Результат пошуку: Життя в ефірі
Фото: Пресслужба ANNEI
"Я випустила свій перший ЕР альбом. Хвилююча для мене подія, я чекала цього релізу, насправді. Альбом містить три пісні і називається "Потоки моїх роздумів". Для себе я провела таку алегорію з річкою і трьома її течіями. Кожна пісня відповідає течії. Перша – лірична "Дихаю". Назва альбому, до речі, це рядок саме з цієї пісні. Це як нижня течія, глибока, сенсова. Якось мені відчувається, що ця пісня мала бути написаною і я просто виконувала цю мету. Вона про відчуття життя в моменті, про відчуття свого дихання, про вдячність за життя. Друга за нею йде "Останній раз". Як середня течія, в яку, зазвичай, впадають притоки і річка стає повноводнішою. Пісня від лиця людини, яка нарешті вирішила щось відпустити і дійсно залишити в минулому, щоб бути готовою прийняти нове. І третя пісня, моя улюблена з альбому – "Гіперфіксація." Як верхня течія: ніякого сенсового навантаження, максимальна легкість і танці. Можливо буде трохи незвично від мене чути такий формат, але не лірикою однією. Тож сподіваюся, вам сподобається. На кожну пісню є муд-відео на моєму YouTube-каналі, тому урочисто запрошую вас до перегляду. Поки ви будете слухати пісні з цього альбому, я вже поступово готую нові. Куди цього разу мене приведе творчий потік роздумів? Я точно не знаю, але є деякі ідеї, які я наразі виношую та формую, тож в новому році точно буду ділитися з вами результатами", — розповіла ANNEI в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у вересні ANNEI представила новинку "Валізи зі спогадами".
Також читайте інтервʼю ANNEI: У мене вистачає сил поєднувати роботу на беквокалі та сольну кар'єру.
Щоб не пропускати найкращі українські новинки, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Флешмоб у Верховній Раді до 100-річчя Українського Радіо. 20 листопада 2024 року. Фото: Андрій Нестеренко
Євгенія Кравчук: "Українське Радіо – це бренд"
Як відбувався флешмоб?
Євгенія Кравчук: Сьогодні з десяток народних депутатів були у фірмових худі з написом до 100-річчя Українського Радіо. Ми дуже вдячні колегам із нашого комітету, які доєдналися, голові комітету з питань свободи слова і членам президії: першому заступникові спікера Верховної Ради Олександрові Корнієнку та заступниці спікера Олені Кондратюк, які також доєдналися до флешмобу і одягнули худі. Це був елемент привернення уваги, після чого ми вже виступили з трибуни Верховної Ради. Багато колег вперше почули про такі цікаві деталі, що Українське Радіо – це не просто найстаріший мовник серед аудіовізуальних медіа, а й один із найстаріших мовників Європи. Буквально на рік лише BBC випередило Українське Радіо. Крім того, не було дня за ці сто років, коли Українське Радіо зупиняло свої трансляції. Коли під час війни були блекаути і не було інтернету я слухала новини по приймачу Українського Радіо, як це робили багато українських сімей і досі продовжують на тимчасово окупованих територіях. За одинадцять років війни мовник не переривався, як і за всі роки свого існування і виконував дуже особливу роль. Коли немає інтернету, це єдине джерело отримання інформації, Українське Радіо через приймачі стає чи не єдиним сигналом того, що Україна встояла. Росіяни казали людям, що української влади вже немає, держави немає і закликали їх до співпраці. Проте через сигнали Українського Радіо люди знали правду. Люди виходили в ліс і ловили сигнал. Під час евакуації це також було інструментом комунікації із слухачами. Крім того, Українське Радіо – це бренд. З ним пов'язаний Радіодиктант. У держбюджеті на 2025 рік ми змогли відстояти збільшення фінансування Суспільного мовлення загалом. Заробітна плата працівників Суспільного мовлення в регіонах нижча, ніж на комерційних каналах, а мережа більша. Це важливий елемент в інформаційній безпеці – мати таку велику мережу регіональних кореспондентів. Тому ми сподіваємося, це допоможе зберегти професіоналів і залучити нових фахівців у 2025 році.
Євгенія Кравчук у студії Українського Радіо
"Дуже добре, що Володимир Зеленський дав ексклюзивне інтерв’ю Українському Радіо"
Інформування про роботу Верховної Ради в умовах війни.
Євгенія Кравчук: Безпекові фактори є. Ми з особливою пильністю ставимося до тривог, адже ворог дуже підступний. Тому безумовно, Верховна Рада має певні обмеження. Журналісти вже повернулися до пресцентру і сьогодні ми дали великий брифінг. Оскільки деякі депутати все одно транслюють у прямому ефірі засідання Верховної Ради, то, на мою думку, можна повернути й трансляції. Щодо викликів для свободи слова, то Україна – це приклад того, як тисячі журналістів працюють під час безпрецедентних умов із небезпекою для життя. З боку Міноборони акредитовано близько 4 тисяч журналістів. Це й іноземні журналісти, і українські. Це найбільша кількість журналістів, які працюють одночасно в таких умовах. Багато журналістів залишаються в полоні – це теж виклик. Вікторія Рощина не дожила до цього обміну. Ми раді, що повернувся Максим Буткевич, але ще близько 30 колег перебувають у полоні. Під час воєнного стану, звісно, є обмеження. Журналісти в Ізраїлі також працюють за правилами за погодженням військових. Коли відбуваються атаки і прильоти, ворог дуже часто із відкритих джерел збирає цю інформацію. Журналісти не порушують ці правила. Їх порушують анонімні канали. Дуже добре, що Володимир Зеленський дав ексклюзивне інтерв’ю Українському Радіо. Воно широко цитувалося з посиланням на Суспільного мовника.
Читайте також: "Ми повинні зробити все, щоб наступного року війна закінчилась". Ексклюзивне інтерв'ю президента Зеленського"
Деякі канали російської дезінформації у соцмережах закриваються, але відростають нові голови
Як покласти край дезінформаційним кампаніям?
Євгенія Кравчук: Потрібно розрізняти дезінформаційні кампанії в традиційних медіа, наприклад, канали Медведчука, які ми закрили санкціями ще в 2021 році та ретрансляції російських медіа, проти яких після 2022 року запровадив санкції також і ЄС. Крім того, навіть США запроваджують санкції проти російських медіа через втручання у вибори та внутрішню політику. 9 розділ Закону про медіа України присвячений протидії російській пропаганді. Проте є соціальні медіа і великі технологічні кампанії, платформи спільного доступу: Meta, YouTub, X, Telegram, TikTok, які керуються своїми правилами та алгоритмами. Україна, щоб припинити пропагандистську діяльність або викрити ботоферми, пише в адміністрацію цих технологічних компаній і вони вже вирішують. Є певні успіхи і деякі канали закриваються, але відростають нові голови. Тому це питання спільної роботи з ЄС. Там є DSA – акт прямої дії Євросоюзу, який регулює взаємовідносини країн-членів ЄС і технологічних компаній. Україна поки не член ЄС, тому нам потрібні додаткові угоди з певними країнами, які представляли б наші інтереси. Нам потрібно в законодавстві визначити центральний орган виконавчої влади, який відповідатиме за зв’язки з технологічними компаніями.
Євгенія Кравчук і Олена Зелінченко у студії Українського Радіо
Ярослав Юрчишин: "Усім слухачам раджу купити портативні радіоприймачі"
Яка ваша оцінка ролі Українського Радіо для України?
Ярослав Юрчишин: Важко переоцінити роль Українського Радіо, особливо у сучасних умовах. Ми розуміємо, що зараз, коли є загроза блекаутів, радіомовлення для багатьох українців є чи не єдиним можливим доступом до достовірної інформації. Тому всім слухачам раджу купити портативні радіоприймачі. Радіо – це необхідний складник українського інформаційного простору, захисту нашої інформаційної безпеки і гарантія доступу до достовірної інформації, а відтак і гарантія демократичності свободи слова і незмінності курсу української держави інтеграції в європейську спільноту.
Ми будемо максимально намагатися ще під час війни полегшити доступ суспільства до отримання інформації. Зараз парламент працює в певних безпекових обмеженнях, немає прямих трансляцій, але я переконаний, що ми маємо їх відновити. Нелогічною виглядає ситуація, коли депутати можуть онлайн транслювати в своїх TikTok, а журналісти, які якісно і збалансовано подають інформацію, ні. Ми з комітетом працюємо над тим, аби з одного боку зобов’язати комітети Верховної Ради, як джерело інформації, максимально сприяти тому, щоб українські та міжнародні журналісти через вас і українське суспільство оперативно отримували інформацію про те, що буде розглядатися на комітеті завчасно, доступ до самих засідань комітету онлайн чи офлайн. Звісно ми це все відновимо після Перемоги. Зараз триває війна на виснаження. І в даному разі така терапевтична заспокійлива комунікація, яка була раніше в 2022-му році, яку й досі сповідує Єдиний марафон, на жаль, не спрацьовує на побудову довіри. Суспільство має розуміти виклики і адекватно оцінювати реальність. Тобто, має бути доросла реальність. На Українському Радіо вона є. Не всі медіа сповідують такий підхід, але альтернатив у нас немає. Ми працюємо над тим, аби зв’язка українські військові–українські журналісти була максимально ефективною, щоб українські журналісти мали можливість безперешкодно здійснювати свою роботу. Лишається один великий виклик – це агресія Росії. Понад сто журналістів вбито з 2014 року. Понад 80 загинуло з початку повномасштабного вторгнення, а близько 30 цивільних журналістів досі перебувають у російському полоні. Тому ми маємо використовувати будь-які шляхи комунікації, щоб звільнити всіх наших цивільних заручників і звільнити українських журналістів.
Ярослав Юрчишин у студії Українського Радіо
"Я вітаю рішення РНБО України рекомендувати державним органам відмовлятися від Telegram"
Як боротися із лавиною дезінформації та фейків на рівні держави?
Ярослав Юрчишин: Демократія може реагувати швидше, коли готова усвідомлювати весь рівень небезпеки. Дуже складно йде робота з адекватною оцінкою ролі месенджеру Telegram у поширенні дезінформації і не тільки. Якщо спілкуватися з Національною поліцією, то переважна більшість злочинів, пов’язаних із поширенням наркотиків, дитячого порно чи торгівлі зброєю координується через Telegram. Тобто, це питання не лише інформаційної безпеки, а й безпеки внутрішнього середовища. Франція зрозуміла це і навіть змінила кримінальний кодекс. Ми є свідками кримінальної справи проти Павла Дурова, номінального власника Telegram. В Україні навіть під час війни політикам досить складно наступити на горло власній пісні й боротися з мережею, якою користується 70% населення. Обираючи між простим і безпечним, обрання простого дуже часто призводить до найгіршого. Ми зараз лідери по боротьбі з дезінформацією. Я вітаю рішення РНБО України рекомендувати державним органам відмовлятися від Telegram. Низка вищих навчальних закладів також обмежили використання Telegram. Це не про наступ про свободу слова, адже дезінформація – це не про свободу слова, а навпаки – про маніпуляцію інформацією, яка скерована на розкол суспільства. Telegram не гарантує безпеки вашої комунікації. ГУР має безліч прикладів, коли українських військовополонених ФСБ Росії допитувала з використанням матеріалів Telegram, який військові на своєму носії вже давно видалили. Тобто ця інформація зберігалася Telegram, але до неї отримала доступ ФСБ. Альтернатив є достатньо.
