи, буде гарантувати Конституцію, наприклад, право на освіту, на медицину, на повагу до особи, недоторканність житла — що, власне він має зробити?
І от якраз це речення каже, що він має видати указ. А далі починається поле законодавчої невизначеності. Поки що у нас не було такої практики, щоб президент віддавав укази безпосередньо на виконання статті 102 з метою прямого захисту прав і свобод людини. Але можливо ми станемо свідками такої практики, цього не можна виключати, в цьому є дисбаланс Конституції. Вона передбачає це, не забороняє, але і не регламентує.
— Є такий перелік "Зона компетенції президента України", де вона описується буквально п’ятьма пунктами: гарантія Конституції України, зовнішня політика, обороноздатність, виконавчий сектор влади і право на вето будь-якого закону, який він може повернути в парламент на доопрацювання. Це повний перелік?
Валерій Тертичка: Загалом, так. Але там є неточність у пункті, що стосується голів обласних адміністрації. На сьогодні у нас іде процес децентралізації. Ми не можемо розглядати інститут президентства як таку сталу конструкцію — правове поле розвивається, наше суспільство досить швидко розвивається, навіть сучасні вибори продемонстрували нам дуже багато всіляких новітніх технологій.
Я думаю, що його повноваження і його функції у нас в суспільстві асоціативно сприймаються як такого батька-гетьмана. Ми асоціюємо президента з усією владою, що в нас є — і з судовою гілкою, і з законодавчою, з виконавчою, і навіть із четвертою гілкою влади, тобто журналістською, тобто взаємовідносинами щодо свободи слова. І оце-от ставлення до нього і визначає ті повноваження, які ми вкладаємо в зміст того, що він повинен робити. Наприклад, захист прав і свобод — якщо лист від громадянина надходить, то він надходить одразу на президента України, навіть якщо він стосується місцевого рівня і будь-яких таких речей.
— Якщо порівняти реальний перелік повноважень президента, і те, що ми читаємо в передвиборчих програмах, де дуже багато економіки, дуже багато соціальної політики — чи якісь механізму впливу на ці сфери де-факто існують?
Юрій Спектор: Я пригадую ще понад 10 років назад була така дискусія, коли Віктор Ющенко, в черговий раз, як і всі наші президенти, намагався переписати Конституцію, щоб збільшити повноваження, мотивуючи це тим, що конституційна реформа зменшила їх і не дала виконати в тому числі передвиборчі обіцянки. В кінцевому підсумку, головне — не обсяг отриманих повноважень, а реальний авторитет президента як політика в суспільстві.
Якщо президент є моральною цінністю, авторитетом, то навіть якщо він не має формальних повноважень, він може відкрито звернутися з клопотанням до відповідного органу і просто попрохати це виконати. А якщо в нього будуть супер-повноваження, а він не матиме підтримки суспільства, політиків, політичних партій, то він нічого не зможе зробити. Тому це питання не має формальної відповіді. Тому це питання політичне і питання довіри до президента, його авторитету, його ваги.
Слухайте інтерв’ю повністю