Як і чим забезпечується стійкість відповідно до плану президента України?
Ярослав Юрчишин: Президент наголосив, що нам потрібна інформаційна консолідація. Щоб ми дуже вдумливо ставилися до того, що ми поширюємо і як: із точки зору розуміння того, що інформація – це теж зброя. Ми можемо як допомагати ворогу, поширюючи фейки і дискредитуючи один одного, а можемо не поширювати неперевірену інформацію і цим допомагати державі більш стійко і консолідовано позиціонуватися. Щодо самого плану, то є дуже сильні позиції, але є такі, які викликають у мене скепсис. Ми зможемо його адекватно проаналізувати, не лише послухавши виступ президента, а й побачивши механізми досягнення реалізації цих пунктів плану й реалістичні фінансові гарантії.
Ярослав Юрчишин і Олена Зелінченко у студії Українського Радіо
КОНТЕКСТ
У Верховній Раді триває фотовиставка, світлини якої розповідають про деякі моменти сторічного шляху Українського Радіо. Як зауважила заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк, виставка розповідає про те, "яким було і стало наше Українське Радіо".
Фото: Пресслужба Astronata
"Хочу представити вам наш новий сингл, який складається аж із двох треків. Ми не наважувались їх випустити цілих два роки, але сьогодні вони здаються ще актуальнішими, ніж тоді. Перший "Бо є, як є" – це речитативний роздум на тему змін. Як би сильно нам це не подобалось, зміни завжди будуть в нашому житті і виграє той, хто швидше приймає і гнучко адаптується під нові умови. Музика для музиканта – це психотерапія і мені самій було неймовірно важко прийняти світ, в якому стали можливі всі жахливі події в нашій країні. Другий трек називається "Демони". Він про лють всіх українців до сусіда. Іноді здається, що світ кудись котиться не туди, а душі людей поринають в темряву. Я впевнена, що музика здатна полегшити інтенсивність цих переживань. "Демони" – це пісня-заклинання, звертання до ворога: "в тобі сили не було, тільки чорні смоли, вб'є моє пахуче жито твій безплідний сморід". Сподіваюсь, ці пісні знайдуть відгук у ваших серцях. Мій другий проєкт Pur:Pur незабаром теж порадує слухачів новими треками. Працюємо над англомовною ЕP в дусі перших альбомів. Добрі, милі, сповнені любові до життя і надії пісні", — розповіла Astronata Ната Сміріна в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у травні Astronata завершили трилогію треків про штучний інтелект.
У червні гурт Pur:Pur видав англомовний сингл "Not in the Mood".
Також читайте інтервʼю Astronata: "Війн не буде, якщо людство зрозуміє, що ми всі – одна велика сім'я".
Щоб не пропускати найкращі українські новинки, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
"У новий сингл "Татова донька" я вклала досить багато власного суму з приводу дорослішання і втрати деяких ментальних зв'язків із батьками, зокрема з татом. "Татова донька" – це пісня про daddy issues, так звані проблеми у стосунках із батьком, які виникають внаслідок багатьох факторів, таких як дорослішання, розбіжність у позиціях та баченнях світу і купи-купи інших. У цій пісні розкривається проблематика холоду, який може з'явитися у певний момент між донькою та батьком, хоча все ще він частина сім'ї і зовнішньо може здаватися, що нічого не сталося. І єдине питання, яке ти ставиш все подальше життя – а коли все пішло не так? До кінця цього року планується чимало релізів, а також хочу вам нагадати про свій сольний концерт, який відбудеться 15 грудня у Києві в Origin Stage. Слухайте "Татову доньку", приходьте на сольник та чекайте на нову музику", — розповіла badactress в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у жовтні badactress випустила сингл "Голод".
Також читайте інтервʼю badactress: Я інколи створюю повноцінну "стендап-прожарку" над людиною, яка мені подобається.
Щоб не пропускати найкращі українські новинки, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Українське Радіо
У полоні немає здорових людей
Я пропоную почати нашу розмову з такого питання: ти вже місяць перебуваєш вдома, в Україні, протягом цього місяця ти проходив реабілітацію. Розкажи, будь ласка, як ти почуваєшся зараз?
Почуваюся я все ще прекрасно. Я почуваюся дуже добре просто тому, що я вдома і це зовсім інші умови. Це те, про що мріє кожна людина, яка перебуває в полоні. І ось мрія здійснилася. Якщо говорити про аспекти, які більше стосуються здоровʼя або звикання наново до інших реалій, то все в процесі. По здоровʼю є речі, які треба виправляти трохи, але, на щастя, не так багато, як могло би бути і не так багато, як, на жаль, у декого з побратимів, з якими ми повернулися. Є речі, які я приніс із собою, яких в мене не було до потрапляння в полон. Деякі з них залишаться назавжди зі мною. На жаль, в полоні немає здорових людей. Щодо звикання, то воно триває. Чотири тижні — це, по-перше, не так багато, як видається, як мені видавалося. По-друге, це була справді реінтеграція, реабілітація у реабілітаційному центрі. Повернувшись до рідного великого міста Києва, я розумію, що до деяких речей треба звикати, бо їх не було, коли потрапив у полон, а багато які були, але треба їх пригадувати. Проте це приємний процес.
"Наперед важко передбачити, що буде у місті наступне за рогом"
До яких речей треба звикати?
Починаючи просто від сенсорного навантаження, великої кількості шуму — зорове, слухове сприйняття — це все навантажує дуже сильно. Багатозадачність, особливо та, яка стосується і планування графіку, і використання гаджетів, які дуже спрощують життя, але й теж перевантажують. Якісь речі, яких не було на момент, коли я потрапив в полон — це більше стосується змін у самому місті, що де розташовано. І насправді дещо в поведінці людей. Ці речі дуже дрібні, але їх помічаєш, коли з ними стикаєшся. Наперед важко передбачити, що буде наступне за рогом.
"Я досі не зовсім усвідомлюю, скільки людей переймалися моєю долею і тішаться тому, що я повернувся"
Ти кажеш про звикання до певних речей, людей, до ставлення людей… Що за останній час тебе найбільше вразило, можливо, в ставлення людей до тебе? Чи твоє сприйняття в Києві та загалом в Україні?
Моє ставлення зараз важко назвати об'єктивним і навіть в якихось суб'єктивних рамках, як я сказав, дотепер мені дуже добре. Мені дуже піднімає настрій і покращує стан те, що потім стане нормою. Речі, до яких я ще не звик, які я ще перевідкриваю для себе — це може бути спілкування з людьми, які мені близькі, з якими в нас є спільні точки дотику, яким я небайдужий і які мені небайдужі — це щоразу просто величезне натхнення. Це якісь дрібниці, які ми не помічаємо, коли звикаємо до них. Усе пізнається дотепер чи в порівнянні з тим періодом, коли я був в полоні. Там багато чого немає, до цього звикаєш. А тут воно знову є. В цьому є й певна небезпека, в такій іноді майже ейфорії, в якій часто ти себе виявляєш, бо тебе тішать речі, до яких інші звикли. І я до цього звикну, я це розумію, але поки що я насолоджуюся цим. Щодо ставлення до мене, то поки що в Київ я буквально ось-ось повернувся, цими вихідними і спілкування в мене ще було небагато, і воно приємне. Але насправді я досі не зовсім усвідомлюю, скільки людей переймалися моєю долею, переживали за мене і тішаться тому, що я повернувся. Аж до того, що люди зупиняли мене просто на вулиці й казали, що "ми тішимося, що ви повернулися".
Ми пам'ятатимемо, молитимемося і боротимемось, щоб повернути наших хлопців і дівчат, які досі в полоні
Вони тебе впізнавали на вулиці…
Так, просто впізнавали, було і таке вже кілька разів. Все якось незвично, це дуже дивно. Це, звісно, дуже приємно, але це незвично і, звісно, коли це стається, я відчуваю величезну вдячність тим, хто про мене думав. Однак водночас я сподіваюся, що зараз, коли я повернувся, те саме відбуватиметься і щодо інших наших полонених, які досі там. Тобто що ми пам'ятатимемо, думатимемо, молитимемося і боротимемось, щоб повернути назад наших хлопців і дівчат, які досі утримуються в полоні. В тому числі тих, з ким я потрапив в полон, і тих, з ким я перебував в російських СІЗО і колонії.
ПОВНІСТЮ ІНТЕРВ'Ю З МАКСИМОМ БУТКЕВИЧЕМ СЛУХАЙТЕ В ЕФІРІ УКРАЇНСЬКОГО РАДІО І ЧИТАЙТЕ НА НАШОМУ САЙТІ ЗАВТРА, 20 ЛИСТОПАДА. ЕФІР ПРОГРАМИ "АКТИВІЗАЦІЯ", ГОСТЕМ ЯКОЇ БУВ МАКСИМ БУТКЕВИЧ, ПОЧНЕТЬСЯ О 10:07.
Фото: Пресслужба АЗІЗА
"Моя нова пісня "Голос" про дім, про місце, де живуть всі спогади, де знаєш кожен клаптик кожної кімнати і де завжди можеш бути маленьким. "Голос" я написала вдома в місті Херсон. Я вклала в неї, напевно, всі свої почуття. І тому, сподіваюсь, вам вона сподобається. Пісня вийшла дуже чуттєвою. Тема пісні – це сум за домом. Вона об'єднує дуже багато, мені здається, українців зараз. Загалом ви послухаєте пісню і все зрозумієте. Найтепліший спогад з мого рідного будинку – це камера. Так, камера, на яку мій тато завжди знімав всі свята і не тільки. І тепер я маю на дисках всі моменти свого життя. Дуже тепло їх переглядати. І щоразу реально, ніби вперше. Мій дім зберігся на відеокасетах і цього ніхто у мене не відніме. Дім в моєму серці, він в спогадах і це те, чого ми можемо торкнутись в будь-який момент. Тож бажаю вам класного прослуховування. Хочу, щоб "Голос" надихнув вас згадати і ваші теплі моменти з дому", — розповіла АЗІЗА в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у червні АЗІЗА та Гліб Співає випустили спільний трек "Раз".
Щоб не пропускати найкращі українські новинки, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Zbaraski
"Мініальбом "Terpke" – це реліз, який складається з чотирьох треків і кожен з них розповідає особисту історію з мого життя. Це один з найінтимніших релізів, який я плекав протягом кількох років. Отже, історія мініальбому повертає мене в ті місця, де я ріс, де я формувався, в моє містечко Підволочиськ. І перший трек, який називається "P" – Підволочиськ мається на увазі – він про моє рідне містечко і про те, як я люблю туди приїжджати, коли осінь настає, я ходжу різними місцями і просто згадую моменти зі свого минулого. Наступний трек називається "Doshch". Ви вже могли чути цей трек, тому що він вийшов першим синглом з цього релізу. І цей трек про стосунки, які минули, і про уроки, які я взяв із цих стосунків. Стосовно третього треку, який називається "OITS", що означає одне і те саме. Це про період в житті, коли я думав над тим, де я хочу далі жити. До цього додається історія про стосунки з моїми рідними і я описую цей період свого життя, який припав на 2021 рік весну – описую в цьому, треці. А четвертий трек називається "Mama 2" – це один з найтепліших і найчесніших треків, які я коли-небудь випускав. Це про мою бабцю, яка відійшла в інші світи 10 років тому, з якою я виріс і до якої я відчував дуже сильну любов і відчуваю досі. Так трапилося, що до мене прийшло натхнення в 2020 році і я записав першу демку, а вже згодом допрацював її. І от зараз ви зможете почути цю пісню на альбомі "Terpke"", — розповів Zbaraski в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Zbaraski видав мініальбом "Mene hitae".
Також читайте інтервʼю Zbaraski: Я відчуваю певне розхитування себе і спроби рухатися в різних напрямках.
Щоб не пропускати найкращі українські новинки, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Суспільне
Українське Радіо – це не просто засіб масової інформації, який, як і сотні інших, інформує, розважає, навчає – а це частинка української історії
Пане Анатолію, доброго ранку! Дякуємо, що завітали до нашої студії!
Доброго ранку! З величезним задоволенням прийшов у студію Радіо Промінь! Коли я перший раз почув Промінь – а це було в 1965 році, я тоді ще був школярем – на мене надзвичайно велике враження справила поява в ефірі цієї радіостанції. Хіба я міг тоді думати, що в день 100-річчя Українського Радіо я буду сидіти в студії Променя і розповідати цю історію!
Ми вам більше скажемо: наступного року Промінь святкуватиме своє 60-річчя, і Ви знову сидітимете в цій студії! І розкажете щось цікаве, тому що ми знаємо, що стільки історій, скільки знаєте про радіо Ви, не знає ніхто і цій будівлі! Скажіть, чи це правда, що Українське Радіо жодного разу за ці 100 років не припиняло свого мовлення?
Майже ніколи. Один раз таке було – під час пожежі в 1996 році. Тоді в ніч з 8 на 9 березня о 3-й годині ночі на Хрещатику, 26 спалахнула пожежа. І тоді на кілька годин мовлення було припинене. Але воно дуже швидко відновилось. Ці кілька годин не працював мовний блок на 2-му поверсі, і ми тоді перейшли в Будинок радіомовлення і звукозапису на вулиці Леоніда Первомайського. Якраз ці пару годин знадобилося на те, щоб ввести в дію резервні студії. Але от що цікаво: навіть під час Другої світової війни, коли територія країни була окупована, Українське Радіо не припиняло свою роботу, працювало одразу чотири радіостанції. Тобто, насправді, можна сказати, що Українське Радіо мовлення ніколи не припиняло. Це не просто засіб масової інформації, який, як і сотні інших, інформує, розважає, навчає – а це частинка української історії.
Ви очолювали Українське Радіо якраз в той момент, коли воно припинило бути державним і стало суспільним. Насправді, багато людей не розуміють різницю. Суспільне – це акціонерне товариство, контрольний пакет якого завжди залишається за платниками податків. Ви пам’ятаєте, як відбувався цей процес? І чому такий перехід був важливим?
Я був усередині цього процесу. Я опинився тією людиною, яка поставила крапку в існуванні Українського Радіо як державної організації, тому що я підписував купу документів – бо якраз тоді був директором Українського Радіо. Я підписував всі ліквідаційні документи, які припиняли роботу державного мовника і довзволяли йому перейти в суспільне поле.
Коли Українське Радіо стало суспільним – почалася просто нова епоха
До речі, це був надзвичайно складний процес. Бо, щоб припинити існування однієї організації, треба пройти багато процедур. Українське Радіо було самостійною одиницею, зі своїм рахунком у банку, і коли проходила процедура зміни, треба було вирішувати всілякі господарські питання – як, наприклад, купівля бензину, купівля лампочок, відновлення роботи ліфтів, проведення тендерів (життя ж не зупинялось), – ось тут виникла купа проблем! Слава Богу, що це тривало недовго, але ось цей перехідний період був досить складним. Але ми його подолали. І от коли радіо стало суспільним, почалася просто нова епоха. Навіть я – людина, яка все життя працювала на радіо, – не міг уявити, який буде ефект. Найголовніше, радіо стало справді незалежним – насамперед, від органів державної влади.
Тобто, ви ще пам’ятаєте ті моменти історії, коли були цензура і темники – не маємо на увазі Українське Радіо, а взагалі в державній інформаційній сфері?
Звичайно, було таке Головне управління у справах літератури та видавництв – так званий Головліт (існувало до 1991 року, - прим. ред.). В нас навіть сиділи на першому поверсі двоє дуже симпатичних чоловіків – Боря і Едік. Потім, коли цензуру ліквідували, Едік перейшов до нас в редакцію інформації і був гарним журналістом.
Вони не називались цензорами. В них на дверях було написано "Редактор з охорони державних таємниць в засобах масової інформації". Це не означає, що тут сиділи якісь антисовєтчики, а цензори тільки і стежили, щоб не пропустити якусь антирадянщину в ефір. Ні, вони швидше займалися тим, щоб в ефіри не потрапили якісь цифри, якісь назви оборонних підприємств тощо. В них був цілий талмуд на 400 сторінок і перелік всіх організацій, інформацію про які не можна публікувати – наприклад, завод ім. Артема в Києві. Всі прекрасно знали, що є такий завод, який випускає ракети, – але говорити публічно про це, звісно, не можна було.
А чи можна говорити, що за цей час Суспільний мовник України пережив свою золоту епоху – чи вона була, чи є зараз, чи ще лише буде?
Я думаю, що вона не припиняється. Бо все розвивається. І, як я говорив, – найбільший ефект Суспільного мовника це незалежність насамперед від органів державної влади.
Мовлення Українського Радіо планували розпочати 7 листопада 1924-го. Але довгий час не могли добитись нормально звучання – луна йшла, не можна було розібрати слів
Нагадаємо, що Українське Радіо почало мовлення з Харкова. З якої будівлі це відбувалось? Вона зараз ще існує?
Це будівля нинішньої Харківської філармонії. До 1917 року там була Опера. А в 1924 році, коли запрацювало Українське Радіо, це був Центральний партійний клуб. І там виділили дві невеличкі кімнатки – одна з них була дикторська, а інша – апаратна. Так і почалось мовлення українського радіо. "Ало, ало, ало! Всім, всім, всім! Говорить Українське Радіо. Перша українська радіо-телефонна станція", – воно так звучало.
І ще цікаво, що мовлення планували почати спочатку 7 листопада – до 7-й річниці Революції (Жовтневою її почали називати пізніше), до таких дат завжди щось таке намагалися зробити. Але щось не вдалось, і радіо почало мовлення вже 16 листопада. Дослідник історії радіо харків’янин Віталій Артеменко пише, що не могли ніяк добитись нормально звучання – луна йшла, не можна було розібрати слів. Дрова до студії заносили, глечики порожні – щоб акустика краща була. А потім якийсь кавалерист порадив: мовляв, коли конники йдуть у розвідку вночі, щоб не було чутно цокоту копит, то беруть з-під сідла попону (а вони зроблена із повсті) і загортають нею конячі копита. І коли привезли такий матеріал і обладнали стіни студії – тоді більш-менш стало добре звучати. І ось о 19-й годині 16 листопада 1924 року прозвучали ці слова з голосників. Звісно, промислових радіоприймачів тоді не було – можливо, лише якісь приітивні детекторні в ентузіастів, бо радіолюбительство було розвинене. Тому були такі голосники – гучномовці, які висіли на стовпах, і люди могли чути радіо.
Ой, дуже би хотілося, щоб Музей Українського Радіо знову став доступним для суспільства, бо там стільки цікавих фактів з життя Українського Радіо – і артефактів! Там можна дізнатись, зокрема, про Давида Сарнова, який запустив тренд радіо як один із засобів масової інформації. Або про нашого льотчика-бандуриста, який зіграв позивні Українського Радіо.
Давид Сарнов був родом з маленького білоруського містечка Узлян. Разом з батьками на початку 20 століття він емігрував і опинився на Мангетені, добре вивчив англійську мову, брався за будь-яку роботу і зумів реалізувати американську мрію завдяки своїй енергії та ентузіазму. Він працював оператором на радіостанції Марконі в приміщенні великого універмагу в Нью-Йорку. Йому довелося працювати в ніч з 14 на 15 квітня 1919 року, коли трапилась аварія на "Титаніку". Він першим прийняв сигнал лиха з корабля, одразу поінформував відповідні органи, тодішній Президент США наказав припинити роботу всії інших радіостанцій по країні – і ось цей хлопець три доби підтримував зв’язок між пароплавами, які рятувати потопельників. І завдяки цьому понад 700 людей врятували. В цей час в нього за спиною були члени американського уряду, кореспонденти газет і телеграфних агенцій. А надворі – натовп людей, які чекали інформацію про вцілілих пасажирів. І акції фірми Марконі тоді одразу з 45 до 225 доларів підскочили.
А як склалась доля самого Давида?
Давид прославився і через деякий час став одним з директорів корпорації RCA (Radio Corporation of America), яка займалась виробництвом відповідної техніки і створенням мережевих станцій. І він же був ініціатором створення "Голосу Америки". І також радником усіх президентів Сполучених Штатів. А під час війни – бригадним генералом. Він опинився в Парижі двома днями раніше, ніж туди увійшов де Голль! Тобто, це була надзвичайно цікава людина. І це була особистість, яка стояла за розвитком радіо як засобу масової інформації. Перша радіостанція в сенсі ЗМІ з’явилася 2 листопада 1920 року в Пітсбурзі. І цей день зараз вважається початком радіомовлення.
А наша улюблена історія – про позивні Українського Радіо. Це були часи Другої світової війни, радіо було евакуйоване й фактично перетворене на мандрівне…
Так, тоді чотири радіостанції було. Те, що базувалось у Києві, було евакуйоване до Саратова і мовило звідти (називалось "Радіостанція імені тараса Шевченка"). І в окупантів була навіть передбачена смертна кара через повішення за її прослуховування. В Москві були створені "Партизан" і "Радянська Україна". А четверта радіостанція "Дніпро" з’явилась в 1943 році на базі розформованих радіостанцій Південно-західного і Донського фронту. Це був радіопоїзд з кількома вагонами, де була змонтована похідна радіостанція, були редакційні вагони, медпункт, їдальня. І цей поїзд рухався за фронтом.
Вперше радіостанція "Дніпро" вийшла в ефір 2 травня 1943 року – і почалась її робота позивними "Реве та стогне Дніпр широкий", зіграними на бандурі. Це тільки в ті часи могли з’явитися такі позивні. Як і Орден Богдана Хмельницького. Керманичі СРСР почали шукали в душах людей струни, які могли би зачепити національно-патріотичні почуття. Це ж не просто пісня – це символ. На публічному виконанні "Реве та стогне Дніпр широкий" зал встає! До речі, автором ідеї використати ці позивні був Семен Кушніренко, працівник радіостанції "Дніпро", який після війни очолив полтавський радіокомітет.
А зіграв цю фразу на бандурі Андрій Матвійович Бобир. Він був головним диригентом і художнім керівником Ансамблю народних інструментів Українського Радіо. Мені довелося в 1986 році робити передачу, присвячену радіо, і я приїхав у БЗЗ, дочекався закінчення репетиції і він розповів мені історію. Сказав, що в нього десятки записів є у фонотеці, але ця 20-секундна для нього – найдорожча. Бо це символ України.
І він же після консерваторії пішов служити на фронт, сам на фронті з підручної деревини зробив бандуру і возив її в крилі свого літака – оскільки служив льотчиком.
Так, в порожнині крила – як оберіг. І цей оберіг спрацював – він повернувся живим з війни, а далеко не всі льотчики виживали. І оці позивні у його виконанні на акустичній бандурі звучали на радіо до 2009 року. Потім вони траснформувалися, бо й радіо стало сучаснішим. Тобто, мелодія залишилась, але змінилося аранжування.
А пам’ятаєте автора музики? Це був Данило Крижнівський – хоровий композитор і викладач музики в Болграді Одеської області. А цю пісню він присвятив Миколі Кропивницькому, який приїхав на гастролі в Одесу. Крижанівський прийшов до Кропивницького з нотами, виконав пісню, тому сподобалось. І коли вперше її виконали на виставі в Одесі – зал піднявся і аплодував стоячи. І Крижанівський став композитором, музика якого найчастіше звучить на Українському Радіо – по 24 рази на добу, перед кожним сигналом точного часу!
Наостанок ми хотіли би поставити Вам несподіване запитання. Якби ви були парфумером, який би аромат мало радіо (ми сподіваємось, що з часом радіо передаватиме й аромати та смаки)?
Цей запах мав би нести національний колорит. Я в квітах не дуже розбираюся, але мені найбільше подобаються чорнобривці (сміється). Ось цей їхній терпкий аромат. До речі, їх колір нагадує кольори Радіо Промінь!
Президент України Володимир Зеленський в ефірі Українського Радіо. Фото: Офіс президента України
Пане президенте, 16 листопада — День працівників радіо, телебачення і зв'язку. З початком повномасштабного вторгнення росіяни знищили ракетами 14 телерадіовеж і радіотрансляційних комплексів. Наскільки зараз, напередодні чергової зими, ми готові до забезпечення зв'язку?
Напевно, найкраще, ніж будь-коли у час війни. Багато технологій були запроваджені багатьма інституціями — Держспецзв'язком, приватним сектором, різними мовниками. В принципі, децентралізація інформаційної мережі, енергетичної мережі, логістики — це був вихід. Тому нас складно вразити. Телеглядачі нас бачать, радіослухачі — чують. Ми контактуємо, використовуємо мобільний та інтернет-зв'язок — у нас все це на сьогодні є. Так, у прикордонні ситуація складніша, бо завдаються удари. Але вважаю, ми потужніші, ніж були.
Що стосується, наприклад, фінансів, то завдяки нашій роботі з міжнародними інституціями — з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, підписано три десятки безпекових угод, де йдеться не тільки про зброю, а й про фінанси. Всі, хто залежить від держави, забезпечені на 2025 рік заробітними платами, пенсіями. І так на кожному напрямку. Про енергетику деякі деталі не можу сказати. Безумовно, ми поліпшуємо кількість систем протиповітряної оборони. Але цього недостатньо, брехати не буду.
А до чого вас розвідка готує? От що стосується поведінки ворога цієї зими. Ми очікуємо "шахедів", крилатих ракет — чи чогось нового зокрема?
Розвідка не просто готує — вона щоденно працює. Вони (росіяни — ред.) будуть продовжувати комбіновані удари. Вони накопичують сили, виробництво. Нам потрібно до всього готуватись — повинні бути різні види захисту енергетичної мережі. Не буду говорити про кількість, але є домовленості щодо ракет для ЗРК Patriot, NASAMS, Hawk, Iris-T тощо. Щодо багатьох систем ППО ми перебуваємо в дуже непоганому становиші.
Про вибори в США
Дональд Трамп буде наступним президентом США. Перші заяви і від нього, і від його команди — про переговори між Україною і Росією. За яких умов вони можливі?
За умов, що Україна буде не наодинці з РФ, що буде сильною. Які можуть бути перемовини з убивцею? Якщо ми говоримо просто з Путіним, просто з убивцею в умовах, у яких зараз, не посилені деякими важливими елементами — це на вході програшний статус для України. У слабкій позиції нічого робити на цих перемовинах.
Важлива позиція президента Трампа. Важливий настрій Америки до України. Не можна абстрактно говорити: я — посередник (не хочу наводити приклади тих чи інших країн), тому не можу обирати сторону. Америка повинна зберегти позицію, що Росія — агресор, що вона порушила нашу територіальну цілісність, міжнародне право. Це один із пунктів, який важливий для будь-якого майданчика перемовин. А ще повинні бути елементи нашого Плану перемоги. Для нас перемога — сильна Україна. В дипломатії чи на полі бою — це друге питання. Перше — сильна Україна. Вона повинна бути сильною для будь-якої дипломатії.
Але США — не лише потенційний посередник в переговорах. Це — країна, яка надає величезні обсяги допомоги і яка може спонукати нас до того, щоб ми сіли за стіл переговорів. Який меседж ви отримали від Дональда Трампа під час тих контактів, які у вас з ним були? Він каже, мовляв, я стану президентом, тому сідайте за стіл переговорів? Як це виглядає?
Я думаю, він так не каже. Ми — незалежна країна. Здається, і наш народ, і я особисто в перемовинах і з Трампом, і з Байденом, і з європейськими лідерами довів, що з нами риторика "сідай і слухай" не працює. Так ми маємо ставитись до будь-якої країни — поважати. Це про рівність — про одну з тих цінностей, за які боремося.
А така риторика була?
Ні. Тому я і кажу: вони розуміють, про що говорять, з якою країною і з яким президентом. І тому такої тональності, атмосфери в розмові немає. Це важливо, бо інакше — це бути заздалегідь у слабкій ситуації в діалозі — чи то з Путіним, чи не з Путіним, вже не важливо з ким.
Щодо допомоги. Безумовно, ми вдячні двопартійній підтримці. І демократи, і республіканці загалом проголосували 175 чи 177 мільярдів доларів США тієї чи іншої допомоги. Якби ви мене запитали, скільки ми з цього отримали — я б в деталі не пішов би, тільки сказав: половину ми не отримали. Це важливий елемент, коли говоримо, як і хто нам допомагає. Я до того, що Європа допомогла не менше.
Але ми повинні бути чесними. Ось таку допомогу ми отримували, ось так це до нас доходило — це дуже важливо. Доходила зброя, а США наростили виробництво, свої склади, потужність своєї армії. На прикладі іншої нації здобули для себе досвід. І європейці також.
Безумовно, є гуманітарна допомога, фінансова, є окремі гуманітарні програми. Ми вдячні партнерам. Допомога в цілому була велика. Не з першого дня, але з початку війни, скажімо так.
Зараз завдання — зберегти єдність між Європою і Сполученими Штатами. Бо якщо буде змінюватись американська політика, буде змінюватись і міцність єдності в Європі. Чи буде це впливати на збільшення допомоги? Ні, це може впливати тільки на її зменшення.
Чи Дональд Трамп дочекається — і посприяє тому, щоб у нас була ця сильна позиція?
Будемо робити все, що від нас залежить. У нас була з ним дуже хороша зустріч у вересні. Позитивна, зрозуміла, аргументована з нашого боку. Базис, на якому ми стоїмо, він почув. Проти нашої позиції я нічого не чув.
Я його вітав з перемогою. І також у нас була хороша розмова. Він сказав, що хоче завершити війну, але він хоче допомагати. І він — на стороні підтримки України, цінує нашу міцність, цілісність і сміливість. Тобто атмосфера поки що в наших розмовах була хороша. Подивимось далі.
Обраний президент США Дональд Трамп (праворуч) та президент України Володимир Зеленський під час зустрічі у Нью-Йорку, 27 вересня 2024 року. Фото: AP/Julia Demaree Nikhinson
Про перемовини
Як Трамп збирається садити за стіл переговорів Путіна? Наскільки ми бачимо, він впевнений, що це йому під силу.
Думаю, Путін не хоче миру. Але це не значить, що він не хоче сідати за стіл переговорів із кимось з лідерів. Для нього це — руйнація політичної ізоляції. Для нього це вигідно — сідати, розмовляти. І не домовлятись — я би так сказав.
Йому вигідно домовлятись на якихось капітуляційних умовах з нашого боку. Але хто ж йому… Таке ніхто не дасть.
Уявімо, що за якихось умов переговори стали можливими. Які наші "червоні лінії"? Бо версій про те, як можуть закінчитись переговори, від членів команди Трампа за ці кілька місяців звучало багато.
В оточенні кожного президента є різні голоси, які виконують ті чи інші завдання. Іноді ми навіть можемо не уявляти, для чого вони це роблять.
Я як президент України буду серйозно ставитись до розмови тільки з президентом США. При всій повазі до будь-якого оточення. Думаю, згідно з американським законодавством, поки він (Дональд Трамп — ред) ще не пройшов інавгурацію і не може брати участь у всіх геополітичних процесах, ставити в чомусь крапку. Наші команди будуть працювати над змістовною зустріччю. Про ті чи інші лінії, про те, як це бачать Сполучені Штати, як ми реагуємо на їхнє бачення, я зможу сказати після предметної зустрічі з президентом Трампом, коли він буде з усіма своїми повноваженнями.
Про мобілізацію
Цими днями минає пів року з моменту набуття чинності нового закону про мобілізацію. Як ви оцінюєте його дію?
По-різному, є різні сторони цього закону. Знаєте, життя і папір… Хоч так не можна, напевно, казати про закони, але в реальності все трішечки по-іншому. Закони є для того, щоб жити за правилами. Але якщо ті чи інші норми законодавства не підтримані суспільством, передусім — представниками війська, деякі речі треба трішечки коригувати.
Згідно з доповідями головкома, начальника Генштабу, міністра оборони, людей, що мені на ставці доповідають про мобілізацію, є речі, які вони повинні владнати, є — які йдуть, як і були заплановані. Війна — це виклик, мобілізація — це виклик, бронювання — це виклик. Треба знайти баланс, щоб не втратити єдність у війську і в суспільстві. Бо іноді зв'язок між людьми, інституціями — втрачений. І в такі кричущі моменти, кризові, авжеж я повинен включатися. Я це роблю. Не втратити зв'язок між воїном і громадянином в тилу. І ще складні виклики — не втратити єдність українців, які з різних причин перебувають за кордоном.
Закон мав збільшити чисельність Сил оборони. Ми вже почули від секретаря РНБО, що планують ще мобілізувати близько 160 тисяч людей. Крім того, ми постійно чуємо про нестачу піхоти, про випадки, коли фахівців вузьких спеціальностей з війська переводять в піхоту. Чому закон досі не зміг вирішити ці питання?
Усі ці питання не вирішував один закон. Наприклад, з сьогоднішнього дня запрацюють переведення — це просто так співпало.
Ви з цією цифрою в — 160 тисяч людей — згодні? Бо, наприклад, від волонтерів звучить навіть про 500 тисяч.
Я не погоджуюсь з цифрами. Не можна говорити про точну цифру, бо є питання завдання. Якщо не вистачає людей на фронті, — це відповідь, чи мобілізували сотні тисяч людей чи ні. Чи я знаю, скільки мобілізували після цього закону? Так. Чи достатньо? Ні. Чому? Ну, тому що, все ж таки, найголовніше — люди. Хочеться, щоб з такими кроками все робили з розумом. А тому, якщо не вистачає, то точно ніякі пів мільйона ніхто не мобілізував.
Говорити точну цифру — це неправильно. Я здивований секретарем РНБО. Не знав, що він розповсюджує цю інформацію.
Президент України Володимир Зеленський та головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський на Харківщині, 30 листопада 2023 року. Фото: AP/Efrem Lukatsky
Про демобілізацію
З цього закону свого часу прибрали норму про терміни служби. Але обіцяли напрацювати окремий закон для цього. Що робиться в цьому напрямку, коли говоримо про тих, хто вже служить тисячу днів?
Ніхто не хоче так миру так, як ми. Зміна політики Сполучених Штатів говорить про те, що, на мою думку, війна буде завершена. Не знаю, як. Наше завдання — відстояти міцну позицію. Для нас важливий справедливий мир, щоб не було відчуття, що ми втратили кращих заради несправедливості, яку нам нав'язали.
Тому вважаю, війна закінчиться. І не абстрактно. Точної дати немає, але з політикою команди, яка зараз очолить Білий дім, війна закінчиться швидше. Це їхній підхід, обіцянка їхньому суспільству. Нам треба не дати до цього продавити нас, окупувати, показати, що ми послаблені.
Є дані Офісу генпрокурора, що за півроку зареєстрували понад 30 тисяч кримінальних проваджень лише за "самовільне залишення частини", понад 18 тисяч — за "дезертирство". Чи ви розумієте, що є зв'язок між тим, що військові наважуються на цей крок, і тим, що вони не розуміють, скільки ще будуть служити в умовах, які, можливо, для них є нестерпними?
Є різні бригади, різна підготовка, різний моральний стан військових. Загально складно говорити про це. "Нестерпні умови". Наприклад, бригада, яка є — може так некоректно говорити — ідеальною: там нормальне навчання, відбір, атмосфера. І навіть в таких бригадах є моменти з СЗЧ, з дезертирством. Але ми не можемо сказати, що в цій бригаді "нестерпні" умови.
Війна нестерпна в цілому. Але я не хотів би узагальнювати речі, пов'язані з СЗЧ тощо. Різні причини, різні люди, різне ставлення. Але в більшості армія — сильна, в більшості люди — героїчні. І розуміють, що таке мобілізація і що таке війна проти Росії. Або за Україну. Бо це вони проти нас воюють.
Поговорімо про українську зброю. Україна виробляє її все більше, зокрема й ракет.
Українська армія на сьогодні — напевно, одна з найпотужніших у світі. Безумовно, ми з початку війни були насичені різними видами зброї від партнерів. Але за майже три роки зміни в приватному і державному секторах призвели до того, що ми точно технологічно найсильніші в Європі.
Що стосується дронів, систем радіоелектронної боротьби — тут ми ще не досягли високих результатів. Але, тим не менш, вони є. У нас з'явились чотири види ракет, зараз ідуть випробування. Далі — морські дрони, які знищили велику кількість Чорноморського флоту РФ.
Тому вважаю, що технології, зброя — ми в цьому напрямку непогано працюємо. Ми залучили багато грошей ззовні. А в нашому бюджеті, наприклад, тільки на наші дрони, на внутрішні замовлення — 775 мільярдів гривень на 2025 рік. У нас ці гроші вже є. І це тільки наші гроші. І плюс всі інші гарантовані фінанси від партнерів.
Президент України Володимир Зеленський під час інтервʼю Суспільному, Київ, 15 листопада 2024 року. Фото: Офіс президента України
Про фронт
І українські, й іноземні аналітики наводять сумні цифри про те, що за жовтень росіяни окупували рекордну кількість території. Чому це стало можливим?
На сході ситуація дійсно складна. Є повільний, але тим не менш пресинг і просування росіян. З різних причин: наповнення наших бригад підготовленими людьми, наповнення і комплектація бригад зброєю – усі ці процеси були достатньо повільні. Не можна просто наповнювати людьми бригаду, якщо вона чекає на ту чи іншу зброю. Ми чекали постачання деякої зброї 12 місяців з моменту узгодження в Конгресі.
На сході стоять бригади, у яких хлопці довго воюють. Дуже сильні бригади. Потрібна їхня ротація. На їхні місця повинні приходити інші бригади. Уявіть, вони не укомплектовані. Просто кинути їх, як м'ясо? Як "рускі"? Ніхто цього не хоче. Тому хлопці втомлюються, відходять. Бо стріляють КАБами, бомблять. Руйнується все навколо. Вони запитують, чи можна їм робити кроки назад, — військове керівництво каже: "Так". Тому що це наша загальна позиція: передусім — людина, а потім — земля.
Потрібно, щоб люди були впевнені, що ротація йде, що у них за спиною є інша бригада, озброєна і готова до навали. І тоді вже росіяни будуть в позиції, у якій на сході перебуваємо ми. Ось насправді що відбувається.
Ми говорили про кількість бригад, але їхнє наповнення, укомплектація відбувається дуже повільно. Ми це заповнювали внутрішнім виробництвом, але не все.
А чому, коли в нас є недоукомплектування бригад, ми створюємо нові?
Хто вам сказав, що ми їх створюємо?
Тобто за останній рік нових підрозділів у нас не сформували?
Були створені підрозділи резерву. Їхнім ядром були люди, які пройшли війну. Навколо них — ті, хто мобілізувався. Після навчання всі чекали на укомплектацію технікою.
Всі ці розмови про нові бригади — щоб була ротація, замість однієї бригади повинна прийти інша. Можемо назвати її "новою". Тому ніхто не робив ніякі десятки нових бригад. Є деякі моменти, коли, наприклад, та чи інша бригада не може вже тримати ділянку певної ширини. Бо вона втомлена. Мало того, що ви її не можете замінити, так ще й кількість російських військ на напрямку говорить, що вам треба посилити його додатковою бригадою. Тому що "рускіх" — один до восьми, або один до трьох.
До чого ми готуємося на фронті найближчим часом? Оці темпи просування росіян зберігатимуться?
У них втрат — 1,5-2 тисячі на день, поранених і вбитих. Вони не можуть постійно просуватись із такими втратами. І на деяких напрямках вже видно, як уповільнилось просування. Зараз, щоб їх зупинити, підійдуть резерви, укомплектовані бригади, які ми так довго чекаємо. Але маємо розуміти, що хочуть "рускі". Ви ж воюєте з державою, яка не цінує своїх людей, якій все одно, скільки загине.
А з нашого боку ми повинні зробити все, щоб у наступному році війна закінчилась. Дипломатичними шляхами. Це дуже важливо.
Фото надані артисткою
Я продовжуватиму створювати пісні, щоб дарувати слухачам радість і підтримку – і нехай моя музика допомагає вам переживати складні моменти і знаходити сили йти далі
Привіт, Аліно! Раді тебе чути в ефірі Радіо Промінь!
Привіт! Я також дуже рада бути сьогодні з вами!
Давай почнем одразу з пісні. Хто такий цей "ти", про якого ти співаєш?
Я називаю пісню "Коли я без тебе" свого роду піснею-терапією. Тому що вона була створена під впливом глибоких почуттів – невзаємних, – хвилювань і переживань з цього приводу. Пісня народилась ще в 2019-му році. Хоч почуття були і сумними, зараз я згадую їх із теплом. Тому що саме вони надихнули мене на цю і на кілька інших пісень. І сподіваюсь, пісня знайде відгук в серцях слухачів.
З чого взагалі почалась твоя історія захоплення музикою?
В мене не було якоїсь незвичної історії. Музика переслідує мене все життя. Я зі співочої родини – особливо в нас таланти по татовій лінії. Тому я росла в музиці з раннього дитинства. Пам’ятаю, що коли в школі чи в садочку нас просили зобразити ким ми хочемо стати, я завжди малювала себе з мікрофоном! Є мій малюнок з мікрофоном, який стоїть на стійці – тобто, вже з маленького віку я знала, що це таке (сміється). Я в пишних сукнях і на сцені – це мрія, яка була зі мною впродовж усього життя.
А ти пам’ятаєш, яку ти пісню першою виконувала?
Моєю улюбленою піснею в дитинстві була "Я козачка твоя" Раїси Кириченко! Але такий цікавий момент – я ще не дуже добре вміла розмовляти і тому співала не "пане полковнику", а "пане коконику" (сміється).
А як почалась твоя співпраця з Luiku (це проєкт Дмитра Ципердюка, нагадаємо)?
Після того, як я переїхала з Сум, то почала навчатися в Києві, в студії при хорі імені Григорія Верьовки. І, власне, там і відбулося знайомство з Дмитром, котрий якось завітав туди. У нього була ідея створити спільну пісню з ансамблем, зі студійним хором. Це була підготовка до концерту пам’яті Миколи Мозгового, ми мали співати пісню "Карпатські квіти" (і, до речі, 16 листопада знову має бути такий концерт – і виповнюється сім років моєї співпраці з гуртом Luiku). Також потім ми вирішили записати спільну пісню – "Бай-бай, Соломія!". А вже як бек-вокалістка я почала співпрацювати… все почалось із фан-зони Євробачення в 2017 році – тоді Дімі потрібні були дві вокалістки, і я стала однією з них. Власне, з того часу і почались наші гастрольні тури і співпраця, яка триває досі.
А пісню "Я козачка твоя" ти як вперше почула? По радіо?
Звісно, по радіо!
Власне, як і ми колись (всі сміються). А ось уяви: зараз теж біля приймача якась маленька дівчинка почує твою пісню "Коли я без тебе" і потім через певний час говоритиме: "Моє захоплення музикою почалось з ефіру Аліни Савчук на Радіо Промінь!". Розкажи трохи більше про пісню: з ким її робила, хто надихав у музичному плані, хто аранжував?
Текст і музика – мої. Аранжування робив Діма Решетник, за що я йому дуже вдячна! Він також працює з нами в Luiku. Він також є і музичним продюсером пісні. Він зміг втілити мою ідею в музику: почув і допоміг передати саме те, що я відчувала, коли створювала цю пісню.
Наостанок просимо тебе сказати кілька слів слухачам Радіо Промінь – що важливо їм почути.
Для початку я хочу подякувати вам, що мене запросили. Ви не просто Промінь, який знайомить людей з новими виконавцями, але ви й мій промінь надії, бо ви перше радіо, яке транслює мою пісню! А слухачам я хочу побажати: вірте у ваші мрії, вірте в нашу спільну мрію – в перемогу. І не забувайте, що кожен з нас може зробити внесок в перемогу – донатити і підтримувати тих, хто зараз бореться за нашу свободу.
І зі свого боку я хочу сказати, що я продовжуватиму створювати пісні, щоб дарувати слухачам радість і підтримку – і нехай моя музика допомагає вам переживати складні моменти і знаходити сили йти далі.
Слухати трек "Коли я без тебе" Аліни Савчук, як і багато інших прем’єр, можна в плейлисті "Промінь Рекомендує 2024" на Spotify.
Фото: Olya Chi
"Всі, мабуть, чули вислів, що очі – це дзеркало душі, що очі людини можуть сказати про багато чого без зайвих слів. На жаль, зараз очі багатьох людей в нашій країні змінились, а саме очі жінок та дівчат все частіше випромінюють далеко не радість і щастя, а, на жаль, смуток, печаль і переживання. А у декого погляд змінюється назавжди. І щодня в нашій країні хтось втрачає близьку людину, коханого, когось найближчого і рідного. Гортаючи соціальні мережі, ми бачимо все нові й нові трагічні історії з життя, все нові й нові очі, сповнені болем. А коли зустрічаєш когось наживо, то дуже важко дивитись в такі очі. Пісня "В її очах" присвячується всім дівчатам, жінкам, які втратили своїх коханих і близьких людей на цій війні. Не буду анонсувати наші нові релізи, бо зараз творчість колективу фактично на паузі, всі записи, які відбуваються у нас – це переважно якийсь збіг обставин і щаслива випадковість, ніж заплановані релізи. Тому будемо сподіватись, що все колись зміниться і всі ми повернемось до свого звичного життя", — розповів фронтмен гурту Громадянин Топінамбур Роман Забуга в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Громадянин Топінамбур презентував сингл "Соромно".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські премʼєри 8-15 листопада: Структура Щастя, Tery, badactress, ANNEI, Positiff, Astronata
Фото: Пресслужба typeled
"Ідея створення альбому "Більше, ніж здається" мені прийшла ще два роки тому, але втілювати її почав десь узимку. Це був довгий шлях написання, в мене були такі періоди, що я майже не писав музики, мабуть, десь місяць так точно. Але потім був якийсь викид емоцій, я намагався робити щиро, відверто і просто оспівую свої моменти життя та свій досвід. Щодо інструменталу, я намагався його якісно пропрацьовувати – як для мене якісно. Я вкладався на повну. На мою думку, в мене щось вийшло. Про що "Більше, ніж здається"? Я думаю, кожний зможе знайти щось своє. Це може бути і про дім, і про близьких людей, про моменти, якась ностальгія. Альбом – про нас, про людей, про життя", — розповів typeled Пилип Дяченко в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у жовтні Popil і typeled спільно випустили пісню "Останній день".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські премʼєри 8-15 листопада: Структура Щастя, Tery, badactress, ANNEI, Positiff, Astronata
30-ті роки як зародження радіоп’єс
"Коли я почув, що вони наступають, схопив найнеобхідніше. Я біг не зупиняючись кілька миль, аж поки не дістався автобусної зупинки. Там за три з чвертю долара купив квиток до найдальшої станції. Я відмахав 60 миль, поки не почув, що це була вистава. На автобусний квиток я витратив свої останні заощадження і тепер мені не вистачає грошей на робочі черевики. Я аж ніяк не очікував подібного підступу від поважної радіостанції. Тож прошу чим швидше вислати мені пару черевиків розміру 9В".
Лист такого змісту у листопаді 1938-го року отримала редакція американської радіостанції CBS. Річ у тім, що напередодні Хелловіна радійники вирішили поставити в ефір радіоп’єсу за романом Герберта Уеллса "Війна світів", перенісши його дію у Нью-Джерсі. За сюжетом події розгорталися на самій радіостанції. Спочатку прозвучав прогноз погоди, а потім розпочався радіоконцерт. Виступ перервався повідомленням про дивні спалахи на Марсі. Після чого нібито відомий астроном (а насправді актор вистави) спростував можливість життя на Марсі. Концерт продовжили. Але скоро знову перервали нібито екстреним випуском новин. Репортер CBS передавав з місця події, що в одному з містечок на північному сході Америки приземлився металевий циліндр. Циліндр перетворився на машину, спопеляючи все навколо тепловими променями. Кореспондент щось кричав і намагався загасити пересувну студію. Невдовзі в ефір вийшло повідомлення, що національна поліція Нью-Джерсі оголосила надзвичайний стан. До нації звернувся нібито міністр внутрішніх справ. Спочатку автори п’єси хотіли імітувати звернення Рузвельта, але керівництво радіостанції вирішило, що це занадто, і заборонило використовувати образ президента. Потім кореспонденти один за одним повідомляли, що марсіани обстрілюють військові бази, що зброя землян виявилася заслабкою, і на додачу противник застосував гази. Кульмінацією вистави став репортаж журналіста, який нібито видерся на дах будівлі CBS і звідти бачив як марсіанські машини перетинають річку Гудзон. Він теж відчув отруйний запах, і трансляція обірвалась. Зрештою диктор повідомив, що атака марсіан таки зазнала невдачі, оскільки їхній імунітет виявився заслабким перед земними бактеріями. Наприкінці вистави щасливий актор і головний режисер вистави Орсон Уеллс вийшов з образу і привітав слухачів з Хелловіном.
Проблема була у тому, що вистава тривала цілу годину, а радійники лише тричі повідомили, що все це не насправді: на початку, в кінці, і на 40-й хвилині вистави. Багато людей увімкнули радіо посередині п’єси і сприйняли все за щиру правду. Радіостанцію закидали обуреними листами. Юристи наполегливо рекомендували ні в якому разі не реагувати на запити і не платити за претензіями слухачів. Але лист про черевики так вразив Уеллса, що він надіслав чоловіку свої. Він також носив розмір 9В.
У 30-х роках минулого століття у всьому світі почав активно розвиватися новий жанр – оригінальна радіоп’єса. Театральні постановки вже давно транслювалися по радіо, але вони не мали значного ефекту. Адже театральна вистава розрахована здебільшого на візуальні образи, і багато сенсу втрачається, коли людина не бачить, що відбувається на сцені. Тож драматурги почали писати п’єси, побудовані виключно на звукових образах. Їх можливо зіграти тільки на радіо, в театрі зіграти такий твір не вийде.
На початку 30-х на Українському Радіо теж з’явились радіоп’єси. Ставив їх талановитий драматург Олег Демінський.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Досвід української радіоп'єси дуже ретельно досліджений українським вченим Іллею Хоменком, викладачем інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Взагалі радіоп'єса розвивалася дуже активно, бо керівництво Українського радіокомітету разом із Спілкою українських письменників на початку 1933-го року провели конкурс на радіоп'єсу. До речі, такі ж конкурси вібудвались в Сполучених Штатах, в Фінляндії, в Німеччині, у Франції, в інших країнах. І от на Українському Радіо був проведений конкурс: перша премія — 3 тисячі карбованців, дві другі — по 1500 карбованців, дві третіх — по 1000 карбованців. Причому об'єктивність абсолютна, бо учасники виступали під псевдонімами, і їхні справжні імена розкривалися лише після визначення переможців.
Все розвивається чудово, прекрасно, але до погрому української радіоп'єси залишалися лічені місяці. І от перша українська радіоп'єса: 21 лютого 1933-го року, автор — штатний працівник Вукру, як тоді називався Всеукраїнський радіокомітет, Олег Демінський. П'єса називалася "Убер алес" ("Понад усе").
Суть п'єси, вона актуальна і в наші дні: це драма непокликаного таланту, неможливість в країні, яка вражена економічною кризою, творчій людині реалізувати свої здібності. І от що відбувається: автомобільна катастрофа, поліцейський комісар розслідує обставини загибелі людини в дорожній аварії. Що це було: самогубство, нещасний випадок? Комісара абсолютно не цікавлять справжні, глибокі, приховані мотиви цієї події. Йому треба просто закрити справу. І відбувається офіційна розмова, протокольна, з дочкою загиблого — Гертрудою, але ця розмова переривається лаконічними епізодами, так званими ретроспекціями.
Дія відбувається у тогочасній Німеччині 30-х років, і кожен оцей епізод лаконічний, кожна ретроспекція — це можливість для Брауна усвідомити, що ні він, ні його винахід, ні його талант нікому в корумпованій країні, яка переживає кризу, не потрібні. Слухач повною мірою відчуває стан Брауна, він розуміє те, що абсолютно не обходило поліцейського комісара: які справжні причини смертельного вчинку конструктора. А Демінський був вірний мистецькій правді й поставив саме таку крапку в житті вченого. Він не примусив його шукати щастя в Радянському Союзі, що було трафаретним сюжетом тогочасної белетристики 30-х років. І пізніше такий фінал п'єси був інтерпретований критикою як прояв націоналізму.
Але у п'єсі був інший знак, більш виразний. Він стосується відповіді на питання: а чому ж інженер Браун не спробував емігрувати до Радянського Союзу, а заподіяв собі смерть? Адже тоді поширювався оптимістичний образ Радянського Союзу як справжнього раю для винахідників із капіталістичних країн. Щоб зрозуміти суть звинувачень і взагалі стиль того часу і той час, послухаймо дослівно, що писала критика, цитуємо:
"Радіофільм "Понад усе" переконував радянського слухача в тому, що в Німеччині за умов жорстокої капіталістичної кризи, технічній інтелігенції немає іншого виходу, як під колеса авто. Але Демінський забув одну дрібницю. Він забув, що, окрім Німеччини, існує країна Рад, де немає ні криз, ні визиску, більше того, факт існування в Радянському Союзі в фільмі відіграє негативну функцію, бо інженер Браун, довідавшись, що прямоточний казан, над винаходом якого він довгий час працював, уже винайдено в Радянському Союзі, і це лише прискорює самогубство…".
А по сюжету дочка дає йому прочитати газету. Він читає про винахід в Радянському Союзі цього казана, вибігає на вулицю — і потрапляє під колеса машини. І от далі у цій статті:
"…Отже бачимо, що пересилання "Убер алес" явно аполітичне: інженери Брауни не йдуть до пролетаріату, вони не показують перспективи в класовій боротьбі, не ведуть на барикади, не радять читати Леніна, Маркса, Сталіна, навпаки - штовхають на самогубства".
Ну ви відчули і стиль, і що могла відчувати людина, творча людина, яка працювала на радіо, читаючи такі от критичні статті. Як взагалі можна було нормально працювати в таких умовах? Зверніть увагу що, впродовж радіовистави "Убер алес" невипадково багато разів повторювалася назва винаходу Брауна — прямоточний паровий казан. І це не просто так. Насправді такий агрегат винайшов у Радянському Союзі дуже відома людина, конструктор, Леонід Рамзін. Але у 1930-му році він був оголошений керівником контрреволюційної промпартії, засуджений до розстрілу, який йому замінили потім на 10 років ув'язнення. Ця сфабрикована справа промпартії по суті була репетицією кривавих політичних процесів, які відбувалися уже у 1937-1938-му роках, а її подробиці широко висвітлювались тоді у засобах масової інформації. І от, скажімо, такі подробиці, що інженер-теплотехнік Рамзін такий самий за фахом, як Браун, і натяк на те, яка доля могла б спіткати німецького винахідника у Радянському Союзі, був досить прозорим. Тобто нащо йому тікати в Радянський Союз, бо у Радянському Союзі був свій Рамзін, якого засудили до смерті, а потім він роками сидів у тюрмі".
"Сміливості українських драматургів можна було позаздрити"
Запису "Убер алес" не збереглося. До наших днів дійшли тільки невеликі уривки сценарію. У 2000-х роках письменник-фантаст Ілля Хоменко та кінодраматург Володимир Фоменко створили реконструкцію першої української радіоп’єси.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Демінський став одним із перших жертв таких політичних цькувань, бо у нього потім вийшло ще кілька драматичних радіотворів, наприклад, п'єса "Мамет", одна зі спроб сказати правду про непрості міжнаціональні відносини в Радянському Союзі, і наступна його робота "Я перекладаю", в якій за оцінками критики звучала туга, занепад, скиглення, і вирок був категоричним: політична суть фільму "Я перекладаю" ясна (це цитата з тогочасної критики), вона зводиться до повної дискредитації колгоспів. А чому до повної дискредитації колгоспів, тому що це була алегорична драма, в якій брали участь тварини. І ось герої — корова Манька і кінь Гнідий — розмовляють між собою, і звучить така фраза: "правителі, вас усіх треба посадити в тюрму".
Джордж Орвелл видав свій "Колгосп тварин" 1945-го. Твір став всесвітньо відомим, входить до 100 найкращих творів всіх часів і народів за багатьма рейтингами, і вважається однією з найпопулярніших сатиричних алегорій тоталітаризму. Олег Демінський використав цей прийом і написав схожу п’єсу на 10 років раніше.
Сміливості автора можна лише позаздрити. Це 1933-й рік, в українських селах лютує Голодомор, розпочинаються сталінські репресії, абсолютно всі видання і засоби масової інформації контролюються, люди бояться власної тіні.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Отака політична атака була спрямована насамперед на художнє радіомовлення, а не на суспільно-політичне чи інформаційне. Бо саме у художньому мовленні найбільше боялися проявів, що може прозвучати в ефірі правда. І от давайте ще прочитаємо одну із погромних статей, яка стосувалася Чернігівського облрадіокомітету, ЧОРКу. Пишеться:
"Художнє радіомовлення посідало і посідає в пересиланнях чернігівського ЧОРКу найвидатніше місце. Ідейним натхненником і фактичним повновладним керівником художнього мовлення тут був контрреволюціонер, націоналіст і шкідник Ніцай (це керівник комітету). Використовуючи політичну короткозорість, політичне неуцтво, брак більшовицької пильності і гнилий лібералізм керівних робітників ЧОРКу, Ніцай систематично скеровував художнє мовлення на свій шлях, спираючись на ним добрані кадри художнього мовлення. Так, колишні співаки церковних хорів, сини і дочки попів та дяків, ветерани просвіт, ресторанні музики — таке обличчя спільників Ніцая, які активно допомагали йому в його контрреволюційній і шкідницькій роботі". Кінець цитати. І от на таких підгрунтях будували звинувачення, що нібито існувала націоналістична змова, а прикривав її всіляко, якщо не очолював, голова всеукраїнського радіокомітету Корпеко.
А от конкретне звинувачення стосувалося фактичної помилки, коли в передачі Чернігівського радіо в концерті для червоноармійців прозвучала увертюра "Витівки бандитів", яка могла двозначно трактуватися.
А найголовніша причина, за що насправді їх карали, зокрема Ілля Хоменко пише це у своїх дослідженнях, що їх карали за високу культуру, не банальну ерудицію, а ще за інтуїтивне передбачення тих принципів, на яких насправді має ґрунтуватися політика справжнього радіомовлення".
"Театр перед мікрофоном"
Після зникнення з ефіру оригінальної радіоп’єси, на Українське Радіо прийшов "Театр перед мікрофоном" — знаменитий бренд, який згадає старше покоління. Саме він дозволив популяризувати театральне мистецтво по всій Україні. Та все ж мав недоліки у порівнянні з оригінальними радійними постановками, тому пізніше технологія виробництва і подачі вистав на радіо змінилися і на зміну "Театру перед мікрофоном" прийшов "Радіотеатр".
Нелля Даниленко – журналіст Радіо Культура, постановник багатьох радіофільмів:
"Популярна сторінка в історії українського радіо, дуже популярна — "Театр перед мікрофоном". На цьому театрі виросли покоління. Це були трансляції. Втім потім ми відмовилися від прямих трансляцій, бо там є такі моменти, де треба, щоб люди бачили, як казав Сократ: заговори, щоб я тебе побачив. І тому почали, якщо була цікава вистава, запрошували акторів до нас в студію. Зокрема, Ніна Новоселицька дуже багато для цього зробила (теж світла їй пам'ять). І вони тут відтворювали те, що відтворювали на сцені, тільки ходіння, сидіння, рипіння, мовчання — це все вирізалося, цього нічого не було. Потім ми пішли далі, наші колеги почали так подавати виставу, де були відсутні ремарки — "заходить, стає біля вікна" — тобто будували так, щоб було і так зрозуміло, що заходить, що стає біля вікна. Потім пішли ще далі, робили інсценівки літературних творів, і зараз робимо: і театр робимо, і беремо фрагменти, обов'язково з колишніх вистав, розповідаємо. Зараз от я роблю про Бучму. Я неймовірно вдячна радіо, що є кілька фрагментів з вистав за участю Бучми, друга Леся Курбаса. Тому оці речі безцінні, вони є в нашій фонотеці, і я думаю, більше ніде немає. Тобто почали потроху знову адаптувати театральні постановки до формату радіоп'єс, до радіоефіру. І от вони вже були готові вистави, а їх адаптували до радіоефіру".
Поява Радіо Культура і "відродження забутого жанру"
З появою Радіо Культура як окремого каналу, театральні вистави можна почути саме там. Більше того, Українське Радіо повернуло в ефір жанр оригінальної радіоп’єси. Перші п’єси нового часу з’явилися на початку 2000-них і були підготовлені Іллею Хоменком та Володимиром Фоменком. Потім Радіо Культура у межах акції "відродимо забутий жанр" провело кілька відкритих конкурсів на найкращу радіопостановку, які продовжили традицію, закладену Українським Радіо ще у 30-х роках минулого століття.
Світлана Свиридко – завідувачка редакції циклічних та спеціальних проєктів Радіо Культура:
"Запрошували усіх охочих написати радіодраму, були певні вимоги і відповідно, що надсилалися тексти. Вони проходили через журі, визначалися переможці. Потім уже радіодрами фіналістів-переможців були поставлені і відтворені у радіоефірі. Це було чотири роки поспіль, тобто з 2004-го до 2008-го. Були заохочувальні премії, але люди могли таким чином і себе спробувати у цьому оригінальному жанрі, тому що це непроста задача. При створенні радіодрами мають зійтися багато факторів і чинників. Це невеликий драматичний твір, він має бути концентрованим, динамічним, із невеликою кількістю дійових осіб, щоб тримати увагу слухача. І хто б міг працювати голосом, бо це теж важливо для акторів. Вони зараз є у нашому фонді Українського Радіо. Любов Голота була одним із фіналістів чи переможців, Наталя Коломієць, яка працювала тоді й зараз працює, теж була одним із переможців конкурсу".
Наступний конкурс був проведений після створення Суспільного мовлення. При чому вже з міжнародними партнерами.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"2018 рік, коли тривав за участі британських рад і мистецького арсеналу конкурс радіодрама UA-UK, який Радіо Культура робило разом з названими інституціями. Тоді було обрано п'ять фіналістів, поміж них був один переможець, і з усіх п'ятьох запропонованих текстів було створено радіодраму, яка вся прозвучала у нас в ефірі. Ми регулярно її "вигулюємо" в ефірах, одразу такою лінійкою, як ми між собою це називаємо, для знайомства з сучасною драмою. Там цікаві автори, хороші популярні драматурги, є що послухати. Крім того, крім пошуків зовнішніх драматургів, які вміють або хочуть спробувати написати радіодраму, ми насправді в нашій головній редакції літературних передач радіотеатру уже маємо свою команду, яка вміє самостійно виготовляти такі формати. Це, наприклад, і Наталя Коломієць, і Світлана Свиридко — наші чільні виробниці радіолітературних, радіодраматичних форматів. Вони вміють створювати, наприклад, радіодрами, базовані на українській класиці. Тобто великий за обсягом твір, який можна дуже довго читати, але можна менш довго почути в годинній радіодрамі, створеній за мотивами цього твору, і це надзвичайно цікаво".
"Це складний продукт, який можуть собі дозволити лише великі, потужні мовники"
Жанр радіодрами і зараз популярний у всьому світі. Щоправда, виготовляти такий складний продукт можуть собі дозволити лише великі, потужні мовники, здебільшого суспільні. В Україні серед мережевих мовників радіодрами створює лише Радіо Культура.
Ірина Славінська – виконавча продюсерка Радіо Культура:
"Оця експертиза роботи з радіодраматургією унікальна на Радіо Культура, і більше ніхто цього не вміє робити. І ми в цьому переконуємося, оскільки останні років чотири регулярно моїх колег з Радіо Культура запрошують на воркшопи для драматургів. Наприклад, Національна спілка театральних діячів України, і не тільки вона. Також окремі театри подекуди роблять такі школи, запрошуючи початківців, які мріють писати драму, повчитися це робити або спробувати якусь колективну творчість. Або просто початківців, дебютантів дотягнути до якогось рівня, коли вони могли би створити п'єсу, яка могла би якийсь із театрів зацікавити. І от останні декілька років регулярно на ці воркшопи, які декілька днів можуть тривати, запрошують моїх колег для того, щоб провести воркшоп саме про роботу з радіодраматургією. Тому що сьогодні драматурги зрозуміли, що це теж може бути одна зі стежинок творчості. Можливо, ніхто з них не мріє про кар'єру саме радіодраматурга, це природно, але уявити собі, що написана п'єса могла би існувати і в аудіоформаті — це уже сьогодні не дивує молодих людей, які мріють саме про драму як свою професію".
З розвитком подкастингових платформ, радіодрама знайшла нову аудиторію, і спіймала нову хвилю популярності. Так у сучасному діджитальному світі розвивається жанр, який з’явився майже століття тому завдяки появі радіомовлення.
Фото: Пресслужба Маші Кондратенко
"Мій перший сольний альбом "Знайшла свій щоденник" дуже важливий для мене, бо в ньому я справжня, я щира, я різна. Я така, як є — сумна, смішна, істерична, імпульсивна, іноді вразлива, іноді пристрасна. Ці пісні — це історії про мене і про моє життя, останніх мені здається, років чотирьох. Це мій особистий щоденник, чому в принципі так альбом називаються, бо я сама веду щоденники з самого дитинства і для мене це важливо, я їх всі зберігаю, я їх всі іноді перечитую, бо це пам'ять. Ці пісні — це спогади, які я хочу закарбувати в своїй пам'яті, в вашій, ніби в щоденнику, і хочу вас познайомити з собою справжньою. В альбомі зібралися пісні різних періодів мого життя, і кожну з них я дуже люблю. Цей альбом присвячується всім, хто колись був і є в моєму житті. Він присвячується всім, кому зараз важко, хто зараз проживає важкий період або період розставання. Цей альбом для всіх, хто відчуває різний спектр емоцій. Я сподіваюся, що ви дізнаєтесь мене геть з іншого боку", — розповіла Маша Кондратенко в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у вересні Маша Кондратенко представила новинку "Дим".
Також читайте інтервʼю Маша Кондратенко: Як творча людина і трохи невротик, я черпаю натхнення з поганих ситуацій.
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські премʼєри 1-8 листопада: Маша Кондратенко, NAZVA, Kateryna Rohova, Саша Чемеров, Wellboy
Ілюстративне фото: facebook/"Чернігівський обласний ТЦК та СП"
"Подібні заяви представників деяких депутатських фракцій та груп є популізмом"
Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради щодо ТЦК подала звіт і пропонує їх розформувати, натомість створити Рекрутингові центри, а персонал ТЦК відправити на фронт. Наскільки такі кроки можуть бути ефективними?
Перше, що я хотів би пояснити нашим слухачам, що цей звіт тільки презентований. Він ще не затверджений відповідною постановою Верховної Ради України, відповідно, він жодних юридичних наслідків не несе. Загалом, до цієї ідеї я ставлюся негативно. Подібні заяви представників деяких депутатських фракцій та груп, на мою думку, є популістичними.
Адже ми зайшли в той період війни, коли має значення концентрація ресурсів. Має значення не тільки наша навченість і мотивація, а також має значення організація та забезпечення, налагодження деяких процесів. Мобілізацію ресурсів неможливо нині забезпечити без примусу. Війни виграють ті армії, які мають жорстку, добре сплановану організацію. На жаль, час добровольців вже майже закінчився. Тому або ми фахово і якісно проведемо мобілізацію, або ми втратимо державу. А багато хто з нас втратить ще і життя.
І тоді будуть мобілізовані до чужої армії...
100%! Повністю з вами згоден. Адже там система примусу налагоджена досить добре. Можу навести історичний приклад Першої світової війни та Другої світової. Гадаю, релевантно порівнювати нашу війну з цими війнами за масштабами. Останні 70 років такого масового збройного конфлікту в Європі не було. І саме тоді війни вигравалися мобілізацією. Як людей, так і ресурсів. Зараз іншого шляху немає.
"Процес мобілізації не можна назвати вдалим, але він якось та працює"
Уже намагалися кардинально, як нам здавалося, вирішити цю проблему, звільнивши всіх воєнкомів. Як наслідок, уповільнилися темпи мобілізації. Чи не може ця ситуація повторитися у випадку реалізації нової ідеї?
Саме цей приклад я і хотів вам навести. Будуть деякі складнощі, буде деяке нерозуміння, але наша мета – зберегти державу. Тому процес мобілізації не можна назвати вдалим, але він якось та працює. Якщо його зруйнувати, користь від цього буде тільки росіянам. Тобто якщо зруйнувати цю структуру, яка хоч і погано, але працює, буде ще гірше. ТСК Верховної Ради пропонує створити Рекрутингові центри. Що таке рекрутинг? Це коли особа прийшла туди добровільно. У нас геть інша ситуація.
Рекрутинг часто плутають із трудовими відносинами. Але армія – це не трудові відносини. Це служба. І там геть інші принципи. Там потрібно вимагати виконання наказів. Не можна добровільно їх або виконувати, або ні. Там такого не існує. А ТЦК є складовою армії. Невід'ємною складовою армії. Адже саме через ТЦК армія отримує людський ресурс. Як би це непопулярно не звучало. Але по факту так і є.
А звідки, на вашу думку, в декого у суспільстві взялося такі негативне ставлення до ТЦК? Адже ми шанобливо ставимося до ЗСУ. А хіба ТЦК – це не ЗСУ? Хіба це не люди, які пройшли війну і прийшли туди працювати? Дехто з них має поранення, інвалідність, тобто свій обов'язок перед нами вони вже виконали.
Саме так. Ті особи, з якими я спілкувався в ТЦК – це люди, для яких війна почалася не в 2022 році. Це поважні офіцери, які мали і нагороди, і поранення ще з часів АТО. На початок повномасштабного вторгнення ці люди воювали вже 8 років. Я з глибокою повагою ставлюся до людей, які з невпевнених громадян роблять справжніх громадян України, котрі можуть не словом, а ділом приносити користь цій державі. Чому змінилося ставлення до ТЦК? Тому що в перший рік після початку повномасштабного вторгнення у нас була достатня кількість добровольців, які реалізовували свою громадянську позицію, стаючи до лав ЗСУ. Після того, як зменшився потік добровольців, потрібно було застосовувати заходи примусу до мобілізації. І ті заходи, які були вчинені, вони не завжди виглядали, так би мовити, приємними для громадськості. Безперечно, іноді були зловживання. Тому і відповідне ставлення.
Також важливий момент, на якому я хочу наголосити: не було дотримано принципу рівності в ТЦК. Якби такими ж методами працювали зі всіма громадянами України, зокрема, з тими, які на фінансовій основі змогли уникнути мобілізації, то, я думаю, питань було б менше саме до методів роботи ТЦК. Українці дуже чутливі до питань рівності. А саме тут ми бачимо прояв того, як деякі люди змогли домовитися з ТЦК або з лікарями і уникнути мобілізації.
"Це міф, що співробітники ТЦК не воюють"
Зараз ТЦК наповнилися ветеранами з обмеженою придатністю. Вони на фронті уже не опиняться. Куди ж людям подітися?
По-перше, це міф, що співробітники ТЦК не воюють. Там постійно здійснюються ротації. Особисто у мене у час, коли я проходив перекваліфікацію на іншу спеціальність, як офіцер, у нас п'ята частина нашого курсу були представниками ТЦК. Після навчання вони повернулися не в ТЦК, а далі за розподілом до бойових бригад. А по-друге, серед них багато людей, котрі своєю мужністю і професіоналізмом довели, що вони є гідними воїнами. І для того, щоб продовжити їм службу, їм можна або списатися за станом здоров'я, або продовжити службу в ТЦК.
В тому ТЦК, через який я мобілізувався, цим питанням займаються офіцери, які мають відповідний бойовий досвід. І це геть по-різному виглядає, коли тебе відправляє на війну людина, яка там була або яка там не була. Зовсім інша сила в її словах. Тому я не думаю, що з цієї пропозиції ТСК Верховної Ради щось вийде. Так, ТЦК потрібно змінювати. Можна впровадити щось нове. Але це нове не повинно бути Рекрутинговим центром. А саме: повинно бути підрозділом Сил оборони, який розумітиме свої задачі й відповідним чином їх виконуватиме. І після того, як він запрацює і покаже результат, тільки тоді поступово можна, так би мовити, "руйнувати" цю систему ТЦК. Бо якщо у нас буде вакуум бодай на якийсь період, цим вакуумом скористається ворог.
Викорінення корупції: "ми на вірному шляху"
Наша армія не лише формується в боях, а й реформується в боях. Але плями – це корупційні скандали. Чи можна викорінити, на вашу думку, корупцію з цієї сфери?
Звісно можна. І війна нам в цьому і посприяє. Бо змінюються цінності у людей. Цінності обростанням майна відходять на другий план. Особливо коли люди з одним паспортом евакуйовуються з місць бойових дій. І у війську також усе змінюється. Там все більше і більше цінністю стає не посада, а авторитет. А авторитет і корупція не поєднується жодним чином. Авторитетні командири, котрі заслужили повагу і свій авторитет, в жодному разі не вчинять недоброчесно. Тому що він таким чином втратить свій авторитет. Відповідно, ми на вірному шляху. Просто потрібен деякий час, щоб такими людьми стала переважна більшість наших співгромадян.
Сергій Назаренко.Фото: facebook/sergey.nazarenko88
У кого, на вашу думку, більше спокус учинити корупційні дії: у цивільних чи у військових?
Армія – це точно такий же зріз суспільства, як, наприклад, журналістика. Є різні журналісти, так само, як і є різні військові. Відповідно, там є люди як доброчесні, так і недоброчесні. Так само, як і на цивільній службі. Але наголошую, що ті механізми, які там повинні працювати, можуть бути винятково армійськими механізмами.
Постанова уряду щодо спрощення переведення з частини в частину на часі. Але цим "зможе скористатися невеликий відсоток"
Кабінет міністрів зараз спрощує процедуру переведення з частини в частину. Але є застереження, що ці переведення будуть лімітовані, аби в армії не утворився хаос, не була зруйнована структура. Наскільки це серйозний чинник у мотивації йти до війська?
Це вимушений крок. Безперечно, щоб не було хаосу, цей процес потрібно унормувати і контролювати. Тому цими переведеннями зможе скористатися невеликий відсоток. Бо справді, якщо дозволити одразу і всім, це буде хаос. Тому люди йдуть за командиром, якому довіряють, переводяться у відповідні підрозділи, яким вони довіряють. Військові спілкуються один з одним і бачать де краще, де гірше. Іноді відбуваються деякі зловживання, коли командири не відпускають своїх людей. Вибачаюся, це напевно не можна назвати зловживанням, коли командир розуміє свої задачі й розуміє, що для цього йому потрібні люди. Тож він просто не може їх відпустити. І для того, щоб все ж спростити цю можливість, дати людям можливість перевестися в той підрозділ, де їм комфортно служити, Кабмін пішов на цей крок. Це на часі. Це навіть учора потрібно було робити.
"Я не стикався з тим, щоб людям, які щось вміють, не дали в армії можливість це проявити"
Наскільки нині в армії люди справді годяться там, де вміють щось робити? Інколи після обіцянок, що будуть в певному місці, вони опиняються в штурмовиках.
Будь-яка бригада може стати штурмовою. Адже штурм – це просто різновид бою. Кожна з бригад виконує як штурмові, так і оборонні дії. Якщо у тебе нормальне керівництво, воно задіє тебе за твоїми якостями і вміннями. Я не стикався з тим, щоб людям, які щось вміють, не дали можливість це проявити. Якщо вони дійсно налаштовані зробити щось корисне для Сил оборони, вони таке зроблять. Я маю вже сотні таких прикладів. Якщо ви штурмовик, але говорите про те, що краще вмієте стріляти з гармати, вам дадуть гармату. Все можливо. Потрібна тільки активна позиція.
На скільки реально нині повернути мобілізацію в здорове русло?
Якщо ми цього не зробимо, наслідки будуть просто катастрофічними. Це перше питання, яке стоїть нині на порядку денному нашої держави. Кадровий ресурс – це кров армії. Якщо армія не встоїть, не встоїть ніхто.
КОНТЕКСТ
Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради пропонує розформувати ТЦК та СП й створити з їхніх працівників бригади для виконання бойових завдань на фронті. Як інформує УНІАН, про це в ефірі Ранок.LIVE повідомила народна депутатка Юлія Яцик. Вона уточнила, що про це йдеться у звіті комісії, та в Міністерстві оборони України вже працюють над створенням рекрутингових центрів. Це дозволить перенаправити чинних військовослужбовців ТЦК у зону бойових дій. Яцик не уточнила, яку саме кількість співробітників військкоматів пропонується "скоротити" та направити на фронт. За її словами, це службова інформація, яка наразі розголошенню не підлягає, повідомляє УНІАН.
Тим часом начальник групи комунікацій Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Роман Істомін розповів, що з працівників ТЦК та СП "жодної бригади створити неможливо". Про це повідомляє РБК-Україна із посиланням на слова майора Істоміна під час брифінгу в офіційному медіацентрі Полтавської області.
Істомін зауважив, що "Верховну Раду, звичайно, коментувати не може", проте може прокоментувати слова журналістів. Він додав, що у ТЦК є працівники, є військовослужбовці. "З працівників безпосередньо жодної бригади створено бути не може. І стосовно військовослужбовців жодних розпоряджень на якесь розформування не надходило", – підсумував представник ТЦК.
Уряд України змінив механізм переведення між військовими частинами для військових, які самі висловили таке бажання. Право на звернення до Кадрового центру Збройних Сил із рапортом на переміщення мають 4 категорії військовослужбовців. Кабмін оприлюднив постанову "Про реалізацію експериментального проєкту щодо вдосконалення механізму переміщення військовослужбовців між військовими частинами Збройних Сил за їхньою ініціативою" №1291 від 12 листопада 2024 року. Проєкт буде реалізовуватися протягом двох років, але не довше строку дії воєнного стану. Координатором експериментального проєкту визначено Міністерство оборони.
Згідно з постановою, Міноборони протягом 30 днів має забезпечити технічну можливість реалізації експериментального проєкту засобами Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони Армія+. Після завершення реалізації експериментального проєкту МОУ протягом двох місяців має подати до Кабміну звіт про результати, а також надати пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів.